9

Зміст

1. Загальні відомості та перші історичні згадки

2. Місто Коростень в роки Київської Русі

3. Коростень в роки чужоземного правління

4. Історія міста в ХХ столітті

Висновок

Список літератури

1. Загальні відомості та перші історичні згадки

Сьогодні Коростень індустріальне місто обласного підпорядкування, з
площею 3385,1 га., населенням 66,7 тис. чол. та розвинутою економічною,
соціальною інфраструктурою. Велика вузлова залізнична станція.

Місто розташоване за 87 км на північ від Житомира, 60 км від кордону з
республікою Бєларусь та в 150 км від столиці України Києва.

Історія Коростеня сягає в глибину тисячоліть. Ще в часи палеоліту одне з
найбільших у Європі родовищ кременя притягувало увагу людей. Тут
знайдені кам’яні знаряддя, виготовлені більш, ніж 10 тисяч років тому.

При археологічних дослідженнях території міста, початок яким покладено в
1887р. відомим істориком В.Б. Антоновичем, знайдено залишки поселень
неоліту, прадавніх майстерень, де вироблялися знаряддя праці в епоху
бронзи.

Перші ознаки перебування слов’янських племен у нашому краї відносяться
до V-VІІ століть нашої ери. Тоді в долині ріки Уж виникло декілька
невеликих слов’янських поселень. На основі одного з них, розташованого
на високих гранітних скелях, виникло місто Коростень, яке стало центром
древлян — могутнього і багаточисельного східнослов’янського племені.

2. Місто Коростень в роки Київської Русі

Місто стало центром древлян — могутнього і численного
східнослов’янського племені. Як свідчить літопис, вже на початку Х
сторіччя Іскоростень був могутньою фортецею. Обнесена міцним частоколом
з неотесаних багатовікових дубових стовбурів, фортеця була постійною
резиденцією князя Мала. Звідси і виникла перша назва поселення
Іскоростень — з кори стіни.

Із створенням феодальної держави Київська Русь древлянська земля одна з
перших увійшла до її складу. Київський князь Олег підпорядкував і обклав
даниною древлян 883 року, а в 907 році вони вже брали участь в
переможному поході на Візантію. Під управлінням своїх князів древляни
наполегливо боролися за незалежність від київських князів. У 913 році,
після смерті князя Олега, вони відмовилися платити дань його спадкоємцю
Ігорю. У 914 році Ігор знову підкорив їх. Проте древляни продовжували
боротьбу проти Ігоря і його ставлеників і пізніше. У 945 році, коли
київський князь Ігор вирішив двічі узяти дань з древлян, вони повстали,
розбили княже військо, а його самого стратили.

Дружина Ігоря, княгиня Ольга, прославлялася мудрістю і жіночими чарами,
прийшла з військом, щоб помститися за чоловіка, ціле літо простояла під
стінами Іськоростеня, але так і не змогла його узяти. І лише хитрість
допомогла їй здолати непокірних древлян. Попросила вона з них «легку»
дань: по три голуби і по три горобці від кожного двору. Коли вимога
Ольги була виконана, воїни княгині прив’язали до пташиних хвостів тліюче
вугілля і відпустили їх вночі. Птахи повернулися в місто до своїх кубел
— і згорів Іскоростень. Історики до цих пір сперечаються що послужило
причиною пожежі, є декілька версій але мабуть достовірно ми цього ніколи
вже не дізнаємося, відоме тільки що тоді Іскоростень згорів і на деякий
час згадки про нього пропали.

Видатним явищем в оригінальній історичній і художній літературі
Київської Русі є літописи, в яких відображені історичні події на
території сучасного Коростеня. Так, в Іпатєєвськой літописі яскраво
зображене повстання древлян в 945 році.

3. Коростень в роки чужоземного правління

Після розділу Русі в результаті створення в 1157 році
Володимиро-Суздальського і Великого князівства Московского (1260-70),
Іскоростень залишався під юрисдикцією київських князів. З 1243 року тут
хазяйнували монголо-татари. Після перемог над Тевтонським Орденом у 1348
і 1370 рр. і потіснивши татар, великий князь литовський Альгірдас Ольгед
приєднує ці землі до Великого князівства Литовського.

Вигідне розташування краю впродовж тривалого часу зумовлювало його
перехід в різні воєводства, намісництво, повіти, губернії. Литовський
князь Олегард за вірну службу подарував ці землі своєму воїну Тереху. У
1586 р. багатий магнат Прокоп Мержевіцкий, узявши в дружини одну із
спадкоємиць Тереха, став власником маєтку Іскоростень і добився від
польського короля привласнення поселенню статуса міста. 22 травня 1589г.
Сигизмунд ІІІ подарував Іськоростеню Магдебурзьке право, хоча містечко
було лише невеликою фортецею для захисту від набігів татар.

