Реферат на тему:

Інформаційна політика промислово розвинених країн світу План

1. Особливості інформаційної політики Європейського союзу

2. Канадський досвід побудови інформаційної магістралі 1. Особливості
інформаційної політики

Європейського союзу

Співпраця країн — членів Європейського союзу (ЄС) у царині
інформатизації бере свій початок з 50—60 років у зв’язку із проведенням
спільних досліджень з проблем атомної енергетики. Дослідження, що
фінансувались Європейським співтовариством з атомної енергії
(Євратомом), яке входило до ЄС поряд із Європейським економічним
співтовариством (ЄЕС) та Європейським об’єднанням вугілля і сталі
(ЄОВС), дали великий обсяг документації та інших інформаційних
матеріалів, відповідальність за зберігання і використання яких взяв на
себе адміністративний орган ЄС — Комісія Європейського Співтовариства
(КЄС). Усвідомлення того, що інформація такого роду являє собою
економічну цінність, аж ніяк не меншу, ніж вугілля і сталь, привело в
кінці 60-х років до висновку про необхідність створення спеціальних
механізмів, які можуть забезпечити «виробництво» інформації на належному
рівні.

У 1971 р. при КЄС було створено Консультативний комітет з проблем
розвитку інформаційного та документального обслуговування у галузі науки
та технології. Цей Комітет — перший європейський офіційний орган, який
почав розробляти пропозиції у галузі інформаційної політики щодо
розвитку інформаційного ринку. Його першим конкретним кроком було
розроблення трьох послідовних планів розвитку наукової і технічної
інформації та документації, які охопили період з 1975 — по 1983 рр.

Найвідоміші проекти Комітету:

1. Програма ЕВРІКА (з 1985 р.). Ця програма включала 300 проектів
технологічних досліджень. У розробленні їх брали участь 19
західноєвропейських країн, 1600 фірм і науково-дослідних інститутів.
Термін реалізації проектів — від одного до 10 років (450 млн франків на
рік). Найбільший проект — проект «OASIS», який передбачав розроблення і
впровадження спеціальних безпечних інформаційних систем,
несанкціонований доступ до яких був би повністю неможливий (витрати — 22
млн екю).

2. Європейська стратегічна програма досліджень і розвитку інформаційної
технології — ESPRIT. Ця програма включала 104 проекти, об’єднувала майже
3000 дослідників, 250 промислових компаній. Термін реалізації проектів —
4—5 років. Програму прийнято в 1984 р. На 1985—1989 рр. вартість
проектів становила понад 1,5 млрд екю, на 1990—1995 рр. — 1,6 млрд — 4
млрд екю.

Основні напрями досліджень:

штучний інтелект (42 проекти, 300 млн екю);

мікроелектроніка (45 проектів, 350 млн екю);

програмне забезпечення (39 проектів, 255 млн екю);

інтегровані системи автоматизації виробництва (34 проекти, 180 млн екю);

інформаційні системи для установ (41 проект 290 млн екю).

У програмі також брали участь провідні електронні компанії США.

3. Програма RAS — інтегрованої широкосмугової системи зв’язку країн ЄС —
передавання голосу, інформації, зображення тощо («проект століття»).
Сплановано здійснити розробку програми за 10 років — 1991—2000 рр. і
витратити 150 млрд екю. У проекті задіяні американські компанії, зокрема
ATT, Hewlett-Packard.

4. Програма «DOCDEL» — розроблення електронної системи розповсюдження
інформації в країнах ЄС, модернізації видавничої справи. Включає 10
проектів; витрати — 16,1 млрд екю.

5. Програма «COMMET» (з навчання і підготовки кадрів у галузі
технологій). Реалізацію її розпочато в 1986 р.; розрахована на 7 років
(перші чотири роки — 80 млн екю).

Подальша інформаційна політика ЄС здійснювалась у межах комплексної
програми розвитку ринку спеціалізованої інформації, розрахованої на
п’ятирічний період (1984—1988 рр.), а також плану заходів щодо створення
ринку інформаційних послуг, що отримав назву IMPAСT 1 (Information
Market Policy Action), прийнятого у 1988 р.

