КУРСОВА З КРАЄЗНАВСТВА

ХАРКІВ КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ У

СПОГАДАХ МАНДРІВНИКІВ І МЕМУАРАХ

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….….3

РОЗДІЛ І Харків кінця ХVIII – початку ХШХ століття у записках
мандрівників ………..………………………………………………….….…9

РОЗДІЛ ІІ Висвітлення історії Харкова кінця ХVIII – початку ХІХ
століття на сторінках мемуарної літератури…………………………….17

ВИСНОВКИ…….………………………………………………………. …….25

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….……………………………….…..27

ВСТУП

Завдання історика при написанні наукової роботи – залучення якомога
ширшого кола джерел, серед яких мемуарам належить особливе місце. Їх
роль зростає при висвітленні історії Харкова другої половини ХVIII –
початку ХІХ століття, який у цей час перетворюється на великий
адміністративний, економічний та культурний центр Російської держави.
Спогади сучасників передають такі аспекти життя міста, які не знайшли
належного відображення ні в документах, ні в історичних дослідженнях
того періоду. Вони містять унікальну інформацію про
громадсько-політичне, економічне та культурне життя міста, менталітет,
побут і звичаї його мешканців, навчальні заклади Харкова, серед яких
особлива увага приділялася університету. Твори мемуарного характеру
передають думки і почуття їх авторів, дозволяють подивитися на історію
Харкова з різних боків і тим самим наближають нас до істини.

Вивчення історії окремих регіонів України набуло нового значення
після здобуття Україною незалежності. Історична наука поповнилася все
новими дослідженнями місцевої історії. З огляду на це, вивчення
спогадів, на сторінках яких відбиті основні віхи історії Харкова,
становлять інтерес для широкого загалу краєзнавців, усіх, хто цікавиться
минулим рідного краю. Особливо актуальним видається вивчення минулого
рідного краю напередодні 200-ліття Харківського університету та
350-ліття самого міста.

Хронологічні межі даної роботи охоплюють період від кінця ХVIII до
початку ХІХ століття, тобто від того часу, коли вперше зустрічаємо
записки мандрівників, що стосуються Харкова (початок епохи
просвітництва, бурхливий розвиток міста), до часу розквіту мемуарної
літератури (писати мемуари стало дуже модним).

Об’єктом дослідження є роботи мемуарного характеру, які містять дані
про Харків і були написані протягом вказаного періоду.

Предметом став їх зміст та особливості викладення матеріалу у цих
творах.

Слід зазначити, що спогади про Харків ще не стали об’єктом окремого
комплексного дослідження. Історіографічною базою роботи стали праці
загального характеру, які стосуються даної теми лише побічно. Їх автори,
не розкриваючи ряду проблем, пов’язаних з використанням мемуарної
літератури, ґрунтували свою працю на широкому їх використанні. Це,
насамперед, робота видатних харківських істориків Д.І. Багалія та Д.П.
Міллера “Історія міста Харкова за 250 років його існування” [4]. У
другому її томі міститься спеціальний розділ “Відгуки про Харків
сучасників”, де дається огляд праць мандрівників, що писали про Харків,
таких як І.М. Долгоруков, П.Сумороков, академік І.Т. Коль, барон А.
Гакстатгаузен та інші. Автори не йдуть далі короткого переказу праць цих
авторів, проте намагаються дати цілісну картину Харкова у світлі джерел
мемуарно-описового характеру.

У іншій своїц праці “Опис історії Харківського університету” Д.І.
Багалій наводить витяги і дає певний аналіз спогадам про Харків
німецького професора Х. Роммеля [3].

Відомості про авторів, аналіз їх творчого доробку, намагання
осмислити значення записок мандрівників можна знайти у попередніх
статтях, які писалися під час виходу у світ цих книг. Так, зокрема,
подібні передмови містяться у виданні праць А. Гакстатгаузена, Х.
Ромелля та А. Мікіна.[8;30;25]

Записки академіка Пельденштедта та князя І. Долгорукого намагається
аналізувати у своїй праці Л. Синицький [33].Автор наводить уривки з
записок мандрівників, по ходу даючи свої коментарі. Інколи він
намагається порівнювати відомості, що подають в своїх працях
мандрівники. Проте Л. Синицький не ставить собі за мету охарактеризувати
записки Гільденштедта та І. Долгорукого і не наводить жодних відомостей
про авторів.

Мемуарам у історії Харківського університету в зазначений період
присвячена стаття В.Ю. Іващенко. Автор намагається дати розгорнутий
аналіз всім виявленим нею джерелам, розподіливши їх на групи за
хронологією та походженням авторів [17]. Це єдина робота, яка охоплює
мемуари колишніх студентів і викладачів Харківського університету і в
якій має місце досить ґрунтовна характеристика цих праць.

Отже, історіографічний доробок проблеми спонукає до подальшого
ретельного її вивчення.

Специфіка ж даної роботи полягає у співпаданні об’єкта дослідження з
його джерельною базою. Аналізу піддаються лише ті роботи, що були
надруковані у відомих бібліографічних збірках — С. Мінцлова, “Історія
дореволюційної Росії у щоденниках і спогадах” за редакцією П.
Зайончковського та покажчику “Історія Харківського університету”, де є
окремий розділ “Спогади” [15,16,26]

Усі ці праці можна розподілити на декілька груп. Перша — це записки
про Харків мандрівників, більшість з яких відвідали місто у першій
половині ХІХ століття. Серед авторів — як російські мандрівники (В Зуєв,
Д.Бантиш-Каменський, І. Долгорукий, П. Сумороков, М.Жданов, І Аксаков,
М. Волобуєв), так і іноземці (І. Коль, А. Гакстатгаузен, А. Петцольдт ).

Слід зазначити, що цей комплекс праць можна поділити на групи ще за
одним принципом. Перша група складається з праць, автори яких ставили
перед собою завдання дослідити різні території Російської імперії і
залишити їх описання. Це, насамперед, записки В.Зуєва, І.Коля
,А.Петцольдта, Н.Волобуєва, А.Гакстатгаузена, та М.Жданова
[7,8,13,14;28]. Звичайно, ці роботи різняться тематично, проте можна
виділити спільні для них риси: написані вони за певним зразком, містять
описання зовнішнього вигляду Харкова, занять та побуту міських жителів і
стану економіки міста.

