Науковий реферат на тему:

Історія Бахчисараю: міста та ханського палацу

БахчисарайБаський Палац був не єдиною ханською резиденцією. У Криму
існувало ще п’ять т.зв. малих ханських палаців — старий палац
Девлет-Сарай, палаци Улакли-Сарай, Алма-Сарай, Качи-Сарай,
Сюйрень-Сарай. Однак це були радше позаміські маєтки ханського роду, а
головним місцем перебування кримських государів завжди залишався
Бахчисарай.

Протягом тих двох із половиною сторіч, коли Хансарай був резиденцією
глави Кримської держави, його зовнішній вигляд зазнавав був істотних
змін. Нелегко з певністю відновити ту послідовність змін, на скуток
котрої склався той вигляд Хансараю, що ми його бачимо нині. Майже за
кожного нового правителя в Палаці з’являлися нові споруди, проводилися
ремонти. Кримські хани ставили собі пам’ятники на віки у вигляді
палацевих будівель, деякі з котрих можна бачити в Бахчисараї й сьогодні.

 Ми вже були розповідали про Сахиба I Ґерая, пам’ятником котрому є сам
Бахчисарай. За Девлета I Ґерая (чи трохи пізніш) у Палаці з’явилося
перше ханське дюрбе, за Ісляма III Ґерая — друге дюрбе й зала зборів, за
Багадира I Ґерая — ще одне приміщення для офіційних авдієнцій. Каплан I
Ґерай увічнив пам’ять про себе через спорудження Золотого фонтана.
Селямет II Ґерай звів альтанку, названу його ім’ям. Його ж ім’я несуть
багато споруд Палацу (зокрема, Великий Ханський мечет), відновлених ним
після пожежі, що мало не знищила Палац під час російського вторгнення
1736 р. Арслан Ґерай побудував поруч із Ханським мечетом медресе. Крим
Ґерай звів чудове дюрбе Діляри-бікеч, «Фонтан сліз» та пишно оздобив
внутрішні покої Палацу. Як писав турецький мандрівник 17 ст., «Кожна
будівля зведена кимось із падишахів (тобто ханів)». Ханський Палац —
справжній літопис роду Ґераїв, з котрих багато хто додав власного внеску
до величної пишноти родової резиденції.

Палац у першій половині 17 ст.

З бігом часу змінювалися архітектурні й орнаментальні стилі: лаконічна
орнаментика розписів 17 ст. із зображеннями грон винограду та імітацією
мармуру вийшла з моди, а її місце в 18 ст. заступили вишукані рослинні
композиції в стилі «кримського рококо»; замість урочистих кам’яних
будівель, характерних для 16 ст., у 18 ст. у Палаці почали будувати
легкі «кійоскові» споруди. Цей список можна продовжувати: уважне
мистецтвознавче дослідження Палацу може дати досить ясну схему
чергування стилів у кримськотатарському архітектурному мистецтві. 

Останній кримський хан Шагін Ґерай, котрий увійшов до кримської історії
як великий авантюрист, що в результаті погубив власну країну, мав намір
перенести кримську столицю з Бахчисарая до Кефе (нині Теодосія). Він
навіть почав був будівельні роботи на новому місці, але, втративши у
1783 р. владу, не встиг реалізувати свого плану. 

За імперського періоду Палац перебував у віданні МВС. Тут знаходився
поліцейський чин, що за наявності листа від ґубернатора дозволяв
поважним гостям оглядати колишню ханську резиденцію. Час від часу Палац
відвідували російські цісарі й члени цісарської родини — природно, що
через це Палац становив «режимний об’єкт» і доступ туди був відкритий не
кожному. Винятком стали роки Кримської війни 1854-55 р., коли тут
розмістився шпиталь.

Після петербурзької Лютневої революції з’явилося чимало тих хто бажав
привласнити унікальну пам’ятку — проте, на щастя, знайшлися люди
(художник Усеїн Боданінський), що спромоглися переконати Тимчасовий Уряд
у необхідності влаштування тут музею. Завдяки Боданінському Палац із тих
часів та понині є музейним закладом.

Той вигляд, що його Хансарай має нині, у своїх головних рисах склався в
18 в., коли орнаментальне і будівельне мистецтво Кримського ханату
досягло висот досконалості. 

Палац — рідкісна й маєстатна пам’ятка архітектурного мистецтва, проте
сьогодні перед нами саме тінь колишньої величі. Пожежа, влаштована без
найменшої воєнної потреби російським фельдмаршалом Мініхом, що продерся
в 1736 р. до Бахчисарая, не принесла Палацу такої шкоди, як
«реставрації» 19 століття. Рани мініховського погрому були загоєні
Селяметом II Ґераєм та іншими ханами, що по двох десятиліттях повернули
Палацу його колишній вигляд ба навіть зробили його модерновішим і
розкішнішим. Проте численні ремонти, що мали місце після російської
анексії Криму в 1783 р., мало чого принесли Палацу окрім шкоди. 

Бахчисарай у першій половині 19 ст.

