КОНТРОЛЬНА РОБОТА

”Інформаційні системи маркетингу”

ПЛАН

1.Форми збереження електронної інформації.

2.Електронні та огляд їх розвитку.

3.Основні функції текстових процесорів.

ПИТАННЯ 1.Форми збереження електронної інформації.

Важливість електронного представлення інформації.

Комп’ютерні технології дозволяють звільнити людину від рутинних процесів
обробки інформації в управлінні, економіці та науці, на їх основі
формується нова інформаційно-технологічна база прийняття рішення.
Менеджерам для успішної діяльності необхідна основа для прийняття рішень
в області науково-обгрунтованої економічної політики. Нові інформаційні
технології дозволяють перевести цей процес у сферу творчості,
моделювання економічних та управлінських ситуацій. Зростаючі
обчислювальні можливості сучасних комп’ютерів забезпечують новий якісний
стрибок в моделюванні динамічних процесів. Перевага динамічних моделей
полягає в тому, що вони дозволяють за допомогою комп’ютерної графіки
наочно представляти різноманітні сценаріями із змінними параметрами.
Такі сценарії дозволяють прийняти чи відхилити вибрану модель. Не тільки
обсяги соціально-економічної інформації зростають з лавиноподібною
швидкістю, але й самі методи обробки цієї інформації докорінно
перетворюються. З’явилася “експериментальна математика“, яка на основі
використання комп’ютерної технології стає новою віхою наукового знання,
дозволяє на екрані монітора робити відкриття, по-новому подивитись на
економічні процеси та явища, здійснювати прогноз, а також передбачити
заходи керуючого характеру. Електронна інформація стає невід’ємною
частиною економічних моделей і надає широкі можливості для комп’ютерного
моделювання. Особливо велика її роль в макроекономіці і там, де мова про
побудову прогнозних показників на тривалі проміжки часу, тому що від їх
якості залежить правильність рішень, що приймаються.

Суть методів організації електронної інформації.

Одиницею збереження інформації у комп’ютері є один біт, який
представляється реальним фізичним елементом і може приймати два значення
0 або 1. Вісім бітів об’єднуються у байт, який відповідно може приймати
одне з 256 значень (комбінацій стану бітів). Кожному значенню ставиться
у відповідність службовий символ, цифра, малі та великі букви
латинського та певного національного алфавітів та набір таких символів,
як крапка, кома, додавання; віднімання та інші. Відповідність певного
значення байта заданому символу подається у таблицях ASCII. Відмітимо,
що кожному національному алфавіту відповідає певна таблиця. Логічно
завершена інформаційна одиниця у комп’ютері – файл, який містить набір
байтів. Всі файли можна грубо розділити та такі, що займаються
обслуговуванням обчислювальних процесів та забезпечують діалог з
користувачем, та ті що містять безпосередньо інформацію в собі. Проте
дуже часто виконавчі файли містять і собі і інформацію вкладену певним
чином, так, як це ніби був би звичайний пасивний файл.

Відзначимо, що файл може містити текстову, графічну та звукову
інформацію, для обробки і представлення якої розроблені різні програмні
засоби.

Таблиця SEQ Таблица \* ARABIC 1

Вид інформації Тип програмних засобів

Числові дані. Системи програмування і алгоритмічні мови, системи
керування базами даних та електронні таблиці.

Текстова інформація. Текстові процесори і гіпертекстові системи.

Ділова графіка. Електронні таблиці, графічні редактори.

Представлення знань. Експертні системи.

Динамічна графіка, анімація, відео зображення, звук. Інструментарії
створення мультимедійних прикладних пакетів, що включають засоби
анімації і управління відеозображенням та звуком)

Інформаційні технології відрізняються по типу інформації, яку вони
можуть обробляти , але разом з цим вони можуть об’єднуватися, створюючи
інтегровані системи, що охоплюють різні технології. Процеси, що
проходять на ринку індустрії програмних продуктів підтверджують думку
про тенденції злиття технологій обробки електронної інформації.

