Реферат на тему:

Інформаційні ресурси і технології науково-інформаційної діяльності

Науково-інформаційна діяльність в її повному циклі – це вплив
спостерігача (інформатора, коментатора, аналітика) на об’єкт (споживача)
шляхом вироблення на базі первинних інформаційних джерел (інформаційних
ресурсів) нової інформації, яка обумовлює утримання об’єкта в існуючому
(вихідному) положенні, і разом з тим переводить його у новий стан
(досягнення нової цілі). Як бачимо, її основу становлять Інформаційні
ресурси – довідково-інформаційний фонд (ДІФ), система каталогів і
картотек, автоматизовані бази і банки даних, довідкова і бібліографічна
продукція тощо, які дозволяють вирішувати проблеми інформування, а також
професійні кадри аналітиків-коментаторів.

Вся НІД поділяється на два процеси:

перший – це вироблення на основі інформаційних ресурсів нових знань (або
нових інформаційних ресурсів), спеціально оброблених, перетворених у
релевантний сигнал. Ефективність цього процесу залежить від трудових і
матеріально-енергетичних затрат фахівця з врахуванням його ентропії;

другий – взаємодія отриманих нових знань чи інформаційних ресурсів зі
споживачем, тобто, перетворення інформаційних ресурсів в інформаційний
продукт. Результативність цього процесу залежить від затрат споживача.

Якщо в загальних рисах інформація – це повідомлення певних знань чи
відомостей, то Інформаційні ресурси – це знання в інформаційному
вираженні через певні коди (ідеї, мисленні образи тощо), тобто,
об’єктовані або закодовані (подані семантично) за допомогою слів,
символів чи інших знаків і перетворені у повідомлення – інформацію. При
цьому інформація, як така, теж являє собою особливий вид ресурсів, що
мають особисті характеристики, відрізняють їх від інших видів ресурсів.
Це ресурси, які сприяють виробленню і реалізації різноманітних наукових,
управлінських чи будь-яких інших рішень, і розглядаються з
інформаційного боку, з інформаційної складової. В узагальненому вигляді
Інформаційні ресурси – це вся та проміжна інформація, що лежить в основі
ланцюжка, який завершується досягненням поставленої цілі чи мети.
Робочий фактор інформаційних ресурсів – це не просто людські знання, а
енергія (праця) людей вкупі з іншими матеріальними ресурсами і
витратами, які формують повідомлення.

Як відомо, сьогодні в розвинених країнах вирішується питання
інформатизації суспільства на яке покладається велика роль у формуванні
якісно нового світового суспільства. Все більшим стає розуміння того, що
країна, яка буде володіти потужними інформаційними ресурсами, ефективною
системою їх реалізації, буде знати динаміку й перспективи їх розвитку,
опиниться на гребені науково-технічного прогресу і зможе його
використовувати.

Питання інформаційних ресурсів у виробничій сфері і їх вплив на
економіку підприємств досить добре вивчене. Інформаційні ж ресурси
невиробничої сфери – освіти, культури, мистецтва, науки, їх
використання, реалізація і вплив на функціонування цих галузей майже
зовсім не досліджені через відсутність наявних показників їхнього впливу
на діяльність установ і організацій.

При створенні системи інформаційних ресурсів і їх експлуатації чи
використанні необхідно враховувати цілий ряд складових, починаючи від
соціально-економічних і закінчуючи питаннями еволюційного розвитку
системи їх організації і експлуатації, тому що вони є основою
інформаційних технологій в результаті яких створюється інформаційна
продукція.

Основою інформаційної продукції є інформаційні технології,
функціональним призначенням яких є переробка інформації і вироблення
нових знань, відповідно з поставленими цілями.

Інформаційні технології (далі ІТ) – особливий історичний феномен. До
другої половини ХХ ст. цього поняття не існувало зовсім. Вся попередня
історія людства характеризується немашинною інформаційною технологією,
заснованою на використанні природної інформаційної «потужності»
інтелекту (ця потужність обмежена здатністю людини сприймати 6-8 одиниць
інформації і, в кращому разі, виконувати 15 логічних операцій в
секунду), а також простих приладів ремісничого характеру (письмового
приладдя, конторських рахівниць тощо). Така інформація базується на
природних носіях інформації – мозку людини, чи штучних – папері.

