Пошукова робота на тему:

Термінатор 2:

Комп’ютерні спецефекти у фільмі

Грудень 1985 року ознаменувався появою першого комп’ютерного персонажа
— «скляного лицаря» з фільму «Молодий Шерлок Холмс» («Young Sherlock
Holmes»), створеного HYPERLINK
«http://www.3dnews.ru/editorial/cinema-3/index02.htm» \t «_blank»
LucasFilm CG .

Родоначальник сімейства комп’ютерних акторів

Фільм «Верба» («Willow»), що вийшов в 1988 році, став першою
кінострічкою, у якій Були використані комп’ютерні спецефекти. Створене
фахівцями ILM (Industrial Light & Magic Джорджа Лукаса) програмне
забезпечення для морфінгу (перетворення одного тіла в інше)
використовувалося для комп’ютерної анімації перетворення козла в жінку.

Успіх «Верби» зіграв ILM на руку: саме підрозділ Лукаса (а не студія
Pixar, що також була претендентом) одержав замовлення на створення й
анімацію «водяного псевдоструменя» у фільмі «Безодня» («Abyss»), що
вишли в серпні 1989 року. Неймовірно складна комп’ютерна графіка
принесла фільму «Оскар» за кращі спецефекти. Крім того, фільм був
номінований на три Оскара в інших категоріях.

Морфінг струменя води — чергова перемога ILM у кінематографічних
комп’ютерних спецефектів у фільмах

У 1990 році кіноиндустрія піднесла глядачу кілька фільмів, у яких була
використана комп’ютерна графіка й анімація. Молода студія Rhythm & Hues
створила більш 30 епізодів з фотореалістичними літаками, авіабомбами і
димом для фільму «Поле зловмисника» («Flight of the Intruder»). Інша
молода компанія, deGraf/Wahrman, анімувала голову «куркоподобного»
робота у фільмі «Робокоп 2» («Robocop 2»). Фільм «Міцний горішок 2»
частиною своїх спецефектів зобов’язаний ILM, що займалася комп’ютерним
зафарбуванням окремих елементів у кадрі, а також композицією
відеоматеріалу з використанням «синього екрана» як тло.

Останній фільм, на який варто звернути увагу — «Згадати все» («Total
Recall»), що вийшов у червні 1990 року. Для анімації кістяків людей
студія Metrolight Studios використовувала техніку «захоплення руху»
(motion capture). Пізніше фільм був визнаний гідним нагороди Academy
Award у номінації «Кращі спецефекти».

Кадр комп’ютерного рентгена з фільму «Згадати все»

Комп’ютерна графіка й анімація у всіх перерахованих вище фільмах (за
винятком, хіба що, «Безодні») була еволюційною. Чергова революція
відбулася в 1991 році з виходом фільму «Термінатор 2: Судний день»
(«Terminator 2: Judgment Day»), що покорили мільйони глядачів і відразу
став класикою фантастичного кінематографа.

Леонардо Так Вінчі сучасного кінематографа

Захоплення 15-річного Джеймса Кемерона (James Cameron) кінофільмами
почалося з перегляду шедевра Стенлі Кубрика (Stanley Kubrick) — картини
«2001: Космічна одіссея» («2001: A Space Odyssey»), що зробила на
майбутнього режисера неймовірне враження: «Я переглянув її десять разів,
тому що не міг зрозуміти, як же їм удалося зробити ТАКЕ». З цього
моменту Кемерон захоплюватися науковою фантастикою, а також почав
створювати мініатюрні моделі для їхнього використання у своїх власних
фільмах, що він знімав на 16-мм аматорську камеру свого батька.

Творець культових фільмів: «Чужі», «Термінатор», «Титаник» — Джеймс
Кемерон

На жаль, подальший період життя Кемерона ніякого відношення до
кіноіндустрії не мала, та й самому Джеймсу було не до її. Бажання
створювати фільми нагадало про себе після виходу картини «Зоряні війни.
Епізод IV: Нова надія» («Star Wars. Episode IV: A new hope»). «Саме
такий фільм я хотів би зняти», — згадує режисер.

Почавши захоплюватися спецефектами, Кемерон разом із двома своїми
друзями власноручно створював різне устаткування. Через два роки
відділом спецефектів Джеймса, що знаходиться в той час у вітальні його
будинку, був створений 10-хвилинний фільм, що став «пперепусткою» для
прийняття Кемерона в кіностудію New World Pictures.

