Реферат

на тему:

Супутникові телевізійні системи

США та Японією виробляється система супутникового зв’язку
суперкомп’ютерів «Гігабіт нетворк», яка максимально скоротить
«електронну відстань» між цими двома країнами, розширивши при цьому
з’єднуючий інформаційний потік. За секунду нова система зможе
«пропускати» 1 гігабіт інформації, або порядку 60 млн символів, що дає
швидку передачу колосального обсягу даних. З її введенням загальна
комунікаційна мережа зв’яже комп’ютери державних закладів, університетів
та інших абонентів, які мають не тільки супершвидкодіючі суперкомп’ютери
з колосальною пам’яттю, але й не менш сучасні ЕОМ. Велика пропускна
спроможність «космічного каналу» дозволить без перекручень передавати
графічні зображення різної складності, що відкриває, наприклад,
можливість транслювати програми телебачення високої чіткості.

Технічно «Гігабіт нетворк» буде являти собою систему, що замикається
прийомно-передавальними антенами, які за допомогою космічних
комунікаційних супутників та наземних ретрансляторів будуть підтримувати
постійний зв’язок між Японією та США. Комп’ютери будуть з’єднані зі
стаціонарними колективними антенами за допомогою оптикопровідних
кабелів. Для того, щоб підключити Японію до цієї мережі, планується
створити ретрансляційний комплекс на Гавайських островах.

Компанія «Х’юз ком’юнікейшнз» планує ввести нову супутникову систему
«ДиректТБ». Через невелику параболічну антену, що встановлюється на даху
будинку, користувачі зможуть приймати 150 каналів телебачення.

Одночасно одна з найбільших у світі компаній кабельного телебачення
«Телеком’юнікейшнз» планує вийти на американський ринок з новим
декодером, який дасть можливість приймати до 540 телеканалів.

Хоча в Європі ще поки немає свого діючого супутника прямого
телемовлення, але вже завершено розробку проектів штучних супутників
Землі (ШСЗ), котрі планується вивести на навколоземну орбіту протягом
1995-2000 рр. Мета цього проекту – розробка менш коштовних і в той же
час найсучасніших супутників нового покоління. Вони прийдуть на зміну
таким ШСЗ, як TDF,TV-SAT,ТЕLЕ-Х, SВS, АSТRА. Усі ці супутники є
типовими, але з різними технічними характеристиками, що терпляче чекають
свого виведення на орбіту і для яких вирішені далеко не всі проблеми,
зокрема фінансові.

Нині, коли французький уряд має прийняти рішення за програмою ТОР та
визначити юридичну структуру інстанції, до компетенції якої ввійдуть
франко-німецькі супутники ТDF/TV-SАТ, і коли в світі продовжуються
«великі маневри» у сфері телебачення з високою розв’язувальною
спроможністю, європейська організація із супутникового зв’язку
(Євротелсат) нагадала всім про своє існування.

Спираючись на мандат близько 30 країн-членів, Євротелсат доручила
інженерам розробити технічні проекти та порядок фінансування супутників
прямого телевізійного повідомлення другого покоління, котрі мають
змінити ті ШСЗ, рішення про створення котрих було прийнято рядом таких
країн, як Франція. Німеччина, Великобританія, а також скандинавськими
державами ще в той час, коли телебачення не виходило за межі
національних кордонів.

Результати досліджень були представлені у Парижі всім країнам – членам
Євротелсат з тим, щоб вони обміркували можливі рамки реалізації цього
проекту та оптимальні характеристики супутникової системи. Європа не
може дозволити собі відставання в галузі телеінформування, тим більше,
що фінансові перспективи виявилися настільки багатообіцяючими, що в
багатьох буквально розгорівся апетит.

Уперше ідею створення європейської системи телеінформування було
висунуто ще у 1985 р. генеральним директором Євротелсат А.Карузо. Тоді
він уявляв собі, що це буде система, яка має два супутники на орбіті і
один – на Землі, загальною вартістю 4,5 млрд фр. Відтоді його ідея
зазнала значних змін, враховуючи витрати на експлуатацію національних
супутників.

Проект «Євросат» передбачає пуск на орбіту трьох супутників, один з яких
– резервний. Зона їхньої дії при розташуванні на висоті 36000 км над
екватором забезпечить повне охоплення території країн – членів
Євротелсат. Кожен супутник має обслуговувати 14 каналів, причому сфери
дії деяких з них взаємно перекриють один одного з тим, щоб задовольняти
регіональні та лінгвістичні потреби. Більше того, кожен ретранслятор
матиме вихідну потужність у 100-125 Ват. Для гарантування максимальної
гнучкості, система «Євросат» задумана таким чином, щоб її ретранслятори
могли працювати за різними схемами за командами із Землі. Це дало б
змогу міняти залежно від потреб кількість каналів у кожному пакеті,
забезпечити зниження у 8-10 разів плати за оренду каналів та дозволило б
знайти максимальне число користувачів залежно від часу дня.

