Загальний огляд “Інтернет”

(КУРСОВА РОБОТА)

.

Зміст

ВСТУП

Структура системи “Інтернет” як джерело найрізноманітнішої інформації та
її функції …………………………………………………………………… 5

Історія виникнення й розвитку інформаційної системи “Інтернет” .…….. 17

Умови і фактори розвитку і поширення комп’ютерної системи “Інтернет”

у сучасних умовах ……………………………………….…………………… 24

Аналіз розвитку й поширення системи “Інтернет” у регіональному

зрізі …………………………………………………………………………… 27

Особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні …………………….. 32

Проблеми і перспективи розвитку системи “Інтернет” …………………… 42

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

На початку 90-х про “Інтернет” говорили досить мало, особливо у нашій
країні. Сьогодні ж практично не обходиться без постійного згадування про
це наукове відкриття останньої чверті XX століття в таких засобах
масової інформації як газети, радіо і телебачення.

“Інтернет” — глобальна комп’ютерна мережа, що охоплює увесь світ.
Сьогодні вона, має близько 15 мільйонів абонентів у більш ніж 150
країнах світу. Щомісяця розмір мережі збільшується на 7-10%. “Iнтернет”
утворив як би ядро, що забезпечує зв’язок різних інформаційних мереж, що
належать різним установам в усьому світі, одна з одною.

“Інтернет”, що служив колись винятково дослідницьким і навчальним
групам, чиї інтереси простиралися лише до доступу до суперкомп’ютерів,
стає усе більш популярним у світі, особливо у світі інформації.

Відбувається це з кількох причин. По-перше, “Інтернет” міцно ввійшов у
життя багатьох людей; по-друге, він не тільки претендує, але вже зайняв
визначне місце серед традиційних ЗМІ. І очевидно, з огляду на дуже
швидкий прогрес наукової думки в наш час, у найближче десятиліття,
можливо у двадцятиліття, займе головне місце серед традиційних джерел
інформації.

На сьогоднішній день “Інтернет” включає і відображає майже всі сфери
життя суспільства. Він значною мірою впливає на економічне, політичне і
культурне життя як однієї країни, так і світу вцілому.

Виходячи із актуальності цього феномену під назвою “Інтернет”, ми
вибрали об’єктом курсової роботи саме систему “Інтернет”, її структуру
та зміст.

Предметом дослідження є відмінності поширення системи “Інтернет” в
різних регіонах, її функції та умови розвитку.

Мета дослідження: розглянути структуру та географію світової
комп’ютерно-інформаційної системи “Інтернет”.

Виходячи з мети, були поставлені наступні завдання:

встановити суть поняття система “Інтернет”, її структуру, та види;

розглянути й охарактеризувати основні чинники виникнення й розвитку
інформаційної системи “Інтернет”;

дослідити умови і фактори поширення “Інтернету” в сучасних умовах;

проаналізувати рівень розвитку системи “Інтернет” в регіональному зрізі;

показати особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні;

виявити основні проблеми і перспективи розвитку
комп’ютерно-інформаційної системи “Інтернет”.

В процесі написання курсової роботи були використані праці як
вітчизняних, так і зарубіжних науковців, зокрема таких як: Гордієнко
Г.В., Демінський С.О., Булгаков В.Б., Мелешко К.Б., Кушніренко А.Г.,
Леонов А.Г., Кузьменко М.А., Сек А.А., Сталенко С.М., Тимченко О.Л.,
Чубукова О.Д., а також матеріали з мережі “Інтернет” – www.referats.ru,
www.uaportal.com, HYPERLINK http://www.odsi.gov www.odsi.gov та
інші.

Були застосовані такі методи дослідження: порівняльний, літературний,
статистичний, описовий, історичний та ін.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані в ході проведення
семінарських і практичних занять із міжнародних економічних відносин та
ін.

Структура системи “Інтернет” як джерело найрізноманітнішої

інформації та її функції

“Інтернет” уже досить давно і реально використовується як всесвітнє і
всеохоплююче інформаційне середовище, на базі якого невдовзі
формуватимуться практично всі ділові відносини: від систем роздрібної
торгівлі до корпоративних розподілених мереж транснаціональних компаній.

“Інтернет” змусив поглянути і на бізнес як на глобальний процес.
Сьогодні електронна комерція (ЕК) розглядається як засіб, який надає
всім рівні можливості з допомогою “Інтернету” брати участь у “процесі
комуніціювання без кордонів” і змінювати структури своїх ділових
відносин у глобальному масштабі. [11].

Форма “бізнес – адміністрація” охоплює усі види і типи зв’язків між
приватними компаніями й урядовими організаціями. Наприклад, у США всі
деталі майбутніх урядових закупівель не є секретом і розголошені по
всьому “Інтернеті”. Компанії можуть відповісти на ці пропозиції
знову-таки через “Інтернет”. У даний час цей клас ЕК швидко стає на
ноги, оскільки, приміром, у США сам уряд зацікавлений у зростанні
обізнаності серед компаній про плани своїх закупівель і тому в
збільшенні обсягів торгівлі за посередництва ЕК, що розглядається як
засіб боротьби з неминучою корупцією при проведенні державних тендерів.
Урядові та адміністративні органи в США йдуть навіть на ті, щоб у
найближчі роки з допомогою методів і засобів ЕК збирати податки:
приміром, на додану вартість (видів, яких у США предостатньо), а також
корпоративні податки.

Прикладом “бізнес-бізнес” може бути компанія, яка використовує мережу
«Інтернет» для організації замовлень від постачальників, ведення
рахунків і здійснення платежів. Цей тип знайшов підтримку у відповідних
міжнародних організаційно-правових угодах, зокрема у питаннях захисту
інформації. Дуже скоро компанії зрозуміють, що експлуатація ЕК для них —
не лише радикальна зміна присутності на ринку і в обслуговуванні своїх
клієнтів, а й потенційна можливість перевизначати ринок або ж створювати
абсолютно нові ринки. [3]

ЕК дозволяє постачальникам поліпшити конкурентноздатність, стаючи
“ближче до клієнта”. Багато які компанії використовують ЕК для
здійснення “перед -“ і “післяпродажного” обслуговування
(транзакційного), а також для “перехоплення” клієнта з допомогою
збільшення швидкості реакції на запити клієнта. З допомогою ЕК
постачальники отримають можливість накопичувати детальну інформацію
стосовно потреб кожного індивідуального клієнта і автоматично адаптувати
вироби і послуги до їхніх індивідуальних потреб. Це призводить до ефекту
“налаштованих” товарів (costumized products), тобто створення товарів і
послуг, які максимально відповідали б “дивацтвам” покупця порівняно з
товарами масового ринку. ЕК часто дозволяє різко скоротити, а інколи й
узагалі усунути зайві, але традиційні ланки у постачанні товарів чи при
наданні послуг. Є багато прикладів, коли товари були відправлені просто
від виробника до споживача, уникаючи традиційних проміжних пунктів,
гурту і роздрібу, що особливо впадає в очі при наданні послуг, коли
будь-які проміжні ланки усуваються повністю: індустрія розваг, відео,
музика, візуальні журнали і газети, довідкова інформація й освітні
відео- чи звукові програми, усі форми публікацій, дистрибуція
програмного забезпечення. Цього разу привабливим для клієнта є “швидкий
товар”. Ще одна безперечна перевага ЕК полягає у скороченні операційних
витрат. Як пише один відомий західний аналітик: “людські контакти
вимірюються в доларах, а електронна комерція — у центах”.

Нарешті тип взаємовідносин “бізнес-споживач” значною мірою представлений
електронною роздрібною торгівлею (shopping) і електронними банками
(banking) і значно розширений з появою www. Клієнт — звичайний споживач
“з вулиці”, щоправда, з “електронної вулиці”, оскільки йдеться про
доступ у магазин з домашнього персонального комп’ютера. Сьогодні в
“Інтернеті” багато торгових центрів, які пропонують будь-які споживчі
товари — від вина до автомобілів. [3].

Та й взагалі, на сьогоднішній день в “Інтернеті” можна знайти усе — від
астрофізики і рідких видів рослин східного Забайкалля, до гороскопів і
докладних креслень портативних вибухових пристроїв. Незважаючи на те, що
маркетинг, який народжується, у цій області, економічно стримує прогрес
власне мережних технологій, справи йдуть добре.

Так, наприклад британська дослідницька фірма “Datamonitor” оголосила про
те, що дохід від послуг передачі даних по мережі “Інтернет” до 2002 року
досягне понад $19 млрд. (по усьому світі). При цьому вартість передачі
даних знизиться з $80 тис. за терабайт у минулому році до менш як $10
тис. у 2001 році, а ще через три роки упаде нижче $300. За словами
аналітика “Datamonіtor” Філіпа Кодлінга (Philip Codling), причиною цього
є щорічне збільшення всесвітнього трафіку мережі “Інтернет” на 1000%.
[1]

Існує всього три способи заробити гроші у мережі: два опосередкованих і
один безпосередній.

Перший з них являє собою стягування плати за підписку, аналог
електронних “вхідних квитків”. В даний час він терпить повну невдачу, не
враховуючи двох виключень, якими є порнографія і деякі види сервісу по
наданню високо спеціалізованої політико-фінансової інформації.

Зрозуміло, що набагато зручніше читати газети і журнали надрукованими, а
не з екрана. По зрозумілих причинах у безкоштовній електронній версії
вони повинні поширюватися двояким образом: або в скороченому варіанті,
що містить лише найбільш цікаві статті чи їхні анонси, або в повній
версії, але значно запізнілій в порівнянні з виконаною на традиційному
носії. Ці затримки можуть коливатися від одного місяця до декількох
тижнів. Оскільки коло читачів преси постійно звужується, а великі групи
людей усе більше читають уже те, що виявляють у мережі, публікація
електронних видань є сьогодні різновидом маркетингу: редакції роблять
ставку на залучення передплатника, який у нормальній ситуації видання
їхнього типу в руки не бере.

Схожа ситуація спостерігається й у сфері інформаційних послуг. Досить
показовим у цьому є недавнє рішення журналу “Slate Magazine” корпорації
“Microsoft”. Він відмовився від плану поширення своєї он-лайн версії
винятково на умовах платної підписки. (Майже рік назад “Slate” закрив
для широкої публіки основну масу редакційних статей, розраховуючи
схилити користувачів зважитися на річну підписку за $19,95.) Зовсім
недавно головний редактор “Slate” Майкл Кінслі (Michael Kinsley) визнав,
що це рішення “випередило час”. [1]

До цього часу більшість газетних сайтів так і не змогли зібрати достатню
кількість читачів, готових платити — велику частину інформації можна
відшукати в мережі безкоштовно. За словами Майкла Роджерса (Michael
Rogers), редактора розповсюджуваного без підписки видання “Newsweek
Interactive”, “зараз веб переживає золоте століття — не тому, що все так
добре, а тому, що все безкоштовно”. Один з тих деяких сайтів, за які
люди згодні платити і який цього року має намір вийти на самоокупність –
“Wall Street Journal Interactive Edition”. Однак його редактори
визнають, що своїм успіхом він багато в чому зобов’язаний репутації
друкованого видання.

Отже, споживач готовий платити за дуже обмежені види інформаційних
послуг. У такий спосіб у даний момент багато видів платного
інформаційного сервісу не виправдовують себе. Платні електронні мережні
варіанти ЗМІ для широкого кола читачів поки виглядають тупиковою галуззю
розвитку. У безкоштовному виді вони можуть являти собою лише
рекламно-маркетингові варіанти (утримуючі анонси свіжих матеріалів,
архіви вже “проданої” інформації, умови підписки, розміщення реклами й
ін.) для підтримки материнських видань.

Другий опосередкований спосіб заробляти у мережі заключається в
розміщенні реклами. В даний час мережна реклама знаходиться під
контролем обмеженого числа фінансових груп. Так що навіть пошукові
сервери тепер найчастіше шукають уже не те, що цікавить користувача, а
те, за що сплачено гроші їх власникам.

Відповідно до останніх досліджень “Advertising Revenue Report”, що з
1996 року регулярно проводяться відділенням “New Media Group” компанії
“Pricewaterhouse Coopers” і спираються на дані опитування більш ніж 200
компанії, у поточному році обсяг цього ринку перевищить $2 млрд. У
третьому кварталі 1996 року он-лайнова реклама принесла $490.7 млн. Це
на 16% більше, ніж у другому ($423 млн.), і на 116% більше, ніж за
аналогічний період 1997 року. Основна частина доходів як і раніше
приходиться на найбільші он-лайнові видавництва (наприклад, такі
популярні сайти, як yahooo!). Перша десятка видавців контролює вже 70%
ринку, що на 3% більше, ніж у другому кварталі. Головною сферою доходів
залишається реклама, орієнтована на масового споживача: на її частку
приходиться 27%. Потім випливають реклама комп’ютерних товарів (24%) і
фінансових послуг (16%). [1].

Аналіз досвіду застосування можливостей “Інтернету” у комерції свідчить:
покупець згодний платити лише за необхідну йому інформацію. Тому і
розглядати всесвітню мережу слід лише як рекламоносій, а не як
електронний супермаркет.

Найбільш популярними товарами в мережі є книги, компакт-диски й одяг —
ці три види товарів в он-лайні купують найчастіше. За ними йде
обладнання для комп’ютерів — найбільш популярний товар у Різдво 1997
року.

Однак реклама в мережі не без підстав здається багатьом безнадійним
тупиком. У “Advertising Revenue Report” відзначається, що темпи росту
реклами відстають від росту самого “Інтернету”. По рекламних виносках
клацало мишкою і переглядало їхні анонси не більш 2,5% користувачів два
роки тому, 1% — рік назад і всього 0,5% — зараз. [1]. Пояснення цьому —
у специфіці “Інтернету”, що відрізняє її від телебачення і тому не
гарантуючого ефекту телевізійної реклами. Комп’ютер є насамперед засобом
комунікації і робочим місцем, а під час цих занять його користувачі не
хочуть нічого знати про переваги автомобілів “Тойота”, галереї знайомств
ICQ чи нові проекти Артемія Лебедєва.

Ця обставина дає парадоксальний ефект. Труднощі з оцінкою ефективності
он-лайн реклами ведуть до зниження цін на неї. Тому що рекламодавців
більше всього цікавить, скільки ж чоловік скористалося розміщеним
рекламним модулем, а не те, наскільки вдалося підвищити популярність
торгової марки компанії (як запевняють багато веб-видавці, банери
просувають торгову марку компанії незалежно від того, відкривають їх
споживачі чи ні).