Через якийсь час починаючому режисеру доручили зайнятися створенням
фільму «Піранья 2: Нерест» («Piranha II: The Spawning»). Зйомки
кінокартини були дуже важкими), доходило до того, що Джеймсу приходилося
власноручно виготовляти гумові копії піраній), до того ж наприкінці
робіт над фільмом італійський продюсер, Овидио Ассонитис (Ovidio
Assonitis), відсторонив Кемерона від монтажу знятого матеріалу. Слова
продюсера не стали перешкодою для Джеймса, і він таємно, немов Леонардо
Да Вінчі, проникаючи щоночі в кіностудію, поодинці зробив повторний
монтаж картини.

Зрештою, Кемерон одержав урок, що ніколи не буде забутий. «Цей фільм
зробив мене недовірливим до будь-якої людини, що володіє владою при
створенні кінофільму», — говорить режисер. Проте, саме «Піранья 2»
розвила неймовірну завзятість і залізну витримку майбутнього метра
кіноіндустрії, що і стали ключем до появи наступних його
картин-шедеврів.

Конвеєр блокбастерів

Позабутий усіма Кемерон, живучи в Римі, придумав історію про
робота-убивцю, що бореться проти людей у майбутньому. Один раз він
побачив її у своєму сні, і ця сцена дуже чітко запам’яталася в його
голові. «Я намалював ескіз Термінатора, дуже схожого на фінальну версію
у фільмі, що крадеться за пораненою дівчиною», — говорив він.

Незважаючи на те, що створений ескіз не сподобався агенту Кемерона, він
почав писати сценарій, у якому були з’єднані наукова фантастика і
людські відносини, узяті з його власного життя. Результат був проданий
продюсеру Гейл Енн Херд (Gale Anne Hurd) за 1 долар з однією лише
умовою: Кемерон буде режисером фільму.

Фільм «Термінатор» («Terminator»), прем’єра якого відбулася 24 жовтня
1984 року, моментально став класикою фантастики. Знятий з дивно низьким
бюджетом — 6,5 млн. дол., фільм приніс 38,4 млн. дол. прибутку лише в
одній Америці, і 100 млн. дол. по усьому світі. Завдяки «Термінатору»,
Кемерон став знаменитим.

Не бажаючи зупинятися на досягнутому, Джеймс зайнявся написанням
сценаріїв до фільмів «Рембо: Перша кров» («Rambo: First Blood») і «Чужі»
(«Aliens»). Режисером останньої картини став сам Кемерон. І знову
завзятість метра не сповільнило принести свої плоди:, що вийшов на
екрани кінотеатрів у 1986 році фільм «Чужі» приніс 83 млн. дол. (180
млн. дол. по усьому світі), став власником двох Оскаров і був
номінований на сім нагород Academy Awards.

1989 рік ознаменувався виходом фільму «Безодня. Одному з найбільше
технологічно важких у створенні фільмів (неймовірні підвідні зйомки,
чудова комп’ютерна графіка і спецефекти), «Безодні» не позивало
повторити успіх «Чужих». Мало кому зрозумілий кінець фільму (варіантів
кінцівки в процесі зйомок було три, одна неімовірніше іншої), а також
затримки з появою на екранах кінотеатрів викликали хвилю критичних
відкликань. У результаті фільм, на виробництво якого було витрачено, по
різних джерелах, від 40 до 60 млн. дол., зміг принести лише 54 млн. дол.
Проте, картина була визнана гідною премії Оскар і Academy Award у
номінації «За кращі спецефекти у фільмі».

Неквапливий процес зйомок «Безодні» став ще одним уроком для Кемерона.
Тому до початку робіт над «Термінатором 2: Судний день», вихід якого був
запланований на 3 липня 1991 року, режисер мав чіткий план робот з
обліком усіх можливих затримок.

