Реферат на тему:

Організація Інтернету: протоколи, адреси, DNS, принцип роботи

Інтернет — це об’єднана мережа, яка складається з набору пов’язаних
мереж, що взаємодіють як одне ціле. Складовими Інтернету є мережі
різного масштабу: великі національні магістральні мережі, багато
регіональних і локальних мереж.

Інтернет (Internet у перекладі — міжмережне з’єднання) — це поєднання
багатьох мереж, що забезпечує поширення інформаційних потоків по всій
земній кулі. Інтернет також називають глобальною мережею, що нараховує
понад 2 млн. вузлових комп’ютерів, які обслуговують десятки мільйонів
користувачів.

Завдяки об’єднанню мереж комп’ютери, які обмінюються інформацією, можуть
бути віддалені один від одного на значну відстань. Слід зазначити, що
фізичні відстані в Інтернеті не важливі. Наприклад, обмін даними
відбуватиметься однаково між комп’ютерами як у різних півкулях Землі,
так і в сусідніх кімнатах.

Мережі, які є складовими Інтернету, поширюються на великі відстані та
можуть перекривати одна одну, тому будь-яка пара вузлів пов’язана між
собою не одним, а багатьма каналами зв’язку, завдяки чому Інтернет
забезпечує стійкий зв’язок навіть в умовах військових дій. При
руйнуванні частини мережі пакети інформації можуть обходити ушкоджені
ділянки. До речі, перші дослідження у галузі Інтернету здійснювалися
саме з метою збільшення надійності зв’язку у разі виникнення глобальних
військових конфліктів (під час ядерного вибуху).

Комп’ютери, які працюють у мережі Інтернет, називаються вузлами (іноді —
хостами, хоча це не одне й те саме). Інтернет взагалі можна уявити як
множину вузлів, кожен з яких може зв’язатися з будь-яким іншим. Вузлами
є потужні комп’ютери (мейнфрейми), менш потужні міні-комп’ютери та
персональні комп’ютери. Серед них є такі, що надають послуги іншим
комп’ютерам — сервери. Під час отримання електронної пошти ви
звертаєтесь до поштового серверу, бажаєте переглянути будь-яку
Web-сторінку — зв’язуєтесь з певним Web-сервером.

Сервери — це потужні та надійні комп’ютери, які цілодобово працюють і
постійно підключені до Інтернету. Сервери здатні зберігати та надсилати
інформацію за запитами інших комп’ютерів, водночас відповідаючи на
десятки або сотні запитів. Сервери захищені від збоїв електромережі та,
як правило, керовані операційною системою Unix.

Комп’ютери, які складають і надсилають запити до серверів, називаються
клієнтами. Вони постійно не під’єднані до Інтернету, а підключаються до
мережі у разі необхідності. Отже, статус серверів і клієнтів в Інтернеті
аналогічний їхньому статусу в локальній мережі клієнт-сервер.

Термінологія «клієнт-сервер» застосовується і для програмного
забезпечення, яке підтримує роботу в Інтернеті. Існує ПЗ для клієнтів,
яке взаємодіє з ними та створює запит, і серверне ПЗ, яке відповідає на
ці запити. Наприклад, клієнтами є поштова програма, програма броузера
для перегляду Web-сторінок тощо.

Протокол TCP/IP

Незалежно від того, що комп’ютери в Інтернеті відрізняються своїми
платформами, операційними системами, вони прекрасно «спілкуються» один з
одним, Це можливо завдяки тому, що вони послуговуються однаковими
правилами передавання даних — протоколом TCP/IP. Він прийнятий усіма
учасниками Інтернету і підтримується більшістю виробників мережного
обладнання.

TCP/IP — основний транспортний протокол передавання даних в Інтернеті.
Абревіатура TCP/IP складається з двох частин : TCP (Transmition Control
Protocol — протокол керування передаванням) і IP (Internet Protocol —
протокол Internet).

Перша складова протоколу (TCP) забезпечує надійний зв’язок між
комп’ютерами і керує передаванням даних. Протокол TCP поділяє інформацію
на порції — пакети, кожному з яких надає номер для правильного
відновлення інформації під час одержання. Далі інша складова (протокол
IP) додає до кожного пакета службову інформацію з адресами відправників
і одержувачів, забезпечуючи доставку всіх пакетів одержувачеві. Окремі
пакети можуть подорожувати різними шляхами Інтернету та дістатися до
одержувача у будь-якому порядку. По надходженні всіх пакетів протокол
TCP розміщує їх один за одним і забезпечує складання повідомлення. Якщо
деякі пакети загубилися -протокол TCP вирішує і цю проблему. Маршрути
руху пакетів мережею розраховує спеціальна програма — маршрутизатор.