Утім, великий рекламний бізнес тільки почав розминати мускули на цьому
полі. За даними мережної версії “Wall Street Journal”, у грудні середня
ціна 1000 “показів” он-лайн реклами (тобто кожного банера, розміщеного
на веб-сторінці) склала $35.13, що на 5,6% нижче, ніж рік назад. Цього
року ціни також продовжують йти на спад. Яскравий приклад — фірма IBM,
що витратила торік на рекламу в “Інтернеті” $50 млн., просуваючи усе —
від ПК до консалтингових послуг. Однак витрати на залучення глядачів тут
усе-таки перевищують відповідний показник для таких традиційних ЗМІ, як
телебачення, де демонстрація 30-секундного ролика в розрахунку на кожну
тисячу родин у кращий час обходиться приблизно в $12. [1]

Проте, незважаючи на пожвавлення ринку, що спостерігається зараз,
реклами в “Інтернеті”, багато рекламодавців визнають її малоефективною.

Безпосереднім способом використання “Інтернету” з метою витягування з
нього прибутку є продаж власне товарів і послуг. За цілком визначеними
причинами деякі товари підходять для цього більше інших. Список найбільш
частих он-лайнових покупок очолюють книги, компакт-диски й одяг.

У ході дослідження різдвяної Інтернет-торгівлі, проведеної аналітичною
фірмою “ICR”, з’ясувалося, що 24 млн. дорослих американців цього року
звернулися за подарунками в “Інтернет”, це майже вчетверо більше ніж у
минуле Різдво (7.8 млн. чоловік).

Однак “Інтернет” набагато ефективніше стимулює зараз не стільки он-лайн,
скільки звичайну торгівлю. Відповідно до результатів дослідження “ICR”,
споживачі активно використовують веб як інформаційний ресурс: 46%
покупців розмістили замовлення по телефоні, попередньо пошукав потрібну
річ в “Інтернеті”, а 45% — прийшли в магазин після відвідування
веб-сайту торгової фірми. Головна причина — побоювання покупців: близько
75% тих, хто робить покупки через комп’ютерну мережу, просто не
довіряють способам захисту он-лайн платежів. [1]

Таким чином, торговим фірмам у даний момент простіше і дешевше просто
розмістити на своїх веб-сторінках максимум інформації для споживачів і
чекати покупців у “фізичних” (а не віртуальних) магазинах.

В даний момент найбільш розвинуті фінансові послуги. Дуже показовий
досвід шведського фінансового концерну “Trygg-Hansa”. Він став першою
фірмою, що задіяла в мережі т.зв. безпосередній сервіс. Сьогодні
“Trygg-Hansa” має 134 тисячі постійних мережних клієнтів, а також
розроблену в концерні систему здійснення платежів по мережі “SET”
(Secure Electronic Transaction), у даний момент визнаною єдиною цілком
безпечною системою, доступною звичайному клієнту. [1] Таким виглядає
початок цифрової революції на демонополізованих ринках. Цікаво, що в
Каліфорнії фірма “Green Mountain Energy” почала продаж електроенергії
через “Інтернет”: вона здобуває її по низьким цінам і продає кожному,
хто надішле замовлення по e-mail.

Проте продаж послуг виглядає дуже перспективним доти, поки він широко не
розвинутий. Наскільки перспективної вона виявиться в дійсності, покаже
час.

За оцінками аналітиків, у 2000 році фінансові обіги в “Інтернеті”
перевищили межу в 100 млрд. доларів. На Заході чітко визначають сегменти
користувачів платних послуг в “Інтернеті”: це вчені, бізнесмени та
“інший покупець”. [4]

До речі, згідно з прогнозом компанії “Frost&Sullivan”, обсяг реалізації
комп’ютерної периферії лише на європейському ринку у 2000 року подвоївся
і становив 2,4 млрд. доларів. [1]

Систему “Інтернет” порівнюють із павутинним монстром. Уявімо собі,
наприклад, кімнату з багатьма павуками, де кожен з них плете свою
павутину. Павутиння сполучене одне з одним так, що павуки можуть вільно
повзати по всьому цьому плетиві. Тепер ви маєте спрощене уявлення про
“Інтернет” — сполучення багатьох різних комп’ютерів та комп’ютерних
мереж по цілому світі. Подібно як по телефоні ви можете розмовляти з
кимось на іншому боці Землі, через “Інтернет” можна за допомогою
комп’ютера обмінюватися інформацією з іншими комп’ютерами та
користувачами комп’ютерів у будь-якій частині світу.

Дехто називає “Інтернет” інформаційною супермагістраллю. Подібно як
дорога дозволяє мандрувати через різні місцевості країни, так само й
“Інтернет” дозволяє інформації проходити через багато різних сполучених
комп’ютерних мереж. Повідомлення переходять з однієї мережі на іншу, і
кожна з них містить інформацію, що допомагає під’єднатися до суміжної
мережі. Кінцеве місце призначення інформації може бути в іншому місті чи
навіть в іншій країні.

Кожна мережа може “розмовляти” із сусідньою мережею за допомогою
загальних правил, створених конструкторами “Інтернету”. Скільки мереж по
цілому світі сполучені таким чином? Згідно з деякими оцінками — понад 30
тис.. Недавні опитування виявили, що ці мережі об’єднують більше 10 млн.
комп’ютерів і понад 30 млн. користувачів по цілому світі. Вважається, що
кожного року кількість під’єднаних комп’ютерів подвоюється. [13]

Що можна знайти в “Інтернеті”? Він пропонує дедалі більше інформації на
різні теми — від медицини до науки й техніки. Поміщається також багато
матеріалу про мистецтво, інформація для студентів, повідомлення про
розваги, спорт, нові товари і робочі місця. “Інтернет” дає доступ до
щорічників, словників, енциклопедій та карт.

Однак слід взяти до уваги і деякі тривожні аспекти. Чи можна всю
інформацію на “Інтернеті” вважати корисною? Які послуги і ресурси
пропонує “Інтернет”? Яких запобіжних заходів слід ужити?

Широковідомою послугою “Інтернету” є всесвітня система посилання й
отримування електронної пошти, яку називають “E-mail”. По суті,
електронна пошта є головною частиною потоку інформації на “Інтернеті”, і
багато людей користуються лише цією послугою “Інтернету”.

Електронна пошта побудована на зразок звичайної. Написавши на комп’ютері
свій лист, ви мусите вказати електронну адресу свого адресанта. Коли ви
надсилаєте цей електронний лист, він починає подорож від вашого
комп’ютера, за допомогою пристрою, що називається модем, який через
телефонну мережу під’єднує ваш комп’ютер до “Інтернету”. Тепер лист іде
до різних комп’ютерів, що служать, як регіональні та державні поштові
відділення. Вони мають достатньо інформації, щоб доставити ваш лист до
комп’ютера призначення, де його прийме ваш адресант.

На відміну від звичайної пошти, електронна пошта передасть лист у місце
призначення — навіть на інший континент — всього за кілька хвилин, а то
й менше, хіба що якась частина мережі перевантажена або тимчасово не
працює. Коли ваш адресант перевірятиме свою електронну поштову скриньку,
він знайде ваш лист. Швидкість електронної пошти і легкість, з якою
повідомлення можна відправляти навіть багатьом адресатам по цілому
світі, роблять її популярною формою зв’язку.

Але, незважаючи на наявні переваги, електронна пошта поки не може
замінити телефон. По електронній пошті неможливо вести дискусії, що
вимагають негайного ухвалення рішення, важко також викликати швидку
допомогу чи пожежну команду. Незважаючи на високу швидкість доставки
кореспонденції, оперативність телефону значно вище.

Але “Інтернет” не збирається поступатися завойованими позиціями. Зараз
активно розробляються технології передачі звуку і зображення по мережі в
реальному часі. Уже зараз можливо подзвонити комусь, використовуючи
“Інтернет”, якість зв’язку при цьому ні в чому не поступається
телефонній, а ціна на кілька порядків нижче.

Люди швидко оцінили переваги електронного зв’язку, і все частіше й
частіше на візитних картках крім звичайних телефонів і факсів стали
з’являтися адреси електронної пошти.

В міру поширення “Інтернет” виявилося, що зручно поміщати інформацію про
себе на її сторінках. Зайшовши на чиюсь домашню сторінку, можна багато
чого взнати про її хазяїна: над чим він працює, його захоплення, хобі,
контактну інформацію і багато чого іншого, що він порахував необхідним
повідомити про себе. Незабаром адреси домашніх сторінок /http:// займуть
своє місце на візитних картках, трохи потіснивши адреси електронної
пошти.

Ще одною популярною послугою «Інтернет»у є Internet Relay Chat
(трансляція повідомлень по “Інтернету”), або просто Сhаt (з англ.
“балачка”). Сhаt дозволяє групі людей, використовуючи псевдоніми, швидко
надсилати одне одному повідомлення. Хоча їм користуються люди різного
віку, особливо його любить молодь. Під’єднавшись, користувач вступає в
контакт з великим числом інших користувачів по цілому світі. [13]

Створюються так звані chat-кімнати або chat-канали, у яких обговорюється
якась конкретна тема, наприклад, наукова фантастика, кіно, спорт чи
любовні історії. Усі повідомлення, надруковані в таких chat-кімнатах,
майже одночасно з’являються на екранах комп’ютерів усіх учасників
обговорення. Сhat-кімнати працюють, як правило, 24 години на добу.

Також досить популярною послугою є так званий Usenet. Він дозволяє групі
новин вести обговорення на конкретні теми. Деякі групи новин
зосереджуються на

купівлі-продажу різних товарів широкого вжитку. Існують тисячі груп
новин, і, коли користувач отримав доступ до Usenet, він може
підключитися до них безкоштовно.

Уявімо собі, що хтось підключився до групи новин філателістів. Коли інші
учасники надсилають нові повідомлення про це хобі, їх отримує також
новачок. Він може не тільки переглядати інформацію, яку хтось надіслав,
але й відгуки інших осіб на неї. Якщо хтось, наприклад, робить запит про
конкретну серію марок, невдовзі він може отримати багато відповідей з
цілого світу, у яких пропонуватиметься інформація, доступна всім членам
групи одночасно.

Іншим підвидом цього задуму є електронна дошка оголошень (ВВС).
Електронні дошки оголошень подібні до Usenet, за винятком того, що всі
файли зберігаються в одному комп’ютері, який обслуговується, як правило,
однією особою або групою осіб. Теми, обговорювані групою, відображають
різні інтереси, погляди й моральні цінності її членів, тому слід
виявляти обачність. [13]

Однією з початкових цілей “Інтернету” була можливість спільного
використання інформації. Наприклад, викладач коледжу може знайти в
“Інтернеті” іншого педагога, який погодиться поділитися з ним уже
розробленим курсом лекцій. Через кілька хвилин файли можуть бути
передані, хоча цих людей розділяла відстань у 3000 кілометрів.

А що робити, коли невідомо, де можна знайти потрібну інформацію в
«Інтернеті»? Подібно до того як ми знаходимо номер телефону в довіднику,
користувач може знайти місце розташування інформації в “Інтернеті”,
спершу отримавши доступ до так званих пошукових ділянок. Користувач
вводить слово або фразу, а пошукова ділянка відповідає списком місць на
“Інтернеті”, де можна знайти інформацію. Як правило, такий пошук
безкоштовний і на нього йде всього кілька секунд.

Частина “Інтернету”, яка називається World Wide Web, дозволяє авторам
по-новому використовувати стару систему приміток. Коли автор звичайної
журнальної статті чи книжки вводить символ примітки, ми дивимось униз
сторінки і знаходимо посилання на іншу сторінку або книжку. Автори
комп’ютерних документів “Інтернету”, по суті, роблять те саме,
використовуючи технічний прийом, за допомогою якого в документі
підкреслюється чи виділяється слово, фраза або символ.

Виділене слово чи символ говорить читачеві, що в “Інтернеті” є
додатковий ресурс, часто це інший документ. Цей документ з “Інтернету”
можна викликати, і він відразу відкриється на екрані. Документ може бути
в іншому комп’ютері чи навіть в іншій країні. Дейвід Піл, автор книжки
“Під’єднуйтесь до “Інтернету!” (“Ассеss the Іntеrnеt!”), зауважує, що за
допомогою цього прийому “ви підключаєтесь до справжніх документів, а не
просто посилань на них”. [13]

Web також дає можливість зберігати і відтворювати фотографії, графічні
зображення, мультиплікаційні стрічки, відеофільми та звукові записи.

Дуже популярною стає розроблена відносно недавно технологія RealAudio,
що дозволяє передавати звук по “Інтернету” у режимі реального часу.
Підключивши до комп’ютера динаміки, можна без радіоприймача слухати
радіостанції. Також можна знайти в “Інтернеті” пісні своїх улюблених
виконавців і прослухати їх, чи скопіювати ці аудіо записи на свій
комп’ютер.

Навіть з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена
безліч різноманітної інформації. Мережа “Інтернет” схожа на величезну
світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну відмінність: для
пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна
звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не
існує. Але проте пошук в “Інтернеті” можливий, і це, мабуть, є однієї з
найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі
використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й
обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів, і
особливо “AltaVista”, відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка
інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов’язково буде
знайдена.

Пошукові сервери — це окремі спеціальні комп’ютери, що автоматично
переглядають усі ресурси “Інтернету” і індексують їхній зміст.

— індексування — це процес класифікації визначених ресурсів за допомогою
виділених об’єктів — індексів. Наприклад, відношення поштової адреси до
того чи іншого відділення пошти може бути визначене за допомогою
шестизначного числа — поштового індексу. [5]

При індексуванні ресурсів “Інтернету” пошукові сервери переглядають усю
мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття
Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому
потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення
повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі.

Коли на сервер надходить запит у вигляді набору ключових слів, то він
просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи
як результат посилання на документи в мережі, в яких містяться дані
слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того
чи іншого слова і повертається користувачу.

З боку усе виглядає дуже просто, але це зовсім не так. Одна з основних
проблем тут — швидкодія комп’ютерів, що роблять автоматичний пошук по
мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія
самого www-сервера.

