Реферат на тему:

“Коломия під час І світової війни”

В добу першої світової війни (1914-1918 рр.) Коломия знаходилася в
епіцентрі театру воєнних дій (від 15 вересня 1914 р.).

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. Москалям все
було не так. Зруйновано пам’ятник Т.Шевченка, заборонено видання
українських газет та книг, закрито українські книгарні і бібліотеки,
припинено діяльність товариства «Просвіта», навчання українською мовою в
школах, зазнала утисків греко-католицька церква.

Заборонено видання українських часописів і книг, закриті
громадсько-політичні організації, припинено діяльність т-ва «Просвіта»,
понищено німецькі колонії, вбито десятки українців і чужинців.
02.12.1914 р. за розпорядженням губернатора м. Чернівці та камер-юнкера
двору Його імператорської величності С.Д.Евреїнова, начальником
Коломийського повіту Чернівецької губернії було призначено князя
Лобанова-Ростовського.

1 листопада 1918 р., коли було проголошено ЗУНР, військовий комітет
перебрав владу і в Коломиї.

Та це ніяк не відміняло Першу світову війну. 15 грудня 1918 р. місто
провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли
добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська
армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни,
а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч.

Ще на передодні І світової війни за короткий час в 1914 році були
зорганізовані 50 товариств «Січових Стрільців». Січовий здвиг у Львові,
як раніше в Коломиї, Снятині і Станіславові, закінчився масовими
військово-спортивними вправами стрілецьких підрозділів. Тоді, як пишуть
дослідники, при Українському Січовому Союзі повстала стрілецька секція,
яку назвали «Стрілецьким товариством», власне вона стала ключовою силою,
яка у Львові здійснила переворот, зайняла стратегічні об’єкти.

На Львівській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор, що сповістив
галичанам про утворення Української держави. 1 листопада Національна
Рада звернулася «До населення цілої держави». В зверненні говорилося:
«Український народе! Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з
віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин
Української Держави. Дня 19-го жовтня Твоєю волею утворилася на
українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава і
її найвища власть Українська Національна Рада. З нинішним днем
Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на
цілій території Української Держави.

Український народе! Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш,
як непобідний мур, при Українській Національній Раді і відіпреш усі
ворожі замахи на Українську Державу. Заки будуть установлені органи
державної власти в законнім порядку, українські організації по містах,
повітах і селах мають обняти всі державні, краєві і громадські уряди, в
імени Української Національної Ради виконувати власть.

Після відомих листопадових подій пішла хвиля встановлення української
влади в Галичині. Оскільки український військовий комісаріат намагався,
в першу чергу, закріпити військо у Львові, в провінції він надсилав
інструкції без визначених дат дій. Дослідники правильно писали, що ці
інструкції не подали навіть приблизно реченця виступу. Провінційні
військові осередки, як видно з публікованих досі спогадів, не поспішали
з працею.

І саме в цей час Коломия подала приклад: як і у Львові, владу в місті
взяли українці. У фундаментальній праці «Історія українського війська»
читаємо: «Найраніше почали працю старшини-українці коломийського
гарнізону. Ініціативі коломийських старшин допоміг фронт, що гарнізон
цього міста мав кадри аж трьох українських полків. Там і перебрання
влади, завдяки щасливому випадкові, переведено найгладше. Саме 31 жовтня
приїхав до Коломиї з Наддніпрянщини один курінь 24 п.п. Його відправляли
на італійський фронт. Але вояки відмовились від’їжджати з рідного міста
й віддалися на послугу місцевого Військового комітету. Тим чином Коломия
в одну мить опинилися в українських руках.»

Хто були ці коломийські старшини, що взяли владу в Коломиї? Історичну
роль відіграв Коломийський український військовий комітет, яким керував
поручник Володимир Бемко. Коломийський вояк австрійської армії, він
проявив хоробрість на сербському та італійському фронтах і дослужився
чину поручника. Бемко став ініціатором утворення таємного Військового
комітету в Коломиї. За сигналом Львова він організував в Коломиї
переворот. Йому допомагав поручник Омелян Паліїв. Саме вони змогли
перетягнути на свій бік піхотний кавалерійський полк, найменувавши його
«24 полком імені гетьмана Дорошенка». 36 полк стрільців назвали «36-им
полком імені гетьмана Мазепи».

