Реферат на тему:

Місто Фастів – історія і сучасність План

Історія міста — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
— — — — — — — — — 3

Населення, освіта, наука і культура — — — — — — — — — — — — — — — — — —
— — — 19

Релігія — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
— — — — — — — — — — — 20

Заклади освіти, науки. Місцеві періодичні видання. Розвиток культури і
мистецтва. — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
21

Промислові об’єкти — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
— — — — — — 22

Література

ІСТОРІЯ МІСТА ФАСТІВ

Фастів розташований на річці Унаві, притоці Ірпеня, за 64 км від
Києва.

Значний залізничний вузол Південно-Західної залізниці.
Населення — 42,4 тис. чоловік.

Фастів — центр однойменного району, площа якого 931 кв. км. Населення —
58,5 тис. чоловік. Сільське населення становить 84% На території району
— одна селищна і 22 сільські Ради депутатів трудящих, яким
підпорядковані 48 населених пунктів. З корисних копалин у районі є
граніти, рябі глини, в долині річки Ірпеня — торф. В економіці провідне
місце посідає сільське господарство. В районі — 17 колгоспів, 3 радгоспи
і 3 підсобні господарства. Земельні угіддя — 68,1 тис. га, з них 70%
становить орна земля. Вирощують переважно зернові культури й цукрові
буряки. Розвинуте молочно-м’ясне тваринництво. Тут є 18 промислових
підприємств. У населених пунктах — 5 лікарень, протитуберкульозний
диспансер, 11 пологових будинків, поліклініка, 3 медамбулаторії, 34
медпункти. У районі — 55 шкіл, у т. ч. 20 середніх, 21 восьмирічна, 8
початкових, школа-інтернат, 4 вечірні та заочна середні школи, а також 2
музичні школи, зоотехнікум та дитяча спортивна школа, 10 будинків
культури, 39 клубів, 35 бібліотек. Діють 10 народних університетів.

На території сучасного Фастова в 1954 році досліджено пізньо
палеолітичну стоянку, де виявлено залишки вогнищ Та місця для
виготовлення крем’яних знарядь праці. На околицях знайдено прясла з
червоного шиферу та бронзовий енколпіон періоду Київської Русі. Між
Фастовом та Мар’янівкою розкопані кочівницькі кургани (X—XII ст.).

Уперше в історичних документах Фастів згадується під 1390
роком, коли київський князь Володимир Ольгердович підтвердив право
роду князів Рожиновських на володіння Фастовом. Отже, наприкінці XIV ст.
поселення Фастів уже існувало, але через наскоки татар на початку XV
ст. жителі залишили його. На початку XVI ст. тут знову почали селитися
люди. В середині століття поселення належало Івашенцевичам, головний
.маєток яких знаходився в Макарові (тому їх називали ще Макаревичами).
Один із спадкоємців, Андрій Макаревич, у 1561 році заставив Фастів
київському римсько-католицькому епіскопові М. Пацу, а в 1568 році
поселення у числі інших, відомих під назвою «Глібова на Рпені»,
Сигіз-мунд Август пожалував «вічним дідичним правом» епіскопу Б.
Гулькевичу. Це призвело до тривалої і впертої суперечки між Макаревичами
та їх спадкоємцями і католицькими епіскопами. Справа розглядалась у
судах різних інстанцій. Нарешті Люблінський трибунал вирішив її на
користь епіскопів.

За час судової тяганини Фастів знову занепав. Лише після того, як
епіскоп Й. Верещинеький пообіцяв звільнити жителів від податків і надати
інші привілеї, населення почало зростати. Й. Верєщинсьний намагався
перетворити Фастів на один із центрів католицизму на Україні. Він
заснував тут друкарню, побудував костьол. Навіть перейменував село на
«Новий Верещин». Наступник його епіскоп К. Казимирський повернув селу
попередню назву. На його клопотання король Сигізмунд ІІІ у 1601 році
надав Фастову права і привілеї містечка. За К. Казимирського єзуїти
зміцнили свої позиції. Фастів став резиденцією епіскопів. У 1612 році в
містечку був відкритий єзуїтський колегіум, а в 1638 році — заснований
монастир бернардинів.,

У першій половині XVII ст. Фастів хоч і мав привілеї містечка, по суті
лишався селом. У 1630 році тут налічувалося 152 двори. Розвинуте було
скотарство, значно менше — хліборобство Важливе місце в господарстві
посідали промисли, зокрема рибальство і мисливство, а також ремесла:
ткацтво, гончарство, обробка дерева. Тарифи поборів Київського
воєводства 1631 року називають у Фастові 19 ремісників.

Населення Фастова зазнавало жорстокого феодально-кріпосницького й
національно-релігійного гніту. Польська шляхта і католицьке духовенство
захопили кращі землі, збільшували з кожним роком феодальні повинності,
силою насаджували католицизм. Утиски і свавілля польських панів
посилювали ненависть жителів містечка до магнатів і шляхти. У 1618 році
міщани Фастова взяли активну участь у великому антифеодальному
повстанні, що спалахнуло в центральній частині Київського
воєводства.Коли почалася визвольна війна українського народу під,
проводом Богдана Хмельницького, вони знову повстали.,на боротьбу проти
гнобителів. У червні 1648 року посланець київського воєводи А. Киселя
скаржився Богдану Хмельницькому, що загони, створені жителями Фастова і
навколишніх сіл, вчинили напад на маєток брацлавського воєводи, забрали
худобу, запаси пороху, зброю, а потім спустошили Мотовилівський та
Білогородський маєтки5. Даремно католицький епіскоп О. Соколовський
намагався утримати Фастівський маєток. Козаки разом з повсталим
населенням захопили його, порубали багато шляхти, знищили всі заклади
єзуїтів та бернардинів. З 1648 року Фастів став сотенним містечком
Білоцерківського полку. В 1654 році тут стояв з військом Богдан
Хмельницький і разом з боярином В. В. Бутурліним був присутнім, коли
місцеві жителі урочисто присягали на вірність Російській державі.

3а Андрусівським перемир’ям Фастів залишився під владою шляхетської
Польщі. Знову посилилась експлуатація міщан і селян, почався наступ
уніатства на право славну церкву, переслідування української мови і
культури. Крім того, у другій половині XVII ст. Фастів зазнавав кілька
разів спустошливих нападів татарських орд. Все це спричинилося до того,
що містечко спустіло і занепало.

Піднесення економічного й політичного життя Фастова наприкінці XVII — на
початку XVIII ст. пов’язане з діяльністю народного героя Семена Палія —
видатного організатора заселення та відбудови господарства південної
Київщини, керівника народно-визвольної боротьби проти
польсько-шляхетських загарбників. Війна з Туреччиною і потреба захисту
кордонів від татарських орд вимагали від Речі Посполитої збільшення
кількості військ. Щоб використати для цього правобережне козацтво, уряд
юридично дозволив його існування, але під контролем польських
комісарів-регіментарів. У 1684 році С. Палій на основі королівського
універсалу одержав «приповідний лист» на формування козацького полку і
дозвіл поселитись у Фастові. В ході війни фастівський полковник виконав
взяті на себе зобов’язання: брав участь у боях з турками, охороняв
кордони від набігів татар. Одночасно він дбав і про господарське
піднесення Фастова та навколишніх сіл, зміцнював козацькі сили для
боротьби з польською шляхтою. 1692 року у Фастові налічувалося 3 тис.
дворів, а чисельність полку зросла протягом 1691 —1693 рр. з 800 до 3
тис. чоловік. Заселяли землі Фастівського полку селяни-втікачі, міщани,
козаки — вихідці з різних місць України. Вони не відбували феодальних
повинностей польській шляхті, платили тільки невеликі податки місцевій
козацькій старшині.