Звичайно, передачі супутників системи «Євросат» прийматимуться на антени
малого діаметра, і супутники зможуть ретранслювати телевізійні програми
з високим розв’язанням. Це буде телебачення завтрашнього дня із
зображенням виключно високої якості.

У наш час супутників стало дуже багато: приголомшуючи телеглядача, перед
яким стоїть проблема вибору, вони означають також для організаторів
телебачення відносний ризикований прибуток, а це змусить їх обмежитися
природними мовними регіонами. Звідси невизначеність у зв’язку з
конкретним створенням європейських телепрограм і небезпека мовного чи
тематичного роздрібнення.

Після п’яти років бездіяльності «рулетка» супутників розкручується
знову. Протягом найближчого часу двокольоровий пейзаж, створений
Іntelsat V і ЕСS F1, розпадеться на стільки нових систем, скільки в
Європі налічується великих країн. Вибір належного супутника
позначатиметься скоріше щасливою випадковістю, ніж раціональними
намірами.

Після вдалого запуску супутника ЕСS FV один за одним з’являлися Аstra,
ТDF-1, ТVSat-2, Кореrnicus, Оlympus, ВSВ, ТDF-2, потім покоління
супутників ЕСS-2, Тelecom-2, причому всі вони розрізнюються за своїми
технічними характеристиками і кількістю ретрансляторів. Не варто також
забувати й відмінність юридичних норм і вимог до програм, що
використовуються залежно від країни передачі і типології супутників, а
також те, чи йдеться про пряме телебачення або подальшу ретрансляцію
через наземні мережі.

Для ілюстрації складності майбутнього вибору наведемо приклад
телеглядача, котрий хотів би приймати всі програми, що передаються чи
ретранслюються за допомогою супутників. У 1988 р. цього можна було
досягти за допомогою двох антен, або в крайньому випадку трьох у деяких
районах Франції. У 90-ті рр. потрібно буде близько восьми антен, деякі з
них мають бути невеликих розмірів, інші ж повинні перебільшувати півтора
метри у діаметрі, причому всі антени мають з’єднуватись із складними
(через відмінність використаних стандартів) електронними пристроями, які
дорого коштують Отже, таким телеглядачем зможе бути лише який-небудь
оператор кабельних мереж. Для масового телеглядача потрібен телемайстер
з колективних антен, який зумів би забезпечити своїх замовників широким
спектром послуг. А індивідуальному телеглядачу доведеться витрачати
непомірні суми, щоб задовольнити своє бажання дивитися багато програм.

Завтра для власника телекомпанії – вибір кращого супутника системи Аstra
відносно до ЕСS, а також ТDF ТV-Sat відносно до Тelecom-1 або Тelecom-2,
або ВSВ. Можливо, що замість двох багатомовних систем Іntelsat V або ЕСS
FV з’являться так звані супутники «Ноt-Віrds» по мовних зонах:
німецькій, англійській, французькій та іспанській. Європейське
телебачення, вірогідніше, відступить до природних мовних регіонів після
невдачі декількох спроб у 80-х рр. з такими системами, як Sку Сhannel,
Мusic Box, Film Net тощо.

Якщо повернення до мовних регіонів підтвердиться, воно змусить поставити
два питання:

– Чи можна приймати телебачення, призначене для всіх європейських
телеглядачів?

– Чи буде поділ на мовні регіони реальною перешкодою для створення
європейських телепрограм?

У відповіді на перше запитання досі некоректно розрізняли головне і
другорядне. Насправді, для телебачення, яке претендувало б на
європейський масштаб, немає особливого значення, чи передаються його
програми в один і той же час, по одному й тому самому супутнику для всіх
європейських телеглядачів чи ні.

У той момент, коли вартість оренди ретранслятора в умовах
довгострокового недозавантаження потужностей у середньому знизиться до
30 млн фр. за рік, можна буде загальнодоступно передавати одну й ту саму
програму по кількох супутникових каналах, пристосовуючи час передач до
звичок жителів кожної країни. Наприклад, навіщо позбавляти себе
можливості пристосувати години передачі до звичок німців (з урахуванням
повернення дітей зі школи, годин прийняття їжі і так далі), якщо ми
хочемо показати німцям французьку культурну програму? Якщо використання
двох ретрансляторів за додаткову сплату 30 млн фр. за рік дозволяє
вдвічі збільшити кількість телеглядачів, хіба не варта справа заходу?

Оскільки над Європою вже висять близько 60 супутників, уявляється
найбільш доцільним створювати майбутні європейські тематичні або
загальні програми, орендуючи кілька ретрансляторів для кожної з
переважаючих мов і кожного з основних ринків (для Великобританії,
Німеччини, Франції, Іспанії), ніж намагатися нав’язувати одну програму,
що передасться одним супутником.