Історія цих ремонтів бере початок у 1787 р., коли Палац готували до
приїзду до Бахчисарая Єкатерини II. Зазвичай і в майбутньому «ремонти»
передували прийомам у Палаці колейного коронованого гостя. Роботи
провадилися випадковими особами, а коли за справу бралися професіонали —
вони мало цікавилися традиціями місцевої архітектури, виконуючи ремонт
Палацу за стандартними шаблонами. У результаті внутрішні покої Хансарая
перероблювалися на «європейський» кшталт у найгіршому варіянті
провінційного несмаку; вишукані розписи ханських художників
замальовувалися фантазіями відставних унтер-офіцерів, що бралися за
пензлі (адже таких «митців» було найдешевше найняти). Старі будівлі,
замість ремонту, попросту зносили. Таким чином у 1820-х рр. архітектор
Колодин знищив три з чотирьох будинків Гарему, Зимовий палац, великий
лазневий комплекс та багато інших цінних споруд.

Царі гнівалися на викривлення екзотичного вигляду Палацу, ревізори
виявляли нестачі в кошторисах — але допомогти скаліченій пам’ятці це,
звичайно, вже не могло. У тому ж самому керунку йшли ремісники від
реставрації аж до 1930-х рр. Досить сказати, що за минулі два сторіччя
площа палацевого комплексу зменшилася з 18 до 4 га. 

Науково обґрунтовані роботи почалися допіру в 1960-х рр. Завдяки їм
загальний вигляд Хансарая став набагато ближчим до первісного, ніж ще
20-30 років тому. У 2003 р. в Палаці розпочалася нова серія
ремонтно-реставраційних робіт, виконавці яких під ретельним науковим
контролем намагаються по крупицях відновити ориґінальний та неповторний
вигляд ханської резиденції.

© HYPERLINK «mailto:[email protected]» Б.Д.І.К.З. 2004

ІСТОРІЯ МІСТА БАХЧИСАРАЯ

Бахчисарайський Ханський Палац був закладений Сахибом I Ґераєм у 1532 р.
Цей рік є й роком заснування міста під назвою Бахчисарай. Втім долина
ріки Чурук-Су, в якій було розташовано нову ханську резиденцію місто, до
цього моменту вже на протязі майже півтора тисячоліть мало значення
адміністративного й культурного центра реґіону.

Схема планування сучасного Бахчисарая

Нинішні кватрали що розташовані на місці давніх поселень позначені
кольоровим зафарбуванням.

Сіре зафарбування позначає нинішні квартали, що розташовані за межами
історичної забудови

В долині Чурук-Су існувало кілька поселень-супутників і попередників
Бахчисарая. В епоху Кримського ханату ці поселення були відомі під
наступними назвами:

— Кирк-Єр (нині цю древню фортецю на скельному мисі називають
Чуфут-Кале)

— Салачик (ділянка долини ріки Чурук-Су, при підніжжі Чуфут-Кале)

— Ескі-Юрт (район, де ріка Чурук-Су виходить з вузької ущелини до
просторої міжгірної низини).

Ці поселення, що виникли задовго до заснування Бахчисарая, за різних
історичних періодів відігравали роль столиць або значимих центрів для
тих державних утворень, що поставали в Південно-Західному Криму.

Нині Кирк-Єр, Салачик та Ескі-Юрт охоплені міською межею Бахчисарая та
злилися в єдине місто.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Історія тієї місцевості, де нині лежить Бахчисарай, з найдавніших часів
визначалася її розташуванням на межі двох великих історико-географічних
районів: Степу і Гір. Ці два світи аж ніяк не були ізольовані один від
іншого, перебуваючи в найтіснішому контакті.

По одну сторону цієї умовної межі — у степах і передгір’ях —
простиралися землі номадів. Кількома століттями по занепаді Скитської
держави чільне місце в кримських степах посіли тюркські народи — гуни в
4-6 ст., хазари й булгари в 7-9 ст., печеніги в 9-11 ст., кипчаки
(половці) — із середини 11 ст.

У південному напрямку від степових реґіонів знаходилася зона розселення
жителів гір і південного узбережжя. Тутешнє населення було етнічною
сумішшю нащадків різних етносів: таврів, греків, скитів, сарматів,
готів, аланів, почасти також тюрків. Більшість горців, при всій їхній
різноплемінності, була об’єднана приналежністю до візантійського
культурного кола. 

 

Плато Кирк-Єра

У період раннього середньовіччя землі, де пізніше постав Бахчисарай,
були далекою окраїною теренів, котрих сягав політичний контроль
Візантійської імперії. Центром візантійських володінь на півострові було
місто Херсон (Херсонес) на місці нинішнього Севастополя. Опорним пунктом
візантійських упливів у тутешніх місцях було фортечне поселення на
гірському платі, що пізніше було відоме як Кирк-Єр (Чуфут-Кале). Мірою
того як слабшали позиції Костянтинополя на півострові, тут сформувалося
напівнезалежне князівство, котре очолили аланські князі, які перейняли
грецьку реліґію та значною мірою й культуру. Через це територія навколо
Кирк-Єра стала відома як Аланія чи Країна Малих Алан.