Російський священик І. Лук’янов, який під час мандрівки в Палестину
заїжджав до Фастова, писав, що містечко гордо стоїть, обнесене
дерев’яними укріпленнями і земляним валом, захисники його — сильні й
сміливі люди. Продукти у Фастові дешеві, навіть дешевші, ніж у Києві.
Про характер діяльності Палія польський регіментар С. Дружкевич 30
серпня 1692 року писав королю Яну ІІІ Собеському, що той створює собі
удільну провінцію, укріплює Фастів, будує фортеці, звідусіль збирає
людність і претендує на землі по саму Случ. Палія активно підтримували
трудові верстви населення, що прагнули визволитися з-під
польсько-шляхетського ярма. Наприкінці 90-х років XVII ст. населення
Правобережної України знову піднялося на боротьбу проти шляхти. З
Фастова, де в укріпленому замку була резиденція С. Палія, вирушали
козацькі загони, які разом з селянами та міщанами виганяли із сіл і
містечок магнатів і представників польської влади. Польський уряд не раз
посилав війська проти повстанців. У 1693, 1694 і 1697 рр. козаки
Фастівського полку разом з козаками Богуславського, Корсунського та
Брацлавського полків відбили спроби польсько-шляхетських військ захопити
Фастів і ліквідувати правобережне козацтво.

Усвідомлюючи складність політичної обстановки, зважаючи на прагнення
народних мас возз’єднати Правобережну Україну з Лівобережною в складі
Росії, С. Палій у 1688 і 1689 рр. звертався до царя з проханням прийняти
Фастів разом з козаками і міськими жителями до складу Російської
держави. Але царський уряд, не бажаючи ускладнювати відносини з Польщею,
відповів, що це зробити неможливо через наявність «Вічного миру».

Боротьба з польською шляхтою особливо загострилася після укладення між
Польщею і Туреччиною в січні 1699 року Карловицького миру. Не потребуючи
більше допомоги козаків, сейм у червні 1699 року вирішив остаточно
ліквідувати козацтво. Незабаром київський католицький епіскоп Я.
Гомолінський прислав у Фастів двох ксьондзів, щоб вони від його імені
прийняли маєток. На претензії єзуїтів С. Палій відповів, що він
«поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до
цієї області; лише він один має право в ній розпоряджатися, як справжній
козак і гетьман козацького народу». Тоді за наказом короля регіментар
Цинський у серпні 1700 року на чолі 4-тисячного війська з артилерією
вирушив у похід на Фастів. Довідавшись про наступ, С. Палій спорядив
великий козацький загін у сусідній ліс для засідки, а головні сили
залишив у місті. Вороги підійшли до Фастова надвечір і розмістилися
табором, не чекаючи нападу. Наступного дня козацькі сотні раптово напали
на табір польських військ і розгромили їх.

Польсько-шляхетський уряд розгорнув підготовку до великого наступу. У
зв’язку з загрозою ворожого нападу полковники С. Палій, С. Самусь,
З.Іскра, А. Абазин зібрали у Фастові взимку 1702 року нараду, яка
ухвалила закликати до повстанця народні маси. На початку 1702 року
Фастів перетворився на великий військовий табір. Сюди збиралися козаки,
селяни і міщани з усієї України. Влітку 1702 року почалося народне
повстання. Активно виступили жителі Богуслава, Лисянки, Корсуня. Їх
очолив С. Самусь. Під час облоги повсталими Білої Церкви С. Палій не
тільки приєднався до повстання, але й очолив його. 10 листопада 1702
року повстанці взяли Білу Церкву. Сюди була перенесена резиденція С.
Палія, а Фастів став сотенним містечком Білоцерківського полку.

Придушити повстання допоміг гетьман І. Мазепа. Він у 1704 році
зрадницько заарештував С. Палія, несправедливо звинувативши його у
зносинах з прихильником шведського короля Карла XII магнатом
Любомирським. С. Палія заслали до Сибіру. Фастів, Білу Церкву, Богуслав
зайняли сердюки — козаки найманих піхотних полків Лівобережної України.
1 серпня 1704 року гетьманським універсалом було оголошено про усунення
С. Палія з посади білоцерківського полковника і вручення полковницького
уряду М. Омельченку. Тільки після розкриття зради Мазепи С. Палій
повернувся на Україну і, не зважаючи на похилий вік, взяв участь у
розгромі шведів під Полтавою. Слава про С. Палія живе в пам’яті
народній, про нього складено багато пісень, легенд і дум. Непримиренну
боротьбу Палія проти польсько-шляхетського гніту оспівав Т. Г. Шевченко
в поемі «Чернець». Ще й зараз над Унавою є великий вал, який в народі
звуть Палієвим. Археологи виявили тут залишки спалених дерев’яних споруд
— колишнього козацького городка, а одна з околиць Фастова має назву
Казнівки. За переказами, С. Палій страчував тут ворогів.

Під владою лівобережних гетьманів Фастів перебував до 1712 року — часу,
коли після невдалого Гірутського походу Петро І змушений був повернути
правобережні землі Польщі. За умовами миру ці землі мали залишатись
пусткою, а жителі— переселитися на Лівобережжя. Протягом 1712—1714 рр.
жителі Фастова переселилися в район Василькова, який був у складі
Російської держави. Містечко знову стало власністю католицьких
епіскопів. Повернулися єзуїти і шляхта, але працювати не було кому. У
Фастові, Чорногородці і селах, що належали до Фастова, не залишилося
жодної людини. Щоб швидше заселити опустілі землі, польський уряд
надавав переселенцям «слободи», звільняв їх від повинностей на 5 років.
Протягом 1715 —1730 рр. містечко знову заселилося. Але «слободи»
кінчалися, і напіввільні поселенці ставали кріпаками. Біскупські
управителі утримували драгун і з їх допомогою збирали з підлеглих
податки, а іноді й захоплювали сусідні землі. Життя трудящих містечка
ставало дедалі тяжчим, нестерпнішим. Тому, коли в 50-х роках XVIII ст.
на Правобережжі широко розгорнувся гайдамацький рух, міщани Фастова
взяли в ньому активну участь. У 1750 році гайдамацький загін, очолюваний
О. Письменним, захопив містечко і розгромив польську шляхту З новою
силою вибухнув гнів трудящого люду під час Коліївщини. Жителі Фастова
підтримали народних ватажків М. Швачку та А. Журбу, які на чолі великого
гайдамацького загону в 1768 році захопили Фастів і зробили його
своєю головною квартирою. Сюди приводили на суд панів-шляхтичів,
прикажчиків, єзуїтів. Повстанці зруйнували костьол і припинили
діяльність єзуїтів. Заповітною мрією М. Швачки було взяти Білу Церкву,
але для цього не вистачило ні людей, ні зброї, Польські магнати, не
маючи достатньо сил, щоб придушити повстання, звернулися до Катерини II
по допомогу. Царський уряд, боячись вибуху антифеодального повстання на
Лівобережній Україні, погодився послати війська. Влітку 1768 року
повстання було придушене. А. Журба загинув у бою, а М. Швачку за вироком
царського суду заслали на каторгу до м. Нерчинська. Дальша його доля
невідома. Народні пісні змальовують М. Швачку як вольову, сміливу,
небезпечну для панів людину:

Ой, хвалився батько Швачка,

Да до Хвастова йдучи,

Ой, будемо драти, панове-молодці,

Із китайки онучі.

Ці слова народної пісні про М. Швачку Т. Г. Шевченко взяв за епіграф до
одного з розділів поеми «Гайдамаки».

(Після возз’єднання Правобережної України з Росією Фастів ввійшов до
складу Васильківського повіту Київської губернії. Деякий час він
залишався власністю епіскопа Швницького, який повернувся до Фастова. У
1843 році епіскопам було призначено утримання з казни, а містечко
зараховано до державних маєтностей. Воно стало центром волості.

Припинення руйнівних нападів татар і грабежів польських магнатів
зумовило зростання населення. Якщо за переписом 1797 року в містечку
проживало 904 чоловіка2, то в 1852 році вже 3266. Жителі працювали на
броварні, ґуральні, займалися ремеслами і особливо — торгівлею, розвитку
якої сприяло вигідне розташування Фастова на шляху Київ—Бердичів. Тут
було 20 дрібних крамниць і 3 корчми. Щороку відбувалося 7 ярмарків, куди
привозили на продаж худобу, сало, хліб, мед, рибу, сіль, будівельні
матеріали, жорнові камені тощо. Ваяигавого галуззю господарства лишалося
хліборобство, яким займалося 500 державних селян. У 1855 році в містечку
налічувалося 129 будинків, з них 2 кам’яні під залізом, решта —
дерев’яні під соломою. В 1851 році відкрито двокласну школу для
хлопчиків і через два роки — для дівчаток. В обох школах навчалося 60
дітей3.