У плані економії вибір кількох ретрансляторів дозволяє включати рекламні
оголошення, краще пристосовані для кожного з цих ринків, програми до
конкуренції з боку телебачення на звичайних хвилях і уникати зайвих
витрат; зрештою, покращаться умови для врахування сподівань тих
телеглядачів, які бажають збільшення частки програм, присвячених
буденному життю. Чи потрібно через це відмовлятися від ідеї
загальноєвропейського телебачення? Зовсім ні! Ми чудово бачимо, що якщо
один продюсер створить програму чотирма мовами, то за наявними
міркуваннями щодо великого тиражу, він буде зацікавлений у
розповсюдженні максимуму подібних програм. Але чи з’явиться такий
продюсер? Чи не загрожує нам, вірогідніше, поява тематичних чи загальних
програм за мовами та територіями, що не мають органічного зв’язку один з
одним? У цьому випадку супутник означав би просте перенесення в космос
звичайного телебачення. Подібний хід подій можливий, хоча й
малоймовірний. Це може статися, якщо кожна країна виробить особливий
регламент для супутникових програм, який заперечував би регламент
сусідніх країн. Як не парадоксально, ця небезпека є більш серйозною для
програм, що передаються по прямому телебаченню і підпорядковані
національному законодавству, ніж для тих, що передаються по супутниках
особливих телекомунікацій і вільні від будь-яких обмежень. Дійсно,
організатори кабельного телебачення за підтримки європейських
співтовариств зуміли ствердити більш вільні правила гри, ніж ті, якими
керуються організатори прямого телебачення. У сфері регламентації
належить зробити великі кроки вперед. Ці кроки робляться. Але навіть у
нашому світі, ще усіяному національними цитаделями, плани супутникового
телебачення не можуть більше виникати на виключно національному грунті.
Їхні економічні основи були б дуже вузькими, а конкурентна боротьба з
програмами, що передаються на звичайних частотах, була б програна
завчасно.

Американський приклад не має викликати ілюзій: навіть в умовах
однорідного ринку організатори тематичних програм як платних, так і
безкоштовних, дійшли економічної рівноваги тільки тоді, коли кабельне
телебачення, їхня улюблена техніка, проникла більш як в третину
американських будинків.

Можна довести, що в Європі ці плани матимуть економічний зміст тільки в
тому випадку, якщо введення кабельного телебачення та прямий прийом зі
супутника дозволять захопити понад 50 % будинків у кожній мовній зоні. І
в Німеччині, і у Франції, і у Великій Британії, і в Іспанії, очевидно,
не доводиться сподіватись на такий відсоток охоплення навіть до 2000 р.
В організаторів супутникового телебачення не буде іншого виходу, крім як
систематично шукати великі тиражі, збільшуючи кількість програм, що
передаються сумісно і майже одночасно (у зручні години для кожної країни
і які підходять за змістом для кожного ринку), координуючи свої програми
та пропонуючи теми, що цікавлять усіх європейських телеглядачів.
Спочатку це будуть дитячі, спортивні та музичні програми; потім, будемо
сподіватися, художні програми та міжнародна інформація. Ще немає
справжнього організатора європейського телебачення. Так не можна
називати ні тих, хто хоче створити декілька одномовних каналів (за типом
BSB, Murdoch тощо), ні тих, хто претендує на захоплення всієї Європи,
але користується лише англійською мовою або супроводжує програми
субтитрами англійською. Звичайно, і ті, і інші приречують себе або на
свій національний ринок, або на дуже вузьку аудиторію. Справжній
організаторський успіх за тими, хто буде прагнути передавати програму
одного типу різними мовами, використовувати для кожної мови супутник, що
найбільш підходить.

«Зоряні війни» – справа дуже недалекого майбутнього, в усякому разі у
сфері прямого телебачення в Європі. Дійсно, лише через шість тижнів
після запуску французького супутника прямого телебачення ТДФ-1 нова
європейська ракета «Аріан-4» має вивести на орбіту з космодрому в Куру
другий супутник аналогічного призначення «Астра-1А». Будь-який
телеглядач, влаштувавши невелику параболічну антену, зможе незабаром
вибирати між передачами цих двох супутників. Супутник ТДФ-1 французького
телебачення («Теледифюзьйон де Франс») вже передав перші зображення,
підтвердивши повний успіх з технічного погляду проекту. Це перший
супутник, передачі якого ведуться за новою європейською нормою в D2 МАС
цифрової обробки відображення та звуку. Супутник є, можна сказати,
«предметом розкоші» і є кроком уперед на шляху до високоякісного (з
високою розв’язувальною спроможністю) телебачення (TVHD) 2000 р. Судячи
з цього, цей успіх не викликав поки що великого ажіотажу серед
європейських телекомпаній – потенційних користувачів цієї «технологічної
коштовності». Останні зовсім не поспішають підписувати контракти на
якийсь з чотирьох каналів для ретрансляції програм з цього супутника.