“Інтернет” не має організаційної структури. Користувачі його послугами
підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних чи
державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна
багатоступінчаста схема виходу користувачів в “Інтернет” через численних
посередників (“провайдерів”). Компаній і посередників, що забезпечують
вихід у мережу “Інтернет”, багато тисяч. Їм належать лінії зв’язку, але
частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між
ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто
заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко
окремі канали електрозв’язку в робочі години потерпають від сильних
перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі
потоками інформації. Послуги “Інтернету” забезпечуються інформацією;
закладеною в так званих головних комп’ютерах, число яких, по різним
оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах
і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого
прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну
інформацію в системі “Інтернету”. До початку 1996 р. приблизно 170 тис.
комерційних компаній дали свою інформацію в мережі. Джерелом
найрізноманітнішої інформації можуть бути десятки мільйонів власників
персональних комп’ютерів, через які в мережі “Інтернет” можлива передача
будь-якого повідомлення (типу електронної пошти й ін.). [6]

Обсяги виконуваної “Інтернетом” роботи мають поки сугубо оцінний
характер і визначаються за непрямими показників: числом підключених до
його мережі комп’ютерів, кількості користувачів нею, чи обсягу обороту
комерційних компаній, що беруть участь у його діяльності. Стати
абонентом “Інтернету” так само легко, як і відмовитися від його послуг.
Тому чисельність користувачів послугами “Інтернету” в 1998 р. за різними
оцінками коливалася від 230 до 250 млн. [6].

З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною
діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає
“Інтернет II”.

Система “Інтернет” в цілому є платною. Усі абоненти — колективи чи
окремі особи — вносять свою частку в оплату витрат. Однак не
обов’язково, що кінцевому користувачеві пришлють квитанцію на оплату
міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато
міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим
комерційним підприємством (оператором) зв’язку з “Інтернетом”, які в
багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні
внески. Як правило, підприємство зв’язку дає місцевий телефонний номер,
щоб уникнути зайвих витрат. Типовий щомісячний внесок за доступ до
системи складає приблизно 20 — 30 доларів США. Як видно, можливості
“Інтернету” величезні. [8].

Отже, “Інтернет” – це проста, але в той же час досить складна
комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури,
але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна
складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників
(“провайдерів”).

Інтернет привабливий щей тим, що керування мережними ресурсами тут
абсолютно децентралізовано — на своєму сервері чи сайті кожен може
представляти будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона
технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними
протоколами.

Основна функція мережі — надання різного виду послуг для своїх
користувачів. В основному, вона передає або надає інформацію різного
виду — аудіо-, відео-, текстову тощо.

2. Історія виникнення й розвитку інформаційної системи “Інтернет”

“Світ тісний… Підтвердженням цього повсякденного вираження може
служити історія виникнення “Інтернет”. Як це не парадоксально звучить,
але виникненню системи “Інтернет” США деякою мірою зобов’язані…
Радянському Союзу”. [14]

Після другої світової війни, продемонструвавши один одному й іншому
світу наявність ядерної зброї, Радянський Союз і США почали розробку
ракетних носіїв для доставки цієї зброї. Суперництво велося прискореними
темпами в обстановці найсуворішої таємності. Вже в 1947 році США ввели
стосовно Радянського Союзу санкції, що обмежують експорт стратегічних
товарів і технологій. Під технологією в цьому випадку розумілася
спеціальна інформація, необхідна для розробки, виробництва і
використання виробу. Ці обмеження були остаточно сформульовані й
оформлені в 1950 році створеним координаційним комітетом з багатобічного
стратегічного експортного контролю – “КОКОМ” (COCOM — Coordinating
Committee for multilateral strategic export controls). Холодна війна, що
почалася, і ізоляція від світових досягнень науки і техніки зажадали від
Радянського Союзу абсолютної самостійності. Суперництво двох ведучих
держав світу стало захоплювати сферу науки і технологій.

Оскільки всі роботи велися в обстановці найсуворішої таємності, то як
грім серед ясного неба 4 жовтня 1957 року пролунало повідомлення про
запуск Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, що показало
наявність у Радянського Союзу ракетоносіїв, а також відставання США.
Запуск першого штучного супутника і послужив причиною підписання
президентом США Д. Ейзенхауером документа про створення в рамках
міністерства оборони Агентства по перспективних наукових проектах –
“DARPA” (Defence Advanced Research Project Agency). [14]

Знову створена організація об’єднала найвизначніших учених країни для
вирішення ряду стратегічних завдань, що повинні були б забезпечити
стратегічну перевагу США. Зокрема, одним з результатів діяльності цього
агентства був запуск американського супутника через 18 місяців після
радянського. Через кілька років основна діяльність DARPA
сконцентрувалася на мережних комп’ютерних і комунікаційних технологіях.

У 1962 році дослідження ARPA з питань військового застосування
комп’ютерних технологій очолив доктор Ліклайдер (J.C.R. Licklider), що
запропонував для цих цілей використовувати взаємодію наявних державних
комп’ютерів. Він сприяв залученню до цих робіт приватного сектора й
університетських вчених. У цьому ж році з’явився звіт, виконаний Полем
Бараном (Paul Baran) у корпорації RAND за замовленням
військово-повітряних сил, “On Distribution Communications”, у якому
досліджувалися різні моделі комунікаційних систем і оцінювалася їхня
живучість. У звіті пропонувалася децентралізована система керування і
зв’язку, що продовжувала б функціонувати при виході з ладу частини
системи. Одна з рекомендацій автора стосувалася побудови системи
передачі цифрових даних для великого числа користувачів. [14]

Незабаром основним напрямком проведених агентством досліджень стали
комп’ютерні мережі. Головна ідея складалася в побудові мережі з
рівноправних вузлів, кожний з який повинний був мати власні блоки
прийому, обробки і формування повідомлень, що повинно було забезпечити
високу живучість мережі навіть при виході з ладу безлічі вузлів. Перші
експерименти по об’єднанню вилучених вузлів були проведені вже в 1965
році, коли були з’єднані комп’ютери TX2 Масачусетського технологічного
інституту (MIT Lincoln Lab) і Q-32 корпорації SDC (System Development
Corporation) у Санта-Моніці. Правда, обміни пакетами між ними в цей час
ще не проводилися, обмін здійснювався посимвольно. [14]

У 1967 році на симпозіумі ACM (Association for Computer Machinery) був
представлений план створення національної мережі з передачею пакетів.
Незабаром після симпозіуму Робертс (Lawrence G. Roberts) опублікував
план побудови такої мережі — ARPANET (Advanced Research Projects Agency
NETwork), і вже в 1969 році міністерство оборони затвердило ARPANET як
ведучу організацію для досліджень в області комп’ютерних мереж. Першим
вузлом нової мережі став UCLA — Центр випробовувань мережі, а незабаром
до нього приєдналися Станфордський дослідницький інститут (SRI), UCSB —
Culler-Fried Interactive Mathematics (університет Санта-Барбари) і
університет Юта. На вузлах використовувалися IMP (Interface Message
Processor), розроблені корпорацією “Bolt Bаranec & Newman, Inc.” (BBN).
Були здійснені перші передачі знаків з одних машин в інші. З’явився
перший “RFC” (Request for Comments) – “Host Software” С. Крокера (S.
Crocker). У “AT&T Lab” була розроблена операційна система “UNIX”. Цей
рік можна вважати роком початку мережної революції. [14]

З 1970 року хости ARPANET почали використовувати для обміну NCP —
Network Control Protocol.

На початку 1971 року в мережі було вже 15 вузлів: UCLA, SRI, UCSB,
University of Utah, BBN, MIT, RAND, SDC, Harvard Lincoln Lab., Stanford,
UIU(C), CWRI, CMU, NASA/A, що об’єднали 23 хости. У цьому ж році
Томлінсон (Ray Tomlinson) з BBN запропонував поштову програму для
пересилання повідомлень по мережі. В університеті Гаваї під керівництвом
Н. Абрахамсона (N. Abrahamson) була розроблена ALONAnet. [14]

У 1972 році на міжнародній конференції по комп’ютерах і зв’язку була
продемонстрована взаємодія TIP (Terminal Interface Processor) з 40
машинами мережі. У цьому ж році була створена група INWG
(InterNetworking Working Group) під головуванням професора
Станфордського університету Вінтона Кірфа (Vinton Cerf) для розробки
адресації, необхідної для узгодження різних протоколів. Кірфом разом із
групою аспірантів була розроблена група протоколів обміну, що пізніше
перетворилися в TCP/IP. “Знав би я, що протокол TCP/IP стане міжнародним
промисловим стандартом, використовуваним мільйонами людей”, — відзначав
В. Кирф у 1994 році, — “я б вибрав більше, ніж 32 розряди, адресний
простір і уважніше віднісся б до високошвидкісних середовищ із тривалою
затримкою”. Була опублікована специфікація Telnet (RFC 454). Минулого
року з’явилася перша комерційна версія UNIX, написана на мові
програмування “СІ”. Успіх UNIX перевершив усі очікування. [15]

Перші міжнародні підключення до ARPANET були здійснені в 1973 році, коли
до мережі підключилися машини з Англії (University College of London) і
Норвегії (Rogee Radar Establishment). У цьому ж році була запущена
супутникова лінія зв’язку з Гавайським університетом. У вересні 1973
року Кірф і Кац (Kahn) представили основні ідеї національної мережі на
нараді INWG в Англії й опублікували статті “A Protocol for Packet
Network Intercommunications”, у якій були викладені деталі проектування
програми керування передачею (Transmission Control Program). У середині
1975 року DARPA прийшло до висновку, що ARPANET досить таки стабільний і
керування ним було передано DCA (Defence Communications Agency, нині
відоме як DISA — Defence Information Systems Agency). [15].

У 1976 році Майк Ліск (Mike Lesk) з “AT&T Bell Labs” розробив протокол
UUCP (Unix-to-Unix Copy), і вже через рік цей протокол став поставлятися
разом з ОС UNIX версії 7; версія UUCP Berkeley була реалізована трохи
пізніше. Протоколами TCP/IP повсюдно стали користатися для підключення
до ARPANET. [16].

Даний відрізок часу характеризувався загальним ростом числа різних
мереж. У 1977 році з’явилася “THEORYNET”, розроблена Л. Ландвебером (L.
Landweber) з Вінсконсінського університету. У мережі, що поєднувала
близько 100 фахівців з обчислювальної техніки, застосовувалася
електронна пошта і Telnet. Була опублікована специфікація електронної
пошти (RFC 733). Тімшер (Timshare) заснував Tymnet. Відбулася
демонстрація взаємодії ARPANET, PRNET (Packet Radio Net), Ethernet і
SATNET (Satellite Net-work) на базі протоколів Інтернет.

У 1979 році на базі UUCP була запущена USENET. Мережа PRNET перейшла під
егіду DARPA. [16].

ARPANET тепер фактично складалася з двох пересічних мереж. Одна була
робочої для дослідників ARPA, інша служила для тестування і розробки.

У січні 1981 року з метою визначення ступеня придатності для
міністерства оборони пропонованих різними розроблювачами комп’ютерних
систем був створений Центр комп’ютерної безпеки міністерства оборони
(DSC — Defence Security Center). Почалася експлуатація BITNET (Because
Іt’s Time NETwork) і CSNET.

У 1982 році DCA і ARPA установили як основу побудови мережі “Інтернет”
Protocol (IP) і Trans-mission Control Protocol (TCP). [15]

Міністерство оборони США 1 січня 1983 року оголосило TCP/IP своїм
стандартом. Було оголошено, що ARPANET закінчила дослідницьку стадію,
але продовжує залишатися під керівництвом DARPA і DCA. Уведення
розробленого у Вісконсінському університеті сервера імен більш не жадало
від користувачів знання цифрової адреси необхідної машини. У цьому ж
році вся ARPANET була переведена з NCP на TCP/IP. Зі складу ARPANET
виділилася мережа MILNET (Military Network), призначена тільки для
обміну військовою інформацією. З’явилися настільні робочі станції c ОС
Berkeley UNIX, що включала програми IP-сполучень. Була створена IAB
(Іnternet Activities Board). Чергова версія ОС UNIX Berkeley release 4.2
BSD включала TCP/IP. Був введений в експлуатацію шлюз між ARPANET і
CSNET. [14]

У цьому ж році Арпанет, перетворений в комерційну мережу, одержав назву
“Інтернет”.

Його швидкому розвитку сприяло:

1) створення в ті ж роки персональних комп’ютерів, пізніше їх масове
виробництво, можливість підключення комп’ютера до телефонної лінії з
метою одержання місцевої, регіональної, національної і міжнародної
інформації й обміну нею;

2) прояв інтересу до послуг “Інтернету” багатьох компаній і фірм ;

3) накопичений досвід населення у використанні національних
інформаційних мереж.

У 1984 році введена система DNS (Domain Name System). Загальне число
хостів у мережі перевищило 1 тис.

У вересні 1985 року DSC був перейменований у Національний центр
комп’ютерної безпеки — NCSC (National Computer Security Center), що
перейшов під керування Агентства національної безпеки — NSA (National
Security Agency). Був створений NSF (National Science Foundation), ціль
якого складалася в побудові мережі CSNET (Computer Science Network) для
об’єднання національних комп’ютерних центрів, багато хто з який не мали
доступу до ARPANET. [14]

Роботи з формування CSNET підсилилися в 1986 році, коли почалося
створення центрів суперкомп’ютерів. У результаті цього була створена
мережа NSFNET з магістральною швидкістю передачі даних — 56 Кбт/с.
Мережа ґрунтувалася на 5 суперкомп’ютерних центрах у Прінстоні,
Пітсбургу, UCSD, NCSA і Корнельському університеті. Це дозволило істотно
збільшити кількість переданих даних між університетами. Був розроблений
і впроваджений NNTP (Network News Transfer Protocol) для підвищення
продуктивності новин Usenet.

Число хостів у 1987 році перевищило 10 тис. Число хостів BITNET досягло
однією тисячі. Побудовою NSFNET стали займатися консорціуми IBM, MCI і
MERIT. [14]

2 листопада 1988 року випускник Корнельського університету Роберт Таппан
Морріс запустив у мережі свою програму, що через помилку почала
безконтрольне поширення і багаторазове інфікування вузлів мережі. У
результаті було інфіковано близько 6200 машин, що склало 7,3 % загальної
чисельності машин у мережі. Після аналізу подій DARPA сформувала CERT
(Computer Emergency Response Team). До мережі підключилися Данія,
Ісландія, Канада, Норвегія, Фінляндія, Франція і Швеція.

