Реферат на тему:

Поняття та закони розвитку інформаційного виробництва

План

1. Поняття інформаційного виробництва

2. Особливості кінцевого продукту інформаційного виробництва

1. Поняття інформаційного виробництва

Почнемо з констатації факту, який випливає з попереднього матеріалу:
інформація є одним з найважливіших факторів розвитку людини, економіки
(суспільного виробництва) і суспільства взагалі. Ступінь впливу
інформації визначається ступенем розвитку інформаційного виробництва.
Введемо цей термін як певне узагальнення таких поширених понять, як
«інформаційна система», «система інформаційного забезпечення», «система
інформаційного обслуговування» тощо.

Пiд iнформацiйним виробництвом розумiтимемо процес дiї людини на
iнформацiю (предмет працi) з допомогою засобів (знарядь) працi з метою
отримання нової iнформацiї (продукту працi), необхiдної для створення
матерiальних, духовних та iнших цiнностей, що забезпечують iснування та
розвиток людини і суспiльства.

Фундаментальним для інформаційного виробництва є положення, назване
академіком Г. Т. Артамоновим законом проникнення : Ніяка діяльність
людей у суспільстві і суспільства загалом не вільна від інформаційного
виробництва, з нього вона починається, ним і закінчується.

Друге фундаментальне положення назване Г. Т. Артамоновим законом
вирощування: Інформаційне виробництво мало придумати, його треба
створити (виростити) здатним для інтенсивного використання в реальних
умовах.

Не зважаючи на уявну тривіальність наведених положень, урахування їх за
проведення економічних реформ та інформатизації суспільства є запорукою
успіху. Так, урахування потенціалу інформаційного виробництва сприяє
прийняттю ефективніших рішень за здійснення реформи
соціально-економічної системи будь-якого рівня (від підприємства до
держави у цілому). Розробляючи проекти інформатизації, недостатньо
ставити завданням максимальне насичення інформаційного виробництва
сучасними засобами — обчислювальною, копіювально-розмножувальною
технікою і засобами телекомунікацій, необхідні комплексні інтегровані
рішення інформаційної підтримки функціонування соціально-економічних
систем.

На жаль, Україна поки що не належить до держав з розвиненим
інформаційним виробництвом. Отже, на сучасному етапі надзвичайно
важливим є виховання керівників усіх рівнів на засадах концепції
інформаційного суспільства.

На сьогодні в усіх діючих у людському суспільстві інформаційних
виробництвах переважають вербальні основи спілкування. В епоху
інформаційного суспільства можливо з’явиться нова, набагато могутніша за
вербальну, основа спілкування людей (наприклад, спілкування образами),
яка якісно змінить засоби світового інформаційного виробництва.

Сформульовані закони показують підпорядкованість засобів виробництва
процесам виробництва. Тобто жодний з нових засобів, що пропонуються
виробниками, не може претендувати на суспільну значущість, якщо він
використовується в певному інформаційному виробництві і не
вдосконалюється під впливом вимог цього виробництва.

Проте слід зазначити, що частка впроваджених в інформаційне виробництво
нових інформаційних засобів, запропонованих розробниками, постійно
зменшується. Так, у США ринок сприймає один з 10 запропонованих
виробниками програмних продуктів. Така тенденція є характерною і для
матеріального виробництва.

Як зазначалось раніше, у ХХ ст. промислово розвинені демократичні країни
світу вступили в епоху інформаційного суспільства. ХХI ст. обіцяє бути
століттям прориву в інформаційне суспільство більшості країн, що стали
на шлях демократичного розвитку.

У соціальному аспекті розвитку людства інформаційне суспільство надає
широкі можливості для розв’язання основної проблеми — проблеми
зайнятості більшості працездатного населення суспільно корисною працею.
Із зростанням продуктивності праці в матеріальному виробництві потреба у
залученні людей до цього виробництва зменшується, потреба ж у залученні
людей до інформаційного виробництва зростає, не вимагаючи великих витрат
матеріальних ресурсів. Звідси випливає якісна зміна пріоритетів розвитку
розширеного суспільного відтворювання при переході до інформаційного
суспільства.

Пріоритети у розвитку розширеного відтворювання в доінформаційному
суспільстві задаються формулою: максимальний розвиток матеріального
виробництва за мінімального розвитку інформаційного виробництва, а
пріоритети у розвитку інформаційного суспільства визначаються формулою:
нескінченний розвиток інформаційного виробництва за мінімального
розвитку матеріального виробництва.

