Реферат на тему:

Космач – історія села.

Перша письмова згадка про Космач датується 1412 роком. Науковці
стверджують, що село отримало назву від вигляду першого поселенця, який
мав космате волосся. Народні легенди оповідають, що першим мешканцем
Космача був чоловік, який називався Космачук.

      Десь під кінець XIII ст. прибув у гори один чоловік із жінкою та
сином. Згадана родина втекла зі Снятина, бо чоловік посварився з паном і
заслужив велику кару. Щоб уникнути її, сім’я мала переховуватись у
Карпатах, і вибрала місце, де збігалися три річки в одну. Таким чином
тут, між горами, поселилися перші мешканці, які називались Іван, Анна та
їх син Іванко. Саме цього першого жителя називали Іван Косматий. Чи він
мав таке прізвище, а чи від того, що він мав велике кучеряве волосся —
цього літописець не міг з’ясувати. проте син першого мешканця звався
Іван Космачук. Існує думка, що від цього і пішла назва Космач.

     Другий поселенець утік з Молдавії, теж за якийсь вчинок.

Мандруючи по горах, натрапив на першу оселю Косматого Івана.

Цей молдован назвав себе Діорді, жінку звали Єлена, дочку Ганна.

Він поселився перший раз на горі, яку назвав «Сиглін», але скоро покинув
своє помешкання, бо тут не було річки.  Діоді з родиною поселився на
гарному горбочку біля річки, та назвав цей горбок «Мончіль».

      Ще в одній легенді говориться, що першими поселенцями Космача були
молоді купці з Італії. Їздили вони до Київської Руси через Карапати. Між
стрімкими горами, серед землі смерекових лісів, збудували вони хатинку,
в якій зупинялися на нічліги тому, що довкола не було ні міст, ні сіл.
Одного разу двоє сміливців Джульєта і Нікос залишилися зимувати в горах.
Наступного літа купці знову їхали до Києва і завітали на відпочинок до
своїх краян і були здивовані, що вони вижили в таких суворих обставинах.
До того ж у них народилися двійнята, які дістали поетичні назви Акра і
Грегіт. В їх честь залишились назви вершин.

До молодого подружжя приєдналося ще кілька відважних і в карпатських
горах появилося поселення, яке назвали Завоєли, тобто місце, яке люди
відвоювали (завоювали) від природи для свого села.

Про це співають до цього часу в гуцульських співанках:

Ой підемо в Завоєли,

у тисовий замок

Та там вино мемо пити,

що застане ранок…

Пізніше виник ряд присілків:

Ставник — стоянка сусідів Косматого,

Бані — тут варили сіль. Будинок де варили сіль називався «Бані». Тут
жили люди які варили сіль і було їх десь біля тридцяти хат.

Плаюци — «Плай» місце де не було поселенців. Сюди космачани виганяли
худобу на пасовища.

Рушір — це шлях, по якому можна виїхати з села.

А ще присілки: Запогариця, Діл, Мел, Буковець, Клявза, Ставник, Дощаний,
Медвежий, Віпчинка, Облаз, Буди, Горішне, Погір…

Всього 32 присілки.

Два космацькі цвинтарі, багато архівних матеріалів, дійсно стверджують,
що Космач — одне з найдавніших поселень Гуцульщини. В 1994 році
археологи та історики зі Львова під час розкопок в урочищі «Томчуччино»,
що на присілку Медвежий, провели дослідження досі незнаного науці
солевиробничого осередку трьохтисячної давності. Під час розкопок у
Космачі знайдено бронзові знаряддя, численні уламки горщиків, корчаг, а
також розвали черені печі, відкрито залишки кам’яно-глиняних печей для
солеваріння, велику кількість уламків посуду. Форма і орнаментація
корчаг дуже близька до амфор культури Гава та Речь у Трансільванії.

Під кінець ХІV століття була побудована перша невелика церква, в селі
вже проживало близько 150 родин, було вибрано сільську старшину для
ведення порядку в селі та вирішення спорів між житeлями села.