Ураховуючи все зростаючу економічну роль інформації, IMPAСT 1
передбачала створення до кінця 1992 р. у межах ЄС спільного ринку
інформаційних послуг із включенням у функціонування внутрішніх ринків
країн-учасниць недержавних елементів. Основні завдання першої фази
IMPAСT 1 (1989—1990 рр.) такі [89]:

удосконалення статистичного дослідження спільного ринку інформації, для
чого було створено спеціальний орган — центр слідкування за
інформаційним ринком (Information Market Observation, ІМО);

усунення технічних, адміністративних і правових бар’єрів, що заважають
створенню такого ринку;

забезпечення взаємодії державного та приватного секторів у межах
спільного ринку інформації;

здійснення експериментальних і показових проектів;

стимулювання розвитку Європейських інформаційних служб і використання
їх;

здійснення заходів щодо розвитку бібліотек.

Усі розроблені програми можна класифікувати як «керовані технологією»; з
іншого боку, програма IMPACT1 є «керованою ринком» програмою, націленою
на розвиток внутрішнього ринку для обслуговування Європи електронною
інформацією та на поліпшення конкурентоспроможності європейських фірм
шляхом заохочування користування послугами сучасних інформаційних служб.

Подальшу інформаційну політику ЄС сформульовано в програмі IMPAСT 2, яка
базується на засадах IMPAСT 1 і передбачає розвиток таких напрямів:

Удосконалення дослідження ринку (напрям 1). Передбачалось, що центр
слідкування за інформаційним ринком (ІМО) розширюватиме свої заходи щодо
вивчення ринку, приділяючи особливу увагу визначенню негативних і
позитивних аспектів конкуренції у межах ЄС. Ці заходи включають:

— аналіз ринків публікацій видавництв, що належать до сфери управління,
комерційної інформації, наукової і технічної інформації, медичної
інформації;

— підготовку оглядів (surveys) з метою оцінювання засобів надання
споживачам професійної інформації та стимулювання нових ініціатив з
використання можливостей ЄС;

— широке розповсюдження результатів, спільно досягнутих споживачами та
індустрією інформації, шляхом укладання відповідних угод зі
спеціалізованими асоціаціями та видавництвами.

Ліквідація технічних, адміністративних і правових бар’єрів (напрям 2). У
межах цього напряму передбачається активізація діяльності
консультативної комісії з правових питань (Legal Advisory Board, LAB),
створеної з метою аналізу юридичних і нормативних аспектів, що впливають
на інформаційну індустрію. Функції комісії:

— дослідження проблем юридичного характеру, пов’язаних з орієнтацією на
посилення взаємодії між приватним і державним секторами економіки, і
розроблення пропозицій щодо гармонізації правил маркетингу,
застосовуваних за такої взаємодії, з метою максимально повної реалізації
можливостей державних і міждержавних організацій;

— створення умов для інформаційного обслуговування суспільства із
застосуванням електронної техніки, визначення напрямів орієнтації і
вироблення юридичних норм різних аспектів комерційних угод між різними
суб’єктами ринку (відповідальність за достовірність інформації, контроль
якості обслуговування, конфіденційність, право інтелектуальної власності
в індустрії інформації, авторське право).

Підвищення рівня доступності інформації та ознайомлення з нею (напрям
3). Цей напрям охоплює комплекс ініціатив, що мають за мету стимулювати
використання інформаційного обслуговування за допомогою електронної
техніки, а саме:

сприяння розробленню проектів, що мають своїм завданням стандартизацію
підготовки, збереження та видачі інформації на основі використання SGML
(Standartized General Markup Language) та ODA (Office Document
Architecture), а також поширення відповідних досягнень у цій галузі. Усі
інформаційні продукти, що виготовляються в державному секторі, мають
відповідати вимогам інформаційних стандартів і бути динамізованими та
виведеними на європейський рівень дослідження можливостей щодо
забезпечення доступу представникам малих і середніх підприємств до
інформації, яка надається аудіотекстовими інформаційними службами
відповідно до ASCII (American Standart Code for Information
Interchange). Увага має бути звернена на розвиток напрямів, орієнтованих
на інтеграцію інформації різних видів — текстової, графічної, аудіо,
образної (системи мультимедіа);

забезпечення більшої доступності інформації. Необхідно сприяти
розширенню доступу до інформаційних послуг з використанням електронної
техніки користувачів-професіоналів за допомогою інтеграції інформаційних
послуг і продуктів, створення сприятливих умов для використання різних
мов програмування, графіків, образів, так само як і шляхом розвитку
способів надання інформації, заснованих на застосуванні контрольованих
словників і використанні природної мови;

сприяння організації навчання в галузі інформації та удосконалення його.
Підготовка інформаційних кадрів має проводитись за універсальною
програмою. Майбутні фахівці повинні ознайомлюватися з усіма циклами
оброблення інформації: генерацією БД, використанням продуктів
мультимедіа, розповсюдженням інформації та її ефективним використанням.
Комісія Європейського співтовариства (КЄС) повинна сприяти з цього
питання регіонам з недостатнім рівнем розвитку в цій галузі. Крім того,
вона повинна якомога більше допомагати у підготовці спеціалістів інших
професій для роботи у галузі розповсюдження інформації, що сприятиме
підвищенню ефективності використання цієї інформації.

