Реферат на тему:

Визначення трудовитрат на випуск інформаційної продукції

Для визначення трудовитрат інформаційного органу на випуск
інформаційної продукції в цілому або кожного виду продукту чи послуги
окремо, потрібно їх обліковувати. Як і будь-яка споживча вартість або
корисний ефект, створюваний працею, вся без винятку інформаційна
продукція повинна мати певну кількісну міру.

Відомо, що в якості вимірників обсягів виробництва виступають
натуральні, трудові і вартісні показники.

Натуральні показники є якісною мірою того боку конкретного продукту,
який характеризує їх як особливі природні тіла, об’єкти, речі, як
однорідні продукти з відображеними в їх назві характеристиками,
наприклад: кількість примірників, сторінок, авторських аркушів,
видавничий аркуш тощо. Однорідна продукція може групуватися в більш
загальні групи за методами їхнього виробництва, формами кінцевого
результату, матеріальних носіїв: друкована продукція, для якої загальним
натуральним вимірником слугує обліково-видавничий аркуш, примірник,
карткова продукція – картка; електронна – байти тощо.

В принципі, всю інформаційну продукцію на матеріальних носіях досить
легко обліковувати в натуральних показниках (приміром, кількість
інформацій, довідок, оглядів, підготовлених документів,
обліково-видавничіх аркушів, авторських аркушів, тиражів тощо), проте
такий облік є настільки абстрактною одиницею, що при його використанні
губляться всі особливі, специфічні якості і відмінність. Міра
різноманітності інформаційних продуктів і послуг зводиться до нуля і
такий облік несе нульову інформацію про об’єкт обліку. Методики ж
зведення обсягів продукції в натуральних показниках до єдиного показника
з врахуванням її специфіки і особливостей не існує.

Ще складніша справа з обліком і вибором натуральних вимірників для такої
інформаційної продукції – як послуга. Нематеріальний характер
інформаційних послуг позбавляє їх специфічної кількісної міри, яка
притаманна всім матеріальним об’єктам. Тому щодо них мову можна вести
лише про непрямі натуральні вимірники. Тоді як послуга є певною формою
зв’язку, взаємодії зі споживачами (абонентами), найважливішим непрямим
її показником є кількість обслужених споживачів (абонентів) з їх
диференціацією за видами чи режимами обслуговування – з боку суб’єкта і
за формами (прямі і посередницькі) – з боку об’єкта.

Отже, для рішення локальних облікових завдань можуть використовуватися
кількісні показники вкупі з такими складовими непрямого показника, які
характеризують об’єми продукції, кількість абонентів та комунікаційну
інтенсивність. Наприклад, кількість сигнальних інформацій, які
направлені абонентам ВРІ за певний проміжок часу; кількість інформацій,
що припадає на одне ДЗК тощо. Проте ці показники, знов таки, не
враховують специфічність підготовки і надання кожної послуги і видання
інформаційного продукту.

Зі сказаного видно, що ні для інформаційної продукції, ні для такої її
різновидності як послуги, ні, тим паче, для загальної сукупності
результатів і наслідків НІД, не можуть бути підібрані універсальні
натуральні вимірники, за якими можна було б обліковувати їхній сумарний
обсяг, засобами співставлення різнорідних видів продукції і послуг і
приведення їх до єдиної розмірності. Між натуральними вимірниками і
кількісною мірою існують суттєві протиріччя, які виражаються в специфіці
інформації як продукції. Натуральні вимірники відображають лише певні
якості продуктів і послуг, в той час як потрібна єдина міра обліку, яка
б абстрагувала від конкретних особливостей інформаційної продукції і
об’єднувала б різнорідні продукти і послуги.

Тим загальним, що об’єднує всю інформаційну продукцію, є лише вкладена в
її виробництво праця, виражена в однорідних одиницях робочого часу.
Витрати робочого часу на виробництво одиниці продукту і послуги є саме
тою універсальною мірою обліку, котра нівелює різницю між конкретною
корисною працею, і працею щодо створення різноманітних її видів, яка
реалізується надалі у формі конкретної послуги чи товару. Будучи мірою
праці, витрати робочого часу стають тим самим і мірою результатів,
оскільки праця утворює субстанційну основу різноманітних видів продуктів
і послуг.

Слід зауважити, що мірою праці і її результатів стають не будь-які
витрати робочого часу, а тільки ті, що визнаються об’єктивно необхідними
за даних умовах виробництва і визначаються через хронометражні заміри і
фіксуються в нормах і нормативах. Тому нормативи з праці слід розглядати
як безумовну умову обліку НІД.