Економічний, політичний і культурний розвиток Фастова значно пожвавився
в останній чверті XIX ст. Цьому сприяли, насамперед, побудова і введення
в дію в 1870 році залізниці Київ — Одеса. За рахунок пролетаризації
селян навколишніх сіл та припливу робітників з промислових центрів Росії
у містечку почав формуватися пролетаріат. Наприкінці XIX ст. у Фастові
на залізниці працювало 973 чоловіка колишніх селян і 139 чоловік з інших
станів4.

Одночасно з прокладенням залізниці прусський підданий Ф. Брандт
збудував у міофечку котельно-механічний завод, на якому працювало 34
робітники. На заводі вручну виробляли устаткування для цукрових заводів.
У 1900 році на базі цього заводу утворилось «Акціонерне товариство Ф.
Брандта». Тоді тут налічувалось уже 180 робітників. Близько 100 чоловік
працювали в залізничних майстернях та на заводі по виготовленню шпал, що
став до ладу 1872 року. Характерною рисою економіки Фастова кінця XIX —
початку XX ст. була наявність великої кількості дрібних напівкустарних
підприємств з 5—10 робітниками. Це, зокрема, 2 шкіряні, 2 миловарні, 5
цегельних, кілька медоварних підприємств, 2 водяні млини, 5 крупорушок
тощо5. У містечку налічувалося понад 60 дворів ремісників, з них 40
шевців, 7 бондарів, 13 займалися слюсарно-ковальським промислом6.

Умови праці робітників були тяжкі. На заводі Брандта робочий день
становив 12 —14 годин, а заробітки не перевищували 12 крб. на місяць1.
Адміністрація підприємства в гонитві за високими прибутками мало
звертала уваги на техніку безпеки, що призводило до нещасних випадків,
які особливо почастішали після 1897 року, коли на заводі встановили
механічні верстати і збільшили обсяг ливарних робіт. Покалічених, як
правило, звільняли з роботи без усякої допомоги. Більшість робітників
жила в бараках, збитих з дощок і обмазаних глиною, з земляною долівкою.

Експлуатація, жахливі умови життя штовхали робітників на шлях
економічної, а потім і політичної боротьби. Пристав Васильківського
повіту в рапорті справнику від 23 червня 1897 року писав, що робітники
котельно-механічного заводу М. А. Коконно та П. Є. Зайковський агітували
товаришів висунути вимоги про збільшення заробітної плати і скорочення
робочого дня, а в разі незадоволення вимог — організувати страйк. Вони
розповсюджували також революційну літературу3. Зважаючи на зростання
революційної активності робітників Фастова, київський «Союз боротьби за
визволення робітничого класу» 15 серпня 1897 року випустив прокламацію
«Лист до робітників машинобудівного заводу Брандта», яка закликала їх
брати приклад з інших міст і виступати на боротьбу за поліпшення свого
становища. Закінчувалася прокламація словами: «Дружна сила робітників
все переможе»3. Перший організований страйк на заводі Брандта відбувся в
1903 році. Його учасники вимагали скоротити робочий день до 10 годин із
збереженням заробітної плати. Адміністрація змушена була задовольнити
їхні вимоги. Наростання революційного руху у Фастові занепокоїло власті.
В листопаді 1904 року за розпорядженням командуючого Київським
військовим округом до містечка прибув військовий загін.

Робітники Фастова активно виступали проти царизму в роки першої
російської революцій. Влітку 1905 року поліція лише силою зброї
придушила страйк робітників заводу Брандта і залізничних майстерень.
Близько 20 учасників страйку заарештували. Але репресії не зламали
робітників. Вони боролися навіть у час спаду революційної хвилі. 2
квітня 1907 року на заводі знову вибухнув страйк, який тривав майже
місяць. Тільки після задоволення частини вимог робітників і застосування
жорстоких репресій 27 квітня завод почав працювати.

(Тяжким було становище і тієї частини населення, що займалася
землеробством. У 1912 році у містечку з 879 селянських господарств 140
мали земельні наділи до однієї десятини, 285 — до двох, 221 — до трьох
десятини, а 16 господарств володіли 10 й більше десятинами. Отже, більш
як половина господарств були дуже погано забезпечені землею.Їм належало
всього 167 коней і 93 голови великої рогатої худоби4. Тому бідняки
мусили або здавати в оренду свої ділянки землі й шукати заробітків у
промислових центрах, або йти в кабалу до куркулів.

Злидні й нестатки були постійними супутниками трудящих дореволюційного
Фастова. Жили вони в убогих дерев’яних хатинах. Восени під час дощів на
вулицях стояла непролазна грязюка, а влітку — хмари куряви. Мало дбали
місцеві власті про охорону здоров’я населення. В 1900 році 9337 жителів
містечка обслуговувала лікарня на 25 ліжок, фельдшерський пункт та
аптека, в яких працювали 4 лікарі, 4 фельдшери і один аптекар. У двох
гімназіях, чотирикласній, двох двокласних і чотирьох однокласних школах
навчалося менше половини дітей шкільного віку, регата лишалася поза
школою. У містечку не існувало жодної народної бібліотеки, робітничого
клубу, зате діяли 2 церкви, костьол, 6 синагог.

Багато горя й страждань завдала трудівникам Фастова імперіалістична
війна. На заводі Брандта і в залізничних майстернях збільшився робочий
день, знизилася зарплата. День у день росли ціни на продукти. Частина
робітників була мобілізована на фронт, і сім’ї лишилися без
годувальників. Тому звістка про Лютневу революцію і повалення царизму
викликала серед трудящих величезне піднесення. Наприкінці квітня 1917
року за участю представників київських Рад робітничих і військових
депутатів у Фастові створено Раду робітничих і солдатських депутатів. До
неї ввійшли 32 чоловіка, які представляли 2 тис. робітників1. Виконком
Ради з 6 чоловік очолив робітник котельно-механічного заводу більшовик
Г. Красно-польський. У Раді розгорнулася гостра боротьба з меншовиками
та есерами за маси.

Важливу роль у цій боротьбі відіграв партійний осередок, що виник у
середині квітня 1917 року. Більшовики П. Унрук, учасник революції
1905—1907 рр., який повернувся з заслання, ливарник котельно-механічного
заводу В. Щавинський, робітники Б. Бочковський, Г. Краснопольський вели
широку революційну пропаганду. Партійний осередок організував
святкування Першого травня. В цей день містечко мало урочистий,
святковий вигляд, контори і магазини не працювали, на будинках майоріли
червоні прапори. Робітники підприємств, залізничники і селяни пройшли
колонами по центральних вулицях, а потім відбувся багатолюдний мітинг.
Довго на вулицях не стихали революційні пісні.

Під керівництвом партійного осередку 25 жовтня 1917 року робітники
заводу Брандта висунули вимогу негайно виплатити їм двотижневу заробітну
плату на основі підвищених розцінок, а також провести доплату різниці
між новими і старими розцінками, починаючи з 18 липня 1917 року, коли
вперше були поставлені ці вимоги. Не діставшії військової допомоги,
адміністрація заводу змушена була піти на поступки.

Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді у
Фастові стало відомо наступного дня. Більшовики влаштували політичну
демонстрацію і мітинг, на якому виступили П. Унрук і В. Щавинський. Під
керівництвом більшовиків трудящі Фастова посилили боротьбу проти
буржуазної Центральної ради, за встановленні Радянської влади. На
початку листопада робітники захопили завод Брандта і в резолюції зборів
8 листопада 1917 року записали, що вони повністю підтримують Ради
робітничих, солдатських і селянських депутатів і на перший їх заклик
підуть всі як один під прапором революції на захист дорогої їм свободи.
Загальні збори робітників, що відбулися наприкінці листопада 1917 року,
прийняли резолюцію, в якій вимагали якнайшвидшого запровадження контролю
над виробництвом, вбачаючи в цьому єдиний засіб боротьби з саботажем
капіталістів, а також передачі всієї влади на Україні Радам робітничих,
солдатських і селянських депутатів.