До іншої групи слід віднести ті праці, автори яких, прямуючи
переважно у південні райони України чи то закордон у своїх справах,
вели модні на той час подорожні записки, в яких вони фіксували свої
враження від побаченого. До них відносяться записки П.Сумарокова,
Д.Бантиша-Каменського, І Аксакова та І Долгорукого.[1,5,11]. В роботах
цих авторів знайшли своє відображення різні сторони життя населення
Харкова, хоча інколи вони наводять суперечливі дані. Праці
характеризуються деякою емоційністю. Не всім місто сподобалося, проте
автори відзначили його особливе становище як центра економіки і культури
всього регіону.

Друга група джерел складається з мемуарів, що були написані
мешканцями Харкова, або людьми, що тут тимчасово проживали. В цій
категорії особливо виділяються своєю докладністю і інформативністю
спогади харківського старожила — Ф.Рейнгардта [29].

Наступна підгрупа складається з мемуарів, які, так чи інакше,
стосуються харківських навчальних закладів. Це спогади Ф Лубяновського,
що містять згадки про Харківський колегіум кінця ХVІІІ століття, В.
Масловича, де описується приватні навчальні пансіони для хлопців, та
згадується про університет, І.Кулжинського, який описує першу харківську
гімназію наприкінці 20-их рр. ХІХ століття, а також Г.Селіванова, який
присвятив свої спогади харківській третій гімназії 50-х рр. ХІХ ст.
[12,20,23,32].

Ще один великий масив джерел являють собою спогади студентів та
викладачів Харківського університету. Більшість з цих мемуарів можна
віднести до праць, які всебічно висвітлюють університетське життя.
Прикладами такого роду мемуарів є спогади Л.Нічпаєвського, С.Геєвського
,М.І.Костомарова, Ф.Неслухівського, І.Любарського [9,19,24,27].

Аналізуючи тексти, можна виділити ряд тем, найбільш притаманних
даному виду джерел. Майже всі мемуаристи характеризують викладацький
склад і описують навчальний процес. Ця тема була провідною протягом
всього ХІХ століття. Цікаво, що випускники університету першої половини
століття, такі як М.І.Костомаров і М. Леваківський згадують викладачів,
передусім, у зв’язку з певними курйозними випадками, тоді як спогади
вихованців пореформеного періоду більш детально висвітлюють зміст
лекційних курсів, суспільну діяльність та моральні обліки окремих
професорів.

Більшість спогадів про харківський університет належить його
вихованцям. Всі вони з любов’ю говорять про час, проведений у стінах
університету, оскільки людям завжди приємно згадувати юність.

Дуже цінними є мемуари професорів — В.І. Лапшина, М.М. Ковалевського
та Д.І Багалія [2,18]. Їх автори протягом тривалого часу брали участь в
університетському житті, і тому спогади, які вони залишили, охоплюють
доволі великі проміжки часу і багаті на порівняння різних епох в історії
університету. У більшості випадків мемуари професорів писалися з
розрахунком на публікацію.

Отже, причини появи великої кількості мемуарів про університет
полягали передусім у розвитку самого університету — поступовому
збільшенні кількості студентів та викладачів, посилення його наукового
та громадського значення.

Таким чином, кількість творів мемуарно-описового характеру, які
висвітлюють ті чи інші аспекти історії Харкова кінця ХVІІІ — початку ХІХ
ст., досить значна і достатня для досягнення автором мети.

Мета даної роботи — виявити якомога більшу кількість спогадів, що
торкались би Харкова у зазначений період, дати характеристику змісту
зазначених творів, виявити їх особливості і спробувати визначити
значення робіт мемуарно-описового характеру як джерел з історії
Слобідської України кінця ХVІІІ- початку ХІХ століть.

Структура роботи, підпорядкована меті, складається зі вступу, двох
розділів, висновків, списку використаних джерел. В основу її покладено
проблемно-хронологічний принцип, що дозволяє більш ґрунтовно й
комплексно висвітлити досліджену проблему.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначено мету роботи,
стан наукової розробки проблеми, дано аналіз джерельної бази роботи.

У першому розділі -“Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть у
записках мандрівників”- дано характеристику комплексу записок
мандрівників, що стосуються життя Харкова у зазначений період.

У другому розділі — “Харків другої половини ХVІІІ — початку ХІХ ст.
у спогадах і мемуарах ”- міститься огляд творів мемуарно-описового
характеру, які дають відомості про соціально — економічний та культурний
розвиток Харкова у цей період.

У висновках зроблено підсумки роботи та сформульовано її загальні
положення.

РОЗДІЛ І.

ХАРКІВ КІНЦЯ ХVIII – ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ У СПОГАДАХ МАНДРІВНИКІВ

Дух епохи просвітництва, що охопив Російську державу в кінці ХVIII ст.
і приніс з собою жагу пізнання невідомого та інтерес до соціальних
проблем, підштовхнув інтелектуальний, соціально-економічний розвиток,
який вимагає більш докладної інформації про усі регіони країни.
Європеїзація країни викликала у середовищі найосвіченіших верств
населення зацікавленість історією, географією рідної землі, традиціями
та звичаями власного народу. Саме з другої половини ХVІІІ століття
починаються інтенсивні та ґрунтовні дослідження майже усіх областей
Російської імперії, що проводилися як вченими і співробітниками
провідних наукових установ так і непрофесіоналами, котрі, подорожуючи
безмежними просторами країни, намагалися залишити свої враження від
побаченого у формі записок чи щоденників.

Слобідська Україна на той час не була якоюсь казковою землею, яка б
вабила мандрівників своїми дивами, проте протягом другої половини ХІХ
ст. продовжувала зберігати певний статус невідомої землі, тому поряд з
топографічними описами Харківського намісництва ХVІІ століття та іншими
статистичними описами, відомості про територію Слобідської України
зустрічаємо в ряді описів, зроблених мандрівниками. Записки ці переважно
складалися відразу під час подорожі, під впливом свіжих вражень. Лише
деякі автори користувалися письмовими джерелами для передачі більш
детальної інформації про об’єкти своїх спостережень. Багато хто, ставши
жертвою власної довірливості, передавав недостовірні чутки та місцеві
плітки. Тому потрібно критично ставитися до цього виду джерел.