До речі, у Франції виникла суперечка між прихильниками ТДФ-1. Тим самим
внесено значний вклад у суперечку між прихильниками «важкого» супутника
ТДФ-1 з його потужністю випромінювання в 230 Вт і супутникового
телебачення достатньої потужності 50 Вт. Не менш як 10 років тому в
Європі переважала перша з цих концепцій. Вважали, що для трансляції
телевізійних програм, які забезпечують впевнений прийом на всій
території, і ліквідації зон тіні, якими усіяний європейський спектр
частот, необхідні супутники, що забезпечують більш високу потужність
випромінювання. Саме тоді Франція та Німеччина приступили до виконання
паралельних програм ТДФ-1 та ТВ-Сат. Для їх успішного здійснення
промисловості довелося розв’язати деякі технічні проблеми. Треба було
розробити лампи хвилі, що біжить, потужністю в 50 Вт, необхідні для
кожною з п’яти передавачів, причому ці лампи мали неприємну особливість:
у них виникав пробій. Відзначимо, що і японці зазнали труднощів із
супутником прямого телебачення В5-2В, котрий їм вдалося випробувати лише
на потужності 90 Вт замість 100 Вт, передбачених контрактом. Потужність
передавачів також безпосередньо позначилась і на габаритах сонячних
батарей. Панелі сонячних батарей супутників ТДФ-1 і ТВ-Сат, розраховані
на 4,5 кВт, мають після розкриття близько 10 м у довжину, а тому
пристрій для їх розкриття у космосі має бути достатньо потужним.
Нагадаємо, що такий пристрій, не витримавши вібрацій у момент старту, не
спрацював на німецькому супутнику ТВ-Сат, котрий через це було втрачено.
Більше того, для розсіювання тепла для забезпечення потужності в 230 Вт
необхідний дуже точний пристрій контролю температури. Отже, для нових
проблем знаходяться новаторські розв’язки, але всяка медаль має свій
зворотний бік: у даному випадку йдеться про ціну.

До цього часу за створення супутників прямого телемовлення як в Європі,
так і в Японії розплачувалась держава. Французькі платники податків
виклали 1 млрд фр. лише за розробку супутника ТДФ-1. Загальна вартість
супутника ТДФ-2, включаючи його запуск, має скласти 1,8 млрд фр.
Оскільки держава не бажає сплачувати рахунки, то «Франс телеком»
доведеться розшукувати кошти. Після цього настане час комерційної
експлуатації.

Оренда одного передавача на супутнику ТДФ-1 оцінюється в 120 млн фр.
щорічно, у той час як на супутнику «Астра» оренда каналу потужністю в 45
Вт коштує 30 млн фр. на рік. Легкий супутник унаслідок таких тарифних
ставок виглядає привабливішим як для телекомпаній, так і для потенційних
телеглядачів, яким він може забезпечити різноманітні та численні
програми. Однак прихильники важких супутників зі свого боку
підкреслюють: якщо для прийому передач зі супутника, що забезпечує
потужність у 230 Вт, на французькій території достатньо параболічної
антени діаметром у 50 см, то для прийому сигналу передавача потужністю в
45 Вт потрібна при нинішньому технічному рівні антена діаметром у 120
см; тільки в цьому разі буде забезпечено зображення рівної якості.

Порівняно з ТДФ-1 супутник «Астра-1» можна скоріше віднести до
«предметів широкого вжитку». Цей супутник типу RСА-4000, зроблений
відділом «Астроспейс» американської фірми «Дженсрал електрик» на
замовлення «Європейської супутникової компанії» («Сосьєте єропеєн де
сателіт» – SES), зареєстрованій у Люксембурзі. Він має стати супутником,
якого фахівці на жаргоні називають «hot bird», тобто супутником з
максимальним рівнем рентабельності в комерційному плані, що
транслюватиме різноманітні передачі. За задумом SES, ШСЗ «Астра» буде з
допомогою своїх 16 ретрансляторів передавати розважальні програми
багатьма європейськими мовами, а також тематичні програми, здатні
залучити велику кількість телеглядачів у різних мовних зонах.

1991 р. у космос був виведений інший супутник – «Астра-1В». Хоча за
первісним проектом він має відігравати роль запасного супутника,
керівники 8Е5 не приховують, що, зважаючи на майбутню конкуренцію у
сфері прямого телебачення в Європі, цей ШСЗ буде, можливо,
використовуватися поряд з першим з тим, щоб пропонувати користувачам до
32 телевізійних каналів.

Передачі середньої потужності (45 Вт) супутника «Астра», центр зв’язку і
управління яким розташований у Бецдорфі, під Люксембургом, мають вестися
протягом 10 років для всієї території Західної Європи. Для прийому цих
передач у Німеччині, Франції, Великобританії та сусідніх країнах буде
достатньо параболічної антени діаметром 60 см. У принципі, приймати його
передачі зможуть 85 % усіх телеглядачів Західної Європи. Але, плануючи
пряме телебачення для індивідуальних користувачів, 8Е5 передбачає
можливість прийому і колективними користувачами (житлові будинки із
загальною антеною, готелі тощо), а також кабельними мережами.

Корпорація «Ньюз інтернешнл» Руперта Мердока вже почала виявляти інтерес
до оренди чотирьох каналів, призначених для телепрограм «Скай ченнел»,
«Скай мувіз», «Скай ньюз» і «Євроспорт». Група «Сміт телевіжн»
зарезервувала два ретранслятори для програм «Лайфстайл» і
«Скрінспорт/ТБ-спорт», передачі яких до цього часу велися через систему
«Інтелсат». Проводяться дуже вдалі переговори з іншими потенційними
користувачами, вказують у SES.