Одночасно з формуванням аланського князівства розвивалася державність
тюркських народів у степовій та передгірній частині півострова. У
наслідок цього аланські князі разом із залежними від них теренами
перейшли під контроль тюркських державних утворень, що знайшло остаточне
оформлення в виплати князівством данини кипчацьким ханам.

 ДОБА ЗОЛОТОЇ ОРДИ

(перша половина 13 століття — середина 15 століття)

Встановлення на Кримі влади Золотої Орди (1239)

 

Східна брама Кирк-Єра

У першій половині 13 ст. відбулася важлива подія, котра в багатьох
аспектах вирішила подальшу історію Криму.

У 1223 р. проти кипчацьких ханатів Північного Причорномор’я вирушила
армія Джучи, сина Чинґіз-хана. Тоді ж відбувся перший похід монголів на
Крим. Він повторився 1239 р. Цього разу кипчаки були переможені
остаточно, а Крим перейшов під контроль нової адміністрації. Разом із
нечисленними монгольськими командирами на півострів прибули маси тюрків
(котрі були підкорені монголами раніше), близьких за мовою та культурою
кипчакам, що мешкали на Кримі. Частина кримських кипчаків пішла зі
степів до гір, поповнивши тамтешнє населення, а частина асимілювалася з
новоприбульцями: так продовжився давній процес формування місцевого
кримського тюркомовного етносу — кримських татар.

За найближчих наступників Джучи Крим став улусом (провінцією) Золотої
Орди. Центром володінь Золотоординської імперії в Криму було місто
Солхат (Кирим, нинішній Старий Крим), що лежить у східній частині
півострова. Там було влаштовано резиденцію кримських намісників
золотоординських ханів. Епоха Золотої Орди, що її вважають за «темну
добу» східнослов’янських князівств, для Криму була, навпаки, епохою
розквіту: по величезних просторах «нічийних» до цієї пори євразійських
степів установився порядок, а через Крим пролягли безпечні торгові
шляхи, що пов’язували Захід зі Сходом. Після прийняття ординськими
ханами мусульманства Крим прилучився до багатої цивілізації Ісламу і це
обумовило культурне піднесення країні. 

Долина ріки Чурук-Су в ординську добу

Фортеця Кирк-Єр

Мавзолей Джанике-ханим, доньки ординського хана Тохтамиша, в Кирк-Єрі

Щодо Південно-Західного Криму, то відомостей про будь-які завойовницькі
операції монгольських військ у цім реґіоні немає. Проте кипчацьке
зверхництво над аланською фортецею Кирк-Єр також змінилося на ординське.
Країна Малих Аланів увійшла до складу бейліка (уділу) вельможного роду
Яшлав.

Наразі важко з’ясувати, який саме статус мала фортеця Кирк-Єр у перші
десятиліття після її переходу під ординське управління. Столицею
новоствореного бейліку вона певно не стала, адже родовий центр
Яшлавських беїв було влаштовано у відлеглих від фортеці лісах
передгір’їв.

Поступово колишнє родове гніздо аланських князів набуло рис ординського
міста. Вже в 13 столітті в долині при підніжжі Кирк-Єра з’явився перший
мечет, а з середини 14 століття мечет із мусульманським кварталом
існував уже ві власних межах фортеці. Десь поблизу мала розташовуватися
й резиденція ординського намісника Кирк-Єра — але її залишків не
збереглося (утім, місцеві перекази наполягали на існуванні тут якогось
палацу, що був побудований в низині нібито самим Джучи-ханом). До наших
днів дійшло в історичних відомостях ім’я єдиного намісника Кирк-Єра:
Хаджи-бека, що в 1363 р. поруч із намісником Кирима Кутлу-Бугою та
князем Манґупа Димітрієм невдало воював проти великого князя литовського
Ольґерда, що намагався вивести з-під ординського зверхництва Україну.

Кирк-Єр у цей період кілька разів ставав ареною бурхливих подій
політичного життя: так, у 1299 р. він був спалений еміром Ногаєм, що
змагався з неугодними йому ханами; тут іноді знаходили притулок учасники
боротьби що точилася всередині Орди за престол імперії.

Населення Кирк-Єра в етнічному та конфесіональному відношенні було
вельми неоднорідним: поруч із мусульманами тут мешкали караїми (нащадки
доординського тюркського населення Криму), а також християни грецького
(до цієї катеґорії входили погречені нащадки місцевих алан) і
вірменського закону.

Поселення Ескі-Юрт

 

Фонтан в Ескі-Юрті

Позаду — дюрбе Мехмеда II Герая

світлина початку 20 ст.

