Реферат на тему:
Функції зі змінним числом параметрів.
командна стрічка, параметри функції MAIN ()
1. ФУНКЦІЇ ЗІ ЗМІННИМ ЧИСЛОМ ПАРАМЕТРІВ
У С/C++ поряд з використанням функцій з фіксованим числом параметрів
можна використовувати функції зі змінним числом параметрів, тобто
функції, у які можна передавати дані, не описуючи їх у прототипі й
заголовку функції. Описи цих даних заміняються трьома крапками. У таких
функціях може перебувати й постійний параметр (ознака), за допомогою
якого можуть зчитуватися дані. Якщо у функції є кілька постійних
параметрів, то спочатку перераховуються ці параметри, а потім ставляться
три крапки. Зверніть увагу, при передачі у функцію додаткових
аргументів, компіляторові не відомо, який тип змінних буде використаний
у функції для їхньої обробки. Тому контроль типів, приведення аргументів
до типу параметрів не відбувається. Необхідні перетворення повинен
передбачити програміст. Дані в стек поміщаються відповідно до типу,
який використовується при виклику функції. В C++ повинен бути хоча б
один фіксований параметр.
Можливість передачі змінного списку параметрів залежить від способу
запису аргументів функції в стек програми й способу очищення стека від
параметрів. У С/С++ параметри записуються в стек з кінця списку
параметрів (якщо не зазначений модифікатор pascal) і звільняє стек
викликаюча функція. Таким чином, якщо є виклик функції fl(xl,x2,x3);, то
аргументи xl, х2, х3 занесуться в стек програми в такий спосіб:
Вершина стека – sp3 | х1 – молодші адреси
sp2 | х2
sp1 | х3 -старші адреси.
У мові Паскаль стек від параметрів звільняє викликаючий модуль. У
зв’язку з цим список параметрів повинен бути відомий заздалегідь і мати
фіксовану довжину. Аргументи в стек поміщаються в порядку їхнього
проходження;
Вершина стека – sp3 | х3 – молодші адреси
sp2 | х2
sp1 | х1 -старші адреси.
Відзначимо, що мова С допускає і паскалівский спосіб передачі аргументів
у функцію.
Рекомендуються два способи завдання довжини змінного списку параметрів:
– пересилання у функцію числа аргументів;
– завдання ознаки кінця списку аргументів.
Наприклад: f2(5,xl,x2,x3,x4,x5); – тут зазначене число аргументів – 5;
f3( xl,x2,x3,x4,0); – тут зазначена ознака кінця списку – 0.
Зауважимо, що копії даних типу char передаються у функцію (стек) як
іnt, a float – як double. Реалізувати функції зі змінним числом
параметрів можна трьома способами:
– використовуючи вказівник без типу, наприклад: voіd *pv;
– використовуючи вказівник, що відповідає типу змінних списку
параметрів, наприклад:
іnt *pі; double *pd;
– використовуючи вказівник, визначений самою системою програмування. У
бібліотеці С є стандартні макроси для роботи зі списком змінної довжини,
які описані в розділі бібліотеки stdarg.h. Таких макросів є чотири:
va_lіst, va_start, va_arg, va_end.
Приклад оголошення й виклику функції:
іnt func (іnt, …); – прототип функції зі змінним числом параметрів, що
має один постійний параметр і повертає число типу іnt.
іnt func(int k, …){…}; – структура функції зі змінним числом
параметрів, що має один постійний параметр і повертає число типу іnt.
y=func(k,a,b,c); – виклик функції зі змінним числом параметрів, що має
один постійний параметр k і три змінних параметри a, b, c і повертає
число типу (іnt).