Звичайно, в довгостроковій перспективі передачі супутників «Астра» і ТДФ
розраховані на різну клієнтуру. Творці французького супутника
підкреслюють, що прагнуть, головним чином, підготувати технологію для
завтрашнього, багатообіцяючого ринку апаратури з високою спроможністю
прийому телезображення. У цей час у світі продається щороку 100 млрд
телевізорів. Це – потенційний ринок для заміни існуючого парка
телеапаратури. Враховуючи лише цю цифру, неважко уявити собі гігантські
масштаби тієї комерційної битви, котра вимальовується на горизонті.

Спочатку в Парижі планували надати французький супутник якій-небудь
приватній компанії, яка встановила б тарифну розцінку за канал 100 млн
фр. Але в подальшому віддали перевагу «логіці рівноваги», попросивши
«підрівняти» орендну плату до рівня конкурентів: 35-40 млн фр. за канал.
Безперечно, ШСЗ «Астра» відіграв певну роль у тому, що французький
супутник до цього часу не знайшов користувачів, які очікують, що їм
запропонують кращі умови. З урахуванням запуску супутника «Астра»
невеличка країна Люксембург з населенням 366 тис. чоловік планує
розширити рамки європейського телемовлення. Супутник прямого
телемовлення люксембурзької фірми «Сосьєте еропеен де сателіт» (SES)
стане першим штучним супутником Землі (ШСЗ), здатним транслювати
передачі по 16 каналах безпосередньо в будинки, розміщені в найбільш
густозаселених і багатих регіонах Європи, причому для прийому
телевізійного сигналу потрібні лише невеликі параболічні антени.
Телевізійні передачі, заплановані для трансляції до цього моменту,
будуть оплачуватись за рахунок прибутків від реклами, а з телеглядачів
ніякої платні стягуватися не буде.

Після того, як ракета «Аріан» вивела супутник «Астра» на орбіту, він, на
думку спостерігачів, істотним чином змінив стан у галузі засобів масової
інформації в Європі, забезпечив дешеве телевізійне мовлення в небачених
раніше масштабах, яке не визнає державних кордонів. На сьогодні для
прийому супутникових сигналів малої потужності потрібні великі
параболічні антени, що дорого коштують. А це обмежує коло потенційних
глядачів. Для прийому телепередач з «Астри» потрібна тільки параболічна
антена розміром з невеличку парасольку, яка коштує не більше, ніж
відеомагнітофон.

«Супутник середньої потужності найкраще пасує масовому ринку
телемовлення, і «Астра» буде першим супутником свого покоління», –
сказав прем’єр-міністр Люксембургу Жак Сантер в інтерв’ю Ассошіейтед
Прес. Він сподівається, що це дозволить показати у вигідному світлі
сучасну політику його країни в галузі засобів масової інформації. «На
початку 80-х років ми усвідомили, що у сфері аудіовізуальних засобів
масової інформації відбуваються великі зрушення», – сказав він.
Одночасно телевізійні монополії європейських урядів почали втрачати свою
владу з появою кабельного телебачення і перспективу супутникового
мовлення на весь континент». «Ми використали свій шанс на втілення
технічних нововведень», – заявив він. Уряд Люксембургу запровадив проект
«Астра» ще в 1983 р. Він має 20 % акцій SES, що становить капітал
розміром 3,4 млрд фр. (85 млн дол.), і погодився страхувати ризик,
пов’язаний із запуском ШЗС на суму до 5 млрд фр. (125 млн дол.).

Участь уряду в проекті «Астра» забезпечує цій програмі значну політичну
підтримку. З 15 інших акціонерів 8 – люксембурзькі фірми. Центр
управління супутниковим зв’язком розміщений у Бетцдорфі, за 20 км на
схід від столиці Люксембургу. Ж.Сантер сподівається, що проект «Астра»
забезпечить наплив прибутків у економіку країни, дякуючи виробництву
нової телеапаратури. «Супутник – це лише засіб передачі. Ми також
повинні готувати програми. Це другий важливий фактор», – сказав
прем’єр-міністр.

Люксембург вже має досвід введення новинок у розвитку засобів масової
інформації. Майже 60 років тому він сприяв створенню приватної
радіокомпанії, яка потім стала люксембурзького компанією «Компані
люксембуржуаз де теледиф’юзьон» (СLТ). Зараз ця компанія володіє
значними пакетами акцій телевізійних компаній у сусідній Франції,
колишній НДР і Бельгії, а через радіотелевізійну корпорацію
Радіо-Теле-Люксембург (RTL) має аудиторію близько 50 млн осіб на
тиждень. СLТ є головним платників податків Люксембургу і забезпечує від
2 до 3 % національного бюджету, повідомив офіційний представник уряду
Жан-Поль Зенс.

