СЕРЕДОВИЩЕ ПЕРЕДАЧI В ЛОКАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

В якостi середовища передачi iнформацiї в локальних мережах найчастiше
використовуються: коаксiальний кабель, витi пари провiдникiв i
оптоволоконнi середовища.

КОАКСIАЛЬНИЙ КАБЕЛЬ.

З метою зменшення затрат на мережеве обладнання в межах невеликих мереж
доцiльно використовувати шинну топологiю. Основною перевагою мереж
шинної топологiї перед мережами iншої топологiї є те, що вони можуть
бути реалiзованi з мiнiмальними апаратними затратами. Для об’єднання
мереж в один лiнiйний сегмент достатньо коаксiального кабеля
вiдповiдної довжини i мережевих адаптерiв по одному для кожного
комп’ютера. В той же час бiльшiсть iнших мережевих топологiй вимагає для
своєї реалiзацiї додаткових пристроїв у виглядi концентраторiв i
маршрутизаторiв. Слiд звернути увагу, що для включення комп’ютера в
мережу шинної топологiї достатньо сегмента коаксiального кабеля
вiдповiдної довжини i одного мережевого адаптера. В деревоподiбних
мережах при пiдключеннi чергового комп’ютера може знадобитися замiна
одного з концентраторiв на концентратор з бiльшим числом виходiв або
пiд’єднання ще одного концентратора, що вiдразу вiдобразиться на
вартостi мережi. Досвiд експлуатацiї локальних мереж показує, що при
невеликiй кiлькостi комп’ютерiв (10-15) доцiльно використовувати мережi
з шинною топологiєю на основi коаксiального кабеля.

Фiзично коаксiальний кабель являє собою двохпровiдну лiнiю зв’язку, в
якiй один провiдник (центральний) знаходиться всерединi iншого. В якостi
центрального провiдника може використовуватися як одножильний, так i
багатожильний мiдний провiд. Кабель з багатожильним провiдником бiльш
гнучкий та надiйний, однак вартiсть його дещо бiльша. Зовнiшнiй
провiдник виконано у виглядi цилiндра, що сплетений з мiдного провода.
Центральний i зовнiшнiй провiдники роздiленi мiж собою iзоляцiєю.
Зовнiшня оболонка робиться з полiвiнiлхлориду або флуорополiмеру.

Для отримання максимального рiвня сигналу довжина сегмента
коаксiального кабеля повинна бути кратною довжинi хвилi сигналу, який
передається. Для можливостi визначення мiсць пiдключення робочих станцiй
коаксiальний кабель маркується по всiй довжинi через певнi промiжки.
Вiдсутнiсть таких помiток є першою ознакою невiдповiдностi кабеля
мережевим стандартам. Крiм цього на кожному кабелi повинне бути чiтке
маркування, що вказує на його тип.

Коаксiальний кабель є широкополосним засобом зв’язку, що дозволяє
передавати iнформацiю в досить великому частотному дiапазонi. Вiн може
використовуватися як для одноканальної, так i для багатоканальної
передачi. У випадку багатоканальної роботи в рамках одного фiзичного
середовища передачi створюється кiлька каналiв передачi даних,
наприклад, за рахунок розподiлу частотного дiапазону на окремi
пiддiапазони. Такий спосiб широко використовується, наприклад, в
телебаченнi для передачi кiлькох програм по коаксiальному кабелю. В наш
час в локальних мережах використовується переважно одноканальна передача
iнформацiї.

В локальних мережах найчастiше використовується два види кабелiв з
хвильовим опором 50 Ом : RG-11 – так званий “товстий” або “жовтий”
кабель i RG-58 – “тонкий” кабель.

Кабель RG-11 характеризується бiльшою надiйнiстю i стiйкiстю до
перешкод, однак його вартiсть значно бiльша, нiж у кабеля RG58. Кабель
RG-11 дозволяє створювати довшi мережевi сегменти в порiвняннi з кабелем
RG-58.

ВИТА ПАРА ПРОВIДНИКIВ.

В даний час в локальних мережах на змiну коаксiальному кабелю приходить
кабель на основi витих пар провiдникiв. Вита пара являє собою два
скручених провiдники. В якостi провiдникiв використовується мiдний
одножильний або багатожильний скручений провiдник. Вартiсть кабеля
першого типу менша, однак кабель другого типу є бiльш надiйним та
зручним при монтажi кабельних з’єднань. Вцiлому вартiсть кабеля на витiй
парi провiдникiв є меншою нiж вартiсть коаксiального кабеля. За
зовнiшнiм виглядом кабель на базi витої пари подiбний до телефонного
кабеля, але вiдрiзняється вiд нього наявнiстю певного числа скруток на
один погонний метр.

За рiвнем екранування витi пари дiляться на неекранованi та екранованi,
останнi характеризуються бiльш високими електричними параметрами.
Екранованi витi пари включають виконану з фольги екрануючу iзоляцiю для
недопущення електромагнiтних перешкод.

Неекранованi проводи, як правило, мають хвильовий опiр 100 Ом, а
екранованi – 150 Ом. Враховуючи широке застосування в комп’ютерних
мережах кабелiв на основi витих пар провiдникiв, розроблено ряд
стандартiв, що визначають електричнi та монтажнi параметри кабеля.

В рамках кожного типу кабеля розрiзняють кiлька його категорiй.
Наприклад, для неекранованого кабеля з 4 витих пар, який досить широко
застосовується в локальних мережах, визначенi категорiї з номерами 3, 4,
5. Основнi вiдмiнностi мiж категорiями – в частотних характеристиках.
Так, неекранований кабель категорiї 3 являє собою стандартний телефонний
кабель з дiапазоном частот в 15 МГц. Кабель четвертої категорiї
забезпечує смугу пропускання в 20 МГц, а кабель п’ятої категорiї – 100
МГц. В залежностi вiд категорiї кабеля визначається максимально
допустима довжина сегмента кабеля мiж двома активними пристроями,
наприклад, мiж робочою станцiєю i концентратором. Для кабеля категорiї 3
довжина сегмента не повинна перевищувати 100м. Кабелi бiльш високих
категорiй можуть забезпечувати зв’язок на бiльш далекi вiдстанi:
наприклад, кабель категорiї 5 забезпечує зв’язок на вiдстанi до 150м. В
свою чергу, екранованi кабелi мають бiльш високi параметри передачi
сигналiв.

Пiдключення робочих станцiй до середовища передачi на базi витих пар
провiдникiв здiйснюється при допомозi розйому RJ-45 . Зовнi такi розйоми
подiбнi до телефонних розйомiв RJ-11, але вiдрiзняються вiд них бiльшим
числом контактiв (вiсiм замiсть чотирьох).