Процес повторної «термінаторізації»

Джеймс Кемерон виношував ідею створення сіквела з часів першого
«Термінатора». «Арнольд (Шварценеггер, Arnold Schwarzenegger)
обговорював із мною можливість створення наступної частини», — говорив
режисер, — «Я сказав йому: «Я не буду робити точно такий же фільм. Тепер
ти будеш грати гарного термінатора». Кемерон також придумав новий тип
кіборга-вбивці, саме модель, що трансформується, Т-1000, але технічно
можливість його моделювання й анімації для фільму (про механічну модель
мови бути не могло внаслідок природи «рідинної форми» Т-1000) була
відсутня аж до появи «Безодні».

Зйомка фільму, що почалася 9 жовтня 1990 року, відняла в команди
Кемерона, що досягала іноді 200 чоловік, 103 дня. Для порівняння: перша
частина «Термінатора» була знята за 48 днів. Для робіт над спецефектами
були задіяні 4 великі студії і кілька студій поменше.

Відеоматеріали, що вимагали найбільшу кількість комп’ютерних
спецефектів, знімалися командою Кемерона в першу чергу. Дане рішення
було прийнято режисером для забезпечення студій, що займалися їхньою
обробкою, максимально можливим кількістю часу. Повторення ситуації з
«Безоднею» Джеймс не хотів.

Студія Fantasy II Film Effects, послугами якої Кемерон користався ще з
часів першого «Термінатора», займалася створенням вступної сцени — війни
майбутнього між повстанцями-людьми і роботами. Для цього минулого
використані мініатюрні моделі техніки, а також оптичні спецефекти для
створення лазерних променів. Крім вступної сцени, Fantasy II працювала
над епізодом аварії вантажівки з рідким азотом, також створеного з
використанням 4-метрової моделі машини.

Кадри зі сцен фільму, над якими працювала студія Fantasy II Film
Effects

Для створення ядерного вибуху в центрі Лос-Анджелеса була найнята студія
4-Ward Production. Після багатогодинного перегляду відеозаписів з
реальними атомними вибухами, брати Роберт і Деннис Скотак (Robert і
Dennis Skotak) разом зі своїми помічниками побудували безліч мініатюрних
копій будівель і рознесли їх дощенту супервентилятором. Для початку
сцени, коли над містом піднімається ядерний гриб, брати Скотак створили
багаторівневе зображення міста і додали вибух, що розширюється, а також
розпадаються будівлі за допомогою програми Electric Image, що працювала
на комп’ютері Macintosh фірми Apple. Крім того, студія працювала над
кадрами з розплавленою сталлю, а також над сценою розсипання і
повторного з’єднання «частин» Т-1000, для якої використовувалася чиста
ртуть і нагнітачі повітря.

Зі своєю задачею, підривом Лос-Анджелеса, 4-Ward Production справилася
блискуче

Але «Термінатор 2» не мав би і дещиці свого успіху без неймовірних сцен
трансформації Т-1000, якими займалися студії ILM і Stan Winston Studios.

Для робіт над фільмом художникам і аніматорам підрозділу Джорджа Лукаса
необхідно було апаратне і програмне забезпечення, на що було витрачено
3,5 млн. дол. За ці гроші були куплені 35 графічних станцій Silicon
Graphics Personal Iris 4D і програмне забезпечення компанії Alias
Research — Alias 2.4.2 ( що використовувалося ще при створенні
«Безодні»), а також третє покоління програм тривимірного моделювання —
Alias Power Animator.

Крім того, програмістами було написано 100000 рядків тексту додаткових
плагініва для ПО компанії Alias, а також програм, створених спеціально
для «Термінатора 2», про які ми розповімо пізніше. Фінальний рендерінг
був здійснений пакетом RenderMan студи Pixar, що до 1990 року зміг
обробляти більш 80 млн. полігонів у сцені.

Silicon Graphics Personal Iris 4D у максимальній комплектації обробляла
до 20000 полігонів у секунду

ILM необхідно було створити 7965 кадрів тривимірної анімації, при цьому
«Термінатор 2» був першим фільмом, у якому композиція всіх спецефектів
робилася на комп’ютері. Для досягнення цієї мети старий фільм-сканер
виробництва ILM і Kodak, для сканування відеозапису, що зберігає хвилину
за 16 годин, був замінений на «Трилінійний кольоровий цифровий сканер з
високою роздільною здатністю, розробка якого почалася ще в 1988 році.