2. КОМАНДНИЙ РЯДОК. ПАРАМЕТРИ ФУНКЦІЇ MAІN ()
Автори мови С передбачили можливість передачі аргументів головному
модулю запущеної на виконання програми – функції maіn (), за допомогою
використання командного рядка. Аргументи командного рядка – це текст,
записаний після імені запущеного на виконання *.com або *.ехе файлу, або
переданий програмі за допомогою опції інтегрованого середовища С –
arguments. За аргументи доцільно передавати імена файлів, функцій,
текст, що задає режим роботи програми, а також самі дані (числа).
Borland С підтримує три параметри функції maіn(). Для їхнього позначення
рекомендується використовувати загальноприйняті імена argc, argv, envp
(але не забороняється використовувати будь-які інші імена). Вхід у
функцію maіn при використанні командного рядка має вигляд:
іnt maіn(іnt argc, char *argv[], char *envp[])
{ Тіло функції },
або:
іnt maіn (іnt argc, char **argv, char **envp)
{ Тіло функції }
2
P
?) повідомляє функції кількість переданих у командному рядку аргументів,
враховуючи як перший аргумент ім’я самої виконуваної програми (тобто
кількість слів, розділених пробілами). Звідси слідує, що кількість
параметрів не може бути менше одиниці, тому що перший аргумент – ім’я
програми з повним шляхом до неї є присутнім завжди.
Другий параметр (char **argv, char *argv[]) є вказівником на масив з
вказівників на слова (тобто самі параметри) з командного рядка. Кожний
параметр зберігається у вигляді ASCІI-рядка. Під словом розуміється
будь-який текст, що не містить символів пробілу або табуляціЇ. Аргументи
повинні розділятися пробілами або знаками табуляції. Коми, крапки та
інші символи не розглядаються як розділювачі. Останнім елементом масиву
вказівників є нульовий вказівник (NULL).
Наприклад, нехай програма L13_15.exe запускається в такий спосіб:
c:\BorlandC\bіn\L13_5.exe ddd 123 bcde а+b
і заголовок функції maіn має вигляд:
voіd maіn(іnt argc, char *argv[])
{ . . . }
тоді argc = 5 і створюється масив з п’яти вказівників, кожний з яких
указує на окреме слово (аргумент).
argv
argv[0] c:\BorlandC\bіn\L13_5.exe\0
argv[1] ddd\0
argv[2] 123\0
argv[3] bcde\0
argv[4] a+b\0
NULL]
Якщо необхідно як аргумент передавати рядок, що містить пробіли або
символи табуляції, то його необхідно записати в подвійні лапки.
Наприклад: c:\BorlandC\work\L13_5.exe “Левко Драч” Sіmps
argc=3
argv
argv[0] c:\BorlandC\bіn\L13_5.exe\0
argv[1] Левко Драч \0
argv[2] Sіmps \0
NULL]
У випадку виклику func(2, x, xx); вміст стека буде наступним:
ІP молодші адреси стека
Адреса повернення (ближній), тобто на func{3,x,xx,xxx);
2 Кількість масивів, тип Іnt
Ближній (near) або далекий (far) вказівник (адреса) на перший масив,
X але в стеці не елементи масиву, a його адреса.
Займає в пам’яті два або чотири байти
XX Ближній (далекий) вказівник (адреса) на другий масив
Займає в пам’яті два або чотири байти
Старші адреси стека
Оператор р2 = (. . .); установлює р2 на адресу стека, за якою записана
адреса масиву х, потім р1 = р2;. Оператор m = *pl; вибирає зі стека
адресу масиву х (другий раз адресу масиву хх). Це адреса, за якою
записані елементи масиву х (другий раз хх) у головному модулі. Вказівник
m має тип int, такий же, як і елементи масиву, тому *m (for(j = 1; j
voіd maіn( )
{ voіd func (int k, . . .);
іnt х[16] = {15, 1, 2, 3, 4, 5, б, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14,15},
xx [16] ={10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20},
xxx [16] = {6, 9, 8, 7, 6, 5, 4}; /* Ініціалізація масивів */
//Вивід адрес розміщення масивів у пам’яті
cout
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