ОПТОВОЛОКОННИЙ КАБЕЛЬ.

Найбiльш перспективним середовищем передачi, що забезпечує високу
швидкiсть передачi iнформацiї на значнi вiдстанi, є оптоволоконний
кабель. На показано два види оптоволоконного кабелю, перший з них –
полегшений, другий – посилений.

В якостi середовища передачi в оптоволоконному кабелi використовується
оптичне волокно (свiтловод), який являє собою тонку скляну або
пластмасову нитку товщиною 8,3-100мк. Свiтловод вкритий скляною
оболонкою, яка має iнший коефiцiєнт вiддзеркалення, нiж у свiтловода.
Скляна оболонка вiдображає свiтло, направляючи його вздовж свiтловода.
Мiж оболонкою свiтловода та зовнiшньою пластиковою оболонкою може
помiщатися рiдкий гель (полегшений кабель) або посилюючi жили (посилений
кабель). Внутрiшня скляна оболонка забезпечує необхiдну жорсткiсть та
стiйкiсть до розриву, перегрiвання або переохолодження. Гель та
посилюючi жили забезпечують додатковий захист вiд механiчного впливу та
впливу оточуючого середовища. Кабель може мiстити одне волокно, яке
проводить свiтло, але переважно їх є кiлька.

Сигнал по оптичному волокну може розповсюджуватися по одниму шляху у
виглядi достатньо тонкого пучка свiтла, або у виглядi кiлькох пучкiв
свiтла . В першому випадку говорять про одномодовий, в другому випадку –
про багатомодовий кабель. Свiтловод одномодового кабеля значно тонший
нiж у багатомодового. Сигнал у одномодовому кабелi генерується з
допомогою лазерного джерела свiтла. При виборi в якостi джерела свiтла
лазерного дiода, який може переключатися з частотою в кiлька тисяч МГц,
забезпечується досить висока швидкiсть передачi цифрових сигналiв.

Оптичне волокно досить гнучке, що дозволяє прокладати оптоволоконнi
кабелi практично по тих же каналах, що й коаксiальнi кабелi. При
вiдповiднiй технологiї виготовлення оптоволоконного кабеля можна досягти
того, що свiтло буде розповсюджуватися вздовж свiтловода i не
випромiнюватися назовнi, навiть при скручуваннi кабеля. Поряд з високою
швидкiстю передачi, оптоволоконний кабель є значно тоншим i легшим вiд
звичайного. До переваг даного кабеля слiд вiднести також стiйкiсть до
електронних перешкод, що дозволяє використовувати його поряд з джерелами
сильних електромагнiтних полiв, наприклад, електрозварювальних апаратiв.

Вартiсть оптоволоконного обладнання та його установка значно вища
вартостi iнших видiв мережевого обладнання. В зв’язку з цим в даний час
оптоволоконний кабель використовується в основному в мережах значної
довжини, при наявностi великої кiлькостi електромагнiтних перешкод, а
також при необхiдностi захисту вiд несанкцiонованого зчитування
iнформацiї з середовища передачi.

МОНТАЖ КАБЕЛЯ.

Як вiдомо, збої в роботi середовища передачi призводять до повторної
передачi iнформацiї, що, вiдповiдно, зменшує продуктивнiсть локальної
мережi. Бiльше того, зiбрана без дотримання вiдповiдних технiчних умов
кабельна мережа може призвести до втрати роботоздатностi всiєї мережi
вцiлому.

При виборi кабеля крiм електричних параметрiв необхiдно звернути увагу
на фiзичнi параметри кабеля з точки зору зручностi та надiйностi
монтажу. При iнших рiвних умовах бажано вибирати коаксiальний кабель з
рiвною поверхнею i круглим перерiзом по всiй довжинi. З точки зору
надiйностi перевагу слiд вiддавати кабелям з центральним багатожильним
провiдником в порiвняннi з центральним одножильним провiдником. Крiм
того, багатожильний кабель бiльш гнучкий, що робить його бiльш зручним
при розводцi та монтажi.

Особливу увагу при прокладцi кабеля слiд звернути на захист вiд
зовнiшнiх негативних впливiв. Чим надiйнiше захищено кабель, тим далi i
з бiльшою швидкiстю вiн зможе передавати iнформацiю.

Слiд також звернути увагу на надiйне заземлення кабельної системи.
Вiдсутнiсть або погане заземлення може призвести до збоїв або навiть до
виходу з ладу комп’ютерної мережi.

РОБОЧI СТАНЦIЇ ТА СЕРВЕРИ

У зв’язку з широким впровадженням локальних мереж на базi персональних
комп’ютерiв пiд робочою станцiєю стали розумiти персональний комп’ютер,
обладнаний мережевим адаптером i призначений для надання користувачу
доступу до ресурсiв комп’ютерної мережi. В цьому випадку однiєю з
основних функцiй робочої станцiї є органiзацiя взаємодiї з серверами та
iншими робочими станцiями.

Обчислювальний процес в рамках комп’ютерної мережi може бути
органiзований одним з двох способiв:

Основне навантаження покладається на робочi станцiї, мережевi ресурси
розглядаються як допомiжнi. В цьому випадку мережа, як правило, є
одноранговою. Робочi станцiї представляють собою потужнi персональнi
комп’ютери, оснащенi достатньо великим об’ємом оперативної та зовнiшньої
пам’ятi, а також пристроями вводу-виводу iнформацiї на магнiтних носiях.

На робочi станцiї покладається мiнiмальний об’єм роботи, необхiдний
тiльки для забезпечення доступу до мережевих ресурсiв. Основне
навантаження покладається на мережевi сервери. В цьому випадку
комп’ютерна мережа органiзована по типу “клiєнт-сервер”. Об’єм
оперативної пам’ятi може бути невеликим, а зовнiшня пам’ять та пристрої
вводу-виводу можуть бути взагалi вiдсутнi. В якостi такої робочої
станцiї може використовуватись спецiалiзований комп’ютер – мережева
станцiя. До складу мережевої станцiї входять такi пристрої персонального
комп’ютера: клавiатура, монiтор, процесор, вiдеокарта, системна плата i
блок живлення. На вiдмiну вiд персонального комп’ютера в мережевiй
станцiї вiдсутнi нагромаджувач на жорсткому магнiтному диску (вiнчестер)
та дисководи гнучких магнiтних дискiв – вся необхiдна для роботи
iнформацiя зберiгається на мережевому серверi. Вiдсутнiсть дисководiв
для гнучких магнiтних дискiв, крiм зниження вартостi, мережевої станцiї
служить додатковим захистом вiд несанкцiонованого копiювання iнформацiї
та захисту вiд вiрусiв. Для зв’язку з локальною мережею в мережевiй
станцiї використовується вбудований мережевий адаптер (мережева карта).
При вiдсутностi вiнчестера iнiцiалiзацiя мережевої станцiї здiйснюється
за допомогою спецiального запам’ятовуючого пристрою, розмiщеного на
мережевiй картi (BootROM).

ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ РОБОЧОЇ СТАНЦIЇ

Системна плата.

Як i в персональному комп’ютерi, всi функцiональнi елементи робочої
станцiї розмiщуються на однiй платi або пiд’єднуються до неї. Така плата
називається системною або материнською платою (motherboard). Зокрема на
системнiй платi розмiщується процесор, мiкросхеми пiдтримки, контролери
пристроїв, мiкросхеми пам’ятi. Зв’язуючим елементом системної плати є
шина даних – набiр друкованих провiдникiв та пiдсилювачiв для передачi
електричних сигналiв мiж функцiональними елементами системної плати, а
також рештою пристроїв робочої станцiї. Зовнiшнi по вiдношенню до
системної плати пристрої пiдключаються до неї за допомогою спецiальних
роз’ємiв. Цi роз’єми називаються слотами. Вони розмiщуються
безпосередньо на самiй системнiй платi.

Процесори перших персональних комп’ютерiв були восьмирозрядними, тобто
вони обробляли i могли передавати данi тiльки по вiсiм розрядiв.
Вiдповiдно i шина даних була восьмирозрядною. Пiзнiше появились
шiстнадцятирозряднi процесори i шина даних була замiнена на
шiстнадцятирозрядну. Починаючи з 486 процесора почалося використання
32-розрядної системної шини, що забезпечило максимальну швидкiсть
передачi даних мiж рiзними пристроями комп’ютера.

До найпоширенiших типiв архiтектури шини даних вiдносяться: ISA, EISA,
та PCI.

ISA (Industry Standard Architecture) – архiтектура, що використовується
в комп’ютерах IВМ РС, ХТ, АТ та сумiсних з ними. Це одна з перших
стандартних шин, яка використовується i в теперiшнiй час. Першопочатково
шина ISA була 8-розрядною, пiзнiше в 1984 роцi вона була розширена до 16
розрядiв.

EISA (Extended Industry Standard Architecture) є 32-розрядною шиною,
сумiсною з ISA.

РСI (Peripheral Component Interconnect) – це 32-розрядна локальна шина,
що використовується в бiльшостi сучасних комп’ютерiв. Архiтектура РСI
задовiльняє вимогам технологiї Plug and Play, яка дозволяє настроювати
конфiгурацiю комп’ютера без втручання користувача.

Центральний процесор.

До складу сучасного комп’ютера може входити декiлька рiзних процесорiв,
кожен з яких орiєнтований на виконання певного набору функцiй.
Наприклад, процесор вводу-виводу орiєнтований на виконання операцiй,
пов’язаних з обмiном даними з зовнiшнiми пристроями. Арифметичний
процесор має набiр спецiальних команд, що пiдвищують ефективнiсть
виконання арифметичних операцiй, зокрема операцiй з плаваючою комою.
Серед цих процесорiв особливе мiсце займає так званий центральний
процесор, що керує роботою всього комп’ютера в цiлому i, як правило,
виконує основний об’єм обчислювальних операцiй.

Найпростiшим, хоча i достатньо приблизним показником швидкодiї процесора
є тактова частота. Тактова частота процесора вимiрюється в мегагерцах
(Мгц). В даний час достатньо поширеною є тактова частота в 200 – 266
Мгц.

Продуктивнiсть робочої станцiї залежить вiд швидкодiї не тiльки
центрального процесора, але й iнших пристроїв. Другими словами, якщо
швидкодiя процесора висока, а жорсткого диска чи (та) вiдеосистеми –
низька, то швидкодiючi пристрої будуть простоювати в очiкуваннi
iнформацiї вiд бiльш повiльних пристроїв.

Пам’ять.

В сучасних робочих станцiях, як правило, використовується декiлька
видiв пам’ятi, що вiдрiзняється по функцiональному призначенню, об’єму
та швидкодiї. Швидкодiя пам’ятi та її розмiр суттєво впливають на
продуктивнiсть робочої станцiї. В першу чергу це стосується оперативної
пам’ятi, так званої ОЗУ (вiд росiйського “оперативное запоминающее
устройство”). Оперативна пам’ять призначена для збереження iнформацiї, з
якою безпосередньо працює процесор пiд час виконання програм. В
оперативнiй пам’ятi зберiгається основна частина (ядро) операцiйної
системи, виконуванi в даний момент програми та данi до них.

Сучасне програмне забезпечення часто використовує вiртуальну пам’ять, —
якщо виясняється, що

доступної оперативної пам’ятi недостатньо, блоки коду i даних приложень
зберiгаються в тимчасових файлах на жорсткому диску комп’ютера. Потiм,
якщо необхiдно, збереженi на жорсткому диску команди, будуть замiняти в
оперативнiй пам’ятi деякi команди, що в даний момент не
використовуються.

Ємнiсть оперативної пам’ятi вимiрюється в мегабайтах (Мбайт). В одному
мегабайтi помiщається 1048576 байт.

Конструктивно оперативна пам’ять в теперiшнiй час виконується у виглядi
модулiв. Найпоширенiшi типи модулiв оперативної пам’ятi: SIMM (невеличка
плата з мiкросхемами на 30 або 72 контакти, яка вставляється на
системнiй платi в слоти оперативної пам’ятi), та DIMM (те ж саме, але на
168 контактiв). Модлi DIMM значно переважають модулi SIMM по об’єму та
швидкодiї.

По способу збереження iнформацiї мiкросхеми оперативної пам’ятi
подiляються на динамiчнi та статичнi. Динамiчна пам’ять з довiльним
доступом (DRAM) – це найдешевша i найпростiша у виготовленнi мiкросхема
пам’ятi. Як правило, час доступу у неї складає 70-50 нс.

Статична пам’ять з довiльним доступом (SRAM) – це мiкросхеми статичної
пам’ятi. Цей вид пам’ятi значно швидший, нiж динамiчна, але i бiльш
дорогий. Як правило, час доступу тут складає 5-10 нс i менше.

Вiдеопам’ять з довiльним доступом (VRAM). Це спецiалiзованi модулi
пам’ятi типу SRAM, якi використовуються на платах вiдеоконтролерiв для
обробки цифрових графiчних даних.