Зміна пріоритетів у розширеному суспільному відтворюванні
супроводитиметься зміною пріоритетів у споживанні. Якщо в
доінформаційному суспільстві визначальною ознакою високого добробуту
людини були кількість та якість доступних йому матеріальних благ, то в
розвиненому інформаційному суспільстві такими ознаками будуть кількість
та якість доступних йому інформаційних продуктів і послуг або доступних
йому інформаційних благ.

З позицій інформатики, будь-яка людина являє собою складне інформаційне
виробництво, що переробляє інформацію, яка до неї надходить, і виробляє
інформацію, призначену іншим людям. Розвиток і саме існування цього
виробництва визначаються не тільки обсягами інформації, що надходить на
перероблення, а й обсягами споживання виробленої ним інформації.

Внутрішнє інформаційне виробництво окремої людини розвивається під дією
вимог з боку того суспільного виробництва, в якому вона зайнята.
Обчислювальні машини нейтральні у своєму впливові на процес розвитку
людини. Вони рівною мірою посилюють прагнення одних людей до
саморозвитку, а інших — до економії зусиль як фізичних, так і розумових.
Остання обставина особливо небезпечна для суспільства. Вона призводить
до посилення поділу людей за рівнем їх розумового розвитку, що набагато
небезпечніше за розділення людей за рівнем матеріального добробуту.

Зазначені особливості інформаційного виробництва людини притаманні всім
інформаційним виробництвам, що створюються людьми, і не залежать від
рівня і стадії розвитку людського суспільства та його складових.

Основними елементами iнформацiйного виробництва, так само як i
матерiального виробництва, є предмети працi, засоби виробництва i сама
праця (тобто доцiльна дiяльнiсть).

Предмети праці — речі, які зазнають впливу людини в процесі виробництва.
Розрізняють два види предметів праці: 1) матеріали, що безпосередньо
добуваються в природі і перетворюються на продукт; 2) матеріали, що
зазнали попередньої обробки. Предмети праці беруть участь у процесі
виробництва один раз і відразу переносять свою первинну вартість на
випущений товар, послугу. В інформаційному виробництві предметом праці є
інформація. У теоретичних дослідженнях, у розробках, винахідництві також
використовуються результати попередніх виробництв, причому
матеріалізація цих результатів зовсім не обов’язкова.

У матеріальному виробництві інформація не може бути предметом праці.

Матеріальні продукти як в матеріальному, так і в інформаційному
виробництві використовуються і як предмети праці, і як засоби праці.
Обчислювальні машини є засобом праці в більшості інформаційних
виробництв, і вони ж можуть бути предметом праці в інформаційному
виробництві, що сертифікує ці машини.

Основною особливiстю предметiв працi в iнформацiйному виробництвi є їх
нематерiальнiсть (матерiальнi тiльки носiї iнформацiї) i, в зв’язку з
цим, незнищенність за використання. Людина, віддаючи матеріальний
продукт, втрачає його, а віддаючи інформацію, не втрачає її. Отже, є
можливiсть багаторазово використовувати одну й ту саму інформацію в
процесi виробництва (наприклад, бази даних і знань).

Отже, наведене визначення доцільно скоригувати таким чином: Предмети
праці інформаційного виробництва багаторазово беруть участь у процесі
виробництва і по частинах переносять свою первинну вартість на випущений
товар, послугу. Цим вони подібні до знарядь праці. Для інформаційних
предметів праці у бiльшостi випадкiв є вiдомими: вiдправник, об’єкт,
стан якого вони вiдображають, власник та адресати використання
результатної iнформацiї, тобто вони мають чітке спрямування. До
недавнього часу домінувала саме така інформація, яку можна назвати
давальницькою сировиною. Особливо це було притаманне структурам
інформаційно-обчислювального обслуговування — обчислювальним центрам
різних типів.

Розвиток iнформацiйних технологiй (зокрема багатоаспектних баз даних і
знань), а також ринкових вiдносин (тобто вiдносин купiвлi-продажу) в
iнформацiйнiй сферi зумовили використання в якостi предметiв працi
iнформації, яка не має чiткого спрямування, є результатом власної
аналітичної діяльності або придбана у третіх осіб і є власнiстю
iнформацiйної фiрми, використовується у процесi виробництва i надається
споживачам за їх запитами.