Чільне місце в електронній інформації займає графічна, яка на даний час
забезпечує понад 90 відсотків візуального контакту з користувачем.
Звичайно графічні зображення можна зберігаються у вигляді растрових
зображень (bit images) або векторних рисунків. Файли растрової (або
бітової) графіки містять певну послідовну сукупність опису окремих точок
зображення, які називають пікселями (скорочено від picture element).
Кожен піксел на зображенні описується координатами розміщення та певним
кольором. Існує декілька форматів файлів растрової графіки: кожен формат
має власний спосіб кодування графічної інформації. Найпоширенішими
форматами растрових зображень є формати BMP, PCX, GIF і TIFF. Недоліком
растрового зображення є втрата якості при збільшенні масштабу рисунку.
Такі формати даних використовуються здебільшого для художньої графіки та
фотографічних зображень. Точність відображення повністю задається
густиною відтворюваних точок (пікселів) на одиницю міри. Файли з
векторним зображенням зберігають елементи рисунку у вигляді масивів
наборів параметрів, які є математичним описом елементарних геометричних
фігур. При зміні масштабу відображення векторне зображення не втрачає
якості. Найпоширенішими форматами є WMF, CDR, DXF. Такі формати
здебільшого використовуються при відображені технічних схем та креслень.

Технології зв’язування і вбудовування об’єктів OLE.

Реальні документи можуть включати різнотипну інформацію. Може виникнути
потреба у використанні в тексті документу рисунків, таблиць, графічних
зображень, над якими одночасно можуть працювати або декілька
користувачів або ж кожен фрагмент може опрацьовуватися окремими
програмними засобами. Виникає проблема, як ув’язати у зальному документі
останні версії кожної складової документу. Це призвело до розвитку нової
технології програмування — технології зв’язування і вбудовування
об’єктів (OLE — Object Linking and Embedding). Ця технологія була
розроблена фірмою Microsoft для обміну даних і взаємодії різних
програмних засобів. Запропонована ідеологія дозволяє об’єднувати в
одному документі фрагменти, підготовлені в різних програмних
середовищах. Вона також дозволяє уникнути необхідності вручну переносити
останні зміни в підсумковий документ після кожної зміни будь-якої
складової частини документу – цей процес автоматизовано. Дані, що
вставляються в документ за допомогою технології OLE, позначаються
терміном “об’єкт“. Технологія OLE дозволяє зв’язувати і вбудовувати
об’єкти., так наприклад, графічне зображення можна вставити в документ,
ввівши його, як об’єкт із іншого файлу. Імпорт різноманітних графічних
об’єктів можливий завдяки вбудованим або зовнішнім перетворювачам
форматів. При зв’язуванні (Linking) відслідковується місцезнаходження
файла-джерела зображення. При будь-якій зміні даних цього файлу OLE
автоматично оновлює зв’язаний об’єкт. При вбудовуванні (Embedding)
об’єкт зберігається безпосередньо у створеному документі разом з
інформацією про програмний продукт, з допомогою якого він створений.
Редагування вбудованого об’єкту здійснюється тим програмним засобом,
яким цей об’єкт був створений. Програму, яка створює об’єкт для
зв’язування чи вбудовування називають сервером, а програму, яка приймає
об’єкт у свої документи — клієнтом. Основною ідеєю технології OLE є ідея
документо-орієнтованої роботи. Крім технології OLE існує стандарт
OpenDoc, розроблений фірмою Apple, якого дотримуються більшість фірм
розробників програмного забезпечення.

ПИТАННЯ 2. Електронні таблиці та огляд їх розвитку.

Призначення електронних таблиць.

При розв’язуванні економічних, фінансових та інших задач в управлінні
доводиться представляти і обробляти інформацію у вигляді таблиць,
бланків відомостей, форм, списків. Ще до широкого застосування
електронних таблиць створення і обробка табличних документів засобами
обчислювальної техніки відбувалось двома способами:

дані розміщувались в таблиці на папері і оброблялись за допомогою
електронного калькулятора;

дані розміщувались в пам’яті комп’ютера, а для їх обробки створювалась
програма.