Найбільш докладні відомості про Харків кінця XVIII ст. залишив у
своїй праці “Путешественные записки от Петербурга до Херсона в 1781-1782
гг.” В.Зуєв. Він, як член вченої ради російської академії наук, був
направлений цією постановою для вивчення приєднаних до російської
імперії територій на півдні України. Подорожуючи, В.Зуєв цілеспрямовано
складав описи тих територій, де зупинявся. Дані, які він наводить, дуже
точні і подаються за своєрідною системою: спочатку подається загальна
характеристика устрою міста, його забудови [14, c.187], потім автор
звертає увагу на соціально — економічний розвиток Харкова [14, c.189] ,
а також його культурне життя [14, c.189]. В.Зуєв навіть намагається
дослідити історію походження назви міста, яку виводив від козака
Харитона (Харька) , що нібито жив тут у давнину [14,c.190]. Автор
повідомляє, що відомості, які він подає у своїй праці були запозичені в
землемірів, котрі складали карту харківського намісництва, а також
безпосередньо з канцелярії генерал — губернатора Щербина.

Загалом Харків справив на столичного гостя позитивне враження,
хоча він відзначив, що місто має ще не досить кам’яних будівель та
бруківки на вулицях.[14,c.190].

Таким чином, праця В.Зуєва є досить інформативною, а даним, що в
ній наводяться, можна довіряти через те, що складалася вона для
користування офіційними особами.

У 1808 р. Харків відвідав Д.М. Бантиш- Каменський. Видатний російський
історик відразу після приїзду завітав до університету, де оглянув
кабінети мінералогії, фізики, природничих наук та технологічний,
відзначивши їх добре оснащення і сучасність наукового обладнання
[5;c.40-42]. Д.М. Бантиш- Каменський повідомляє, що в університеті
навчалося 100 студентів, при цьому 40 з них – за державний кошт.
Викладали для них 12 професорів та 10 кандидатів. Будучи в Харкові
проїздом, Д. Бантиш-Каменський не встиг детально ознайомитися з містом,
тому в його праці “Путешевствие в Молдавию, Валахию и Сербию” ми
знаходимо враження автора від першого знайомства з Харковом. Він звернув
увагу на забудову міста, його впорядкованість, зазначивши, що через
нестачу бруківки на вулицях дуже брудно [5, c.45-47] .

Автор також спробував коротко висвітлити історію Харкова, піддавши
аналізу походження назви міста.

Він вірно відзначив, що місто було засновано у серпні ХVII століття і
назву отримало від річки Харків, на якій і розташоване[5,c.47-48].

Отже, Д.М. Бантиш – Каменський у своїй праці не ставить за мету
подати всю інформацію про місце своїх зупинок під час подорожі, тому
відомості, які ми знаходимо в спогадах, дещо не впорядковані і неповні.
Проте його праця вирізняється своєю науковістю та спробою автора не лише
описати побачене, але й дати йому аналіз.

У 1810 р. під час своєї подорожі в Харкові зупинився князь І.М.
Долгорукий. В своїй праці “Славны бубны за горами или путешествие моё
кое-куда” він дає оцінку місту, навчальним закладам та стану місцевого
суспільства. Князь залишився не в захваті від міста, але йому
сподобалися місцеві жителі [11,c.47]. І.М. Долгорукий зазначає, що в
Харкові дуже цінують освіту, тому студенти та викладачі університету
користуються повагою в місті [11,c.48-49]. Побувавши на іспиті в
Харківському колегіумі, І.М. Долгорукий відзначив високий рівень знань
випускників[11;c.48-49]

В тому ж 1810 році у Харкові проїздом побував П.Сумароков, який
залишив замітки про свою подорож під назвою ”Досуги крымского судьи или
второе путешествие в Тавриду Павла Сумарокова” Він, як і І.М.
Долгорукий, повідомляє забрудненість вулиць міста, про його погану
забудову. Не сподобалися йому і річки, що були забруднені нечистотами
[4;c.56-57] .

В праці П. Сумарокова можна знайти відомості і про навчальні заклади
Харкова — Харківський колегіум, де тоді навчалося більше, ніж 700
студентів та Народне училище, в якому виховувалося більше 600 дітей
дворян та різночинців [4;c.69-70].

Слід зазначити, що праці І. Долгорукого та П.Сумарокова багато в
чому співпадають. Написані вони в один період, автори за походженням
дворяни, які подорожували на південь України. Інформація, наведеная в
цих роботах рівнозначна за обсягом та формою викладу. Як і І.
Долгорукий, так і П.Сумароков при написанні своїх записок користувалися
лише своїми спостереженнями, не послуговуючись іншими джерелами, тому
їхні праці містять багато суб’єктивних оцінок та мають досить яскраве
емоційне забарвлення.

Про життя Харкова 30-их р.р. ХІХ століття ми дізнаємося з роботи М.
Жданова “Путевые записки по России в 22-х губерниях” Цей мандрівник
маршрути своїх подорожей складав заздалегідь, намагаючись побувати в
багатьох областях Російської імперії. Робив він це, за його словами, не
для власного задоволення, а через нестачу подібної літератури, яка б
містила описи країни.

Об’єктом дослідження в праці М. Жданова виступило, головним чином,
сільське господарство та садівництво, але не залишив без уваги автор і
побут простих жителів та місцеві розваги.

Отже, Харків 1838 року бачився М. Жданову як велике місто, гарно
розташоване і правильно забудоване, великі кам’яні будинки прикрашають
центральні вулиці міста [13;c.99-100]. В своїй роботі автор відзначив,
що Харків займає провідне місце серед інших міст цього регіону в
торгівлі та освіті [13;c.100-102] При цьому зазначено, що в порівнянні з
іншими великими містами, у Харкові досить дешеве житло та продукти
харчування, а розваги доступні для всіх [13;c.102].