Підтримка стратегічних ініціатив у галузі інформації (напрям 4). Надання
інформаційних послуг у галузі науки і технології з використанням
електронної техніки розглядається як головний рушій розвитку науки та
виробництва у Європі. Планується розвиток, стимулювання і кооперування
інформаційного обслуговування в тих секторах ринку, які набули
стратегічного значення. КЄС насамперед повинна підтримувати
експериментальні проекти і виявляти специфічні сегменти інформаційного
ринку. Ці експериментальні проекти розробляються разом із користувачами
інформаційних послуг та їх постачальниками.

Допоміжна діяльність КЄС з метою підтримки IMPAСT 2 виконується ECHO
(European Commision Host Organization) і полягає у забезпеченні даними
про інформаційні служби співтовариства всіма національними мовами країн
— членів ЄС та в обслуговуванні багатомовної European Help Desk.

Отже, для координування всіх робіт у межах програм і проектів,
здійснюваними країнами ЄС, були створені відповідні організаційні форми:

у низовій ланці — проблемні асоціації (корпорації);

на загальнодержавному рівні — урядові та міжурядові спеціальні органи.

Європейський союз з 1994 р. визначив задачу побудови інформаційного
суспільства як одну з найпріоритетніших. Сьогодні досягнуто значних
успіхів у реалізації Плану дій (Europe and the global information
society. Recommendations to the European Council. May, 1994) , який
охарактеризував стратегію руху Європи до інформаційного суспільства:

успішно розпочато лібералізацію телекомунікаційного сектору;

зроблено кроки у бік забезпечення соціальної орієнтації інформаційного
суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого
розвитку;

сформульовано план дій у галузі освіти;

надано підтримку європейській індустрії виробництва інформації, яка, як
очікується, створить додатково близько 1 млн робочих місць протягом
наступних 10 років;

успішно втілено програми наукових розробок;

Європейська Комісія стала важливим інструментом розроблення загальних
правил, необхідних для переходу до глобального інформаційного
суспільства.

З урахуванням досягнутого перед європейськими країнами висуваються нові
задачі:

Поліпшення умов для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої
лібералізації телекомунікацій, створення необхідних умов для
впровадження електронної торгівлі.

Перехід до навчання протягом усього життя. Над цим напрямом працює
ініціатива «Навчання в інформаційному суспільстві».

Створення нових робочих місць, охорона прав і свобод громадян, передусім
недоторканність особистого життя. Значний вплив інформаційного
суспільства на кожну конкретну людину спонукав до дискусії, спрямованої
на те, щоб «помістити» людей в центр перетворень, які виникають. За
результатами обговорення вийшла друком Зелена книга «Життя і праця в
інформаційному суспільстві: спочатку люди».

Глобальна співпраця з метою встановлення правил створення інформаційного
суспільства, що стосуються права на інтелектуальну власність, захист
даних і таємницю особистого життя, поширення інформації шкідливого і
незаконного змісту, проблем оподаткування, інформаційної безпеки,
використання частот, стандартів.

Європейська комісія в лютому 1995 р. заснувала Форум для обговорення
загальних проблем становлення інформаційного суспільства, 128 членів
якого представляють користувачів нових інформаційних технологій, різні
соціальні групи, постачальників інформації і послуг, мережевих
операторів, державні і міжнародні інститути.

Мета роботи Форуму — відстежити процес становлення інформаційного
суспільства за шістьма напрямами:

вплив на економіку і зайнятість;

основні соціальні та демократичні цінності у «віртуальному
співтоваристві»;

вплив на суспільні, державні служби;

освіта, перекваліфікація, навчання в інформаційному суспільстві;

культурний рівень і майбутнє засобів масової інформації (ЗМІ);

стійкий розвиток, технологія та інфраструктура.