Загони Червоної гвардії 30 січня 1918 року вигнали з Фастова війська
Центральної ради. Але в лютому містечко захопили німецькі окупанти. Вони
без суду і слідства розстрілювали всіх, кого запідозрювали в
прихильності до Радянської влади, грабували жителів. Партійний осередок
у складних умовах підпілля організував з робітників партизанський загін,
який налічував до 100 чоловік.

Після краху німецької окупації на Україні влада у Фастові в
листопаді

1918 року перейшла до петлюрівської Директорії. Знову почалися арешти й
погроми. П’яні банди січовиків убивали на вулицях людей, вдиралися в
будинки, грабували і тероризували населення.

Визволивши Київ, радянські війска, до складу яких входили Вогунський і
Таращанський полки, вирушили ранком 17 лютого 1919 року в напрямку
Фастова. Натиск богунців і таращанців був навальним. Вже наступного дня
солдати петлюрівських.полків почали розбігатись. А 19 лютого радянські
частини вступили у Фастів. Деякий час тут містився штаб 1-ї Української
радянської дивізії. 28 лютого 1919 року був організований ревком на чолі
з помічником машиніста комуністом В. Л. Малиновським. До складу його
ввійшли також комуністи В. Щавинський, Г. Краснопольський та М. Шуланд.
Ревком створив червоногвардійський батальйон для боротьби з бандами,
командиром якого став П. Унрук, організував населення на відбудову
залізничної колії на лінії Київ—Фастів. 2 квітня

1919 року з Києва прийшов перший поїзд. Партійпий осередок у березні
1919 року налічував 16 комуністів. З їх ініціативи робітники відбудували
котельно-механічний, або, як його стали називати, чавуноливарний завод.
6 червня підприємство стало до ладу.

Дальший розвиток господарського будівництва перервав на початку вересня
1919 року наступ полчищ Денікіна. Боронили містечко від білогвардійців
бійці Одеської групи Червоної Армії. Багато з них загинуло смертю
хоробрих. Всі вони поховані в братській могилі у міському парку.

Захопивши Фастів, денікінці почали відкрито грабувати населення. За
найменший вияв непокори розстрілювали на місці. Багато жителів загинуло
під час єврейських погромів. Один з них, що почався 9 вересня 1919 року,
тривав 6 днів. Погромники вбили близько 600 чоловік, спалили 100
будинків і 60 крамниць.

Населення Білоцерківського (до 1919 року — Васильківського) повіту
активно виступило на боротьбу з денікінцями. Для оперативного
керівництва партизанським рухом повіт був поділений на три зони:
Білоцерківську, Фастівську та Рокитняріську. Повітовий партизанський
штаб знаходився у Фастівській зоні. Протягом трьох місяців партизани
більше десяти разів захоплювали містечко й залізничну станцію.
Білогвардійці тривалий час не мали можливості відправляти поїзди через
Фастів.

Не витримавши стрімкого натиску радянських військ, денікінці панічно
відступали. 23 грудня 1919 року першим до Фастова вступив 521-й полк 3-ї
бригади 58-ї дивізії. Слідом за ним ввійшли частини 47-ї дивізії.
Денікінці втекли, залишивши на залізничній станції ЗО ешелонів,
навантажених літаками, артилерією, снарядами та іншим військовим
спорядженням*. За героїзм і вміле командування радянськими частинами в
боях за Фастів пачальник штабу 172-ї стрілецької бригади 47-ї дивізії С.
Й. Білий був нагороджений орденам Червоного Прапора та іменним золотим
годинником.

Уже 27 грудня 1919 року у Фастові почав діяти ревком у складі 5 чоловік
на чолі з В. Щавинським. При ревкомі працювали 4 відділи: управління,
земельний, продовольчий і народної, освіти. Одночасно був створений
партійний комітет, який налічував 6 чоловік5. З неймовірними труднощами
ревком та партком налагоджували мирне життя у Фастові. Головну увагу
вони приділяли організацї допомоги Червоній Армії, зміцненню Радянської
влади в містечку, боротьбі з бандитизмом, спекуляцією, епідемією
висипного тифу.

Але на початку травня 1920 року Фастів захопили білополяки.
Більшовики-підпільники організували партизанський загін, який діяв разом
з Білоцерківським загоном. Партизани на тривалий час перервали рух
ворожих ешелонів на лінії Київ —Фастів. Ширшому розгортанню
партизанського руху перешкодив провал підпільної організації —
контррозвідка ворога схопила її керівників. 5 червня радянські війська
прорвали білопольський фронт. 11 червня до містечка вступили частини
45-ї дивізії, якою командував Й. Е. Якір2.

У визволеному Фастові відновили роботу ревком і партійний комітет.
Наприкінці червня 1920 року виник комнезам, головою якого обрали бідняка
Т. С. Губського. Міліція, яка поповнилася за рахунок кращих робітників і
селян, разом з загонами червоноармійців розгромила петлюрівські банди,
що діяли в районі Фастова. Багато жителів містечка пішли добровольцями
на врангелівський фронт.

Навесні 1921 року відбулися вибори до місцевої Ради робітничих,
селянських і червоноармійських депутатів. Виконком Ради разом з
комнезамом здійснювали заходи, спрямовані на відбудову господарства
Фастова. Вони розподілили між безземельними 347 десятин землі, взяли на
облік сільськогосподарський інвентар, конфіскований у куркулів,
налагодили постачання населення продовольством і паливом, дбали про
трудовлаштування безробітних3. Протягом 1921 —1925 рр. було відбудовано
залізничну станцію, завод по виготовленню шпал, майстерню ремонту
сільськогосподарських машин, два парові млини. 10 жовтня 1926 року дав
першу плавку чавуноливарний завод. На мітингу, що відбувся з цієї
нагоди, робітники вирішили назвати завод «Червоний Жовтень».

Рік у рік нарощували виробничі потужності промислові підприємства
селища, на яких у 1929 році працювало 3 тис. робітників (всього у
Фастові на той час було 14 600 жителів). У роки другої п’ятирічки
збудовано кілька нових підприємств. 1933 року стала до ладу
електростанція, а ще через два роки — паровозне депо та залізнична
станція Фастів-II, пивзавод і переобладнаний хлібозавод.

Удосконалюючи методи партійного керівництва економічним, політичним і
культурним життям, зростала й міцніла партійна організація селища. Вона
подавала конкретну допомогу первинним парторганізаціям. У квітні 1931
року була перебудована за галузевим принципом партійна організація
залізничників. Створення партгруп, об’єднання їх у партосередки сприяло
підвищенню рівня партійного керівництва на залізниці. На бюро не раз
розглядалося питання про роботу підприємств, про підготовку технічних
кадрів, постачання продуктів їдальням тощо.

За допомогою громадськості селищна Рада провела значні роботи щодо
благоустрою Фастова. Лише в 1937 році вона асигнувала 62 тис. крб. на
брукування вулиць, прокладення тротуарів, озеленення7. Протягом 30-х
років тут було збудовано кінотеатр, чотири клуби, бібліотеку,
двоповерхову середню школу, дитячий садок. Широко розгорнулося
спорудження індивідуальних будинків. Лише в 1937 — 1938 рр. справили
новосілля 248 сімей. Розширилася мережа лікувальних закладів — у 1940-
році у Фастові працювали лікарня, поліклініка, три фельдшерські пункти,
санепідстанція. «Значними були досягнення культурної революції. До 1933
року було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Фастові діяли три середні, три
семирічні і три початкові школи, а також дворічна медична школа,
відкрита в 1933 році. З 1935 року почалися заняття у вечірній школі
працюючої молоді. Значну культосвітню роботу проводили чотири клуби,
бібліотека. 1938 року Фастів віднесено до категорії міст районного
підпорядкування.