У процесі суспільного інформаційного виробництва відбувається не просто
обмін копіями деякої інформації, а складне перетворення її на принципово
нову інформацію, новий інформаційний продукт. Продукти одного
інформаційного виробництва використовуються як предмети праці в іншому
інформаційному виробництві, чим забезпечується його самодостатність і
слабка залежність від продуктів матеріального виробництва. Повної
незалежності від цих продуктів не буде ніколи, оскільки без матеріальних
засобів праці немає жодного інформаційного виробництва.

Розглянута особливість інформаційного виробництва може бути названа
законом самодостатності інформаційного виробництва: Інформаційне
виробництво може розвиватися за рахунок використання в якості предметів
праці власних продуктів,

а в матеріальному виробництві інформація ніколи не може
використовуватися як предмет праці.

До засобів (знарядь) праці відносять машини та обладнання (активні
знаряддя), будівлі та споруди (пасивні знаряддя). Засоби (знаряддя)
працi багаторазово використовуються в процесi виробництва i переносять
свою вартість на продукцію по частинах, поступово зношуючись. Якщо
предмет праці визначає вид діяльності, то засоби праці визначають рівень
і ступінь розвитку цієї діяльності. Поєднання засобів виробництва та
людської праці можливе лише у тому разі, якщо рівень знань, умінь і
навичок людини відповідає рівню розвитку продуктивних сил.

У доінформаційному суспільстві основним засобом інформаційного
виробництва була людина. Цей засіб змушений був розвиватися разом із
ускладненням матеріального виробництва, для організації та управління
яким він і використовувався.

В інформаційному суспільстві між людиною і виробничими процесами
постають сучасні інформаційні технології, що базуються на можливостях
ЕОМ. З’являється пряма загроза людині стати додатком до цих машин.

Основною особливістю засобів праці є те, що в інформаційному виробництві
використовуються як матеріальні (hardware), так i нематерiальнi
(software) засоби працi. Дія закону самодостатності інформаційного
виробництва посилюється через прискорений розвиток як одних, так і
других.

Матеріальні засоби праці інформаційного виробництва, а до них належать
ЕОМ та iншi технiчнi засоби збирання, накопичення, оброблення,
зберiгання, розповсюдження iнформацiї тощо, характеризуються ще й таким:

їх можна дистанцiйно використовувати у виробничому процесi;

з їх допомогою переважно автоматизується розумова, а не фiзична праця;

вони здатні не тiльки здiйснювати виробничий процес, а й керувати його
перебiгом.

До нематеріальних засобів праці, крім програмних належить і частина
інформації. Зазначимо, що це характерне не тільки для інформаційного, а
й для кожного матеріального виробництва, оскільки жодне з них не
обходиться без технологічних інструкцій та іншої документації, що
забезпечує управління виробництвом.

Частина нематерiальних засобів працi — програмних та інформаційних
засобів — може створюватися на самих iнформацiйних пiдприємствах. У
такому разі вони є продуктами працi, що можуть бути реалізовані на
сторону або використанi на самому пiдприємствi.

Особливiстю нематерiальної частини знарядь працi — програмних засобiв є
схильнiсть тiльки до морального старiння. Фізичне зношування характерне
для їх носіїв, але зважаючи на те, що витрати на копіювання ПЗ незначні,
їх можна ігнорувати.

Ця особливість проявляється і за використання інформації як засобу
виробництва. Інформаційні засоби виробництва не витрачаються і не
амортизуються. До них можна втратити інтерес. Вони можуть морально
застарівати і забуватися.

Отже, продукти інформаційного виробництва підкоряються закону
незнищенності, згідно з яким: Інформація не зникає за її споживання або
використання як предмета праці і не амортизується за її використання як
засобу праці.

Існують певні особливості використання інформації як засобів
виробництва, не пов’язані з її незнищенністю.

Доцільно згадати корінну відмінність технологій транспортування
продуктів матеріальних та інформаційних виробництв. Переміщення
матеріальних продуктів на великі відстані потребує значних витрат
матеріальних ресурсів і часу. Сучасні засоби передавання інформації
створюють можливість передавання її практично миттєво на будь-які
відстані. Це дає змогу організовувати складні інформаційні виробництва,
розподілені у просторі та часі. Стає можливою повна відмова від
закріплення людей, що беруть участь в інформаційному виробництві, за
певним робочим місцем.