На землях бейліку Яшлав, у широкій долині між гірськими грядами (нині
район залізничної станції Бахчисарай) постало поселення міського типу.
Воно розташувалося на давнім гендльовім шляху, що провадив від портів
Каламітської затоки (Херсонеса, Каламіти, Чембало) до степової частини
півострова. Можна вважати, що це було невелике торгове місто, багато в
чому схоже на столичний Кирим, котрий так само розкинувся при старій
караванній дорозі в передгір’ях. Пізніш, за часів Кримського ханату, це
поселення називали Ескі-Юрт (старе селище). За припущенням дослідників,
в ординську добу це місто йменувалося Кирк — за назвою одного з
тюркських племен. (Фортецю Кирк-Єр, таким чином, розглядали як укріплену
цитадель міста Кирка). 

Про економічне значення Кирка відомостей обмаль, але його без сумнівів
можна визнати духовно-культурним центром реґіону. Тут знаходився один із
найбільших та найдавніших на Кримі мусульманських цвинтарів. Віруючі
вважали, що на ньому був похований сподвижник Пророка Мухаммеда
Мелік-Аштер. На цьому ж цвинтарі покоїлися троє кримських ханів 16
століття (Мехмед II Ґерай, його син Саадет II Ґерай та онук Мехмед III
Ґерай) з іншими представниками ханської династії.

Вид Ескі-Юрта (з землеопису Палласа, 1793)

Ескі-Юрт зберігав своє значення культового центра протягом шести сторіч.
Після утворення Кримського ханату місто на торговім шляху занепало й
збезлюдніло (жителі переселялися до новозбудованого Бахчисарая), однак
аж до початку 20 ст. Ескі-Юрт залишався особливо шанованим місцем, де
розташовувався цілий культовий комплекс, до котрого входили мечет, текіє
дервішів (молитовня містичних братчиків), чотири мавзолея-дюрбе (що
збереглися до наших днів), а також кілька азісів (поховань святих
людей).

 ПОСТАННЯ КРИМСЬКОГО ХАНАТУ

(кінець 14 століття — початок 16 століття)

Заснування Кримського ханату Хаджи Ґераєм

Встановлення столиці в Крик-Єрі (1440і)

Срібна монета Хаджи Ґерая, карбована в Кирк-Єрі (1454). В центрі —
тамга, що її Хаджи Ґерай впровадив як нову державну символіку

У другій половині 14 ст. Золота Орда увійшла до періоду смут та усобиць.
У той самий час у її Кримськім улусі навпаки починалася епоха
процвітання: кримські гендльові шляхи стали частиною мережі пожвавленого
міжнародного товарообігу. Економічне піднесення, формування на Кримі
окремого місцевого етносу, відокремлення краю від решти ординських
земель призводили до перетворення Криму на незалежну державу. У середині
15 ст. кримський престол перейшов до непідвладного Орді правителя: Хаджи
Ґерая, нащадка ординських намісників Криму, що походили з роду
Чинґіз-хана (і через те мали право спадкувати монарший титул).

Хаджи Ґерай почав змагання за престол ще наприкінці 1420-х рр. Йому
протистояли як ординські хани, так і конкуренти нижчого ранґу. Проте він
спромігся вийти переможцем і в 1449 р. остаточно затвердився на троні.
Столицею нової держави — Кримського ханату — він визначив Кирк-Єр. Так
долина ріки Чурук-Су з реґіонального центру стала загальнодержавним.
Наразі неможливо чітко встановити, де саме розташовувалася ставка
першого кримського хана. Радше за все, вона могла знаходитися в селищі
Салачик у долині поблизу фортеці Кирк-Єр. На користь цього свідчить той
факт, що по смерті Хаджи Ґерая в 1466 р. його було поховано саме в
Салачику.

 

Менґлі I Ґерай — правитель усіх володінь колишньої Орди

Розбудова Девлет-Сарая в Салачику (1490і-1500і)

 

Мавзолей Хаджи Ґерая, збудований Менґлі I Ґераєм в Салачику

Син Хаджи Ґерая, Менґлі I Ґерай, пішов у своїх планах далі ніж його
батько. Він постановив здобути владу не тільки на Кримі, але й в усій
колишній імперії. Це йому вдалося. У 1502 р., після десятиліть завзятої
боротьби, Менґлі I Ґерай розгромив останнього ординського хана й
оголосив, що відтепер приймає на себе його титул хакана — хана над
ханами, а інакше кажучи, стає спадкоємцем престолу Джучи.

Таким чином статус адміністративного центру в долині Чурук-Су підвищився
ще раз: відтепер столиця Криму стала (принаймні, номінально) столицею
величезної імперії, що простиралася від прикаспійських пісків до
уральської тайги. За багатьма причинами Криму так і не удалося насправді
підкорити собі колишні ординські володіння, однак ханську столицю було
оздоблено відповідно до її нового високого статусу.

На зламі 15 і 16 століть Менґлі I Ґерай звів у селищі Салачик новий
ханський палац (не виключено, що ця нова споруда постала на місці
колишньої ставки Хаджи Ґерая). Цей палац був названий Девлет-Сарай.