Розрізняють нормативи:

тривалості роботи: оптимальні терміни виконання як інформаційного
процесу в цілому, так і його окремої частини;

часу обслуговування обладнання: необхідний у заданих
організаційно-технічних умовах час на обслуговування одиниці виробничого
обладнання, робочого місця за певний проміжок часу;

чисельності працівників: чисельність персоналу, мінімально необхідного
для виконання інформаційних і інформаційно-технічних робіт;

витрати матеріальних ресурсів: витрати основних і допоміжних матеріалів
на продукцію, один процес, одиницю роботи, які встановлюються за всіма
видами інформаційної діяльності на основі технологічних процесів
(видавничих, бібліотечних, аналітичних тощо), виходячи з їхнього змісту.

Розробка і використання в інформаційному органі обгрунтованих нормативів
сприяє рентабельності виробництва, тобто збільшенню прибутку.

Робочий час, потрібний для виконання одиниці певної інформаційної
продукції називається трудоємкістю, звідси, норматив трудоємкості (Нт) –
це кількість праці, необхідної для створення продукції, вираженої в
годинах. Він є регулятором робочого часу, потрібного для виконання
певної роботи (норма часу), або обсягу роботи, яка повинна бути виконана
за одиницю часу (норма виробітку).

Нормативи трудоємкості поділяються на укрупнені, що враховують витрати
часу на отримання закінченої інформаційної продукції, і диференційовані
(поопераційні), що визначають витрати часу на виконання певної операції
або будь-якої її частини. Поопераційні нормативи дають змогу враховувати
частку вкладу кожного працівників.

Трудоємкість обраховується за формулою:

Т = (Нв1 + Нв2 + Нв3 + .) х Кн,

де Т – трудоємкість ІП;

Нв – норма виробітку на кожний технологічний процес, з якого складається
кінцевий продукт;

Кн – коефіцієнт непродуктивних витрат часу на організаційно-технічне
обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби.

Сумарні трудовитрати на виробництво інформаційної продукції в одиницях
робочого часу за певний відрізок часу, наприклад, за рік (річна
трудоємкість) визначається за формулою:

Тр = Т х Ор + Во,

де: Tр – річна трудоємкість сумарного об’єму продукції;

Т – трудоємкість випуску одиниці певного виду продукції;

Ор – річний обсяг випуску даного виду продукції в натуральних
вимірниках;

Во – реальні витрати часу на обслуговування споживача (контакти зі
споживачами і допоміжні операції по інформаційній формі послуги або
режиму обслуговування за рік).

Для прикладу зробимо розрахунок трудовитрат на випуск інформаційного
продукту «Індивідуальна інформація за однією темою по телефону» (відбір
документів, перегляд, запис і повідомлення споживача) при укрупненій
нормі виробітку 5 док. за годину. Виконано – 15 інформацій по 5
документів у кожній. Витрати на повідомлення по телефону – 10 хв.

Tм = (Т = 1 г) х (Ом = 15 інформ.) + (Во = 15 х 10:60 = 2,5 г) = 17,5.

Отже, трудоємкість 15 інформаційних повідомлень по 5 документів у
кожному по телефону становить 17,5 годин.

Сумарна нормативна трудоємкість дозволяє визначити обгрунтований рівень
витрат живої праці на запланований або фактичний обсяг випуску продукції
в заданий період часу і може бути орієнтиром діяльності інформаційного
органу на кінцевий результат.

