Реферат на тему:

Визначення собівартості інформаційної продукції

Собівартість інформаційних продуктів чи послуг – це виражена в грошовій
формі сукупність витрат на всі роботи, які виконуються інформаційним
органом у процесі збору, переробки, збереження і реалізації інформації.
Вона поділяється на планову і реальну.

Планова собівартість передбачає вибір найбільш економічного способу
виконання роботи, тобто визначення необхідної величини витрат на
інформаційні процеси високої якості виконання при найбільш раціональному
і ефективному використанні виробничих фондів, матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів. Для її визначення необхідно дати грошову оцінку
виробництва продукції. Таку оцінку можна здійснити двома способами:

– шляхом розрахунку повних витрат або кошторисної вартості виробництва
загального обсягу продукції за основними техніко-економічними факторами
калькуляційного кошторису сумарних витрат.

– шляхом встановлення внутрішніх цін виробництва одиниці кожного
найменування продукту на основі одиничної калькуляції витрат з наступним
підсумовуванням витрат по усьому виробництву.

Показник собівартості продукції широко використовується в економічних
розрахунках, враховується при плануванні НІД, при визначенні розмірів
фінансування інформаційного органу і ціноутворенні. Зниження
собівартості інформаційних процесів веде до підвищення рентабельності
виробництва, до створення умов для зменшення витрат на НІД, а відтак, і
до зниження цін.

У практиці невеликих інформаційних органів для розрахунку собівартості
використовуються два показники:

1. Показник собівартості кожного виду інформаційної продукції у
відповідності з калькуляційними статтями витрат;

2. Кошторисна вартість всієї інформаційної продукції інформаційного
органу за статтями витрат

Найпростіший спосіб визначення собівартості продукції – калькуляція.

Калькуляція – це вираховування собівартості одиниці товару чи послуги
(або повного обсягу) на основі прогнозованих прогресивних норм витрат
трудових і матеріальних ресурсів на всі технологічні процеси
виготовлення і реалізації продукції. Калькуляція собівартості однієї
книговидачі наведена в додатку 10.

На основі калькуляції також розраховується кошторисна вартість, або
внутрішня ціна будь-якого продукту чи послуги і їх сукупності.

До складу типового кошторису включаються всі прямі і непрямі витрати, що
мали місце при виготовленні, а саме:

основна і додаткова заробітна плата працівників, відрахування, витрати
на відрядження, оплата робіт, які виконують сторонні організації;

вартість основних і допоміжних матеріалів;

амортизаційні витрати.

накладні витрати (комунальні платежі, витрати по оренді, капітальні
вклади, спрямовані на створення продукції, проценти за позичках, деякі
види податків тощо);

інші витрати (транспортні, на пересилку поштою, по електронній пошті, по
телефону, факсу, модему тощо):

витрати управлінського характеру (основні і накладні) на одиницю
продукції.

Приклад кошторису витрат:

1. Прямі витрати на виробництво:

1.1. Основна і додаткова заробітна плата.

1.2. Матеріальні витрати:

1.2.1. Вартість основних і допоміжних матеріалів.

1.2.2. Амортизаційні відрахування.

2. Загальносистемні витрати:

2.1. Витрати на комплектування фондів.

2.2. Управлінські витрати.

2.3. Загальногосподарські витрати, в т. ч. і на утримання і експлуатацію
обладнання.

3. Витрати по пересилці.

Всього собівартість продукції

4. Додана вартість (умовний нормативний прибуток).

Всього повні витрати (кошторисна вартість) сумарного обсягу
або внутрішня ціна одиниці виробленої продукції встановленого
асортименту.

Найбільша частина кошторисних витрат припадає на собівартість. Друга
частина пов’язана з формуванням оборотних фондів (поточних активів).
Інші – не прямі види витрат (витрати по оренді, оплаті комунальних
послуг, капітальні вклади, проценти за позички, деякі види податків
тощо) в тій чи іншій мірі відносяться на рахунок прибутку до або після
оподаткування.

Наводимо спрощену методику розрахунків кошторису (проектної ціни)
виробництва інформаційної продукції:

1. Прямі витрати на виробництво.

1.1. Основна і додаткова заробітна плата.

За нормою часу на одиницю продукції і сумарним обсягам виробництва за
оцінюваний (плановий чи фактичний) період встановлюються сумарні
трудовитрати на весь обсяг виробництва за формулою:

Тс = Нч х Ов х Кн,

де Тс – сумарні трудовитрати;

Нч – норми часу на виробництво певного виду продукту;

Ов – обcяг виробництва за оцінюваний період;

Кн – коефіцієнт невиробничих витрат часу (на організаційно-технічне

обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби тощо. В
органах НТІ = 1,12).

Так вираховується витрати робочого часу на кожен вид продукції, які
потім сумуються.

Тсп = Тс1 + Тс2 +………..+ Тс10.

На основі даних про сумарні трудовитрати і річний фонд робочого часу
одного працівника визначається чисельність працівників, необхідних для
виконання заданого обсягу продукції за формулою:

Чп = Тсп : Фрч х Кп,

де Чп – чисельність працівників;

Тсп – трудовитрати на всю продукцію;

Фрч – фонд робочого часу одного працюючого за оцінюваний період;

Кп – коефіцієнт підміни, який враховує невиходи співробітників на роботу
(В органах НТІ = 1,09).

За даними про необхідну чисельність працівників і їхньої
середньомісячної заробітної плати визначаються сумарні витрати по
заробітній платі на загальний обсяг виробництва:

Ззп = Чп х Зпп х м х Кв,

де Ззп – загальна сума заробітної плати (основна + додаткова +
відрахування);

Чп – чисельність працівників;

Зпп – середньомісячна заробітна плата працівників;

м – число місяців в оцінюваний період;

Кв – коефіцієнт відрахувань від заробітної плати.