Створивши українські збройні сили, коломийські старшини здійснили
переворот в Коломиї рівночасно з львівськими подіями. До Коломийського
військового комітету були включені й інші українські старшини, що взяли
як військову, так і цивільну владу в місті. Окружним військовим
командантом став сотник Теодор Примак, його ад’ютантом — хорунжий Іван
Данищук, а заступником залишився поручник Володимир Бемко.

Весь Коломийський штаб української влади очолив Володимир Паліїв, який
фактично визначив усі урядово-військові пости не лише в Коломиї, але й
по всьому Покуттю. Командантом 24-го піхотного полку був призначений
сотник Франц Тінкль, пізніший командант 2-ї Коломийської бригади під
Львовом; командантом гарматного полку став сотник Роман Шипайло;
командантом запасного куреня 36-го полку стрільців був поручник Омелян
Тарновецький.

Командантом міста став поручник Степан Галібей, командантом поліції —
чотар Іван Василишин, телефонічної сотні — хорунжий Кабарівський,
інтендантом став поручник Михайло Тарух, капеланом залоги о. Микола
Ясевич. Вишколом керував сотник Рімаль.

Тоді ж була визначена повітова команда. Повітовий комісаріат очолив Іван
Стрийський; начальником військового суду було призначено
сотника-авдитора Жука і сотником Зволинського. Начальником окружного
суду був радник Чернявський; шкільну інспекторатуру вів Василь
Витвицький, а директором української Коломийської гімназії залишився
професор Прокіп Мостович.

Підрозділи українських військових сил були в Заболотові, де піхотним
вишколом командував поручник Яків Голота; в Городенці командантом став
сотник Світлик, а в Снятині і Кутах керував сотнею Небиловець. В
Печеніжині окружний військовий командант Тео-дор Примак призначив на
посаду голови повітового комісара ЗУНРу Михайла Геника-Березовського.

Все це дає підстави стверджувати, що головний Український військовий
штаб в Коломиї в період ЗУНРу зміг організувати збройні сили і уряд не
лише в Коломиї, але й у всьому Покутському краю. Він зміг мобілізувати
військові курені, які надсилав на допомогу під Львів для боротьби з
наступаючими польськими силами генерала Галлера. Самі сучасники
визнавали, що Покуття стало в час ЗУНРу найкращою зорганізованою округою
Східної Галичини.19

Коломийський першолистопадовий зрив залишив цікаві спогади в очевидців
цього осіннього сонячного дня. «Той великий, про-пам’ятний день
відродження волі, — писала очевидець подій Мирослава Дубляниця, — день
завершення леліяної в серці державницької ідеї, коли Українська
Національна Рада перебрала владу, залишиться на все життя найкращим
днем. Чи спроможня передати на папір ті почування, що виливались
сльозами радості? Від тих почувань завмирали слова на устах, тільки
шепіт заносив подяку Всемогутньому Богові.

Незабутні перші хвилини служіння незалежній Україні! Чудовий морозний
ранок. На щоглях синьо-жовті прапори, могутня пісня несеться над їх
шелест — це новобранці напливають з округи. Зроїлись біля «Народного
дому» — очі горять, щоки палають. Боротись, будувати, обновити життя,
показати світові нашу зрілість, силу, культуру. Організувати жіночі
бойові частини…

Головна площа біля Коломийського ратуша неначе муравище — море голів.
Окружний командант полковник Примак — на сивому коні, з булавою в руках,
виряджений no-гетьманському. На трибуні наші церковні, військові й
цивільні достойники, представники жіноцтва Олена Витвицька й Емілія
Левицька…

Ольга Примак-Голота згадувала: «В історії кожного народу, як і в житті
кожної людини, є веселі і сумні хвилини. Веселим днем в історії
Української Галичини був день 1-го листопада. В той час я ще була дуже
молода, але те, що я пережила, глибоко закарбувалося у моїй пам’яті, що
ще й сьогодні ті події стоять мені живо перед очима…

На другий день була неділя. Били дзвони. Повна церква людей. Маса народу
на вулицях. Всі сміялись, тішились і радості не було кінця. Коли ми
вертались додому, ми бачили вже великий синьо-жовтий прапор на ратуші і
такий же великий на суді і пошті».

Іван Кузич вірно підмітив, що «військовий переворот в Коломиї 1-го
листопада 1918 року переведений був блискуче, може найкраще в усій
Галичині»

Коломия в період існування стала кузнею підготовки українських
військових кадрів. У грудні 1918 року окружна військова команда відкрила
в Коломиї старшинську школу піхоти, де спочатку навчалося 35 курсантів.
На початку 1919 року налічувалося в трьох чотах 100 курсантів віком від
18 до 25 років, з них більшість були підстаршинами австрійської армії і
легіону Українських Січових Стрільців.