Донедавна інформаційний орган будь-якого підпорядкування користувались
еталонними нормативами або вдосконалювали їх і створювали свої. І це
всіх влаштовувало, бо інформаційна продукція реалізовувалася безоплатно.
Приміром, існують «Типові норми для розрахунку штату
редакційно-видавничих працівників, зайнятих в установах і організаціях
підготовкою і випуском відомчої літератури і інформаційних друкованих
матеріалів, минаючи видавництва» (1971 р.), «Норми часу на переклад і
обробку науково-технічної літератури і документації» (1981 р.),
«Нормативи часу на роботи по науково-технічній інформації» (1983 р.),
«Примірні норми часу на організаційно-адміністративну роботу і
підвищення кваліфікації» (1983 р.), «Комплексні норми часу і виробітку
на основні процеси роботи для універсальних наукових бібліотек» (1984
р.), «Норми на основні бібліотечні процеси комплектування, обліку
бібліотечної обробки видань і роботи з фондом» (1984 р.), «Норми на
основні процеси науково-методичної роботи та редакційно-видавничої
діяльності» (1985 р.), «Єдині норми часу (виробітку) на машинописні
роботи» (1985 р.), «Єдині норми часу і виробітку на роботи, які
виконуються на перфораційних, клавішних обчислювальних машинах і
пристроях підготовки даних на машинних носіях» (1986 р.), «Укрупнені
норми часу на розробку програмних засобів обчислювальної техніки» (1986
р.), «Норми на основні процеси науково-дослідної роботи»(1987 р.),
«Нормативи часу на патентні дослідження» (1987 р.), «Укрупнені норми
часу на роботи по діловодному обслуговуванню» (1988 р.), «Типові норми
часу для працівників газетно-журнальної інформації
довідково-інформаційної служби» (1989 р.), «Норми часу на основні
процеси науково-методичної, науково-дослідної, координаційної роботи,
організації праці і управління; (1990 р), «Типові норми часу на роботи,
які виконуються в бібліотеках» (1991 р.). Як бачимо, стандартні (типові)
норми виробітку встановлені майже для всієї діяльності ІО. Ці нормативи
не втратили своєї дієвості і зараз, але бажано все таки розробити свої,
як зробила це, наприклад, Національна парламентська бібліотека України
(«Норми на процеси бібліотечно-бібліографічної роботи Державної
бібліотеки України», 1992 р.).

Еталонні норми часу і виробітку на типові для інформаційних органів види
продукції наведені в додатку 8.

При користуванні типовими нормативами потрібно в кожному конкретному
випадку врахувати відповідність умов даного інформаційному органу
умовам, викладеним у нормативі, прослідкувати щоб кількісне значення
основних факторів, які впливають на час виконання відповідних видів
продуктів і послуг, відповідало їх середньостатистичному значенню для
цього виду робіт.

Середньостатистичне значення таких факторів пропонується визначати таким
чином: для факторів, що відображаються в державній, відомчій чи
внутрішній статистиці – як середнє кількісне значення фактора, яке
припадає на одиницю даного виду продукту чи послуги. Розрахунок ведеться
за їх сукупністю, виробленою за звітний період, але не менше ніж за рік.
Так розраховуються, приміром, середній обсяг одного підготовленого
документу; середня кількість споживачів, які обслуговуються в певних
режимах, середні тиражі, середня кількість запитів тощо. Для факторів,
які не відображаються в звітності середньостатистичне числове значення
рекомендується встановлювати за даними вибіркових спостережень.

Вибір орієнтовних нормативів здійснюється за такою схемою:

1. Розробка переліку видів продуктів і послуг, які будуть вироблятися;

2. Відбір нормативних карт із стандартних нормативів на інформаційні
роботи для використання в якості власних норм;

3. Встановлення відповідності стандартних нормованих технологічних
стадій і операцій, прийнятій в інформаційному органі технології
виробництва;

4. Встановлення середньостатистичних значень основних факторів, які
впливають на час виконання відповідних видів продукції;

За відібраними нормативами розраховуються свої норми часу на виробництво
одиниці конкретного виду продукту чи послуги за формулою:

Нч = Н х Кз, де Нч – норма часу на виробництво продукції;

Н – норматив оперативного часу за стандартом;

Кз – поправочний коефіцієнт на непродуктивні витрати часу, з врахуванням
організаційно-технічного обслуговування робочого місця, відпочинку,
особистих потреб тощо.

Приклад визначення норми часу на підготовку фактографічної довідки
наведений у додатку 9.

Для розрахунку трудовитрат на складну і комбіновану продукцію, до
виготовлення якої залучаються інші підрозділи, використовуються
відповідні нормативи.

На наш погляд, стандартні нормативи доречно використати при формуванні
перспективного асортименту, а надалі встановлювати свої норми виробітку,
що дозволять врахувати реальні умови праці (стан і рівень використаних
технічних засобів, характер технології виконання, рівень організації
виробництва і праці), складність отримання даного виду продукту чи
послуги, кваліфікаційний рівень і досвід виконавця (вміння
використовувати найбільш доцільні прийоми і методи виконання завдання,
вміння аналітично мислити тощо) і додаткові фактори, притаманні тільки
НІД, а саме:

значну питому вагу елементів творчої праці при підготовці деяких видів
інформаційної продукції (аналітичних оглядів і довідок, експертних
розвідок, рефератів);

тематичну різноманітність використовуваних в якості сировинної бази
первинних документів, внаслідок чого навіть при виконанні однотипових
робіт час, необхідний для аналізу першоджерела, варіюється в широких
межах;

індивідуальний характер інформаційних потреб, що у певній мірі приводить
до індивідуалізації витрат часу в першу чергу при пошуку інформації, не
зважаючи на технологічну однорідність процесів задоволення потреб і
кількості першоджерел, використовуваних для виконання роботи.