1.2. Матеріальні витрати.

Розрахунок витрат по основних і допоміжних матеріалах усіх видів
матеріальних продуктів визначається на основі даних щодо обсягів
виробництва окремих продуктів і технічно обумовлених нормах витрат
матеріальних ресурсів на одиницю кожного з них.

За матеріалоємністю всю інформаційну продукцію слід диференціювати на
групи: машиноорієнтована продукція; видавнича продукція; послуги з
науково-технічної пропаганди, що набувають матеріалізованої форми;
продукція індивідуального характеру і нематеріалізовані послуги.

В останній групі: – нематеріалізовані послуги – витрати матеріалів
незначні і для більшості їх видів не мають суттєвого значення. Їх можна
не брати до уваги (особливо при наявності державного фінансування),
розглядаючи вартість використаного паперу і канцелярського приладдя як
частину загальногосподарчої діяльності базового підрозділу.

По кожній з інших груп розрахунок потреб у матеріалах (в грошовому
вираженні) визначається за формулою:

Ввм1 = М1 х Цод,

де Ввм1 – вартість потрібної кількості певного виду витратного
матеріалу;

М1 – кількість необхідного матеріалу на оцінюваний період для
виробництва певного виду продукції;

Цод – ціна одиниці матеріалу.

Так здійснюється розрахунок кожному виду матеріалу для кожного виду
продукту, який потім сумується. Сума розглядається як загальна вартість
основних і допоміжних матеріалів, необхідних для видання повного обсягу
продукції за оцінюваний період.

1.2.2. Амортизаційні відрахування.

Величина амортизаційного відрахування визначається, виходячи з норм
амортизації по кожному виду обладнання до суми його первинної балансової
вартості з врахуванням часу використання обладнання за формулою:

Ав = Бв – На х Кч,

де Ав – амортизаційні відрахування;

Бв – балансова вартість даного обладнання;

На – норма амортизації даного виду обладнання;

Кч – коефіцієнт часу використання обладнання (визначається як відношення
сумарного часу, відпрацьованого обладнанням безпосередньо для
виробництва даного продукту до річного фонду часу його роботи).

Амортизаційні відрахування обчислюються по кожному виду обладнання і
потім сумуються.

2. Загальносистемні витрати.

Витрати на комплектування ДІФу вираховуються в залежності від видів
надходжень документів і матеріалів за загальнобібліотечними нормами на
їх обробку і зберігання. Витратами на комплектування загальних фондів
можна також знехтувати.

Можна не брати до уваги витрати на утримання і експлуатацію обладнання в
силу їх незначності.

З огляду на це, величину загальносистемних витрат, що відносяться на
виробництво продукту чи послуги, розраховуємо помноживши
загальносистемні витрати на відношення витрат на заробітну плату по
загальному обсягу виробництва до фонду заробітної плати в цілому:

Взс = Вп х Ззп : Фзп,

де Взс – витрати загальносистемні, що припадають на обсяг виробництва;

Вп – витрати повні загальносистемні;

Ззп – заробітна плата по загальному обсягу виробництва;

Фзп – фонд заробітної плати в цілому.

3. Витрати по пересилці (надання інформацій по телефону, факсу, модему
за допомогою ПК) є елементом інформаційних послуг і тому всі витрати по
цьому розділу повинні включатися в повному обсязі в кошторисну вартість
інформаційного виробництва.

4. Додана вартість (умовний нормативний прибуток).

Ціллю виготовлення і продажу товару в будь-якому бізнесі є, в першу
чергу, отримання прибутку для покриття витрат і подальшого його
розвитку. Прибуток у залежності від сфери використання цін і їх
призначення може відображати або затрати додаткової праці, або особливу
корисність споживання випущеної продукції, яка виражається в формі
економії ресурсів у споживача, прийнятті вирішальних рішень тощо.

Визначення розміру умовного нормативного прибутку (Пн) є найбільш
складною справою. «Інструкція про порядок затвердження цін на послуги в
області науково-технічної інформації» (1983 р.), якою користувалися в
радянські часи, норматив прибутку встановлювала у розмірі 5% від
собівартості послуги чи товару, пізніше – до 10%. Умовний норматив
прибутку, а відповідно і його розмір повинен бути поставлений у
залежність від запланованої величини умовного економічного ефекту
використання інформаційної продукції і її пропаганди, тобто, від
кінцевого результату НІД. У зв’язку з рухливістю величини економічного
ефекту по роках, для розрахунку доцільно брати його середньорічне
значення, виходячи з фактичного прибутку за декілька років.

Зразок калькуляційної кошторисної вартості і проектної ціни на
інформаційний продукт «Аналітичний огляд» подано в додатку 12, а приклад
розрахунку кошторису витрат на продукт «Передовий досвід» наведено в
додатку 13.

На основі проведених розрахунків собівартості інформаційної продукцій,
призначеної до випуску і кошторису витрат на НІД, формується прибуткова
(Додаток 14) і витратна (Додаток 15) частини бюджету інформаційного
органу.

Список літератури

Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах:
Затверджено 5 лип. 1994 р. // Відомості ВРУ. – 1994.– № 31. – Ст. 286.

Закон України. Про інформацію: Закон України: Затверджено 2 жовт. 1992
р. // Відомості ВРУ. –1992. – № 48. – Ст. 650.

Закон України. Про науково-технічну інформацію: Затверджено 25 черв.
1993 р. // Відомості ВРУ. – 1993. – № 33. – Ст. 345.

Закон України. Про національну програму інформатизації: Затверджено 4
лют. 1998 р. // Уряд. кур’єр.– 1998.–12 берез.

Похожие записи