Стрільці-курсанти, як добровольці, були свідомі свого національного
обов’язку. Вони квартирували в касарнях, вправляли-ся у військовому
навчанні над Прутом. Вже на першому році відбувся перший їх випуск.

Вишколена коломийська старшина пізніше прославила себе в боях з поляками
і більшовиками. Легендою вкрив свою військову діяльність 1-й
коломийський гарматний полк УГА. З невеличкої коломийської батареї, яку
організував у 1918 році сотник В. Тотоєскул, він переріс у 1-й гарматний
полк 1-ї бригади УСС, що складався з 6-ти батарей. Ним керував
безстрашний сотник Ярослав Воєвідка. Полк прийняв своє бойове хрещення
під Львовом. Після переходу за Збруч прославив себе на Великій Україні.
Смертю хоробрих загинув 30 березня 1920 року в містечку Піщаниці
командир Коломийського гарматного полку Ярослав Воєвідка.

Невмирущою славою покрив себе в національно-визвольних змаганнях 1918 —
1920 років легендарний Гуцульський курінь. Його історія починається з
листопадових подій 1918 року.

Піхотна сотня, яка в основному складалась із вихідців з Гуцульщини, з
пам’ятного 1 листопада переросла в курінь, що був сформований в м.
Коломиї.2>Чотар Української Галицької Армії Степан Сулятицький згадував:
«Зародком Гуцульського куріня була піхотна сотня, яку сформував чотар
УСС Гриць Голинський, пізніший поручник, командант цього куреня. Кадра
цієї сотні була в Коломиї, де був і сам її командант, а сама сотня, з
браку місця, була розташована біля Городенки. У склад сотні входили
тільки добровольці».

У Коломиї легендарна сотня урочисто склала присягу на вірність Україні.
Ольга Примак-Голота, як очевидець присяги Гуцульського куреня,
згадувала: «Ще один день залишився мені в пам’яті — день присяги
Гуцульського куреня. На середині ринку стояло підвищення, де чекала
старшина. Нарешті зі співом маршерували гуцули. Вони не були в мондурах,
а в своїй святковій ноші. Те враження важко описати. Вони всі були
добровольці і прийшли складати присягу Україні. Команда відбирала
присягу. Але в моїй пам’яті залишився образ священика, який їхав
попереду на коні. Він був в мондурі капелана, а побіч нього на
маленькому конику їхав хлопчик, може, 12—13 років, син священика. Він
мав на собі кожушок і військову шапочку, а на ній синьо-жовта стрічка…
Такі хвилини не забуваються, і я щаслива, що це бачила і пам’ятаю, і
можу тепер своїм дітям і внукам оповідати про славний перший листопад у
Коломиї»

Після пам’ятного 1-го листопада 1918 р. полк Січових Стрільців переріс у
бригаду. Щодо Гуцульського куреня, то він діяв самостійно, на правах
полку, на фронтах у напрямі Хирів. Він складався з чотирьох бойових
сотень, сотні скорострілів і чоти саперів. «Це їм припала честь і вічна
слава за бравурний виступ під Вовчуха-ми, де Гуцульський курінь проломив
польський фронт і поєднався з оперативною групою Північ, їх полковник
Вітовський в денному наказі називав — старшин, підстарший і вояцтво —
лицарями і підніс їх до гідності лицарів», — згадував Іван Кузич.

Пізніше Гуцульський курінь входив до складу II (Самбірської) бригади
Української Галицької Армії, відомий був боями на відтинку Хирів —
Перемишль під час офензиви УГА в Галичині 1919 р., в поході на Київ і на
Вапнярському напрямі в складі Армії Української Народної Республіки 1919
року. За цей період Гуцульський курінь пройшов важкий, але славний похід
як в Галичині, де протистояв польській армії Галлера, так і на Великій
Україні, переніс важкі випробування в чотирикутнику смерті.

Отже, під час першої світової війни три окупації російськими царськими
військами зруйнували місто та його інфранструктуру, ускладнили життя
містян, було зруйновано пам’ятник Т.Г.Шевченкові.

Коломийська площа Ринок під час І світової війни

Список використаної літератури

Грабовецький В. Історія Коломиї. – К., 1996.

Енциклопедія Коломийщини. – К., 1998-2004.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи