Дипломна робота з краєзнавства

Історія будівництва міста Броди

ЗМІСТ

TOC \o «1-2» ВСТУП PAGEREF _Toc533238163 \h 3

РОЗДІЛ І ЗАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ БРІДЩИНИ PAGEREF _Toc533238165 \h 8

РОЗДІЛ ІІ СТАРІ БРОДИ PAGEREF _Toc533238167 \h 13

Місто Броди з найдавніших часів PAGEREF _Toc533238168 \h 13

Бродівщина за часів Київської Русі і Галицько-Волинської держави
PAGEREF _Toc533238169 \h 14

Бродівська земля під владою Польщі та Австро-Угорської імперії PAGEREF
_Toc533238170 \h 16

РОЗДІЛ ІІІ БРОДІВСЬКА ФОРТЕЦЯ PAGEREF _Toc533238172 \h 25

РОЗДІЛ IV СЕРЕДМІСТЯ PAGEREF _Toc533238174 \h 34

ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc533238175 \h 46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ PAGEREF _Toc533238176 \h 51

Вступ

Місто Броди, сьогодні районний центр у Львівській області, віддавна
привертає увагу дослідників, як важливий історичний центр, культурний
осередок XVI-XX століть, як визначна пам’ятка містобудівельного
мистецтва. Відомо, що композиція історичного центру міста належить до
категорії, так званих, “ідеальних міст”, теоретичні проекти яких
розроблялися в Італії та в інших країнах Західної Європи в XV- XVI
століттях.

Водночас, неодноразово піднімалося питання про причетність до
розпланування і укріплення міста тогочасних відомих інженерів – Андреа
дел’Аква та Гійома Левассера де Боплана. Бажання з’ясувати обставини
залучення цих майстрів до роботи в Бродах, розкрити теоретичні джерела,
якими вони користувалися, докладніше уявити початковий етап формування
міста, спонукало до детальнішою розгляду містобудівельної історії
Бродів.

Основний вклад “ідеальних” проектів епохи Ренесансу в практику
містобудівництва – це пристосування міста до нових способів ведення
війни, пов’язаних з появою вогнепальної зброї, а також тяжіння всього
організму міста до геометрично правильної структури і замикання всієї
композиції монументальними спорудами: брамами, цитаделями, бастіонами.

Пізньосередньовічне місто Броди було засноване у 1584 році Станіславом
Жолкевським на грунтах, придбаних у 1580 році на околиці села Броди
(сучасні Старі Броди). Спочатку воно займало площу 34 гектари і було
замкнуте в квадраті, сторона якого дорівнювала 600 метрів [1:157].

Новий етап розвитку міста пов’язаний з іменем Станіслава Конецпольського
– нового його власника. В 1630 році починається перебудова замку на
брідському острові, посередині ставу “Копань”. Одночасно будуються нові
бастіонні фортифікації.

На основі аналізу планів міста XIХ століття і плану замку (1850 р.),
Оскар Сосновський своєю історико-містобудівельною статтею [2:247] заклав
підвалини наступних міркувань над плануванням міста зроблені ним
висновки увійшли до багатьох синтетичних праць. З появою у 50-60 роки 20
століття геометрично-метрологічної методики дослідження міських планів,
розкрилися нові можливості вивчення містобудівельних пам’яток пізнього
середньовіччя. Польський дослідник Войцех Калиновьский, який одним із
перших опанував цю методику, запропонував реконструкцію первісного
розпланування бродівського передмістя як реалізацію проекту “ідеального
міста” [3:195]. Пізніше київська дослідниця Т.О. Трегубова опублікувала
нову реконструкцію плану Бродів, в якій було конкретизовано деякі
елементи фортифікаційного обводу, його поєднання з південною частиною
кварталів передмістя [4:206]. У 1986 році було розроблено графічну
реконструкцію бродівських фортифікацій для реставраційних цілей.
Авторами цієї праці були співробітники інституту
“Укрзахідпроектреставрація” Уляна Піхурко та Данута Кривошеєва. На жаль,
ці матеріали не публікувалися. Разом з тим, незважаючи на постійне
зацікавлення пам’яткою і наявність немалої кількості публікації з
історіографії міста [5:173], увага дослідників оминула деякі джерела,
виявленні останнім часом. Ці джерела дозволять простежити за розвитком
міста XVI-XIХ століття.

На основі аналізу планів міста XIХ століття і плану замку (1850 р.)
О.Сосновський [2:247] розробив схему — реконструкцію планування
“ідеального міста”. На схемі показано основні композиційні осі, які
поєднують “Старе місто”, “Нове місто”, замок – цитадель, Львівську і
Луцьку брами з бастіонами міських фортифікацій.

Історії міста присвячено досить багато праць. Одна з перших статей про
Броди з’явилася в 1869 році. Її автором був В. Площанський в Науковому
збірнику Галицько-руської матиці під назвою “Галицько-руське торгове
місто Броди” [6:272]. Окремою монографією в 1865 році вийшла праця
Станіслава Баронча “Вільне місто торгове Броди” (7:34]. Автором цих
праць були поляки. Вони в контексті економічного життя міста, звертають
увагу на містобудування, тому поряд із замком, костелом, іншими
будівлями, подають коротку історію бродівських греко-католицьких церков
та єврейських синагог. Інтерес до історії міста цього часу можна
пояснити тим, що в другій половині XIХ століття Броди були одним з
найбільших торгових міст Галичини.

Важливий внесок у дослідження історії міста зробив Іван Созанський. Це
був багатообіцяючий науковець і патріот. Походив він із Самбірщини,
закінчив університетські студії у Львові. Був членом Наукового
Товариства імені Шевченка і в його записках друкував свої праці. Після
переїзду до Львова Василя Щурата в 1907 році, був призначений учителем
української мови та літератури в Бродівській гімназії. Перебуваючи в
Бродах, довідався він від судді Василя Бережанського про існування так
званих війтівських протоколів та “вічних книг” у повітовому суді. За
дозволом судового радника С. Дроздовського, Созанський переглянув ці
рукописні матеріали і як наслідок цього у Записках НТШ (т.т. 97, 98, 102
1910-1911 років) з’явилася його праця “З минувшини міста Бродів
(Причинки до історії міста в XVIІ столітті)” [8:16]. Це була перша
спроба написати історію міста на основі письмових джерел, але швидше
аналіз документів XVIІ століття.

Особливо бурхливим було вивчення історії міста в 20-30 роки XХ століття.
Але основна робота проводилася над вивченням економічного життя Бродів
XVI-XVIІ століття, а опорою у вивченні цього періоду були праці В.
Площанського, С. Барача та І. Созанського.

Історію Брідщини в контексті історії Галичини вивчали такі відомі
історики, як М. Грушевський [10:372], Н. Полонська-Василенко [10:15], І.
Крип’якевич [11:230], а також Василь Щурат [12:12] та Ісидір Нагаєвський
[13:68], які довгий час проживали і працювали на Брідщині.

Вагомий внесок у вивчення містобудівельної історії Бродів було зроблено
у другій половині ХХ століття завдяки співробітникам Бродівської філії
Львівського історичного музею. Так, зокрема, одним із перших почав
піднімати питання про належність міста Броди до категорії “ідеальних
міст” колишній відповідальний секретар правління Бродівської районної
організації Українського товариства охорони пам’яток історії та
культури, сьогодні Народний депутат України Дмитро Чобіт. Він автор
путівника “Броди”, статей “Місто на Бродах”, “Ідеальне місто”, “Броди –
місто унікальне” [14:15]. Завдяки йому було проведено ряд археологічних
розкопок та розвідок на всій території.

Джерельна база роботи полягає у публікаціях, архівному матеріалі
Центрального державного історичного архіву України у Львові, відділу
рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України імені Василя
Стефаника, експонатів Бродівського відділення Львівського державного
історичного музею. Ця джерельна база дозволяє нам більш широко
ознайомитися з тогочасними історичними подіями.

Мета наукової роботи передбачає дослідження містобудівельної історії
Бродів, як одного з найбільших міст Галичини.

Завдання дипломної роботи є:

– визначити основні напрямки розбудови міста, як осередку культури і
торгівлі Галичини;

– підтвердити на основі джерельної бази, перебування Гійома Левассера де
Боплана у Бродах;

– визначити етапи виникнення та розбудови міста.

Хронологічно основний акцент робиться на 17-19 століттях. На цей час
припадає дія привілею “Вільного торгового міста”, що сприяло швидкому
розвитку торгівлі, а згодом розбудові міста. Але по скільки Броди з
давніх-давен лежали на важливих торгових шляхах, тому робиться екскурс в
ІХ-XV століття і подаються наслідки скасування привілею в 1889 році.

Практична значимість роботи закладена у можливості використання цієї
роботи у підготовці студента до семінарських занять, написання дипломних
та курсових робіт, у підготовці вчителя до уроків та інше.

Теоретична значимість роботи полягає у висвітленні історичних фактів на
основі нових історичних досліджень та архівних документів.

Предметом дослідження є історія міста Броди XVІІ-ХІХ століть.

Об’єктом дослідження є частини середньовічного міста і Старі Броди,
Бродівська фортеця і фортифікаційні споруди, передмістя, територія
довкола передмістя та основні напрямки їх розбудови.

Структура дипломної роботи визначається змістом проблеми, поставленою
метою і завданнями. Робота складається із вступу, чотирьох розділів,
висновків, джерельної бази, списку використаної літератури, додатків.

Таким чином в дипломній роботі зроблена спроба вирішити основну
проблему: прослідкувати розбудову міста Броди XVІІ- XІХ століть.

Розділ І

Заселення території Брідщини

Сучасна Брідщина розташована на стику двох природно-географічних
областей – Західного Поділля і Малого Полісся. Відзначимо, що на цій
території відносно багатий тваринний світ, різноманітна рослинність,
добра забезпеченість водними ресурсами. Такі умови, що склались тут уже
з кінця плейстоцену, сприяли продуктивному полюванню, збиральництву
їстівних плодів, молюсків, інших різноманітних дрібних тварин уже в добу
пізнього палеоліту. В цьому відповідні для проживання людей, складові
екологічного середовища приваблювали, вірогідно, практично безпосередньо
в після льодовий період.

Основні достовірні свідчення про заселення цієї території в кам’яну добу
отримані лише в 70-80 роки. [14:15]. На території Бродівського району
вже знайдено досить значну кількість археологічних пам’яток з підйомним
матеріалом з крем’яних виробів, які датуються добою пізнього палеоліту
(40-11 тисяч років від наших днів). Більшість цих пунктів представлена
лише окремими виробами. Такі знахідки, особливо на берегах річок, інших
водних джерел, можуть бути кваліфіковані як сліди тимчасових мисливських
таборів. Особливо багато їх в басейнах річок Ікви й Суховилки. З
найбільш відомих пам’яток відзначимо пункти біля сіл Гаїв-Дітковецьких,
в урочищі Соколівка і Дудина в урочищі Збіг на південній околиці села.
Серед основних знахідок на цих поселеннях – крем’яні макролітичні
вироби, що покриті переважно білою, молочною патиною. Тут зафіксовано
більше ніж по 100 артефактів, в тому числі різноманітні скребки при
наявності скобелів, ножів і різців. Численні також відщепи, пластинчасті
сколи, відходи та уламки [19:69]. В цих двох випадках, вірогідно ми
маємо справу з базовим мисливськими таборами доби пізнього палеоліту.

До мезолітичної епохи віднесено дещо більшу кількість пам’яток, ніж до
попереднього, палеолітичного, періоду. Близько 20 пунктів вже частково
або попередньо опубліковано [20:57]. Це дозволяє розподілити пам’ятки на
певні етнокультурні і хронологічні групи та спільності.

До етнокультурної мезолітичної спільності Кунин-Нобель і зокрема, до
групи пам’яток Кунин віднесені поселення Броди ІІ в урочищі Горби на
північно-східній околиці міста, а також Черниця І в урочищі Загребелька
на східній околиці села. Для цих пам’яток характерні специфічні
наконечники стріл, як правило, з двосторонньою обробкою черешка. Крім
того, наявні численні скребки, різці, ножі та інші вироби. Судячи по
аналогах на суміжних територіях, одним із спільності було полювання на
північного оленя при збиральництві та рибальстві, що носили допоміжний
характер. Ці пам’ятки можуть бути датовані в межах 10-7 тисяч років від
наших днів [21:10].

Найбільш численними є пункти доби мезоліту Незвисько-Молодовської
етнокультурної спільності. Це перш за все, декілька поселень і майстерня
по виробництву знарядь біля села Попівці в урочищах Бутин, за Двором і
Городи. Подібні пам’ятки зафіксовані біля сіл Накваша в урочищі Береги,
Гаї в Урочищі Мис, Гаїв-Дітновецьких в урочищі Поле, а також Смільно І і
ІІ в районі місцевих дюн. Крем’яні вироби, що складають переважну
більшість знахідок на цих пам’ятках, представлені, як правило,
макролітичними формами. Серед знарядь переважають скребки на відщепах і
пластинчастих скопах, скобелі, на кожній — різці, типологічно близькі до
пізньопалелітичних. Одним із основних видів господарської діяльності тут
могло бути загінне полювання на відносно значних за розмірами тварин.
Пам’ятки датовані 11-7 тисячоліттями до наших днів [19:5].

Однією з яскравих ознак класичної мезолітичної доби є геометричні
мікроліти у формі трапеції, сегментів і трикутників. Аналогічний виріб у
формі трапеції був зафіксований на місцезнаходженні Смільно ІІІ в
урочищі Кемпа, в 1 кілометрі на північний захід від с. Смільно. Подібні
пам’ятки датуються 8-6 тисяч років від наших днів [22:71].

Разом з тим Брідщина займає вигідне географічне положення на шляхах з
Подністров’я на Західну Волинь вздовж річкових долин.

Після відступу і танення льодовика, коли клімат в Європі зазнавав
періодичних змін територію Брідщини заселяли малочисельні мисливські
групи.

Перші землеробські общини людей, які в середині V тисячоліття до н.е.
вийшли з середнього Подунав’я (тепер територія Угорщини, Чехії і
Словаччини) і розселялись в південних районах Польщі та в Західній
Волині, обходили лісові райони Брідщини, що тягнулися вздовж північного
краю Подільської височини [22:72].

З середини ІV тисячоліття до н.е. кількість населення поступово
збільшувалось на Північному Прикарпатті і в Західній Волині, до складу
якої входила і Брідщина. Так, наприкінці ІV тис. до н.е. на північних
околицях Брідщини з’являються окремі общини лендельської приналежності,
що вели своє походження з Середнього Подунав’я. В другій половині ІV
тис. до н.е. вони досить густо розселились на Західній Волині. На
початку ІІІ тис. до н.е. в південно-східну частину Брідщини у верхів’ях
Стиру переселяються з Поділля група пізньотрипільських общин. Нечисельні
трипільські общини проходили і по північній периферії Брідщини на захід,
на землі сучасної Радехівщини [21:24]. Наведені факти дають підстави
вважати, що в той час землі Брідщини були покриті лісами і тому були
мало придатні для землеробських племен.

Дальше, повільне господарське освоєння земель Брідщини припадає на рубіж
ІІІ-ІІ тисячоліть до н.е. В кінці ІІІ тис. до н.е. тут з’являються
окремі общини, що були частиною населення так званої культури кулястих
амфор. Історія цього населення почалася в ІV тисячолітті до н.е. в
північно-західних районах Польщі, але згодом вони почали переселятися на
схід. В околицях сучасного села Суходоли [22:71] вони затрималися на
короткий час. Тут досліджено одне із поховань представників цього люду,
яке здійснене за особливим ритуалом в кам’яній гробниці.

В першій половині ІІ тис. до н.е. в різних місцях Брідщини перебували
окремі общини населення культури шнуркової кереміки, які користувалися
досконалою на той час зброєю у вигляді кам’яних шліфованих сокир. Це
були напівкочові скотарі. Їм належали досліджені ще в кінці ХІХ ст.
поховання кургани поміж Висоцьком і Заболотцями, окремі предмети
озброєння, зокрема кам’яна бойова сокира та скарб крем’яних пластин,
знайдених в околицях села Хмільового, сліди поселення з слідами
крем’яного виробництва біля с. Щуровичів на півночі та інші [23:78].

Поступове освоєння земель Брідщини відбувалось і протягом другої
половини ІІ тис. до н.е., коли сюди прибували племінні групи населення
так званої тщінецької культури, які заселили великі простори Польщі та
Північної України. Сліди їх короткотривалих поселень виявлено біля с.
Конюшків та в інших місцях.

Різке збільшення кількості населення та значне господарське освоєння
території Брідщини припадає на першу половину І тис. до н.е. Воно
пов’язане з життям племен Висоцької культури (назва походить від села
Висоцьке). Результати досліджень і картографування [24:71] поселень та
могильників племен цієї культури показують, що вони досить густо
заселяли південно-східну частину Львівщини (Бродівський, Буський,
Золочівський та інші райони) [19:69]. Можливо, що саме тут вони створили
стабільні племінні та соціально-економічні структури. Це підтверджується
широкими економічними зв’язками з сусідніми народностями: фракійцями,
лужичанами. Це був період найвищого піднесення Брідщини, її своєрідний
“золотий вік” під кінець первісної епохи. Проте з середини VІІ ст. до
н.е. висоцьке суспільство поступово занепадає. Причини цього залишаються
невідомими. Могли вплинути як місцеві, так і більш широкі фактори.
Відомо, що в першій половині VІІ ст. клімат в Європі був нестабільний, в
східній – посилення засушливих тенденцій. З утвердженням кочового люду
скіфів в степах Північного Причорномор’я посилився їх військовий тиск на
північно-західних сусідів давні місцеві землеробські племена Поділля.
Останні змушені були переселятися на захід, в тому числі в межі
племінних земель висоцької людності. В цих умовах культура висоцьких
племен слабшає, частина їх переселяється в подністровські землі, інші –
на північний захід, на Розточчя [20:58]. Занепад висоцьких племен не
привів до утворення нового, більш життєдіяльного етнічного люду.
Брідщина залишалась протягом кількох століть слабо заселеною. Життя
набирає тут піднесення щойно в перших століттях нашої ери.

РОЗДІЛ ІІ

Старі Броди

Місто Броди з найдавніших часів

Місто Броди розташоване на р. Бовдурці, що є правою притокою р. Стиру. У
зв’язку з цим народна традиція пояснює походження його назви. У свій час
– це укріплене поселення мало б захищати якісь “броди” зручні місця для
річкових переправ.

Адже, відомо, що в ранньому середньовіччі мостів майже не будували і всі
шляхи по суходолу проходили так, щоб оминути численні водні перешкоди.
Річку, озеро, болото, які не можна було обійти, долали в брід. Тому
броди відігравали в ті далекі часи роль мостів. Особливе значення мали
ті броди, які знаходилися на важливих шляхах, по граничних територіях;
вони завжди охоронялися, біля них споруджувалися фортеці, виникали
міста. Очевидно саме так і будувалося місто Броди [25:3].

Існують й інші гіпотези. Так сучасні мовознавці М.Л. Худаш та М.О.
Демчук відстоюють іншу думку, згідно з якою топонім “Броди” етимологічно
пов’язаний з антропонімом “Бредь” – короткою формою імені Бродислав.
Отже, у первісному значенні назви – це населений пункт, у якому
проживали “Броди” – нащадки Брода [26:30].

У літописних статтях немає жодних повідомлень про місто. До
сьогоднішнього дня єдиним джерелом, у якому двічі фігурує топонім
“Броди”, є “Повчання” князя Володимира Мономаха [27:219]. Порівнюючи
тексти статей 80- х рр. ХІ ст. “Повісті временних літ” і “Повчання”,
встановлюємо, що у них іде мова про одні і ті ж події – зустрічі
Володимирського князя Ярополка Ізяславича і сина Київського князя
Всеволода, Володимира Мономаха, під час яких вони обговорювали плани
спільних дій проти князів Ростиславичів. Перша зустріч відбулася навесні
1084 року, друга – взимку 1084-1085 р.р.

Для проведення переговорів було обрано не стольне місто Волинської
землі, а один з укріплених пунктів на порубіжжі з Галицькими землями. На
нашу думку Бродам відводилось важливе місце, насамперед, як зручному
осередку гуртування збройних сил новоутвореної коаліції для наступу на
Перемишль і Теребовлю. У випадку необхідності оборони Волині, місцем
битви могло стати Рожннє поле поблизу Бродів, що змусило б обидві
сторони вдатися до аргументів зброї. Навесні 1084 р. наступ на галицькі
волості не відбувся.

Бродівщина за часів Київської Русі і Галицько-Волинської держави

На наступних переговорах у Бродах між Мономахом і Ярополком було
досягнуто взаєморозуміння, але й цього разу похід на галицькі землі було
відкладено. Володимирський князь відкрито виступив проти Києва, що
коштувало йому втрати столу і військової дружини.

В цих умовах галицьким Ростиславичам вдалося добитися визнання своїх
прав на княжіння у Перемишлі і Теребовлі на Любецькому з’їзді 1097 р., а
у битві на Рожнім полі 1099 р. відстояти суверенітет прикарпатських
волостей. На думку І. Крип’якевича [28:23;68] та Д. Чобота [29:4] з
цього часу Броди стають одним з найважливіших укріплених пунктів у
системі оборони Волинської землі, а через століття – Галицько-Волинської
держави.

Не беручи під сумнів ці літописні згадки, варто було б дуже обережно
запропонувати думку про ідентичність Бродів, згаданих у літописі
[27:219], з селом Бродів на Горині [30:53]. Поблизу цього села,
розташованого при головній дорозі з Києва до Володимира, у ХІХ ст.
існувало два кургани, один з яких нагадував городище [29:4].

Питання точної локалізації літописного місця до сьогоднішнього дня
залишається відкритим.

Відомо, що в ХІ-ХІІІ ст. в 30 кілометрів на північ від Бродів
знаходилося давньоруське місто Перемиль (тепер однойменне село біля
Берестечка). Через нього проходив один з найважливіших в часи Київської
Русі шлях, який з’єднував столицю Володимир-Волинського князівства місто
Володимир з Києвом. У Перемилі від цього шляху виходило відгалуження,
яке йшло на північ через Броди, Плісенсько і далі на Галич. Шлях
Перемиль-Пліснеськ-Галич коло Бродів пересікали дві річки. Одна
безіменна, яка ще до 1983 року тепла з Дітківців через територію
сучасного комбікормового заводу і впадала у Бовдурку в тому місці, де
тепер місток по вулиці Полуботка.

Найвуще місце заплави безіменної річки знаходилося навпроти сучасної
вулиці 8 Березня. Сюди і спрямовувався шлях Перемиль-Пліснеськ. Саме у
цьому місці знаходився перший брід. Щоб полегшити переправу через
заплаву, дно якої було торф’яним, а, отже, важко прохідним, далекі
предки місце броду засипали піском. І до наших днів збереглося 40 метрів
цього насипу шестиметрової ширини на правому березі заплави. Загальна
довжина насипу становила понад 100 метрів.

Минувши перший брід, шлях прямував через сучасні Старі Броди, на виїзді
з них його пересікала річка Суховилка (вона пересохла, а ще двадцять
років тому в ній ловили рибу). Річку теж долали в брід. Наявність у
цьому двох бродів стало початковим стимулом інтенсивного містобудівного
розвитку [31:52-53].

Однак археологічні дослідження, аналіз виявлених давньоруських
матеріалів, дані топоніміки дають підстави стверджувати, що місто могло
знаходитися на території урочища Заставки, на околиці Старих Бродів.
Саме тут десь могли проходити оборонні укріплення городища, центральна
частина якого, можливо, була розташована на високому піщаному пагорбі
“Голда” на лівому березі р. Суховилки. Нажаль, в 1950 році його було
повністю знищено підчас будівництва шосейної дороги [17:24].

Згідно із списком пам’яток історії та культури Бродівського району,
археологічний шар, що містить матеріал давньоруської доби, було виявлено
в околиці сучасних Бродівських передмість, урочищі “Заставки” та
“Комсомольське озеро”. Однак планування давньої оселі не досліджувалося.

До об’єднання Галицького і Володимирського князівств князем Романом
Мстиславичем в 1199 році, Броди виконували роль прикордонної фортеці
Перемильської волості Волинської землі.

В 1241 році літописні Броди, як і багато інших руських городів були
знищені ордами хана Батия і з цього часу на протязі двох подальших
століть про місто не зустрічається жодної письмової згадки. Часті напади
ординців у наступні роки змусили місцеве населення шукати більш безпечні
місця. Таким бродівці обрали підвищення серед боліт, яке називалося
Острів або Островчик. До наших днів ця назва збереглося за однойменною
вулицею міста. Острів в цей був невеликий, округлої форми, в радіусі він
мав приблизно 300 метрів. Підвищення підковою оточувало заболочену
місцевість. Під час весняних повеней або сильних дощів, Острів довкола
заливало водою. Із заходу до нього прилягало озеро і великі, зарослі
очеретом плавні з безліччю джерел і струмків (тепер це луг між Бродами,
Смільном і Лагодовом). На півдні Острів обмежувався районом сучасної
вулиці Гончарською, на сході – теперішніми площею Ринок і вулицею І.
Франка, а на півночі – вулицею Руською.

Перші побічні писемні відомості про старі і нові Броди відносяться до
1431 року. Саме в цей рік сусіднє Олесько стало опорним пунктом боротьби
проти намагань польських феодалів захопити волинські землі. В знаменитій
обороні Олеського замку брали участь і наші земляки Іванко Кадлубиський
(з села Кодлубиська, тепер с. Лучківці), Сенько Смоленський (зі
Смільного), Януш з Підгорець, Нег Старобродський [32:48]. Саме прізвище
“Старобродський” свідчить, що вже у 1431 році були Старі Броди, а отже,
повинні були бути і Броди Нові. Створенні у після монгольський час, вони
не могли бути більш ніде, крім Острова.

Бродівська земля під владою Польщі та Австро-Угорської імперії

У XV-XVI ст. Броди згадуються як село. Зокрема, від 1441 р. воно
належало Якові із Сенна, разом із добрами Олесько. У 1515 р. ці добра
поділили між собою Гербути і Каменецькі [17:24], 1578 р. Гербут платив
податок з села Броди від 6 ланів [33:18]. В безпосередньому сусідстві з
Бродами з західному напрямку існувало місто Смільно, яке було знищено в
1494 р. під час татарського наїзду [34:214]. Це свідчить про
привабливість бродівських околиць як осередку урбанізації в цих краях.

Після заснування С. Жолкевським нового міста, тепер уже Старі Броди
стають відомі як приміське село і згадуються в документах XVII-XVIII
ст. при переході від одного власника міста до іншого.

В кінці ХVІІІ ст., завдяки своєму прикордонному розташуванню, Старі
Броди починають розвиватися більш ефективно. З міста перекидається
надлишок торгівлі і легкі промисли на передмістя. Там були великих
розмірів (як на той час) заїзні двори для кінних підвід і людей. Один з
тих заїзних дворів з назвою “Гастерія” стояв там, де сходилися
золочівський і підкаменський шляхи. Там могло одночасно поміститися 24
пари коней з возами, а для вигоди купців і фурманів була обширна корчма
[34:214].

Старі Броди мали свою власну торговицю. Ще до ІІ світової війни вона
містилися на площі коло Богданів. Торговиці, заїзним двором і корчмам
сприяло положення села-передмістя перед міськими рогатками, на яких
треба було платити гроші за в’їзд до міста.

Торговельному розвитку сприяв також митний кордон, що проходив між
Бродами і Старими Бродами. За перевезенні товари треба було платити мито
і через це ціни на деякі товари дуже відрізнялися перед і за рогаткою.

В 1869 році через Броди було прокладено першу залізницю [35:4-5]. Одначе
для Старих Бродів залізниця, яка перетинала село і станція, що була
недалеко від Старих Бродів, стала поштовхом для швидкого розвитку
промисловості. Наприклад, на відтинку одного кілометра від головної
залізничної лінії було три відгалуження. Перше – до фабрики лікерів
Капелана, друге – до млина на Млинівці, третє – до цегельні на Новичині.

Згідно з описом 1880 р. [36:1-131] в селі були такі найбільші
промислові об’єкти: паровий пальцевий млин, дві фабрики рому і лікерів,
дестилярння спирту, фабрика свічок, рафінація нафти, миловарня і роївня,
виріб терпентини і оцту, бровар, вапнярння, парова прядильня і
кустарння. Крім того в той час в Старих Бродах було 24 оподаткованих
крамарів і кіпців, які торгували в основному збіжжям і деревом, а також
10 оподаткованих ремісників.

Найбільшим об’єктом промисловості було, збудоване в 1864 році на
пасовиськах на західному боці золочівського шляху, навпроти Заставок,
велике лікеро-горілчане підприємство Капелюшів [34:218]. Цю фабрику
називали “гарапернею”, бо в ній виробляли славний лікер “арак”.
Відступаючи в 1915 році російські війська знищили це підприємство. Ще до
Другої світової війни люди згадували, як випущений спирт черпали вони
відрами з ровів і ярів, а як його не стало, то з насиченої спиртом землі
гнали горілку.

Старі Броди славилися також найбільшими на цілий повіт млином. В 1900
році збудовано шестиповерховий млин, в якому перемелювали 10 вагонів
муки на добу. Коли російські війська при відступі в 1915 році підпалили
його, то палаюча пожежа несла куски дерева аж на Гаї. Млин стояв на
східному боці золочівського шляху на так званій Млинівці [34:218-219].

Під самою міською рогаткою при Львівській вулиці був паровий, а згодом
нафтовий млин Ліфшіца. В сусідстві був бровар Шнеля, знищений
російськими військами в Першу світову війну.

На Новичині була збудована велика цегельня і паровий тартак, з високими
на більш як 50 метрів фабричними коминами. Тартак був знищений в Першу
світову війну, а цегельня, хоч уже без власних залізничних рейок,
перестояла лихоліття.

Між Старими Бродами і Смільном було велике деревообробне підприємство –
тартаки спілки “Фореста”, яке на початку 1900 року розбудував Вільгельм
Шмідт. В 1923 році тартак, що мав дві пилорами і сім циркулярних пил,
продукував понад 13 тисяч кубометрів сосни і 3.3 тисячі кубометрів
дубини і вільшини. Тартаки були сполучені з лісовими комплексами на
північний захід від Бродів вузькоколійною залізницею довжиною понад 60
км. В передвоєнних роках це підприємство перебрала нова установа
“Спілка Броди”.

У зв’язку з господарським розвитком австрійська влада збудувала будинок
скарбової дирекції і митного уряду. На цьому місці знаходиться пам’ятний
знак на честь 900-річчя Бродів. Також тут були : податковий уряд,
жандармерія, скарбова сторожа та інші установи. Сліди руїни тих споруд
було видно ще в кінці 1920 років; пізніше поляки збудували там військові
магазини, а саме місце почало називатися “Під коморою”.

На Старих Бродах було три маєтки більших землевласників. На границі
Новичини і Дітковець була палата баронової М. Гадзеєвської, знищена в
Першу світову війну. На руїнах палати перед Другою світовою війною
побудувався поляк Топілко. На вулиці Низькій стояла велика палата
графині Тишкевич, збудована в 1912 році, а Стару меншу палату, що стояла
блище до дороги, розібрано [34:220].

При золочівському шляху за Заставками був фільварок Шнеля з невеличкою
палатою і великим парком. Перші дві родини були з дідичних магнацьких
родів, а Шнеля був спольщеним німцем-доробкевичем. Артур Шнель купив і
розбудував свій маєток за гроші виграні в австрійській державній
лотереї. Поводився він доволі зарозуміло і через те попав у конфлікт з
австрійською владою, яка судово покарала його довічною забороною їхати в
кареті лицем до переду, а лише – до заду [34:220].

Під час Першої світової війни Старі Броди переходив три рази
австрійсько-російський фронт і два рази польсько-більшовицький. В перших
днях війни (21 серпня 1914 року) російські війська майже без бою зайняли
Броди та дійшли до Карпат. В цей час Старі Броди майже взагалі не були
пошкодженні воєнними діями. Найбільше шкоди поробили відступаючі
російські війська в червні 1915 року, знищивши в Старих Бродах всі
важливі будинки і підприємства.

Австрійська влада збудувала великі магазини на полях між Липками і
залізницею. Від магазинів була проведена вузькоколійна залізниця, у якій
коні тягнули вагони коло Підкаменського шляху, через поля
Гаїв-Дітковецьких, аж до самого фронту. Пара коней легко тягнула по
рейках 5 навантажених вагонів.

В червні 1916 року під час Брусилівського прориву російська армія
відкинула австрійські війська і фронт ще довго проходив по західній
частині Бродів, коло Пониковиці [37:40].

Отже, до Першої світової війни частина міста, яка носила назву Старі
Броди розвивалося дуже швидкими темпами, чому сприяла торгова коньюктура
і вигідне розташування цієї території. Із ліквідацією торгового привілею
на допомогу прийшла залізниця. Із будівництвом залізниці, швидкими
темпами починає розвиватися капіталістичне виробництво. За таких умов
розвивається і містобудування.

В перші віки християнства на українських землях княже місто Броди,
напевно, що мало свій храм. Але знищений у 1241 році Батиєм, поховав у
попелі й свої святині. Через віки довелося відроджуватися Старим Бродам.
Їх населення дуже розпорошилося, а тому не було спроб до відбудови
міста. Лише з часом княжий город відродився в поселення. Вік за віком,
переборюючи складності історії і буття, війни, хвороби, голод, зростало
й утверджувалося населення на старобрідській землі. Був побудований і
храм. В “Шематизмі” за 1938 рік записано, що Старі Броди мають церкву
під іменем Собору Пресвятої Богородиці, яка побудована в 1743 році
[38:249]. В “Документі існування парафії греко-католицького образу в
Старих Бродах під іменем Собору Пресвятої Богородиці Золочівського
повіту” [39:22-51] за номером 302, який початий 1798 р. і закінчений
1804 року, занотовано комісією відвідань таку інформацію: “Церква
Старобрідська Пресвятої Богородиці зроблена зі соснового дерева на
дубових підвалинах у формі хреста з великою банею посередині під
гонтовим дахом. Дзвіниця теж з дерева соснового під гонтою.

Хата пароха на городі при цій церкві, стара, покрита соломою. Стайня
також під соломою, стара. Хата для дяка під солом’яним дахом, стара”
[39:28].

Церковний двір був збудований і утримувався на кошти парафіям. У цьому ж
документі записаний витяг з іншого документа, датованого 10 жовтня 1783
року. В ньому зазначено, що граф Йозеф Потоцький надав церкві грунт для
вічного користування. Про це занотовано в “Книзі Бродівського воєводства
Волинсько-Кременецького повіту” 14 липня 1772 року [29:45]. Ці записи в
документах про передачу грунту церкві були зроблені при О. Петру
Капустинському. В них зокрема згадується, що церква не мала грунту, тому
він, Потоцький, надає їй грунт під самою церквою з помешканнями для
священика і дяка, і під шпиталь для бідних та хворих. Далі
перечислюються церковні землі: довкола хати й обійстя з фільварком;
грунт під самим обійстям на півдня оранки; в кінці городу косовисько від
фігури рівно з цвинтарем; поле до засіву, поле Бабинця (8 днів оранки),
поле від Дубини (5 днів оранки); клин під Дубиною, поле Німецький горб
(6 днів оранки), поле від межі Грицька (2 дні оранки), поле за княжим
ставом, горб з деревами, старий сад між полями від рога Федька, сіножать
на Дячих Горбах і т.д.

За цю землю Бродівський деканат повинен був відправити в місяць 101
Службу Божу за померлих з роду Потоцьких. Передача землі Потоцьким була
підтверджена його родовою червоною на лаку печаткою 14 березня 1764
року. Достовірність цього документу підтверджують уже 5 лютого 1804 року
священик Старих Бродів І. Шуневич і декан Я. Гребовецький. Сам документ
підтвердження узаконений білою судовою печаткою м. Бродів. В частині
цього документа під назвою “Інвентар” повідомляється ще раз, що 14
березня 1764 року задукоментовано, як дату передачі графом Потоцьким
землі церкві. В Кременецьких актах це занотовано 14 липня 1772 року. В
1783 році відбулася перша візитація єпископа на парафію [40:8].

У 1819 році Старобрідська церква була перебудована, про що згадується в
“Шематизмі” за 1938 рік [38:249] в короткій довідці про храм. Церква
збудована з дерева в гуцульському стилі з двома лавами.

Старі Броди за часів Австрії перетворилися в промислову частину Бродів.
Зростала кількість греко-католицького населення. Це вимагало розширення
храму. Ю. Чорній в статті “Церква та культурне життя в Старих Бродах:
церква, парафія і священики”, опублікованій у збірнику “Броди і
Брідщина”, пише про церкву 19 століття та причину її відбудови: “В двох
бічних навах було по два престоли, з яких один був присвячений св.
Теклі- патронці церкви. Тим то день св. Теклі був призначений святом”
[41:225]. Старобрідська церква була віддана під патронат св. Теклі
правдоподібно на бажання фундатора, який збудував цю церкву в пам’ять
своєї померлої дружини або дочки. Цей магнат, як кажуть, мав жити на
маєтку, який пізніше став фільварком жида Бялопольського, побудований на
горбу на фільварецькому та дітковецькому боці річки, навпроти церкви
(знищеної в Першу світову війну). “Загсові книги” [42:3-6]
Старобрідської церкви за 1866-1838 роки зберегли імена парохів храму і
прізвище старобрідщан.

У 1866-1870 роках парохом храму був О.Ів. Демчинський за декана М.
Лотоцького. Записи народження в церковну книгу заносили О. Григорій
Войтович аж до 1882 року. Багатолітнім парохом церкви стає О. Іван
Мричлидович, який правив при деканах О. Юрію Гуркевичу та О. Анатолію
Долинському. В церковних записах занотовано, що з 13 вересня 1893 року
він почав користуватися печаткою греко-католицької церкви св. Михаїла в
Дітківцях. До цього в документах спеціальної церковної печатки не
виявлено. Старобрідська церква довгий час відносилася до Дітковецької
парафії. За часів О. Мриглидовича, вдруге, в 1902 році, була перебудова
старобрідська церква. Цей факт засвідчено в “Шематизмах” за 1910, 1924,
1938 роки[43:159].

Ю. Чорній згадує, у зазначеній вище статті, такий факт при перебудові
храму: “… при основному відновленні церкви (гонта на ній замінена,
відремонтовано стіни і фундамент) знайдено під престолом св. Теклі
гробовець. У тому гробівці була похована жінка на ім’я Текля. Знайдені
біля її тлінних останків дорогоцінності, як перстень, браслет та інші
прикраси, вказували, що вона була з багатого роду. Там знайдено ще й
камінну запечатану пляшку з останками згущеної рідини. Побожні робітники
твердили, що це свячена вода, а скептики казали що це – “горілка з медом
так згусла, що можна було її ножем різати” [41:226]. “Шематизм” 1905
року [43:159] подає дані, що Стародрідська церква під іменем Собор
Пресвятої Богородиці мала 675 парафіян, 40 дітей з передмістя ходили до
Бродів, а школа на Старих Бродах була польська 2-класна. Така інформація
подана про церкву і в “Шематизмі” за 1910 рік [41:226]. З 1912 по 1925
рік парохом старобродської церкви був О. Григорій Микитюк. Старобрідська
парафія не була самостійна і належала до великої парафії на Дітківцях, в
скарбницю якої входила велика частина доходів зі Старих Бродів. Ю.
Чорній згадує в своїй статті: “З вибухом першої світової війни
старобрідська церква мала в банку 40 тис. австрійських крон, що на той
час становило поважний маєток. Розуміється, що ті гроші пропали”.