Постiйний запам’ятовуючий пристрiй (ПЗУ – вiд росiйського, ROM – вiд
англiйського “read only memory, тобто – пам’ять тiльки для читання).
Така пам’ять енергонезалежна, тому iнформацiя в нiй не губиться при
вiдключення живлення. Як приклад, в комп’ютерах ПЗУ використовується для
зберiгання базової системи вводу-виводу (BIOS), яка є набором програм
для забезпечення взаємодiї апаратних засобiв та операцiйної системи з
зовнiшнiми пристроями.

Жорсткi диски.

Ємнiсть сучасних жорстких дискiв вимiрюється в гiгабайтах (Гбайт).
Одним з основних параметрiв жорсткого диску, що впливають на його
швидкодiю, є час доступу до даних, який вимiрюється в мiлiсекундах.
Другим, не менш важливим параметром, є об’єм iнформацiї, що передається
в одиницю часу.

Мережевий адаптер.

Для пiдключення комп’ютерiв до середовища передачi використовуються
спецiальнi пристрої – мережевi адаптери. Основними елементами мережевого
адаптера є: прийомопередавач (трансiвер), мережевий контролер, пам’ять
мiкропрограм та своя оперативна пам’ять. Трансiвер забезпечує
перетворення сигналiв та зв’язок з середовищем передачi. Мережевий
контролер – це спецiалiзований процесор, який реалiзує протокол доступу
до середовища передачi. Пам’ять мiкропрограм мiстить програму управлiння
мережевим контролером. Своя оперативна пам’ять використовується для
тимчасового зберiгання кадрiв даних.

Призначення мережевого адаптера:

пiдготовка даних, що поступають вiд комп’ютера, для передачi по
мережевому кабелю;

передача даних iншому комп’ютеру;

управлiння потоком даних мiж комп’ютером та кабельною системою.

Мережевi сервери.

Пiд сервером розумiють комп’ютер, що надає свої ресурси iншим
комп’ютерам, якi називаються клiєнтами. По сутi справи, сервер здiйснює
обробку та зберiгання основної iнформацiї, що знаходиться в комп’ютернiй
мережi. У зв’язку з рiзноманiтнiстю використовуваної iнформацiї та видiв
її обробки iснують рiзнi типи серверiв, найпоширенiшим з яких є файловий
сервер.

Пiд файловим сервером розумiють комп’ютер, який пiдключений до мережi i
використовується для зберiгання файлiв даних, до яких звертаються робочi
станцiї. З точки зору користувача файловий сервер розглядається як
центральний архiв, в якому зберiгається спiльна для всiх робочих станцiй
iнформацiя.

В бiльш складних мережах крiм файлового сервера можуть бути присутнi й
iншi види серверiв, наприклад: сервер друку, сервер бази даних,
Web-сервер, поштовий сервер та iн.

Сервер друку – це комп’ютер, що спецiалiзується на управлiннi доступом
користувачiв до системних пристроїв виводу, наприклад принтерiв.
Iснування сервера обумовлено необхiднiстю бiльш ефективного використання
дорогих друкуючих пристроїв. В крупних мережах сервер друку може
керувати одночасно декiлькома принтерами.

Сервер бази даних призначений для зберiгання бази даних та керування
доступом до неї. База даних – це сукупнiсть зв’язаних об’єктiв, якi
включають i таблицi, i форми, i звiти та iн. Формування баз даних,
установка зв’язку мiж її об’єктами, а також органiзацiя доступу до
вмiсту бази здiйснюється за допомогою спецiального приложення – системи
управлiння базою даних (СУБД).

Web-сервер – це сервер, орiєнтований на виконання спецiальних задач
взаємодiї з мережею Internet. Вiн надає робочим станцiям максимально
можливий набiр послуг мiжмережевої взаємодiї.

Поштовий сервер – комп’ютер, що управляє потоком електронної пошти,
передачею повiдомлень та зв’язком з серверами глобальних мереж, зокрема
Internet.

Обладнання серверiв.

По складу обладнання сервери мало чим вiдрiзняються вiд робочих
станцiй, однак до самого обладнання iснують бiльш високi вимоги. Це
зв’язано з тим, що файловий сервер повинен достатньо швидко обробляти
велику кiлькiсть запитiв вiд всiх робочих станцiй. Для забезпечення
потрiбної продуктивностi сервери оснащуються високопродуктивними
процесорами, наприклад Pentium II з тактовою частотою 233 Мгц i вище.
Можливе використання систем з кiлькома процесорами одночасно.

З метою пiдвищення продуктивностi в серверах широко використовується
кеш-пам’ять. Ця надшвидкодiюча пам’ять призначена для тимчасового
зберiгання команд i даних, до яких вiдбувається найчастiше звертання.

Для попередження втрати iнформацiї при роботi з жорсткими дисками в
серверах використовується система RAID – надлишковi масиви недорогих
дискiв. Система RAID включає набiр жорстких дискiв, при цьому
реалiзуються рiзнi режими одночасного запису однiєї i тiєї ж iнформацiї
на декiлька жорстких дискiв. Це дозволяє у випадку збою жорсткого диску
вiдновлювати данi з резервної копiї, що знаходяться на iншому диску.

Для забезпечення нормальної роботи комп’ютерної мережi та попередження
втрати iнформацiї при раптовому вiдключеннi силового живлення сервер
повинен живитись вiд джерела безперебiйного живлення (UPS). Джерело
безперебiйного живлення використовує акумуляторну батарею для пiдтримки
працездатностi комп’ютера (сервера) на протязi часу, достатнього для
збереження даних, закриття програм i нормального завершення роботи. Є
“розумнi” джерела безперебiйного живлення, якi самi коректно згортають
роботу сервера, виключають його, а при появi напруги живлення
автоматично вiдновлюють роботу системи.

Операційні системи Windows 95 i Windows 98 включають в себе необхідне
програмне забезпечення для установки невеликої комп’ютерної мережі, в
якій може бути організований спільний доступ до файлів та принтерів. Вам
необхідно встановити в кожний Windows-комп’ютер мережевий адаптер
(мережеву карту). Якщо організована шинна топологія, то комп’ютери треба
з’єднати коаксіальним кабелем через Т-конектори і на кінцях шини
встановити термінатори. Якщо використовується зіркоподібна топологія
мережі, або мережа Fast Ethernet, то потрібно встановити ще концентратор
(HUB) і кожен комп’ютер з’єднати з HUBом відрізком кабелю “вита пара”.