Перший спосіб розрахований на рядового користувача, наочний, легко
перевіряється, але розрахунки виконуються повільно. Другий спосіб
дозволяв обробляти дані набагато швидше, але для створення і
відлагодження програми потрібні були навики програмування, яких не мали
рядові користувачі. Ці протиріччя були розв’язані з появою стандартних
програмних засобів, створених для обробки даних, представлених в
табличній формі, так званих електронних таблиць або табличних
процесорів. Програмні продукти цього класу поєднали традиційне для
користувача представлення даних (таблиці, бланки, форми) з простотою і
універсальністю їх обробки.

Електронні таблиця — це двовимірна матриця, в рядках і стовпцях якої
розташовані клітини, в кожній з яких може зберігатися деяка інформація.
В клітини електронної таблиці можна занести текст, числа, формули.
Програмні засоби для проектування електронних таблиць називають
табличними процесорами. Вони дозволяють не тільки створювати електронні
таблиці, але й автоматизовувати обробку даних, занесених в ці таблиці.
Електронні таблиці — це документи, підготовлені табличними процесорами.
Іноді цим терміном називають і самі табличні процесори.

Організація підготовки документів електронних таблиць базується на двох
основних принципах:

дані представляються на екрані монітора у вигляді таблиці практично
необмеженого розміру (власне електронна таблиця як об’єкт розробки);

інструментом обробки цих даних є табличний процесор, засоби якого
дозволяють користувачу розв’язати поставлену задачу.

Табличні процесори ввійшли в набір основних прикладних програм для тих
працівників, які розв’язують обліково-аналітичні задачі, даними для яких
є різноманітні таблиці, фінансові звіти, статистичні довідки. На основі
електронних таблиць можуть будуватися дуже складні моделі, що
відображають господарську діяльність підприємств, бухгалтерський облік і
т.д. Оскільки персональні комп’ютери, як правило, мають хороші
можливості для роботи з графічною інформацією, в табличні процесори
вбудовуються засоби підтримки ділової графіки. Можливість представлення
даних у вигляді різноманітних графіків та гістограм забезпечує наочність
та зручність для візуального аналізу.

Сучасні табличні процесори дозволяють не тільки безпомилково проводити
арифметичні операції над числами в стовпцях і рядках, але і будувати за
табличними даними діаграми, проводити складний фінансово-економічний чи
статистичний аналіз, автоматизувати різноманітні сфери бухгалтерської і
економічної діяльності, знаходити оптимальні по певних критеріях
варіанти вирішення конкретних економічних задач.

Розвиток електронних таблиць.

Першим програмним продуктом цього класу була програма VisiCalc (Visible
Calculator), розроблена Доном Бріккліном в 1979 р. для комп’ютерів Аpple
ІІ. Ідея розробки табличних процесорів була підхоплена фірмами —
виробниками програмних продуктів і на протязі декількох років з’явилась
низка пакетів цього класу. В 1981 р. фірма Computer Associates випустила
табличний процесор SuperCalc (Super Calculator), який був популярним
протягом тривалого часу. Програмні продукти цього сімейства були
найпоширенішими на території колишнього Радянського Союзу. Були
розроблені русифіковані версії АБАК, ДРАКОН, ВАРИТАБ-86.

В 1982 р. фірма Microsoft випустила свій перший програмній продукт цього
класу — табличний процесор Multiplan, що став прототипом табличних
процесорів нового покоління. Цей пакет планувався як прикладна програма
для роботи на Apple ІІ, IBM, PC та інших платформах. Табличний процесор
Multiplan переважав сучасні йому програмні продукти цього класу за
обсягом можливостей та рівнем сервісу.