Передостатнім довголітнім парохом був О. Іван Мриглидович, за
переконанням москвофіл. Коли у 1914 році село зайняли російські війська,
він перейшов на православ’я. Короткий термін на парафії був О. Петро
Каблан.

З 1920 року Старобрідська парафія вже мала постійного пароха О. Григорія
Микитюка. В церковних документах зазначено дуже мало фактів народження
старобрідщан в час першої світової війни. Однак цікавим є той факт, що
за часів української влади, починаючи з 7 листопада 1919 року, факти
народження дітей ведуться не польською і латинською мовами, а
українською. Ці записи вів О. Григорій Микитюк аж до 1920 року. 20 січня
1920 року на документах стоїть уже печатка греко-католицької церкви
Преподобної Діви Марії. Записи зроблено українською мовою зі зображенням
Богородиці з Ісусом Христом [40:8].

За отця Кармазина (1926-1932 рр) було закуплено для церкви дерев’яний
престол, вирізьблений в українському стилі майстром Наконечним з
Кам’янки-Струмилової. В 1934 році церква була розмальована. Малювали її
маляр з Дітковець Олександр із сином, маляр Луків і брат пароха В.
Гаврилюк.

Останнім парохом Старих Бродів був О. Михайло Ковальчук (1938-1941
роки). В 1943 році він брав участь в останньому водохрещі на Гайківці у
Бродах.

Під час воєнних дій у 1944 році старобрідська церква згоріла. Німецький
офіцер заставляв виносити речі, серед яких були книги другої половини 18
століття, надруковані в Почаївській Лаврі. У кожній книзі був напис, що
вона “печатається за володіння їх королівської милості Станіслава
Августа Понятовського”.

Серед винесених з церкви речей були чаші, фелони, образи, хоругви і т.д.
Залишилася тільки зруйнована дзвіниця зі старим цвинтарем. З 1944 по
1946 рік старобрідщани проводили відправи в будинку польських законниць.
Але під кінець 1946 року був закритий і цей тимчасовий храм.

На сьогоднішній день церкву відбудовано. Фундатором будівництва була
греко-католицька громада, завдяки допомоговому комітету, який діяв в
діаспорі, який очолював Юліан Чорній. 6 серпня 1995 р. новозбудований
храм було освячено.

РОЗДІЛ ІІІ

БРОДІВСЬКА ФОРТЕЦЯ

Протягом XV-ХVІ століть гніт чужоземців в краї посилювався. Польські
магнати захоплювали найкращі землі. Господарськими центрами стають
панські двори. На території Галичини було багато невеликих містечок
цікавих своєю історією. Серед них були Броди.

У 1580 році Станіслав Жолкевський купив у родини Кам’янецьких частину
земель, що належали до того братом Яну та Войцеху [33:18]. Серед всіх
грунтів його зацікавили околиці села Броди – тут пролягав шлях із Русі
(Руського воєводства) на Поділля. Але так, як на цьому шляху також
відбувалися часті набіги кримських татар, то виникла необхідність
зведення тут міцної фортечної твердині. Таке місце було знайдено посеред
ставу, що називався Копень, утворюваного Лагодівською греблею на
“Острові”. 22 серпня 1584 року польський король Стефан Баторій
спеціальним привілеєм дозволив Жолкевському збудувати на грунті села
Броди нове місто [6:56]. Но Острові будується невеликий замок,
призначений для захисту від постійних татарських набігів. А з 1586 року,
згідно грамоти власника, дозволяється селитися й іншим мешканцям.

Місто отримало назву “Любич” від родинного герба Жолкевських “Любичі”. В
кінці ХVІ століття Любичі почали називати Бродами, а приміське село –
Старими Бродами [6:56-57].

В 1629 році Жолкевський, залишившись без наслідників, продав місто Броди
разом з навколишніми селами польському гетьманові Речі Посполитої
Станіславові Конецпольському [6:57]. Новий власник міста доклав чимало
зусиль, щоб підняти авторитет міста. На його прохання польський король
Владислав ІV у 1633 році урівняв міщанські, цехові та торгові права
Бродів, з правами таких першорядних міст Польщі, як Львів, Краків,
Люблін і Торунь [45:14]. Будівництво замку тривало до 1635 року під
керівництвом Андреа дел’Аква за проектом військового інженера Гійома
Левассера де Боплана.

Відомості про перебування на українських землях Гійома Левассера де
Боплана (1600-1673 рр.) здавна викликала зацікавлення дослідників.
Протягом 1630-1648 років цей відомий французький інженер, військовий
архітектор, картограф, врешті – автор славнозвісного “Опису України”,
проживаючи у Речі Посполитій, активно залучається до створення ряду
фортифікацій.

Саме Гійом Лавассер де Боплан є автором замкових оборонних споруд у
Барі, Кодану, Кам’янці та інших містах, чим започаткував поширення на
цих землях зразків нових голандських фортифікаційних споруд. З особливим
піїтитом згадуватиме він згодом свою працю на Україні під опікою
польського (з 1632 року — коронного) гетьмана Станіслава Конецпольскього
(1591-1646 роки), чиї доблесті і досвід, а також “мужність, що
поєднувалась із великою розсудливістю, спричинилися до того, що це “нове
короліство” за короткий час дуже розширилося” [46:18].

Як військовий інженер і архітектор-проектант, Боплан залишив помітний
слід і в історії галицьких замкових споруд. Він став одним з творців
Підгорецького замку [47:18], а також, як переконливо доводять
дослідження останього часу, планувань та фортифікації міста Бродів
[17:31-39]. Одним із суттєвих аргументів на користь його авторства
перебудов у місті, 30 рр. ХVІІ ст. став документ, який міститься у
Центральному державному історичному архіві України у Львові [48:308]. Це
запис від 20 січня 1631 року у бродівських міських актових книгах. Він
засвідчує присутність Боплана серед трьох французів, уповноважених
Миколая Мартіні у судовій справі останього із гданським паштетником
Давидом. Очевидно, зобов’язуючись перед Мартіні відвезти пересилку у
Францію,від міщан отримав кошти на “утримання і на дорогу” у розмірі
чотирнадцяти угорських золотих, сплачених монетами польського
карбування, а також позичив ще п’ятнадцять дукатів.Не поспішаючи
повертати одержані кошти, Давид був оскаржений перед судом, де
відповідав на висунуті звинувачення.

На жаль, документ не містить жодної інформації про самого Боплана. А
щодо перебування групи іноземців у місті, до середини ХVІІІ ст. це вже
звичайне явище. Перебування в Польщі значної кількості французів
фіксують дослідники у добу Яна Казиміра [49:81], а в 1649 році відомо
ряд іноземців на службі в Олександра Конецпольського у самих Бродах
[51:114-115]. Сприяло цьому і те, що через Броди пролягав один з
головних торгових шляхів між Західною Європою та Близьким Сходом [51:6].

Наведені вище обставини, а також надзвичайна докладна, на відміну від
сусідніх теренів, переробка бродівських околиць на Боплановій
“Спеціальній карті України” [52:7], де показано принаймі 15 навколишних
сіл, деталі міських укріплень, лагодівську греблю і млин – все це
свідчить, що Боплан був творцем бродівських фортифікацій.

Традиційно авторство плану цих укріплень приписується як Боплану, так і
Андреа дел’Аква. Принципова проблема з’ясування реальної участі того чи
іншого майстра була поставлена відомою польською дослідницею в галузі
історії містобудування Терезою Зарембською [53:11].

Що стосується Андреа дел’Аква, то він потсупив на службу до Станіслава
Конецпольського щойно з часу дії привілею від 5 квітня 1631 року
[17:39]. У 1630 році архітектор підписувався ще як “слуга Томаша
Замойського” [17:39]. Це може означати, що роботи над спорудженням
бродівських укріплень дел’Аква продовжив після того, як вони були
започатковані Бопланом і, можливо, за Боплановим проектом. Слід також
зауважити, що реконструкція нарису бродівських укріплень засновані на
польських або італійських сажнях (відповідно 1.758 або 1.569 метра) ,
які рекомендував Андреа дел’Аква в складеному ним підручнику не принесли
переконливих результатів.

Самійло Величко в своєму літописі пов’язує Бродівську фортецю із особою
Богдана Хмельницького. Так він подає такі відомості про Броди : “Не міг
я достаменно взнати й вивчити з книжкових оповісток, у якому, власне,
році заклали й завершили у Польщі славний Бродський замок. Довідався я
тільки з однієї шляхетської польської повісті те, що Зиновій Богдан
Хмельницбкий служив у Польщі як вільний і значний шляхтич, маючи чин
конюшного, у вельможного пана Потоцького. Коли ж, замок вже був готовий,
Потоцький із багатьма рівними собі польськими шляхтичами прибув до
Бродів оглянути той замок, фундатором якого він був. Ходив з тою своєю
свитою, розглядаючись по бродських валах і дуже був задоволений:
Бродська фортеця яку він спорудив власними стараннями і коштами,
виглядала показною й міцною. Тут-таки чув він від дворових своїх велику
собі хвалу — всі відзначали цю фортецю і називали її неприступною. Ходив
тоді при Потоцькому тими валами і конюшний його, Хмельницький. А що був
від природи старанний, моторний і вчений, то сподобався він своєму пану.
І мав він від пана свого ту милість, що його було запитано такими
словами: “А що думаєте, пане Хмельницький, про цю фортецю? Я вважаю, і
всі з цим згодні, що вона не приступна”. Хмельницький побачив, що його
підпитий пан збирається нафантазувати і вчинив необережно таку
відповідь: “ Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й
зруйнувати може”. Звісно, що сказав він правду, але бродський фундатор
пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. Однак Хмельницький не
завважив цього, лише згодом його співвітчизники, а також найблищі
панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках,
застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча
голову. Тоді, не чекаючи своєї смертної чаші, тільки почали накривати
стола у новозведених польських будинках, він вийшов тихцем із замку на
свою квартиру, що її мав у самих Бродах. Там він вивів свої кращі коні
і, склавши у в’юки все краще, що було при ньому, поспішно й таємно рушив
зі своєю челяддю у незміренний путь. У пів-обіді пан Потоцький, вже
добре зігрівши сикером лоба, наказав своєму покойовому винести собі з
кімнати палашо, а іншого свого служника послав покликати свого конюшного
Хмельницького. Той не знайшов Хмельницького по всьому замку, удався до
його квартири, а там дістав від челяді відповідь, що Хмельницький рушив
незвідь куди. Служник приніс цю звістку своєму панові Потоцькому і всі
тоді зрозуміли, що Хмельницький полишив службу і утік від панського
гніву” [54:26] .

Але, нажаль, більше ніяких підтверджень про цю подію немає. Достовірно
відомо, що фундатором замку був Жолкевський, а не Потоцький, як
говориться в тексті, а в цей час замком володів Конецпольський. Замок і
замкові фортифікації будувалися за бастіонною системою, на основі
новоголандської і вдосконалої італійської систем, що перетворило Броди в
одну з найбільш укріплених і неприступних фортець того часу.

Після поразки під Пилявцями Конецпольський утікав з України до своєї
фортеці в Бродах і по дорозі втратив коня, тому був змушений
переодягнутися в селянську одежу, так ледь добився до Бродів, але в
брідських околицях уже господарили повстанці з козаками [55:68].

Під час Визвольної війни 1648 року Бродівський замок представляв собою
міцну, добре захищену ровами та бастіонами, фортецю. Мабуть, тому у
вересні 1648 року військо Богдана Хмельницького протягом 8 тижнів
[55:68] (за іншими даними – 12 [56:609] безуспішно облягало ці
укріплення).

`

^

Oe

O

Ue

TH

a

a

ae

ae

e

e

i

i

?

o

th

T

V

X

\

^

TH

a

&th

B*

oooooooooooooooooooooooooooo

е битви дві таких гармати [57:396].

Укріплення замку складалися з 5 бастіонів і 5 куртин між ними, які мали
муровані екстрапи і 75 казематів в середині земляних валів, викладених
із зовнішнього боку тесаним каменем. За валом був глибокий рів, а далі –
болото. До замку можна було потрапити лише з боку міста через підйомний
міст крізь браму в одній із куртин.