Комплексно проблеми розвитку інформаційного суспільства представлені у
Першій щорічній доповіді Форуму «Мережі для людей і співтовариств».
(Networks for People and their Communities. Making the Most of the
Information Society in the European Union. First Annual Report to rhe
European Commission from the Information Society Forum. June, 1996). У
ній підкреслюється, що Європу чекає не тільки втрата
конкурентоспроможності щодо США та азійських економік, а й зростання
соціального відчуження всередині європейських країн, якщо вона не зможе
швидко та ефективно пристосуватися до тих змін, які мають місце.

Цілі іншої програми — Learning in the Information Society. Action Plan
for European education initiative (1996—1998) — прискорити входження
шкіл в інформаційне суспільство через надання їм нових засобів
спілкування, заохочення до поширення мультимедіа в педагогічній
практиці, формування критичної маси користувачів і розробників
мультимедійних продуктів і послуг, підсилення європейської освіти
засобами, притаманними інформаційному суспільству, розширюючи культурну
та лінгвістичну різноманітність. Задача — не допустити ситуації, коли
діти тільки привілейованих шарів суспільства можуть розраховувати на
мультимедійну освіту.

Для досягнення цих цілей пропонується заохочувати до взаємозв’язку
регіональні та національні мережі шкіл на рівні ЄС, стимулювати розвиток
і поширення освітнього європейського матеріалу, забезпечувати навчання і
перепідготовку вчителів, інформувати про освітні можливості, які надають
аудіовізуальне обладнання і мультимедійні продукти.

Більшість європейських країн прийняли відповідні ініціативи. Наприклад,
з 1995 р. ведуться такі проекти: у Великобританії — «Супермагістралі в
Освіті — шлях уперед», у Німеччині — «Школи в мережі» (Schulen ans
Netz). Згідно з останньою ініціативою 10 тис. шкіл Німеччини (загальна
кількість їх — 52 тис.) протягом трирічного періоду об’єднано
національними та міжнародними мережами і забезпечено всіма видами
інформації. В частині Німеччини вирішено з’єднати усі школи в єдину
мережу. Ініціатива Schulen ans Netz стала можливою через створення
товариств між урядом та приватними підприємствами. Подібні ініціативи
висловлені у Франції, Італії, Данії, Швеції, Португалії та Фінляндії.

Європейською Комісією було оголошено про ініціативу (з 2000 р.) під
назвою «Електронна Європа» («е-Європа», HYPERLINK «http://www»
http://www .ispo.cec.be/basics/e_europe.html), націлену на прискорення
трансформації європейського індустріального суспільства в інформаційне.
Ключові цілі ініціативи, що стала головним елементом стратегії
Еврокомісії з модернізації європейської економіки, такі:

кожній школі, кожному підприємству, кожному громадянинові забезпечити
вихід в онлайнове середовище;

підтримувати поширення європейської культури через створення цифрової
літератури, фінансування і розвиток нових ідей;

гарантувати соціальну спрямованість інформаційного суспільства, сприяти
зростанню довіри громадян до держави і зміцнення соціальної злагоди.

Основні напрями дій в рамках ініціативи «е-Європа» наведено у додатку 1

2 Канадський досвід побудови

інформаційної магістралі

Інформаційна політика Канади сформована відповідно до основних засад,
викладених у 1994 р. у доповіді міністерства промисловості «Побудова
більш інноваційної економіки» («Building а more innovative Economy»). В
ній визначено, як держава повинна використовувати інформаційні
технології, щоб досягти економічного і соціального розвитку. На
підтримку розвитку ідей, закладених в доповіді, було розроблено дві
програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості та
освіти (мета — впровадження високошвидкісних мереж) і програма
SchoolNet, одна з провідних освітніх мереж у світі.

До розробленого плану дій, залучалися понад 30 державних органів
(Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century.
Ministry of Supply and Services, Canada, 1996). У плані передбачається
здійснення переходу до інформаційного суспільства та економіки знань за
допомогою Канадської інформаційної магістралі. Для досягнення цієї мети
наголошується на необхідності скоординованих дій держави, приватного
сектору і суспільних установ. Сформовано чотири напрями дій:

побудувати Канадську інформаційну магістраль через створення умов для
конкуренції і таке регулювання, яке б відповідало суспільним інтересам,
сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

збільшити канадський внесок, розвинути національний діалог, створити
нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

реалізувати економічні та соціальні переваги для всіх канадців, що дасть
їм змогу особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

зробити державу більш доступною і відповідальною.

У Канаді створено одну з найсучасніших телекомунікаційних і радіомовних
систем. Вона є результатом скоординованих дій, спрямованих на подолання
відстаней і географічних умов, які роз’єднують канадців.