Значний вплив на розвиток табличних процесорів зробив пакет LOTUS 1-2-3,
розроблений фірмою Lotus Development. Довгий час цей програмний продукт
був найпоширенішим серед табличних процесорів.

В травні 1985 р. в Нью-Йорку був офіційно представлений табличний
процесор Excel, розроблений фірмою Miсrosoft для комп’ютерів Macintosh.
Пізніше ця програма з’явилася у версії призначеній для використання на
IBM PC. Розробка цього пакету йшла паралельно з розробкою першої версії
операційної оболонки Windows, в основі побудови якої лежить принцип GUI
(Graphical User Interface — графічний інтерфейс користувача). Цей
принцип був застосований і при розробці інтерфейсу табличного процесору
Excel 2.1. В наступних версіях табличного процесору Excel фірма
Miсrosoft нарощувала можливості пакету і робила його зручнішим у
використанні. Були розроблені версії для операційної системи Windows-95
і пізніших її модифікацій. З’явились також версії табличного процесора
для Macintosh і OS/2.

Фірмою Borland для роботи під Windows 3.1 був розроблений табличний
процесор Quattro-Pro 6.0. Особливістю цієї системи були ширші можливості
для проведення технічних розрахунків. В зв’язку з тим, що Borland
продали свої права на подальшу розробку цього програмного продукту фірми
Corel Ca, його пізніші версії мають ім’я Corel Quattro.

Сьогодні табличний процесор є обов’язковою складовою будь-якого
інтегрованого пакету або офісної системи. Прикладами таких систем є:

Corel Office Professional фірми Corel;

Word Perfect Suite 7.0 for Windows 95 фірми Corel;

Works for Windows 95 фірми Microsoft;

MS Office 4.21 for MAC фірми Microsoft;

Office Professional for Windows 95 фірми Microsoft;

Smart Suite 96 for Windows 95 фірми Lotus.

З появою операційної системи Windows 95 були розроблені версії тепер
популярних табличних процесорів, орієнтованих на роботу в цьому
середовищі:

Excel 7.0 та Excel 97 фірми Microsoft;

Lotus 1-2-3 5.0 фірми Lotus Development Corporation;

Corel Quattro 6.0 фірми Corel Corporation.

Безумовним лідером по обсягу продаж, а отже і по популярності у
користувачів серед табличних процесорів є Excel. Понад 80% користувачів
віддають перевагу цьому програмному продукту. На другому місці — Lotus
1-2-3, за ним — Corel Quattro.

ПИТАННЯ 3.Основні функції текстових процесорів.

Етапи підготовки текстових документів.

Умовно можна виділити такі етапи підготовки текстового документу:

набір тексту;

редагування введеної інформації;

форматування;

друк;

збереження і ведення архіву текстів.

Кожен з етапів складається з послідовного виконання багатьох операцій.
Набір операцій визначається конкретним програмним продуктом, вибраним
для підготовки документу.

Набір тексту.

Набір тексту відбувається в основному з клавіатури. Текст розташовується
в спеціально відведеній області екрану — текстовому вікні або робочій
області. Решта екрану відводиться під службову область. Розміри цих
частин залежать від конкретного програмного продукту. Місце на екрані,
на якому з’являється наступний символ, тобто позиція вводу
відслідковується спеціальним знаком — курсором. В службовій області
завжди знаходиться інформація про розташування курсору. Вигляд курсору
залежить від програмного продукту. Переважно це знак підкреслення,
прямокутник, вертикальна лінія. Будь-яка система підготовки текстових
документів забезпечує два режими вводу: вставка або режим з заміщенням.
Режими перемикаються за допомогою клавіатури (переважно клавішею
). При цьому може змінюватися форма курсору. Можливість легкого
виправлення помилок зменшує вимоги до уваги користувача і тим самим
підвищує швидкість набору тексту, а значить, збільшує імовірність вводу
помилкового символу. Для стирання одного або декількох символів
використовують клавіші або . При натисканні клавіші
стирається символ в позиції курсору, а при натисканні клавіші < Backspace> стирається символ зліва від курсору. Текстові процесори
використовують так звані “м’які“ і “жорсткі“ розділювачі. При натисканні
клавіші вводиться символ “жорсткого“ пропуску. Крім цього
символу в тексті можуть бути “м’які“ пропуски — пропуски, внесені
текстовим процесором для автоматичного вирівнювання довжини текстових
рядків. Термін “м’які“ вказує на те, що при необхідності текстовий
процесор знищує зайві або вставляє додаткові “м’які“ пропуски, на
відміну від “жорстких“, які автоматично не видаляються з тексту.
Аналогічно трактується поняття “м’який“ і “жорсткий“ кінець рядка.
“Жорсткий“ признак кінця рядка створюється при натисканні користувачем
клавіші для фіксування введеного абзацу тексту. Текстовий
процесор не може його автоматично знищувати чи переміщувати в інше
місце. Перехід на новий рядок в межах абзацу відбувається автоматично
після заповнення біжучого рядка до кінця. Ширина рядка (сторінки) і
відступи від країв задаються користувачем.