Згідно заповіту Станіслава Конецпольського від 22 січня 1682 року, замок
і місто перейшли до королевича Якуба Собеського [6:60]. До нас дійшов
докладний опис замку й міста з 1685 року, зроблений дворянином короля
Яна ІІІ Собеського, Далейроком: “Місто розміщене на великій піщаній
рівнині, оточений сосновими лісами та гаями… Над ними зноситься
цитадель, оточена болотами з трьох сторін. Це – досконалий п’ятикутник.
Бастіони муровані з цегли з різними оздобами із тесаного каменю. Жодних
земляних оборонних споруд, ані також передмурів при брамі немає. Навіть
рів є досить вузький, або закритий болотом, яке творить досить добрі
зовнішні укріплення… Брама добре і практично збудована із широким
входом. Міст підйомний, дуже довгий і обширний. Збройова площадка в
середині дуже простора. Нарешті, щодо величини цитаделі самої, то вона є
в тім самім плані збудована, як цитадель в Стенау (місто в Лотарингії)…
На дитинцю не видно жодного дому, тільки просте дерев’яне помешкання,
досить довге, збудоване на спосіб польський і призначене для проживання
губернатора або коменданта цитаделі. Під бастіонами знаходиться
помешкання для гарнізону зі стайнями для кавалерії…

Є там гарний колодязь на дитинці і арсенал, добре оснащений і захищений.
Два бастіони, фронтові до міста, мають укріплення сильно підвищенні і
гармати бронзові, позначені гербом пана, який має у власності цитадель.
Поміж тими гарматами є вісім або десять інших, які стріляють ядрами, що
важать 12 фунтів. Є ще гармати значної величини і є ще велика кількість
гармат менших. Арсенал також є забезпечений різними припасами до
артилерії і війни. Тут є все, що можна уявити: є там ядра різної
величини, ядра запалювальні, гранати залізні і скляні, ланцюги,
шрапнелі, мортири, бомби, зброя ручна і накінець все, що служить для
оборони фортець…” [15:3].

Замок багато разів відвідував Ян ІІІ, а перед ним й інші польські
королі. Владислав ІV Ваза був тут у 1646 році, а Ян-Казімір в 1651 році.
У Бродах Яна-Казиміра гостинно прийняв О. Конецпольський. Під час вечері
у замку на честь короля багато стріляли з гармат. Король надав привілей
Конецпольському на пожиттєве володіння всіма маєтками Корсунського
староства, а також тими, які належали запорізьким козакам [58:297-298].

Для збільшення обороноздатності фортеці в пізніших часах було збудовано
надбраму вежу, яку увінчував годинник. Перед брамою розміщувався
равелін, який сполучався з міським оборонним валом, ще одним підйомним
мостом. На початок ХVІІІ століття Бродівська фортеця займала площу біля
800 квадратних метрів.

В 1704 році Бродівський замок і саме місто переходять до родини
Потоцьких. За часів їхнього володіння замком, він перетворився в
розкішну магнатську резиденцію. На місці дерев’яного палацу, в середині
ХVІІІ століття був збудований кам’яний, в стилі Барокко. Він був
двоповерховий, в плані-прямокутний. Головний фасад фланкірований двома
ризалінами. Стіни на всю висоту оформлені пілястрами композитного
ордену. Бази та барочні капітелі складного малюнку виконані з каменю.
Центр головного фасаду підкреслений балконом. Частковий ритм пілястр
придає будівлі урочитсий і парадний характер [59:103104].

Захист міста забезпечувався оборонною системою, яка складалася з кільця
земляних укріплень і фортеці. Головним у міській фортифікації був
обороний вал. В залежності від рельєфу він мав висоту від 4 до 6 метрів
і ширину в основі до 7 метрів. Вал складався з десяти п’ятикутних
бастіонів, сполучених куртинами. Бастіони являли собою елементи
оборонної архітектури, які забезпечували можливість боротися проти
наступаючого ворога, з якого б боку він не наближався, а будувалися вони
на відстані до 150 метрів один від одного, щоб брати противника в
перехресний гарматний вогонь.

Міські укріплення Бродів після розширення міста складалися з бастіонних
фортифікацій, композиційно пов’язаних із замком. Як показав
графометрологічний аналіз, побудова нарису міських фортифікацій полягала
з комбінування частин правильного десякутника та двадцятикутників і
відзначалося наявність спільної композиційної осі з замком, вписаним у
правильний п’ятикутник. Конструкцію укріплень описує щоденник Ульріха
фон Вердума (1671 р.): “Замок добре укріплений регулярними бастіонами і
фосебреями, подекуди також викладеними ламаним каменем і цеглою” [14:4].

Від фортефікацій міста ХVІІ століття у Бродах збереглися його важливі
елементи: це перш за все, планувальна структура, основу якої творить
вулична мережа з прямими і взаємоперпендикулярними вулицями, що ділять
місто на квартали. В північно-східній частині Бродів збереглося 640
метрів оборонного валу. Як показали наукові обстеження проведені
Львівськими відділенням інституту “Укрзахідпроектреставрація” 2810
метрів валу чітко “читаються” в нарисі ряду вулиць.

Оборонна лінія міста, крім валу, включала підвалля, оборонний рів та
передвал. Тобто перед валом знаходилося ще два менших насипи, тому всю
цю складну оборону систему місцеві жителі назвали просто – “вали”.

Головний бродівський вал із зовнішнього боку був викладений тесаним
каменем, який створював вигляд кам’яної стіни. Ще в 1723 році на валу
добре збереглося кам’яне облицювання, яке тоді бачив і описав Василь
Барський [15:3]. На початку ХІХ століття, коли вал уже не мав оборонного
значення, тесаний камінь з нього знімали і використовували при
закладанні будинків. У 1986 році під час ведення земляних робіт вдалося
виявити викладений з тесаного каменю стародавній фундамент – з нього
було вийнято кілька брил, які тепер зберігаються у Бродівському
краєзнавчому музеї. Важать камені по 100-200 кілограмів. В місті було
дві брами: Луцька та Львівська.

Акт передачі Бродів Йосипу Потоцькому, складений 30 січня 1704 року, і
зокрема, документи про передачу Потоцькому міського арсеналу, називають
велику кількість зброї, яку використовували бродівчани для оборони
міста. Звернімо увагу лише на окремі з них: “Гармата від брами до міста
8-фунтова — 1 штука, однофунтова – 1 штука, на рогу гармата
трьохфунтова. На першій вежі до школи жидівської – гармати дві. Під тією
вежею на валі – мортир залізних– 11 і мортир бронзових – 3… Від Смільна
на рогу – гармати дві: одна двадцяти фунтова, друга – восьмифунтова. На
вежі від Радзівілова — гармат двадцятифунтових – 2 штуки…” [60:28].

Кірм гармат в арсеналі м. Бродів було багато інших предметів для
оборони. Це – порохівниці для ношення пороху, 9 бочок з порохом,
запальні бомби, олов’яні шрапнелі, залізні, шкіряні та скляні гранати,
металеві ядра на ланцюгах і дротах, мушкети, мортири і т.д.

За кожним ремісничим цехом була закріплена окрема ділянка валу, яку в
разі небезпеки потрібно було обороняти. А ця небезпека була постійною. В
ХVІ-ХVІІ ст. коло Бродів проходила вітка “чорного шляху”, яким
турецько-татарські орди здійснювали щорічні набіги на Україну. Зокрема,
в 1696 році Броди були пограбовані і спалені в результаті одного з таких
нападів. В травні 1709 року, неподалік від Бродів, російські війська
завдали поразки шведам [56:373]. У 1714 році місто дуже потерпіло
внаслідок набігу двірського загону польського шляхтича Олександра
Конецпольського [6:62]. В 1716 році Броди займають шведські війська, а в
часи польської конфедерації 1734 року – місто попало до рук російської
армії. Через це фортечний та міський арсенал були погробовані, а
укріплення вимагали постійного ремонту.

З першим поділом Речі Посполитої Броди відходять під владу Австрійської
імперії [82:118]. 5 серпня 1772 року в місто вступило австрійське
військо і розквартирувалося в фортеці. На короткий час, в окрузі стало
спокійно.

Та події, пов’язані з наполеонівськими війнами порушили це мирне життя.
Польська шляхта, сподіваючись на допомогу Франції, повернути втрачену
державність Польщі, підтримала Наполеона і в 1807 році проголосила
створення герцогства Варшавського. У 1809 році його війська зайняли
Броди і закріпилися в фортеці. Ці події й визначили її подальшу долю.
Після поразки Франції і розпаду герцогства Варшавського, австрійський
уряд вирішив ліквідувати оборонні укріплення фортеці. В 1812 році,
згідно імператорського указу, було висаджено в повітря в’їзну браму з
вежею, частину бастіонів розібрано, а рови записано землею. Тоді ж були
знесенні основні захисні споруди міських укріплень [78:160].

До наших днів зберігся палац, після багатьох пожеж і перебудов і
останьої реконструкції в 1920 році, чотири куртини з казематами і три
бокових бастіони. Потрібно зазначити, що каземати брідського замку кінця
ХVІ – поч. — ХVІІ ст. на території України не мають аналогу [15:3]. Це
унікальна пам’ятка архітектури.

Розділ IV

Середмістя

Міські квартали, які колись були оточені валами і ровом, складають так
зване Середмістя. Топонімічно воно ділиться на “Старе” і “Нове” місто.
“Старе” місто було розташоване при замку на Брідському “Острові”
переплановане в 30-х рр. ХVІІ століття шляхом побудови модульної сітки з
кроком 225 хелмських ліктів (1 хелмський лікоть дорівнює 57.6 см.)
[17:34]. Межа між “Старим” і “Новим” містом знаходилася на схід від
парафіяльного костелу.

В центрі композиції “Старого міста” лежить площа Ринок розмірами 225(275
ліктів. Бродський ринок, як і ринкові площі інших середньовічних міст,
наприклад Львова, мав посеред площі блок будівель. По скільки в Бродах
ярмарок тривала два тижні [56:288], тому тут були склади і торгові ряди.
З 1640 року на площі починають будувати муровані кам’яниці [17:35].
Проживали тут представники різних національностей: русини (українці) і
поляки, шотландці [61:28-31] і євреї, а пізніше і вірмени [9:372]. В
середині ХІХ століття на площі Ринок нараховувалося близько 200
мурованих купецьких будинків, частина яких була покрита мідною бляхою, а
частина черепицею [62:45:48].

Представники різних релігійних конфесій проживали переважно біля своїх
храмів довкола площі Ринок. На півночі площі знаходилися муровані церкви
святого Юра і Різдва Пресвятої Богородиці.

Найдавніші письмові свідчення про Святоюр’ївську церкву датуються 1728
роками [45:113]. В одному із актів складному в Брідському замку,
говориться про розподіл спадщини померлого міського війта Яцка
Дублянського. Згідно запису, на церкву святого Юрія було пожертвувано
частину його майна в сумі 100 злотих. В дещо пізнішому інвентарі храму
згадується чаша “скутого срібла, мозаїчної роботи і позолочена”, яку
пожертвувала у 1600 році для церкви (назва не вказується) Йосифівна
Львівська [63:1-56].

Нажаль, всі ранні акти, описи та інвентарі, які б могли точно вказати
дату побудови Святоюр’ївського храму, нам не відомі. Тому, можна лише
припускати, що церква св. Юра будувалася десь у ХVІІ столітті, одночасно
із так званою “великою” брідською церквою Різдва Пресвятої Богородиці.

Однак слід зауважити, що колишній парох села Білявці, автор грунтовних
праць із історії України отець доктор Ісидір Нагаєвський в статті
“Причини до історії города Броди і його околиць” [55:134] дату побудови
Святоюр’ївської церкви визначає 1625 роком, але не вказує джерела такої
інформації.

Первісний вигляд храму дещо відрізнявся від сучасного. Серед документів
Центрального державного історичного архіву України у Львові зберігаються
описи “нерухомого майна… церкви св. Юрія у Бродах” з 1804 року
[63:1-56]. У них говориться, що “церква під назвою святого Юрія
великомученика повністю мурована, під гонтовим дахом, ззовні виправлена
вапном, Помешкання для парохома при церкві немає, тому священик проживає
із свого кошту аж поки не збудується плебанія. План для помешкання
парохіального є визначений на цвинтарі при церкві…” [63:46].

Посередині купола на церкві розміщувалася мініатюра вежа з чотирма
вікнами, на вершині якої стояв позолочений хрест. Як зазначає
історик-домініканець Садок Баронч в монографії “Вільне місто торгове
Броди”: “Вхід до церкви становив передню вежу, у якій розміщалася
дзвіниця” [7:37]. В ній знаходилося 5 дзвоників, найбільший з яких важив
19 центнерів. Згідно напису на західному фасаді храму дзвіниця була
споруджена у 1749 році.

Розкішною і багатооздобленою була внутрішня частина храму. Особливо
виділявся мистецьки виконаний іконостас овальної структури з “царськими
воротами”, виготовлений на пожертвування грецьких купців. Завдяки їхній
постійній опіці церкву святого Юрія в народі іноді прозивали “купецькою
церквою”. Цікавий опис внутрішньої обстановки храму подає Венедикт
Площанський в статті “Галицько-Руське торгове місто Броди” (1868 р.):
… Царські ворота прикрашені зображеннями чотирьох євангелістів і
позолоченою святительською митрою. Головний престол під балдахіном має
грецьку ікону Богоявлення і (в горі) Розп’яття Христового. Крім
головного жертовника є тут ще до сьогодні декілька бокових вівтарів,
зокрема: святого Миколая, побудований в 1811 році (біля дверей).
Введення Пресвятої Марії, Теклі і Варвари. При вході в церкву видно
полівій стороні престол Розп’яття Христового з іконою у природній зріст
людини…” [6:160].

В другій половині ХІХ століття (можливо в 1867 році), під час
реставрації храм був дещо перебудований: передню вежу – дзвіницю
розібрали, а до північної стіни церкви зробили прибудову. Тоді ж був
зроблений ще один вхід з південного боку [64:2].