Найважливішою властивістю протоколу TCP/IP є його здатність забезпечити
взаємодію комп’ютерів за допомогою необмеженої кількості мереж. Зовсім
не важливо, скільки мереж подолає інформація на шляху від віддаленого
серверу до клієнта.

Протокол TCP/IP застосовується не лише в Інтернаті, а й, наприклад, для
зв’язку локальних мереж на одному великому підприємстві, в якого можуть
бути відсутні зв’язки із зовнішніми мережами. TCP/IP іноді
застосовується для зв’язку двох віддалених один від одного комп’ютерів.

Провайдери

Ланками зв’язку між клієнтами та Інтернетом є організації або приватні
особи, так звані ISP (Internet Service Provider — постачальник послуг
Інтернету), або, простіше, провайдери. Сервер провайдера має кілька
модемних входів, до яких можуть приєднуватися користувачі для доступу до
Інтернету.

Провайдер, як правило, забезпечує користувачам такі послуги Інтернету: —
доступ до інформаційних ресурсів Інтернету;

— надання адреси електронної пошти;

— виділення необхідного простору на своєму вузлі для Web-сторінок
абонента.

Можливі також додаткові послуги, наприклад, реєстрація індивідуального
домену користувача, надання лінії зв’язку тощо. Нині завдяки постійному
розвитку Інтернету користувач може обрати провайдера з потрібним
спектром послуг.

Пересічний користувач звичайно з’єднується з провайдером по телефону.
Комп’ютер користувача через модем підключається до телефонної лінії,
тому при укладенні договору з провайдером або купівлі Інтернет-картки
вам мають повідомити номер телефону провайдера, за яким дзвонитиме ваш
модем.

Провайдер також повідомить ім’я поштового серверу для обробки
електронної пошти. Багато провайдерів надають безкоштовні гостьові
підключення для одержання інформації про свої послуги і поповнення суми
на рахунку користувача. Для цього провайдер повідомляє URL свого
сервера, ім’я (login) і пароль (password) для гостьового підключення.
Фактично цих даних достатньо для того, щоб після оплати послуг
провайдера і створення з’єднання ви могли почати повноцінну роботу в
Інтернеті.

Інформаційні ресурси Інтернету

Що ж приваблює мільйони користувачів до Інтернету? Назвемо його ресурси,
які стають доступними за допомогою провайдера.

— Гіпертекстова система WWW (World Wide Web) — глобальна система
поширення інформації, в якій для пошуку та перегляду файлів
застосовуються гіпертекстові зв’язки.

— Електронна пошта — засіб обміну повідомленнями, який нагадує роботу
звичайної пошти, але значно переважає її за швидкістю доставки
повідомлень.

— Віддалений доступ до мережі — забезпечує доступ до вашого комп’ютера з
будь-якого, підключеного до Інтернету. Ви можете переглянути вашу
електронну пошту, виконати пошук у БД свого комп’ютера тощо.

— Тематичні конференції Usenet — це електронні дошки, куди учасники
конференції можуть передавати повідомлення й отримувати відповіді на
них.

— Розмова в мережі або IRC (Internet Relay Chat) — спілкування
співбесідників шляхом уведення тексту з клавіатури.

— Голосове спілкування і відеоконференції — надає можливість двом і
більше абонентам чути і бачити один одного. Для проведення голосових та
відео-конференцій абоненти повинні мати певне обладнання (мікрофон,
динаміки, відеокамеру) і програмне забезпечення.

— FTP (File Transfer Protocol — протокол передавання файлів) —
передавання програм і файлів даних між комп’ютерами глобальної мережі.

Деякі з наведених вище термінів можуть бути незнайомими для вас, але про
них ітиметься в наступних параграфах.

Режими інформаційного обміну

В Інтернеті можливі два режими інформаційного обміну — on-line і
off-line. Перший термін перекладається як «на лінії», другий — «поза
лінією». Йдеться не просто про існування лінії (підключення до
телефонної лінії або до ЛОМ, яка має вихід до Інтернету), а про
наявність з’єднання через існуючу лінію зв’язку.

On-line (на комп’ютерному жаргоні — «онлайновий» режим) — постійний
зв’язок користувача з сервером провайдера. Під час відкриття
Web-сторінок, відправлення повідомлень електронної пошти,
«перекачування» файлів-архівів користувач лишається підключеним до
мережі. Він може отримувати інформацію з мережі і негайно реагувати на
неї, тому on-line — це режим реального часу.