Проект «Астра» та пов’язане з ним починання в галузі телевізійного
виробництва Люксембург розглядає в тісній ув’язці з розширенням
Європейського Економічного Співтовариства, з утворенням Єдиного
європейського ринку без прикордонних бар’єрів та інших торгівельних
обмежень. За підрахунками ЄЕС, супутникове телебачення за найближчі
п’ять-сім років дасть поштовх підприємницькій діяльності та діловим
операціям на суму 11 млрд дол.; охоплюватимуться виробники параболічних
антен, дешифраторів та іншої апаратури, а також галузь реклами.

«Чому ми не можемо досягти успіхів там, де так щастить американцям, –
каже Ж.Сантер – Європа має активніше працювати над телевізійною
апаратурою та створенням власних програм». Незважаючи на високі
європейські ідеали, супутник «Астра» являє собою супутник RСА-4000
виробництва США, і SES підписала свій перший контракт на надання
чотирьох каналів мовлення з американським інформаційним магнатом
Рупертом Мердоком. Через ШЗС «Астра» Мердок дістав доступ більше ніж до
80 млн користувачів у Західній Європі, зокрема до зон, не охоплених
кабельним телебаченням, в яких телеглядачі можуть дивитися лише декілька
національних телевізійних програм. Головні ринки для проекту «Астра» –
це Великобританія, Східна Німеччина, Франція, Австрія, Швейцарія,
Північна Італія, Данія, Нідерланди, Бельгія та Люксембург. Телеглядачі
багатьох інших країн також зможуть приймати трансльовані програми, але
за допомогою параболічної антени великого розміру.

До запуску «Астра», наприклад, населення Великобританії сиділо вдома
біля своїх телевізорів, дивлячись програми одного з чотирьох наземних
національних телевізійних каналів. Відтепер усе змінилося: телеглядачі
можуть вибирати з-поміж 11 телевізійник каналів, якщо куплять і
встановлять звичайну та дешеву приймальну параболічну антену. Сім нових
каналів транслюватимуться з космосу, і на геостаціонарній орбіті
відбуватиметься справжня «зоряна війна». Але наскільки реально
зацікавлена потенційна аудиторія?

«Зоряні війни» англійського телебачення проводять два супутники –
«Астра-1» та BSB-1 телекомпанії «Бритіш сателлайт бродкастінг»
(Бі-Ес-Бі). Супутник «Астра» виведений на орбіту за допомогою ракети
«Аріан-4», розпочав передачу в лютому 1989 р., а до 10 серпня цього ж
року «зоряна війна» розпочалася по-справжньому, оскільки саме тоді був
виведений на орбіту супутник «Х’юз-373» компанії Бі-Ес-Бі. Як і в
багатьох європейських країнах, Великобританія вже може приймати декілька
телевізійних каналів через супутник. Із 117 млн сімей Західної Європи,
котрі мають телевізори, 10 млн підключені до кабельного телебачення та
телемереж, котрі приймають телепрограму із супутників, а 7,5 млн сімей
мають параболічні антени SMATY (більшість яких складають «системи
колективного користування», такі як готелі, до яких підключено декілька
телевізійних приймачів).

Майже 30 супутникових телепрограм, у тому числі «Скай ченел» та «Кейбл
ньюз нетуорк» (Сі-Ен-Ен), транслюють свої передачі за допомогою
супутників «Ютелсат-1», «Інтелсат-5» та «Телеком-1». Більшість існуючих
супутників була сконструйована для далекого зв’язку і погано
пристосована для телевізійної трансляції. Телекомпанії починали з 50
супутникових ретрансляторів, а уже в 1990 р. їхня кількість становила
140. До початку XXI ст. відкриються ще 42 нових супутникових канали.
Більшість їх транслюватиме загальноєвропейські програми.

Однак налагодити загальноєвропейську рекламу для фінансування цих
програм виявилось не так просто, унаслідок чого ця сфера підприємницької
діяльності, як правило, не дає прибутків. Додатковим фактором є те, що
аудиторії не звикли до загальноєвропейського мовлення. Більшість
телеглядачів надає перевагу перегляду вітчизняних програм, що ведуться
національними мовами. Про те, що ця діяльність виявилась не надто
прибутковою, свідчить доля трансльованого у Великобританії
панєвропейського каналу «Супер ченел». Цей канал приніс мільйонні збитки
і зараз перейшов у власність італійської корпорації разом з британською
«Верджин». «Скай ченел» компанії «Ньюз інтернешнл», який потенційно
доступний для 13 млн телеглядачів (підключених до кабельних телемереж,
системи SMATY) та власників індивідуальних параболічних антен, виявився
не дуже прибутковим, і, за деякими джерелами, збитки від нього
становлять 500 тис. фт ст. на місяць.