Коли вся відведена для тексту область на екрані заповнюється, система
підготовки текстів автоматично зсуває текст. При цьому верхній рядок
тексту щезає, а знизу з’являється порожній рядок для подальшого вводу
тексту. Цей процес називається прокруткою або скроллінгом. Створений на
етапі набору текст документу в подальшому може змінюватися. При
традиційній технології підготовки документів з допомогою звичайної
друкарської машинки внесення навіть незначних змін в текст призводило до
передруковування якщо не всього, то значної частини документу.
Користувач має можливість вносити зміни в документ, не роздруковуючи
його. Крім того, передача текстових матеріалів може відбуватися як
передача файлів даних.

Редагування введеної інформації.

Текстові процесори підтримують такі основні функції редагування:

вставка фрагменту тексту;

видалення фрагменту тексту;

переміщення фрагменту тексту;

копіювання фрагменту тексту;

пошук і контекстну заміну.

Під фрагментом тексту розуміють область тексту, вказану користувачем
(виділену, помічену) користувачем. Мінімальний розмір фрагменту — один
символ, максимальний — весь текст документу. Виділення фрагменту
документу є важливим принципом роботи систем підготовки текстів. Для
того, щоб зробити якусь дію над уже існуючою частиною документу
(видалити, скопіювати в буфер, змінити тип або розмір шрифту, вид
вирівнювання, величину відступів, тощо), її спочатку треба виділити, а
вже потім з виділеним фрагментом можна здійснювати будь-які операції.

Додавання одного або декількох символів здійснюється в режимі вставки.
Для цього курсор розташовують в тому місці документу, куди вводитиметься
додатковий фрагмент тексту і здійснюють ввід. Індикація режимів вставки
або заміни відображається в рядку статусу службової області вікна. Якщо
включений режим заміни, то введені символи заміщують раніше введений
текст. В процесі вводу або видалення текст автоматично переміщається в
межах абзацу зі збереженням заданого типу вирівнювання.

Текстові процесори дозволяють видаляти будь-які фрагменти тексту. Для
цього фрагмент тексту, призначений для видалення, потрібно виділити.
Видалення можна зробити двома способами:

просто видалити виділений фрагмент (як правило, клавішею );

“вирізати“ виділений фрагмент, який при цьому поміщається у спеціальний
буфер для тимчасового зберігання, звідки його можна вставляти в інше
місце документа або в інші документи (якщо текстовий процесор підтримує
багатовіконний режим одночасної роботи з декількома документами).
Вмістиме тимчасового буфера залишається незмінним до поміщення в нього
нового фрагмента.

Копіювання фрагменту тексту здійснюється за подібною схемою:

фрагмент тексту повинен бути скопійований в буфер; при цьому сам
фрагмент залишається в документі;

курсор поміщається в позицію, починаючи з якої повинен бути вставлений
фрагмент тексту;

вмістиме буфера вставляється в текст.