Історія розвитку способів збору, збереження, переробки і передачі
інформації та її видів тісно пов’язана з історією науково-технічного
розвитку суспільства, але кожна чергова технологія повністю не витісняла
попередню. Кожна наступна технологія інформаційного процесу, займаючи
певне місце в ньому, розширювала весь технологічний арсенал інформації і
зв’язку – від усного слова – до друкованого, від книги – до
персонального комп’ютера. Іншими словами, «паперова» технологія
отримання, переробки і передачі інформації в наш час доповнилася
електронною, комп’ютерною.

Отже, інформаційна технологія – це комплекс взаємопов’язаних
технологічних процедур і операцій по збору, переробці, аналізу,
узагальненню, передачі, збереженню, організації пошуку, оновлення і
надання інформації. Вона має три рівні:

1. Екстенсивний – інформація, яка отримується, не переробляється, а
передається;

2. Інтенсивний – наявні певні операції відбору, систематизації чи
групування інформації;

3. Революційний – на основі інформаційного ресурсу формуються принципово
нові знання.

За матеріальним носієм інформаційна технологія поділяється на природну,
паперово-механізовану і автоматизовану.

Природна технологія – це коли роль зберігача знань і каналів передачі
інформації виконують досвідчені люди, тобто вони накопичують знання,
систематизують, аналізують, вибудовують їх в логічну структуру,
користуючись ресурсами людського мозку і мовою. Така інформація
недовговічна і часто зазнає викривлень у процесі передачі. Природна
технологія по своїй суті є знанням і лише при передачі його іншій людині
стає інформацією.

Паперово-механізована технологія – накопичення, збереження і передача
інформації за допомогою знакових систем. Вона вже є суто інформацією.

Автоматизована технологія – це така, що може виступати в ролі
накопичувача, зберігача і передавача як знань, так і інформації, але в
межах, запрограмованих людиною. Правильніше було б називати цю
технологію «машинно-людською». Перехід до комп’ютерної технології значно
розширив інформаційні можливості сучасних інформаційних технологій, але
не виключає традиційних її форм. Тому докорінно невірна спроба деяких
інформаційних служб і науковців звести всю інформаційну роботу до
комп’ютеризації інформаційного процесу і відмовитися від попередніх
надбань. При створенні інформаційної продукції повинна використовуватися
та технологія, яка дає найшвидший, найповніший і найрезультативніший
ефект. Це не завжди є електронна база чи банк даних або електронні
каталоги. Дуже часто потрібен саме людський розум, щоб вловити найтонші
нюанси повідомлення, визначити його непряму цінність тощо. До того ж
сучасні електронні бази і банки даних мають жорстку структуру, включають
в себе структуровані набори фактів (елементів бази), зв’язок між якими
закладається заздалегідь і незалежно від того, в яких конкретних цілях
ними будуть користуватися в подальшому. Це мов би енциклопедії, в яких
зібрані і розбиті за рубриками «мертві» знання. Вони не можуть стати
елементами творчих технологій.

Елементами творчих інформаційних технологій, і то тільки елементами,
можуть бути лише бази знань. База знань, на відміну від бази даних
–»мислячий», творчий продукт, здатний удосконалюватися. Тут зв’язок між
фактами, ідеями, філософськими істинами рухливий і змінюється при
вирішенні кожної конкретної задачі. Великий обсяг інформації логічно
виводиться з малої кількості фактів (ідей) за допомогою механізму
логічних висновків. Тому EОМ чи ПК для інформаційних потреб має вибрати
на базі введених у неї знань необхідну інформацію, «осмислити» її у
відповідності із заданим питанням (потребою), зробити логічні висновки і
відповісти, – тобто повинна реалізуватися функція інтелекту, включаючи
функцію абстрактного мислення. На сьогодні такі технології лише
розробляються.

Методи обробки інформації самі є інформацією, тому сьогодні багато хто
ототожнює інформацію з комп’ютеризацією, що далеко не одне й теж.
Автоматизовані інформаційні технології просто витісняють паперові носії
і слугують вагомим помічником для виробників інформації.

Всі технологічні процеси поділяться на два види, а саме: на організовані
за функціональним (поопераційним) і за предметним (лінійним) принципами.
У першому випадку технологічний процес розбивається на ряд операцій і
кожна операція закріплюється за певним виконавцем, у другому – будується
по замкнутому циклу, тобто один виконавець виконує всі технологічні
процеси.