      В 60 роки коли комуністичною владою було приказано знести хрести
та каплички на церковне подвір’я, то ніхто не хотів цього робити. Роботи
виконували найманці і здебільшого вночі, щоб ніхто не бачив. Так було
забрано капличку в центрі села, а вранці прийшли люди оглядати
спустошене місце і побачили, що щось чорніє в землі. Це був великий
круглий чорний горщик з накривкою. Горщик зробив тодішній голова
сільради Брустурняк Юрій (тепер покійний). Ледве відкрив горщика, разом
з прибиральницею Варцаб’юк Н., бо він був засмолений живицею.

Побачили вони там 30 аркушів пергаменту, списаного дрібним почерком.
Мова була незнайома, а голова і прибиральниця були не дуже грамотні,
тому вирішили покликати на допомогу Ірину Новицьку, яка мала закінчені
два європейські університети і знала багато мов.

Пізніше через багато років Ірина Новицька, розповіла про написане в
листах пергаменту. Не все було зрозумілим з написаного, бо був він
(пергамент) написаний болгарською мовою і не дуже чітким почерком. Але
дочиталася, що розповіди іде про історію Космача. Датований був
1236-1249 роками. В літопис кожного року писалася одна картка
пергаменту. Досить докладно описував літописець про напад татар на
Космач і про те, що гуцули повтікали від них в гори. Татари найбільше
мордували жінок. Щоб захистити себе гуцули Космача відкрили на річці
Велика (тепер Пістинька) клявзу і вода почала топити село. Татари
опинилися в пастці, намагалися втікати в гори, але звідти гуцули кидали
в них камінням. З Космача не вдалося втекти ні одному татарові. Всі були
потоплені і побиті.

Ще писав літописець, що знову настали непевні часи і він закопує своє
писання в глиняному горщику на тому місці, де його знайшли.

Голова сільської ради спалив пергаменти і тим самим відірвав кусочок
правдивої інформації про село Космач.        В період феодальної
роздрібленості територія Космача входила в склад Галицько-Волинського
князівства. Народ терпів набіги від польських, угорських, литовських і
татарських загарбників.

В 1340 роки, коли перестало існувати Галицько-Волинське князівство,
територію Космача загарбали волоські «господарі», а з 1387р. до 1772 р.
ці землі знаходились під владою шляхетської Польщі. проти тяжкого
соціального і національного гніту населення Прикарпаття не раз
піднімалося на боротьбу, так в 1490 р. в Галичині спалахнуло повстання
під проводом селянина Мухи і ряд інших повстань. Після невдалих повстань
становище селян ще більше погіршало, а після прийняття унії в 1569 р.
посилився ще й релігійний гніт.

В середині XVII століття в Космач з своїм військом прийшов поміщик
Яблонський. Люди платили панові податки хутром, худобою, зерном і
грішми.

Село Космач заслужило велику славу на цілу Гуцульщину в часи
опришківського руху. Видатний ватажок опришків Олекса Довбуш був тісно
пов’язаний з Космачем і багато космачан брало бузпосередню участь в
опришківських загонах. Про ці події є цікавим документ знайдений в
горішній Довбушівській церкві. Це сувій пергаментного паперу розмірои
150 сторінок. Писав пергаменти православний монах з Манявського
монастиря і датований 1750-1791 роками. Під час війни 1944-1945р.
священник Каменецький виїхав до Америки і де подів пергаментні записи
ніхто не знає. Але космачани з вуст в вуста передають такі дані: про
Олексу Довбуша та Довбушівську церкву.

Олекса народився в Печеніжині. До семи років не міг ходити, але
врятувавши теля дістав сили ходити своїми ногами. Коли Олекса підріс і
мав 15 років від разу то пішов у найми до космацького коваля. Тут він
навчився ремесла — ковальства, випасав худобу, будував хати, виконував
всі господарські роботи. Згодом познайомився з дівчиною бідної вдовиці,
Марічкою.

Коли вже договорилися Олекса з Марічкою про одруження, то дали до церкви
на «оповіди», це було 1735 року. Зеленої неділі було оголошено першу
«оповідь» про те, що підготовляється шлюб Олекси і Марічки.