Дальше Вам необхідно заставити кожен комп’ютер “побачити мережу”, а
також надати можливість спільного використання файлів і принтерів того,
чи іншого комп’ютера (чи всіх комп’ютерів) мережі. Все це потребує
витратити по декілька хвилин часу для кожного комп’ютера.

Настройка комп’ютера для роботи в мережі.

При виключеному комп’ютерi встановіть мережеві карти в слоти на
материнських платах комп’ютерів згідно з супроводжуючою документацією.
З’єднайте відповідним кабелем комп’ютери між собою, або з HUBом. Після
включення комп’ютера Windows автоматично розпізнає Вашу мережеву карту
та встановить необхідне програмне забезпечення. Якщо мережева карта
автоматично не розпізнається, настройку необхідно виконати вручну,
використовуючи супроводжуючу документацію та спеціальні
програми-драйвери, які поставляються виробниками разом з мережевими
картами (як правило на дискетах).

Ці операції необхідно виконати для кожного комп’ютера.

Слiд зауважити, що для настройки необхiдно мати або на CD-диску, або на
жорсткому диску дистрибутив операцiйної системи Windows-95/98.

Після установки мережевих карт встановлюємо протокол NetBEUI (або той
протокол, який необхiдно).

Правою кнопкою “миші” клікнути на “Сетевое окружение”

Лівою кнопкою “миші” клікнути на “Свойства”

Лівою кнопкою “миші” клікнути на “Добавить”

Виділити “Протокол” і лівою кнопкою “миші” клікнути на “Добавить”

В списку виробників клікнути на “Microsoft”

Лівою кнопкою “миші” клікнути на “NetBEUI” та “ОК”

Лівою кнопкою “миші” клікнути на “ОК” внизу діалогового вікна “Сеть”

На робочому столі кожного комп’ютера появиться іконка (ярлик) “Сетевое
окружение”. Для того, щоб дані настройки вступили в силу, система
запропонує перезавантажити комп’ютер.

Визначення імен комп’ютерів та робочої групи.

(ця процедура виконується для кожного комп’ютера).

Правою кнопкою “миші” клікнути на “Сетевое окружение”

Лівою кнопкою “миші” клікнути на “Свойства”

Лівою кнопкою “миші” клікнути на “Комп’ютер”

Дати ім’я комп’ютеру. Це ім’я інші користувачі (абоненти мережі) будуть
бачити при перегляді “Сетевого окружения”. Імена комп’ютерам давайте
такі, які легко можна зрозуміти, і які якимось чином пов’язані з тим чи
іншим абонентом.

Присвойте ім’я Вашій робочій групі. Ім’я може бути будь-яке.

Слiд пам’ятати!

Персоналiзацiя (Logging on): Будьте уважнi пiсля включення комп’ютера
при входi в систему. Якщо для Вашого iменi не був присвоєний пароль, то
натиснiть клавiшу Enter. Якщо Ви клiкнете лiвою кнопкою “мишi” на
“Cancel” або натиснете клавiшу Esc, то не зможете нiчого побачити в
“Сетевом окружении” при його переглядi, тобто мережа для Вас буде
недоступною.

Для використання документiв з iнших комп’ютерiв: Вiдкрийте “Сетевое
окружение” щоб “побачити” iншi комп’ютери Вашої робочої групи. Лiвою
кнопкою мишi клiкнiть на назвi комп’ютера, що зберiгає потрiбний Вам
файл (документ). Здiйснiть пошук файла на видiленому комп’ютерi.

Робочi групи (Workgroups): Для змiни назви робочої групи правою кнопкою
“мишi” клiкнiть на “Сетевое окружение”, лiвою кнопкою “мишi” на –
“Свойства” та “Комп’ютер”. У вiдповiдному рядку помiняйте назву робочої
групи.

Iм’я комп’ютера: Для змiни назви комп’ютера правою кнопкою “мишi”
клiкнiть на “Сетевое окружение”, лiвою кнопкою “мишi” на – “Свойства” та
“Комп’ютер”. У вiдповiдному рядку помiняйте назву комп’ютера.

НАВІЩО ПОТРІБНІ КОМП’ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ.

Перші комп’ютерні мережі використовувались для сумісного використання
таких дорогих пристроїв, як накопичувачі на жорстких магнітних дисках
та прінтерів. На початку 80-х років накопичувачі на жорстких магнітних
дисках були настільки дорогими, що це не дозволяло школам придбати їх
для організації навчання школярів. А комп’ютери без накопичувачів для
цієї цілі мало ефективні. Компанія CORVU( звернула увагу на цю проблему
і почала виробництво першої локальної обчислювальної мережі, що
призначалась для використання в системі шкільної освіти. Завдяки цьому
школи могли придбати один досить потужний НЖМД, комп’ютери без
дисководів і з’єднати їх за допомогою локальної обчислювальної мережі
(ЛОМ). Таким чином, кожен користувач мав доступ до НЖМД.

На сьогодні НЖМД великої ємкості і швидкодії відносно недорогі. А на
організацію мережі потрібні також певні кошти. І вигода буде невеликою.

Так навіщо об’єднувати комп’ютери в мережу Для цього можна привести три
аргумента. По-перше, для 10 користувачів разом знадобиться дискового
простору менше ніж кожному, тому що вони зможуть користуватись одними
копіями файлів даних і прикладного програмного забезпечення. Це дає
економію в можливості придбати накопичувач меншої ємкості,також можна
придбати один прінтер на групу користувачів.

По-друге, зменшується вартість обслуговування ПК. Якщо Ви використовуєте
локальну мережу для сумісного використання НЖМД декількома
користувачами, то Ви легко централізуєте адміністрування інформації на
диску. При відсутності ЛОМ співробітникам потрібно було б
використовувати дискети для обміну файлів (це часто в шутку називається
sneakernet — мережа кліток).

Третій аргумент пов’язаний з програмним забезпеченням, і він є
найвагомішим на користь мережі. Зростаюча кількість програмних продуктів
для ПК розпізнає наявність ЛОМ і призначена для використання багатьма
користувачами. Такі програмні продукти є мережевими, вони координують
всі звернення до центрального файлу і дозволяють багатьом користувачам
отримати одночасний доступ до однієї і тієї ж інформації.

Таким чином, локальні комп’ютерні мережі дозволяють зекономити кошти.
Причому економія на апаратних засобах складає лише невелику частину, а
основна економія пов’язання із зменшенням непродуктивних витрат робочого
часу співробітниками.

Крім того, в багатьох випадках ЛОМ необхідна компанії для нормального
функціонування. Наприклад, якщо вона не може обійтися без сумісного
використання інформації декількома співробітниками. Як приклад можна
привести банки, каси по прийому комунальних платежів.