Відновлення торкнулося не тільки комп’ютерну апаратуру студії, але і її
кадровий склад. Відділ комп’ютерної графіки, куди раніше входило вісім
чоловік, став нараховувати більш сорока аніматорів і програмістів.
Основна команда художників, що очолював Деннис Мюрен (Dennis Muren)
почала свою роботу зі створення фізичної копії термінатора Т-1000.

Один з найвидатніших аниматоров ILM — Денис Мюрен

Після цього він був відсканований за допомогою устаткування компанії
Cyberware. Анімація перетворення Т-1000 проходила через п’ять роздільних
стадій: від аморфної краплі рідкого металу через стадію «хромованої
людиноподібної істоти» до людини, що виглядає реалістично.

Послідовність перетворення комп’ютерної моделі Т-1000 у живого актора

Робота над кадрами з категорії «важкі, дуже важкі і неймовірно важкі»
була розділена між шістьма командами художників і аніматорів, якими
керувала Джанет Хили (Janet Healy). Одна з команд, «Група руху людини»
(«The Human Motion Group») відповідала за створення хромованого тулуба
Т-1000 — передостанньої стадії трансформації термінатора. «Для того, щоб
створити хромований тулуб, необхідно випливати законам фізики», —
говорив глава команди, Линкольн Ху (Lincoln Hu), — «Крокуюча істота з
хрому, навіть не дивлячись на усю вигаданість, повинна правильно
пересуватися і відбивати світло, інакше існує ризик втрати інтересу до
нього з боку звичайних глядачів».

Щоб змоделювати хромовану людину, починаючи із сіткового каркаса і
закінчуючи повноцінним тулубом, команді необхідно було спочатку
оцифрувати Роберта Патрика (Robert Patrick), що грав «живого» Т-1000. На
тіло роздягненого актора чорною фарбою була нанесена спеціальна сітка,
що дозволяла системі збирати дані про фізичні розміри об’єкта. Потім
Патрик був знятий двома камерами, у профіль і анфас, для можливості
надання комп’ютеру тривимірності його тіла.

< >

V

X

^

`

b

L N P R T V X Z \ ^

&

< >

@

V

?

Ue

??$????-?, кадр за кадром, були використані для побудови цифрового
кістяка, на який потім були нанесені контрольні крапки для керування
рухом усього тіла. Ця ж технологія була застосована для інших акторів, у
персонажі яких повинний був трансформуватися Т-1000.

Роберт Патрик і його цифрове хромоване втілення

Для створення реалистичної шкіри, без швів між полігонами, була створена
спеціальна програма за назвою «Body Sock». Завдяки їй, частини тіла
могли бути ідеально підігнані одна до одної без складок, швів і т.п. За
словами Стефана Фангмейера (Stefen Fangmeier), технічного директора
«Групи руху людини»: «З’єднання окремих частин тіла завжди було
проблемою комп’ютерної графіки. Програма «Body Sock» вирішує цю проблему
шляхом інтелектуального безшовного з’єднання різних геометричних фігур,
на які поділяються об’єкти, що з’єднуються. У результаті вони виглядають
як одна гладка, безперервнаа поверхня. Ця програма стала найбільшим
досягненням програмістів ILM у процесі зйомок фільму».

Гордість ILM — ідеально гладка поверхня комп’ютерної моделі Т-1000

Ще одним саморобним продуктом студії, що істотно полегшив створення
комп’ютерної графіки до «Термінатора 2», стала програма «Make Sticky».
Вона дозволяла художнику проектувати двомірні зображення на тривимірні
моделі. Відповідно до Тома Вільямсові (Tom Williams), одному з головних
розробниківв програми, під час руху комп’ютерної моделі вона «самостійно
рухає спроеційоване зображення в напрямку руху тривимірної моделі».

«Make Sticky» розроблялася спеціально для сцени «Шахова підлога», у якій
Т-1000 формувався безпосередньо з рівної підлоги, у той час як його
майбутня жертва, не бачачи термінатора, пила каву. Для створення цієї
сцени художники зісканували справжню підлогу, після чого спроекціонували
її на тривимірну модель що трансформується Т-1000. Потім «Make Sticky»
самостійно накладала шахову підлогу на термінатора, починаючи від його
появи на підлозі і закінчуючи появою хромованого людського тіла.