Перенесення фрагменту тексту здійснюється за подібною схемою, з тою
різницею, що ділянка тексту повинна бути не скопійована а “вирізана“ в
буфер.

Переважно для копіювання фрагментів тексту текстові процесори
використовують системний буфер пам’яті. В цьому буфері може зберігатись
один фрагмент тексту. Текстовий процесор Word 2000 має свій власний
буфер, в якому можуть одночасно зберігатись 12 різних фрагментів
тексту, кожен з яких можна вставити у потрібному місці документу.

Сучасні системи підготовки текстів підтримують техніку drang-and-drop
роботи маніпулятора мишки. Це техніка не потребує тимчасового буфера для
операцій копіювання і переміщення фрагментів тексту. Однак в цьому
випадку копіювання виділеного фрагменту можливе тільки один раз, тоді як
зберігання інформації в тимчасовому буфері дозволяє використати фрагмент
тексту для копіювання стільки разів, скільки це необхідно.

Текстові редактори дозволяли проводити пошук і заміну слів чи комбінації
символів у всьому документі. Сучасні текстові процесори крім того
забезпечують ще й можливість пошуку і заміни форматування символів та
абзаців, пошук фрагментів тексту, оформлених певним стилем, пошук
спеціальних символів: символів абзацу, полів, малюнків і т.п.

Форматування тексту.

Сучасні засоби підготовки текстових документів використовують два типи
оформлення структурних елементів тексту. Це безпосереднє оформлення, і
оформлення за допомогою стилю. Розрізняють форматування символів та
форматування абзаців.

Символи — окремі букви, цифри, знаки пунктуації і спеціальні знаки — є
мінімальними фрагментами тексту, що можуть форматуватися. Форматування
символів означає встановлення для виділеного фрагменту таких параметрів,
як шрифт, розмір шрифту, напівжирне і курсивне виділення, перекреслення,
скритий текст, колір тексту і фону, верхній і нижній індекси, верхній і
нижній регістр, підкреслення, інтервали між символами, анімаційні та
деякі інші ефекти.

Абзац – це будь-який фрагмент документу (текст, формули, малюнки,
таблиці або інші об’єкти, порожній фрагмент), після якого стоїть маркер
абзацу. Це спеціальний символ, який вставляється в документ, щоб
позначити кінець абзацу. В більшості текстових процесорів маркер абзацу
вставляється в документ при натисненні клавіші Enter на клавіатурі.
Абзац може бути заголовком, елементом списку, порожнім рядком між двома
абзацами, послідовністю речень, з’єднаних разом з метою висвітлення
одної думки. В текстових процесорах Word маркер абзацу зберігає всі
параметри форматування абзацу, який ним завершується. Якщо знищити
маркер абзацу, то абзац прийме параметри форматування наступного за ним
абзацу.

Під форматуванням абзацу розуміють виконання таких операцій:

вирівнювання тексту;

задання величин відступів абзацу;

встановлення інтервалу між рядками;

встановлення інтервалу між абзацами;

знищення висячих рядків;

встановлення зв’язку між абзацами;

вибір фону і створення контуру абзацу;

автоматичний перенос.

Щоб здійснити пряме форматування фрагменту тексту, потрібно, потрібно
виділити фрагмент тексту, який потрібно відформатувати, та виконати
команду текстового процесора, яка встановлює відповідний параметр
форматування для виділеного фрагменту.

Під стилем розуміють спеціальний інструмент для оформлення фрагментів
створюваного документу. Стилем називається група параметрів
форматування, що має унікальне ім’я. Стиль складається з двох частин:
імені та інструкції форматування. Ім’я стилю використовується для його
ідентифікації, а інструкція форматування описує оформлення, яке
використовує текстовий процесор при застосуванні даного стилю до
фрагменту тексту. Стиль оформлення може містити сукупність параметрів
форматування абзаців або символів (наприклад вид і розмір шрифту,
вирівнювання абзаців, відстань між рядками і т.п.). Стиль зберігається
разом з документом або його шаблоном.