Можливо Ви потребуєте спільного використання компакт-диску (CD-ROM),
високоякісного прінтера, плотера, модема високої швидкості, у такому
випадку Вам також необхідна ЛОМ.

ОГЛЯД ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МЕРЕЖ

В приміщенні або в межах невеликої території ЛОМ дозволяє з’єднати між
собою групу ПК для сумісного використання інформації.

ЛОМ надає користувачу практично ті ж можливості, що й велика ЕОМ або
міні-комп’ютер, але прицьому має набагато меншу вартість. Люди можуть
поділяти ресурси комп’ютера таінформацію, знаходячись далеко один від
одного, вони можуть разом працювати над проектами і задачами, які
потребують тісної координації і взаємодії. Крім того, якщо мережа вийде
з ладу, Ви зможете продовжити роботу на своєму комп’ютері. (Поламка
великої ЕОМ або міні-комп’ютера, як правило, зупиняє роботу всього
відділа або організації).

Можливості ЛОМ

Розглянемо сім задач, які розв’язуються за допомогоюПК, що працює в
складі ЛОМ, і які досить важко вирішити за допомогою окремого ПК.

Поділ файлів. ЛОМ дозволяє багатьом користувачам працювати з одним
файлом, що зберігається на центральному файл-сервері.

Передача файлів. ЛОМ дозволяє швидко копіювати файли будь-якого розміру
з одного комп’ютера без використання дискет.

Доступ інформації і файлів. ЛОМ дозволяє запускати прикладні програми з
любої із робочих станцій, де б вона небула розміщена.

Поділ прикладних програм. ЛОМ дозволяє двом користувачам використовувати
одну копію програми. Але двоє користувачів не можуть редагувати один і
той же документ.

Одночасне введення даних в прикладні програми. Мережеві прикладні
програми дозволяють декільком користувачам одночасно вводити дані,
необхідні для роботи програм. Наприклад, вести записи в бухгалтерській
книзі. Але це можуть робити лиш ті програми, в яких закладений мережевий
зв’язок.

Поділ прінтера. ЛОМ дозволяє декільком користувачам на різних робочих
станціях один або декілька дорогих лазерних прінтерів.

Електронна пошта. Можна використовувати ЛОМ як поштову службу і
розсилати службові записки, доповіді, повідомлення іншим користувачам.
Телефон працює бистріше і є більш зручним, але електронна пошта передає
повідомлення навіть і в тому випадку, якщо в даний момент абонент
відсутній на робочому місці і для цього не потрібно паперу.

Компоненти ЛОМ

ЛОМ — це сукупність комп’ютерів, кабелів, мережевих адаптерів, що
працюють під управлінням мережевої операційної системи і прикладного
програмного забезпечення. Для мережевої комп’ютерної системи часто
використовується абревіатура NOS (Network Operating System).

В ЛОМ кожний комп’ютер називається робочою станцією, за виключенням
одного, який виконує функції файл-сервера. Кожна робоча станція і
файл-сервер містять карти адаптерів, які за допомогою мережевих кабелів
з’єднуються між собою. В додаток до локальної операційної системи на
кожній робочій станції активізується мережеве прикладне забезпечення, що
дозволяє кожній станції працювати з файловим сервером.

Аналогічно на файловому сервері завантажується мережеве програмне
забезпечення, що дозволяє йому взаємодіяти із станцією і забезпечувати
доступ до своїх файлів.

Робочі станції

Комп’ютери, що входять в ЛОМ, поділяються на два типи : робояі станції,
призначені для користувачів і файлові сервери, які, як правило, не
доступні звичайним користувачам. З робочою станцією працює лиш
користувач, який сидить перед нею, в той час як файловий сервер дозволяє
багатьом користувачам розділити свої ресурси. В якості робочих станцій,
як правило, використовується середнього класу ПК типу ІВМ на базі
процесора 80486 або Pentium. Вони забезпечені ОЗУ об’ємом від 1М до 4М,
часто мають кольоровий монітор та високоякісну клавіатуру. За звичай,
робочі станції також мають недорогий НЖМД невеликого об’єму.

Деякі робочі станції називаються бездисковими робочими станціями,
оскільки вони не мають власних дисків. До таких робочих станцій доступ
до файлів повністю визначається ЛОМ.

Коли Ви користуєтеся робочою станцією, вона майже в усіх випадках
поводить себе як автономний ПК. Але тут є чотири відмінності.

На екрані під час завантаження операційної системи з’являються допоміжні
повідомлення, які інформують Вас пр те, що мережева ОС завантажується в
робочу станцію.

Перед початком роботи Ви повинні повідомити мережевому ПЗ Ваше ім’я
користувача або ідентифікаційний номер (ІD) i пароль. Це є процедура
входження в систему.

Після підключення до ЛОМ Ви бачите допоміжні літери, що позначають
допоміжні дискові накопичувачі, що стали Вам доступними.

Коли Ви роздруковуєте службові записки або повідомлення, вони друкуються
на прінтері, який може знаходитись далеко від Вашого робочого місця.

Файлові сервери

В протилежність робочій станції файловий сервер — це комп’ютер, який
обслуговує всі робочі станції. Він здійснює сумісне використання файлів,
що розміщені на його дисках. Файлові сервери -це , як правило,
комп’ютери високої швидкодії на базі процесорів Pentium з об’ємом
пам’яті ОЗУ 8 М або більше. Часто файлові сервери забезпечені недорогою
клавіатурою і монітором середньої якості. Але файловий сервер майже
завжди має не менше одного швидкодіючого накопичувача великої ємкості.

Сервери повинні бути високоякісними і високонадійними машинами ,
оскільки при обслуговуванні всієї мережі вони багаторазово виконують
роботу звичайної робочої станції.

Найчастіше файловий сервер виконує тільки ці функції. Але інколи в малих
ЛОМ файл-сервер використовується ще й в якості робочої станції.

Файловий сервер може використовувати іншу ОС ніж робоча станція (РС). ОС
NetWork фірми Novell є прикладом мережевої ОС, яка працює тільки на
файловому сервері. (Частина NetWork, яка працє на робочій станції і яку
називають драйвером, NEXT,VLM лише доповнює DOS , а не заміняє її ).

Мережеві кабелі

Існує велика кількість різних модифікацій кабелів для ЛОМ.
Використовуються як тонкі коаксіальні кабелі ( Fhinnet або Cheoper Net),
так і товсті коаксіальні кабелі (Fhick Net), а також не екрановані виті
пари (STP- Shicldef Twisted Pair), які мають вигляд електропроводів, що
вмонтовані в стіні будинків і неекрановані виті пари (UTP-Unshicldef
Twisted Pair), що нагадують телефонний провід.