Кадри зі сцени, над якою трудилися художники ILM, використовуючи
програму «Make Sticky»

Крім цієї сцени, програма застосовувалася для створення іншої — «Прохід
крізь грати». У ній Роберт Патрик проходить крізь металеві ґрати, при
цьому видно, як вони викликають деформацію його тіла і голови. Цей ефект
був отриманий у результаті зйомки двох планів: першого — з актором, що
йде по порожньому коридорі, і другого — коридору з ґратами. Обидва плани
були зіскановані і перенесені в комп’ютер, після чого комп’ютерну модель
Роберта Патрика підігнали під перший з них. Коли актор почав проходити
через ґрати, цифровий двійник замінив живу людину, і «Make Sticky»
зайнялася утриманням гратів у необхідному положенні, у те час як обличчя
Патрика деформувалося під їхнім впливом.

Проходження крізь залізні грати, і ніякої магії

Усього для «Термінатора 2» ILM створила 43 ефекта з використанням
комп’ютерної графіки. Розповідати про кожне з них не має змісту, тому
зупинимося лише на самих видовищних і складних.

Смерть Т-1000 була одним з найбільш важких епізодів, над якими працювали
художники й аніматори ILM. Це була єдина сцена, розробкою якої займався
не сам Джеймс Кемерон, а команда Дениса Мюрена.

Після падіння Т-1000 у розплавлену сталь з ним почали відбуватися
постійні трансформації: Т-1000 перетворювався в кожного, чий зовнішній
вигляд був скопійований їм протягом усього фільму. Для створення епізоду
кожний з живих акторів, у яких перетворювався термінатор, був знятий у
чані-ємності глибиною 90 дюймів, у якій, під виглядом розплавленого
металу, була налита вода із соняшниковою олією, а також заховані джерела
підводного освітлення для додання субстанції правдоподібного виду.
Потім, за допомогою комп’ютерної анімації, був зроблений морфінг Т-1000
з одного персонажа в інший, а також додані комп’ютерні бризи,
хвилеподібний рух «сталі» і дим. З 64 секунд епізоду 53 були створені з
застосуванням комп’ютерної графіки й анімації, що дозволяє назвати його
«самим довгим спецефектом» у фільмі.

Процес створення сцени з вертольотом, що хоч і менший за часом, був не
менш трудомістким. Для неї було використано спеціальне програмне
забезпечення для морфінга, написане для фільму «Безодня». Проте,
програма була поліпшена, а також збагачена новими настроюваннями, що
дозволили більш точно передавати структуру «рідкого металу». Спочатку
було відбито внутрішнє оздоблення кабіни вертольота, потім знятий
матеріал був відсканований. Накладення комп’ютерного ефекту » металу, що
перетікає,» було зробити легко. Труднощі виникли, коли вже сформованому
Т-1000 необхідно було сказати фразу «Геть» («Get out»). Для цього було
відскановане нерухоме обличчя актора, а також усієї його зміни при
вимові окремих букв. Потім оцифрованний матеріал з’єднали в один для
імітації вимови фрази.

Умільці з ILM не тільки перетворили масу рідкого металу в хромовану
людину, але і змусили її говорити

Крім застосування тривимірних редакторів для моделювання об’єктів,
команда художників ILM використовувала графічні редактори, серед яких
головним був Adobe Photoshop, що працював на комп’ютерах Macintosh. Цей
редактор у виді бета-версії використовувався при створенні комп’ютерних
спецефектів до «Безодні», але наприкінці 1990 року існувала «вилизана»
програмістами Adobe версія 1.Х, що значно перевершувала свою
попередницю.

Використання графічних редакторів дозволило значно скоротити затримки з
корекцією відеокадрів: якщо раніш необхідно було проробляти повторний
рендеринг кадру, тепер художнику досить було, використовуючи цифровий
планшет і Photoshop, замалювати виниклий артефакт. Необхідність
створення спеціального програмного забезпечення для видалення таких
артефактів відпала.

«Однією з головних проблем, з яким ми зіштовхуємося при створенні
спецефектів, є не 100-процентна гарантія того, що наша майстерність буде
працювати на нас завжди», — говорив Денис Мюрен, — «Піротехнічний вибух
може бути зіпсований навіть самим маленьким уламком, що з’явився в кадрі
не вчасно. У таких випадках браковані сцени варто перезнімати. Але,
завдяки графічним редакторам і їхній можливості вирізання і вставки
будь-якої частини кадру, з’явилася можливість коректувати зображення,
тим самим значно заощаджуючи гроші і час».