Внутрішній дворик у Зинджирли-медресе

Поруч із ним постали будівлі, властиві саме столичному місту: соборний
мечет, фамільна усипальниця ханської династії (збудована над могилою
Хаджи Ґерая) та реліґійний навчальний заклад Зинджирли-медресе. На
висічених у камені написах, що їх було вмуровано в портали палацу й
мавзолею, Менґлі I Ґерай титулувався високим чином хакана. У 1515 р.
Менґлі I Ґерай навіки ліг у побудований їм самим мавзолей, а
Девлет-Сарай був головним місцем перебування для його наступників ще
кілька десятиліть.

 ЗАСНУВАННЯ БАХЧИСАРАЯ

(перша трітина 16 століття)

Унія з Османською імперією (1475)

 

Палац Девлет-Сарай у Салачику був резиденцією для Менґлі I Ґерая, а по
ньому — й для його спадкоємців: старшого сина Мехмеда I Ґерая (1515-23),
онука Гази I Ґерая (1523-24) і, нарешті, для молодшого сина, Саадета I
Ґерая (1524-32).

Протягом цих років багато річей зазнали змін у Кримській державі. Плани
Менґлі I Ґерая щодо здобуття контролю над усіма володіннями Золотої Орди
здійснилися лише почасти. По теренах імперії, що розпалася, виникло
кілька незалежних ханатів зі своїми власними династіями, що були не
вельми схильні ділитися владою з кримськими государями. І якщо в 1521 г.
кримському принцеві Сахибові І Ґераєві вдалося без особливих перешкод
зійти на престол Казані, то спроба Мехмеда І Ґерая по двох роках
підкорити Хаджи-Тархан (Астрахань) коштувала ханові життя. З іншого
боку, поки Крим змагався у степах Поволжя за багату спадщину Орди, сам
півострів дедалі потрапляв під уплив могутнього південного сусіда —
Туреччини.

Султан Мехмед II Фатіх — завойовник Константинополя й Південного берега
Криму, перший сюзерен кримських ханів

Історія унії Кримського ханату й Туреччини почалася в 1475 р., коли
османська військова експедиція султана Мехмеда II Фатиха завоювала дві
християнських держави Кримського півострова (Князівство Готію з
Ґенуэзською Ґазарією) та полонила Менґлі I Герая, котрий намагався був
учинити опір туркам. Хан провів три роки під арештом у Стамбулі, а потім
був повернутий на престол під умовою визнання зверхництва Туреччини над
Кримом (втім, це не означало втрати Кримом суверенітету). Менґлі I
Ґераєві та його спадкоємцю, Мехмедові І Ґераєві, вдавалося втримувати
практично рівноправні відносини з султанами. Однак після загибелі
Мехмеда I Ґерая, під час кризи, що запанувала на Кримі, турецькі султани
суттєво підвищили рівень своїх упливів на кримські внутрішні справи.
Якщо воцаріння Менґлі I Ґерая в 1478 р. та Мехмеда I Ґерая в 1523 р.
було лише затверджене Стамбулом, то в 1524 р. Туреччина вперше
призначила хана на Крим. Їм став Саадет I Ґерай, котрий ще за життя
батька оселився в султана.

 

Доба ханів-реформаторів (1524-1551)

Сахиб I Ґерай — засновник Бахчисарая

 

Саадет I Герай прибув на батьківщину, сповнений рішучості застосувати в
державному житті ханату той корисний досвід, що він запозичив під час
свого перебування в Туреччині. Проґраму реформ не було закінчено через
політичний конфлікт, що виник поміж ханом, родовою аристократією та
м’ятіжним племінником, що претендував на владу (Іслямом І Ґераєм). Однак
деякі з нововведень Саадета I Ґерая, впроваджених за османським
прикладом, прижилися назавжди.

Синій нішан (особиста печатка) Сахиба I Ґерая, 1549-1550. В центрі —
тамга, символ рода Ґераїв. По периметру напис: «В ім’я Аллаха,
милостивого, милосердного! Немає божества крім Аллаха й Мухаммад — Його
пророк. Скажи: о, Аллах, Ти — Той що посідаєш царство й даруєш владу
тому, кому забажаєш. Великий государь Сахиб Ґерай хан, син Менґлі Ґерая
хана, сина Хаджи Ґерая хана»

У 1532 р. ханом став брат Саадета I Ґерая — Сахиб I Ґерай. Він увійшов
до історії Криму в числі найвидатніших її діячів — як обдарована
особистість та великий реформатор. З ім’ям саме цього хана всі джерела
згідно пов’язують заснування Бахчисарая: про Сахиба I Ґерая говорять як
про першого хана, хто переніс ханську ставку з Салачикської ущелини до
тієї місцевості, де тепер стоїть Ханський Палац.

Резони побудови нового ханського палацу у віддаленні від попереднього
(Девлет-Сарая) можуть пояснюватися тими масштабними реформами, що їх
намагався впровадити Сахиб I Ґерай. Ці реформи значною мірою було
спрямовані на те, аби зміцнити позиції монарха перед беями вельможних
родів. Кримським беям за давньою, ще ординською, традицією належали
величезні привілеї та повноваження в державному житті та владній
структурі Кримського ханату. Сахиб I Ґерай, обсервуючи на прикладі
Туреччини переваги сильної центральної влади, прагнув підсилити уплив
свого престолу. Цілком можливо, що він, бажаючи підкреслити високий
статус ханської персони перед вельможним магнацтвом, постановив
збудувати в Бахчисараї подобу того пишного султанського палацу, в котрім
він провів чимало часу, мешкаючи в Стамбулі.