Україна з її багатими ресурсами — спокуса для багатьох держав: Польща —
з заходу, Турція — с півдня, Литва і Швеція — з півночі. У відповідь в
Україні зароджується військово-політична одиниця — козацтво. В самому
серці феодальної Європи виникає невидана досі демократична структура —
Запорізька Січ, яка бере на себе клопоти по захисту нації, території і
православної християнської віри. На протязі віків козаки ведуть жорстокі
війни за незалежність проти поляків, турків і кримських татар. В 1649
році загін козаків під проводом Гераськи після кровопролитного бою
визволяє Іскоростень від польської шляхти. Міські укріплення були
повністю зруйновані. В 1654 гетьман Богдан Хмельницький на
Переяславській Радй підписує згоду з російським царем Олексієм
Михайловичем про перехід України під юрисдикцію Росії. Однак з 1667 по
1795 землі Іскоростеня продовжують знаходитися в складі
полько-литовської Речи Посполитої.

Відповідно до угоди з Річчю Посполитою у 1795 Іскоростень переходить до
Російської імперії як центр Іскоростенської волості Овручського повіту
Волинської губернії. Довгий час це було тихе непримітне провінційне
містечко. Збереглась замітка з газети «Волинські єпархіальні відомості»
від 1888, де про нього пишуть: «Нині Іскоростень — бідне незначне
містечко, населене євреями і селянами-хліборобами».

4. Історія міста в ХХ столітті

Новий могутній поштовх до відродження місту дало будівництво залізниці
Київ-Ковель у 1902. З цього часу перейменоване в Коростень воно відоме
як важлива залізнична станція. Згодом, з розширенням залізниці Коростень
перетворюється у великий залізничний вузол.

На початку ХХ століття в Іскоростені жили вже понад три тисячі чоловік.
У ньому було декілька невеликих підприємств: меблева, механічна і
шкіряна майстерні, фарфоровий завод. Місто стало місцем багатьох подій в
роки революції і громадянської війни. Під час першої російської
революції робітники Іськоростеня підтримали страйк. А в листопаді 1917
року вони разом з революційними солдатами встановили Радянську владу (На
цей час місто перейменували в Коростень).18 листопада 1917г. черговий по
станції Л.М. Табукашвілі на мітингу, який відбувся на Барачній площі
оголосив про встановлення радянської влади.12 лютого 1918 р. на
засіданні Маленької Ради в Коростені затверджений закон про введення в
Українській Народній Республіці нового григоріанського (нині чинного)
календаря, про перехід на середньоєвропейський час, затверджений як герб
УНР знак Київської Держави — тризубець. В кінці лютого до міста увійшли
кайзерські війська. З 15 липня 1918г. Коростень — один з центрів
Всеукраїнського страйку залізничників. Після відступу німців з України в
наступний 1918г. місто звільнили війська УНР.18 лютого в Коростень
увійшла дивізія Червоної Армії.15 березня 1919 року до міста знов
увійшли війська УНР.7 квітня 1919 року до міста увійшли Богунський і
Таращанський полки Червоної Армії.26 квітня 1920 року місто було
захоплене Польськими військами.20 червня Коростень звільнили частині
1-ій Кінної Армії, але у вересні поляки знову захопили місто.12 жовтня
після багатоденного бою Червона Армія остаточно звільнила місто. У 1921
році захоплення Коростеня було основною метою походу Української
Повстанської Армії під керівництвом генерал хорунжого Ю. Тютюнника. У
ніч на 7 листопада на околицях міста зав’язався відчайдушний
чотиригодинний бій — остання битва громадянської війни на Україні. У
березні 1923 року Коростень став селищем міського типа, а з 1 січня 1926
року йому привласнений статус міста. У 1926 році було побудоване
приміщення драматичного театру ім. І. Франко, в 1927 — 1929 роках на
базі колишніх майстерень Остермана побудований завод «Жовтнева кузня», в
1928 році після реконструкції почав працювати фарфоровий завод. У 1930
році відкрилися дві середні спеціальні учбові установи — медичний
технікум і технікум радянського будівництва, два вечірніх робочих
факультети — Київського машинобудівного інституту і Харківського
інституту інженерів залізничного транспорту.

