Реферат на тему:
Система команд для мікропроцесорів
Третій рівень формалізації описання роботи мікропроцесора – це мова
команд – тобто строга послідовність мікрокоианд, що записується в
пам’яті МП.
Тобто, команда, це слово, або набір слів, які дешифруються ПК з
допомогою ПЗП або ПЛМ в послідовність мікрокоманд. Звідси витікає, що
будь-який процесор має строго фіксований і обмежений набір команд, який
є характерним для данного процесора.
Будь-яка мікрокоманда характеризується своїм форматом. Під форматом
мікрокоманди розуміється її протяжність та призначення кожного біта або
їх групи.
Команди, також мають свій фіксований формат. (Протяжність мікрокоманди –
це стандартна для данного процесора кількість біт в слові АЛП). В
залежності від протяжності команди, вона може складатися з одного, двох,
та трьох слів.
Формат пам’яті мікропоцесорної системи також тісно пов’язаний з довжиною
слова. Тому при зберіганні таких команд відповідно використовується
адресний простір та пам’ять. Якщо, наприклад, команда складається з
трьох слів, а використовується з послідовною адресацією, то для
зберігання такої команди використовуються три послідовні адреси. Для
того, щоб таку команду вибрати з пам’яті, необхідно мати спеціальні
засоби, щоб забезпечити її представлення в ПК як єдине ціле.
Структура команд повністю залежить від структури мікропроцесора, але
незалежно від типу процесора прийнято вважати, що однослівні команди
повністю складаютья з коду операції. Двослівні команди складаються з
коду операції та однослівного операнда DN (N – кількість розрядів в
слові). Трислівні команди також складаються з двох частин: перша частина
– код операції, а друга – адреса, або двослівний операнд D2N.
Викортстовуємі типи команд тісно пов’язані з внутрішньою організацією та
алгоритмом функціювання мікропрограмного автомата ПК процесора, та
внутрішньою системою синхронізації.
МП система функціонує синхронно з частотою тактових сигналів зовнішнього
генератора. В залежності від типу мікропроцесорів використовується одно-
або двохфазна синхронізація. Незалежно від цього в мікропроцесорних
системах використовуються більш тривалі інтервали часу, ніж тактовий
інтервал зовнішнього генератора. Одним з таких інтервалів є машинний
цикл – це інтервал, протягом якого МП звертається до пам’яті або
пристрою вводу-виводу. Машинний цикл (МЦ) складає тільки частину циклу
команди. На початку кожного МЦ на одному з виходів МП з’вляється сигнал
синхронізації він передається по лінії шини керування в ОЗП або пристрої
вводу-виводу і “сповіщає” про початок нового МЦ, в результаті чого
досягається узгодження в часі зовнішніх пристроїв з роботою МП.
Цикл команди – це інтервал часу, необхідний для виборки з пам’яті
команди, та її виконання. Він складається з 1-5 машинних циклів. Їх
конкретне число залежить від складності операції, яка виконується в
данній команді і дорівнює числу звернень МП до пам’яті. Тривалість
виконання команди визначається кількістю тактів в циклі команди та
тривалістю такту.
t
T 2T 3T 4T T 2T 3T T 2T
1й МЦ 2й МЦ 3й МЦ
Цикл команди
Виборка команди Вик. ком.
Мал.1
Протягом циклу команди, що ділиться на дві фази, робота МП виконується в
такій послідовності. Пристрій керування задає початок чергового циклу
шляхом формування сигналу, по якому число, що знаходиться в лічильнику
команд, відправляється в буферний регістр адреси і через нього
направляється в ЗП, де дешифрується. Після приходу від МП сигналу
керування RD з елемента пам’яті, що знаходиться по вказаній адресі,
зчитується слово команди, яке подається по шині данних в буферний
регістр данних, а потім в пристрій керування, де дешифрується з
допомогою кода операції. Ця послідовність операцій називається фазою
виборки. За нею слідує виконавча фаза, в якій пристрій керування формує
послідовність сигналів, необхідних для виконання команди. За цей час
число, що знаходиться в лічильнику команд, збільшується на 1 і
формується адреса команди, що стоїть слідом за виконуємою. Вона
зберігається в лічильнику до приходу сигналу, що задає початок чергового
циклу команди.
Самим низьким рівнем, який дозволяє описувати роботу цифрових пристроїв
– це рівні логічних станів їх входів та виходів – таблиці станів.
Наступним рівнем є спосіб описання – це мова значень вхідних та вихідних
сигналів, що складають мову мікрокоманд, та записуються 16-річними
кодами.
Сукупність адресів та керуючих сигналів називаються мікрокомандою.
Завершений набір послідовності одиниць і нулів називається словом.
Слово, над яким виконуються якісь операції, називається операндом.
Слово, яке керує виконанням операцій з операндом називається командою.
Набір керуючих сигналів називається мікрокомаедою. Завершена
послідовність мікрокоманд, що закінчується виконанням операції
називається мікропрограмою. Принцип використання мікропрограм для
реалізації алгоритмів називається мікропрограмуванням.
Мікропрограмування є одним з головних принципів, що лежать в основі
більшості сучасних систем обробки інформації.
Окрім адреси елемента в якому зберігається необхідний байт від МП до ЗП
поступає сигнал по шині керування, який визначає характер операції –
запис, або зчитування. Виконання вказаних операцій проходить протягом
інтервалу часу, що називається часом доступу. По закінченні цього
інтервалу від ЗП в МП подається сигнал готовності, який є сигналом
початку прийому, або, відповідно, передачі сигналів в ЗП. До одержання
сигналу готовності МП знаходиться в стані очікування. Інтервал часу між
імпульсами звернення до зовнішніх пристроїв та одержання від них
відповіді називається циклом очікування.
Якщо, наприклад, цикл команди розглядати відповідно до команди вводу
данних, то перші два машинних цикли будуть відноситись до фази виборки,
а третій – до фази виконання команди. В усіх машинних циклах передається
адреса, але в кожному циклі адреса належить своєму адресату, в першому –
це адреса елемента, де здерігається код операції, в другому – адреса
порта, що здерігає байт данних, в третьому – адреса акумулятора
мікропроцесора, куди повинен поступити байт данних з порта.
Використана література:
1. Лихтциндер Б.Я., Кузнецов В.Н. Микропроцессоры и вычислительные
устройства в радиотехнике: Учб. посібник. – К.: Вища шк., 1988. – 272 с.
2. Самохвалов К.Г., Викторов О.В. Микропроцессоры. – Б-ка інженера. –
К.: Техника, 1989. – 312 с.
3. Башков Е.А. Аппаратное и программное обеспечение зарубежных микро
ЭВМ: Учб. посібник. – К.: Вища шк., 1990. – 207 с.
4. Рафикузаман М. Микропроцессоры и машинное проектирование
микропроцессорных систем: В 2-х кн. Пер. з англ. – Москва: Мір, 1988.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