Photoshop використовувався практично всюди. Наприклад, у сцені, де
хромований Т-1000, вийшовши з ліфта психлікарні, почав бігти за
поліцейською машиною, графічний редактор допоміг зафарбувати розриви між
плічми і тілом. Подібним методом Денис Мюрен обробив 30% усіх кадрів з
комп’ютерною графікою. Результат роботи ILM обійшовся кіностудії Carolco
Pictures у 12 млн. дол. і вісьмох місяців роботи. При цьому комп’ютерні
спецефекти у фільмі зайняли всього 3,5 хвилини.

ILM довелося б витратити на створення спецефектів значно більше часу,
якби не допомога Stan Winston Studios. Президент студії Стін Уинстон
(Stan Winston) зі своєю групою художників, скульпторів і техніків
створив, як для ILM, так і для інших студій безліч дрібних і великих
речей, що фігурували у фільмі.

Стін Уинстон — людина, за плічми якого стоїть створення моделей для
фільмів «Хижак» («Predator»), «Чужі» («Aliens»), «Кінг Конг» («King
Kong»), «Парк Юрського періоду» («Jurassic Park»), ну і, звичайно ж
«Термінатор» і «Термінатор 2»

Для сцен з морфінгом Т-1000 була створено безліч протезів, що потім були
одягнені на Роберта Патрика. Сюди входили руки і пальці, що
трансформуються в піки, ножі і леза. Для «ран», що залишаються на тілі
Т-1000 від пострілів, був виготовлений цілий набір лійок зроблених із
хромованої пінообразної гуми. Під нею був схований пружинний механізм,
що миттєво виштовхує гуму вперед для створення «глибини від рани». Знову
таки, для Т-1000 створені спеціальні ляльки, що зображують розірвану
голову і тулуб Патрика. Механізми, заховані усередині ляльок (названих
«голова із соусу» і «людина-крендель»), приводилися в рух за допомогою
провідних джойстиків і пристроїв радіоуправління.

Для інших сцен фільму Уінстон також створив більше дванадцяти часткових
і повних копій Т-800, включаючи ляльку, що рухається, Шварценегера, що
йде по коридору дослідницького центра Cyberdyne Systems і черги куль, що
одержує, прямо в обличчя. Крім тулуба, в арсеналі Кемерона були макети
частково ушкодженої голови Т-800, призначеної для зйомок фінальної
сутички з Т-1000. Користаючись досвідом, накопиченим ще з часів першого
«Термінатора», Уінстон змоделював для Шварценегера багатошарову лицьову
накладку з очним яблуком, що імітує частину голови Т-800, що видна крізь
здерту шкіру «зовнішньої оболонки». Для кошмару Сари Коннор Stan Winston
Studios створила ляльку акторки Лінди Хамильтон (Linda Hamilton), а
також трохи ляльок дітей.

«людина-крендель»

рука-лезо

накладка з очним яблуком

Т-800 і лялька Сари Конор

Загалом, студія створила більш тисячі різних шаблонів, елементів
інтер’єра сцен і також ляльок для фільму.

Про що, власне, мова?

Навряд чи серед читачів знайдуться люди, хоч раз не дивилися
«Термінатора 2». Сюжет картини розписувати нема рації, тому обмежимося
одним абзацом.

Події фільму розвертаються через 10 років після першого «Термінатора».
Бажаючи захистити себе в минулому, Джон Конор (Еді Фарлонг, Eddie
Furlong) посилає в минуле перепрограмованого термінатора моделі Т-800
(Арнольд Шварценегер). Але ворог усього людства, мережа Skynet,
відправляє в той же час (1995 рік) нову модель термінатора — Т-1000
(людська подоба грає Роберт Патрик), здатного приймати форму будь-якої
живої істоти, з яким він контактував. Т-800 знаходить хлопчика, після
чого вони звільняють матір Джона, Сару Конор. Потім уся трійця за
допомогою вченого Майлса Дайсона (Джо Мортон, Joe Morton) знищує
розробки корпорації Cyberdyne Systems, що займається створенням штучного
інтелекту і, зрештою, кидає виклик самому Т-1000. У результаті тривалої
сутички гине Т-1000, порядком покручений Т-800 приносить себе в жертву
щоб уникнути влучення до жадібним ученим і військової, а Сара і Джон
Конори залишаються живі і здорові. Погроза повстання машин і ядерної
війни, начебто б, зникла, так що можна жити спокійно, у всякому разі, до
виходу «Термінатора 3».