Таким чином, опис Харкова, зроблений М. Ждановим можна
охарактеризувати як поверховий та некритичний, наведена інформація
загального плану, а її джерела – це, переважно, чутки та власні
спостереження. Проте праця відрізняється від інших характером викладу
інформації, що її автор, ставлячи собі за мету зробити систематичний
опис тих місць де він побував, намагався впорядковувати та викладати
логічно.

У 40-х р.р. ХІХ століття Слобідською Україною подорожував німецький
мандрівник А.Гакстатгаузен. В його великій за обсягом праці “
Исследования внутренних отношений народной жизни и особенности сельских
учереждений России” можна знайти досить цікаві відомості про місто
Харків та його мешканців середини ХІХ століття. Проте головну увагу в
роботі Гаксгаузена приділено дослідженню життя селян на території
Харківської губернії, оскільки автор писав свою працю за певною схемою,
маючи на меті дослідити стан сільського господарства в різних областях
Росії. Особливості ж губернського міста висвітлено лише побіжно. У першу
чергу А. Гакстгаузен відмічає гарну забудову міста, його доглянуті
центральні вулиці та гарно вимощені площі [8;c.424-430]. Але, як і інші
мандрівники, він звертає увагу на надзвичайну забрудненість міста у
весняно-осінній період [8;c.430-435] .

Автор залишив відомості і про Харківський університет та гімназію, які
він мав змогу відвідати за час свого перебування у місті. Ці навчальні
заклади справили на нього добре враження завдяки відмінній професійній
підготовці викладачів та високому рівню знань студентів [8;c.435-437].

Зустрічаємо ми в цій праці також і дані про кількість жителів у
Харкові в ті часи, наводяться данні про ціни на місцевих ринках та умови
оренди землі [8;c.438-440], що свідчить про те, що А.Гакстатгаузен не
тільки покладався на власну спостережливість, але й користувався іншими
джерелами для написання своєї роботи. Висвітлюючи побут місцевого
населення, автор послугувався книгою В. Зуєва “Путешественные записки от
Петербурга до Херсона в 1781-1782 гг.”, про що він зазначає на сторінках
книги [8;c.450-457].

Отже, як бачимо, праця А.Гекстатгаузена досить насичена
різноманітною інформацією з життя Харкова 40-х рр. ХІХ століття. Ми
знаходимо в ній відомості про устрій міста, життя простих людей та
місцеві заклади освіти. Автор намагається довести, що Харків відіграє
досить важливу роль в економічному та культурному житті всього
Слобідсько-українського регіону.

В 50-их рр. ХІХ століття Харків відвідали декілька
мандрівників, які залишили свої враження про місто у формі дорожніх
нотаток. Серед них професор Дерптського університету А. Пепщольдт, що
побував у Харкові у 1855 році. Його праця “Учёное путешествие в южные
губернии России” висвітлює окремі сторінки з життя міста. А. Пепщольдт,
як офіційна особа, був прийнятий вищими посадовими особами Харківського
міського керівництва. Разом з ними він відвідав університет, Палату
державного майна та нове ветеринарне училище. Про всі ці місця він
згадує на сторінках своєї книги.

Будучи в університеті, А. Пепшольдт оглянув учбові приміщення,
дослідницькі кабінети, які справили на нього гарне враження, хоча він
звернув увагу і на негативні моменти — застарілість технічного
обладнання [28;c.48-50]. Залишили приємне враження у нього і відвідини
Харківської палати державного майна, де увагу автора найбільше
привернула колекція мінералів та новинки сільськогосподарської техніки
[28;c.50-52].

А. Пепщольдт відзначив, що Харків — це прекрасне, квітуче місто, яке
безперервно розширюється, і відзначає його значну роль в економіці
Російської імперії [28;c.52-54].

Загалом праця А. Пепщольдта характеризується стислістю і точністю
висловлювань, що притаманно науковому стилю. У ній не знаходимо ліричних
відступів та виявлень особистого ставлення до міста чи до людей, яких
він тут зустрічав. Однак ,незважаючи на таку досить суху форму викладу
та скупість інформації про Харків, праця А.Пепщольдта являє собою
цікавий матеріал для дослідників Слобожанщини середини ХІХ століття.

Майже протилежними за змістом та за формою надання інформації є
замітки І.С. Аксакова, видатного російського вченого-економіста, який
написав дослідження про українські ярмарки першої половини ХІХ століття.
І. Аксаков приїхав до Харкова у 1856 році, пробув тут декілька місяців і
поїхав до Одеси. В своїх листах до батька він ділиться враженнями від
перебування на території Слобожанщини, зазначаючи, що все тут
відрізняється від інших регіонів Росії: клімат, мова, одяг та звичаї
населення [1;c.98-99]. І.С. Аксаков звернув увагу на те, що змішання
двох різних народів – російського та українського, що відбувалося на
Слобожанщині, дало негативні результати. Тутешні українці хочуть бути
схожими на росіян, тому починають вдягатися по-російськи, перекручують
свою мову, густо пересипаючи її русизмами, і поступово забувають свої
звичаї [1;c.98-99]. Автор не вбачав у цьому наслідків русифікаторської
політики царизму, а всю провину перекладав на представників верхівки
українського суспільства, яка повністю втратила зв’язок зі своїм
народом, бажаючи лише якомога вище піднятися службовою драбиною
[1;c.98-99].

Традиційно увагу мандрівників привертала окраса міста Харкова –
Харківський університет. Не став виключенням і І. С. Аксаков. При цьому
він відзначив, що університет не має впливу у місті і живе своїм
окремим, замкненим життям[1;c.98-99].

Таким чином, замітки І.С. Аксакова не містять великої кількості
фактів з життя Харкова, але вони розкривають перед нами суть процесу
формування етнографічної самобутності Слобожанщини в середині ХІХ
століття.

В тому ж році Харків відвідав Н. Волобуєв. Він залишив досить
докладне повідомлення про соціально-економічний розвиток міста. Його
робота, яка так і називається “Місто Харків”, досить об’ємна. Вона
базується не тільки на власних спостереженнях автора, але й на інших
джерелах, в першу чергу, топографічних описах, історичних відомостях та
спогадах інших мандрівників. У викладанні матеріалу спостерігається
певна система: спочатку подаються відомості про географічне розташування
міста, клімат, флору та фауну Слобожанщини [7;c.5-7], потім відомості
про соціально-економічний розвиток Харкова та, на сам кінець, основні
віхи його історії [7;c.10-12].