Використовуються також оптичноволоконні кабелв, які працюють на великих
відстанях. Тип кабеля залежить від вибраної карти адаптера.

З допомогою кабеля кожна РС з’єднується з іншими і з файловим сервером.
В одних випадках єдиний кабель проходить від одного вузла до іншого,
послідовно з’єднуючи всі РС і ФС. Така конфігурація називається
топологією шина або топологією дейзі-ланцюг.

В інших випадках з кожної робочої станції підходить власний кабель від
центрального вузла. Така конфігурація називається зіркою. Іноді кабель
періодично розгалужується в вузлових точках, створюючи зіркоподібне
дерево. Конфігурація дейзі-ланцюга потребує найменшої кількості кабеля,
але в цьому випадку важче проводити діагностику в мережі.

На сучасному етапі проводяться пошукові роботи по створенню безпровідних
ЛОМ. Такі мережі для передачі сигналів використовують інфрачервоні
промені або радіохвилі.

Мережеві адаптери

Карти мережевих адаптерів, як і інші карти встановлюються в кожній
робочій станції і ФС. Ваша РС посилає запит через мережевий адаптер до
ФС і через мережевий адаптер отримує відповідь про те, коли ФС готовий
передати чергову частину файлу. Така робота аналогічна копіюванню файлів
на диск.

Тільки два мережевих адаптери можуть одночасно обмінюватись інформацією
один з одним.

На картах адаптера LANtastic є два роз’єми — один для вхідного, а інший
для вихідного кабеля. На картах адаптера EtherNet є Т-образний роз’єм,
або 15-контактний роз’єм. Карти з двома і більше типами роз’ємів надають
можливість вибору асортименту кабелів.

Адаптер слідкує за чергою в мережі і перевіряє передану інформацію на
помилки. Швидкість передачі інформації залежить від типу адаптера.

На сьогодні існують наступні види алдаптерів:

— адаптери ARCnet — одні з найстаріших. Вони мають високу швидкість, але
не розпізнають невеликі помилки при установці. Вони є високонадійними, а
проблеми, що виникають з адаптерами і кабелями легко діагностуються.

— адаптери EtherNet можуть зв’язувати широкий спектр систем, включаючи
UNIX- комп’ютери, Macintosh фірми Apple, ПК фірми IBM. Вони мають три
модифікації в залежності від товщини кабеля.

Адаптери Toren Riny найдорожчі, за виключенням оптоволокняних. Їх
використовують в мережах з великою кількістю РС при підключенні до
великих ЕОМ.

ПРОТОКОЛИ

Розглянемо яким чином в ЛОМ проходить міжкомп’ютерний обмін інформацією.
Обмін інформацією здійснюється за допомогою протоколів і форматів
повідомлень.

Протоколи можна поділити на три рівні : низького рівня, середнього
рівня, для перенаправлення файлів.

В будь-якій ЛОМ мережеві алаптери здійснюють передачу і прийом
повідомлень за допомогою кабелів , і тільки наявність певних протоколів
обміну перетворює комп’ютери в ту чи іншу ЛОМ.

На самому низькому рівні комп’ютери і мережі обмінюються інформацією
один з одним пакетами повідомлень. Ці пакети становлять фундамент на
якому базується робота ЛОМ.

Пакети можуть нести довільну інформацію:

початок сеансу обміну даними;

передача даних;

підтвердження прийому пакета даних;

передача повідомлення всім адаптерам;

кінець сеанса роботи.

В різних мережах пакети визначаються по-різному, але наступні елементи є
загальними для всіх:

унікальна адреса відправника;

унікальна адреса отримувача;

ознака, що визначає вмістиме пакета;

дані або повідомлення;

контрольна сума для визначення помилок при передачі.

Зв’язок між комп’ютерами ЛОМ здійснюється за двома основними принципами:
визначення колізій (зіткнень) і передача маркера.

Маркер — дуже коротке повідомлення, яке є ознакою того, що мережа
вільна.

Прикладами системи на базі принципу визначення колізій і передачі
маркера є, відповідно, системи Ethernеt i Toren Ring.

Розглянемо формат пакета Ethernеt.

На малюнку показано розміщення і визначення полів пакету в системі
Ethernеt.

Приамбула

Призначення

Джерело

Тип

Дані

Контрольна сума

Приамбула. Це поле довжиною 8 байт , яке використовується для
синхронізації пакету. Воно звжди містить код 10101010 в перших 7-ми
байтах і 10101011 в останньому.

Призначення. Це поле довжиною 6 байт, яке містить адресу вузла ЛОМ,
куди надсилається повідомлення. Старший (лівий) біт в першому байті має
спеціальне призначення. Якщо він дорівнює нулю, то це є унікальна
фізична адреса. Перші три байти задають адресу групи, а наступні 3 —
задають адресу в групі. Якщо ж біт дорівнює 1, то останні байти
визначають станції призначення.

Джерело. Це поле має має 6 байт і визначає адресу вузла відправника.
Старший байт завжди дорівнює нулю.

Тип. Має 2 байта і ідентифікує тип протокола більш високого рівня.

Дані. Воно може мати довжину від 46 до 1500 байт і містить повідомлення.

Контрольна сума. Поле довжиною 4 байта, яке містить залишок зайвої
циклічної суми.

Розглянутий протокол працює на низькому рівні. Даний протокол передає
дані між комп”ютерами, але не знає нічого про файл-сервер і
перенаправлення файлів. Ці протоколи не мають засобів для забезпечення
вірної послідовності прийому-передачі даних а також засобів для
ідентифікації прикладних програм, що потребують дані.

Протоколи середнього рівня NetBIOS, IPX/SPX, TCP/IP більше відповідають
транспортному рівню. Ці протоколи дозволяють комп”ютерам в ЛОМ легко
обмінюватись даними.

Протоколи високого рівня призначені для виконання функцій
перенаправлення файлів, використовують протоколи середнього рівня, для
передачі пакетів повідомлень між РС і файловим сервером.

Незалежно від внутрішньої конструкції кожного окремого протоколу, всі
вони мають певні спільні функції і властивості:

Ініціалізація зв”язку. Кожен протокол має засоби для ідентифікації РС по
імені, номеру або двох атрибутах. Ця схема є доступною для всіх рівнів
передачі інформації. Обмін інформацією між певними вузлами активізується
після визначення вузла-адреси (як правило- файлового серверу робочої
станції, що ініціює діалог. Ініціююча станція також встановлює один із
двох типів діалогу: датаграму і сеанс.