Існуючі супутникові телепрограми можна приймати з використанням великих
параболічних антен або тих, що дорого коштують. Трансляція з
супутникових ретрансляторів ведеться на малій потужності. Наприклад,
ретранслятор «Ютелсат-1» веде трансляцію на потужності 20 Вт. Для
приймання та підсилення потужності сигналу потрібні великі параболічні
антени. Вони повинні мати від 1,8 до 5,0 м у діаметрі та коштують
приблизно 1000 фт ст. плюс 200 фт за монтаж. Через їхню високу вартість
попит на супутникові телеканали головним чином обмежується компаніями,
які спеціалізуються на кабельному телебаченні та системах колективного
користування SMATY. Початкові передбачення кон’юнктури ринку свідчили
про те, що відповідно до збільшеням потужності трансляції телепрограм
через супутники розміри параболічної антени можна буде зменшити, а сама
антена стане дешевшою, що в свою чергу приведе до підвищення попиту на
ці програми. Унаслідок цього народились такі грандіозні проекти
високопотужної трансляції телепрограм через супутники, як ТDF, ТВ-сат та
«Олімпус», які фінансуються урядовими коштами. А тим часом різноманітні
технічні вдосконалення створили можливість для прийому програм, які
транслюються зі супутників середньої потужності, таких, як запланований
«Ютелсат-2», параболічними антенами меншого розміру. Таким чином, цей
типовий проект, як, наприклад, французький супутник ТДФ-1 з чотирма
ретрансляторами на 230 Вт, був практично мертвонародженим ще до
виведення супутника носієм «Аріан Y-26». У нього знайшовся тільки один
клієнт.

Супутникове телебачення, що існує зараз, здійснюється через супутники,
які належать консорціуму, до складу якого входять відомості зв’язку
країн-учасників. Передбачаючи тенденцію до появи супутників середньої
потужності з більшою кількістю ретрансляторів, трансляцію на параболічні
антени менших розмірів з велетенським ринком індивідуальних власників
будинків, люксембурзька корпорація SES вийшла в 1985 р. на ринок з
приватним проектом.

Супутник «Астра» пропонує трансляцію по 16 каналах. Ця приваблива
комплексна пропозиція для телеглядачів, котрі мають необхідне оснащення
для прийому програм, які транслюються. SES ставить собі за мету
пропонувати передачі супутниковими каналами 80 млн сімей у Європі, а
також 10 млн, які вже мають необхідне оснащення для прийому трансляції
«Астра», для того щоб завантажити всі 16 трансляторів. Врешті-решт
шведська корпорація «Скансат» у попередньому порядку заборонила три з
них. Потім, на подив «Ютелсат», англійська «Бритіш телеком» уклала з SES
угоду про збут, орендуючи 11 трансляторів.

У серпні 1988 р. було досягнуто важливого успіху: «Бритіш телеком»
оголосила, що здала в оренду чотири канали концерну Руперта Мердока
«Ньюз інтернешнл». Зрештою послуги, що надає супутник «Астра», почали
набувати популярності. «Скай-ТБ» (а саме таку назву має нове починання
Р.Мердока) забезпечить поліпшений варіант того, що спочатку було
невдалою з комерційного погляду службою «Скай ченел», що транслювалася
через супутник «Ютелсат-1». Вона також транслюватиме інформаційну
цілодобову програму «Скай ньюз», аналогічно програмі американської
телекомпанії СNN, а також кінопрограму «Скай мувіз» і спортивну програму
«Скай спорт». Окрім того, буде проводитися стереофонічне транслювання за
УКХ-каналом.

Хоча ці програми будуть запропоновані в 17-ти континентальних країнах
Європи, «Скай-ТБ» ще в 1989 р. залучили у Великобританії аудиторію
чисельністю 2,5 млн осіб, що становило 11 % ринку – більше, ніж мали всі
незалежні наземні телекомпанії у Великобританії та Ірландії разом узяті.
У 1992 р. аудиторія збільшилася до 6 млн осіб і становила 25 %
телеглядачів у Великобританії. За прогнозами Європейського космічного
агентства, до 2000 р. ця цифра зросте до 11 млн., причому 9 млн матимуть
домашні параболічні антени. Те, що нині у Великобританії лише 0,75 млн
сімей мають обладнання для прийому програм, трансльованих супутником
«Астра», свідчить про те, що перед «Скай-ТБ» стоїть важке завдання.

Гарантований десятилітній доступ «Скай-ТБ» на ринок був пов’язаний з
початком виробництва малогабаритної супутникової параболічної антени для
сімейного користування Алана Сьюгара з фірми «Амстрад», хоча програми
будуть також транслюватися по кабельному телебаченню і через систему
SМАТY. Параболічна антена «Фіделіті SRХ 100» виробництва фірми «Амстрад»
діаметром 60 см і вартістю 199 фт ст. та інша необхідна апаратура
забезпечать прийом і перетворення зображення у форматі ПАЛ. Якщо
телеглядач має блок дистанційного управління, то це коштуватиме 259 фт
ст., а, окрім цього, йому доведеться заплатити ще 40 фт ст. за монтаж.