У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені
IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task
Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина,
Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і
Японія. [14]

У 1990 році власне ARPANET припинила своє існування, її функції
продовжувала NSFNET. До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія,
Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна
Корея.

У 1991 році в Майнському університеті П. Лінднер (Paul Lindner) і Марко
Маккахіл (Mark P. McCahill) розробили програму Gopher. У CERN (Centre
European pour la Recherche Nucleare) Тім Бернес-Лі (Tim Berness-Lee)
розробила World-Wide Web (WWW) – “Всесвітня павутина”. Новий протокол
передачі (технологія www) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали
зв’язку, дозволив погодити світову схему адресів і кодів для
постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки www,
“Інтернет” був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і
універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів не тільки в
США, але і в усьому світі. До мережі підключилися Угорщина, Гонконг,
Польща, Португалія, Сербія, Сінгапур, Тайвань, Туніс, Чехія і Південна
Африка. [16]

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet
Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і
стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі
підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург,
Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році NSF створив InterNIC для реалізації специфічних служб
Інтернет: служби директорій і баз даних, служби реєстрації й
інформаційної служби. До NSFNET підключилися Вірджинські острови,
Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка,
Ліхтенштейн, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і,
нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету
пізніше України. [16]

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік
NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед
користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія,
Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, Китай, Колумбія, Марокко,
Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал,
Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

З 1995 року реєстрація доменних імен перестала бути безкоштовною.
Починаючи з 14 вересня за реєстрацію, що до цього субсидіювалася NSF,
стягується плата в розмірі 50$. З квітня NSFNET, що існувала тільки
завдяки підтримці уряду, зникла, і була встановлена комерційна система.
Інтернет продовжив своє існування.

На 1 січня 1996 року мережа поєднувала 9 472 000 хостів. [16]

Підводячи підсумок, можна констатувати, що система “Інтернет” є
одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові
розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи
постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому
завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США,
будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2
мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури.
Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами
Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування — лише невелика частина засобів, що
надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів
надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне – про
постійну еволюцію “Інтернету”

3. Умови і фактори розвитку і поширення комп’ютерної системи “Інтернет”
у сучасних умовах

“Інтернет” — найбільша комп’ютерна телекомунікаційна система світу, що
служить засобом доставки інформації. Вона втілила найважливіші
технологічні і технічні досягнення НТР в області електроніки і
телекомунікацій. Її виникнення прийшлось на другу половину XX ст., коли
склалися необхідні технічні передумови для створення системи:

1) організоване масове виробництво персональних комп’ютерів і насичення
ними не тільки сфер ділового життя, але і побуту багатьох десятків
мільйонів людей;

2) створені і прокладені лінії електрозв’язку високої пропускної
здатності, що з’єднали більшість країн і регіонів світу;

3) впроваджені уніфіковані з комп’ютерами цифрові методи передачі
інформації із систем телекомунікацій;

4) досягнута широка телефонізація ведучих промислових країн Північної
Америки і Західної Європи, що дозволила підключити національні
комп’ютерні інформаційні мережі до “Інтернету”. [6]

В інформаційному просторі, що охоплює увесь світ, джерела інформації і
її споживачі найчастіше відділені однин від одного величезними
відстанями, різними годинними поясами, мовними бар’єрами. Особливістю
нематеріального інформаційного продукту (товару) є можливість
задоволення негайного попиту на нього за допомогою сучасної техніки і
технології телекомунікаційних систем. Цей продукт може бути переданий по
різних системах електрозв’язку в потрібному для споживача вигляді —
текстовому, мовному, музичному, графічному, нерухомими чи рухливими
відеосюжетами, в кольоровому чи чорно-білому вигляді.

Значення сучасних телекомунікацій визначається:

1) глобалізацією засобів зв’язку, тобто охопленням усіма видами
телекомунікацій усіх територій і акваторій планети і всього
навколоземного простору;

2) інтернаціоналізацією засобів зв’язку, тобто стандартизацією
технічних, технологічних, організаційних її параметрів у кожній з більш
ніж 200 держав світу;

3) інтеграцією усіх видів електрозв’язку в єдину могутню світову систему
телекомунікацій;

4) зростаючою забезпеченістю споживачів інформацією, різними видами
електрозв’язку в найбільш дальніх районах світу.

Загальна кількість технічних засобів для одержання масової аудіо- і
відеоінформації (радіоприймачі, телевізори) і для активного
індивідуального зв’язку (усі види стаціонарних і мобільних телефонів)
уже перевищило у світі 4 млрд. одиниць і щорічно збільшується на сотні
мільйонів. Їхня щільність досить велика: у середньому на одну родину на
планеті приходиться не менш двох видів цієї апаратури. Для ряду регіонів
(Північна Америка, Західна Європа, Австралія) ці показники значно вище,
а в окремих державах винятково великі (у США сумарно на одну сім’ю
приходиться в середньому до 15-17 одиниць радіоприймачів, телевізорів,
телефонів, підключених до систем зв’язку комп’ютерів). Це дозволяє
одержувати досить різноманітну інформацію з усього світу. [6]

Формування національних і світових телекомунікаційних інформаційних
мереж, у тому числі “Інтернету”, визначається деякими взаємозалежними
показниками:

1) потребою країни в одержанні найрізноманітнішої економічної, наукової,
культурної й іншої інформації, що, як правило, знаходиться в прямій
залежності від рівня її господарського розвитку;

2) ступенем комп’ютеризації країни, що вираховується за загальною
кількістю комп’ютерів (головним чином персональних), так і їхньою
щільністю в розрахунку на 1000 жителів;

3) рівнем телефонізації країни, тобто загальною кількістю апаратів і
їхньою щільністю;

4) розвиненістю, якістю і величиною тарифів систем електрозв’язку
країни, їх інтегрованість з міжнародними мережами;

5) наявністю в країні досить великої кількості загальнодоступних баз
даних, різних довідкових служб і т.д. [6]

Ступінь розвитку інформаційних телекомунікаційних мереж і доступу до них
прямо залежить від врахування сукупного впливу всіх п’яти показників.
Усе це чітко просліджується при порівнянні навіть тих країн і регіонів,
де досягнуті високі показники технічного стану телекомунікацій, їх
розвиненість (США, Західна Європа, Японія), але відсутній чи слабо
виражений один із зазначених показників. Для світових інформаційних
телекомунікаційних систем, таких як “Інтернет”, жорсткі умови
забезпечення їх життєдіяльності обов’язкові.

Щодо умов розвитку “Всесвітньої павутини” у Європі, то кількість
комп’ютерів, які підключені до “Інтернету”, у країнах ЄС до 2002 року
збільшиться майже на третину в порівнянні з показниками нинішнього року.
Однак багато аналітиків вважають, що потенціал розвитку мережі в Європі
штучно стримується. Найперше — похвилинною оплатою і високою вартістю
телефонних ліній, які зумовлені в більшості європейських держав
монополізацією ринку місцевих телефонних послуг локальними операторами.
Крім цього, Інтернет-провайдери не враховують і психологічного чинника
при роботі з клієнтами. “Інтернет-провайдери помиляються, вважаючи, що
можуть отримати найбільший прибуток, якщо розраховуватимуть час
щохвилини», — стверджує Ноа Яськин, аналітик компанії “Jupiter
Communications Inc”. [12] З психологічної точки зору, платити за
хвилину, пам’ятаючи, що твої грошенята течуть, як пісок крізь пальці,
набагато складніше. Це змушує людей менше “сидіти в мережі”. Як
наслідок, меншають прибутки від реклами, Інтернет-торгівлі і т.п.
“Знизивши ціни, Інтернет-провайдери в перспективі підвищать свої
прибутки за рахунок реклами й Інтернет-торгівлі”, — вважають аналітики
“Jupiter Communications”. Тому головним кроком для залучення людей до
послуг мережі повинні стати демонополізація ринку локальних телефонних
послуг і введення фіксованих ставок оплати “необмеженого доступу” в
“Інтернеті”. Так, наприклад, Великобританія, Іспанія та Італія оголосили
вже про програму лібералізації ринку місцевих телефонних послуг до кінця
2001 — початку 2002 року. [12]

Отже, “Інтернету” для функціонування необхідні новітні технології НТР і
його поширення та формування в сучасних умовах визначається деякими
показниками: ступенем комп’ютеризації країни; рівнем телефонізації
країни; розвиненістю, якістю і величиною тарифів систем електрозв’язку
країни; наявністю в країні досить великої кількості загальнодоступних
баз даних, різних довідкових служб і т.д. Також поширення “Інтернету”
залежить від наявності потрібної кількості “провайдерів” у країні та
тарифів, які вони встановлюють за послуги мережі.

4. Аналіз розвитку й поширення системи “Інтернет” у регіональному зрізі

В останні роки боротьба за світове лідерство усе помітніше зміщається в
район телекомунікацій. За рівнем інформаційної насиченості економічного
і громадського життя першими йдуть США. Цьому сприяють міць економіки,
її мобільність, постійні інвестиції, приплив у цю сферу діяльності
вчених і бізнесменів. Крім того, велику роль грає власне американська
держава, що субсидіює багато пріоритетних напрямків науки і
промисловості.

Інформатика і телекомунікації дозволяють не тільки кардинально
перетворювати економіку, але і, на думку американських фахівців,
забезпечити економіко-фінансову і навіть воєнно-стратегічну перевагу.

Свідченням такого відношення США до інформатики і телекомунікацій
служить підписаний 8 лютого 1996 року президентом Б. Клінтоном “Закон
про телекомунікації”. У своїй промові на церемонії підписання Клінтон
сказав: “Зараз інформаційна революція знову переробляє наш світ,
змінюючи звичні методи роботи, уклад життя і навіть наше відношення один
до одного”. [11]. Закон, зокрема, передбачав підключення до 2000 року
всіх американських шкіл, бібліотек і лікарень до Інтернету.

До середини 80-х років Західна Європа йшла нарівні зі США в області
телекомунікацій. У 1984 році були початі різні довгострокові проекти, що
стосувалися саме мережі “Інтернет”. Наприклад, програма ESPRIT
призначена для створення європейського “інформаційного суспільства”,
частина цієї програми присвячена дослідженням в області програмного
забезпечення і технологій мультимедіа. Програми STAR, RACE і ACTS мають
зв’язну спрямованість. Їх ціль полягає в створенні панєвропейської
широкосмугової мережі загального доступу. [11].

Останні роки в Японії спостерігається дійсний бум комп’ютерних мереж. На
початку 1995 року при кабінеті міністрів був заснований “Центр сприяння
побудови інформаційного суспільства”, що виконує завдання виходу на
перше місце у світі по мультимедіа. Ведуться розробки нових технологій
для “Японської інформаційної супермагістралі”.

В даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в США, 21% у
Європі і 6% — у Японії. Кількість підключених до “Інтернету” хостів
зростає за експонентним законом (рис. 1).

кількість споживачів

роки

Рис. 1. Експонентний ріст числа хостів у мережі “Інтернет”. [8]

Збільшується число серверів, використовуваних не тільки для надання
інформації і реклами, але і для здійснення торгових і фінансових
операцій. Розробляються і впроваджуються різні пристрої мультимедіа, що
функціонують у Інтернет. У різних країнах створюються свої “супермережі”
для підключення до “мережі мереж”. Економічний форум ведучих країн у
лютому 1997 року в Давосі проходив під девізом: “Створення мережного
суспільства в епоху Інтернет”.

У 1994 році ринок телекомунікацій у США склав порядку 15 мільярдів
доларів, у тому числі (у мільярдах доларів): служби приватних каналів —
9; устаткування локальних мереж і маршрутизаторів — 3; служби глобальних
мереж — 1; служби електронних повідомлень і новин — 1; програмне
забезпечення й апаратура — 1.

У 1995 р. кількість персональних комп’ютерів на кожні 1000 жителів
досягало: у США — 300, у Західній Європі — 130, у Японії — 100.
Відповідно до цього більше всього користувачів послугами “Інтернету” в
1998 р. приходилося на Північну Америку 52% (США — 46% у світі), у
Західній Європі – 24%, а в Японії — 7%. Частка сильно комп’ютеризованої
Канади досягла 7%, тобто знаходиться на рівні таких великих країн
Західної Європи, як Великобританія і ФРН. [8]

США зайняли лідируючі позиції серед країн світу по забезпеченню
функціонування “Інтернету”, використанню його можливостей для одержання
інформації в інтересах економічної, суспільної, наукової й інших сфер
життя країни. Практично всі комп’ютери в США підключені до національних
телекомунікаційних мереж, що мають вихід на міжнародні інформаційні
системи і світову – “Інтернет”. Урядові заклади, банківські структури,
великі компанії і бібліотеки, що вищі навчальні заклади і дослідницькі
організації мають у своєму розпорядженні власні сервери з великими
масивами інформації. Вони також мають вихід в “Інтернет”, а тому
користувачі “Інтернету” в усьому світі можуть скористатися
інформаційними фондами США навіть у злочинних цілях. У країні переважна
більшість користувачів цієї світової системи — дрібні компанії і маси
громадян різних професій, віків, включаючи школярів. Вважається, що до
послуг “Інтернету” прибігають 1/4 зайнятих у господарстві США людей і до
1/10 населення з домашніми персональними комп’ютерами. У 1997 р. були
визначені завдання розвитку інформаційних мереж країни: до початку XXI
ст. всі американські школи, усі вищі навчальні заклади, лікарні і
бібліотеки повинні бути об’єднані загальною комп’ютерною мережею. Це
істотно може збільшити число користувачів “Інтернету” і ймовірних її
нових аналогів.