Проте навіть якщо ідея зведення Палацу справді виникла не без упливу
стамбульських вражень хана, Бахчисарайський Палац суттєво різниться від
султанської резиденції Топ-Капи. Це цілком самобутній пам’ятник
кримськотатарської архітектури. 

Дюрбе Дере-бея (Ескі-дюрбе) — найстаріша споруда в околиці Ханського
Палацу

Місто, що ширилося поза палацевою огорожею, виникло не на порожнім
місці. Ще на світанку історії Кримського ханату в тій частині долини, де
пізніше постав Палац, жив (як повідомляли перекази) деякий Дере-бей.
Імовірно, що він мав тут невелике укріплення, захищене стіною. В цьому ж
місці він був похований (у дюрбе, що збереглося до наших часів). Так чи
інакше, але якщо якісь будинки чи сади й знаходилися тут до Сахиба I
Ґерая, то на місто — причому на столичне місто — це поселення
перетворилося лише за його правління.

За 250 років, на момент позбавлення ханату незалежності, Бахчисарай
досяг справжнього процвітання. Багато тисяч торговців збиралися по
бахчисарайських ринках і караван-сараях, п’ять сотень майстерень
виготовляли всілякі ремісничі вироби (у т.ч. й файно прикрашену зброю,
що її охоче скупляли Європа й Росія), майже півтори сотні фонтанів
точили джерельну воду, три десятки мечетів та кілька церков (грецькі,
вірменська й латинська) збирали по святах багатолюдні збори. Населення
міста сягало близько 7000 осіб.

ПОІМЕННИЙ ПЕРЕЛІК КРИМСЬКИХ ХАНІВ

№ ІМ’Я РОКИ ПРАВЛІННЯ

1 Хаджи Ґерай 1428, 1433-1434, 1443, 1449-1456, 1456-1466

2 Айдер 1456

3 Нур-Девлет 1466-1467, 1467-1469, 1475-1476

4 Менґлі I Ґерай 1467, 1469-1475, 1478-1515

5 Мехмед I Ґерай 1515-1523

6 Гази I Ґерай 1523-1524

7 Саадет I Ґерай 1524-1532

8 Іслям I Ґерай 1532

9 Сахиб I Ґерай 1532-1551

10 Девлет I Ґерай 1551-1577

11 Мехмед II Ґерай 1577-1584

12 Саадет II Ґерай 1584

13 Іслям II Ґерай 1584-1588

14 Гази II Ґерай 1588-1596, 1596-1607

15 Фетіх I Ґерай 1596

16 Тохтамиш Ґерай 1607-1608

17 Селямет I Ґерай 1608-1610

18 Джанібек Ґерай 1610-1623, 1624, 1628-1635

19 Мехмед III Ґерай 1623-1628

20 Інаєт Ґерай 1635-1637

21 Багадир I Ґерай 1637-1641

22 Мехмед IV Ґерай 1641-1644, 1654-1666

23 Іслям III Ґерай 1644-1654

24 Аділь Ґерай 1666-1671

25 Хаджи Селім I Ґерай 1671-1678, 1684-1691, 1692-1699, 1702-1704

26 Мурад Ґерай 1678-1683

27 Хаджи II Ґерай 1683-1684

28 Саадет III Ґерай 1691

29 Сафа Ґерай 1691-1692

30 Девлет II Ґерай 1699-1702, 1709-1713

31 Гази III Ґерай 1704-1707

32 Каплан I Ґерай 1707-1708, 1713-1715, 1730-1736

33 Девлет III Ґерай 1716-1717

34 Саадет IV Ґерай 1717-1724

35 Менґлі II Ґерай 1724-1730, 1737-1740

36 Фетіх II Ґерай 1736-1737

37 Селямет II Ґерай 1740-1743

38 Селім II Ґерай 1743-1748

39 Арслан Ґерай 1748-1756, 1767

40 Халім Ґерай 1756-1758

41 Крим Ґерай 1758-1764, 1768-1769

42 Селім III Ґерай 1765-1767, 1770-1771

43 Максуд Ґерай 1767-1768, 1771-1772

44 Девлет IV Ґерай 1769-1770, 1775-1777

45 Каплан II Ґерай 1770

46 Сахиб II Ґерай 1771-1775

47 Шагін Ґерай 1777-1782, 1782-1783

48 Багадир II Ґерай 1782

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

Ханський Палац є основним об’єктом Музею історії та культури кримських
татар, що входить до складу Бахчисарайського державного
історико-культурного заповідника.

