Оцінка фінансового ризику
У практиці проведення фінансового контролю залишається актуальною
проблема підвищення результативності виїзних документальних перевірок.
Застосування різних методів фінансового контролю буде більш
результативним, якщо під час підготовки до перевірок та при проведенні
перевірок застосовуватиметься комплекс аналітичних і прогнозних
розрахунків. Але їх виконання ще не знайшло ні достатньо повного
теоретичного обґрунтування в науковій фінансовій літературі, ні
відображення у документах, що регламентують проведення перевірок [2, 3,
4].
У статті висвітлюються методичні можливості застосування у фінансовому
контролі розрахунково-аналітичних методів при визначенні фіскальних
ризиків.
Виконання аналітичних процедур розрахунку фіскальних ризиків особливо
актуальне для визначення платників грошових коштів до бюджету чи
користувачів бюджетних коштів, які необхідно перевіряти. Відбір
фіскальних ризиків слід проводити індивідуально до кожного
фінансотримача відповідної галузі. Таким чином, створюється обов’язковий
загальнотиповий блок ризиків для кожної галузі окремо, при цьому
опрацьовується загальний перелік показників фіскальних ризиків, які
взагалі можуть застосовуватись як критерії оцінки роботи підприємства.
Також необхідно встановити єдину кількість показників фіскальних ризиків
для підприємств усіх галузей відповідно до їх специфіки. Контролюючі
органиповинні самостійно обирати найбільш ефективні показники фіскальних
ризиків, які саме нададуть змогу визначити реальний стан справ на
підприємствах, що оцінюються на предмет включення до плану перевірки.
У зв’язку з цим, для застосування ризиків у практиці опису інтегрованого
образу фінансотримача необхідно використовувати розгорнутий механізм
визначення ризиків, що включає виконання таких процедур: оцінюються
особливості галузі, до якої належить підприємство; встановлюються
індивідуальні стабільні ризики до підприємств галузі відповідно до
градації за характером господарювання; враховуються найбільш важливі
ризики; відповідно до цілей щодо обсягу роботи з фінансотримачем
визначається перелік активних і пасивних ризиків, що будуть розраховані
та взяті до відома; проводиться розрахунок групи ризику, до якої
належить фінансотримач, використовуючи градацію за важливістю фіскальних
ризиків при обслуговуванні великих платників податків та постійного
контролю за їх діяльністю (таблиця 1).
На підставі здійсненого розгорнутого аналізу щодо визначення ризиків
підприємство належить до тієї чи іншої групи ризику, внаслідок чого
включається до плану роботи з перевірки чи обстеження підприємств. За
результатами аналізу до кожного фінансотримача можуть бути застосована
одна з таких контрольних процедур:
1. Засобами аналітичних процедур проведення профілактичих операцій, що
направлені на зменшення ризику.
2. Проведення безвиїзного фінансового контролю.
3. Включення до плану проведення виїзного тематичного планового
фінансового контролю.
4. Включення до плану проведення виїзного комплексного планового
фінансового контролю.
5. Обов’язковий позаплановий комплексний контроль.
За групами ризиків підприємства необхідно розподіляти на групи. Число
груп, на нашу думку, вибирається залежно від прийнятої шкали оціночних
балів, числа підприємств, їх фінансових ресурсів, діапазону можливих
порушень, часу на проведення перевірок тощо. При цьому вибирається шкала
балів і число груп за інтервалами шкали. Якщо взяти стобальну відкриту
шкалу для великих підприємств, то можна поділити їх на 4 групи:
1 група – підприємства, які набрали від 0 до 25 балів.
2 група – підприємства, які набрали від 26 до 50 балів.
3 група – підприємства, які набрали від 51 до 75 балів.
4 група – підприємства, які набрали від 76 та більше балів.
Аналітичний розрахунок ризиків для кожного підприємства здійснюється на
будь-який період внесення платежів до бюджету, що дорівнює календарному
місяцю для відстеження динаміки змін податкових ризиків та неослаблення
контролю за діяльністю підприємства.
Ризики поділяються за принципом надійності платника що має дві складові:
1 – клас ризиків за типом (стабільний, перемінний та ін.); 2 – клас
ризиків за важливістю (фінансово важливі ризики та ризики нефінансового
характеру).
Оцінку рівня фіскальних ризиків для практичної роботи з координації
перевірок щодо градації законослухняності фінансотримачів можливо
здійснювати за типом ризиків. Фіскальні ризики за типом можна поділити
на:
– ризики, які мають тільки стабільний характер (стабільні ризики).