Сприятливі передумови, що сприяли широкому використанню інформаційних
можливостей “Інтернету” в країні:

1) дуже високий ступінь електронізації всього господарства і побуту, що
забезпечив пріоритетну роль США в організації самої системи “Інтернет”;

2) швидко проведена конверсія військових структур інформації у вигідні
комерційні підприємства;

3) дуже високий рівень комп’ютеризації країни, що розташовує 43%
персональних комп’ютерів у світі при долі населення всього 4% світового;

4) високий рівень телефонізації — тільки основних апаратів 167 млн. (26%
у світі), а з врахуванням паралельних і мобільних — близько 500 млн., на
100 жителів приходиться до 60 телефонів, телефонізовано 99% будинків і
квартир;

5) сучасні, з високою пропускною здатністю лінії зв’язку, особливо
волокно-оптичні, що складають основу телефонної й інших систем
телекомунікацій, що охоплюють усю територію країни і мають через
підводні кабелі і супутники зв’язку численні виходи за її межі,
насамперед у Західну Європу;

6) дуже висока забезпеченість країни банками даних і різними
інформаційниими службами — на них витрачається близько 2% федерального
бюджету. Саме тому 60% вузлів “Інтернету” склалося в США;

7) у країні вже сформувалися навички, потреби і довіра інформаційним
технологіям: тільки за 1960-1990 р. частина людей, якы брали участь у
створенні, одержанні, збереженні, переробці і передачі інформації, у
загальному числі зайнятих у сфері послуг зросла з 45 до 66%.
Інформаційна грамотність населення спонукує часто звертатися як до
національних джерел одержання інформації, так і до посередництва
“Інтернету”. [1].

У США доступ до “Інтернету”, особливо на оперативні послуги, надає
величезна кількість компаній, але виділяються “Америка-он-лайн”,
“Продіджи” і ін. Зростаючий ринок цих послуг усе більше залучає й інші
компанії, що підсилює конкурентну боротьбу між тими, що вже зайняли
міцне місце на цьому ринку, і новими компаніями. Найбільша телефонна
компанія країни “АТТ” готова запропонувати своїм 80 млн. абонентам
пільговий доступ до “Інтернету”. Монополіст у світі по виробництву
програмного забезпечення “Майкрософт” створює свою мережу оперативного
обслуговування в 52 країнах.

У Західній Європі в 1998 р. абонентами послуг “Інтернету” було 56 млн.
чоловік у порівнянні з 106 млн. у Північній Америці і 37 млн. в Азії.
При цьому понад 52% клієнтів “Інтернету” серед європейців були жителями
Франції, ФРН і Великобританії. Але навіть у цих державах в “Інтернет”
входить близько 10% населення. За багатьма показниками розвитку
телекомунікаційних мереж, ступеню комп’ютеризації, кількості банків
даних і довідкових служб Західна Європа серед усіх регіонів світу
найбільш близька до США. Так, з 5 млн. базових комп’ютерів у світі, що
обслуговують “Інтернет”, 30% знаходиться в Західній Європі і 26% — у
США, хоча в останніх вища частка найбільш могутніх машин. [1].

Різна інтенсивність звернень жителів регіону до “Інтернету” пояснюється
багатьма причинами. Головна з них — істотні розходження між державами
Західної Європи по показниках, що визначає можливості і прагнення
використовувати світовий, інформаційний простір. Так, в окремих країнах
регіону (Швеція, Швейцарія, Данія) щільність телефонів у розрахунку на
100 жителів (особливо мобільних) вище, ніж у США, в інших — помітно
менше (в Іспанії, Португалії в 1,5 — 2 рази). Для одержання повноцінної
інформації через “Інтернет” високі вимоги пред’являються до якості
телефонних ліній, що далеко не у всіх країнах регіону відповідають
світовим стандартам. Аналогічно з телефонами досить різна забезпеченість
країн Західної Європи комп’ютерами, особливо персональними:
Скандинавські країни, Швейцарія, в цьому відношенні наближаються до США.
У Великобританії 35% населення мають вдома комп’ютери. Перешкодою для
використання “Інтернету” залишаються і численні мовні бар’єри, тому що
протоколи (порядок і метод підключення до “Інтернету”) складені на
англійській.

Звертання до послуг “Інтернету” в Західній Європі різне в залежності від
наявності чи відсутності великих національних інформаційних мереж.
Франція завдяки “Мінiтелю” по інтенсивності використання послуг
“Інтернету” не поступається таким країнам, як Швеція і Нідерланди.
Чимале значення в регіоні має, недостатнє знання можливостей “Інтернету”
в управлінських структурах бізнесу, побоювання про ступінь захищеності
ділової інформації, сильні сформовані традиції одержання інформації і
т.д.

У регіоні посередницькі послуги для користувачів “Інтернету” надає
безліч компаній (в одній Великобританії їх більше 200). Лінії зв’язку,
що знаходяться у веденні держави чи стали в регіоні комерційними, сильно
різняться і по величині тарифів за надання послуг “Інтернету”. У цілому
вони набагато вищі, ніж у США, що також позначається на популярності
“Інтернету” в Західній Європі.

Підсумовуючи даний розділ можна сказати, що у регіональному зрізі
система “Інтернет” розміщена досить не рівномірно. Ведучі позиції
зайняли економічно розвинуті країни, зокрема США, Зх. Європа, Японія. В
даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в США, 21% у Європі
і 6% — у Японії.

Різна інтенсивність звернень жителів регіонів до “Інтернету” пояснюється
багатьма причинами. Головна з них — істотні розходження між державами по
показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий,
інформаційний простір.

5. Особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні

Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна
назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними
оцінками, від 300 до 800 тисяч) насправді невеличка, адже у світі їх
декілька десятків мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і
кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується.

Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна
порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу
після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку
час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських
газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати
газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не
відстають інформ-агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану,
“Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн”
(www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та
й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин
і прогнозів погоди — до розваг і наукових праць. [2]

Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних
веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний.
Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени
ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про
конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі
й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть
кохану (коханого).

Швидкий зв’язок (комунікативна функція) — величезна перевага
“Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів
можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн,
оперативно обмінюватися великими обсягами даних.

Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута
недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш
ефективний засіб заявити про собі в усьому світі — це створити власний
інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її
досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що
з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Говорячи про “Інтернет” і його користь, варто згадати і про тих, без
кого доступ до мережі був би неможливий — про українських провайдерів.
Можна довго сперечатися, хто кращий, а хто гірший, у кого дешевше, у
кого канали більші-товстіші-ширші, та все одно без допомоги провайдера,
неможливо навіть надіслати лист електронною поштою, не кажучи вже про
вихід у світову мережу. Безумовно, провайдери є різні, й сьогодні їх в
Україні — близько ста п’ятдесяти (тільки в столиці — понад двадцять). Як
приклад компанії, що орієнтується на корпоративного клієнта, який
потребує найвищої якості й сервісу, можна навести “Глобал” (www.gu.net),
присутній практично в усіх регіонах України.

Сервіс найширший: нещодавно навіть з’явилися спеціальні веб-картки для
входу в “Інтернет”. Вони дозволяють, не звертаючись до провайдера,
одержувати доступ до мережі, і це, безумовно, вельми заощаджує час,
який, як відомо, — гроші.

Ще один унікальний для України проект – “Морський старт”. Його головне
завдання — виведення на орбіту великої кількості супутників із допомогою
ракет КБ “Південне”. Нинішні швидкості ще 5 років тому здавалися просто
фантастикою, а через декілька років Інтернет-зв’язок через супутник
стане для нас цілком звичною справою. Вже існує проект “Спейсґейт” —
швидкісний доступ в “Інтернет” через побутову відеоапаратуру, тобто
через невеличку супутникову “тарілку”, побутовий тюнер для прийому
Тб-програм. У такий спосіб можна одержати дуже пристойну швидкість
обміну даними: до 500-600 кілобітів на секунду. Особливість проекту
“Спейсгейт” у тому, що з супутника отримують саме український
“Інтернет”, який набуває розмаху в Києві завдяки співпраці компаній
“Глобал Юкрейн”, “Телсі” та “ММЦ-Інтерньюз-СТБ”. [2]

“Інтернет” в Україні перейде на новий рівень для кожного з нас, коли
розвинуться системи електронної комерції. Ми реально зможемо замовляти
через мережу і продукти, і книги, і послуги, платити за мобільний
зв’язок, комунальні послуги, сплачувати податки, зрештою, просто
розраховуватися з допомогою “Інтернету”. А це заощадить час і гроші
кожного з нас.

З погляду технічних можливостей мережі, сьогодні все залежить від
продуктивності процесорів і пропускної здатності каналів. Будуть канали
передавати в кожний будинок мегабіт даних за секунду — буде телебачення
через “Інтернет”. Будемо дивитися інтерактивне телебачення — те, що
замовимо. Буде шість мегабітів — братимемо участь в мультимедійних
транснаціональних іграх.

Ще два роки тому 88% користувачів “Інтернету” жили в розвинутих країнах.
Комп’ютер коштував місячну зарплату середнього американця і восьмирічну
зарплату середньостатистичного мешканця Бангладешу. До речі, в Україні
комп’ютер вартістю 500 дол., за середньої офіційної зарплати в 260
гривень, можна заробити приблизно за рік, звичайно, економлячи на
харчуванні.

У деяких країнах Африки середня ціна доступу до “Інтернету” складає 100
дол., у США — 10. А в Україні ця послуга коштує в середньому 20-30 дол.
Утім, у чверті країн світу й донині немає хоча б одного телефону на 100
чоловік… Але це нікому не заважає говорити про глобальний розвиток
світу за допомогою “Інтернету”.

Як підкреслює Генеральний секретар ООН Кофі Аннан “головним завданням,
що стоїть сьогодні перед ООН, є забезпечення глобалізації, що повинна
стати позитивним фактором для всіх народів світу”. [7]

Для нас ці слова можуть здатися усього лише декларацією. Насправді ж
події розгортаються з божевільною швидкістю.

Наприклад, Індія — уже найбільший у світі постачальник програмного
забезпечення. Торік ця країна з нерозвиненою інфраструктурою продала
його на суму 4 млрд. $, що є рекордною цифрою для усього світу. До речі,
в Індії щороку готують 64 тисячі професіоналів у галузі комп’ютеризації,
однак потреба у фахівцях цього профілю — 3 мільйони чоловік. Таке
співвідношення типове і для інших країн. [7]

Ірландія — рекордсмен у виробництві телефонних “гарячих ліній”, а
Малайзія — з наснагою створює “інкубатори” для дослідницьких центрів…

Нинішній “інформаційний бум” припадає на використання інформаційних
технологій для електронної комерції. У цьому напрямі особливо
просунулися деякі країни Західної Європи, Японія, Австралія і Сінгапур.

Причому, на сцену глобальної електронної комерції щомісяця виходить нова
країна. Наприклад, у Малайзії останнім часом особливо бурхливо
розвиваються торгові веб-сайти. В Індії за допомогою “Інтернету” місцеві
рибалки довідуються про погоду… Як говорять індійці, уміння
користатися комп’ютером — добре для самооцінки. Мовляв, “раніше мі жили
в бідності, і ніхто нас не поважав, а тепер справи пішли значно краще”.

Навчають комп’ютерній грамоті в спеціальних комп’ютерних центрах. У
багатьох країнах, що розвиваються, вони базуються на поштах і в
“сільрадах”. Причому головний акцент у навчанні робиться не на
технології, а на надання інформації.

Наприклад, у віддалених регіонах Африки встановлюють комп’ютерні
контейнери, які використовують для дистанційного навчання, електронної
торгівлі, і що дуже важливо — як медичні довідники.

А по Малайзії пересуваються автобуси, начинені комп’ютерами. Вони
зупиняються біля кожної школи на кілька тижнів, щоб учні всіх класів
могли залучитися до комп’ютерної грамоти… Зрозуміло, що ці
“транспортні засоби” підключені до “Інтернету”.

Представники ООН (з чиєї ініціативи, власне, й відбувається комп’ютерне
навчання вже протягом 4 років) говорять, що впровадження комп’ютеризації
в сільських місцевостях дає чудові результати. У підсумку сільські
жителі одержують ті ж послуги і можливості, що і жителі міст.

В Україні — на відміну від Індії і Малайзії, — подібних проектів немає.
На жаль, ресурси Програми розвитку ООН в Україні дуже обмежені. Тим
більше ПРООН в Україні проводить оцінку “електронної готовності” країни,
результати якої будуть обнародувані. [7]

Ще одне віяння часу — національні портали, завдяки яким будь-який
громадянин Землі може побачити, що ж пропонує та чи інша країна. Як
правило, на цих веб-сайтах розміщують основні дані, присвячені
економіці, культурі країни, а також туристичні послуги. Цікаво, що на
сайтах Китаю та Індії є навіть дані про суми, скеровані на подолання
бідності, а назви проектів і фотографії їхніх виконавців публікуються в
обов’язковому порядку.

Експерти ООН говорять, що для кожної країни дуже важливо створити
професійний веб-сайт.

А що ж Україна? У квітні 2000 року ПРООН і Світовий банк розпочали
роботу зі створення проекту “Україна: глобальний розвиток за допомогою
“Інтернету”, який містить у собі крім всіляких освітніх заходів
підтримку широкомасштабного веб-сайту “Ворота в Україну”. [7]

Крім основної інформації про економіку, приватизацію та інвестиційні
потреби України, проект запропонує комплексний огляд країни, і шляху її
розвитку.

До речі, створюються “Ворота в Україну” як великомасштабний світовий
веб-сайт “Ворота до глобального розвитку”. Це буде універсальна
структура для обміну інформацією, знаннями, можливостями, товарами і
послугами.

Першими потенціальними спонсорами розвитку системи “Інтернет” в Україні
стали американці, що явно вже примірялися до можливостей українського
“Інтернету”. Зокрема, одна із західних мережевих корпорацій ще рік тому
відкрила в Києві своє представництво… Започаткування перших
вітчизняних web-холдингів відбулося тихо і майже непомітно для
стороннього ока. Власне, про веб-холдінги заговорили лише в зв’язку з
неосяжними інвестиціями в українські мережеві проекти, що їх пов’язували
з іменами двох впливових американців – Джозефа Леміра (фундатор
“Гала-радіо”) та Джеда Сандена (“Кіеv-Роst”). Перший заповзявся
розкручувати холдинг під назвою “Gala.net”, другий доклав зусиль до
появи “Супутник-медіа”. [10]

Ще одним іноземним інвестором української мережі стала компанія
“Сігма-Блейзер”, яка, окрім Інтернет-проектів (volia.com), вклала кілька
мільйонів доларів у київське телебачення.