Героїчні сторінки в історію Фастова вписали трудящі в роки Великої
Вітчизняної війни. В липні 1941 року фашисти, обійшовши правий фланг
радянських військ у районі Бердичева, намагалися з ходу захопити Фастів.
Неаважаючи на чисельну перевагу гітлерівців, жорстокі бої за місто
тривали 9 днів. Оборону очолював командир 91-го прикордонного загону
майор Я. Д. Малий, якому були підпорядковані батарея 45-міліметрових
гармат та підрозділи 12-го і 75-го залізничних батальйонів. Радянським
воїнам допомагали місцеві жителі. Вони будували оборонні укріплення,
готували їжу, подавали допомогу пораненим. Незважаючи на бомбардування
та артилерійський обстріл, залізничники формували поїзди, аж поки
останній ешелон не залишив станції. Її начальник комуніст В. В.
Бєлінський вживав оперативних заходів, щоб не перервати руху транспорту.
До відправки останнього ешелону залишалися на бойовому посту секретар
парткому вузла І. В. Манько, складач поїздів комуніст Д. Я. Болтовець,
телеграфістка К. І. Воронович.

Зустрівши стійкий опір, гітлерівці почали методичний артилерійський і
мінометний обстріл позицій радянських військ. Протягом 14—15 липня вони
кілька разів намагалися прорватися в місто з різних напрямків, але їх
атаки були відбиті. В кровопролитних боях справжній героїзм виявили
залізничні підрозділи під командуванням комісара О. Л. Галафєєва та
старшого лейтенанта Л. П. Кривця, які загинули смертю хоробрих, і
прикордонна комендатура 91-го прикордонного загону на чолі з комісаром
Н. І. Таракановим. 18 липня ворог оточив Фастів і захопив вокзал, але
бої тривали ще кілька днів. Тільки в ніч на 22 липня загін Я. Д. Малого
залишив місто і двома бойовими групами прорвався крізь розташування
гітлерівців.

‘. Загарбавши Фастів, фашисти влаштували у медичній школі табір для
військовополонених, у дитячому садку розмістили каральний загін. Вони
методично винищували населення. Радянських людей групами по 20—ЗО
чоловік розстрілювали в яру поблизу Фастова. Кількох чоловік повісили.
За час окупації гітлерівці закатували 172 чоловіка і вивезли до
Німеччини — 16962.

Боротьба трудящих Фастова проти фашистських загарбників пов’язана з
ім’ям безстрашного підпільника, комуніста з 1923 року, професора
Київського медичного інституту П. М. Буйка. «Ім’я цього відважного
радянського патріота, кращого представника нашої інтелігенції не
забудеться ніколи»,— писав М. І. Калінін. З пертих днів війни П. М.
Буйко добровільно пішов на фронт. Він працював начальником санітарної
служби дивізії. У вересні 1941 року попав в оточення і полон, з якого
втік і влаштувався у Фастові приватним лікарем, а з лютого 1942 року — у
фастівській лікарні. П. М. Буйко організував підпільну групу, до якої
ввійшли 13 чоловік, зокрема місцеві лікарі Ф. Ф. Дербунсв, О. П.
Кулиненко та інші. Група була складовою частиною Томашівського підпілля.
Вона мала тісний зв’язок з підпільними групами Дорогинки, Ярошівки та
інших сіл, а в червні 1943 року встановила зв’язок з командуванням 4-го
партизанського батальйону Київського з’єднання. В листопаді 1941 року
почала активно діяти комсомольсько-молодіжна диверсійна група на
Фастівському залізничному вузлі. Очолювали її О. Д. Чолох і Д. М. Сокіл.
Підпільники переправляли в партизанський загін людей, постачали їм
зброю, боєприпаси, медикаменти, проводили роз’яснювальну роботу серед
населення.

У бою за місто тільки 91-а гвардійська окрема танкова бригада знищила 22
гармати, 72 автомашини, 230 підвід з військовим майном, 29 мінометів, 2
танки,

2 самохідні артилерійські установки, близько тисячі солдатів і
офіцерів.

Німецьке комднування вирішило будь-що повернути Фастів, важливий
залізничний вузол на лінії, яка «зв’язувала Київське і Криворізьке
угруповання. В район Фастова -гітлерівці перекинули три танкові дивізії
та інші війська. Починаючи з 8 листопада, вони безперервно
контратакували радянські війська, але безуспішно. Ворог зазнав
величезних втрат. Тільки на ділянці оборони 91-ї гвардійської
Фастівської окремої танкової бригади 9 листопада було знищено 71 танк,
14 самохідних гармат, 32 бронетранспортери, 675 солдатів і офіцерів1.
Наприкінці місяця фронт стабілізувався на лінії Коростень—Черняхів
—Радомишль —Фастів — Трипілля. 24 грудня війська 1-го Українського
фронту перейшли в наступ і почали розгром Брусилівського та
Білоцерківського угруповань ворога.

Багато радянських солдатів та офіцерів відзначилися в боях за Фастів. За
мужність і відвагу 31 воїну було присвоєно звання Героя Радянського.
Союзу, зокрема І. Г. Якубовському, П. В. Лусті, К. В. Заборовському
(посмертно), О. Г. Боженку, Д. Я. Старостіну, О. І. Фофанову, О. Д.
Малькову, М. М. Шерстову, Мустафаєву Хадир Гасан Огли та ін. Багатьох
нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. 9 травня 1970 року на
честь 25-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні в місті відкрито
пам’ятник героям-танкістам, що визволяли Фастівщину від
німецько-фашистських загарбників. Пам’ятники загиблим в також на
братських могилах на центральному кладовищі, в міському парку, на
Привокзальній площі.

Відважно билися жителі міста з фашистами в роки Великої Вітчизняної
війни. 107 чоловік нагороджено орденами й медалями за підпільну роботу в
тилу ворога і понад 4 тис. чоловік — за бойові заслуги на фронтах. І. І.
Буциков удостоєний звання Героя Радянського Союзу, М. В. Савчеяко —
повний кавалер ордена Слави.

Завдяки стрімкому наступу радянських військ ворог не встиг знищити
підприємства, установи і житлові будинки міста. Однак протягом наступних
жорстоких півторамісячних боїв Фастів зазнав значних руйнувань. Щоденно
залізничні станції Фастів-І і Фастів-ІІ бомбардували 50—60 літаків,
ворог обстрілював місто з важких гармат, на околицях точилися бої.
Фашисти повністю зруйнували залізничну станцію Фастів-І, заподіяли
серйозних руйнувань заводу «Червоний Жовтень», станції Фастів-ІІ, на
довгий час вивели з ладу електростанцію, пивзавод, хлібозавод, знищили
сотні будинків.

Ворог ще скидав на місто бомби, ще не стих гуркіт гармат, а жителі
розпочали відбудовчі роботи. У травні 1944 року стали до ладу
електростанція, завод «Червоний Жовтень», хлібозавод, розпочалося
навчання в школах. Фастівці самовідданою

працею допомагали Червоній Армії швидше розгромити ворога. Вони
віддавали свої заощадження, частину заробітної плати на будівництво
літаків і танкових колон. Завдяки невичерпній творчій енергії і
трудовій активності робітників та інтелігенції, допомозі багатьох
підприємств і колективів країни, Фастів відроджувався з руїн. За
короткий час робітники Фастова відбудували залізничний вузол. Щороку
залізничники пере виконували державні плани перевезень
народногосподарських вантажів. У 1951 роді було відправлено на 1352
поїзди і перевезено на 311 тис. тони вантажів більше, ніж у 1950 році.
Не раз колективи станцій виборювали першість у соціалістичному змаганні
серед залізничників країни і нагороджувалися перехідним Червоним
прапором Міністерства шляхів сполучення СРСР та ЦК профспілки. Машиніст
комуніст Ф. В. Котирло в 1951 році став зачинателем руху за зниження
собівартості перевозок, а в 1953 році — одним з ініціаторів швидкісного
водіння великовагових поїздів. Його методи роботи запозичили машиністи
не тільки Фастівського вузла, але й усієї країни. Широке впровадження їх
сприяло достроковому — за 15—20 днів до закінчення року — виконанню
вантажоперевезень.