Дії з боку держави розпочалися в 1994 р., коли було створено
Консультативну Раду по Інформаційній магістралі для підготовки
пропозицій уряду. Діяльність Ради спрямована на досягнення таких цілей:

створення робочих місць за допомогою інновацій та інвестицій;

посилення суверенітету Канади і культурної ідентичності;

забезпечення універсального доступу до інформації та за прийнятними
цінами.

Робота Ради базується на п’яти принципах:

взаємодія і взаємозв’язок мереж;

співпраця суспільного і приватного секторів, держави і приватного
бізнесу;

захист таємниці приватного життя і безпека мереж;

конкуренція у виробництві обладнання, продуктів і послуг;

навчання протягом усього життя.

В остаточній доповіді Ради (вересень 1995 р.) «Об’єднання,
Співтовариство, Зміст: Виклик інформаційної магістралі» (Connection,
Community, Content: The Challenge of the Information Highway. Final
Report of the Information Highway Advisory Council), містилися понад 300
конкретних пропозицій щодо дій уряду.

Задача уряду, на думку авторів доповіді, полягає у формуванні
конкурентного оточення, в якому б канадські фірми створювали національне
багатство. Федеральний уряд повинен забезпечити таку політику, щоб
Інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла економічному
зростанню в кожному секторі економіки. Там, де ринкові сили не спроможні
надати рівний доступ або створити для нього передумови, повинен
втрутитись уряд. Запропоновано національну стратегію з надання доступу
до основних послуг через законодавчу регламентацію доступу до інформації
для всіх канадців.

Оскільки в новій інформаційній економіці успіх визначатиметься ринком, а
не державою, остання повинна бути взірцем, моделлю. Основна її роль має
полягати в установленні правил дій для всіх суб’єктів господарювання і
окремих осіб. Самі державні органи також мають пройти етап
реінжинірингу.

Канадський уряд приділяє особливу увагу культурі та оцифровуванню
культурної спадщини. Мається на увазі підтримка власного виробництва
масової інформації. Прагнення зберегти свою культурну самобутність,
підтримуючи власні ЗМІ, дало змогу Канаді за декілька років
перетворитися на великого експортера кіно і відеопродукції, відстояти
свої позиції на американському ринку.

Стратегію доступу до інформації та послуг пропонується будувати на
основі чотирьох принципів:

універсальний, доступний і рівний доступ;

орієнтація на споживача і різноманітність інформації;

компетентність та участь громадян;

відкриті та інтерактивні мережі.

Рада рекомендує, щоб уряд, проводячи лібералізацію правил регулювання
телекомунікацій, прагнув усунути застарілі і не потрібні бар’єри на
шляху конкуренції, впровадив захист проти антиконкурентної практики.
Саме держава повинна стати лідером у впровадженні й використанні
електронної інформації та комунікаційних систем, що уможливить для всіх
канадців зв’язок і взаємодію з урядовими департаментами та відомствами
за допомогою електронних засобів.

Роль держави полягає у знаходженні балансу між конкуренцією і
регулюванням, свободою користуватися шифруванням для захисту особистого
життя і персональних комунікацій та необхідністю захищати суспільні
інтереси від терористів, свободою слова й виразів і захистом моральності
та інтересів неповнолітніх. Такий баланс повинна встановлювати і
переглядати сама держава, оскільки ринкові сили цього зробити не можуть.
Це стосується й освіти, телемедицини, ідеї універсального доступу до
мережевих послуг та інформації, доступи до урядової інформації.

Заслуговують на увагу такі рекомендації державі:

Федеральний уряд повинен визнати нагальну необхідність зайнятися нормами
регулювання та усунути бар’єри на шляху конкуренції.

Магістральні мережі і нова інфраструктура мають створюватися приватним
сектором, а ризик і винагороди мають лягти на акціонерів.

Магістраль повинна «просуватися» по країні відповідно до вимог ринку.

Розвиток інформаційної магістралі має бути «технологічно нейтральним».
Мається на увазі, що держава не повинна підтримувати якусь одну з
технологій.

Роль держави треба розглядати в контексті ролі приватного сектору, який
вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Її політика має бути
спрямована на створення робочих місць і національного багатства,
стимулювання конкуренції, досліджень і розробок. Її мета — участь в
розробленні стандартів, забезпечення взаємодії, стимулювання
конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів.

PAGE 38

PAGE

Похожие записи