Реферат на тему:

Процес оцінювання вартості бізнесу

Незалежно від того, яку оцінку вартості (в обміні чи в користуванні)
треба зробити, умовно процес оцінювання може бути поділений на шість
етапів Формулювання задачі.

Складання плану оцінювання.

Збирання та перевірка інформації.

Застосування доцільних підходів до оцінювання.

Узгоджування.

Звіт про результати оцінювання вартості.

На першому етапі уточнюється, в чому полягає задача оцінювання. Зазвичай
мета оцінювання — з’ясування, яку вартість слід установлювати (ринкову,
інвестиційну тощо). Важливо також ідентифікувати реальний об’єкт
власності і пов’язані з ним юридичні права (виявити та заміряти розмір і
характеристики реального активу, право та частку власності тощо), а
також установити часові рамки, у межах яких оцінка вартості залишається
достовірною.

Принципи збалансованості, економічної величини та економічного поділу
дають змогу визначити, яку інформацію потрібно збирати. Принцип зміни
підвищує для оцінювача значення вибору ефективної дати оцінювання.
Оскільки ймовірність того, що умови і припущення, покладені в основу
оцінювання, згодом зміняться велика, необхідно знати ті часові рамки,
всередині яких оцінка вартості залишиться достовірною.

Після того як з’ясовано і визначено задачу, необхідно структурувати сам
процес оцінювання, визначитись, яка інформація необхідна. Щоб уникнути
зайвого дублювання, непродуктивних витрат і втрат часу, складають план
проведення оцінювання (другий етап). У плані ідентифікують фактори та
інформацію, які слід проаналізувати. Зазвичай починають з розгляду
загальних факторів, які визначають вартість об’єкта на національному та
регіональному рівнях, далі аналізують специфічні фактори вартості на
рівні ринку або його сегменту і вже потім — конкретні фактори, що
характеризують сам об’єкт. Дуже важливим є визначення ринку і сегменту
ринку, оскільки це допомагає виявити аналогічні об’єкти, встановити їх
розмір і конкурентні характеристики, а також характеристики можливих
покупців.

Далі розглядається можливість застосування одного з трьох традиційних
підходів до оцінювання вартості: дохідного, ринкового чи витратного.

Рис. 12.2. Процес оцінювання

Звичайно дохідний підхід є найбільш застосованою процедурою для аналізу
власності, що приносить дохід, однак це не завжди правильно. Дохідний
підхід — тільки один з методів оцінювання. Корисну інформацію можна
отримати також за ринкового і витратного підходів. У деяких випадках
вони і є точнішими та ефективнішими. Часто кожний з трьох підходів може
бути використаний для перевірки оцінки вартості, отриманої за інших
підходів.

Ринковий підхід або підхід прямого порівняльного аналізу продажу,
особливо корисний тоді, коли існує активний ринок порівнюваних об’єктів
власності. Точність цього підходу залежить від якості зібраних даних.
Потрібно зібрати достовірну інформацію про останні продажі порівнюваних
об’єктів. Дані про продаж порівнюваних об’єктів, включають: фізичні
характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та умови
фінансування. Дієвість ринкового підходу знижується у випадках, коли
угод було мало, коли після їх здійснення минуло багато часу або коли
ринок перебуває в аномальному стані. Оскільки цей підхід спирається на
дані про минулі угоди, у разі швидких змін на ринку отримані з його
допомогою показники вартості можуть виявитися дезорієнтуючими.

Витратний підхід найбільш прийнятний для оцінювання об’єктів
спеціального призначення, нового будівництва, для визначення варіанта
найкращого і найбільш ефективного використання землі, а також з метою
страхування. Інформація, що збирається, звичайно має включати: дані про
ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень зарплати,
вартість матеріалів, витрати на обладнання, дані про прибуток і накладні
витрати будівельників на місцевому ринку. Цей підхід важко реалізувати
для деяких видів об’єктів, таких як будівлі з унікальними архітектурними
або естетичними характеристиками, споруди з надмірним фізичним зносом
або будівлі, що мають історичну цінність тощо.

Теоретично, дохідний і витратний підходи є частиною ринкового підходу.
Кожний з них пропонує використання різних видів інформації про ринок.
Наприклад, основними для витратного підходу є дані про поточні ринкові
ціни на матеріали, робочу силу та інші елементи витрат. Дохідний підхід
потребує використання коефіцієнтів капіталізації, які також
розраховуються за даними ринку. Однак у практичному плані витратний і
дохідний підходи є самостійними методами, відмінними від ринкового
підходу, в основу якого покладено дані про продаж порівнюваних об’єктів.

Наступним кроком є складання загального графіка робіт з оцінювання, а
також відповідного бюджету. Оцінюються очікувані витрати грошових коштів
і часу на збирання та перевірку інформації, уточнюються умови проведення
оцінювання, складається письмова пропозиція з оціночного завдання
(assignment proposal) яка слугує для уточнення відповідальності як
оцінника, та і клієнта.