Усеїн Боданінський (1877-1938)

— засновник музею в Ханськім Палаці

Музей у Ханськім Палаці був заснований Усеїном Боданінським (1877-1938)
— видатним діячем кримськотатарської культури й науки. У революційний
час Боданінський зумів домогтися від Тимчасового Уряду постанови про
створення тут музею. На посаді директора Музею тюрко-татарської культури
(згодом — Бахчисарайського палацу-музею) Боданінський перебував до 1934
р. За недовгий час він устиг провести колосальну роботу з формування
колекцій музею, орґанізувати кілька археологічних та етнографічних
експедицій, перетворити Палац у науковий центр і популярний екскурсійний
об’єкт. З 1929 р. активна наукова діяльність Боданінського була
припинена за вказівкою совєцького режиму (музейну експозицію стали
скеровувати від етнографічної до марксистсько-пропаґандистської
тематики), незабаром Боданінського усунули з посади, а в 1938 р.
розстріляли в Сімферополі поряд з іншими видатними діячами
кримськотатарського культурного відродження 1920-х рр.

Перед Другою світовою війною при музеї з’явилася й археологічна станція,
що займалася головним чином розкопками «печерних» міст Криму. Початі
Боданінським розкопки з тематів Золотої Орди та Кримського ханату не
мали продовження в її діяльності, однак створення станції заклало
початок науковій школі досліджень пам’яток Південно-Західного Криму, що
відносяться до візантійського цивілізаційного кола.

Під час нацистської окупації музей продовжував роботу; при відступі
нацисти серйозно розграбували музейні колекції. Совєцька адміністрація,
що прийшла на зміну німецької, протягом першого ж місяцю провела
тотальну депортацію кримських татар. Лунали неофіціяльні «пропозиції»
слідом за цим зруйнувати й основну історичну пам’ятку виселеного
народу. 

незабаром Бахчисарайський Палац-музей став одним з найбільш відвідуваних
туристичних об’єктів Криму — число відвідувачів наближалося до мільйона
в рік. Розповідь про кримськотатарську історію на пам’ятниках Палацу
велася з ідеологічних міркувань у винятково неґативному контексті, але
одночасно в 1960-х рр. розпочалася перша науково обґрунтована професійна
реставрація, що сприяла збереженню унікальних споруд. Серйозна наукова
праця велася в археологічному підрозділі музею, що з 1955 р. став
іменуватися Бахчисарайським історико-археологічним музеєм (з 1979 —
історико-архітектурним).

У 1990 р. на базі цієї установи був створений Бахчисарайський державний
історико-культурний заповідник. З 1996 р. до нього на правах філій
уходять Музей історії та культури кримських татар разом із Музеєм
археології та «печерних» міст. Як відділи при Заповіднику працюють ще
два музеї: Художній та Дім-музей Ісмаїла Гаспринського. Заповідник, як і
в попередні роки, знаходиться в першій трійці найбільш відвідуваних
туристичних об’єктів Криму (поряд із Лівадійським Палацем-музеєм і
Алупкінським палацево-парковим музеєм-заповідником), приймаючи нині
близько 300.000 гостей щороку.

Заповідник розширює обшар діяльності, прагнучи не тільки утримати своє
місце серед найбільших музеїв Криму, але і придбати статус центру
наукових досліджень із кримськотатарської тематиці.

Необхідність поновлення вишукувань, початих Усеїном Боданінським, має
результатом проєктування нових музейних підрозділів на базі древніх
пам’яток міста: розробляються концепції історичного музею в Салачику та
меморіяльного центру в Ескі-Юрті. Іншим важливим напрямком робіт є
діяльність з охороні історичних пам’яток, зокрема, їхня реставрація. У
2003 р. у Палаці почалася нова черга реставраційних робіт у зв’язку з
підготовкою до внесення Ханського Палацу до Списку Всесвітньої Спадщини
UNESCO.

 

Структура Заповідника:

 

МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ КРИМСЬКИХ ТАТАР (філія)

— Історичний відділ

— Етнографічний відділ

МУЗЕЙ АРХЕОЛОГІЇ ТА «ПЕЧЕРНИХ» МІСТ (філія)

— Відділ археології

— Відділ «печерних» міст

— Відділ археології середньовічного міста

 

ВІДДІЛИ ЗАПОВІДНИКА:

— ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ

— ДІМ-МУЗЕЙ ІСМАЇЛА ГАСПРИНСЬКОГО

— Відділ фондів і реставрації 

— Відділ екскурсійного обслуговування

— Відділ охорони культурної спадщини

 «ФОНТАН СЛІЗ» (СЕЛЬСЕБІЛЬ)

«Фонтан Сліз»

фото Paul Barker

Цей скромний фонтан, що колись стояв у тихому садку на гірському схилі,
сьогодні є найвідомішою пам’яткою в Палаці. Мільйони людей відвідали
мешкання кримських ханів аби побачити споруду, творці якої хиба що
передбачали ту славу, що згодом оточить їхній твір.