В умовах бібліотеки і невеликої кількості працівників у службі
інформації практично використовується функціональний (поопераційний)
принцип технологічного ланцюжка, що обумовлено його структурою.
Приміром, підготовка будь-яких інформаційних продуктів чи послуг
проходить операції, які виконуються різними працівниками: бібліограф за
довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки формує перелік документів,
що потім відбираються в книгосховищі і видаються інформатору, який вже
безпосередньо опрацьовує його. Таким чином, у технологічному процесі
отримання первинних джерел інформації три ланки: бібліограф – працівник
книгосховища – працівник столу видачі. А якщо дивитися глибше, то значно
більше: цьому передує комплектування фонду, його облік, каталогізація,
розподіл і розстановка і лише потім вище перераховане.

Розглянемо для прикладу підготовку і видачу сигнальної інформації по
системі ВРІ:

Основні етапи (операції) Проміжні і кінцеві

технологічного процесу результати (продукти)

Вивчення постійно діючих

Реєстрація нових надходжень

Індексація нових надходжень

Звірка зареєстрованих

документів із картотекою запитів

Складання бібліографічних описів, анотацій, рефератів та інших даних і
внесення їх на карти.

Редагування карт

Друк тиражу

Видача (розсилка) карт абонентам. Отримання відповідей

від абонентів

нентів

Аналіз карт зворотного зв’язку

Вироблення управлінських

рішень

Як бачимо, на основі проміжних результатів на заключному етапі
технологічного процесу формується кінцевий результат у вигляді певного
продукту – сигнальної інформації.

В залежності від фізичної форми кінцевий результат технологічного
процесу формування (підготовки) інформаційної продукції може бути
виражений у фізичній (матеріальній) чи усній формах.

Під фізичною формою – розуміється носій і (або) подання на ньому.

Носій – це спеціальний матеріал, в якому (на якому, або за допомогою
якого) відомості можуть зберігатися, надаватися, передаватися або
продаватися. Він являється першою ознакою класифікації інформаційної
продукції. На сьогодні це: папір (машинописний текст, рукопис, друковані
видання, копія); магнітні носії (магнітофонні стрічки, платівки,
дискети, компакт-диски); мікроносій (мікрофіші, мікрофільм, джакет,
рулонний); перфострічки і перфокарти.

Крім того, вся різноманітність технологічних процесів НІД класифікується
за методами їх виконання і формою кінцевої продукції (друга ознака
класифікації) на:

поліграфічні процеси виробництва – видавнича (друкована) продукція;

малотиражні процеси виробництва – малотиражна (одинична) продукція;

репрографічні процеси виробництва – електрофотографічна, фотографічна
продукція;

процеси мікрофільмування – мікрофільмова продукція;

процеси підготовки інформації в машинозчитуваній формі –
магнітострічкова, магнітодискова;

процеси ручної або машинописної підготовки даних – друкарська,
перфокарткова, перфострічкова;

за допомогою EОМ та ПК –комп’ютерна, електронна, цифрова;

процеси підготовки кінофільмів, діафільмів і магнітофільмів –
кінопродукція, діафільмова, діапозитивна, магнітофільмова продукція.

Класифікація інформаційних технологій за рівнем інтеграції машинної
обробки інформації пов’язана з характеристикою другої структурної
складової і поділяється на технології, засновані на автономних файлах,
базах даних чи базах знань.

Список літератури

Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах:
Затверджено 5 лип. 1994 р. // Відомості ВРУ. – 1994.– № 31. – Ст. 286.

Закон України. Про інформацію: Закон України: Затверджено 2 жовт. 1992
р. // Відомості ВРУ. –1992. – № 48. – Ст. 650.

Закон України. Про науково-технічну інформацію: Затверджено 25 черв.
1993 р. // Відомості ВРУ. – 1993. – № 33. – Ст. 345.

Закон України. Про національну програму інформатизації: Затверджено 4
лют. 1998 р. // Уряд. кур’єр.– 1998.–12 берез.

Картотека запитів

Зареєстровані документи

Заіндексовані документи

Відібрані документи

Карти ВРІ

Тираж карт ВПІ

Карта ВРІ

Карта зворотного зв(язку

Результати аналізу

Програма заходів

Похожие записи