Надійність висновків аналітика з оцінювання залежить від якості та
обсягу використовуваних ним даних. Тому на наступному (третьому) етапі
необхідно намагатися зібрати найкращу інформацію з тієї, що є доступною.
Слід дбати про те, щоб інформація була точною та надійною, і довести це.

Оцінювач повинен відповісти на такі, як мінімум, запитання:

Чи всі зібрані дані є важливими для задачі оцінювання?

Наскільки корисними, достовірними та оперативними є ці дані? Чи
адекватно вони відображають ринкові умови, що впливають на оцінювану
власність?

Чи було інформацію про продаж порівнюваних об’єктів підтверджено
учасниками угод? Наскільки розрахунковий очікуваний потік доходів
порівнянний з даними схожих об’єктів, що є на ринку?

Яка ймовірність того, що використані дані мають викривлення або
відхилення?

Чи є зібрана інформація обґрунтованою (з позицій досвіду і знань
оцінювача)?

Потім зібрані дані слід проаналізувати (четвертий етап) відповідно до
застосовуваних для оцінювання підходів.

У загальних рисах, ринковий підхід базується на використанні принципу
заміщення. Для порівняння вибираються конкуруючі об’єкти. Оскільки між
цими об’єктами і об’єктом, що оцінюється, існують відмінності,
проводиться відповідне коригування даних. У основу поправок покладається
принцип внеску.

Витратний підхід також базується на принципі заміщення. Крім нього
використовують принципи: найкращого та найефективнішого використання,
внеску, збалансованості, економічної величини та економічного поділу.

З метою аналізу оцінювач розглядає землю окремо від будівель і споруд.

У разі оцінювання землі застосовується принцип найкращого та
найефективнішого використання. Щоб визначити максимальну залишкову
вартість землі, розглядаються альтернативні гіпотетичні варіанти
забудови.

За оцінювання будівель і споруд до уваги беруться витрати на спорудження
їх у даний момент часу.

Наступним кроком за витратного підходу є оцінювання накопиченого зносу,
яким є сумарне зменшення корисності об’єкта. Зменшення корисності
звичайно відбувається через фізичний знос, функціональне та економічне
(пов’язане із місцем розташування) застарення.

Фізичний знос може бути наслідком віку об’єкта і можливої відсутності
належного догляду за ним. Величина зносу впливає на термін корисного
життя об’єкта, що залишився. Оцінка цього терміну є важливою також для
дохідного підходу. Вона допомагає оцінювачу визначити тривалість потоку
доходів.

Функціональне застарення може бути результатом неспроможності врахувати
принципи збалансованості, економічної величини або економічного
розділення. Наприклад, будівництво споруди може призвести до
перевантаження ділянки землі. Або може позначитися принцип зміни.
Наприклад, зростання енерговитрат зробить офісну будівлю з великими
скляними панелями функціонально застарілою.

Економічне (пов’язане з місцем розташування) застарення можна пояснити
застосуванням принципу зміни і принципу залежності. Таке застарення
відбувається, коли змінюються загальноприйнятий тип землекористування,
зв’язки або ринки покупців. Оскільки нерухомість «прив’язана» до певного
місця, її не можна перемістити і тому її корисність може зменшитися.

Дохідний підхід — це процес визначення поточної вартості майбутніх
вигод. Тут застосовується оцінювальний принцип сподівання.

Кожний з трьох підходів відкриває перед оцінювачем певну перспективу.
Хоч ці підходи покладаються на дані, зібрані на одному і тому ж ринку,
кожний з них пов’язаний із певним аспектом ринку. На довершеному ринку
всі три підходи мають привести до однієї і тієї ж величини вартості.
Однак ринки нерухомості не є довершеними. Часто пропозиція і попит не
перебувають у рівновазі. Потенційні користувачі можуть бути неправильно
інформовані. Виробники можуть бути неефективні. З цих, а також інших
причин розглянуті підходи можуть давати різні показники вартості.

Узгодження — наступний (п’ятий) етап. Це процес логічних міркувань і
прийняття рішення про остаточну оцінку вартості об’єкта.

Під час цього процесу оцінювач перевіряє застосовність принципів
оцінювання на різних стадіях. Ще раз (наново) переглядає різні показники
вартості: наскільки вони є обґрунтованими, чи підтверджуються даними, чи
мають сенс. Наново аналізує початкову задачу. Оцінювач може використати
статистичні розрахунки для розроблення ймовірнісного розподілу з метою
встановлення діапазону, в межах якого має знаходитися шукана величина
вартості.

Останнім кроком (шостий етап) є складання звіту, що містить остаточні
висновки щодо отриманих результатів проведеного оцінювання. Він може
мати форму стандартного аркуша або детального письмового звіту, залежно
від домовленості з клієнтом.

PAGE

PAGE

Похожие записи