Досить велику увагу Н.Волобуєв приділив дослідженню торгівлі у
Харкові. Докладно описуються 4 найголовніші ярмарки: час, коли вони
відбуваються, який товар на них продають та об’єми продажу, а також
маленькі губернські ярмарки [7;c.13-15]. Автор відзначив роль Харкова,
як центра торгівлі на лівобережній Україні, окремо ним виділяються
зв’язки міста з іншими регіонами України та Росії [7;c.16-18].

З огляду на це, можна зробити висновки, що праця Н. Волобуєва,
ґрунтуючись на великому колі джерел, дає нам у першу чергу уявлення про
соціально – економічний розвиток Слобожанщини в середині ХІХ століття.

Отже, таким чином, в кінці ХVІІІ-пп.ХІХ століття Харків, дякуючи
своєму географічному положенню на межі степу і лісостепу, що сприяло
перетворенню його у центр ярмаркової торгівлі, ремесел та промисловості;
своєму унікальному розташуванню на стику двох культур — української і
російської, що відбивалося на ментальності, звичаях та побуті його
мешканців, привертав неабияку увагу багатьох мандрівників, які залишили
свої враження від перебування, в т. ч. у формі мандрівних записок та
географічно – статистичних звітів. Статусу губернського міста
відповідало відкриття у 1805 р. університету, який був першим навчальним
закладом на Наддніпрянській Україні.

Ці роботи є цікавими джерелами з історії Харкова зазначеного періоду,
містячи важливу, а подекуди — унікальну інформацію про економічну
специфіку регіону, традиції міських мешканців різного соціального та
національного походження, університетське життя.

РОЗДІЛ ІІ

ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРІЇ ХАРКОВА КІНЦЯ ХVII- ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ НА
СТОРІНКАХ МЕМУАРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Суттєво доповнюють наше уявлення про Харків дані, що містить мемуарна
література. Потрібно зазначити, що в ХІХ столітті. написання мемуарів
стало справжнім захопленням серед представників вищого світу Російської
імперії. Незважаючи на значну суб’єктивність цього виду джерел, вони
мають вагоме значення для дослідників, оскільки в них події описуються
самими свідками, з перших вуст, що дає нам можливість отримати свіжий
погляд на історичну епоху, в яку жив автор.

Весь комплекс спогадів, в яких відображено життя Харкова кінця
ХVІІІ – початку ХІХ століть доцільно розподілити на дві групи. Основним
підґрунтям для подібного розподілу слугує інформація, що подається у
творах. Якщо автори, які увійшли до першої групи, намагалися описати
життя губернського міста в цілому, то автори другої групи зосереджували
свою увагу в основному на Харківському університеті, оскільки, так чи
інакше, їх життя було з ним пов’язане.

Період кінця ХVІІ століття представлений лише в мемуарах Ф.П.
Лубеновського, написаних в середині ХІХ століття. Автор – дворянин за
походженням, який довгий час обіймав високі посади в державному апараті
Російської імперії. В своїй праці, освітлюючи свій життєвий шлях, згадує
Харків лише побіжно, оскільки він навчався в Харківському Колегіумі у
80-х рр. ХVІІI століття. Отже, основні відомості, які ми знаходимо у цих
мемуарах, стосуються лише тогочасної забудови Харкова та Харківський
Колегіум [23;c.100-101]. Цей навчальний заклад справив гарне враження на
Ф.П. Лубяновського , він з приємністю згадує про викладачів та роки
свого навчання [23;c.101-102]. В цей період ми знаходимо також і згадку
про відвідини Харкова імператрицею Катериною ІІ [23;c.101-102] .

Загалом спогади Ф.П. Лубяновського не надто інформативні, навіть
поверхневі, але вони відбивають проблемну атмосферу провінційного міста,
яким був Харків в кінці ХVІІI століття.

Більш широко висвітлені у мемуарах 20-30-х рр. ХІХ століття. Серед
цих робіт найбільший інтерес викликають спогади Харківського старожила,
німця за походженням, міщанина за соціальним статусом, Ф.Рейнгардта.
Вони досить докладні і насичені різноманітними даними, яким цілком можна
довіряти, оскільки автор прожив у Харкові все своє життя і досить добре
знав місто, а також життя простих харків’ян.

Потрібно зазначити, що мемуари Ф.Рейнгардта мають певну побудову.
Спочатку розглядається міська архітектура, подається досить докладний
план міста, потім увага приділяється торгівлі та ремеслам і на останок
наводяться факти з буденного життя населення Харкова.

За свіченнями Ф.Рейнгардта Харків 20-30-х рр ХІХ століття
представляв собою велике місто, населення якого налічувало 20 тисяч
чоловік, мав багато кам’яних споруд, проте через відсутність бруківки
всі жителі потерпали від бруду на вулицях [29;c.7-10]. Описуючи основні
заняття харків’ян, автор зазначає, що торгівлею займалися переважно
росіяни та євреї, а ремеслами-українці [29;c.10-13]. Що стосується
торгівлі, то у спогадах Ф. Рейнгардта ми знаходимо данні про особливості
4-х щорічних харківських ярмарок та про торгівлю на міських ринках
[29;c.13-15].

Досить значний інтерес привертають згадки про життя харківських
міщан. Автор стверджує, що побут середнього класу та купецтва був
простий і без розкоші, стиль життя відрізнявся суворою моральністю,
релігійністю та працелюбством, а гостинність – головна риса того часу
[29;15-17].

Таким чином, спогади Ф. Рейнгардта найбільш інформативні у
порівнянні з іншими. Він ставив перед собою мету розповідати не про своє
життя, а описати саме буденне життя міста протягом 20-30-х рр. ХІХ
століття.

Інші спогади, що стосуються 20-х рр. ХІХ століття належать перу
харківського журналіста В.Т. Масловича. Вони знаходяться в рукописах і
дізнаємося ми про них з історичної розвідки І.Ф. Єрофієва. Цей рукопис
І. Масловича власне є автобіографічною статтею, написаною всередині 20-х
рр. ХІХ століття, тому Харків згадується ним лише оскільки він був
пов’язаний з його власним життям.