У зв’язку з цим виникають питання: чи будуть якість і звук прийматися
телеглядачами, чи будуть ці параболічні антени сумісними з трансляцією у
новому форматі МАК-пакет, що зараз вводиться? Фірма «Амстрад» стверджує,
що якість зображення буде такою ж хорошою, як і якість формату МАК.
Останній, на думку уряду Великобританії, бажаний для DBS. Просте і
цілком зрозуміле обгрунтування застосування більш дешевого і простого
приймача, заснованого на технології ПАЛ, – можливість отримання прибутку
за короткий час, а також створення кон’юнктурної бази на майбутнє.
Оскільки, нарешті, 95% усіх телеприймачів, що зараз налічуються у
Великобританії, пристосовані до формату ПАЛ.

За рішення вести трансляції у форматі ПАЛ журнал «Телесателіт» назвав
Р.Мердока «Людиною супутникового 1988 року». Журналісти без вагань
відзначають, що його рішення справило великий вплив на Європу. «Ми
завжди застерігали проти застосування такої сумнівної технології, як
МАК, – писав журнал. – Існуючим стандартом є система ПАЛ».

Головний конкурент Мердока – фірма «Бритіш сателіт бродкастінг»
стверджує, що параболічна антена «Скай-ТБ» була «застарілою вже в той
день, коли з’явилася на світ». Однак зміна системи ПАЛ на МАК здається
неповоротною. С.Стінклер пропонує споживачам плоский приймач розміром 60
см і вартістю 180 фт ст. Іншими постачальниками приймачів є фірми
«Альба», «Дісконс», «Ніннон електрик» і «Фергюсон». Якщо «Скай-ТБ»
вирішить заради прибутку переобладнати свої канали на користування за
передплатою, це викличе ускладнення. Адже це означає, що всі приймачі
необхідно буде обладнати декодерами, а в системі ПАЛ дешево це зробити
неможливо.

«Скай-ТБ» вкладає 20 млн фт ст. у рекламу для початку мовлення за
допомогою супутника «Астра», пропонуючи 25 % знижки з плати за тисячу
слів, порівняно з розцінками ITV, а також інші знижки та пільги.
Програми сплачуватимуться за рахунок реклами, а також залучення
спонсорів, однак кінопрограма фірми «Скай мувіз» буде пропонуватися за
передплатою. «Скай-ТБ» буде вести передачі з нового центру управління
супутниками площею 77500 кв. футів, будівництво якого поглинуло 15 млн
фт ст.; цей центр займає територію площею 3,5 акри, розташовану в
індустріальному парку «Кентавр» в Остерлі (Західний Лондон).

Космічне європейське агентство (КЕА) розраховує залучити нових клієнтів,
що орендують ретранслятори супутника «Астра», і, зокрема, на оренду
шведською фірмою «Скансат» двох ретрансляторів. Очікується, що п’ять
ретрансляторів будуть виділені для західнонімецької і люксембурзької
теле- і радіомовних корпорацій. КЕА планує вивести на орбіту ще два
супутники «Астра» на геостаціонарну орбіту. Три супутники «Астра» могли
б забезпечити мовлення по 48 телеканалах, зокрема для французів,
іспанців та італійців. Компанія-володар отримала вигідну пропозицію щодо
запуску на 1990 р., що дозволило їй успішно конкурувати з найбільш
конкурентоспроможним супутником «Ютелсат-2».

У Великобританії на ринку супутникового телемовлення, що використовує
ШСЗ DBS, канал «Скай-ТБ» наштовхується на сильного конкурента в особі
корпорації «Бритіш сателіт бродкастінг», яка вміло організувала збут
своїх послуг. Ця корпорація виникла в результаті краху запропонованого
Великобританією проекту DBS «Юнісат» в 1985 р., в якому одним з головних
учасників мала була стати корпорація Бі-Бі-Сі. Однак пізніше Управління
незалежного мовлення надало це право її конкуренту – BSB.

BSB-1, супутник зв’язку-373 виробництва фірми «Хьюз», .буде здійснювати
трансляцію по трьох каналах. Цей найбільш потужний супутник зв’язку на
110 Вт буде вести трансляцію програм, призначених для прийому у системі
МАК, «що є новим стандартом у сфері телебачення», стверджує фірма BSB.
На відміну від системи ПАЛ, яка має мало потенційних можливостей для
розвитку у майбутньому, МАК забезпечить «стрибок з погляду якості та
універсальності». Системи ПАЛ, NTSС і СЕКАМ, що зараз використовуються,
були призначені для того, щоб стати сумісними з монохромними
телеприймачами, і тому не є ідеальними для кольорових кодуючих систем,
а, крім того, вони ненадійні.

Як стверджує BSB, у ході перевірки думок телеглядачів 95 % опитуваних
надали перевагу передачам у системі МАК порівняно зі стандартом ПАЛ.
Технологія прийому телесигналів у системі МАК забезпечує додаткові
можливості, а також передачу текстів і даних. Вена також буде пов’язана
з такими подальшими розробками, як «широкоформатний екран» і телебачення
високої чіткості (ТБВЧ). Стандарт МАК також забезпечить доступ для
перегляду платних телепрограм і каналів для передплатників.

Похожие записи