Розглянуті закони та особливості інформаційного виробництва з
економічного погляду є найсуттєвішими, оскільки породжують цілу низку
проблем і переваг, які треба вирішувати і враховувати у практичній
діяльності інформаційних структур. Необхідно розуміти:

Яка інформація є предметом праці, а яка знаряддям праці?

Як визначити ту частину первинної вартості вхідної інформації, яка
переноситься на конкретний інформаційний товар чи послугу?

В якій частині враховувати зношування засобів праці у собівартості
інформаційної продукції, послуг?

Як краще сформувати портфель замовлень, щоб та сама інформація
використовувалась у якомога більшій кількості товарів, послуг?

Які фактори зниження собівартості інформаційної продукції, послуг є
найсуттєвішими?

Як визначати ціну на певний інформаційний товар чи послугу?

2. Особливості кінцевого продукту

інформаційного виробництва

Концепцiя iнформацiйного продукту базується на визначеннi iнформацiї як
знання, наданого в узагальненiй та вiдстороненiй вiд безпосереднього
творця формi.

Тобто знання розглядаються як власне людський феномен, а iнформацiя — як
певна форма знань, яка забезпечує їх соцiальне функцiонування, зокрема
можливiсть соцiального збереження та розповсюдження. В свою чергу,
отримана iнформацiя перетворюється на новi знання користувача, з наданої
вiдповідної iнформацiї вiн може вiдiбрати необхiднi йому знання.

Інформаційні продукти і послуги є результатом поєднання засобів
виробництва (до яких відносять предмети і засоби праці) та людської
праці. Особливості ІПП визначаються особливістю всіх елементів
«ланцюжка». Основні особливості інформаційного продукту, які кардинально
відрізняють інформацію від інших товарів, такі :

Корисність. Її визначає, з одного боку, релевантнiсть отриманої
iнформацiї (ступінь відповідності інформації розв’язуваній задачі
(проблемі), здатність сприяти вирішенню задачі), з iншого — значимiсть
цього знання, тобто важливість інформації в даний момент часу для
прийняття конкретного рішення.

Тиражування. Тиражування матерiального продукту потребує майже таких
самих витрат, що й створення першої одиницi. Тиражування iнформацiї,
навпаки, дуже дешеве через мiнiмальні матерiальні витрати, що дає змогу
нарощувати обсяги продукцiї без суттєвих витрат матерiальних, людських
ресурсiв і часу. Просте вiдтворення (копiюванням та тиражуванням),
можливiсть невiдкладної миттєвої доставки споживачевi дає змогу
забезпечити високi прибутки виробникам i посередникам від продажу
iнформацiйного товару. Завдяки тиражуванню можна продати iнформацiйний
продукт i вiн може залишитися у власностi виробника. Тобто можлива
множинна власнiсть на інформаційний продукт. Цю властивість інформації —
її незнищенність можна проілюструвати відомою притчею Б. Шоу: «Якщо у
вас є яблуко і у мене є яблуко і якщо ми обміняємося цими яблуками, то у
вас і у мене залишиться по одному яблуку. А якщо у вас є ідея і у мене є
ідея і ми обміняємося ідеями, то у кожного з нас буде по дві ідеї».
Iнформацiйний продукт зберiгає iнформацiю, яку в нього вкладено,
незалежно вiд того, скiльки разів вона тиражувалася.

Старiння. Інформаційний продукт з часом зазнає своєрідного «морального
зносу». Хоча інформація і не зношується у процесі споживання, вона може
втрачати свою цінність в міру того як знання, що надаються нею,
перестають бути актуальними. Iнформацiйнi продукти з часом втрачають
свою первiсну споживчу вартiсть, оскiльки в суспiльствi, що
розвивається, змiни iнформацiйних потреб роблять ранiше накопиченi
iнформацiйнi продукти (тобто знання, якi вони вiдображають) менш
придатними для вiдтворення їх. Приклад: старiння наукової лiтератури.
Але старiння iнформацiйного продукту зумовлене вiддаленням у часi вiд
моменту його створення, а не втратою його цiнностi внаслiдок
багаторазового використання.