І.Ф. Єрофіїв наводить декілька уривків зі спогадів В. Масловича, з
яких ми дізнаємося про існування у Харкові двох пансіонів для хлопчиків
– німецького та французького. Обидва вони знаходилися на
Катеринославській вулиці поблизу університету і постійно між собою
суперничали [12;c.72-73]. Є також згадка про день святкування річниці
відкриття університету, на якому були присутні майже всі поважні особи
міста [12;c.72-73].

Загалом, більша частина спогадів пов’язана з Харківським
університетом та його викладачами, оскільки, на думку автора, це був
центр харківського культурного життя 20-х років ХІХ століття.

Остання робота з цієї групи мемуарів – “Воспоминания учителя” І.Г.
Кулжинського. Автор, вчитель Ніжинського ліцею, був переведений до
Харкова викладачем латині в місцеву гімназію.

Він приїхав у місто влітку 1829 року, саме під час Успенської ярмарки.
Харків справив на нього неабияке враження. Місто, за словами І.Г.
Кулжинського, добре впорядковане, повне “довольствия и изобилия”, а
місцеве населення привітне і гостинне [20;c.12-13]. Автор відзначив, що
завдяки університету, у місті зберігаються і поширюються тенденції до
освіченості та просвітництва [20;c.13-14]. Оскільки І.Г. Кулжинський був
вчителем, то значне місце в його праці займає опис Харківської гімназії,
яка на той час мала 4 класи та більше 400 учнів [20;c.13-14]. З гордістю
він згадує про те, що певний час викладав латину синові засновника
Харківського університету В.Н. Каразіна [20;c.14].

Ще одну велику групу джерел складають мемуари викладачів та колишніх
студентів Харківського університету. Вони розкривають перед нами більш
повну картину життя і діяльності цього навчального закладу. Ці спогади
часто носять емоційне забарвлення, автори, особливо з числа колишніх
студентів, інколи приховують деякі факти, або ж навпаки намагаються
прикрасити дійсність чи підкреслюють свою участь у подіях. У спогадах
студентів більш відверто висловлюються їх погляди на навчальний процес
та викладачів, містяться цікаві факти зі студентського життя тих часів.

У спогадах же викладачів знаходимо інформацію про офіційний статус
університету, про взаємини між викладачами та студентами, вплив
університету в місті.

На початку ХІХ століття у Харківському університеті працювало багато
іноземців. Їхні спогади цікаві насамперед тим, що це погляд сторонніх
людей на наше життя та культуру.

Найбільш інформативними, цікавими та яскравими спогадами про Харків є,
на мою думку, спогади які залишив Х. Роммель- німецький історик, який
працював у Харківському університеті протягом 1811-1814 рр. З них,
зокрема, можна довідатися про життя цього навчального закладу в ці роки:
стан викладання, відносини між професорами та побут студентів
[30;c.50-67]. Проте до цих відомостей треба ставитись обережно, зважаючи
на те, що автор був ображений керівництвом університету і тому в його
творі “Пять лет из истории Харьковского университета” переважає емоційне
сприйняття подій, мають місце перекручені факти і тенденційне ставлення
до окремих осіб.

Не зважаючи на це, праця Роммеля є також цікавим джерелом для
дослідження побуту харківських поміщиків тому, що він був одружений з
дочкою одного з місцевих дворян і знав поміщіцьке життя з середини.
Отже, якщо довіряти словам Х. Роммеля, виявляється, що верхівка
суспільства у Харкові наукою та мистецтвом не цікавилася, крім окремих
випадків, а весь вільний час проводили у порожніх розвагах [30;c.78-84].

Професор Роммель відзначив також погане розташування міста та
нездоровість клімату. Восени та навесні на вулицях було так брудно, що
для студентів запроваджувалися “Брудні вакації” [30;c.89-94].

Роммель повідомляє нам про те, що під час війни Росії з Туреччиною, що
закінчилася 1811 р., незадовго до нападу на Наполеона, у полон потрапило
багато турецьких офіцерів, які частково були розміщені в околицях
Харкова та відігравали значну роль у культурному житті міста [31;c.138]
.

З його книги дізнаємося також і про розкол, який відбувся у керівництві
університету. Проросійські професори були схильні до консерватизму та
застарілих, середньовічних поглядів, що гальмували розвиток
університету. Інший погляд на подальший розвиток університету мали
іноземні професори, які виступали за європеїзацію навчання та життя в
університеті. Хоча і в їхньому таборі були протиріччя між представниками
різних національностей [31;c.140-149].

Свої спогади про Харків та Харків’ян та університет залишив французький
вчений М.П. Де-Пуле, який також довгий час був професором нашого
університету. Його робота невелика за обсягом і не надто переобтяжена
фактами, але передає, так би мовити, дух тогочасного навчання, а також
містить роздуми автора щодо якості освіти.

У своїх спогадах М.П. Де-Пуле стверджує, що Харківський університет мав
великий вплив і авторитет не тільки в місті, але й по всій Україні,
задовольняючи освітні потреби сотень її мешканців [10;c.170-174]. Проте,
незважаючи на значну теоретичну підготовку, небагато студентів
залишалися працювати на кафедрах, віддаючи перевагу державній службі
[10;c.174-176] .Значну увагу автор приділяє також аналізу викладацького
складу університету [10;c.179].

Спогади М.П. Де-Пуле в плані інформативності значно поступаються праці
Х. Роммеля, але вони заслуговують на те, щоб бути розглянутими через
свою нестандартність.

Про життя Харківського університету 30-50-х рр. ми дізнаємося зі
спогадів професора математики В.І. Лапшина. Його робота містить згадки
про навчальний процес в університеті [21;c.120-123], про побут студентів
та їх касу взаємодопомоги [21;c.124-125], про другу недільну школу, де
викладали студенти, а також про закладання у Харкові водогону під
керівництвом самого автора [21;c.125-128].

Таким чином, ця праця завершує коло спогадів, які ми розглядаємо в цьому
розділі.