Та в цей день молодого нареченого Олексу зустріло лихо таки біля церкви.
З міста Яблунова приїхав панський син з дванадцятьома гайдуками, щоб
набрати робочих людей у маєтки свого батька. Панич був нежонатий, тому
набирав молодих дівчат, для своєї забави. Молодий панич приглянув
Марічку, яка була прекрасної вроди, гарно вбрана.

Коли Марічка почула гайдуків наказ, щоб її забрали, вона почала втікати
в напрямі свого дому. Гайдук наздогнав її конем, зав’язав їй рота, щоб
не кричала і привіз її перед панича. Олекса, який слідкував за цим усім,
вихром налетів на панича, вдарив його барткою по голові, той звалився з
коня і розпластався на дорозі. Паич лежав мертвий.

Гайдуки перелякалися, падали перед людьми на коліна і просили
помилування.

Перелякані гайдуки забрали бездиханне тіла панича і поїхали. А зараз
линув сильний дощ, змив калюжу паничевої крові, якби її тут і небуло.
Марічка лишилася біля своєї матері, пряли обоє і заробляли на прожиток.
А Олекса Довбуш якийсь час укривався перед панською карою, а згодом
пішов у опришки.

Не забував Олекса Довбуш Марічки ніколи. З роками вона вийшла заміж за
космацького ґазду Степана Дзвінчука. Ті хто чатував на славного опришка,
дали Дзвінчуку багато грошей щоби він вбив Олексу. І це сталося 24
серпня 1745 року Степан Дзвінчук смертельно ранив Олексу Довбуша в своїй
хаті. Де знаходиться прах Довбуша ніхто не знає, а в пісні про Довбуша
співають:

Ой ви хлопці, ви молодці

Візьміть мене на топірці.

Беріть мене на топори

Занесіть ня в сині гори.

Хата де вбито Олексу Довбуша стоїть до цього часу.

Шляхта сподівалася, що зі смертю Довбуша їй вдасться приборкати
опришківський рух, але прорахувалися.

Космач належав до Польщі, а згодом до Австро-Угорщини. На мешканців
Космача було накладено великі податки. Тоді місцеві гуцули вирішили піти
до Відня просити цісаря Франца-Йосифа про зменшення податків. Дванадцять
верховинців одяглося у Космацьку ношу і вирушило до Відня. Цісар прийняв
їх досить тепло. Його цікавила космацька ноша і він запросив космацьких
гостей привезти до Відня показ гуцульського весілля. Згодом таке весілля
приїхало до Відня. Але перед тим, на майдані перед церквою Петра і Павла
зібрався весь Космач, створили спеціальну комісію і стали вибирати
найкращого парубка і найкращу дівку, яких згодом вибрали князем і
княгинею на весілля. Чи не був це конкурс краси перший на наших землях?
Князем тоді громада вибрала Дмитра парубка з присілка Дощаний і Марію
Варзарук за княгиню, дівку з присілка Завоєли. Космачани показали своє
весілля в цісарській палаті. Франц-Йосиф та австрійські вельможі
насолоджувалися космацькою музикою, танцями і піснями, зі смаком їли
гуцульські страви. Голова Австрійської держави подарував молодому
подружжю з Космача спеціальні медалі зі своїм портретом, та багато
грошей, як придане. А молоді Дмитро і Марійка, стали чоловіком і жінкою,
хоч цього і не хотів батько Марійки, бо вона була багачкою, а Дмитро
бідним.

     Австрійський цісар запросив космачан приїхати до Відня вдруге з
полонинським хором. Гуцули його прохання виконали. Між цісарем і
космачанами зав’язалася дружба, дуже рідка в історії. Космач майже
звільнили від податків. На знак пошани до цісаря, в космацьких хатах
поруч ікон ставили портрет цісаря і членів його родини. Кожна родина
вважала великою честю мати в хаті портрет Франц-Йосифа. Ці портрети
зберігаються ще й досі в хатах старожителів.

     За часів панування австрійського уряду населення Космача займалося
скотарством, землеробством, боднарством, столярством.