Фонтан збудовано в 1764 р. На своє нинішнє місце у внутрішнім дворику
Хансарая фонтан був перенесений вже за Потьомкіна, а спочатку він
знаходився на садових терасах Палацу біля мавзолея Діляри-бікеч — жінки,
що мешкала в Ханськім Палаці при Кримі Ґераї (1758-64; 1768-69). З ім’ям
Діляри-бікеч було пов’язано кілька файних будівель у місті — і при цьому
її особистість, про котру в історичних документах не збереглося ніяких
слідів, залишалася — й дотепер залишається — цілком загадковою.
Таємниця, що оточує ім’я Діляри-бікеч та історію створення фонтана на її
могилі, стала основою для романтичних леґенд, що малюють Диляру як
кохану хана Крима Ґерая.

недовгим: прекрасна князівна передчасно вмерла, отруєна ревнивою
суперницею з гарему. Глибоко уболіваючи, Крим Ґерай поховав кохану з
найвищою почестю, звівши над її могилою мавзолей та прибудувавши до
мавзолею фонтан. Цей фонтан, згідно з леґендою, мав висловити ті сумні
почуття, до котрих занурила Крима Ґерая загибель Діляри.

Леґенда поетично інтерпретує символіку фонтана: мармурова квітка подібна
окові, що роняє сльози. Сльози наповнюють горем Чашу серця (верхня
велика чаша). Час загоює рани серця й скорбота вщухає (пари менших чаш).
Але пам’ять поновлює біль (середня велика чаша). Так продовжується
протягом всього життя — страждання змінюються просвітленнями й навпаки —
допоки людина не скінчить земної подорожі та не наблизиться до порога
вічності (за символ вічності леґенда вважає спіраль при підніжжі
фонтана).

Це лише леґендарне трактування. Майстер Умер, що створював цей фонтан,
вкладав у свій твір зовсім інший зміст. Це можна стверджувати вже тому,
що фонтан подібного типу є не єдиним у світі: вельми подібна споруда
знаходиться неподалік у Палаці (у Басейному дворику), схожій фонтан
можна бачити в султанському палаці Топ-Капи в Стамбулі тощо. «Фонтан
сліз» належить до класу фонтанів, названих за назвою райського джерела
Сельсебіль. Фонтани типу сельсебіль — це споруди культового призначення:
їх ставили на святих місцях чи на цвинтарях (саме на цвинтарі й стояв
спочатку «Фонтан сліз»). Утім, хоча схожих фонтанів існує декілька,
всесвітньої слави набув тільки цей.

Фонтан прикрашений двома написами. Верхній є віршем поета Шейхія, що
прославляє хана Крима Ґерая:

Слава Всевишньому! Обличчя Бахчисарая знов посміхнулося:

Милість великого Крима Ґерая славно улаштувала.

Невсипними стараннями він напоїв водою околиці,

І якщо буде на те воля Божа, зробить ще багато добрих справ.

Він тонкістю розуму знайшов воду й улаштував прекрасний фонтан.

Якщо хто хоче [перевірити], нехай прийде [й подивиться]:

Ми самі бачили Дамаск і Багдад [і не зустріли там нічого схожого]!

Подібно тому що прагне, Шейхій читає (п’є) хронограму з вуст цього
фонтана:

Прийди, напийся води найчистішої з джерела цілющого!

Нижній напис цитує 18-й вірш із 76-й сури Корана:

[У раї праведні питимуть воду] з джерела, що зветься Сельсебіль.

У 1820 р. під час свого короткого візиту до Ханського Палацу цей фонтан
бачив Александр Пушкін. Знамено, що з листів поета видно: фонтан не
справив на нього одразу особливого враження. Але згодом, творчо
переробивши свої кримські враження та поєднавши їх із мотивом скорботної
леґенди про хана, Пушкін створив свою поему, що вийшла з друку в 1824 р.
та забезпечила Бахчисараю найширшу популярність. Фонтан і пов’язані з
ним леґенди ставали джерелом натхнення також для Адама Міцкєвіча й
багатьох інших діячів мистецтва, що прославили місто й Палац.

Як скульптор Умер не передбачав всесвітньої слави свого творіння, так і
Пушкін, закінчивши чернетку поеми, не міг угадати, що саме через це він
виписав вічну охоронну грамоту Палацу й самому імені Бахчисарая. По
сторіччі з малим у такій грамоті виникла найнагальніша потреба: після
депортації совєцьким режимом кримськотатарського народу в 1944 р. усі
кримськотатарські назви міст і сіл по Криму були замінені на російські
(ба точніше сказати — совєцькі). Бахчисараю теж приготували нову назву:
«пушкінськ», «садовськ» чи як там ще… Висловлювалися також «думки» про
знос Палацу — німого свідка історії народу, що був позбавлений права
жити на батьківщині прадідів. На щастя, московська влада вчасно
дотямила, що перейменувати славетну поему «Бахчисарайський фонтан» їй
усе ж таки не по силах. 

Тому Бахчисарай залишився Бахчисараєм, а Палац понині стоїть на землі.
Хансарай нині зобов’язаний своїм існуванням двом митцям різних епох і
народів: скульпторові Умеру й поетові Пушкіну…

Похожие записи