Серед спогадів колишніх студентів в першу чергу варто відзначити замітки
Л. Нічпаєвського. Його робота “ Воспоминания о Харьковском университете
1823-29 гг.” досить докладна і об’ємна. Вона була надрукована на початку
ХІХ століття, тому автор міг дозволити собі висловлювати деякі сміливі
думки. Він порівнював навчання часів його молодості з навчанням кінця
ХІХстоліття. Спогади Л. Нічпаєвського містить багато різноманітної
інформації про побут студентів 20-х років ХІХ століття, яких на той час
було 400, а також про викладацький склад університету [27;c.370-374].
Багато уваги приділяється спогадам про улюблених професорів [27;c.376].

Продовжують тему мемуари вчителя гімназії С. Геєвського, який свого часу
навчався в університеті. Його робота містить інформацію про вступні
іспити, яких тоді налічувалось 7, про лекції в університеті та
викладачів [9;c.31-33] .

С. Геєвський зазначає, що його неприємно вразило хабарництво серед
чиновників канцелярії [9;c.35-36].

В цій праці ми знаходимо також данні про забудову Харкова в 30-х рр. ХІХ
століття та про студентський побут [9;c.35-36]. На жаль, цим і
обмежується коло порушених у праці питань.

Більш широко представлені в спогадах колишніх студентів перід 50-х років
ХІХ століття. Треба зазначити, що всі ці праці схожі між собою
тематично, відрізняючись тільки ступенем докладності. Найбагатшими на
фактичний матеріал є спогади П. Вейнберга та Н. Ф. Леваковського.

Перший з них вступив до університету на історико-філологічний факультет
у 1850 р. Він згадує цій період, як доcить реакційний час, коли студенти
мали носити сувору уніформу, за кожним слідкували інспектори, не
допускаючи вільнодумства [6;c.357]. Автор стверджує, що викладачі були
досить обмеженими і не намагалися зацікавити предметом, а змушували
механічно заучувати матеріал. Багато хто з них полюбляв брати хабарі за
складання іспитів [6;c.357].

Загалом, зі спогадів П. Вейнбера можна зрозуміти, що студенти та
викладачі жили тільки своїми інтересами, взагалі не цікавилися
суспільним життям, і через це університет майже не мав впливу в місті
[6]. Однак, наврядче можна повністю цьому довіряти.

Продовжують тему мемуари ще одного колишнього студента — Н.Ф.
Леваковського. Він у своїй праці “Университет 50-х годов” підтверджує
дані, наведені П. Вейнбургом, про сувору дисципліну в стінах
університету та про вимогливе ставлення з боку його керівництва до
зовнішнього вигляду студентів [22;c.65-69].

У своїх спогадах Н.Ф. Леваковський також судить викладацький склад
університету, викриваючи хабарництво серед професорів [22;c.70-73].

Ця праця цікава також тим, що автор її наводить відомості про те, як
вплинула Кримська війна 1853-56 рр. на настрої населення Харкова, та
саме студентське середовище, зазначаючи, що всі вони були пригнічені
поразками російської армії [22;c.75-78].

Загалом мемуари П.Вейнбера та Н.Ф. Леваковського досить докладні і
цікаві, інколи дані, що їх наводить автори, співпадають, що збільшує
довіру до них.

Згадки про Харківський університет цього ж періоду містять
“Университетские воспоминания” І.В. Любарского Його спогади стосуються
переважно студентського життя і лише декілька сторінок присвячено опису
лекцій деяких викладачів історико-філологічного факультету
[24;c.375-380]. Праця І.В.Любарського носить емоційний характер. Він
згадує свою молодість, тому все в тодішньому житті студентів здається
йому чудовим [24;c.383-384].

Цікаві спогади про роки навчання в Харківському університеті залишив
видатний український історик М. Костомаров, який вступив до нашого
університету у 1833р. За словами М. Костомарова, “В той час Харківський
університет був у великому занепаді. Професорські кадри займалися
частково бездарними, частково ж, хоча й талановитими, але лінивими
[19;c.28-35].

М. Костомаров згадує найбільш детально про П.І. Сокальського, П.
Гулака-Артемовського, М.М. Луніна та А.О. Валіцького, які справили на
нього значне враження. У роботі М. Костомарова є також згадки про
тогочасне життя студентів, яких автор розподілив на 4 групи:

1) сини багатих батьків, зазвичай поселені ними у професорів та
видрізнявшихся франтовством та хуліганством; уся їхня мета складалася з
того, щоб будь-якими засобами, хоча б непристойними, отримати своєчасно
диплом кандидата чи дійсного студента; при пануючий здавна у
харківському університеті продажності, це було не важко, бо професори
були поблажливі до дітей своїх товаришів.

2) молоді люди, які ставили собі мету службу; вони до певного часу
вчилися порядно, але прямої любові до науки в них не було.

3) молоді люди, які дійсно займалися наукою з любов’ю, з них набиралися
вчителі гімназій. Студенти цього виду були,так говорячи, інтелектуальною
елітою університету.

4) люди не настільки багаті, щоб мешкати у професорів, але не настільки
працелюбні та талановиті, щоб успішно займатися наукою; вони жили та
поводили себе, як попало [19;c.35-38].

Також М. Костамаров наводить багато цікавих фактів із студентського
життя [19;c.40-45] .

Таким чином, спогади М. Костомарова відбивають достатньо критичний
погляд автора на сучасні йому події та є безперечно цінним джерелом
історії нашого міста того часу.

ВИСНОВКИ

На основі дослідження значного комплексу мемуарної літератури, можна
зробити висновки, що Слобожанщина протягом другої половини ХVІІI –
першої половини ХІХ століття продовжувала зберігати певний статус
“terra inkognita”, особливо для столичних гостей та іноземців, тому вона
стала об’єктом дослідження і різноманітних описів, зроблених
мандрівниками. Більшість з них залишили досить змістовні замітки про цю
територію України. Їх автори намагаються більш-менш об’єктивно
охарактеризувати побачене.

Харків, що спочатку був центром намісництва, а згодом — губернії, був
центром українського національного і культурного відродження, викликав
неабиякий інтерес, як у подорожніх, які були тут проїздом, так і у його
мешканців, котрі спостерігали за життям міста протягом багатьох років.