У різних областях науки і техніки темпи знецінювання знання неоднакові,
процес «старіння» інформації може тривати від п’яти до 15 років і
більше.

Додаткова вартiсть. Новi знання не з’являються як готова iнформацiя.
Необхiдно здiйснити низку складних операцiй (процедур), якi перетворюють
їх на продукт чи послугу, тобто необхiднi додатковi витрати. Наприклад:
для надання експертним знанням форми iнформацiї в експертних системах
необхiдно розробити спецiальнi когнітивні методики, якими оперують
фахiвцi (тобто здiйснити операцiї з перетворення знань на спеціальний
iнформацiйний продукт). Виробництво нової інформації потребує витрат
значно більших за витрати на її тиражування. У зв’язку із цим за обміну
на інформаційному ринку споживач купує носій, а не право копіювання.

Ця властивість інформаційного продукту — складність виробництва і
відносна простота тиражування — створює чимало проблем, зокрема у
зв’язку із визначенням прав власності на інформаційний продукт. Вартiсть
iнформацiї визначається не стiльки витратами на виробництво, скiльки
очікуваною мiрою впливу на виробництво нового продукту (не обов’язково
інформаційного), що створюється з її допомогою, та ринковою
кон’юнктурою. Вартiсть будь-яких предметiв в мiру їх використання
зазвичай знижується, iнформацiї — навпаки. Невикористана iнформацiя не
має нiякої цiнностi, тоді як iнформацiя, яку найчастіше потребують
користувачi, зазвичай буває найбiльш цiнною.

Адреснiсть. Існують різні способи надання інформації, зручні різним
споживачам інформаційних товарів і послуг, оскільки споживання
інформаційного продукту вимагає певних зусиль. У цьому полягає
властивість адресності інформації.

Через цю властивість, так само, як і властивість старіння, потреба в
інформаційному продукті ніколи не може бути задоволена один раз і
назавжди. «Створення і використання інформаційного продукту, — зазначає
Ю. Шрейдер, — це завжди спроба прокласти міст через безодню, що розділяє
знання та інформацію» . Виробляючи інформаційний продукт (послугу),
необхiдно враховувати особливостi тих чи iнших груп користувачiв, їх
iнформацiйнi потреби.

Наукомісткість. Інформаційний продукт є одним з найбiльш наукомістких.
Створення та вдосконалення IПП багато в чому залежить вiд
iнтелектуальних зусиль у процесi їх виробництва. Це зумовлено двома
факторами:

1) для iнформацiйного виробництва необхiднi все бiльш досконалі технiчнi
засоби i програмно-лiнгвiстичне забезпечення (тобто засоби працi).
Наприклад: паралельнi процесори, iнтелектуальнi iнтерфейси,
автоматизованi засоби отримання знань, оперування мовами програмування
високого рiвня, БД з великими навiгацiйними можливостями тощо.

2) використання цих засобів iнформацiйного виробництва є можливим тiльки
за умови значних iнтелектуальних зусиль, оскiльки iнформацiйне
виробництво великою мірою включає в себе отримання нових знань про
нього. Наприклад, iнтелектуальнi iнформацiйнi системи не звiльняють тих,
хто їх розробляє, i тих, хто їх використовує, вiд iнтелектуальної працi,
а навпаки, значно ускладнюють її. Інтелектуальна сутнiсть iнформації
впливає і на створення нового, як iнтелектуального (проекти, прогнози,
iдеї, оцiнки тощо), так і матерiального (зразки технiки, виробiв тощо)
продукту.

Якість. Специфiчними для iнформацiйного товару є вимоги до його якостi.
Це зумовлено тим, що iнформацiя є продуктом дорогим i таким, що швидко
«псується» (морально застарiває). Звiдси основними критерiями оцiнки
його якостi є :

повна вiдповiднiсть змiсту попиту конкретного споживача (категорiї
споживачiв);

надiйнiсть (повнота, вiдсутнiсть «шуму», новизна, достовiрнiсть);

оперативнiсть (своєчаснiсть надання);

вiдповiднiсть форми товару (яснiсть, доступнiсть, стислiсть викладу)
споживчим вимогам покупців.

Цi якостi в основному i визначають успiх iнформацiйного товару в
конкуренцiї на iнформацiйному ринку.

PAGE

PAGE

PAGE 179

Похожие записи