Поява росіян на ринку вітчизняного Інтернет-контенту передбачалась
давно, але якихось помітних рухів на цьому терені не відбувалось. Лише в
січні, разом з “мережними” чутками про купівлю російськими компаніями
низки найжиттєздатніших українських ресурсів (серед яких
найрозкрученіший сайт пошуку роботи KIEV-JOB.com.ua), постав проект під
назвою “Аванпорт”. Власне, про величну і походження своїх інвестицій
упорядники свіжоутвореного web- холдингу сором’язливо і делікатно
мовчать. Називають лише свої інвестиції “безпрецедентними”, даючи волю
журналістській фантазії. [10]

Для Росії контент (інформація, що наповнює мережу) — бізнес, що давно
склався. Вже давно нікого не дивує, що НТВ послалося на Lenta.ru,
Інтернет-видання намагаються тіснити традиційні медіа.

Однак ставка комерсантів у змістовному наповненні мережі завжди робилась
на розважальні сайти (анекдоти, чати, еротика тощо). 60% користувачів
шукають .у мережі саме розваг. Розвиток російського Інтернет-наповнення
свого часу стимулювався попитом населення.

За висновками експертів, у розвитку Інтернет-контенту Україна відстає
від решти світу років на п’ять, а від Росії — на два. І розвиток цей
продиктований передусім незворотністю побудови самобутнього вітчизняного
контенту на противагу пропонованого російськими ресурсами.

Полишені привабливості, українські сайти були позбавлені зацікавлених
відвідувачів. Сайти, що їх не відвідують, не мають з чого дбати про
розвиток свого наповнення. Розірвати це замкнене коло здатні лише
принципові інвестиції, левова частка яких йде на позамережевий промоушн.

У Росії розуміють усі перспективи розвитку українського
Інтернет-контенту. Досвід бере своє: поки українські контентники
тикаються, як сліпі кошенята, у їхніх російських колег давно набите
синці на потрібних місцях. Досі Україна просто не становила для
російських інвесторів значного інтересу. 60% українських користувачів
“Інтернету” “сиділи” на російських ресурсах. Розвиток вітчизняного
сервісу і контенту спричинив поступовий відтік українців з рунету
(російського “Інтернету”). Ми поступово призвичаїлись до близьких серцю
і розуму сайтів, своїх же каталогів та лічильників. Безкоштовна пошта,
що географічно міститься в Києві, а не в Москві чи Петербурзі, доказує
свої переваги. На сьогодні кількість наших відвідин російської
«Інтернет»-зони впала до 25-35%. [10].

Можна сказати, цього моменту чекали, й істотне зниження числа відвідань
українцями російської зони стало умовним сигналом до дії.

При цьому виважена і перевірена на власному ринку стратегія давала
росіянам значні переваги перед тими ж американцями. Останнім доводилося
приміряти на українську мережу схеми і формули західного
«Інтернет»-бізнесу, що, як правило, різняться як небо і земля.
Російським інвесторам “АВАН-ПОРТ” пощастило обійтись меншою кров’ю, адже
їхній веб-холдинг будувався із уже готових і розкручених сайтів.

Лише один згаданий вище KIEV-JOB.com.ua (відтепер – “AJOB”) приніс
новонародженому кілька тисяч відвідань щодня.

Ситуація в Україні виглядає таким чином — співвідношення між кількістю
ресурсів та кількістю користувачів залишається досить високим.

Невтримний інтернетівський “романтизм” українських користувачів з
нескінченними розмовами навколо того, “як підключитися” і “де що шукати”
ще кілька років тому зіштовхнувся з жорстокою реальністю: виявляється, в
“Інтернеті” є багато сайтів, у яких пропонуються різного роду послуги.
Але платні.

Для західних громадян покупка у віртуальних магазинах починаючи від
ювелірних прикрас і завершуючи автомобілями, так саме звичні, як для нас
походи на колгоспний базар.

Визначити українського користувача платних послуг в “Інтернеті” не
важко: це нечисленні покупці різного роду інформаційних послуг і
програмного забезпечення, тобто тих продуктів, без яких “ніяк не можна”,
якщо хочеш іти в ногу із сучасними інформаційними технологіями. [11].

Сьогодні в Україні до транзакцій, які найбільш практикуються через
“Інтернет”, можна додати оплату членства в наукових товариствах і
асоціаціях і покупки в електронній бібліотеці. Українські користувачі,
зіткнувшись з дев’ятим валом “інформаційного сміття”, досі не
підозрюють, що цей потік несе потенційні кошти, яких нам так не
вистачає.

Мало хто з’ясовує питання “комерційного начиння” та “економічної
віддачі”, але ж весь “хрещений світ” давно зрозумів, що важливий не сам
“Інтернет”, а його економічно цінний зміст. З бізнесменами легше. У
більшості своїй вони чудово розуміють, що треба розміщувати в
“Інтернеті” відомості про свої товари та послуги чи про інвестиційні
об’єкти, чи щось інше, що може сподобатися потенційному покупцю.

Можна з упевненістю говорити, що всі більш-менш серйозні суб’єкти
підприємницької діяльності в Україні, компанії чи банки, мають свою www
демонстраційну сторінку в “Інтернеті”.

Запитання “на засипку” для пересічного громадянина України: “Чи існує
правова підтримка надання товарів та послуг з допомогою електронної
комерції?” І як провести оплату всіх цих товарів (книг і вина) з
України, де гарантії їх отримання? Узагалі-то система оплати через
“Інтернет” проста до наївності: у вас запитають або номер вашого
банківського рахунка, або дані вашої кредитної картки. Відкрити рахунок
у зарубіжному банку українському громадянину просто неможливо. Оплатити
покупку зі свого валютного рахунка можна. Але не більше 1 тис. доларів
на місяць (або не більше 4 тисяч доларів на рік), і то при пред’явленні
документа (контракту), який це підтверджує. Взагалі-то інструкція НБУ
“Правил переказу іноземної валюти за межі України на рахунок особистих
коштів фізичними особами — резидентами і нерезидентами” №245 від
10.04.1997 року не забороняє, але й не описує процедури покупки через
“Інтернет”. Залишається лише пластикова картка. [3]

Алe якщо є віртуальний магазин, віртуальна бібліотека, то чому ж не бути
віртуальній картці? “Віртуальну” картку на базі міжнародної платіжної
системи VISA запропонував своїм клієнтам КБ “Приватбанк”.
“Інтернет-картка” замінює звичайну міжнародну пластикову картку при
оплаті послуг і товарів через мережу “Інтернет”, здійсненні
поштових/телефонних замовлень, оплаті регулярних платежів. Власнику
картки просто необхідно в полі запиту «номер картки» внести номер своєї
картки і відправити запит. Якщо на рахунку є необхідна сума, запит буде
виконаний, а сума замовлень буде автоматично списана з рахунку клієнта.
При використанні “Інтернет-картки” для здійснення регулярних платежів
власник картки заповнює доручення на самостійне списання підприємством,
яке надає послуги регулярних платежів, з його рахунку. Ковальов Вадим
Леонідович, начальник департаменту пластикових карток КБ “Приватбанк”:
“Інтернет-картка” має всі атрибути картки звичайної: клієнт укладає з
банком відповідну угоду з відкриття й обслуговування цільового
карткового рахунку, йому відкривається цільовий картковий рахунок, а
його картці присвоюється номер відповідно до стандартів міжнародної
платіжної системи VISA. Проте сама картка не випускається, а клієнту
просто повідомляється номер його “віртуальної картки”. [3].

Звичайно, за цією карткою неможливо зняти готівку в банкоматі, а також
обслуговуватись у торгово-сервісній мережі. “Віртуальна картка” несе
досить вузьке функціональне навантаження — здійснення платежів через
“Інтернет”. Але саме завдяки цьому тарифи на відкриття і обслуговування
“Інтернет-картки” набагато нижчі порівняно із звичайною пластиковою
карткою.

Свого часу вельми популярним був вислів, що хтось там увійшов в
“Інтернет” і не повернувся. Після зникнення Георгія Гонгадзе цей колися
дотепний жарт набув фатального відтінку — українських журналістів
викрадають з “Інтернету” (інший варіант — зникають в “Інтернеті”).
Гонгадзе зник, будучи редактором Інтернет-проекту “Українська правда”.
Він зник звідти, звідки в Україні ще ніхто не зникав. Його неможливо
буде знайти, не відповівши спочатку на запитання, навіщо Гія ввійшов в
“Інтернет”, що він там шукав і знайшов. Це не гра слів та понять. Це —
пароль та логін для входу в систему. [9].

Реальний поштовх для розвитку української журналістики в “Інтернеті”
дали минулорічні президентські вибори. Амбіційним дядькам свої послуги
запропонували малоамбітні молодики, чий інтернетівський сенс життя
зводився до цього основним чином до пошуку в мережі нових анекдотів,
“шарових” комп’ютерних програм, порнографії тощо. До 1999-го вітчизняних
інформаційних Інтернет-ресурсів, орієнтованих насамперед на нашого
читача (користувача) фактично не було. Ті, які існували, не надавали
чогось ексклюзивного, особливого, притаманного для “Інтернету”. “Голод”
доводилося вгамовувати через всюдисущу Росію. Аж раптом вибух –
з’являється півтора десятка сайтів із промовистими назвами. Політики
заводять власні сторінки, проводять у мережі конференції, неофіційно
борються за звання “найінтернетізованішого” політика. “Переміг” у цьому
неофіційному заліку, Євген Марчук. (Цікава деталь: переможець виборів
Леонід Кучма свою веб-сторінку www.kuchma.com відкрив уже після виборів
і присвятив власним передвиборчим одкровенням у книзі “Про
найголовніше”). [9].

Так з’явилися передумови для появи вже в цьому році десятків
Інтернет-сторінок інформаційно-аналітичного спрямування. Фактично
кожного тижня виникає 1-2 повноцінних ресурси, дизайн яких, до речі,
також дедалі прогресує, наближаючись до світових стандартів. Точних цифр
про кількість користувачів “Інтернету” в Україні немає. Вважається, що
десь протягом наступного року ця цифра сягне одного відсотка від
загальної кількості населення (кожен сотий). Так чи інакше, оскільки
збільшується кількість користувачів, пропорційно збільшуються й ресурси,
відповідно до класичного правила: зростає попит — збільшується
пропозиція. Саме завдяки цьому фактору ми повинні завдячувати відносно
швидкому як для нашої країни росту вітчизняних Інтернет-ресурсів, у тому
числі й інформаційно-аналітичних.

Роблячи висновок з усього вище сказаного, слід зауважити, що кількість
українських користувачів “Інтернету” досить не значна у світових
масштабах. Це зумовлюється насамперед тривалою економічною і політичною
нестабільністю, високою тарифікацією на підключення до “Інтернету” та
користування ним, відсутністю стабільного якісного високопрохідного
зв’язку тощо.

Проте UA-net робить все-таки деякі кроки назустріч “Інтернету”. За
фінансової підтримки американців у країні, зокрема в Києві, створюються
“наші” веб-сайти, інтернет-версії газет і часописів, інформ-агенств
тощо. А також, за рахунок власних коштів, створюються інтернет-портали в
кожному обласному центрі.

6. Проблеми і перспективи розвитку системи “Інтернет”

В останні півтора-два роки книжкові прилавки стали заповнюватися
всілякими книгами і журналами, у назві яких є присутнім слово
“Інтернет”. Ці книги є відображенням того, що “Інтернет” прийшов у нашу
країну.

Навіть поверхневий аналіз цієї літератури показує, що практично в кожній
такій книзі мається матеріал, присвячений безпеки. Це може бути глава,
чи розділ, чи параграф. Аналіз цього матеріалу показує, що в ньому не
дається відповідь на головне питання: чи безпечна система “Інтернет” і
як захистити свій комп’ютер, підключений до “Інтернету”?

Починаючи з 1987 року користувачі персональних комп’ютерів зіштовхуються
з різними комп’ютерними вірусами. Однак здавалося, що світу мереж,
велика частина з яких базувалася на ОС UNIX, ніщо не загрожує. Тому
події листопада 1988 року сколихнули не тільки тих, хто мав справу з
комп’ютерами і мережами, але і широку громадськість. 2 листопада 1988
року випускник Корнельского університету Роберт Таппан Моріс запустив
свою програму, що вийшла з під контролю автора і почала швидко
переміщуватися по мережі. У короткий термін вірус заповнив багато вузлів
“Інтернету”, завантажуючи операційні системи своїми копіями, викликаючи
відмовлення в обслуговуванні і т.п. [6].

У мережному комп’ютерному світі ім’я Роберта Моріса було відомим. Ще в
1985 році в AT&T Bell Labs ним був опублікований технічний звіт,
присвячений слабостям реалізації TCP/IP у версії 4.2 BSD UNIX. Але цей
звіт написаний… Робертом Морісом-старшим — батьком автора вірусу.
Моріс-старший у цей час обіймав посаду наукового керівника Національного
Центру Комп’ютерної Безпеки (NCSC — National Computer Security Center) —
експерта по комп’ютерній безпеці. Моріс-старший багато років проробив у
лабораторії AT&T Bell, де в 60-х роках брав участь у розробці програм
Core Wars. До цьому необхідно додати, що літо 1988 року Моріс-молодший
провів у цій же лабораторії, де був зайнятий переписуванням програм
системи безпеки для комп’ютерів, що працюють під керуванням ОС UNIX.
[6].

До речі, інцидент із програмою-вірусом практично ніяк не позначився на
кар’єрі Моріса-старшого. На початку 1989 року він був обраний у
спеціальну консультативну раду при Національному інституті стандартів і
міністерстві торгівлі. У завдання цієї ради входить вироблення висновків
і рекомендацій з питань безпеки обчислювальних систем урядових органів
США, а також рішення питань, що виникають при розробці і впровадженні
стандартів захисту інформації.

Вірус Моріса інфікував 6200 комп’ютерів. Підраховані втрати, хоча
формально вірус не наносив якого-небудь збитку даним в інфікованих
хостах, були розділені на прямі і непрямі. До прямих утрат були
віднесені:

зупинка, тестування і перезавантаження 42700 машин;

ідентифікація вірусу, видалення, чистка пам’яті і відновлення
працездатності 6200 машин;

аналіз коду вірусу, дизасемблірування і документування;

виправлення UNIX систем і тестування.

Прямі втрати були оцінені більш ніж у 32 млн. доларів. До непрямих втрат
були віднесені:

утрати машинного часу в результаті відсутності доступу до мережі;

утрати доступу користувачів до мережі.

Непрямі втрати були оцінені більш ніж у 66 млн. доларів. Загальні
витрати були оцінені на суму в 98 253 260 доларів. [6].