У спогадах мандрівників та мемуарах знайшли своє відображення не лише
позитивні сторони Харкова — гарне розташування міста , широкі вулиці і
площі, університет, гостинність його мешканців, але й негативні —
забрудненість, байдужість міського керівництва та провінційність способу
мислення верхівки міщанства та дворян.

Мемуарні джерела є найцікавішим видом джерел, який найкраще передає
дух епохи, але, в той же час, несе в собі досить значний суб’єктивізм
та емоційне навантаження. Часто Харків, не будучи об’єктом спеціального
дослідження, виступає лише фоном для опису автором свого життєвого
шляху. Ряд творів написано не по гарячих слідах, а лише в кінці ХІХ
–початку ХХ століття, через це спостерігається певне послаблення
сприйняття мемуаристами минулого, оскільки у багатьох ті часи
асоціювалися з молодістю, коли труднощі та негаразди відступали на
другий план.

Мемуарна література про Харків кінця ХVІІІ- початку першої половини
ХІХ століття майже повністю позбавлена опису політичних подій того часу,
їх інтерпретації.

Головна увага зосереджена на “милуванні” забудовою міста., наданні
характеристики економічного розвитку регіону, описі життя та побуту
різних прошарків населення, роздуми про культурне життя в Харкові, роль
та місце в ньому навчальних закладів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксаков И. И.С. Аксаков в его письмах.-С.-Пб.,1892.-Т.3-с. ХV, ХVІ,
ХІХ.-с.98-99

2. Багалій Д.І. Автобіографія//Ювілейний збірник на пошану академіка
Д.І.. Багалія.-К.,1927.-с.1-146

3. Багалий Д.И. Описание истории Харьковского университета (по
неизданым материалам 1802-1815)-Х.,1896.-т.1.-1204 с.

4. Багалий Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его
существования(1655-1905): Историческая монография..-Х.,1912.-Т.2.- 973
с.

5. Бантиш-Каменский Д.М. Путешествие в Молдавию, Валахию и Сербию.-М.,
1810.-с.40-50

6. ВейнбергП. Харьковский университет в 50-х годах.-с.257

7. Волобуев Н. Город Харьков// Журнал министерства внутренних
дел.-1857.-ч ХХІІ.-с.1-34

8. Гакстатгаузен А. Исследования внутренних отношений народной жизни и в
особенности сельских учереждений России.-М.,1870.-Т.1.-с.424-457

9. Геевский С.Л. Автобиография //Киевская
старина.-1894.-Т.45.-№4-6.-с.31-36

10. Де-Пуле М.П. Харьковский университет в сороковых годах //Соловйов
И.М. Русские университеты в их уставах и воспоминаниях
современников.-С-Пб.,1914.-с.170-179

11. Долгорукий И.М. Славны бубны за горами или путешествие мое
кое-куда.-С-Пб.,1810.-с.47-50

12. Єрофіїв И.Ф. Харківські спогади В.Т. Масловича//Записки
історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук.-1927.-кн
13/14.-с.72,73

13.Жданов М. Путевые записки по России в 22-х губерниях.-С.-Пб.,
1843.-с.99-102

14. Зуєв В. Путешественные записки от Петербурга до Херсона в 1781-82
гг.- С-Пб.,1787.-с.187-190

15. История дореволюционной России в дневниках и воспоминаниях:
Аннотированый указатель книг и публикаций в журналах
.-т.1-М.,1976;т.2-ч.1-2.-М.,1977-1987;т.3-ч.1-4.-М.,1979-1982;т.4-ч.1-4-
М.,1983-1986;т.5.-ч.1-2.-М.1988-1989

16. История Харьковского университета:Сист.-библиограф.
Указатель..1805-1917.-Х.,1985

17. Іващенко В.Ю. Мемуари з історії Харківського університету
ХІХ-поч.ХХ ст//Вісник Харківського
університету.-Х,.№485:Історія.-вип32.-с.259-269

18. Ковалевський М. Моє життя, Історія та історики.-М.,1875,с.266-288

19. Костомаров М.В. Спогади про мій час та моє життя.-Х. Форум., 2000
с.28-30

20. Кулжинский И.Т. Воспоминания учителя
//Москвитянин.-1854.-Т.6.-№21.-с.12-14

21. Из воспоминаний профессора В.И. Лапшина //Журнал министерства
народного просвещения.-1890.-ч.269.-№5.-с.120-128

22. Леваковский Н.Ф. Университет 50-х годов // Русская
старина.-1917.-№4-6.-с.64-78

23. Воспоминания Ф.П. Лубяновского //Русский архив.-1872.-№1.-с.100-102

24. Любарский И.В. Университетские воспоминания//Исторический
весник.-1891.-Т.45.-с.373-384

25. Мікін А. Харків //Наукові записки кафедри українознавства
Харківського університету.-вип. 1.-с.40-47

26. Мінцлов С. Обзор записок, дневников, воспоминаний, писем,путешествий
, относящихся к истории России и напечатаных на русском языке.- Вип
1.-Н.,1911;Вип 2-3-Н.,1912;Вип 4-5-Н.,1912.

27. Ничпаевский Л. Воспоминания о Харьковском университете
1823-1829гг.//Русская старина.-1907.-.131.-№8.-с.369-381

28 Петцальдт А. Ученое петешествие в ю жные губернии
России//ЖМНП.-1856.-ч.89.-с.48-54

29. Рейнхард Ф. Харьков в 20-30-х годах ХІХ в.//Харьковский
сборник.1887.-Вип1.-с.1-22

30.Роммель Х. Пять лет из истории Харьковского
университета.-Х.,1868.-с.48-95

31Роммель Х. Спогади про моє життя та мій час .-Х.:Майдан, 2001 с.
138-150.

32.Селиванов Г. Харьковская третья гимназия 25 лет тому
назад//Харьковский сборник.-1896.-Вип.10.-с.119-153.

33Синицький Л. Путешествие в Малоросию академика Гельдентштедта и князя
Долгорукого//Киевская старина.-1893.-т.40.-№2.-с.274-292,№3.-с.412-427

PAGE 1

PAGE 29

Похожие записи