Уже в перші післявоєнні роки невпізнанно змінився завод
«Червоний Жовтень».

У 1945—1946 рр. «Діпромашприлад» (Ленінград) розробив проект
реконструкції цього підприємства, яке мало випускати емальовану і
чавунну кислотостійку хімічну апаратуру. В 1946 році тут розгорнулися
будівельні роботи, завод безперервно одержував нові верстати та
обладнання. Систематичну допомогу йому подавали Харківський філіал
Науково-дослідного інституту хімічного машинобудування і спеціалісти
Ленінграда. У травні 1949 року дав першу продукцію емалевий цех.
Наступного року було закінчено будівництво котельного цеху, а навесні
1953 року — механічного.

Протягом відбудовного періоду і 50-х років були реконструйовані також
Державний млин № 1, хлібозавод, пивзавод, молокозавод та інші
підприємства.

Величезні зміни в економічному і культурному житті Фастова відбулися за
останні 10 років. У 1963 році Фастів віднесено до категорії міст
обласного підпорядкування. В ньому діють 14 промислових підприємств, 12
транспортних і 6 будівельних організацій. Серед них зовсім нові —
рефрижераторне депо, створене в 1962 році, і завод електротермічного
обладнання, який став до ладу в 1960 році. Як розвивалися ці
підприємства, яскраво видно на прикладі рефрижераторного депо. Спочатку
його виробничими приміщеннями були два вагони, де працювало 45 чоловік,
а нині депо має просторі, світлі корпуси цехів, оснащені новітньою
технікою, рефрижераторні поїзди і секції для транспортування різної
продукції у всі куточки нашої Батьківщини. В депо трудяться понад 2 тис.
робітників, 45 інженерів і 227 техніків. З 1968 року депо працює за
новою системою планування та економічного стимулювання. Підвищенню
виробничих потужностей підприємств сприяло переведення в 1959 році цехів
на використання природного газу та підключення Фастова до системи
«Київенерго».

В економічному, політичному і культурному житті Фастова провідною і
керівною силою є міська партійна організація. В січні 1970 року вона
налічувала 3882 комуністи, об’єднаних у 117 первинних парторганізаціях.
Найбільші з них— рефрижераторного депо (432 комуністи), заводу «Червоний
Жовтень» (320 комуністів), моторовагонного депо (215 комуністів).

Керуючись рішеннями ХХПІ з’їзду партії і вересневого (1965 р.) Пленуму
ЦК КПРС, колективи підприємств удосконалюють виробництво, впроваджують
прогресивну технологію і наукову організацію праці. Так, працівники
ємальцеху та емальлабораторії заводу «Червоний Жовтень» освоїли
виробництво нових марок емалей, що дало можливість налагодити серійний
випуск чавунних та сталевих апаратів з підвищеним температурним режимом
роботи. Колектив рефрижераторного депо з 1967 року запровадив графік
ремонту рефрижераторних секцій, а робітники 4-ї Фастівської дистанції
колії добилися найвищої серед залізничників країни механізації ремонтних
та інших робіт. На станціях здійснюється управління з допомогою
автоматики і телемеханіки. За досягнуті успіхи в соціалістичному
змаганні на честь славних ювілеїв — 50-річчя Великої Жовтневої
соціалістичної революції і 50-річчя встановлення Радянської влади на
Україні колективу заводу «Червоний Жовтень» було вручено пам’ятний
Червоний прапор Київського обкому КП України, обласної Ради депутатів
трудящих та облпрофради, а колективу швейної фабрики — пам’ятний
Червоний прапор міськкому партії та міськвиконкому. Виробничі завдання
восьмої п’ятирічки всі підприємства Фастова перевершили. Зокрема, завод
«Червоний Жовтень» план виробництва валової продукції виконав на 104 %,
продуктивність праці зросла на 50,6 % Випуск продукції на заводі
електротермічного обладнання зріс майже в два рази, а продуктивність
праці — на 77,3 % Достроково — у вересні 1970 року — виконав п’ятирічний
план колектив швейної фабрики.

Багато трудівників Фастова за самовіддану працю були нагороджені
орденами та медалями, в т. ч. депутат міської Ради, складач поїздів В.
Я. Бугера, електрозварник заводу «Червоний Жовтень» Д. Г. Кудь
нагороджені орденом Леніна, начальник пункту технічного огляду вагонів
комуніст М. М. Цурочкін, робітниця котельного цеху заводу «Червоний
Жовтень» Г. А. Норець — орденом Трудового Червоного Прапора. Близько 2
тис. чоловік нагороджено пам’ятною медаллю «За доблесну працю. На
відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Широко розгорнулося на підприємствах Фастова соціалістичне змагання на
честь XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України. Робітники змагалися за
право називатися колективом ім. XXIV з’їзду К11РС. Рефрижераторне депо
достроково виконало квартальний план перевезення вантажів і ремонту
вагоно-рефрижераторного парку. Всі заплановані технічно-економічлі
показники перевершили працівники локомотивного депо. Продуктивність
праці вовн підвищили на 10,5 % проти запланованих З % На 6 % зменшено
собівартість перевезень, понад план одержано прибутків 20 300 крб.
Достроково виконав квартальний план виробництва продукції завод
«Червоний Жовтень». Підприємствам хімічної промисловості відвантажено
апаратури на 57 тис. крб. більше, ніж заплановано. На XXIV з’їзді КПРС
представляти партійну організацію Фастова випала честь слюсареві заводу
В. В. Кулевському. Своїм делегатом на XXIV з’їзд КП України комуністи
міста послали першого секретаря міськкому партії М. Ф. Норенка.

Однією з форм вияву трудової активності і творчої ініціативи трудящих
міста є рух раціоналізаторів. Протягом восьмої п’ятирічки на
підприємствах впроваджено 3530 пропозицій з умовним економічним ефектом
3100 тис. крб. Члени ради наукової організації праці на 4-й Фастівській
дистанції колії сконструювали реактивний снігоочищувач, який замінив
ручну працю близько 100 робітників.

Значно підвищився загальноосвітній і технічний рівень 15-тисячного
загону робітників Фастова. На заводі «Червоний Жовтень» діє університет
технічного прогресу, школа майстрів передового досвіду, школа робітничої
молоді, філіал машинобудівного технікуму. Постійну увагу підвищенню
кваліфікації робітників приділяє партком рефрижераторного депо. Протягом
1966—1967 рр. тут підготовлено понад 300 начальників поїздів і секцій. У
1967 році 40 робітників навчалися в інститутах, близько 200 — у
технікумах, 60 — у школах робітничої молоді.

Поряд з промисловими підприємствами відроджувалось і впорядковувалося
саме місто. У 50-х роках було споруджено вокзали станцій Фастів-І і
Фастів-ІІ, дві середні школи, терапевтичне відділення лікарні, лазню,
їдальню, універмаг, два спеціалізовані магазини, комбінат побутового
обслуговування тощо. Щороку трудящі міста одержували 2,5—3 тис. кв.
метрів житлової площі.

Відмітною рисою сучасного Фастова є широкий розмах будівництва. Лише
протягом 1962 —1970 рр. житлова площа міста збільшилася майже на 100
тис. кв. метрів. Більшість будинків мас водопровід, центральне опалення,
газові плити, каналізацію. За післявоєнні роки реконструйовано і
забудовано центральні вулиці, виникло близько 30 нових.

Постачання міста промисловими, продовольчими та іншими товарами
здійснюють такі торговельні організації, як міськзмішторг (40
магазинів), філіал відділу робітничого постачання, райспоживспілка,
лісоторгова база. У 1966 —1970 рр. збудовано і введено в дію універмаг,
6 продовольчих магазинів. Товарооборот торговельних підприємств у 1970
році порівняно з 1965 роком зріс на 3 млн. крб. і становив понад 20 млн.
крб. (без магазинів райспоживспілки). В 1967 році створено комбінат
громадського харчування, протягом 1966—1970 рр. відкрито 6 їдалень на
підприємствах.