У результаті цього інциденту світ одержав представлення про комп’ютерну
небезпеку, а “Інтернет” — постійний головний біль. Після аналізу
результатів атаки була утворена CERT (Computer Emergency Response Team),
що стала відслідковувати випадки атак і виробляти рекомендації з захисту
комп’ютерів і мереж. У самій мережі можна почерпнути дані про кількість
зареєстрованих інцидентів, число яких, звичайно ж, неповне, тому що
багато з тих, хто підвергнувся атаці не сповіщають про це, щоб не
“втратити обличчя” (таблиця 1).

Таблиця 1

Офіційна кількість інцидентів у “Інтернеті” *

Рік Число інцидентів

1988 6

1989 132

1990 252

1991 406

1992 773

1993 —

1994 —

1995 2412

Складено за матеріалами…[8].

Дані таблиці показують зростаючу активність порушників (кракерів), що
супроводжується збільшенням числа порушень безпеки хостів мережі.

Як приклади приведемо відносно останні випадки успішних атак на сервери
Інтернет:

У серпні 1996 року атакований сервер департаменту юстиції США. Протягом
декількох годин сторінки сервера були заповнені фашистською атрибутикою
і містили пародію на Білль про телекомунікації.

6 вересня 1996 року атаці піддався сервер компанії PANIX, що є одним з
найбільших провайдерів “Інтернет”. У результаті атаки компанія кілька
днів не могла надавати послуги своїм абонентам.

У жовтні 1996 року на сервері ЦРУ замість “Ласкаво просимо до
центрального розвідувального управління” з’явився заголовок “Ласкаво
просимо до центрального управління тупих” і непристойні тексти.

5 листопада 1996 року був атакований WWW-сервер газети Нью-Йорк Таймс, у
результаті чого було практично неможливо стежити за ходом президентських
виборів.

У листопаду 1996 року румунські кракери замінили на WWW-сервері уряду
портрет президента Іллієску на портрет його суперника Константинеску.

5 березня 1997 року зламаний сервер NASA у Центрі керування космічними
польотами Годдарда. Кракери розмістили на сторінках сервера своє
звертання, у якому засуджувалася комерціалізація “Інтернет” і виражався
протест проти судового переслідування знаменитих зломщиків Кевіна
Мітніка і Еда Каммінгса. У звертанні містилася погроза атаки на
“корпоративну Америку”.

20 березня був розкритий сервер Сенфорда Уоллейса — президента рекламної
фірми “Cyber Promotions”. Кракери помістили в UseNet копію викраденого
файлу паролів, що містить зашифровані паролі, імена і телефони клієнтів
фірми. [14].

Хоча по чисельності користувачів “Інтернет” країн СНД сильно
поступається США, але число порушень безпеки також збільшуються. Ось
кілька останніх випадків:

27 жовтня 1996 року російськими кракерами був зламаний сервер компанії
РОСНЕТ, серед клієнтів якої Центральний банк РФ, Ощадбанк Росії,
Торгово-Промислова Палата, Державний Митний Комітет РФ і багато ін.

22 листопада 1996 року в Білорусії на Web-вузлі опозиції, що
представляли незалежні новини з різних країн і регіонів, була стерта вся
інформація.

Численні спроби здійснити шахрайські операції з кредитними картками
змусили компанію “America OnLine” 14 грудня 1996 року закрити
користувачам з Росії доступ до своїх служб. [14].

Цей список може бути продовжений. Практично кожен день приносить усе
нові звістки про порушення безпеки в різних районах світу. Але сумний
досвід жертв кракерів, на жаль, не учить інших.

На рахунок комп’ютерної злочинності слід також навести одну цитату
доктора Фредеріка Б. Когена, з його книги “Захист і безпеку на
інформаційній супермагістралі” (англ.): “За підрахунками ФБР
[Федерального бюро розслідувань], через комп’ютерну злочинність щороку
втрачається аж 5 мільярдів доларів США. Як не дивно, але це лише
верхівка айсберга. Слабкі місця інформаційних мереж використовують, аби
брати верх у переговорах, руйнувати репутацію інших, вигравати військові
конфлікти та навіть для того, щоб чинити вбивства”. [14].

У чому ж причина того, що порушники проникають у чужі машини? Спробуємо
коротко перелічити основні причини уразливості хостів мережі:

відкритість системи, вільний доступ до інформації з організації мережної
взаємодії, протоколам і механізмам захисту;

наявність помилок у програмному забезпеченні, операційних систем і
утилітах, що відкрито публікуються в мережі;

різнорідність використовуваних версій програмного забезпечення й
операційних систем;

складність організації захисту міжмережної взаємодії;

помилки конфігурації систем і засобів захисту;

неправильне чи помилкове адміністрування систем;

несвоєчасне відстеження і виконання рекомендацій фахівців із захисту й
аналізу випадків вторгнення для ліквідації лазівок і помилок у
програмному забезпеченні;

“економія” на засобах і системах забезпечення чи безпеки, ігнорування
їх;

умовчання про випадки порушення безпеки свого хоста чи мережі.

Важко не погодитися з автором голосного документального роману “The
Hacker Crackdown” Брюсом Стерлінгом (Bruce Sterling), що сказав:
“Інтернет” — криве дзеркало суспільства, що побудувало його. “Інтернет”
стане кращим, коли кращим стане суспільство”. [14].

Також існує ряд невирішених проблем у функціонуванні такої складної
системи, як “Інтернет”. Одна з них — технічна, котра визначає майбутній
розвиток “Інтернету”. При великому її добовому чи сезонному
перевантаженні знижується якість інформації у споживача. Це виявляється
в сильному падінні швидкості передачі інформації на лініях зв’язку. У
результаті цілий ряд видів інформації (графічної, відеосюжети) узагалі
не може пройти по каналах. Передача ж великих масивів текстової
інформації розтягується на тривалий час. Це обумовлює відповідно і більш
високу плату споживача за послуги “Інтернету”.

Проблеми неякісного прийому і передачі інформації створюють лінії
магістрального, місцевого зв’язку, що мають різну пропускну здатність.
Місцеві телефонні лінії, до яких підключають персональний комп’ютер,
пропускають до 33 Кбт/с. Самі звичайні швидкості на “Інтернету” 64 — 128
Кбт/с. Поганий технічний стан місцевих ліній, комутаторів ще більше
знижує їхню пропускну здатність. Навіть застосування могутніх модемів не
завжди компенсує недоліки ліній. Сучасні електронні технологій
дозволяють, пропускати через модеми і комп’ютери інформацію зі швидкістю
в десятки Мбт/с. Тільки такі швидкості можуть забезпечити самий
високоякісний прийом інформації будь-якого виду. Ними можуть стати лінії
кабельного телебачення, нові, більш дешеві види волокно-оптичного
кабелю. [17].

Також є проблеми, що виникають як наслідок існування системи “Інтернет”
у світі. Засоби масової інформації недавно повідомляли, що деякі
педофіли підключалися до інтерактивних chat-обговорень груп молодих
людей. Видаючи себе за дітей, дорослі виманювали імена й адреси в
довірливих дітей та юнаків.

Національний центр дітей, які пропали або яких експлуатують (NСМЕС),
документально підтвердив кілька таких випадків. Наприклад, у 1996 році
поліція знайшла двох дівчаток з Південної Кароліни (США) віком 13 і 15
років, які пропали на цілий тиждень. Вони поїхали в інший штат з
18-річним хлопцем, з яким познайомилися в “Інтернеті”. Також було
звинувачено 35-літнього чоловіка в тому, що він звабив 14-річного хлопця
до незаконних статевих зносин, коли його батьків не було вдома. Обидва
випадки почалися діалогом у chat-кімнаті “Інтернету”. Ще інший дорослий
чоловік признався, що мав статеві зносини з 14-літньою дівчиною. Вона
користувалася комп’ютером свого батька, щоб спілкуватися з підлітками
через інтерактивну дошку оголошень. Однак більшість із цих систем не
дуже надійні і їх можна перехитрити різними способами. [18].

Що ж стосується недавніх проявів хакерства, то слід навести приклади,
які були опубліковані саме в “Інтернеті”.

По твердженнях ФБР, опублікованим на сайті ВВС, російські й українські
хакери викрали більш мільйона номерів кредитних карток, у результаті
одноразового злому.

Хакери одержали мережний доступ до компаній, що займається так званою
е-комерцією і е-банкінгом (торгівлею і банківськими операціями через
Інтернет) і викрали бази даних з номерами кредитних карток і інформацією
клієнтів деяких фірм.

Потім злочинці звернулися до компанії з вимогою виплатити визначену суму
(в інтересах слідства ФБР не називає її). У противному випадку, вони
загрожують опублікувати цю інформацію в Інтернету.

Як заявило ФБР, навіть якщо хакерам буде виплачена необхідна сума, це ще
не дає гарантії, що дані не будуть опубліковані.

“Слідчі думають, що деяка частина номерів кредитних карток уже продана
організованим злочинним угрупованням”, — заявив в інтерв’ю ВВС
представник ФБР.

Таким чином, обидві фірми (CD Universe і creditcards.com) відмовилися
виплатити хакерам необхідну суму. У результаті злому, принаймні, тільки
ці дві компанії втратили 100 тис. доларів США. [16]

За даними відділу Центру Захисту національної інфраструктури (NIPC), що
веде слідство, потерпілими виявилися близько 40 чоловік, що проживають у
20 штатах США.

Процес ведення Інтернет-бізнесу (е-комерції) вимагає надання компаніям
даних про номери кредитних карток, іменах, прізвищах, адресах, а також
пристрастях у покупках. У зв’язку з цим американська громадськість
стурбована випадками витоку особистої інформації в злочинні організації
і групи.

Відомо, що хакери нападають на найбільш уразливі операційні системи
Microsoft Windows NT, відомі з 1998 року.

Напади на так називані “дірки”, тобто уразливі місця в програмі, уже
з’явилися на сайті Microsoft, однак, на думку ФБР, власники цих систем
не особливо користуються ними.

Сайт Центру Захисту національної інфраструктури опублікував список
уразливих місць у програмних продуктах, що були виявлені його фахівцями.

Як відзначають експерти в області комп’ютерних мереж, підприємці, що
займаються торгівлею в Інтернеті повинні приділяти більше уваги захисту
інформації.

Останньою відомою жертвою нападу хакерів була фірма Western Union, що
після атаки восени минулого року закрила свій веб-сайт на 5 днів. Тоді в
процесі “онлайнових” операцій було викрадено 15 тис. номерів кредитних
карток.

Особливе побоювання викликає в закордонних експертів те, що деякі
компанії не повідомляють своїм клієнтам про злом їхніх комп’ютерних
мереж.

“Вони не хочуть, щоб люди знали, що їх обікрали, тому що їхній бізнес
залежить від довіри клієнтів, що надають їм зведення про номери
кредитних карток”, заявила аналітик Meridien Research Джин Капачін.
[16].

Досить недавно відбувся повітряний інцидент над територією Китаю, що
сколихнув громадськість. Китайські хакери також не залишилися осторонь
цієї проблеми. Протягом двох тижнів, після інциденту, від рук хакерів
постраждали тисячі сайтів, і американських, і китайських. Незважаючи на
те, що Союз китайських хакерів заявив, що ціль уже була досягнута, і
призвав припинити боротьбу, кібервійна не тільки не затихла, але і
перекинулася на інші країни.

Як заявило південнокорейське урядове агентство по комп’ютерній безпеці,
з 4 травня в країні було зареєстровано 164 випадки нападу хакерів з
Китаю і США. За десять днів були зламані десятки сайтів, що належать
корейським комерційним, урядовим, освітнім організаціям і приватним
особам.

Цієї неділі китайські хакери проникнули на сайт Сеульского національного
університету і помістили на його заголовній сторінці заяви, спрямовані
проти уряду США.

Корея — не єдина країна, яка втягнута в американо-китайський конфлікт.
Дісталося і Росії. Минулого тижня китайські хакери атакували сайт
Приморського агентства авіаційних компаній. Як розповів директор
інтернет-провайдера Farpost.com Єгор Миколаїв, зламавши його, китайці
написали на ньому антиамериканські гасла. [16].

Також досить актуальною є проблема з порносайтами. Порнографія
залишається однією з послуг “Інтернету”, за яку люди згодні платити
гроші, не дивлячись на те, що існує також досить багато безкоштовних
сайтів такого спрямування. І хоча на головній сторінці цих сайтів (проте
далеко не усіх) пишеться, що користувач даної web-сторінки повинен
досягти 18 років, доступ туди вільний для будь-кого.

Тепер розглянемо основні тенденції розвитку системи “Інтернет” на
найближчий час. Як і в будь-якому футурологічному прогнозі, не можна
бути абсолютно впевненим у тому, що розвиток піде саме по описаному
шляху, а не по якомусь іншому. Прикладів несправджених прогнозів дуже
багато, навіть якщо їхні автори є розроблювачами і творцями нових
технологій.

За розрахунками Робочої групи по глобальних мережах (LSN Working Group]
середня швидкість каналів “Інтернет” у 1997 р. склала 1,45 Мбт/с. При
цьому в розрахунок бралися тільки основні, високошвидкісні канали. [14].

У дійсності ж більшість підключень кінцевих користувачів і якась частина
з’єднань між окремими підмережами “Інтернет” відбувається по телефонних
каналах. Тобто навіть при наявності високошвидкісного підключення існує
ймовірність того, що десь під час подорожі по “Інтернету” дані будуть
проходити по телефонній лінії, для якої верхнє обмеження швидкості
передачі даних складає близько 60 Кбт/с.

Таким чином, у середньому швидкість пересилання даних для користувача
(особливо якщо відбувається зв’язок з іншим континентом) при наявності
прямого підключення складає близько 10 Кбт/с.

Наприкінці 1996 р. уряд США виступив з пропозицією про створення
“Інтернету” нового покоління – Next Generation Internet (NGI). Науковою
основою цього проекту послужили дослідницькі роботи, що ведуться
федеральними агентствами США. [6].

При створенні “Інтернету” нового покоління передбачається повторити, а
скоріше навіть перевершити успіх проекту ARPAnet, що тривав порядку
чверті століття і привів до появи глобальної інформаційної мережі
“Інтернет”.

Основними задачами NGI є:

створення високошвидкісної мережі;

одержання розвинутих технологій мережного сервісу;

розробка прикладних програм нового покоління.