Час побудови церкви Різдва Пресвятої Богородиці, як і церкви Юра,
невідомий. Ерекційна грамота від 13 грудня 1718 року, за якою тодішній
власник Бродів Станіслав Потоцький, наділив церкву деякими землями. В
цьому ж документі говориться, що церква тут була давно, але не має
ніяких фондів [65:1-46].

Венедикт Площанський так описує церкву: “Церква кам’яна 91/4 сажнів і
31/2 сажні широка, покрита дахівкою і обведена штахетами. Вище даху
підноситсья дві вежі. Перша-вища, є над входом до церкви, заступає
дзвіницю і містить в собі міський годинник. Друга-середня, становить
купол церкви. По сторонах церкви добудовані криласи: направо крила Божої
Матері, наліво – Пресвятої Трійці. В головному престол є дві ікони на
полотні: Божої Матері і Розп’яття” [65:43].

До сьогоднішнього дня зовнішній вигляд храму майже не змінився.
Внутрішній інтер’єр церкви складався із престолу, по обидві сторони
якого були різні із дерева херувими. Прозорі царські ворота, різані із
м’якого дерева, як і бічні двері в стіні прикрашені вгорі іконостасами,
живописними фресками. В криласі по-праву руку є вівтар з іконою Божої
Матері (і святого Іоана Хрестителя, яка була взята із церкви Чесного
Хреста) [6:164]. В криласі, по-лівій стороні є великий вівтар Пресвятої
Трійці. На всіх цих престолах знаходилося багато срібних речей, які в
1784 році віддано в окружну касу з тим, що грошова їх вартість потрібна
буде на обновлення погорівшої тоді церкви, що підтверджує новий опис тих
речей і видана квитанція [6:165]. Парафіяльний будинок побудований з
каменю в 1830 році. В 1879 році церква була відбудована після пожежі,
але її форми не змінилися.

Спокійне і розмірене життя Брідської парохії було перервано першою
світовою війною. З початком військових дій у серпні 1914 року Брідщина
потрапила в саму гущу боїв. Налякані жителі залишали свої обжиті місця і
утікали як можна далі від війни і непевного майбутнього. Не залишилося в
Бродах жодного священника, який би міг відправляти Богослужіння. Цю
ситуацію використала невелика кількість міщан-москвофілів, коли у місто
вступили російські війська. До новоствореної влади було подано прохання
прислати до Бродів православного священника. Такої заяви було достатньо,
щоби влада передала Брідські церкви присланому з Почаєва монаху Арнадію
Остьському. Тільки з поверненням у Броди австрійської адміністрації у
лютому 1918 року, храми святого Юрія і Пресвятої Богородиці було
повернуто греко-католицькій громаді [37:40].

В часи другої світової війни Броди зазнали сильних руйнувань. Спочатку
— німецька, а в 1944 році — радянська авіації перетворили місто в
руїну. Особливо потерпів квартал де знаходилися церкви. Проте храми не
зачепила жодна бомба. Перед зайняттям Бродів Радянською Армією, на
подвір’ї храму св. Юра хоронили, померлих у військовому госпіталі,
німецьких солдатів та офіцерів.

Із встановленням радянської влади, життя брідської парафії змінилося.
Активна політика войовничого атеїзму залишила свій слід і у Бродах. В
першу чергу були знищенні хрести над німецькими військовими могилами. Ще
до сумнозвісного Львівського собору 1946 року до церкви були прислані
православні священики, які і відправляли богослужіння для невеликої
кількості парафіян. А через декілька років, храм святого Юра взагалі
закрили: на переплавку пішли давні дзвони, матеріальні цінності було
розграбовано. Споруда передавалася у власність міськтору, який влаштував
у ній склад. На щастя, церкву оминула доля багатьох храмів, які були
зруйновані, розібрані, висаджені в повітря.

На схід від площі Ринок знаходився костел Воздвиження Чесного Хреста,
заснований Миколом Жолкевським в 1594 році [66:1-21], який відступив
йому помістя Язлівчик, дозволив пароху і його підданим (в Язлівчику)
вільну вирубку лісу на будову і паливо, вільний помол у всіх його
млинах, визнав збір десятини на костел із сіл Конюшнів, Суходоли і
Висоцьке і забезпечив йому міський привілей. Крім того передав у потреби
пароха найбільший став, найбільший фільварок із сажавкою, садом, лугом і
пасовиськами. Жолкевський затримав для себе і своїх наслідників права
ктитора; якщо би хто із них відійшов від католицизму, тоді ті права
перейшли б до Луцького єпископа .

Станіслав Конецпольський побудував перший кам’яний костел близько 1660
року, де він склав тлінні останки своїх предків. Близько 1693 року
костел сильно погорів. Його було відбудовано, і в 1699 році знову було
відкрито. В 1845 і 1859 роках костел ще двічі горів [6:166].

В 1825 році споруду було значно розширено і накрито цинковою бляхою. Ця
сроруда має два входи. По праву і ліву сторони знаходилися бічні нави,
на право від вівтаря – ризохранилище, а над ним – сокровище. В головному
вівтарі була живописна ікона Спасителя. В бічних навах знаходилися
вівтарі: один з іконами св. Антонія і св. Миколая, інший із зображенням
Богородиці і Пресвятої Трійці. Всі три престоли були прикрашені різьбою
і живописом. В обох навах були гробниці із залізними решітками, до яких
вів вхід із середини святині. В костелі знаходилося три гроби з написами
на мармурових плитах: Розалії Ванг (вдови шкільного директора, померла
1845 року), Франца Ласневича із Кракова (помер в 1778 році) та Іпатія
Ласневича (купця, який помер в 1804 році). На подвір’ї було побудовано
дзвіницю на якій, під час будови (1844 році), було 4 дзвони [6:167].

Костел зберігся до наших днів. Із добудованими двома куполами, сьогодні
це єпархіяльний храм Зборівської і Бродівської єпархії Української
греко-католицької церкви.

Був в Бродах і кляштор О.О. Домініканців. В 1678 році Станіслав
Конецпольський визначив місце на костел і на кам’яний будинок під
кляштор, на користь якого заповів на помістях Вовковатиці і Пляшівці
30000 зол. Монахи самі побудували кам’яну каплицю, мали в свому
розпорядженні землю навколо міста. Кляштор і костел погоріли в 1715
році. Особливо сильною була пожежа в 1754 році. При цій пожежі
поплавилися дзвони. В 1784 році кляштор було закрито [67:33-39].

Південні квартали від площі Ринок заселяли переважно євреї.
Переслідування євреїв-ашкеназі в ХІІІ-ХІV століттях змусило їх
емігрувати на схід. Польські і галицько-волинські князі запрошували
колоністів оселятися та допомогати в розбудові новостворених міст.

У давньому Львові євреї жили в старій і новій його частинах. Єврейська
громада Бродів була в ХVІІ-ХІХ століттях одна з найбільших в Галичині.
Місто називали “Галицьким Єрусалимом”. Єврейські квартали швидко
розбудовувалися і на початку ХІХ століттях переселилися за межі міських
укріплень, які на той час почали розбирати. В 1820 році брідським євреям
належало 1108 будинків [5:35].

Мали євреї і свої синагоги. Слово “синагога” грецького походження й
означає місце зібрання євреїв [68:19]. Згідно з Талмудом, там де живе
десяток євреїв, повинна бути синагога. Сучасні форми богослужіння
ашкеназі сформувалися в ХІІ-ХІІІ століттях. Теологічні і ритуальні
традиції обумовлювали світський характер синагоги. Це був не лише
молитовний будинок, а й осередок громадського життя.

До головної зали синагоги входили із західного боку через сіни чи
вестибюль. Традиційну вимогу окремих входів для чоловіків і жінок
розв’язували різними спосабами. У давніших спорудах, дуже часто
вестибюль мав вищу підлогу, ніж основна зала храму, тож до неї треба
було спускатися однією-двома сходинками. Особливість інтер’єру становила
біма – розміщена посередині головної зали, підвищена площина під багатим
дашком чи балдахіном, з якої читали громаді вірних Тору – Мосеєве
П’ятикнижжя.

У центрі східної частини основної зали містився найголовніший елемент
святині – вівтар. Дуже часто над вівтарем розміщували вікно, світло з
якого падало на молільників.

Наприкінці ХVІ століття до молитовних зал із західного боку почали
добудовувати вестибюлі. Над ними будували ще окреме приміщення для
жінок. Між головною залою і новим жіночим приміщенням – вестибюлем
робили вікна або напіввідкриті галереї [68:20].

Зовнішній вигляд мурованих єврейських храмів пристосовували до міського
оточення. Будівлі синагог відзеркалювали впливи місцевого будівництва й
архітектурних стилів певної доби. Обсягово-просторовою композицією
єврейські храми були здебільшого близькі до куба. Дахи їхні заховані
часто високими атиками з глухими аркамурами в ренесанскому стилі. Фасади
не мали зайвих прикрас, скульптури, бо єврейський релігійний закон
забороняв зображувати людей і тварин. Рівні фасади цих будівель
пожвавлювали тільки вікна, розміщенні високо на рівні другого поверху
[69:23].

Спершу, кожна громада мала лише одну громадську синагогу. З економічним
розвоєм почали будуватися храми, фундовані окремими меценатами. Часто
нові муровані синагоги, як і християнських храмів, будували з додатковим
оборонним призначенням. Подекуди частиною архітектурної композиції була
не висока вежа – її використовували не лише для оборони, але і як
в’язницю.

Наприкінці ХVІ століття у Бродах вже існувала синагога, що згоріла під
час пожежі у 1691 році. У 1699 році єврейська громада отримала привілей
від Якова Собеського та дозвіл на побудову нової синагоги, яка була
зведена на початку ХVІІІ ст. [70:84]. У 1742 році божниця була знову
зруйнована. Згідно з описом синагог Золочівського округу 1862 року, у
Бродах було вісім синагог, з них шість муровані і дві дерев’яні [71:24].
Дві найбільші — датувалися 1742 та 1766 роками. Камінь під Велику
синагогу заклав рабин Іцхан Горвіц, син Якова Горвіца з Полехова
[71:26].

Ця синагога збудована коштами купця Якова Іцховича в центрі міста, на
місці згорілої дерев’яної. Про початок будівництва у 1742 році свідчить
напис на вишукано оздобленій таблиці, поміщеній всередині божниці. Дата
закінчення будівництва невідома. Відомо лише, що у 1777 році
австрійський уряд дав дозвіл на реставрацію даху божниці [72:44]. 5
травня 1859 року пам’ятка черговий раз стала жертвою великої пожежі, під
час якої згоріло майже все місто [73:93].

При Великій синагозі в Бродах знаходились бібліотека, шпиталь, лазня.
Своїм монументальним силуетом бродівська божниця нагадувала львівську.
Синагога мурована з цегли, базована на прямокутному плані з квадратними
молитовним залом, традиційної орієнтації, основний об’єм — кубічної
форми. Від заходу до основного об’єму прилягає, прямокутний у плані,
двоярусний об’єм жіночих галерей з кулішем. Будівля синагоги увінчана
двоярусним аттиком, нижній ярус якого оздоблений сліпою аркатурою,
верхній-плоскими, восьмигранними нішами. Зі східної сторони – в
центральному полі другого ярусу аттика вміщений бароковий картуш з
гебройським написом. На північному фасаді аттик прорізаний трьома
круглими отворами, в його полі також збережений гебройський напис.
Гладкі, викінчені профільованими гзимсами фасади, членовані пілястрами
тосканського ордеру на три пресла, поля яких прорізані високорозміщеними
півциркульними вікнами. Основний об’єм вктрий шедовим дахом. Головний
вхід влаштований традиційно на західному фасаді, до нього ведуть сходи.
Західний фасад прорізаний вікнами з лучковим завершенням.

В планувально-просторовій структурі синагоги закладено дев’ятипольова
схема. Чотири могутні гранчасті стовпи, що з’єднуються підпружними
арками, несуть систему хрестових склепінь. Центральне поле перекрите
сферичним склепінням. Тут стояла огороджена балюстрадою біма. Пілястри
та стовпи, на які опираються підпружні арки, увінчані капітолями
іонійського ордеру. У східній стіні збережена ніша Тори. Стіни на висоті
2.5 м від підлоги, з трьох сторін, окрім західної, декоровані сліпим
ажурним поясом. Північна стіна основного об’єму прорізана лучковими
віконними отворами, які з’єднували жіночі молитовні з головним залом
[71:46].

Під час другої світової війни синагога зазнала значних пошкоджень. Зараз
божниця в руїні. Втрачені північна і південна синагогіальні портерові
будівлі. У 1981 році місцева влада намагалася відреставрувати будівлю
для подальшої адаптації на картинну галерею, однак, через брак коштів
роботи припинилися. У 1988 році, на основі історико-архівних досліджень
та архітектурно-археологічних обстежень колектив, у складі архітекторів
Я. Римара, С. Цимбалюка, за участю мистецтвознавця В. Вуйцино, розробив
проект реставрації та пристосування пам’ятки. У 1995 році через сильні
снігопади завалився дах.