«Hasta la vista, baby»

Ще під час зйомок картини була почата робота зі створення готового
фільму, для чого довелося обробити біля трьохсот тисяч метрів
відеоплівки. В остаточному підсумку був використаний лише 1% від усієї
довжини — 3000 метрів відеоматеріалу. Що стосується тривалості фільму,
вона склала 2 години 19 хвилин.

Рекламна компанія очікуваного усіма фільму була почата ще до закінчення
знімальних робіт. Ліцензування «Термінатора 2» містило в собі: написання
роману, за який відповідав письменник Ренделл Фрейкс (Randall Frakes),
створення циклу коміксів (Marvel), виробництво іграшкових моделей героїв
фільму (Kenner), а також випуск різних чашок, колекційних карт,
наклейок, футболок і ін. Компаніями Williams, Bally і Midway були
створені автомати для гри в «пінбол», десятки ігрових студій ліцензували
світ «Термінатора 2» для створення комп’ютерних і консольних ігор.

У результаті проведених дій, фільм, що вийшов на екрани кінотеатрів 3
липня 1991 року, приніс 200 млн. дол. прибутку тільки в одних США.
Світовий прокат склав більш 500 млн. дол. З огляду на, що бюджет фільму
склав 82 млн. дол., можна з упевненістю заявити про неймовірний успіх
«Термінатора 2». Якщо включити в суму кінопрокату продаж відеокасет,
комп’ютерних і відео ігор, а також ліцензії, фільм приніс біля одного
мільярда доларів.

Сценарій фільму був визнаний гідним нагороди Рея Бредбері (Ray Bradbury
Award) за «Кращий фантастичний сюжет». Ядерний вибух Лос-Анджелеса був
визнаний ученими Лабораторії по Дослідженню Атомної Енергії найбільш
зробленим і реалістичним вибухом, коли-небудь, створеним для
кінематографа. 30 березня 1992 року «Термінатор 2» одержав чотири
нагороди Academy Awards. Крім того, фільм «відніс із собою» чотири Оскар
у номінаціях: «Кращий макіяж», «Кращий звук», «Кращі звукові ефекти» і,
звичайно ж, «Кращі візуальні ефекти». Крім цих нагород, твір Кемерона
одержав безліч інших, таких як Saturn Awards, Реорlе’s Choice і MTV
Movie Awards.

«Термінатор 2» підніс свого режисера, сценариста і продюсера, Джеймса
Кемерона на вершину Олімпу кіноіндустрії, відкривши метру дорогу для
створення шедеврів «Правдива неправда» («True Lies») і «Титанік»
(«Titanic»).

ILM, одержавши Оскар за кращі спецефекти, через якийсь час підписала
контракт зі Стівеном Спілбергом (Steven Spielberg) на виробництво
комп’ютерної графіки для фільму «Парк Юрського періоду» («Jurassic
Park»), якому буде присвячена наступна частина циклу. Цікаве про
Термінатора

Наостанок кілька цікавих фактів. Якщо врахувати, що гонорар Арнольда
Шварценегера за «Термінатора 2» склав 15 млн. дол., і взяти до уваги 700
слів, що він промовив у фільмі, виходить, що за кожне слово актору
заплатили 21429 дол. Знаменита фраза «Hasta la vista, baby» обійшлася
студії Carolco Pictures у 85716 дол. Парадокс, але Шварценегер не був
самим високооплачуваним актором у фільмі. Хвилина «зйомок» комп’ютерної
моделі Т-1000 коштувала близько 460000 дол., тоді як за цей же час
головному герою фільму платили «лише» 200000 дол.

Цілком можливо, що і серед Вас, шановні читачі, є люди, що навчаються
акторській майстерності, чи вже є повноцінними акторами й акторками. У
такому випадку дозвольте побажати Вам, та й всім іншим, творчого успіху
і гонорарів Шварценегера і Т-1000, зрештою, мріяти ніколи не шкідливо.

Похожие записи