Стабільним ризикам надається “0” балів. Встановлення стабільного ризику
не є підставою для виключення контрольної функції цих операцій, а
запроваджується він для визначення реальної оцінки діяльності
фінансотримача;
– ризики, які мають тільки перемінний характер (перемінні ризики);
– ризики, які мають двоякий характер, тобто можуть бути стабільними для
одних фінансотримачів, але перемінними для інших (у тому числі з інших
галузей);
– ризики довіри.
Під ризиками довіри розуміють ризики, що доповнюють характеристику
фінансотримача та рівень взаємовідносин між ним та контролюючим органом.
Оцінка фіскальних ризиків для практичної роботи перевіряючого органуза
вагомістю при обслуговуванні великих платників грошових коштів до
бюджету та постійного контролю за їх діяльністю повинна здійснюватися за
такою методикою.
По-перше, необхідно визначити фінансово важливі ризики.
Фіскальні ризики за важливістю поділяються на: фінансово важливі ризики;
фінансово не важливі ризики. Крім фіскальних ризиків, аналізуються і
ризики нефінансового характеру. До фінансово важливих ризиків потрібно
віднести:
1) основні ризики– найбільш важливі фіскальні ризики, що тягнуть за
собою безпосередньо зміну обсягів внесення платежів до бюджету в значних
розмірах;
2) правові ризики (за наявності цих ризиків підприємства працюють у
правовому полі, проте може мати місце перерозподіл прибутку);
3) ризики збитковості;
4) типові ризики – ризики, що можуть бути наявними у всіх галузях
економіки, вказують на поточні моменти діяльності підприємства та не
потребують значних зусиль для їх встановлення;
6) ризики примусового стягнення.
До фінансово не важливих ризиків належать ризики, рівень яких свідчить
про те, що фінансотримачі, які отримали відповідні оцінки, не мають
суттєвих порушень. До ризиків нефінансового характеру належать:
1) інформаційні ризики – ризики про фінансово-господарську діяльність
підприємства (ризики доповнюють стан законослухняності фінансотримача).
2) типові ризики.
Приклад шкали для оцінки законослухняності фінансотримачів наведено в
табл. 1. Для їх оцінки прийнята 12-бальна шкала.
Таблиця 1
Шкала балів ризиків за їх важливістю
№ з/п Назва ризику Кількість балів
1. 2 3
1. Фінансово не важливі ризики 0–2
2. Основні ризики 3–12
3. Правові ризики 5
4. Ризики збитковості 6–10
5. Типові ризики 4
6. Інформаційні ризики 1–2
7. Ризики примусового стягнення 12
Необхідно зазначити, що значення ризиків розраховуються як експертним
шляхом, так і із застосуванням економіко-математичних методів. У процесі
фінансового контролю, безумовно, найбільш точні результати дають
традиційні методи прямого розрахунку, в тому числі виконані за допомогою
комп’ютерної техніки. За допомогою цих методів, наприклад, визначаються:
суми податку на доходи фізичних осіб (як операції добутку суми сукупного
доходу за мінусом неоподатковуваної суми і ставки оподаткування); суми
донарахування податку; суми фінансових санкцій; перерахунок податку;
показники бази нарахування та інші. Прямі розрахунки можуть, залежно від
змісту розрахунку, виконуватися із застосуванням простих операцій і
формул, а також і складних математичних залежностей,
економіко-статистичних моделей.
До застосування тих чи інших методів державні податкові інспектори мають
підходити творчо з тим, щоб найбільш повно використати можливості
конкретних методів для об’єктивної оцінки стану фінансово-економічного
стану підприємств, сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів)
та визначення резервів збільшення фінансових ресурсів підприємств,
надходжень до бюджету.
Зазначені методи фінансового контролю доцільно застосовувати при
розробці теоретичних положень з фінансового контролю.
ЛІТЕРАТУРА
1. Про аудиторську діяльність: Закон України, прийнятий Верховною Радою
України 22 квітня 1993 р. (із змінами і доповненнями).
2. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів
України. – Аудиторська палата України. – Київ: 1999. – 274 с.
3. Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник. – 2-е вид., перероб. – К.: Вища
шк.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 574 с.
4. Рудницький В.С. Методологія і організація аудиту. – Тернопіль:
Економічна думка, 1998. – 192 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