Західна, від площі Ринок, частина міста називалася “парканом”. Вулиці
тут були орієнтовані на замкову браму. Заселяли цю вулицю “парканці”,
тобто піддані власника міста, а згодом й інші міщани, які були за борг
виселені з кращих ділянок міста [8:18].

Від замку на схід, через площу Ринок, проходила головна осьова лінія
міста, яка з’єднувала “Старе” і “Нове” місто. Обабіч від неї знаходилася
головна вулиця середмісття – Золота. Здавна тут проживали найзаможніші
городяни, хоча свій респектабельний вид з двоповерховими будинками, які
мали розкішну ліпку і ажурні ковані балкони, вулиця отримала лише від
середини ХІХ ст.

До цього мандрівники, які бували в Бродах в кінці ХVІІ ст. – Є.Челебі ,
в кінці ХVІІІ ст. – К.Б. Фаєрабенд , на початку ХІХ ст. – Ю. Немцевич
відмітили, що вулиці були невимощенні, але подекуди по краях мали
дерев’яні настили. Будинки були як дерев’яні, так і кам’яні [14:16].

Серед закладів, які були на Золотій вулиці, потрібно відмітити книгарню
Фелікса Веста. Ця книгарня була закладена в Бродах в 1862 році як філія
книгарні в Самборі Яна Розенталя. Книгарня мала свою друкарню . Друкарня
була не єдиним промисловим об’єктом в Бродах.

Михайло Грушевський писав: “… Інше менше від Львова гніздо гафтярства
було в Бродах, звязується гіпотетично з заложеногою, тут в першій
половині ХVІІ ст., фабрикою шовкових матерій” [9:252].

З 1666 року, в міських актах, зустрічаємо, про міщанина Івана
Кириловича, що був власником верстату, на якому виробляли парчові
матерії. [74:42]. Рівночасно з цим промислом постають тут споріднені з
цим ремесла. Так, на місцевому грунті розвивається гафтярство.
Представником першого роду гафтярів, навіть засновником цього ремесла в
Бродах, був згаданий в актах під 1639 роком, чужинець Олександр Грек, що
гаптував золотом і сріблом. [74:42]. Згодом, це ремесло
розповсюджується, в основному, в руках євреїв.

Цікаво, що постає навіть окрема ремісницька професія, що мала дбати про
матеріал для гафтярів. В актовій книзі з 1646 року зустрічаємо прізвище
Самуїла Філя – фарбаря шовку [70:84].

Дуже популярними був горілчаний промисел “Вільно буде кожному міщанину
мати свої власні броварні, солодівні і винниці. А хто-небудь із міщан
схоче варити пиво, повинен заплатити від вару, що має робитись із
півкварти маці брідської міри, золотих три; те саме розуміється і щодо
горілчаного солоду, робленого з такої ж міри” [74:42-43].

Міщани користалися з цього права, хоч рідко хто мав великі прибутки від
цього.Іноді, навпаки, цей промисел у значній мірі призвів до
матеріальної і моральної руїни міщанства.

У кожного міщанина зустрічаємо чи то в хаті, чи то в підсобних будинках
муровані бані, спеціальні бочки, рури, рурниці, корита для заливання
солоду й інший реманент для роблення горілки [74:43].

Досить поширеним в місті було шапкарство. Була в Бродах і ливарня
дзвонів. Відомою на всю Європу була “фабрика злотоглавих матерій”,
власником якої був грек Мануіл Корфінський [70:84].

Уже на початку ХІХ ст. в деяких будинках на вулиці Золотій знаходилися
невеликі приватні майстерні. Від однієї з них бере свій початок брідська
швейна фабрика. Однак основними закладами були магазини, кав’ярні,
цукерні. Путівник М. Орловича (1914 р.) згадує на вулиці Золотій готель
“Брістоль” [75:24]. Цей будинок зберігся до сьогоднішнього часу.

На схід від парафіяльного костелу знаходилося “Нове” місто. І.
Созанський відмічав, що в 30 р.р. ХVІІ ст. так називали вільні,
перебудовані ділянки вздовж валу від Луцької до Львівської брами [8:51].
В ХІХ століттях ця топоніміка була збережена: площа розташована в
східній частині передмісття, називалася Нова вулиця. Нова Львівська
вулиця, Новоміська площа або площа Новий Ринок [78:89] знаходилися в
центрі композиції “Нового” міста. Його квартали були розташовані подібно
до кварталів “Старого” міста, хоча з невеликою відмінністю.

Карел Ауер, автолітографії якого можна вважати своєрідною енциклопедію
галицького побуту першої половини ХІХ ст. в збірці “Галичина в образах”
(1837-1838 р.р.) [75:24] серед інших міст показав “Новий Ринок” в
Бродах. На літографіях можна бачити, що площа прикрашена групами дерев і
клумбами квітів, окрім того – в центрі розташовувалася альтанка, а по
краях – архітектурно оформлені колодязі. Пізніше, за сквером,
розташованим тут, закріпилася інша назва — “Райківка”. В 1898 році в
південно-західній частині парку був відкритий пам’ятник уродженцю Старих
Бродів, польському письменнику Ю. Коженьовському. Пам’ятник, виконаний
львівським скульптором А. Попелем, в 1946 році вивезений до Польщі.

На північній стороні площі в 1909 році побудований будинок
цісарсько-королівського земельного банку, так званий “Празький банк”
(тепер райвідділ внутрішніх справ).

На східній стороні площі до 1830 року стояла дерев’яна церква Чесного
Хреста. Це була треття парафіяльна церква в Бродах до 1811 року. На
місці розібраного храму австрійська влада збудувала стрілецькі кесарні
[77:32].

Вище згаданий путівник Орловича (1914 року) відмічав, що серед нових
будинків в “Новому” місті найкрасивіші – це торговельно-промислова
палата, гімназія, будинок товариства “Сокіл” і новоміський
адміністративний будинок. Всі ці будови збереглися до нашого часу.

Адміністративний будинок, де були розміщенні повітові установи, а з 1811
року поліцейський комісаріат, до пожежі 1801 року належав Сестрам
милосердя. Оновлений будинок називали новоміським палацом. Окрім
повітових установ в палаці деякий час знаходилися російський і пруський
консули.

Торговельно-промислова палата, утворена в 1850 році, охоплювала
територію Золочівського, Береженського і Чортківського округів. Існувала
палата до 1920 року. Будинок палати прикрашають скульптурні композиції.
Тепер це один із корпусів середньої школи № 1, а в другому, головному
корпусі, знаходилася гімназія.

Навпроти будинку гімназії знаходився будинок польського товариства
“Сокіл”, заснованого в 1891 році (тепер Народний дім “Просвіта”). В
цьому будинку був один із перших кінотеатрів у Бродах.

Висновки

У Бродах зодчі застосовували передові, на той час, досягнення
архітектурної науки, які полягали в гармонійному поєднанні найбільш
прогресивної системи оборони з трьох ліній валів і фортець з
систематичною планувальною структурою самого міста.

За такими принципами, як у Бродах , в XVII столітті ні на Україні, ні в
Росії міста не будувалися. Ідеальне місто є рідкістю в інших країнах.
Так, в усій Чехії лише в Кошіце архітектурно-планувальна і оборонна
структура міста де в чому була подібною до бродівської, проте
фортифікації там зруйнували ще у XVIII столітті. У Швеції наприкінці
XVII століття існував план будівництва міста Ландскрона за аналогічною
бродівській системою, проте він не був здійснений. Очевидно,
містобудівельна структура Бродів не має аналогів не тільки в нашій
країні, але й в усій Східній Європі, і цілком ймовірно, що збереглася
вона лише в Бродах.

Отже, початок осілого життя людини на території сучасних Бродів припадає
на VIII-IX ст. Але в історичній літературі прийнято вести літочислення
міст від першої писемної згадки про них. По-скільки, такою згадкою про
Броди є відомість у “Повчанні князя Володимира Мономаха своїм дітям”,
яка датована 1084 роком, то цей рік і вважають початковою точкою
відліку віку міста.

Деяке світло, про характер початкової історії міста, проливає сама назва
– “Броди”. В ранньому середньовіччі мостів не було, і всі шляхи по
суходолу проходили так щоб обминути численні водні перешкоди. Особливе
значення мали ті Броди, які лежали на важливих шляхах, вони завжди
охоронялися, біля них споруджувалися фортеці, виникали міста. Отже,
таким чином, виникає і місто Броди. Це другий період забудови міста.

Третій період забудови Бродів відноситься до після монгольського часу.
Нашестя орд хана Батия, у 1241, році привело до спустошення Бродів,
Пліснеська та інших міст і сіл колись могутнього Галицько-Волинського
князівства. Часті напади ординців у наступні роки змусили місцеве
населення шукати більш безпечні місця. Бродівці обрали підвищення серед
боліт, яке називалося Острів. Острів цей був невеликий, округлої форми,
підвищення підковою оточувала заболочена місцевість. Отже, місто
розширило свою територію і переходить із території сучасних Старих
бродів на так званий Островчик. Як вже згадувалося у цій роботі, перші
побічні писемні відомості про Старі і нові Броди відносяться до 1431
року. Виникає зовсім нове місто, а старе перетворюється на присілок.

У середині XV століття територію краю захоплює польське королівство. Щоб
закріпитися на цих землях і поставити під свій контроль перехрестя
торгових шляхів, що вели з Бродів на Львів, Київ, Луцьк і Польщу, а
також для забезпечення від набігів кримських татар, які приходили сюди
одним із відгалужень Чорного шляху, польський шляхтич Станіслав
Жолкевський в 1580 році вирішив закласти тут замок.

П’ятий, найбільшважливий період забудови Бродів, результат якого
позначився на всьому подальшому розвитку міста й відчуваються і до
сьогоднішнього дня, розпочався у 20 – ті роки XVII століття. Заволодівши
Бродами, Станіслав Конецпольский влаштовує тут свою резиденцію і родинне
гніздо. Вже тоді Броди являли собою важливий торгівельний центр..
Концепольский вирішив збудувати в Бродах фортецю і оборонні споруди
навколо міста . В ході будівництва Броди розширили свою територію у
кілька разів. Так, східна границя міста пересунулася з теперішніх площі
Ринок до вулиці Коцюбинського. Крім площі Ринок у місті заклали ще одну
площу — Нову, а вся територія розширеної частини Бродів отримала назву
“Нове місто”.

Після першого поділу Речі Посполитої в 1778 року австрійська влада
відділила місто Броди від навколишніх поселень, віддавши останнім статус
сіл. Цей кордон пролягав таким чином: на сході місто межувало з Великими
Фільварками, на півночі і заході — з Малими Фільварками, а на сході — із
Смільном.

Виходячи із періодизації заселення та розбудови міста слід відмітити
слідуюче локальне розширення міста: Старі Броди – Фортеця і замок –
передмістя – територія навколо міста. Просторова структура передмістя з
двома ринковими площами, розташованих на спільній осі симетрій, завдячує
своїм існуванням майстерному доповненню Старого міста з використанням
попереднього планувального модуля. Передмовою для розширення
середньомістя в східному напрямку було будівництво міських бастіонних
укріплень у 30-ті роки 17 століття. Автором нарису фортифікації був,
напевно, Гійом Левассер де Боплан. Ймовірно також, що це він розпланував
квартали Нового Міста, а також вписав регулярну частину передмістя в
Старому і Новому містах у периметр бастіонів. Таким чином, у Бродах,
найімовірніше, маємо справу з одним із п’яти десятків містобудівельних
творів Боплана в Україні.

Після першого розподілу Речі Посполитої в 1772 році Галичина відійшла до
Австрії під назвою “Королівство Галіція і Льодомерія”. Старий
торгівельний шлях через Броди пересік державний кордон. Щоб врятувати
торгівлю від занепаду, місту в 1773 році був наданий статус вільного
торгового міста, хоч формально він почав діяти з 1779 року.

В таких кордонах місто розвивалося до 30-х років 20 століття. У 1935
році польська влада зробила спробу приєднати до Бродів відокремлені
території Малих і Великих Фільварок, Старих Бродів та Смільна. Однак
численні протести змусили уряд змінити свій задум, хоч територія міста
все-таки частково збільшилась.

Остаточне укрупнення міста було здійснено вже в радянські часи. Зокрема,
в 1960 році до нього було приєднано сіла Малосілки (Малі Фільварки) та
Підгородне (Великі Фільварки), а в 1974 році – Старі Броди.

До початку ХІХ століття українське населення Бродів та навколишніх сіл
було розділене на чотири парафії. Зокрема, громада Малих Фільварок
увійшла до складу парафії при Святоюр’ївській церкві, а громада Великих
Фільварок — до парафії при церкві під покровом св. Трійці. До речі
церква Пресвятої Трійці є наймолодшою з усіх брідських храмів. Її
спорудження датується 1744 роком.

Церква Пресвятої Трійці дерев’яна, п’ятизрубна, в основі має форму
хреста. Середній зруб перекритий куполом, який завершується маківкою з
хрестом. Бокові зруби перекриті двосхилим дахом.

Після того як в повоєнні роки церква була зачинена, в ній перебувала
автошкола. Лише в 1991 році храм було повернуто до життя і передано
греко-католицькій громаді Великих Фільварок.