     Селяни з Космача повинні були відбувати військову службу в
австрійській армії. Строк служби 6 років. Команди в армії, були тільки
на німецькій мові, яка була незрозуміла для гуцулів. Часто, коли
приходив наказ іти в армію, молоді хлопці втікали в Румунію. Бачачи, що
населення ухиляється від служби в армії, австрійський уряд скоротив
строк служби до 3-х років.

За часів австрійського панування майже все населення було неграмотним.
Австрійський уряд відмовлявся від відкриття шкіл. Делегації гуцулів з
Космача їздили у Відень просити дозволу Цісаря про відкриття школи в
селі. Школа була відкрита при Австрійському керівництві в 1890 році.
Вона знаходилася в приміщенні, спеціально збудованому, проти церкви. В
школі навчалося 50-60 учнів, а населення було близько 3,5 тисяч. В школі
було 4 класи, а дальше не продовжували вчитися.

В 1889 році в Космачі було організовано товариство «Просвіта». А вже
через 9 років 1898 році товариством «Просвіта» на добровільні
пожертвування селян та сільської інтелігенції було побудовано «Народний
дім»

В різний час в Народному домі при «Просвіті» працювали:

1898р.-організовано гуцульську спілку торгів

1909р.-кредитову щадницю

1910р.-товариство «Сілбський господар»

В 1923 році в Космачі була відкрита читальня «Просвіти». В цьому році
головою «Просвіти» було обрано Гаврищука Григорія, який виявився добрим
організатором. Бібліотекарем читальні впродовж багатьох років був Василь
Боб’як. В бібліотеці нараховувалось близько 3-х тисяч книг, всі
українською мовою.

Тут були твори таких письменників як: Шевченка, Франка, Лесі Українки,
Федьковича, Шухевича, Хоткевича, Драгоманова, Павлика, Стефаника,
Черемшини, Лопушанського, Шкрумеляка, Мосарика та ін.

Космачани масово вступали в члени товариства «Просвіта». Силами членів
Просвіти 15 листопада 1924 року була поставлена п’єса Котеньовського
«Верховинці». Це була перша вистава в селі після першої світової війни.

В 1925 році в Космач приїздить художник Олександр Новаківський зі своїми
учнями на студії зі Львова. Космач так запав в душу Новаківському та
його учням, що художник до кінця життя (а помер він 1935р.) кожного року
відвідував Космач, а його учні (деякі) вважали Космач своєю другою
домівкою.

В 1925 році за пропозицією О.Новаківського було підготовлено загальні
збори в селі. На збори прийшло багато людей, особливо молоді. На зборах
Новаківський виступив з діловою промовою підсилив духа космачанам до
культурної праці в селі. На зборах було зібрано добровільні
пожертвування на потреби «Просвіти». В знак своєї прихильності в 1930р.
космачани символічно подарували Новаківському камінь. Дарчий напис
«Олексі Новаківському. Гуцульщина» зробив його учень Михайло Мороз

В січні 1926 року було засновано товариство «Луг». Статут товариства
підписали Григорій Гаврищук, Кирило Чупірчук, Василь Реведжук, Василь
Боб’як, Андрій Пожоджук.

Товариство Луг» збиралось в читальні «Просвіта». Керівником і
організатором «Лугу» був Кирило Чупірчук. Членами «Лугу» були: Робкалюк
Дмитро Петрович, Пожоджуки Андрій; Кирило, Юрій Мелиндючин, Реведжук
Василь, Коб’юки Юрій, Василь, Дмитро.

В неділю і свято члени «Лугу» після служби в церкві ішли на город коло
«Читальні» і співали українські пісні. Потім ішли в «Читальню» і
танцювали, починаючи обов’язково «Арканом».

Космацький «Луг» приймав гостей з Києва «Козацький Луг» з концертом.
Космачани їздили в Київ з концертною програмою в якій були українські
пісні, танці та вистава космацького весілля.

Література

Космач-вчора-В кн.: Мистець Дмитро Пожоджук.-Тернопіль,2000,- ст.144

http://my-kosmach.com.ua

 

Похожие записи