При форматуванні за допомогою стилю використовуються стилі двох типів:
стилі символів і стилі абзаців. Стилі символів призначені для
форматування виділених фрагментів всередині абзацу (символів, слів,
фраз, речень) і містять параметри форматування символів. Стилі абзаців
призначені для форматування цілих абзаців і, відповідно, містять
параметри форматування абзаців.

Форматування за допомогою стилю полягає у призначенні абзацам або
символам спеціальних стилів. Таке форматування робить простішою
підготовку документів, дозволяє зекономити час і уніфікувати оформлення
документу. Щоб відформатувати фрагмент тексту за допомогою стилю,
потрібно відмітити фрагмент тексту і вказати ім’я раніше створеного або
стандартного стилю. Головна перевага застосування стилю перед
безпосереднім форматуванням в тому, користувач має можливість змінити
стандартні параметри форматування вбудованих стилів, а також створювати
свої власні стилі. Ще одною перевагою є можливість стандартно
оформлювати документи, використовуючи раніше розроблені стилі. Після
задання стилю для якогось типу абзацу достатньо застосувати цей стиль до
будь-якого фрагменту тексту, і цей текст буде оформлений у відповідності
до заданих параметрів форматування. При кожній зміні атрибутів
оформлення, зв’язаних з даним стилем, всі абзаци, до яких цей стиль був
застосований, автоматично переформатовуються. Кожному стилю можна
поставити у відповідність комбінацію клавіш щоб використовувати її для
оформлення фрагменту тексту.

Шаблони документів.

Сучасні текстові процесори дозволяють зберігати не тільки конкретний
документ, як кінцевий результат, а й сукупність дій, з допомогою яких
цей результат досягнутий. Ця ідея в системах підготовки текстових
документів реалізована у вигляді шаблонів. Шаблон — це документ
спеціального типу, який містить інформацію про стилі форматування частин
документу, вставлені поля і т.д. В шаблоні містяться макрокоманди,
елементи глосарію, кнопки панелі інструментів, нестандартні меню і
установки клавіш скорочень, що полегшує роботу з документами. Створений
раніше і збережений шаблон дозволяє швидко створювати аналогічні по
формі документи без затрат часу на форматування.

Всі сучасні текстові процесори підтримують роботу з шаблонами. Шаблони
включають в себе стилі. Шаблон — це в загальному випадку план тексту,
графіки документу і набір способів форматування окремих його частин.
Концепція використання шаблону для підготовки певного типу документів
відповідає вимогам сучасного діловодства: стандартизації документів для
автоматизації роботи з ними і підвищенні культури управлінської
діяльності.

Друк документу.

Сучасні текстові процесори дозволяють отримувати роздрук документу у
вигляді, максимально наближеному до підготовленого на екрані комп’ютера.
Розрізняють підготовку тексту документу до друку і друк документу. До
операцій по підготовці документу до друку відносять розбиття документу
на сторінки, нумерацію сторінок, оформлення колонтитулів, попередній
перегляд документу в спеціальному режимі, який дозволяє користувачу
переглянути, як виглядатиме роздрукований документ, не роздруковуючи
його. Сам процес друкування документу залежить від можливостей
друкуючого пристрою і сервісних можливостей операційної системи по
обслуговуванню друку. Сучасні текстові процесори забезпечують
різноманітні додаткові можливості при роздруку документу, наприклад друк
декількох копій, друк сторінок в зворотньому порядку, друк тільки
окремих даних на готовому бланку документа, друк фрагменту документу або
діапазону сторінок, налаштування на різні моделі прінтерів.

Додаткові можливості текстових процесорів.