Окрім приміських сіл, місто оточували місця для розваг – це “панський”
парк, сади Гауспера, місцевого равінна Іберштайна. У східній частині
міста знаходилось старе єврейське кладовище, яке використовувалося до
кінця 19 століття (тепер це стадіон “Ювілейний”).

В південному напрямі на відстані одного кілометра від міста знаходився
залізничний вокзал. До 1939 року, це був двоповерховий будинок,
збудований в стилі неокласицизму, характерний для 50-60-х років 19
століття.

Залізничний рух по лінії Красне-Броди розпочався в 1869 році.
Будівництво лінії вело акціонерне товариство імені Карла Людовика (брата
цісаря Франца Йосифа). Після закінчення будівельних робіт нова
залізнична вітка також отримала назву Карла Людовика. В 1873 році
брідську колію з’єднали з лінією Здолбунів-Радивилів зі сторони Росії.

В 1873 році галицький сейм прийняв ухвалу скасувати привілей вільного
міста для Бродів. В 1880 році привілей було скасовано і Броди урівнялися
в торгівельних правах з іншими галицькими містами. Після цього місто
почало занепадати.

Одна з головних містобудівельних проблем в Бродах – збереження і
використання архітектурної спадщини. За даними Львівської філії
інституту “Укрзахідпроектреставрація”, на території міста знаходиться 12
пам’яток архітектури, взятих під охорону держави. Ще 16 рекомендовано
включити до складу архітектурних об’єктів державного значення. Окрім
цього, добре збережена, система ідеального планування центру міста
вимагає створення тут архітектурного заповідника.

На сьогоднішній день, після реставрації, деякі споруди відродилися і
активно використовуються. Це, насамперед, церкви св. Юра і св. Трійці.
Будинок костьолу передано громаді УГКЦ для релігійних потреб. Однак,
чекають своєї черги, повна реставрація синагоги, а також створення
музейного комплексу “Брідська фортеця”.

На території Бродівського району відомі й інші архітектурні споруди:
комплекс Підгорецького замку, Підкаменський оборонний монастир, костел
Бернардинського монастиря в Лешневі. Реставрація і використання цих
об’єктів для культурно-освітніх цілей зробить терени краю привабливими
для туристів. Так, вже цього року планується провести реставраційні
роботи у Підгорецькому замку, в якому планується створити західну
резиденцію Президента України.

Список використаних джерел

Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. Книга ІІ – Броди, 1998 –
С. 657.

Sosnowski O/ Studium bicrwotnego – zalozenia (1586) i obwalowania (1630
— 1635) miasta Brodow // Birletyn Historii Sztuki i Kultury – 1933-1934.
– Z.2. – S. 247 nn.

Kalinowski W. Miasta polskie w XVI ibierwszej bolowic XVII wieku //
Kwartalnik Architektury i Urbanistyki. – 1963. – Z. 3-4. – S. 195 nn.

Трегубова Т.О. Полонне – місто-фортеця // Мистецтво і сучасність. – К.,
1980. – С. 206.

Wurm D.Z. Zdziejow Zydowstwa Brodzkiego za czasow dawnej Rzeczpospolitej
Polskiej (do r. 1772) – Brody, 1935. – S. 234.

Площанський В.М. Галицко-русский торговельний город Броди // Науковий
сборник Галицко-руської матиці. – Львів, 1868. – С. 342.

Baracz S. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwow, 1865. – S. 195.

Созанський І. З минувшини м. Бродів: Причинки до історії міста в XVІІ
ст. – Львів, 1911. – С. 112.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1992. – т.5. – С. 704.

Полонська-Василенко Н. Історія України. – К.: Либідь, 1995. – С. 640.

Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С. 520.

Центральний державний історичний архів України у Львові. Ф. 364. – Оп.
1. – Спр. 182. – Арк. 12.

Д-р. І. Нагаєвський. Подорож церковними громадами Брідщини // Броди і
Брідщина. – Кн. І. – Торонто-Онтаріо, 1988. – С.326.

Чобіт Д.В. Броди: Краєзнавчий нарис. – Львів, 1984; // Прапор комунізму
– Броди, 19, 21 квітня 1988. – С.15-16.

Онищук Я. Фортеця в Бродах // Голос відродження. – Броди, 9 вересня
1992. – С.8.

Шишка М. Церква Святої Трійці у Бродах // Голос відродження. – Броди, 22
жовтня 1994 р. – С.4.

Кравцов С. Містобудівельна історія Бродів та Гійом Левассер де Боплан //
Брідщина. Літературно-краєзнавчий журнал – Броди, 1997. – № 13. – С.
23-25.

Кметь В. Документ бродівських міських актів у 1631 року із згадкою
Гійома Левассере де Боплана. // Боплан і Україна: Збірник наукових
праць. – Львів, 1998. – С. 208.

Мацкевич Л.Г., Грибович Р.Т. Найдавніше минуле Брідщини в добу палеоліту
та мезоліту // Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Броди,
1998 – кн. ІІ – С. 69.

Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яного віку. – К., 1981. –
С. 244.

Михальчишин І. Матеріали до вивчення стародавньої історії України. –
Львів, 1996. – С. 186.

Пелещишин М.А. Етнічна історія та культура Брідщини з найдавніших часів
до початку нашої ери. // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. –
Броди, 1998. – кн. ІІ. – С. 230.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 137. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк.78.

Бандрівський М.С. Проблема кінцевого етапу Висоцької культури // Броди і
Брідщина. Історико-мемуарний збірник. – Броди, 1998. – кн. VI. – С. 71.

Чобіт Д. Броди. Краєзнавчий путівник. – Львів, 1984 – С.56.

Худаш М.Л., Демчук М.О. Походження українських і прикарпатських назв
населених пунктів (відантропонімні утворення). К., 1991 – С.98.

Літопис Руський. – К., 1989 – С.591.

Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1984 – С. 198.

Чобіт Д. Місто на Бродах // Прапор комунізму – Броди, 19 квітня 1988. –
С.4.

Путішествие по Острожському уезду Волынской губернии в 1864-1865 году.
// Приложеине № 13 волынских епархиальных ведомостей. – Кременец 1871 –
С. 53.

Онищук Я. Про локацію давньоруського міста Броди. // Галицько-Волинська
держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції (тези
доповідей та повідомлень) – Львів, 1993 – С. 52-53.

ЦДІАУ у Львові Ф. 25 – Оп.1. – Спр. 12. – Арк. 48.

ЦДІАУ у Львові Ф. 137. – Оп.1. – Спр.1. – Арк. 18.

Чорній Ю. Старі Броди // Броди і Брідщина: історично-мемуарний збірник.
– Торонто, Онтаріо, 1988. – С. 214.

ЦДІАУ у Львові Ф. 248. – Оп.2. – Спр.1527. – Арк. 23-26.

ЦДІАУ у Львові Ф. 137. – Оп.1. – Спр.129. – Арк. 1-131.

Онищук Я. Брідщина в часи першої світової війни // Науково-практична
конференція “Історичними шляхами Брідщини” (Тези доповідей) – Броди, 27
липня 1993 року. – С. 40.

Шематизм всего клира греко-католицкой єпархии Львовской на рок 1938 –
Жовква, 1938. – С. 249.

ЦДІАУ у Львові Ф. 159. – Оп.9. – Спр.941. – Спр.22-51.

Чернишова Н. Собор сердець наших. // Голос відродження – Броди, 5 серпня
1995. – С.8.

Чорній Ю. Церква та культурне життя в Старих Бродах//Броди і Брідщина:
історико-мемуарний збірник. – Торонто, Онтаріо, 1998. – кн.І. – С.225.

ЦДІАУ у Львові. Ф.201. – Оп. 40. – Спр. 948. – Арк. 22-26.

Шематизм всего клира греко-католицкой єпархии Львовской на рок 1910 –
Жовка, 1910. – С. 239.

Шематизм всего греко-католицкой єпархии Львовской на рок 1924 – Жовка,
1924. – С. 168.

ЦДІАУ у Львові – Ф. 24. – Оп. 1. – Спр. 58. – Арк. 14.

Боплан Гійом Левассер де. Опис України. Проспер Меріме. Українські
козаки та їхні останні гетьмани. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990 – С.
188.

Чобіт Д. Підгірці. Історико-архітектурна перлина України. – Броди, 1998.
– С. 88.

ЦДІАУ у м. Львові Ф. 24. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 308.

Боплан і Україна: збірник наукових праць – Львів, 1998 – С.288.

Алексндрович В. Малярський осередок у Бродах // Дзвін. 1990 — № 3. – С.
114-115.

Мацюк О. Замки і Фортеці Західної України. – Львів, 1997 – С. 146.

Кардт В. Материалы по истории русской картографии – К., 1910 – Лист
VIII.

Zarebska T. Poczatki polskiego pismiennictwa urbanistycznego – Warszawa,
1975. – S.98.

Величко С.В. Літопис – К., 1991. – т. 1. – С. 206.

О. Др. Нагаєвський. Причинок до історії города Броди і його околиць. //
Броди і Брідщина: історико-мемуарний збірник – Торонто, Онтаріо, 1988 –
С. 68.

История Украинской ССР – К., 1981 – т.2. – С. 746.

Львівська державна національна бібліотека Академії Наук України. – Фонд
Оссолінських, № 225/ІІ, Арк. 396.

ЦДІАУ у Львові Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 200. – Арк. 297-298.

Пам’ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4-х т. –
К., 1983. – т.3. – С. 322.

ЦДІАУ у м. Львові – Ф. 146. – Оп. 79 .– Спр. 211. – Арк. 28.

Шиян Р.В. Купці штоландського походження у Бродах в першій половині
ХVІІ.ст. // Науково-практична конференція “Історичними шляхами Брідщини”
(тези доповідей – Броди, 27 липня 1993 року). – С. 28-31.

Galicya w obrazah Zeszyt IX – Lwow, Piotr Piller, s.o. (1837-1838) – S.
58.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 159. – Оп. 9. – Спр. 938. – Арк. 1-56.

Онищук Я. Малий Юр у Бродах. // Голос Відродження. – Броди, 5 травня
1993.– C.2.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 159. – Оп. 9. – Спр. 937. – С. 1-46.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 159. – Оп. 9. – Спр. 940. – С. 1-21.

.ЦДІАУ у Львові Ф. 137. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 33-39.

Геврик Т. Муровані синагоги в Україні і дослідження їх. // Пам’ятки
України. – Київ, 1996. – № 2. – С.20.

Геврик Т. Синагоги. //Пам’ятки України. – Київ, 1989. – № 3. – С.23-26.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 24. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 84.

Синагоги України. Вісник № 9. Інституту західпроектреставрація. – Львів,
1998. – С. 64.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 146. – Оп. 88. — од.зб. 188. – С. 44.

ЦДІАУ Львові. Ф. 475. – Оп. 1. – од.зб. 95. Арк. 93.

Созанський І. Вільне місто Броди. // Літопис Червоної калини. – Львів,
1995. – № 2. – С. 80.

Ilustrowany przewodnik po Galici, Bukowine i Spizu (Opra Cowal m.
Orlowicz). – Lwow, 1914. – S. 84.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 186. – Оп. 6. од.зб. 89. – Ділов. 26.

Дацюк Є. Віват Альма-Матер. // Брідщина. – Броди, 1996. – № 8. –
С.32-34.

Ілюстрований нарис містобудівельної історії м. Бродів// Броди і
Брідщина: історико-мемуарний збірник. – Броди,1998. – С. 86-89.

Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. – К.: Гол. Ред. УРЕ., 1968.
– С.979.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 1. – Оп. 1. Спр. 200. – Арк. 297-298.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 24. – Оп. 1. – Спр. 58. – Арк. 14.

ЦДІАУ у Львові. Ф. 134. – Оп. 2. – Спр. 129. – Арк. 1-131.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К.:
Наук. Думка. – 1987. – С.290.

Археологічні дослідження на Львівщині у 1994 році. – Львів, 1994. –
С.168.

Археологічні дослідження на Львівщині у 1995 році. – Львів: “ФІРА-люкс.”
– 1996. – С. 234.

Драган М. Українські дерев’яні церкви: Ч. І. – Львів. – 1937. – С.308.

Компан О.С. Міста України в другій половині ХVІІ ст. – К., 1963. – С.
234.

Лисик О.В. Замки та монастирі України. – Львів: Світ. – 1993. – С. 124.

Свєшніков І.К. Довідник з археології України. Львівська область. – К.,
1976. – С.346.

Список пам’яток історії та культури Бродівського району. – Броди, 1983.
– С. 188.

Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам’ятки України. – Київ, 1990.
–№ 2. – С.22-24.

Baracz Sadok. Pamietnik dziejow Polski. – Lwow, 1885. – S. 124.

Berhaut E. Obraski przeszlosci Brodow i powiatu Brodzkiego. – Brody,
1938. – S.68.

Czolowski A. Dawne zamki i twierdze na Rusi Halickiej. – Lwow, 1892. –
S. 146.

Gruszecki A. Bastionowe zamki w Malopolsce. – Waszawa, 1962. – S. 244.

Lutman T. Studia nad dziejlami handlu Brodow w latach 1773-1880. – Lwow,
1937. – S.124.

Nicmcewicz I. Podroze historyczne poziemiach Polskih w r. 1811-1828
odbyte – Lwow, 1937. – S.122.

PAGE

PAGE 27

PAGE 1

Похожие записи