У даний момент NGI, так само як і ARPAnet, фінансується з федеральних
засобів уряду США. Однак засобів для повного фінансування такого
грандіозного проекту не вистачить у жодного уряду світу, тому робоча
група NGI розробляє способи залучення до цих досліджень приватного
капіталу.

Передбачається, що на початкових стадіях мережа NGI включить у себе не
менш ста вузлів (університети і федеральні дослідницькі інститути)
Мінімальна наскрізна швидкість каналів повинна бути від 100 Мбт/с до 1
Гбт/с. [6].

Використання швидкісних каналів зажадає розробки нових технологій
мережного сервісу. До них можна віднести нові протоколи передачі даних,
що відповідають вимогам ефективності роботи, засобу забезпечення безпеки
передачі даних, засобу для адміністрування і керування мережею.

Однак саме по собі збільшення продуктивності каналів зв’язку не є
основною метою. Немаловажне і створення прикладних програм нового рівня,
що використовують повною мірою всі можливості нових швидкісних з’єднань.
Прикладами можуть служити вже згадувані відеоконференції, програми для
дистанційного керування фізичними експериментами, програми моніторингу
навколишнього середовища, охорони здоров’я, телемедицина.

У 1999 р. було створено основну частину мережі NGI і проведене її
тестування. При успішному ході роботи над проектом його розроблювачі
сподіваються здійснити в 2001-2003 р. перехід на використання
“Інтернету” нового покоління в масштабах США. На їхню думку, NGI
послужить основою для появи наступного покоління “Інтернету” у світовому
масштабі, точно так само як і мережа АRРАnet послужила основою для появи
“Інтернет”. [6].

Перехід на нові швидкісні канали передачі даних зажадає створення нових
протоколів маршрутизації, оскільки використання нинішніх протоколів буде
сильно зменшувати їх реальну пропускну здатність.

Уже зараз зрозуміло, що адреси, обумовлені протоколом ІР, от-от
“закінчаться”, тому що всього може існувати близько 4 млрд.
чотирьохбайтових ІР-адресів (деякі комбінації цифр не є реальними
адресами і служать для спеціальних цілей). Оскільки зараз окремі
ІР-адреси вимагаються не тільки комп’ютерам, але і різним пристроям,
таким, як принтери, засоби безперебійного живлення UPS, Х-термінали, то
така цифра зовсім не здається занадто великою.

Зараз уже розроблена нова версія протоколу IР, названа IРv6 (IР version
6). Крім інших змін цей протокол припускає і збільшення кількості цифр в
IР-адресі. [6].

Основним засобом для створення www- сторінок у даний час є гіпертекстова
мова НТМ. Успіх же мови НТМ- як інструмента для створення гіпертекстових
сторінок визначила його простота.

У даний момент можливості НТМ — практично вичерпані. Досить лише
згадати, що для верстки www-сторінок фактичним стандартом стало
використання таблиць, призначених, узагалі ж, зовсім для інших цілей.

Розширення стандарту НТМ — окремими компаніями привело до появи великої
кількості сторінок, перегляд яких можливий тільки в одному цілком
визначеному браузері, і ні в якому іншому. Таке ж положення існує з
елементами мультимедіа, для яких узагалі не існує єдиного стандарту.

Для рішення цього питання була організована спеціальна група для
розробки нового стандарту гіпертекстової мови ХМ. До складу цієї групи
ввійшли провідні компанії, що займаються мережними технологіями. Досить
назвати Microsoft, IBM, Hewlett Packard, NCSA, Sun Microsystems.

Новий стандарт повинний визначити гіпертекстову мову, відкриту для
розширення (ХМ – Extensible Markup Language). Основними її властивостями
будуть:

розширення набору тегів, що описують структуру документа;

створення структур будь-якої вкладеності;

можливість внутрішньої перевірки правильності документа з урахуванням
уведень нових тегів. [6].

Найбільше важко оцінити і виразити в кількісній формі вплив “Інтернету”
на соціальний розвиток суспільства.

“Інтернет” є не стільки транснаціональним, скільки мережею, що
знаходиться “над” різними націями, існує незалежно від них. Існування
єдиної світової мережі може призвести до появи нової світової культури,
де головним буде не нація в цілому, а окремий індивід.

Передумовою для цього є легкість публікації інформації за допомогою
“Інтернету”.

Винахід друкувального верстата викликав інформаційну революцію, що
зробила опубліковану інформацію доступною кожній людині. Не меншу
революцію зробить і “Інтернет”, що дає кожній людині можливість
публікувати свою інформацію в мережі з мінімальними витратами. Але цьому
процесу природно будуть перешкоджати владні структури, що прагнуть
зберегти контроль за поширенням інформації.

Можна згадати сумно відому спробу ввести “Акт про благопристойність
комунікації” у США, що передбачає введення цензури в мережі, заборона на
використання будь-якого шифрування документів без урядової ліцензії у
Франції, Іраку і Росії. Аналогічні спроби робляться й у Китаї, де
намагаються створити власну китайську комп’ютерну мережу, підключену до
“Інтернету” за допомогою спеціальних комп’ютерів, що будуть здійснювати
повну цензуру вхідної і вихідної інформації. [11].

Поки мережа чудово обходить усі спроби ввести в ній цензуру слова, але
що відбудеться в майбутньому — невідомо. Єдине, у чому не можна
сумніватися, — це в тому, що суспільство не залишиться таким, яке воно є
зараз, і в тому, що воно буде змінюватися під впливом нових
інформаційних технологій.

І на кінець, хотілося б пригадати слова Вінтона Кірфа, що у своїй статті
писав: “Ризиковано пророкувати майбутнє чого-небудь настільки ж
динамічного, як Інтернет”. [14]. У цій статті він відзначив основні
напрямки розвитку “Інтернету”:

продовження розширення нових служб;

поява нових послуг по пакетному відео, відеоконференціям, передачі
голосу (пакетному телефону);

пропозиція засобів забезпечення безпеки виконання операцій у
“Інтернеті”;

збільшення зв’язку “Інтернету” з бізнесом.

“Інтернет” дійсно є глобальною інфраструктурою для 21 сторіччя і, у той
же час, є одним з найбільш могутніх факторів волі.

Підсумовуючи цей розділ можна сказати, що на даному етапі свого розвитку
система “Інтернет” має досить багато недоліків і внаслідок цього виникає
величезна кількість невирішених проблем: викрадення тисяч чи мільйонів
доларів хакерами; ламання програм та сайтів кракерами; виведення з ладу
величезних кількостей комп’ютерів; віруси, що також завдають шкоди
комп’ютерам; відсутність цензури і цей список можна було б ще довго
продовжувати.

А ще ж є порносайти та різні збочення (досить непристойні та аморальні
фотографії і відео), яких в “Інтернеті”, як говориться, на кожному
кроці.

Та з недоліками, чи без них, “Інтернет” прогресує і вчені предбачають
йому велике майбутнє. Адже крім недоліків мережа має досить багато
позитивних сторін, які значно поліпшують життя людей у всьому світі

Висновки

Отже, “Інтернет” – це проста, але в той же час досить складна
комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури,
але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна
складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників
(“провайдерів”).

Інтернет привабливий щей тим, що керування мережними ресурсами тут
абсолютно децентралізовано — на своєму сервері чи сайті кожен може
представляти будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона
технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними
протоколами.

Основна функція мережі — надання різних послуг для своїх користувачів. В
основному, вона передає або надає інформацію різного виду — аудіо-,
відео-, текстову тощо.

До того ж Інтернет надає не тільки величезну кількість всілякої
інформації, але і можливість спілкування в реальному часі,
використовуючи спеціальні програми. Плюси подібної електронної
комунікації – знищення відстаней, можливість термінової відповіді,
створення співтовариств по інтересах, а також, при бажанні, повна
анонімність і створення легенди, тобто можливість «існувати» в іншій
фізичній і моральній оболонці (хоча про користь останнього плюса зараз
йде широка дискусія в суспільстві).

Можна констатувати факт, що система “Інтернет” є одночасно молодою за
часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет”
та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним
днем мережа обновлюється. Усередині “Інтернету” постійно відбуваються
зміни, внаслідок створення нових програм для кращого функціонування
системи, для кращої пропускної здатності вузлів, ліній, серверів та
швидкості передачі інформації. Саме тому систему можна назвати молодою —
вона вдосконалюється і оновлюється кожного дня і кожної години.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому
завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США,
будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2
мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури.
Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами
Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування — лише невелика частина засобів, що
надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів
надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне – про
постійну еволюцію “Інтернету”.

Взагалі для функціонування “Інтернет” потребує наявності новітніх
досягнень НТР. Його поширення та формування в сучасних умовах
визначається деякими показниками: ступенем комп’ютеризації країни;
рівнем телефонізації країни; розвиненістю, якістю і величиною тарифів
систем електрозв’язку країни; наявністю в країні досить великої
кількості загальнодоступних баз даних, різних довідкових служб і т.д.
Також поширення “Інтернету” залежить від наявності потрібної кількості
“провайдерів” у країні та помірних тарифів за користування мережею.

У регіональному зрізі система “Інтернет” розміщена досить не рівномірно.
Ведучі позиції зайняли економічно розвинуті країни, зокрема США, Зх.
Європа, Японія. В даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в
США, 21% у Європі і 6% — у Японії.

Різна інтенсивність звернень жителів регіонів до “Інтернету” пояснюється
багатьма причинами. Головна з них — істотні розходження між державами по
показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий,
інформаційний простір. Наступні причини, відсутність потрібної кількості
сильних “провайдерів”, хостів, якісного зв’язку, забезпеченості
комп’ютерами і т.д. і т.п.. Усе це гальмує розвиток “Інтернету” у світі.

Кількість українських користувачів “Інтернету” досить не значна у
світових масштабах. Це зумовлюється насамперед тривалою економічною і
політичною нестабільністю, високою тарифікацією на підключення до
“Інтернету” та користування ним, відсутністю стабільного якісного
високопрохідного зв’язку тощо.

Проте UA-net робить все-таки деякі кроки назустріч “Інтернету”. За
фінансової підтримки американців у країні, зокрема в Києві, створюються
“наші” веб-сайти, інтернет-версії газет і часописів, інформ-агенств
тощо. А також, за рахунок власних коштів, створюються інтернет-портали в
кожному обласному центрі.

Нарешті українці можуть “вилізти” з Рунету і знайти багато корисної та
необхідної інформації на вітчизняних сайтах. Ще й до того ж за підтримки
ПРООН і Світового банку в Україні почали створювати проект “Україна:
глобальний розвиток за допомогою “Інтернету”. Побачимо, що з цього
вийде, а поки-що треба прислухатися до порад американців на рахунок
української мережі, оскільки вони вкладають в неї значні кошти і
покладають великі надії стосовно її розвитку

Слід зауважити, що на даному етапі свого розвитку система “Інтернет” має
досить багато недоліків і внаслідок цього виникає величезна кількість
невирішених проблем: викрадення тисяч чи мільйонів доларів хакерами;
ламання програм та сайтів кракерами; виведення з ладу величезних
кількостей комп’ютерів; віруси, що також завдають шкоди комп’ютерам;
відсутність цензури і цей список можна було б ще довго продовжувати. Все
це завдає моральної, а інколи і фізичної шкоди людям. Через “Інтернет” в
США можна без будь-яких проблем придбати вогнепальну зброю, і ми добре
пам’ятаємо про вбивства дітей в американських школах саме з такої зброї.
Не кажучи вже про порносайти та різні збочення (досить непристойні та
аморальні фотографії і відео), яких в “Інтернеті”, як говориться, на
кожному кроці.

Та з недоліками, чи без них, “Інтернет” прогресує і вчені предбачають
йому велике майбутнє. Адже крім недоліків мережа має досить багато
позитивних сторін, які значно поліпшують життя людей у всьому світі

Але не даремно систему “Інтернет” називають “всесвітньою павутиною”,
вона обплутує нас із кожним днем все більше і більше. Необачні ризикують
упійматися серйозно і надовго, перетворившись на абсолютно віртуальних
особистостей, що виходять із мережі тільки для задоволення природних
потреб (навіть про сон мова не йде). Наступає тисячоліття інформації, і
головна проблема — не заплутатись остаточно і зуміти відокремити зерно
від полови.

ЛІТЕРАТУРА

Булгаков В.Б. Золотой век бесплатного “Интернета”. // Комп&ньоН. — 1999.
— №11 (111) 15березня – 19 березня. – 24 с.

Гордієнко Г.В. Входження України у всесвітню систему інформації. // Нова
політика. — 1999 р. — №5 – С. 64-67.

Демінський С.О. Гроші в Мережі. // Політика і культура. — 2001. — №5
(88) / 13-19 лютого. — С. 34-36.

Демонополізація “Інтернету”. // Молода дипломатія. — 2000. — №4 (18).
– 17 с.

Інформаційна тривога. // Пробудись. — 1998. — 8 січня. – С. 3-12.

Кушніренко А.Г., Леонов А.Г., Кузьменко М.А. та інші. Информационные и
комуникационные технологии в образовании. // Информатика и образование.
— 1998. — №5. – С. 85-92.

Мелешко К.Б. “Інтернет” ворота в Україну. // Політика і культура. — 2001
р. — №1 (84) / 16-21 січня. – С. 30-32.

Новые информационные технологии. — М.: Дрофа. — 1999. – С. 48-67.

Сек А.А. Журналістика тікає в “Інтернет” // Україна молода. — 2000. — 20
жовтня. – 4 с.

Сталенко С.М. UA-нет напередодні мережевого буму. // Політика і
культура. — 2001. — №5 (88) / 13-19 лютого. — С. 34-36.

Тимченко О.Л. Ну, комп’ютере ти даєш! // Україна молода. — 1999. — 23
червня. – 5 с.

Чубукова О.Д. Інформаційний вибух!.. Інформаційний голод. // Віче /2
(95) 2000. — С. 133-137.

Що таке “Інтернет”? // Пробудись. — 1997. — 22 липня. – С. 3-13.

HYPERLINK http://www.odci.gov/cia www.odci.gov/cia

HYPERLINK http://www.yahoo.ru www.yahoo.ru

HYPERLINK http://www.uaportal.com www.uaportal.com

HYPERLINK http://www.referats.ru www.referats.ru

HYPERLINK http://www.compromat.ru www.compromat.ru

PAGE

PAGE 42

PAGE

Похожие записи