Більшість текстових процесорів дозволяють включати в документ об’єкти
різних форматів. Користувач може вставити в текст документу рисунки,
таблиці, графічні зображення, підготовлені в інших програмних
середовищах. Це забезпечується технологією зв’язування і вбудовування
об’єктів OLE (Object Linking and Embedding). Технологія розроблена
фірмою Microsoft для обміну даних і взаємодії різних програмних засобів.
Крім технології OLE існує стандарт Open Doc, розроблений фірмою Apple,
якого дотримуються більшість фірм розробників програмного забезпечення.
Технологія OLE дозволяє зв’язувати і вбудовувати об’єкти. При
зв’язуванні (Linking) відслідковується місцезнаходження файла-джерела
зображення. При будь-якій зміні даних цього файлу OLE автоматично
оновлює зв’язаний об’єкт. При вбудовуванні (Embedding) об’єкт
зберігається безпосередньо у створеному документі разом з інформацією
про програмний продукт, з допомогою якого він створений. Редагування
вбудованого об’єкту здійснюється тим програмним засобом, яким цей об’єкт
був створений. Програму, яка створює об’єкт для зв’язування чи
вбудовування називають сервером, а програму, яка приймає об’єкт у свої
документи — клієнтом. Основною ідеєю технології OLE є ідея
документо-орієнтованої роботи.

Графічні фрагменти розташовуються в текстовому документі з допомогою
використання так званих кадрів. Кадр — це область розміщення об’єктів на
сторінці. Кадр є як би вікном довкола об’єкту. Важливою властивістю
кадру є можливість обтікати об’єкт текстом. Сучасні системи комп’ютерної
підготовки дозволяють використовувати як прямокутні кадри, так і кадри
неправильної форми. Іншою важливою властивістю є здатність кадру
змінювати розмір і місцезнаходження на сторінці.

Текстові процесори дозволяють автоматично розставляти впереноси в тексті
документу. У такий спосіб можна зменшити порожні області при
вирівнюванні по ширині або вирівняти рядки тексту у вузьких колонках.
Можна дозволяє розставляти переноси в тексті як автоматично, так і
примусово. В останньому випадку положення дефісів задається
користувачем. Допускається також вставляти «м’які» переноси, що
використовуються тільки в тих випадках, якщо слово припадає на кінець
рядка, і нерозривні дефіси, що дозволяють залишати в одному рядку слово,
написане через дефіс. Найкраще розставляти переноси в тексті після
повного завершення його написання і редагування, тому що навіть
невеличке додавання або видалення тексту в документі може зіпсувати
результати розставляння переносів.

Текстові процесори дозволяють перевіряти правопис тексту документу.
Існують два способи перевірки правопису:

підчас введення тексту з позначенням можливих орфографічних і
граматичних помилок;

після завершення введення тексту можна перевірити документ на наявність
орфографічних і граматичних помилок; виявлену помилку виправляють, після
чого пошук помилок продовжується.

Більшість сучасних текстових процесорів мають засоби написання
макрокоманд. Макрокоманда — це опис спеціальною мовою часто
використовуваних операцій, команд і фрагментів текстів. Макрокоманди
застосовуються для автоматизації часто повторюваних операцій,
послідовностей команд. Можливі два способи написання макросів. Перший,
найпростіший — запис, при якому кожна дія користувача записується самим
текстовим процесором у вигляді інструкцій макромови. При виконанні
створеної макрокоманди ці інструкції виконуються в тому порядку, в якому
вони були записані. Інший спосіб — написання користувачем макрокоманди
як програми дій на макромові. Цей спосіб складніший, оскільки вимагає
знання синтаксису макромови, однак тільки він дозволяє розробляти
спеціальні послідовності дій (наприклад, циклічне виконання операцій,
розгалуження в залежності від виконання умови і т.д.), автоматичний
запис яких був би неможливий.

Список використаної літератури

Бердтис А. Структуры данних. — М.: Статистика, 1974, — 408 с.

Блек Ю. Сети ЭВМ : протоколы, стандарты, интерфейсы. -М.: Мир, 1980.

Бойко В.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных

систем. -М.: Финансы и статистика, 1992.

Бойков.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. М. Мир 1997.

Похожие записи