Відправка і отримання даних. Кожен протокол надає засоби для відправки
і отримання повідомлень робочими станціями адресата і джерела. Протокол
накладає певні обмеження на довжину повідомлень. Крім того, він надає
учасника діалогу сеансового типу засоби для визначення статусу діалогу.

Завершення обміну. Протокол надає засоби для коректного завершення
діалогу.

Як вже повідомлялось, існує два типи міжкомп”ютерного обміну даними —
датаграми та сеанси.

Датаграма — це повідомлення, яке не потребує підтвердження про прийом
від приймаючої сторони. Якщо таке підтвердження необхідно, то адресат
повинен сам послати спеціальне повідомлення. Для здійснення обміну цим
способом приймаюча і передаюча сторони повинні дотримуватись певного
протоколу. Кожна датаграма є окремим повідомленням і при наявності
декількох датаграм в ЛОМ порядок їх доставки не гарантується. В деяких
випадках максимальна довжина датаграм набагато менша, ніж довжина
повідомлень в сеансах. Проте, в більшості випадків швидкість передачі
датаграм набагато більша ніж швидкість передачі повідомлень у сеансах.

На противагу датаграмам, в сеансі передбачається створення логічного
зв”язку для обміну повідомленнями між РС і гарантується отримання
повідомлень. В той час, коли датаграми можуть передаватись в будь-який
період часу, в сеансах для передачі повідомлень спочатку необхідно
виконати деяку підготовчу роботу:сеанс необхідно спочатку встановити,
після цього йде передача даних, і після закінчення обміну сеанс
необхідно закрити.

Фірма Novell з мережевою ОС NetWork приймає протоколи ІРХ для обміну
діаграмами і SPS для обміну в сеансах.

Протокол ІРХ (Internetwork Packet Exchange — міжмережевий обмін
пакетами) використовується модулями перенаправлень файлів. Він виконує
функції адресації, маршруторування і перемикання в процесі передачі
пакетів повідомлень. протокол ІРХ більш швидкодіючий ніж протокол SPХ,
95% доставки інформації — безпомилковий.

Протокол SPХ (Sequenced Packet Exchange — послідовний обмін протоколами)
призначений для встановлення діалогу і використовується напротязі
сеансу. Для обміну даними по цьому протоколу спочатку необхідно
встановити логічний зв”язок між двома учасниками. Після цього
повідомлення можуть функціонувати в двох напрямках. Протокол SPХ
гарантує передачу інформації в вірній послідовності.

Протоколи високого рівня (їх ще називають протоколами перенаправлення
файлів) використовуються фірмами ІВМ і Microsoft в програмних продуктах
LAN Manager i LAN Server використовують потокол SМВ (Server Massage
Block — Блоки повідомлень сервера). Фірма Novell в ОС NetWork
використовує протокол NCP (NetWork Core Protocol — Протокол ядра
NetWork). В однорангових ЛОМ інколи використовується протокол SМВ.

Мережеві ОС LAN Manager i LAN Server перехоплюють звернення прикладних
програм на РС до функції вводу/виводу і направляють їх на сервер.
Здійснюється це таким чином. Програмні модулі на РС, що використовують
протокол SМВ і DLR (DOS LAN Requester) відкривають сеанс зв”язку NetBios
з програмним забезпеченням LAN Manager або LAN Server, що працюють на
сервері. Після цього DLR i сервер обмінюються SМВ- блоками. Фірма ІВМ
визначає чотири категорії SМВ- блоків: управління сеансом, доступу до
файлів, обслуговування прінтера і повідомлень.

Вставка

Мережа — це два або більше комп’ютери, об’єднані кабелем таким чином,
щоб вони могли обмінюватись інформацією.

Мережа — це сумісне використання (або розподілення). Розподіл файлів,
ресурсів і пограм.

Розподіл файлів означає те, що мережа дозволяє користуватися файлами
декількох користувачів. Є два способи представлення файлів: передача
файлів з комп’ютера на комп’ютер та відправка файлів на проміжний пункт,
де вони будуть знаходитись до того часу, поки їх не забаре інший
користувач.

Розподіл ресурсів — це установка певних пристроїв, наприклад, диску чи
прінтеру таким чином, щоб всі комп’ютери мережі могли ними
користуватися.

Розподіл програм — використання програми, що знаходиться на спільному
диску мережі.

Існуючі на сьогодні мережі досить відрізняються за принципами
взаємодії, характеристикам і рівнем запропонованих послуг. Це пов’язано
як з реальними потребами замовників, так і з розвитком мережевих
архітектур.

За складністю обслуговування існує три види мереж : реальні, штучні та
однорангові.

Реальні — це мережі, які вимагають одного-двох спеціалістів для для
постійного обслуговування. Представником такої мережі є мережа NetWork
фірми Novell. Крім того, дана мережа потребує крім DOS спеціальну
операційну систему.

Штучні мережі — вони працюють як реальні мережі, але не потребують
спеціального жорсткого диску. Ці мережі дозволяють з’єднувати комп’ютери
через послідовні або паралельні порти без спеціальних мережевих
адаптерів. Інколи такий зв’язок називають “по нуль-модему”. Такі мережі
дуже повільні.

Однорангові — знаходяться між реальними і штучними. Їх часто називають
“рівними серед рівних” (peer -to- peer network). В таких мережах всі
комп’ютери працюють на рівних і не поділяються окремо на РС і ФС; кожен
може виконувати ці функції.

Дві найбільш популярні мережі цього напрямку — це LAN tastic фірми
Artsoft i Windows for Workgroups фірми Microsoft.

Ці мережі мають всі можливості реальних і одночасно є легкими в
установці і експлуатації. Вони не визначають чітко РС і ФС.

За ступенем охоплення території і користувачів можна здійснити наступну
класифікацію: глобальні мережі спільного використання, корпоративні
мережі і локальні обчислювальні мережі.

Глобальні мережі спільного користування виставляють наступні вимоги:

наявність могутньої і гнучкої системи адресації, що дозволяє визначити
велику кількість користувачів;

висока ефективність передачі корисної інформації;

використання складних протоколів маршрутирізації.

Корпоративні мережі призначені для об’єднання замкнутої групи
користувачів, наприклад співробітників корпорації або фірми і можуть
носити глобальний або локальний характер.

Локальні обчислювальні мережі призначені для організації взаємодії
обмеженої групи користувачів, що використовують спеціальні протоколи з
спрощеним механізмом маршрутирізації, адміністрування, передачі даних.

Похожие записи