Всі ці фактори викликають необхідність диференціювати витрати часу по
кожній складовій процесу і складати їх разом для встановлення
трудовитрат в цілому по конкретним продуктам чи послугам. Проведена
робота швидко окупиться, бо дасть змогу віднайти резерви зниження
собівартості продукції, визначити професійну придатність працівника для
виконання даного виду продукції, підвищити рентабельність виробництва і
економічний ефект НІД, що в кінцевому результаті приведе до збільшення
прибутку. До того ж, старі норми не враховують зміни в технологічних
процесах підготовки і пов’язані з широким використанням ПК. Більш уважно
ставитися до нормування виготовлення продукції змушують виробників
інформації її комерційне призначення і проблеми фінансування НІД.

Визначення особистих норм витрати часу на виготовлення певного виду
продукції здійснюється засобом хронометражу.

Методика проведення хронометражу не складна: тричі – на початку,
всередині і наприкінці робочого дня проводяться заміри поточного часу,
який витрачається на певну операцію, процес тощо, і фіксується в
хронометражній карті. Одночасно фіксуються дефектні заміри, кількість
яких не повинна перевищувати 15% загальної кількості. Хронометраж однієї
операції проводиться декілька днів підряд чи вроздріб, виходячи з того,
що чим менша тривалість операції, тим більше повинно бути замірів. Далі
з хроноряду виключаються помилкові та дефектні заміри і перевіряється
його якість шляхом визначення коефіцієнту сталості (відношення
максимального часу до мінімального, не повинне перебільшувати 2,5 або
3,0). Після цього вираховується середній показник витрат часу на
виконання даного елементу, операції, процесу тощо (Сз = сумі величин
всіх якісних замірів поділеній на їх кількість), яка помножується на
поправочний коефіцієнт (Кп), який послабляє напруження норми.

Державна бібліотека Білорусі пропонує такі поправочні коефіцієнти для
нормування автоматизованих бібліотечних процесів:

1,5 – для врахування витрат часу на підготовку до роботи і її
закінчення, організаційно-технічне обслуговування робочого місця,
перерви на відпочинок і особисті потреби (14% оперативного часу);

1,2 – при опрацюванні документів з використанням довідкової літератури,
а також при веденні постійної картотеки;

1,1 – при роботі з іноземними мовами;

0,55 – організаційні втрати при переключенні з процесу на процес (5%
бюджету робочого часу працівника);

1,1 – при верифікації (контроль запису методом повторного набору);

1,2 – при виборі даних з первинних документів;

1,15 – витрати часу на корекцію;

1,1 – при проведенні контролю якості;

1,16 – при введенні інформації на машинні носії з використанням
плаваючого макету (зміна поля).

Допускається при необхідності використання декількох поправочних
коефіцієнтів, які перемножуються між собою.

Так, в наведеному у додатку №11 прикладі хронометражу для визначення
норми часу на операцію «Введення на машинний носій бібліографічної
інформації», потрібно використати поправочний коефіцієнт 2,08

(1,5 х 1,1 х 1,15 х 1,1). Тоді норма на даний процес буде реальніша і
становитиме 7,19 хв. (3,46 х 2,08).

Сума норм на всі елементи операції (процесу) помножена на поправочний
коефіцієнт дає оперативний час, потрібний на їх виконання.

Нч = (Тср1 + Тср2 + Тср10) х Кп.

Слід зауважити, що поправочні коефіцієнти і встановлені норми виробітку
повинні бути затверджені керівництвом і профспілкою.

Крім натуральних і трудових вимірників обсягів інформаційної продукції є
ще вартісні вимірники, які показують ступінь визнання споживачами
цінності НІД даного інформаційного органу, і позначаються на її
собівартості і комерційній ціні.

Реферат на тему:

Список літератури

Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах:
Затверджено 5 лип. 1994 р. // Відомості ВРУ. – 1994.– № 31. – Ст. 286.

Закон України. Про інформацію: Закон України: Затверджено 2 жовт. 1992
р. // Відомості ВРУ. –1992. – № 48. – Ст. 650.

Закон України. Про науково-технічну інформацію: Затверджено 25 черв.
1993 р. // Відомості ВРУ. – 1993. – № 33. – Ст. 345.

Закон України. Про національну програму інформатизації: Затверджено 4
лют. 1998 р. // Уряд. кур’єр.– 1998.–12 берез.

Похожие записи