Набагато зросла в місті мережа лікувально-профілактичних закладів. У
1970 році тут діяли районна лікарня на 300 ліжок, яка носить ім’я Героя
Радянського Союзу П. М. Буйка, міська поліклініка і поліклініка для
залізничників, протитуберкульозний диспансер, райсанепідстанція, 8
медпунктів. У місті працювало 112 лікарів і 298 чоловік середнього
медперсоналу, з них 10 чоловік нагороджені значком «Відмінник охорони
здоров’я». Загальну пошану заслужили лікарі А. Л. Лобко та Г. М.
Юхименко, які понад 40 років свого трудового життя віддали охороні
здоров’я фастівців. У місті є 10 дошкільних дитячих закладів, де
виховується 1700 дітей.

Високого рівня розвитку досягла у Фастові освіта. В місті є 8 середніх
шкіл, у т. ч. школа-інтернат, 2 восьмирічні, 3 початкові школи, в яких
навчаються 6300 учнів і працюють 419 учителів, з них 314 мають вищу
освіту. Серед учителів 26 нагороджені значком «Відмінник народної освіти
УРСР», а інспектор міського відділу народної освіти Г. Я. Атаманенко
удостоєна звання заслуженого вчителя УРСР.

Трудящі Фастова мають всі умови для культурного відпочинку. Тут є два
кінотеатри, два будинки культури — районний та заводу «Червоний
Жовтень», стадіон, літній плавальний басейн на Унаві. При будинку
культури заводу «Червоний Жовтень» працюють хорова канела, робітничий
драматичний театр (керівник В. П. Прихненко), оркестр народних
інструментів, капела бандуристок, ансамбль скрипалів, студії вокалістів,
читців. У художній самодіяльності заводу бере участь 250 чоловік. У
будинку культури відбуваються вечори революційної, бойової і
трудової слави. Високою виконавською майстерністю відзначаються
самодіяльні митці районного будинку культури — оркестр народних
інструментів і молодіжний естрадний оркестр. Перед трудящими міста часто
виступають самодіяльні художні колективи моторовагонного депо і медичних
працівників, а також професійні театральні колективи Києва.

Культурно-масову роботу ведуть три бібліотеки для дорослих, одна для
дітей та 20 бібліотек на підприємствах і в установах. Книжковий фонд їх
становить понад 100 тис. примірників.

Важливу роль у житті Фастова відіграє міська Рада, до складу якої
входить 126 депутатів. При виконкомі створено 11 комісій, які в своїй
роботі спираються на широкий партійний і радянський актив. Комісії
розглядають і вирішують найрізноманітніші питання — стан охорони
здоров’я, соціального забезпечення, техніки безпеки на підприємствах,
підготовки шкіл до навчального року тощо. Значну допомогу в благоустрої
міста подають міськраді вуличні та будинкові комітети.

У Фастові народилися II. А. Бондаренко — відомий російський радянський
скрипаль, професор та В. П. Сичевський — український письменник і
режисер.

У місті зберігається пам’ятка архітектури — дерев’яна Покровська церква,
побудована 1740 року.

«Славним містом» назвав Т. Г. Шевченко Фастів у своїх творах.
Революційними, бойовими і трудовими ділами-жителі міста примножили його
славу.

НАСЕЛЕННЯ, ОСВІТА, НАУКА І КУЛЬТУРА

Усі люди, які проживають в Україні, в Київській області чи у
Фастівському районі становлять їх населення.В Україні на 1. 01. 1992 р.
проживало 52 мли. чол., у Київській області (без м. Києва) — 1,9 млн.
чол. (1. 01. 1990 р.), у м. Києві — 2.6 млн. чол. (1; 01. 1990),
Чисельність населення нашого краю на 1 квітня 1995 р. склала 93,9 тис.
чол., в тому числі у м. Фастові — 54,5 тис. чол., у Фастівському районі
— 39,4 тис чол. Ці показники постійно змінюються.

Пригадайте свій родовід, і, можливо, ви виявите серед своїх рідних
людей різних національностей.

У м. Фастові проживає 83,4% українців, 13,4% росіян, а також білоруса,
поляки, євреї та представники інших національностей. У національному
складі населення Київської області переважають українці — 92,1%.

Фастівська земля славетна перебуванням на ній визначних діячів культури,
науки. Так, у 1845—1846 р. у складі Археологічної комісії на Фастівщині
як художник, який фіксував у малюнках наслідки розкопок, працював Т. Г.
Шевченко. Проживав Т. Г. Шевченко у с. Фастівець, зробив чимало малюнків
олівцем селян-копачів, які працювали на розкопках курганів Переп’ят І
Переп’ятиха, сільських будівель, від місцевих селян записав до свого
альбому народні пісні. Короткочасне перебування на фастівській землі,
зібраний поетом тут історичний матеріал залишили досить помітний слід у
творчості Шевченка. Це поема «Чернець», поезія «Швачка» та ін.
«Славним містом» називає поет Фастів за багате історичне минуле.

Останні роки свого життя у с. Веприку жив і працював видатний
композитор, класик української музики Кирило Стеценко. Стеценко став
засновником української національно-церковнсї музики. Він створив відомі
усьому світові хорові шедеври: «Літургія», «Всеношна», «Панахида».
Величезна заслуга композитора в тому, що він протягом всього свого
творчого життя збирав, опрацьовував та видавав українські колядки та
щедрівки, створив оригінальні пісні для дітей, його пісню «Тихесенький
вечір» або «Вечірня пісня» українське телебачення використовує при
завершенні програми «На добраніч, діти».

З Фастовом тісно пов’язане життя видатного винахідника І раціоналізатора
Миколи Бенардоса. Понад сто винаходів у різних галузях науки і техніки
на його рахунку, та уславився вчений передусім завдяки першому в світі
обгрунтуванню способу дугового зварювання.

На Фастівщині жив видатний український архітектор, живописець і графік
В. Г. Кричевський, зокрема у 1913—1915 р.р. він був художнім керівником
ткацької майстерні в с. Оленівці. Ще наприкінці XIX ст. тут почали
виробляти килими типу гобеленів. Саме Василь Григорович побудував і
художньо оформив у 1936— 1938 р.р. Канівський музей-заповідник «Могила
Т. Г. Шевченка» (співавтор П. Костирко). Автор ряду картин. Відомий як
художник театру і кіно.

РЕЛІГІЯ

Глибокі корені пустило християнство на Фастівщині. Більшість її жителів
сповідують православну християнську віру.

За часів С. Палія, як свідчать перекази, у Фастові діяло 17 православних
церков, з-поміж них одна грецька І одна вірменська.

У Фастові до нашого часу збереглася одна з небагатьох на Київщині
дерев’яних архітектурних пам’яток XVIII ст. — Покровська церква (1740
р.), нині реставрована і взята під державну охорону.

Над фастівськими краєвидами велично несе свої шпилясті вежі
римо-католицький костьол — Храм Воздвиження Чесного і Животворящого
Хреста Господня. Костьол починали споруджувати у 1903 р. за проектом
польського архітектора В. Домбровського. І коли у 1911 р. для завершення
будівництва костьолу не вистачило коштів, бувший настоятель
Фастівського, потім Київського костьолу Станіслав Шептицький звертається
до київського губернатора з проханням дозволити у приміщенні костьолу в
м. Фастові провести релігійний концерт, кошти від якого пішли на
завершення будівництва. І лунали у храмі твори И. Баха («Токката і
Фуга», «Арія»), Шумана («Вечірня пісня»), співи «Аве Марія», «Біля
хреста» у виконанні директора Київської консерваторії Барцевича,
професора консерваторії Суржинського та ін. Після багатьох років
занепаду храм знову повернули римо-католицькій громаді, з 1991 р. тут
ведуться ремонтно-реставраційні роботи.

Нині відбувається процес відбудови церков, проведення релігійних відправ
у селах району. Мир і спокій повинна нести церква на нашу землю.

ЗАКЛАДИ ОСВІТИ, НАУКИ. МІСЦЕВІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ. РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І
МИСТЕЦТВА.

Пташка красна своїм пір’ям, а людина — своїми знаннями.