У грізному 1941 році коростенці піднялися на боротьбу з фашизмом. У
перші дні війни місто, а особливо станція піддавалися безперервним
нальотам німецьких бомбардувальників, але залізничний вузол не зупиняв
своєї роботи. Після кровопролитних боїв частини 5-ої армії генерала М.І.
Потапова відступили східніше, і з 7 серпня 1941 року для Коростеня
настали чорні дні окупації. На території міста і району діяли групи
підпільників і партизан. Гітлерівці жорстоко розправлялися з патріотами.
За час окупації в Коростені було розстріляно 16733 чоловік, 15 повішене,
1803 людини вивезено до Німеччини. Населення міста за роки війни
зменшилося в 14 разів.17 листопада 1943 року Коростень був звільнений.
Але німецьке командування не могло змиритися з втратою такого важливого
опорного пункту і в ході контрнаступу ворог знову оволодів містом.28
грудня частини 13-ої армії генерал-лейтенанта М.П. Пухова повторно і
остаточно звільнили Коростінь від загарбників. Жителі міста поважають і
пам’ятають своїх визволителів. Про це свідчать пам’ятки: величні Кургани
Слави на честь визволителів міста, братські могили воїнів Радянської
Армії, які полягли в боях за Коростень, бюст двічі Героя Радянського
Союзу, Народного Героя Югославії, генерал-лейтенанта Семена Антоновича
Козака. Безсмертним пам’ятником героїзму наших бійців стало і підземелля
старої фортеці під річкою Уж. Тут в листопаді 1943 року в оточенні
гітлерівців тримав смертельну оборону радянський гарнізон.

За роки Великої Вітчизняної війни Коростень кілька разів переходив з рук
в руки. Багато раз згадувався в оперативних зведеннях Совінформбюро,
згідно наказу Верховного Головнокомандуючого №44 18 листопада 1943 року,
в 23 години 30 хвилин Москва від імені Батьківщини салютувала нашим
доблесним військам, що звільнили місто Коростень, дванадцятьма
артилерійськими залпами із ста двадцяти чотирьох знарядь. Шести
з’єднанням і частинам, що відзначилися в боях за звільнення міста, було
привласнене найменування “Коростенських».

Жителі міста ніколи не забудуть і подвигів казаха Обдули Усенова, який
під час звільнення Коростеня ціною свого життя перегородив шлях ворожим
танкам, і російського льотчика Івана Полякова, який таранив фашистський
літак в повітряних боях за Коростень. Обом посмертно привласнені звання
Героїв Радянського Союзу. У після військові роки почалося відновлення
майже зовсім зруйнованого міста. До травня 1945 року повністю приступив
до роботи залізничний вузол, фарфоровий завод.

У 1947 році знову почав випуск продукції завод «Жовтнева кузня». У 1949
році побудований завод «Торфмаш» (з 1961 року «Коростеньхиммаш»). У 1960
році був зданий в експлуатацію завод залізобетонних шпал, а в 1964 році
— бавовнопрядильна фабрика. У 1966 році відкрили дитячу спортивну школу,
а в 1970 році Будинок культури залізничників на 850 місць. Події нашого
складного часу не обійшли Коростеня.

У квітні — травні 1986 року місто Коростень з населенням 72 тисячі
чоловік потрапив в зону радіоактивного забруднення у зв’язку з аварією
на Чорнобильській АЕС, законодавчо визначену як зона добровільного
гарантованого відселення. Коростень найбільший населений пункт на
території зон потерпілих від аварії на ЧАЕС.

Висновок

Сучасний Коростень — чудовий куточок українського Полісся на Житомирщині
— великий транспортний вузол Південно-Західної залізниці, індустріальне
місто обласного підпорядкування з населенням 66 тис. чол., розвинутою
економічною, соціальною інфраструктурою. Славиться своїми цінними
породами природного граніту, каніфольними смолами і чудовою неповторною
порцеляною.

Сьогодні коростенці має не тільки свою символіку: герб, гімн, прапор, а
й своєрідну місцеву конституцію — «Статут територіальної громади міста
Коростеня», документ, який гарантує всім членам територіальної громади
міста право участі у місцевому самоврядуванні. Нині Коростень веде
політику розширення власних можливостей економічного соціального
розвитку.

Місто будує житло і дороги, створює нові підприємства, навчальні й
соціальні заклади. Коростенці впевнені, що інтелектуальний і виробничий
потенціал міста ще не вичерпано, що у Коростеня перспективне майбутнє. А
найголовніше те, що незмінною залишилася любов коростенців до свого
міста, їх великий оптимізм і впевненість у доброму майбутньому
Коростеня. Саме завдяки цим прекрасним якостям коростенців місто росте й
розвивається. І сьогодні, громада має якісно змінений підхід до
управління соціальним та економічним розвитком міста, високий рівень
послуг. В 2006 році Коростень став одним із 6-ти міст України, яке
отримало сертифікат якості за міжнародними стандартами ISO 9001: 2000.
Такі зміни в управлінській діяльності дають підстави з упевненістю
сказати: Коростень — найкраще місто у світі. І хоч сказано це з позицій
«місцевого патріотизму», але саме з любові й поваги до свого міста, до
своєї «малої батьківщини» починається любов до Батьківщини України. Тож
хай живе і розвивається Коростень!

Список літератури

1. “Книга про Коростень» В. Москаленка та В. Нечипоренка. К., 2000

2. www.korosten. biz

3. www.korosten. osp-ua. info

4. www.istorypedia.com

Похожие записи