Off-line — це режим «відкладеного» зв’язку. Користувач передає порцію
інформації або отримує її протягом коротких сеансів зв’язку, а в інший
час комп’ютер відключений від Інтернету. Зрозуміло, що це економічніший
режим, ніж on-line. У режимі off-line, наприклад, обробляються
повідомлення електронної пошти та групи новин.

IP-адреси

Усі комп’ютери, підключені до Інтернету, знаходять один одного в
автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участі у пересиланні
повідомлень завдяки тому, що кожний комп’ютер (хост або вузол) має свою
адресу, яка називається IP-адресою.

IP-aдpeca — запис, який точно визначає місцезнаходження комп’ютера в
Інтернеті і є записом чотирьох чисел у діапазоні від 0 до 255,
відділених крапками, наприклад, 220.15.68.33.

Запис IP-адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу
підмережі Інтернету, до якої підключено вузол, а друга — адресу
локального вузла всередині підмережі.

IP-адреси серверів мають бути зареєстровані спеціальною службою імен.
Реєстрація — це просто занесення IP-адреси і доменного імені до
каталогу. нижче). Індивідуальна IP-адреса надається також комп’ютеру
клієнта під час його підключення до провайдера Інтернету. Але у цьому
разі IP-адреса надається тимчасово, на період з’єднання, тому що адрес у
провайдерів, як правило, менше, ніж клієнтів. Надання адреси клієнту
відбувається автоматично і клієнт може не знати своєї IP-адреси.

Доменні імена DNS

IP-адреси зручні для ідентифікації комп’ютерів в Інтернеті, але
неприйнятні для роботи користувачів (не наочні, погано запам’ятовуються,
велика ймовірність помилки при введенні). Тому замість числових IP-адрес
застосовується літерна система доменних імен DNS (Domain Name Server —
доменне ім’я серверу). Згідно з цією системою ім’я кожного Web-серверу є
послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам’ятовується
користувачами.

Доменне ім’я однозначно визначає сервер в Інтернеті й складається за
ієрархічним принципом.

— На найвищому рівні (домен верхнього рівня) звичайно розташовується
назва країни, наприклад, uk (Велика Британія), ru (Росія) або uа
(Україна).

— Але частіше замість назви країни ставиться скорочення, відповідне типу
організації, якій належить домен: com (комерційний домен), gov
(урядовий), mil (військовий), edu (освітній), net (мережний), org (інших
організацій).

— Ліворуч від домену верхнього рівня через крапку дописується позначення
міста, штату або організації. Однак цієї частини імені може не бути.

— Ліворуч від позначення міста (організації) — позначення серверу, яке
займає відповідно крайню ліву позицію у доменному імені.

У результаті доменне ім’я серверу (простіше, домен) може мати такий
вигляд:

autoland.com.ua — комерційний сервер, присвячений автомобілям, країна uа
(Україна);

kyivstar.net — сервер оператора мобільного зв’язку, домен верхнього
рівня net;

book.ru — сервер книготорговельної фірми, країна ru (Росія).

Відповідність між IP-адресами і доменними іменами встановлюється за
допомогою баз даних, розміщених на спеціальних DNS-серверах. Сервери DNS
виконують повсякденну роботу, необхідну для функціонування системи
доменних імен.

Принцип роботи Інтернету

Скажімо, ви бажаєте вивести на екран комп’ютера певну Web-сторінку. Для
цього вам потрібно запустити програму-клієнт (броузер) і підключитися до
Інтернету. У вікні броузера слід набрати URL потрібної сторінки або
клацнути по посиланню на Web-сторінку (якщо така є).

Після цього запит з вашого комп’ютера піде на сервер доменних імен
(DNS-сервер). Поки він обробляє запит, комп’ютер клієнта зупиняється і
чекає відповіді. Сервер намагається знайти IP-адресу, яка відповідає
імені, вказаному у запиті, у своїх файлах або у файлах інших
DNS-серверів. Якщо ім’я не знайдене, сервер відповідає, що таке доменне
ім’я не існує. Якщо ж IP-адресу знайдено, відбувається з’єднання з
віддаленим сервером, і вказана вами Web-сторінка передається з нього на
ваш комп’ютер. Процес завантаження Web-сторінки ви бачитимете у себе на
екрані у вікні броузера.

Обмін даними між вашим комп’ютером і сервером відбуватиметься згідно з
протоколом TCP/IP, тобто дані на ваш комп’ютер надходитимуть порціями.
Вони послідовно збиратимуться в єдине повідомлення, доки ви не побачите
на екрані повну картинку Web-сторінки.

Похожие записи