Народна мудрість.

І Розквіт нашої країни тісно пов’язаний з рівнем розвитку освіти, науки,
культури. З давніх-давен люди добре розуміли, що наука для людини — як
сонце для життя.

У 1851 р. у Фастові відкрили першу двокласну школу для хлопчиків і через
два роки — для дівчаток. В обох школах навчалося 60 дітей.

Зараз у Фастові працюють 1, 2, 3, 4, 5, 7, 9, 10 середні школи, неповна
середня школа № 12 та школа-ліцей, вечірня школа, одна початкова школа.
В школах міста працює 20 класів з поглибленим вивченням окремих
предметів, 12 профільних класів і 9 ліцейних.

Музичну освіту можна отримати у Фастівській музичній школі.

У місті працює ДЮСШ, де в 1994 р. займалось спортом 795 підлітків.

Після 9-го класу освіту можна продовжити у Фастівському ПТУ—18. Тут,
крім знань за середню школу, можна отримати спеціальності столяра з
виготовлення художніх меблів, машиніста холодильного устаткування,
верстатника широкого профілю, електрозварника, слюсаря-ремонтника,
електрослюсаря по ремонту побутової техніки, бухгалтера,
кухаря-кондитера.

У 1992 р. у Фастові була відкрита школа народної майстерності, в якій
досвідчені педагоги-художники навчають дітей різним видам народного
мистецтва: різьбленню по дереву, декоративному розпису, писанкарству,
кераміці, вишиванню, ткацтву, килимарству, книгодруку, лозоплетінню
тощо.

На базі вечірньої школи працює центр підготовки та перепідготовки
кваліфікованих кадрів. Нині центр готує працівників з 4 професій:
«Бухгалтерський облік МП та кооперативів», «Секретартар-референт»,
«Кухар», «Декоратор вітрин, продавець продовольчих товарів:».

Наукові заклади діють у кожній області. Це вузи, науково-дослідні
установи, іститути. Зокема, у Київській області працюють
науково-дослідний інститут селекції і насінництва пшениці (Миронівка),
Український науково-дослідний інститут картопляного господарства
(Немішаєве) та ін. У вузах Києва і Київській області ви можете здобути
спеціальності вчителя, інженера, економіста, лікаря тощо.

Розвиток освіти і науки значною мірою залежить від випуску книжок,
журналів І газет. У м. Фастові працює Державне поліграфічне підприємство
«Поліфаст», де була випущена прекрасна краєзнавча література.

У 1994 р. виповнилось 50 літ, як фастівська районна газета виходить з
назвою «Перемога». Вона стала сучасним періодичним виданням, де
знаходять відображення різні проблеми сьогодення, питання економічного І
культурного життя міста та району.

Культурні запити жителів Фастівщини задовольняють Будинки культури,
клуби, бібліотеки, кінотеатри, музеї. В Будинках культури і клубах
читаються лекції, влаштовуються вечори, зустрічі, виступи артистів і
учасників художньої самодіяльності, працюють гуртки за інтересами. Вже
більше 20 років самодіяльному народному хореографічному ансамблю
«Пролісок», що працює на базі Будинку культури с. Веприка, більше ЗО
років народному самодіяльному ансамблю «Лянець» с. Кищенці і народній
капелі бандуристів Будинку культури заводу «Червоний Жовтень».

ПРОМИСЛОВІ ОБ’ЄКТИ СВОГО КРАЮ.

Серед промислових підприємств міста Фастова слід перш за все
відзначити завод «Червоний Жовтень» — рідний завод видатного винахідника
і раціоналізатора Миколи Бенардоса. Завод випускає емальовану і чавунну
кислотостійку хімічну апаратуру, сталеві і чавунні реактори і збірники,
теплообмінники, випарні чаші і котли, сушилки, резервуари, перемішуючі
апарати із нержавіючих сталей — це далеко не повний перелік виробів, які
виробляє завод.

Фастів — місто залізничників. У місті працює моторовагонне депо, яке
займається ремонтом поїздів, електропоїздів, товарних вагонів, і
рефрижераторне депо. Фастівське рефрижераторне депо — одне з провідних у
країні. Депо має просторі, світлі корпуси цехів, оснащені новітньою
технікою, рефрижераторні поїзди і секції для транспортування різної
продукції. Фастівські рефсекції досі працюють по всьому колишньому СРСР,
перетинають кордони Польщі, Угорщини, Китаю, Монголії.

Завод газомазутних пальникових пристроїв і газовикористовуючої апаратури
(«Факел») виготовляє різні види газових горілок, які використовуються
зокрема для нагрівання печей, прилади (на приклад «Енергія—1»), що
встановлюються на газопроводах для зниження високого тиску газу до
більш низького тощо.

Завод електротермічного устаткування (НВО «Електронагрівач»)
спеціалізується на виробництві електронагрівачів різноманітного
призначення: ТЕНи (теплоелектронагрівачі) промислового призначення для
підігріва води, повітря, газу, жирів; ТЕНи для виробництва побутових
приладів — кавоварок, електроплит, пральних машин, масляних радіаторів,
прасок, духових шафів; товарів народного споживання —
електрокип’ятильників, електроконвекторів для додаткового опалення
приміщень тощо.

Фастівська меблева фабрика випускає стінки «Фастів—1», «Фастів—2» та
«Унава».

Завод споживчої тари виробляє стаканчики для сметани, пакети для молока,
коробочки для плавлених сирків. Крім того, налагодженнй випуск
пакувального паперу, клейкої ізоленти.

Завод «Темп» випускає товари народного споживання: замки нової
конструкції, граблі, духові шафи і обладнання для тваринницьких ферм.

У Фастові працюють також швейна фабрика, яка спеціалізується на пошитті
чоловічих штанів, пивзавод, хлібозавод, молокозавод (акціонерне
товариство «Господар»), міжгосподарський комбікормовий завод.

У Фастівському районі діють Мотовилївський молокозавод, Мотовилів:ький
дослідно-експериментальний деревообробний комбінат, що випускає
високоякісні плінтуси, наличники, вагонки, вікна, двері, дачні будинки,
сарайчики, меблі, цукрокомбінат і цегельний завод у Кожанці, спиртзавод
у Трилісах.

Література

П. Г. К л е п а т с к и й. Очеркп по исторни Киевской земля, т. 1, стор.
363.

Л. П о х и л є в и ч. Сказання о населенных местностях Киевской
губериии, стор. 479, 480.

І. Д. Б о й к о. Селянство України в другій половині XVI— першій
половині XVII ст., стор. 89.

А. И. Баранович. Украйна накануне освободительной войны
середини XVII в., стор. 146.

Воссоедниение Украйни с Россией, т. 2, стор. 47.

Історія України в документах і матеріалах, т. 3. К., 1941, стор. 151.

Г. Я. С є р г і є н к о. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці
XVII і на початку XVIII ст., стор. 62, 63, 68.

Г. Я. С є р г і в н к о. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці
XVII і на початку XVIII ст., стор. 117.

Журн. «Києвская старина», 1885, № 5, стор. 34.

Архив Юго-Западной России, ч. З, т. З, стор. 539, 540.

Л. П о х и л є в и ч. Сказаний о населеннях местяостях Киевской
губернии, стор. 482.

Статистическое описание Киевской губернии, ч. 1, стор. 493. 8 Газ,
«Киевские губернские недомости», 25 листопада 1855 р.

Наукові записки інституту історії АН УРСР, т. 13. К., 1960, стор. 163.

Список населепннх мест Киевской губернии, стор. 574, 575.

Кустарная нромьпплешзость в Киевской губернии, т. 2, стор. 62, 85, 107.

А. Л. Нестеренко. Очерки нстории промшиленяости и яоложеиие
пролетариата Украины в конце XIX и начале XX в. М., 1954, стор. 81.

Київський облдержархів, ф. 317, оп. 1, спр. 12, арк. 16.

І. І. Шевченко. З історії соціал-демократичних організацій на Україні.
К., 1956, стор. 61.

Итоги переписи скота у сельского крестьянского населення Киевской
губернии в 1912 году, стор. 82.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи