.

Форматування абзаців. Архівація (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 10279
Скачать документ

Контрольна робота

Форматування абзаців. Архівація

План

1. Вступ

2. Форматування абзаців.

3. Деякі відомості про архівацію.

ВСТУП

Якщо перефразувати відому народну мудрість, комп’ютер сьогодні — це не
розкіш, а необхідність. Сотню років тому освіченою вважалася людина, яка
вміє читати й писати, а сьогодні поняття « грамотність » містить у собі
обов’язкове вміння користуватися комп’ютером: чи то вдома, чи то на
роботі, чи то в процесі навчання. І — ніде правди діти! — далеко не
кожен із тих, хто сьогодні працює за комп’ютером, уміє раціонально
використовувати всі можливості ПК (персонального комп’ютера).

Комп’ютер не є простим апаратом. Однак освоїти роботу з ним по плечу
кожному, хто цього насправді бажає.

Дуже важливо засвоїти, що кожній людині комп’ютер потрібен для виконання
конкретних (як правило, елементарних) функцій. Наприклад, секретар
найчастіше створює текстові документи й роздруковує їх. Бухгалтер працює
з програмами обліку. Студенти або школярі запускають навчальні програми.
Домогосподарки розкладають пасьянси й грають у різноманітні ігри. Хтось
складає електронні фотоальбоми або музичні колекції. Хтось займається
аматорським відео і створює домашню відеотеку. Усім тією чи іншою мірою
необхідне вміння користуватися Інтернетом тощо.

Неможливо перелічити всі можливості комп’ютера. Це різні завдання, які
вимагають різного рівня вмінь і знань. Однак об’єднує їх одне — загальні
принципи користування комп’ютером. А точніше — загальні принципи
користування програмним забезпеченням комп’ютера.

Основне завдання того, хто вчиться працювати з ПК, — освоїти загальні
принципи влаштування комп’ютера й навчитися діяти усвідомлено. Чим
більше ви працюватимете з комп’ютером, тим швидше зрозумієте, що
експеримент і ваша ініціатива (а не механічне натискання клавіш) — це
головні складові ефективного навчання. Освоївши загальні принципи
роботи, ви одержите широкі можливості для їх творчого застосування, а
сучасне програмне забезпечення надасть для цього всі (буквально всі!)
можливості.

Зрозуміло, кожен використовує комп’ютер для власних цілком конкретних
цілей. Однак існує цілий ряд традиційних функцій, що виконуються за
допомогою програм ПК. Це насамперед робота із самою операційною системою
Windows, яка допомагає здійснювати загальну взаємодію з комп’ютером: як
з його програмним, так і з апаратним забезпеченням. Першорядною в умінні
користуватися комп’ютером є також робота з текстом, що включає його
набір, форматування, роздрукування, переклад з іноземних мов тощо. У
цьому користувачеві допоможуть програми — текстові редактори, зокрема
Word, а також програми-перекладачі.

Неможливо уявити сучасні комп’ютерні знання без навичок роботи в
Інтернеті та з електронною поштою. Важливою є також антивірусна гігієна
комп’ютера.

За допомогою комп’ютера також можна грати в ігри, дивитися відеофільми,
телевізійні програми, слухати музику й багато чого іншого. За допомогою
Інтернету та електронної пошти можна миттєво одержувати доступ до
потрібної інформації і просто спілкуватися з людьми по всій земній
кулі…

Отже, ви переконалися в тому, що близьке знайомство з комп’ютером просто
необхідне сучасній людині? Тоді настав час братися за навчання. І нехай
воно буде для вас успішним!

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ КОМП’ЮТЕРА

Кілька десятиліть тому, коли комп’ютери тільки-но з’явилися на світовому
ринку як продукт, призначений для індивідуального користування, всі вони
виглядали практично однаково: велика коробка з начинкою із плат, зверху
— дисплей, дуже схожий на звичайний ламповий телевізор, громіздка
клавіатура, іноді з роз’ємами для пам’яті. Власне кажучи, у той час
комп’ютери не використовувалися в домашньому побуті, тому їхні покупці —
переважно представники великих наукових і військових підприємств —
насамперед звертали увагу на потужність і можливості машини, а не на її
дизайн, тобто зовнішній вигляд.

Однак незабаром комп’ютерна техніка перестала бути привілеєм винятково
вчених та військових. Часи ЕОМ (електронно-обчислювальних машин) минули,
настав час ПК (персональних комп’ютерів).

З розвитком цифрових технологій попит на комп’ютери значно зріс. На
світовому ринку почали з’являтися нові конкурентноздатні фірми, які
пропонують різні комплектуючі й периферію. За рахунок цього почали
знижуватися ціни, і комп’ютери досить пристойної потужності стали
сьогодні вже не розкішшю, а звичним у побуті предметом. Конкуренція між
фірмами-виробниками комп’ютерної техніки й боротьба за покупця досягли
такого розпалу, що тепер уже недостатньо просто виробляти комп’ютери.
Виробники прагнуть до виготовлення якомога якісніших, потужніших
комплектуючих, обладнують свої машини різноманітними «наворотами» — так
на комп’ютерному жаргоні називаються «родзинки» у технології виробництва
комп’ютерної техніки. Цим і пояснюється нескінченна розмаїтість, що
панує на сучасному ринку електронних технологій.

Однак незважаючи на те що у світі з’явилася безліч різних модифікацій
комплектуючих, жоден комп’ютер усе-таки не може працювати без трьох
основних частин: системного блоку, монітора і пристроїв введення:
клавіатури й миші. Перші два пристрої (так називатимемо ці досить великі
частини ПК) належать до основних, решта — до периферійних. Це означає,
що без клавіатури й миші комп’ютер теоретично може працювати. Правда, у
такому випадку користувач ніяк не зможе спілкуватися з ним — вводити
інформацію, віддавати команди тощо. Тобто без цих пристроїв комп’ютер
втратить сенс як робоча станція, але може виступати в якості файлового
сервера або шлюзу для роботи в Інтернеті.

А тепер давайте зупинимося на кожному з указаних пристроїв докладніше.

2. Форматування абзаців.

Форматування сторінки застосовується для визначення її вигляду, при
цьому можна змінити такі параметри, як розміри сторінки, розмір полів та
орієнтація сторінки тощо. Для виконання цих операцій використовуються
такі команди: Файл, Параметры страницы.

У вікні (рис. 4.3), що з’являється на екрані дисплея, зазначають:

• у вкладці Поля — розміри верхнього, нижнього, лівого, правого полів
сторінки;

• у вкладці Размер бумаги — розміри паперу 1, а також орієнтацію
сторінки 3 для друкування документа в горизонтальному (книжковому) або
вертикальному (альбомному) вигляді;

•у вкладці Источник бумаг. — режим подачі і паперу в принтер
(власноручно чи автоматично);

• у вкладці Макет – відмінність (якщо юна є) парних і непарних
колонтитулів та колонтитула першої сторінки.

Усі вкладки цього вікна, крім того, мають перелік, з якого можна вибрати
вид застосування зазначених параметрів до документа (поточний розділ,
весь документ тощо), як показано поз. 2 на рис. 4.3.

Форматування тексту та встановлення параметрів абзацу. При досягненні
межі правого краю документа у процесі набору тексту не має необхідності
натискати на клавішу Enter — текст переноситься на наступний рядок
автоматично.

Для створення нового абзацу в місці, де встановлено курсор, треба
натиснути на клавішу Enter; при цьому в

документ вставляється маркер абзацу, а введення переноситься на перший
рядок нового абзацу. Маркери абзацу переглядаються при активізації
кнопки Непечатаемые знаки.

Абзац має такі параметри:

1 — відступи праворуч, ліворуч відносно розмірів полів сторінки;

2 — абзацний відступ;

3— вирівнювання;

4— міжрядковий інтервал.

Перші два параметри абзацу встановлюють за допомогою маркер, що
знаходяться і спеціальній лінійці, яку можна активізувати за командами
Вид, Линейка. Користуватися маркерами лінійки треба так: установити
покажчик миші на одному з маркерів і, натиснувши на її клавішу,
«тягнути» його по лінійці до потрібного розміру.

Маркери виконують такі функції: верхній лівий змінює положення відступу
першого рядка (або абзацного відступу); нижній — положення першого рядка
і лівого відступу абзацу разом; правий — положення правого відступу
абзацу.

Третій параметр абзацу встановлюють за допомогою відповідних кнопок
панелі інструментів Форматирование:

— по левому краю;

— по центру (вирівнювання відносно центра);

— по правому краю;

— по ширине (вирівнювання по ширині).

Якщо треба змінити параметри окремого абзацу, то курсор має бути
встановлений будь-де в абзаці, а якщо це стосується блока тексту, то
його доцільно спочатку виділити.

Четвертий параметр абзацу (а також попередні) встановлюють за допомогою
команд Формат, Абзац головного меню. Після їх активізації на екрані
дисплея з’являється діалогове вікно (рис. 4.4), в якому задають:

4 — параметри вирівнювання тексту (відносно лівої та правої меж, за
шириною, відносно центра);

3 — розміри лівого і правого відступів;

2 — розміри відступу першого рядка (абзацного відступу);

І — інтервал між рядками.

Таке саме діалогове вікно з’являється, якщо встановити курсор у межах
блока тексту, натиснути на праву клавішу мишу й активізувати команду
Абзац.

Форматування абзаців

Передусім слід пояснити, які текстові об’єкти позначаються терміном
абзац.

Абзац у документі Word – це фрагмент тексту, що закінчується знаком
абзацу. Цей знак є прихованим символом, який вводиться щоразу, як ви
натискаєте клавішу Enter.

До абзацу можна застосовувати окремий набір параметрів форматування,
таких як міжрядкові інтервали, вирівнювання тощо. Часто в одному
документі абзаци оформлені по-різному, скажімо, абзаци заголовка,
основного тексту і виноски відрізнятимуться своїми шрифтами, інтервалами
й іншими параметрами.

Інформація про параметри форматування міститься у знаку абзацу. Як уже
зазначалося, знак є прихованим (тобто таким, що не друкується)
символом, який розміщений зразу за останнім символом абзацу. Побачити
знак абзацу можна, якщо на панелі інструментів Стандартная клацнути по
піктограмі Непечатаемые символы.

Параметри абзаців

Розглянемо приклади форматів абзаців. Абзац, який ви читаєте, і кілька
абзаців нижче тексту мають певний абзацний відступ першого рядка. Однак
абзац може починатися не лише відступом, а й виступом.

Абзацний відступ може стосуватися не тільки першого рядка, а й усіх
рядків абзацу. У цій книзі усі визначення (наприклад, визначення абзацу
в попередньому пункті) надруковані з абзацним відступом. Він може
вимірюватися у міліметрах або пунктах.

До властивостей абзацу належать також інтервали між абзацами. Звичайно
цей інтервал дорівнює міжрядковому інтервалу, але може бути і більшим –
тоді кажуть про відбиття абзацу. У книзі, яку ви зараз читаєте, відбиття
є в абзацах визначень: інтервали між визначеннями та сусідніми абзацами
зверху та знизу більші порівняно з міжрядковим інтервалом всередині
абзацу.

До речі, абзаци визначень мають ліворуч елемент, який називається
маркером. Маркерами у цій книзі відмічені дії користувача і назви .

Зовнішній вигляд абзацу визначається його вирівнюванням, яке може
виконуватися по лівому або правому краях, по центру або по ширині.

Завдання вирівнювання, інтервалів і відступів

Щоб задати вирівнювання певного абзацу (по лівому, по правому краю
тощо), установіть курсор у цей абзац і клацніть по потрібній кнопці на
панелі інструментів ментів Форматирование.

Найкращі можливості для форматування абзаців має діалогове вікно Абзац,
яке відкривається командою Формат – Абзац. Вихідні значення параметрів у
цьому діалозі відповідають поточному формату абзацу.

а допомогою вкладки Отступы и интервалы цього діалогу можна задати такі
параметри формату абзацу.

Тип вирівнювання. Для визначення вирівнювання у списку Выравнивание
треба вибрати одну з опцій: По левому краю, По центру, По правому краю
або По ширине.

Абзацні відступи. Задати відступи (ліворуч, праворуч, для першого можна
в групі Отступ, вводячи потрібні значення у відповідні поля.

Міжрядковий интервал. За умовчанням застосовується одиничний інтервал
(який дещо перевищує максимальний розмір шрифту у даному рядку). У
списку междустрочный передбачено ще полуторний, подвійний і мінімальний
інтервали. Якщо у вказаному списку обрати параметри Точно або Минимум,
то можна задати величину інтервалу у полі Значение.

Інтервали перед і після абзацу. Ці параметри виражаються в пунктах і
задаються у групі Интервал у полях перед і после.

Зміни, які вносяться до поточного формату абзацу, зразу візуально
відображаються у віконці у нижній частині вкладок.

Створення списків

Розглянемо створенню списків, тобто послідовних абзаців, які
відформатовані за допомогою виступів (виступ – це спосіб форматування
абзацу, при якому перший рядок вирівняний по лівому краю сторінки, а
наступні – зсунуті праворуч). На місці виступів у списку розміщується
ток самий маркер або послідовні натуральні числа. Відповідно списки
бувають марковані і нумеровані. Марковані списки застосовуються для
опису перерахувань, скажімо, властивостей об’єкта, основних положень
доповіді, дій користувача (численні приклади маркованих списків ви з
стрічали у цьому посібнику). Нумеровані списку використовують ся для
подання інформації, якщо важливим є порядок елементів. Це можуть бути
описи покрокових процедур, списки куплених товарів у накладній тощо.

Пристрої для друкування призначені для виведення на папір, а в деяких
випадках і на спеціальну плівку символьної та графічної інформації.
Найчастіше в ПК як пристрої друку використовують принтери, інколи
плоттери.

Принтери бувають матричні, струминні та лазерні.

Найрозповсюджені — принтери матричного типу. Вони можуть працювати в
текстовому або в графічному режимі. Спосіб одержання зображення символів
у них подібний до способу одержання зображення символів на екрані
дисплея. Друкувальна голівка матричного принтера має 9 або 24 металевих
штирків (голівок), близько розміщених по вертикалі. Одержавши сигнал від
комп’ютера, штирки ударяють по фарбувальній стрічці і залишають на
папері відмітки — крапки. Потім голівка пересувається на один крок
ліворуч або праворуч і друкує наступний стовпець крапок. Сукупність
таких стовпців і утворює зображення.

Інформація для рядка, який друкується, зберігається в спеціальній
пам’яті принтера в закодованому вигляді. Кожній крапці рядка, що
друкується, в пам’яті, відповідає свій біт, в який схема управління
друкуванням заносить 1, якщо крапку треба друкувати, і 0, якщо крапка не
друкується. В кожному положенні друкувальної голівки удар по
фарбувальній стрічці наносять тільки ті штирки, які знаходяться в
позиції крапок, відмічених в пам’яті кодом 1.

Найвища швидкість матричних принтерів досягається при використанні ”
зашитих” в ньому шрифтів. У цьому випадку одна сторінка тексту
друкується не довше 1 хв. У графічному режимі одна сторінка повністю
друкується приблизно за 5 хв.

Якість друкування визначається роздільною здатністю принтера, яка, так
як і в дисплеї, виражається кількістю друкованих крапок на дюйм (dpi). В
9-голковому принтері Epson FX-100 роздільна здатність — 244 точки на
дюйм (244 dpi), а в 24-голковому Epson LQ-500 — 360 dpi.

В струминних принтерах зображення одержується шляхом нанесення на папір
рідкого тонера. В них друкарські головки — це форсунки, які виприскують
тонер на папір. Швидкодія та якість друкування цих принтерів краща, ніж
у матричних. Крім того, деякі моделі струминних принтерів працюють в
кольорі. Однак порівняно з матричними струминні принтери дорожчі і
потребують систематичного і якісного обслуговування.

Лазерні принтери забезпечують найвищу швидкість і найкращу якість
порівняно з описаними вище типами принтерів.

Їх принцип дії такий: лазерний промінь електризує поверхню друкуючого
барабана. При цьому ступінь електризації залежить від вигляду
зображення, яке потрібно друкувати. Ділянки барабана зі зміненою
полярністю притягують порошок тонера, який потім наноситься на папір.

Швидкість друкування лазерних принтерів досягає 20 сторінок за хвилину.
Вони мають роздільну здатність 300, 600 і 1200 dpi. Друкування цих
принтерів може бути чорно-білим і кольоровим.

Плотери (раніше їх називали графопобудувачами) використовують в
основному в інженерній практиці. Вони забезпечують друкування креслень
високої якості, в тому числі і багатоколірне друкування.

3. Деякі відомості про архівацію.

Один з недоліків магнітних носіїв полягає у тому, що вони не
забезпечують абсолютну збереженість інформації. Ця інформація може бути
зруйнована або повністю внаслідок фізичного псування носія, внаслідок
дії зовнішніх магнітних полів, старіння магнітного покриття та; ін.
Бувають випадки, коли потрібна інформація знищується випадково.

Ці обставини вимагають від користувача мати на дискетах архівні копії
документів. При цьому їх необхідно перевіряти та поновлювати не менше
ніж один раз на півроку.

Якщо увесь обсяг інформації, яким Ви користуєтесь, уміщується на кількох
дискетах, то архівні копії можна зберігати в тому самому вигляді, в
якому ви з ними працюєте, тобто в початковому. Для створення копій таких
документів використовують стандартні засоби операційних систем.

Але зберігання архівів у початковому вигляді дуже не вигідно за великих
обсягів інформації. Річ у тому, що при зберіганні інформації щ
початковому вигляді не ефективно використовується поверхня носія.
Доцільно вихідну інформацію попередньо стиснути (упакувати), а потім уже
створювати її копії. (Такий Діроцес створення архівних копій називають
архівацією. При архівації досягається економія дискового простору від 20
до 90 %, що дозволяє на одному й тому самому носії зберігати значно
більший обсяг інформації.;

Для Архівації файлів використовують спеціальні програми, які називають
архіваторами. Перші архіватори з’явилися в 1985 р. Вони можуть
об’єднувати в один архівний файл цілі групи файлів, включаючи і
каталоги.

Можливості сучасних архіваторів широкі і різноманітні. Aлe можна
виділити функції, які є загальними. До них відносяться: можливість
додавання файлів в архів, поновлення архіву, перегляд файлів в архіві,
знищення файлів в архіві, захист файлів від несанкціонованого доступу,
вилучення файлів з архіву, перевірка цілісності архіву та ін. і

Архівний Файл може використовуватися тільки після того, як він буде
відловлений у початковому вигляді, тобто розархівований. Розархівацію
виконують або ті самі архіватори, або окремі програми, які називають
розархіваторами.

До числа найвідоміших та широко використовуваних архіваторів
(розархіваторів) слід віднести: PKZIP.EXE, PKUNZIP.EXE, ARJ.EXE,
PKPAK.EXE, PKUNPAK.EXE, LHA.EXE.

Усі ці програми запускаються з командного рядка DOS. Як приклад
розглянемо роботу з універсальною програмою ARJ. Команди виклику ARJ у
загальному вигляді мають вигляд:

ARJ[-(sw)[-(sw)…]][(file-names)…], де:

• параметр визначає дію програми. Наприклад, а — архівація (Add), e —
розархівація (Exstract), x — розархівувати файл; з повним іменем
(включаючи підкаталог) і т.д.; І

• sw- ключ, який задає додаткову дію. Ключів може бути кілька або не
бути зовсім;

• archive-name — ім’я архівного файла;

• file-names — список файлів, які архівуються або розархівуються. Коли
цей параметр відсутній, при розархівуванні з архіву відновлюються всі
файли, а при архівуванні в архів включаються всі файли поточного
каталога. Якщо при архівуванні потрібно включити і підкаталог, то
необхідно застосувати ключ -г (перед ключем завжди ставиться знак “-“).

Архіватори — воістину всенародні програми. їх використовують і
початківці, і досвідчені користувачі, і хакери. Вони потрібні й удома, і
на роботі, одним словом — повсюди. Архіватори — це програми, які
використовуються для стискання інформації.

Незважаючи на те що лазерні диски й інші альтернативні накопичувачі
інформації, які мають досить солідний обсяг, набувають чимраз більшої
популярності, проте звичайні користувачі дотепер воліють використовувати
звичайні тридюймові дискети для перенесення інформації з одного
комп’ютера на інший.

Архіватори з’явилися дуже давно, ще в часи операційної системи MS DOS,
коли проблема з вільним простором на жорсткому диску й дискетах стояла
особливо гостро (адже тоді ще не було таких накопичувачів інформації, як
лазерний диск або zip-диск). Більшість з архіваторів минулих років не
мали повноекранного інтерфейсу й могли працювати тільки в командному
рядку (тобто для проведення архівації, розархівації, перегляду вмісту
архіву тощо користувачеві потрібно було вводити в командний рядок ім’я
програмного файла архіватора з відповідними параметрами-ключами). Щоб
довідатися, які ключі використовуються в тому або іншому архіваторі,
потрібно було ввести в командний рядок ім’я його програмного файла з
параметром «/?», наприклад:

pkzip.exe /?

У зв’язку з відсутністю будь-яких істотних візуальних розходжень
архіватори оцінювали за трьома критеріями:

* швидкість стискання даних, тобто час, затрачуваний на створення
архівного файла;

* ступінь стискання даних, тобто відношення розміру отриманого архівного
файла до фактичного розміру даних,стиснутих у цьому файлі;

* якість стискання, що зазвичай можна перевірити, заархівувавши архівний
файл повторно тим самим або яким-небудь іншим архіватором.

Зараз в основному всі архіватори можуть працювати як у командному рядку,
так і в повноекранному режимі, що, звичайно ж, значно полегшує роботу з
ними. Але, так чи інакше, перераховані вище критерії дотепер є
визначальними при проведенні різних порівняльних аналізів і тестів
програм-apxiваторів.

НАЙПОПУЛЯРНІШІ ПРОГРАМИ-АРХІВАТОРИ

Узагалі в комп’ютерному світі існує безліч програм-архіваторів. Деякі з
них і донині підтримують тільки інтерфейс командного рядка (для таких
архіваторів нерідко створюються програми-оболонки для запуску в
повноекранному режимі), деякі можуть запускатися як з командного рядка,
так і в повноекранному режимі. При тестуванні стають переможцями різні
архіватори — деякі якісніше стискають звукові файли, деякі — графічні
тощо. Однак установлювати на комп’ютер усі наявні у світі архіватори,
звичайно ж, недоцільно. По-перше, вони займуть занадто багато місця.
По-друге, запам’ятовувати команди всіх архіваторів досить складно. Більш
логічно придбати й установити на комп’ютер один або два найчастіше
використовувані і найбільш функціональні архіватори, що підтримують
роботу не тільки із власними архівними файлами, але і з файлами інших
програм-архіваторів.

При цьому в комп’ютерному світі хоча й використовуються альтернативні
архіватори, але все-таки перевага віддається двом з них — архіваторам
WinRAR та WinZip. Кожний з цих архіваторів має дуже довгу історію, існує
безліч версій, адаптованих під різні операційні системи — MS DOS,
Windows тощо (слово «Win» у назві цих архіваторів указує на те, що це
версії, розроблені спеціально для операційної системи Windows). Обидва
архіватори можуть працювати як з командного рядка, так і в
повноекранному режимі, вони мають дуже зручний («дружній») інтерфейс і
досить гарні показники тестування. Архіви програми WinRAR загалом мають
вищі показники ступеня стискання, а програми WinZip — вищі показники
швидкості. Нижче ми докладно розглянемо обидва архіватори, розповімо вам
про їхні основні можливості та способи настроювання.

АРХІВАТОР WINRAR

Дітище російського програміста Євгенія Рошаля — архіватор WinRAR —
займає одне з перших місць за популярністю на комп’ютерному ринку.

Це справді дуже потужна і багатофункціональна програма, яка вміє
працювати не тільки із своїми архівними файлами (що мають розширення
.гаг або .rхх для файлів архівних томів), але й підтримує також формати
файлів, що належать до інших архіваторів: ZIP, CAB, ARJ, LZH, TAR, GZ,
ACE, UUE, а в останній версії також формати BZIP2, JAR і АСЕ 2.0 (тільки
при розархі-ву ванні).

Цікавою особливістю архіватора є можливість відновлення фізично
ушкоджених архівів. Взагалі ушкоджені архіви — це справжнє лихо
сучасного комп’ютерного ринку. Зараз, коли програми записуються на
лазерні диски й накачуються в Інтернет масово і без належної перевірки
на працездатність, імовірність придбання «зіпсованого» архіву значно
збільшується. Тому незайвим буде мати такий архіватор, який у разі
потреби зможе відновити інформацію, що зберігається в архівному файлі.
Звичайно, WinRAR це вдається не завжди — все залежить від ступеня
ушкодження архівного файла й від методу стискання, який використовувався
при архівації (наприклад solid-архіви відновити практично неможливо).
Але, так чи інакше, імовірність того, що дані буде відновлено хоча б
частково, все ж таки висока. Якщо ж під час стискання до архіву було
додано запис про відновлення (recovery record), то, за словами творців
WinRAR, інформацію з архівного файла вдасться відновити у будь-якому
разі і при будь-яких ушкодженнях.

Ще одне нововведення, реалізоване в WinRAR, — це можливість додавання
коментарів до архіву.

WinRAR — один з тих небагатьох архіваторів, які крім стандартного набору
функцій, можуть створювати «цільні» solid-архіви, архівні файли й
архівні томи, що саморозпаковуються, а також підтримувати настроювання
ступеня стискання за допомогою зміни розміру використовуваного словника.

Вікно архіватора WinRAR являє собою певну подобу стандартної папки
Windows (див. мал. 273). Угорі, під заголовком вікна, розташовані спадні
меню, які містять різні команди й настроювання, яких ми торкнемося
пізніше. Нижче розташовуються кнопки швидкого доступу, до кожної з яких
прив’язано певну команду.

Кнопка Додати викликає діалогове вікно додавання файла в архів, кнопка
Витягти в… — навпаки, витягання з архіву.

За допомогою кнопки Тест можна протестувати всі файли, що знаходяться в
архіві, на наявність помилок.

Кнопка Перегляд дозволяє переглянути вміст файла незалежно від того, чи
знаходиться він в архіві. Причому ті файли, тип яких зареєстрований в
операційній системі (наприклад, текстові файли формату ,txt, .rtf,
звукові файли WAVE і т. д) WinRAR відкриває за допомогою зовнішніх
переглядачів і редакторів, а ті файли, тип яких не зареєстрований у
Windows, — за допомогою власного внутрішнього текстового редактора.

Скориставшись кнопкою Видалити, можна видалити файли як з архіву, так і
просто з жорсткого диска.

Кнопка Виправити викликає діалогове вікно відновлення ушкоджених
архівів.

Цікаву функцію має кнопка Оцінити. З її допомогою можна розрахувати
розмір майбутнього архівного файла у відсотках за умови використання
швидкого, стандартного або максимального методів стискання. Причому
розрахунок процентного обсягу здійснюється як для архівації даних у
форматі RAR, так і для їх архівації у форматі ZIP.

Під кнопками розташований рядок адреси для вибору накопичувача
інформації, на якому знаходяться архівовані дані або вже готові архівні
файли. Папки й файли накопичувача, а також їхній тип, розмір і дата
останньої зміни відображаються нижче — у робочій області вікна
архіватора.

Унизу вікна знаходиться рядок стану, розбитий на три області. У першій
області розташовані дві іконки: за допомогою іконки дисководу можна
швидко вибрати потрібний вам накопичувач інформації, а за допомогою
іконки ключа — установити пароль, який використовуватиметься при
архівації і розархівації файлів. У другій області рядка стану
відображуються дані про виділений у робочій області вікна об’єкт (якщо
цим об’єктом є файл, то про його розмір у байтах). Нарешті, у третій
області рядка стану відображається інформація про те, скільки
підкаталогів (тобто вкладених папок) і файлів містить відкрита в робочій
області вікна папка.

Узагалі, інтерфейс архіватора WinRAR дуже простий, тому навіть новачкові
буде легко з ним розібратися. Щоб продемонструвати основні можливості
цього архіватора, нижче ми опишемо способи створення різних архівних
файлів і розархівації даних, а також способи роботи з файлами, що
знаходяться в архіві.

Створення архівного файла

Для початку слід визначитися, які файли або папки потрібно заархівувати.
Потім ці папки або файли потрібно виділити (тобто підсвітити курсором).
Не зайвою буде оцінка перспективи стискання — для цього скористайтеся
кнопкою Оцінити, пунктом Оцінити передбачуваний ступінь стискання зі
спадного меню Команди або сполученням «гарячих» клавіш Alt+S.

Для викликання настроювань архівації потрібно натиснути кнопку Додати,
вибрати пункт Додати файли в архів… спадного меню Команди або
скористатися комбінацією «гарячих» клавіш Alt+A. На екрані з’явиться
діалогове вікно, яке включає кілька закладок.

На закладці Загальні ви можете зробити основні настроювання архівації.

У полі Ім’я архіву потрібно задати ім’я майбутнього архівного файлу. За
замовчуванням архіватор пропонує дати архіву ім’я архівованої папки або
файла. Якщо ж файлів і папок в архіві кілька, то архіватор пропонує
назвати архівний файл іменем тієї папки, у якій він зберігається. При
цьому архівний файл буде створено в тій самій папці, у якій знаходяться
архівовані об’єкти. Якщо ж ви хочете, щоб архів відразу записувався,
наприклад, на дискету, у полі введення імені архіву вкажіть не тільки
ім’я майбутнього архівного файла, але й повний шлях до нього, наприклад:

HYPERLINK “file://A:/archive.rar” A:\archive.rar

Якщо архівний файл уже існує і ви хочете лише оновити або додати до
нього деякі файли, тоді введіть у цьому рядку ім’я архівного файла і,
якщо він знаходиться в іншій папці, повний шлях до нього.

Нижче розташований спадний список Метод відновлення, де ви можете
вибрати метод створення архіву.

При методі Додати із заміною файлів відбувається звичайна архівація
даних. Якщо ви додаєте нові файли до вже існуючого архіву і їхні імена
збігаються з іменами файлів в архіві, то заархівовані файли будуть
замінені архівованими файлами — незалежно від їхнього розміру, дати
створення або зміни. Це найчастіше використовуваний метод створення
архівів.

При виборі методу Додати з відновленням файлів також відбувається
звичайний процес архівації, але з однією відмінністю. Якщо ви додаєте
файли до існуючого архіву, у якому вже є файли з аналогічними іменами,
то заархівовані файли будуть замінені архівованими тільки в тому
випадку, якщо дата створення архівованих файлів є пізнішою. При цьому
методі відбувається додавання нових файлів в архів і відновлення старих
версій файлів, що знаходяться в архіві, новими. Такий метод дуже
зручний, якщо ви, наприклад, створюєте архів ваших текстів (як резервну
копію). Якщо в процесі роботи ви відредагуєте які-небудь текстові файли,
то при архівації вони замінять собою власні старі версії в архіві; якщо
ж редагування яких-небудь файлів не здійснювалося, то такі файли не
будуть повторно архівуватися, що заощадить ваш час.

За допомогою методу Оновити існуючі файли можна зробити тільки оновлення
файлів в архіві їхніми новими версіями, не додаючи ніяких додаткових
файлів до архіву.

Метод Синхронізувати вміст архіву — найскладніший з усіх методів
створення архівів. При ньому існуючі в архіві файли оновлюються, якщо є
їхні пізніші версії, нові файли додаються в архів, а ті заархівовані
файли, яких немає в списку доданих фалів, видаляються з архіву. Таким
чином, відбувається синхронізація файлів і папки, що містить архівовані
об’єкти, із вмістом самого архіву.

Настроювання архіватора

” h?2

h?2

” h?2

aJ4″ h?2

h?2

h?2

TH°

„ „X„o†B?p?eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeesseee

8Поруч із спадним списком розташована кнопка Профілі…, при натисканні
якої відкривається додаткове меню.

За допомогою пунктів цього меню ви можете зберегти поточний профіль
настроювань архівації. Що це таке і для чого використовується? Зазвичай
у процесі архівування різних папок користувач щоразу робить у WinRAR
практично однакові настроювання — наприклад, завжди вибирає перший метод
створення архіву, найвищий ступінь стискання тощо. Для того щоб при
архівації кожних наступних файлів або папок йому не доводилося робити
настроювання заново, ці настроювання можна зберегти в так званому
«профілі» і призначити його профілем за замовчуванням при роботі з
архіватором.

Крім того, меню кнопки Профілі… містить також інші пункти — в
основному, це «швидкі команди», які користувач може використовувати
відразу, не здійснюючи настроювань:

* за допомогою команди Прикріплення до e-mail можна не тільки створити
архівний файл, але й відразу ж прикріпити його до листа електронної
пошти;

* команда Резервна копія обраних файлів дозволяє зробити резервну копію
виділених файлів;

* за допомогою команди Томи розміром 1,44МВ ви можете заархівувати
виділені дані у вигляді файлів архівних томів розміром по 1,44 Мбайт,
тобто створити архівні томи саме такого розміру, щоб кожний з них
поміщався на окрему дискету;

* вибравши команду ZIP-архів (низький ступінь стискання), ви зможете
створити архівний файл у форматі ZIP, використовуючи при цьому низький
ступінь стискання.

У центрі закладки розташовано дві групи.

Перша група — Формат архіву — містить два перемикачі, за допомогою яких
користувач може вибрати формат архівного файла (ZIP або RAR).

Друга група — Параметри архівації — містить у собі сім прапорців для
настроювання процесу архівації.

Якщо ви активізуєте прапорець Видалити файли після архівації, то успішно
заархівовані файли будуть видалятися з жорсткого диска.

Активізований прапорець Створити SFX-архів дозволяє створити архів, що
саморозпаковується, а прапорець Створити безперервний архів — «цілісний»
архів.

За допомогою прапорця Додати електронний підпис ви можете включити в
архів інформацію про його творця, дату останнього оновлення архіву й
ім’я цього архіву. Потім цю інформацію можна буде переглянути,
скориставшись пунктом Інформація про архів із спадного меню Команди.

Прапорець Мультимедіа-стискання зазвичай активується при стисканні
звукових файлів формату WAVE або малюнків 24-бітової палітри (при цьому
ступінь стискання архівного файла помітно зростає).

Якщо ви активізуєте прапорець Інформація для відновлення, то в процесі
архівації програма додасть до архіву запис про відновлення. Розмір цього
запису можна настроїти на закладці Додатково в полі Інформація для
відновлення.

Останній прапорець, Заблокувати архів, дозволяє створити блокований
архівний файл. Файли заблокованого архіву неможливо редагувати за
допомогою програми WinRAR, тому якщо ви архівуєте важливу інформацію і
не хочете, щоб вона була випадково зіпсована при роботі з архіватором,
то можете скористатися цією опцією.

Ліворуч, унизу закладки, розташовані два спадних списки.

Перший — Метод стискання — відповідає за ступінь стискання архіву.
Найвищий ступінь стискання встановлюється пунктом Максимальний, а
найнижчий — пунктом Швидкісний. Пункт Без стискання дозволяє додати
файли в архів, при цьому не застосовуючи до них стискання.

Другий список — Розмір тому, байт — дозволяє настроїти розмір архівного
тому. Якщо ви хочете одержати звичайний архівний файл, залишіть це поле
порожнім. Якщо ж ви хочете, щоб у результаті програма створила архівні
томи, введіть їхній розмір у байтах (при цьому враховуйте, що в одному
кілобайті міститься не 1000, а 1024 байт, а в одному мегабайті 1024 Кб)
або виберіть зі списку пункт Автовизначення (розмір тому визначатиметься
автоматично при запису на накопичувач інформації).

На закладці Додатково ви можете здійснити більш тонке настроювання
процесу архівації. Ми не будемо зупинятися докладно на кожному з її
елементів, а тільки розповімо вам про ті з них, які найчастіше
використовуються.

Як ми вже говорили, на цій закладці можна настроїти розмір «запису про
відновлення» архіву у відсотках.

На цій закладці також розташована кнопка Встановити пароль. Якщо ви не
задали пароль у процесі роботи з архіватором, але хочете застосувати
його зараз для шифрування архівованих даних, скористайтеся цією кнопкою.
На екрані з’явиться діалогове вікно, у якому архіватор запропонує вам
увести пароль двічі у два різних поля.

В обидва поля потрібно вводити той самий пароль. Для чого це робиться?
Справа в тому, що при створенні пароля ви можете випадково зробити
помилку, наприклад, зачепити зайву кнопку на клавіатурі. Програма прийме
цей пароль, і потім ви не зможете ані витягти дані з архівного файла,
ані повноцінно працювати з ним. Тому архіватор «підстраховується»,
пропонуючи користувачеві ввести пароль двічі. При введенні пароля у
відповідних полях з’являтимуться не ті символи, які ви вводите, а
зірочки, щоб користувачі, які знаходяться поруч, не змогли нічого
побачити. Якщо ви не хочете, щоб пароль приховувався зірочками,
відзначте прапорцем пункт Відображати пароль при введенні (при цьому
одне поле зникне, і пароль треба буде вводити тільки один раз, адже ви
візуально зможете контролювати процес набирання на наявність помилок).

На наступній закладці — Файли— вказуються ті файли й папки, які повинні
бути додані в архів, а також файли (або маски), що повинні бути
пропущені при архівації.

Імена файлів, що підлягають архівації, перераховано в полі Додані файли.
Імена файлів беруться в подвійні лапки, перед кожним новим ім’ям стоїть
пробіл. Для чого потрібно це перерахування? Справа в тому, що в
користувача може виникнути потреба стиснути в один архів файли з різних
папок. Звичайно, можна створити нову папку і скопіювати в неї потрібні
вам файли, але кому потрібні ці зайві незручності? Ви завжди можете
скористатися кнопкою Додати, яка знаходиться поруч з полем Додані файли.
Ця кнопка викликає діалогове вікно, за допомогою якого ви, пересуваючись
за структурою папок на різних дисках, можете послідовно додавати в поле
Додані все нові й нові файли, які потребують архівування.

Чому цей спосіб додавання файлів зручніший, ніж спосіб із створенням
нової папки й копіюванням у неї потрібних файлів? Відповідь дуже проста
— у різних папках можуть міститися файли з однаковими іменами.
Найпоширеніший приклад — практично будь-який текстовий файл, що містить
у собі посібник з установки й роботи програми, називається readme.txt.
Як ви вже знаєте, в одній папці не можуть міститися файли з однаковими
назвами. Тому проведення настроювань на закладці Файли — єдиний вихід у
таких ситуаціях.

Що ж до поля Виключені з обробки файли, то в ньому, як ми вже казали,
перераховуються файли, які не потрібно додавати в архів. Наприклад, якщо
ви виділили для архівації цілу папку, але деякі файли з цієї папки ви не
хочете додавати в архів, то можете прописати їхні імена й розширення в
цьому полі через пробіл, беручи кожну назву в лапки. Ви також можете
користуватися масками файлів. Якщо, наприклад, ви не хочете, щоб в архів
запаковувалися файли типу МРЗ, то в рядку винятків потрібно прописати
наступний параметр:

Нижче на закладці розташовані три перемикачі, за допомогою яких можна
настроїти спосіб зберігання шляхів до архівованих файлів.

Якщо ви виберете перемикач Зберігати відносні шляхи, то архіватор
збереже тільки шляхи до тих папок, що належать до поточної папки.

При виборі перемикача Зберігати повні шляхи буде збережено повні шляхи
до папок (за винятком імені накопичувача інформації).

Перемикач Не зберігати шляхи дає архіватору команду зберігати тільки
імена файлів, без шляхів до них. Не забувайте: якщо ви додаєте в архів
файли з різних папок, які мають однакові назви, то вибір цього
перемикача неможливий, інакше інформацію з цих файлів буде частково
втрачено.

Унизу закладки розташований прапорець Поміщати кожен файл в окремий
архів. Якщо ви активізуєте цей прапорець, то кожен файл, що знаходиться
в поточній папці й підкаталогах цієї папки, буде поміщено в окремий
архів. При цьому ім’я архіву, яке ви задаєте на закладці Загальні,
ігноруватиметься, а назви кожного з архівів будуть задаватися
автоматично за допомогою цифр.

Закладка Резервні копії містить елементи, які настроюють резервне
копіювання архівованих файлів і папок.

Якщо ви активізуєте прапорець Очищати змінний диск перед архівацією на
нього, то перед тим, як здійснити запис архівного файла на обраний вами
накопичувач, з цього накопичувача буде видалено всю інформацію. Зазвичай
ця опція використовується при запису на дискети, щоб вручну не очищувати
їх від непотрібної інформації. Будьте обережні з цим пунктом: перед тим,
як активізувати його, переконайтеся, що обраний вами накопичувач не
містить корисної і важливої інформації!

Активізований прапорець Додавати тільки з установленим атрибутом
«архівний» дозволяє додавати в архів тільки ті файли, яким привласнено
атрибут «архівний» (нагадаємо, що атрибути файла можна переглянути у
вікні його властивостей, що викликається за допомогою контекстного меню
файла). Прапорець Знімати атрибут «архівний» після архівації пов’язаний
з попереднім. Якщо ви активізуєте його, то після завершення процесу
архівації з тих файлів, що були успішно додані в архів, буде знято
атрибут «архівний».

Цікаву можливість надає прапорець Відкривати спільні файли. Справа в
тому, що за замовчуванням програма не додаватиме в архів файли, які в
цей момент використовуються іншим додатком. Це свого роду обережність,
щоб уникнути різних збоїв, адже в процесі роботи додатки постійно
модифікують файли, роблять у них якісь зміни, і в цій роботі їм краще не
заважати. Однак якщо ви все-таки хочете заархівувати ті файли, з якими в
цей момент ведуть роботу певні програми, активізуйте прапорець
Відкривати спільні файли — тоді архіватор не перевірятиме, чи «зайняті»
файли.

Прапорець Закінчення імені архіву за маскою зазвичай використовується
при оновленні архівів. Коли він активізований, у процесі створення
архівного файла програма автоматично додає до його імені поточну дату,
формат якої можна задати маскою в полі, розташованому поруч із
прапорцем.

Під прапорцями на закладці розташовано групу спадних списків Час файла.

За замовчуванням WinRAR архівує файли й папки незалежно від дати їх
створення і зміни. Використовуючи пункти «давніший, ніж» або «новіший,
ніж» і поля поруч із списком Додавати файли, ви можете дати програмі
команду, щоб вона додавала в архів файли, створені, наприклад, більш ніж
три дні тому, або навпаки, за останні три дні.

Список Установити час архіву дозволяє призначити час створення архіву.
За замовчуванням у цьому списку обрано пункт «поточного системного
часу», тобто будь-який архів при створенні або при зміні датується
поточним системним часом. Однак ви можете також вибрати пункт «час
оригінального архіву» — тоді час створення оновлюваного архіву
залишиться незмінним, або пункт «часу найновішого файла» — тоді архіву
буде привласнений час створення (або зміни) того файла, який був
створений пізніше за всі інші файли цього архіву. Використання
останнього пункту зручне в тих випадках, якщо ви збираєтеся часто
оновлювати файли створюваного архіву — так вам буде легше довідатися про
останню дату оновлення.

Остання закладка — Коментар.

На цій закладці ви можете додати свій коментар до архіву. Якщо ви
хочете, щоб як коментар до архіву було приєднано інформацію з
якого-небудь файла, введіть його ім’я і шлях до нього в полі Завантажити
коментар із файла (при цьому ви можете скористатися кнопкою Огляд…).
Ви також можете написати коментар вручну: наберіть його в полі Введення
коментаря вручну.

Після того як ви зробите потрібні настроювання, натисніть кнопку ОК для
початку процесу архівації. На екрані з’явиться діалогове вікно, у якому
буде відображатися інформація про перебіг архівації. Після закінчення
стискання за заданою вами адресою з’явиться архівний файл.

При інсталяції на комп’ютер архіватор WinRAR додає в контекстне меню
файлів і папок чотири своїх пункти.

Якщо вам потрібно швидко заархівувати файли або папки, ви можете зробити
це, не входячи в сам архіватор. Потрібно лише виділити ті об’єкти, які
ви хочете стиснути, й вибрати пункти контекстного меню Додати в архів…
(у цьому випадку ви зможете настроїти процес архівації) або Додати в
ім’я_архівного_файла.гаг (програма заархівує об’єкти, використовуючи
настроювання за замовчуванням — середній ступінь стискання тощо).

Робота з архівними файлами

Як ми вже говорили, з файлами, поміщеними в архів, можна робити різні
операції, які згадувалися вище. Для того щоб ці операції стали
доступними, в архівний файл потрібно ввійти — знайти його в робочій
області вікна архіватора й натиснути Enter на клавіатурі. При цьому в
адресному рядку ім’я поточного накопичувача інформації зміниться на ім’я
архіву, у який ви ввійшли.

Якщо до архіву вводився коментар, він буде відображатися в спеціальній
області праворуч.

Якщо при створенні архіву дані шифрувалися паролем, зашифровані файли
буде позначено зірочкою. При спробі відкривання такого файла програма
виведе на екран діалогове вікно, у яке запропонує вам ввести пароль. Щоб
вам не доводилося вводити пароль щоразу при роботі з файлами, ви можете
застосувати його один раз і до всього архіватора. Для цього
скористайтеся іконкою ключа в рядку стану вікна архіватора або виберіть
пункт Пароль спадного меню Файл. При цьому іконка ключа стане червоною.
Тепер при створенні, зміні або розпакуванні будь-якого архіву (не тільки
поточного) програма використовуватиме заданий пароль.

Знаходячись усередині архіву, ви можете скористатися кнопкою Інфо для
одержання додаткової інформації про нього. При натисканні цієї кнопки на
екрані з’являється діалогове вікно, що включає чотири закладки.

На першій закладці — Інформація — розташовано загальну інформацію про
архів: операційна система, у якій здійснювалося стискання, кількість та
обсяг стиснутих файлів, ступінь стискання, інформація про застосовані до
архіву настроювання.

Елементи закладки Параметри дозволяють зробити ті настроювання, що були
доступні при створенні архіву, але не були зроблені. Ви також можете
змінити ці настроювання, якщо вони вже були застосовані до архіву.

Якщо ви не додали коментар при створенні архівного файла, то можете
скористатися закладкою Коментар, щоб зробити це зараз.

І нарешті, за допомогою закладки SFX можна зробити архів таким, що
саморозпаковується, або змінити відповідне настроювання вже існуючого
архіву. Назви розпаковувальних модулів, перераховані на цій сторінці,
відповідають операційній системі, у якій здійснюватиметься розпакування
архіву. У процесі роботи із звичайним архівом ви можете додати до нього
відповідний модуль, щоб зробити його таким, що саморозпаковується, або
навпаки — видалити sfx-модуль, щоб створити звичайний архівний файл. При
цьому програма не змінюватиме існуючий архів, що саморозпаковується, а
створить новий.

Посилання на архіви, з якими ви часто працюєте, можна додавати у
спадному меню Обране. Це дуже зручно — вам не доведеться щоразу
переходити від диска до диска, від папки до папки в пошуках потрібного
файла: ви зможете просто відкрити меню й вибрати ім’я потрібного архіву.
Для того, щоб додати архів у меню.

Обране, скористайтеся пунктом Додати до Обраного… — на екрані
з’явиться діалогове вікно, у якому програма запропонує вам увести ім’я
посилання на архів (за замовчуванням як ім’я прописується повний шлях до
архівного файла). Для того, щоб змінити черговість пунктів меню Обране
або змінити назву окремих посилань на архіви, скористайтеся пунктом
Упорядкувати обране….

Такими є основні можливості роботи з архівними файлами формату RAR. Про
інші особливості архіватора WinRAR, які не так часто використовуються
при роботі з архівами, ви можете прочитати в довідковій службі
архіватора.

Витягання файлів з архіву

Рано чи пізно в користувача виникає потреба розпакувати дані, що
зберігаються в архіві. Якщо архів здатний саморозпаковуватися, то з ним
проблем не виникне — по суті, це звичайний програмний файл. Зробіть на
ньому подвійне клацання або натисніть Enter на клавіатурі, і в
діалоговому вікні, що з’явиться, задайте шлях для розпакування. Потім
натисніть кнопку Витягти.

Якщо ж ви маєте справу із звичайним архівним файлом, то процедуру
розархівації можна зробити трьома способами. Для простого витягання всіх
файлів можна просто скористатися пунктами контекстного меню архівного
файла, які WinRAR додає при інсталяції у систему.

Якщо вам просто потрібно витягти вміст архіву в окрему папку, ім’я якої
відповідатиме імені архіву, не здійснюючи при цьому жодних додаткових
настроювань, виберіть пункт Витягти або Витягти в поточну папку. Якщо ж
ви хочете настроїти процес розархівації, скористайтеся пунктом Витягти
файли…. На екрані з’явиться діалогове вікно, у якому ви зможете задати
шлях для розархівації (праворуч відображається дерево каталогів, у якому
ви можете знайти потрібну папку — шлях при цьому пропишеться
автоматично), а також зробити додаткові настроювання.

Ви можете визначити методи розархівації, використовуючи дві групи
перемикачів Режим оновлення та Режим перезапису. У групі Режим оновлення
при виборі перемикача Витягти із заміною файлів здійснюється звичайна
розархівація даних, причому файли з архіву заміняють файли з ідентичними
назвами (якщо такі містяться в папці, у якій здійснюється розархівація).
При виборі перемикача Витягти з відновленням файлів файли витягаються з
архіву, а також відбувається заміна вже існуючих файлів їх пізнішими
версіями (якщо такі містяться в архіві). При виборі перемикача Оновити
існуючі файли розпаковуються тільки ті файли, які мають назви, ідентичні
назвам уже існуючих у папці файлів, і дату зміни пізнішу, ніж у вже
існуючих файлів. У наступній групі — Режим перезапису — ви можете
визначити порядок заміни вже існуючих файлів архівними. Якщо ви виберете
перемикач Видавати запит при перезапису, то перед заміною файла
архіватор виводитиме на екран діалогове вікно із запитом на
підтвердження цієї операції. При виборі перемикача Переписувати без
запиту архіватор замінятиме існуючі файли архівними, не запитуючи при
цьому дозволу користувача. Якщо ж ви не хочете, щоб при розархівації
відбувалася заміна файлів, увімкніть останній перемикач — Пропускати
існуючі файли.

У вас є можливість здійснити гнучкіше настроювання процесу розархівації
за допомогою трьох прапорців. Активізований прапорець Витягання без
шляхів дає архіватору команду не витягати шляхи до файлів. Будьте
обережні — якщо у вашому архіві містяться файли з різних папок, але з
однаковими назвами, то в результаті втрати шляхів при витяганні цих
файлів ушкодиться інформація! Якщо ви активізуєте прапорець Знімати
атрибут «архівний», то із всіх витягнутих файлів буде знятий атрибут
«архівний». Прапорець Залишити ушкоджені файли дає відповідну команду.

Розархівацію можна зробити також із самого архіватора, установивши
курсор на архіві й натиснувши кнопку Витягти (або скориставшись
відповідними пунктами спадного меню Команди).

Ви також можете витягати окремі файли як із звичайного архіву, так і з
такого, що саморозпаковується. Для цього ввійдіть в архів, відзначте
потрібні файли й натисніть кнопку Витягти в….

АРХІВАТОР WINZIP

Архіватор WinZip (мал. 291) створено закордонними програмістами. Це ще
один архіватор, що користується великою популярністю у комп’ютерному
світі, — близько 70 % файлів в Інтернеті запаковуються саме з його
допомогою.

Як ми вже казали, WinZip істотно перевершує WinRAR у швидкості
стискання. Що ж до ступеня стискання, то в деяких випадках він трохи
відстає від свого конкурента. Зате, на відміну від WinRAR, цей архіватор
не тільки підтримує роботу з файлами інших архіваторів формату ARJ, LZH,
ARC, TAR, TAZ, TGZ, Z, GZ, CAB, UUE, XXE, UU, B64, HQX, BHX, але й уміє
відкривати архівні файли таких додатків, як Microsoft Media Player 7
(формату WMZ), Yahoo! Player (формату YFS) і програвана WinAmp (формату
WSZ). Файли, створені самим WinZip, мають розширення zip.

Що ж до можливостей настроювання процесу архівації, то у WinZip їх
значно менше, ніж у WinRAR. Цей архіватор не підтримує створення цільних
архівів; у користувача немає можливості відразу створити архів, що
саморозпаковується (хоча потім звичайний архів можна конвертувати в
exe-файл). WinZip не підтримує повною мірою створення файлів архівного
тому. Тобто, якщо в WinRAR ви могли створювати архівні томи будь-якого
розміру на будь-якому накопичувані (чи то логічний диск вінчестера, чи
то дискета), то за допомогою архіватора WinZip ви можете лише «розтягти»
один архівний файл на кілька дискет, не маючи при цьому можливості
задати розмір архівного тому (його розмір визначатиметься автоматично,
відповідно до обсягу дискети). Але, так чи інакше, WinZip підтримує всі
основні можливості створення архівів: відновлення файлів, збереження
повних шляхів, шифрування даних тощо.

У WinZip передбачено два різних інтерфейси — WinZip Wizard та WinZip
Classic. Під час інсталяції програми ви можете вибрати, з яким із цих
двох інтерфейсів ви хочете працювати. Після установки ви можете
переключатися між інтерфейсами за допомогою кнопок з відповідними
назвами.

Не можна однозначно сказати, який із двох інтерфейсів зручніший: вони
абсолютно різні, кожен з них має свої недоліки й переваги.

Інтерфейс WinZip Classic дуже схожий на інтерфейс архіватора WinRAR,
тоді як інтерфейс WinZip Wizard являє собою послідовність діалогових
вікон, у яких користувач може крок за кроком пройти всю процедуру
настроювання архівації, створення архівних файлів тощо.

Потрібно сказати, що при створенні архівних файлів найзручніше
використовувати швидкі посилання, які цей архіватор, подібно до
архіватора WinRAR, додає в контекстні меню всіх файлів і папок.

Створення архівного файла

Процес створення архівного файла дуже простий: вам потрібно виділити
об’єкти, що підлягають архівації, відкрити їхнє контекстне меню й
вибрати в ньому пункт Add to_iм’я apxiay.zip.

Це швидкий спосіб створення архівних файлів; вам при цьому не доведеться
робити які-небудь настроювання, програма зробить усе сама. Але, як ви
вже знаєте, автоматичний метод створення будь-якого об’єкта завжди
набагато менш якісний, ніж ручний. Тому, якщо ви хочете взяти участь у
процесі архівації і зробити необхідні вам настроювання, скористайтеся
іншим пунктом контекстного меню об’єктів — Add to Zip (альтернативний
спосіб — відкрити WinZip Classic і перетягнути в його робочу область
виділені об’єкти).

При виборі цього пункту меню на екрані з’явиться діалогове вікно з
різними настроюваннями. Практично всі з них вам уже знайомі — вони були
заді-яні в архіваторі WinRAR.

Угорі розташоване поле, у яке потрібно ввести шлях до вже існуючого
архіву або прописати шлях та ім’я нового архіву. За допомогою двох
кнопок — Новий… та Відкрити… ви можете знайти потрібну вам папку й
архівний файл — у цьому випадку шлях пропишеться автоматично.

Далі розташований спадний список Дії, у якому ви можете вибрати метод
стискання файлів: чи потрібно заміняти, оновлювати файли тощо. Пункти
цього списку аналогічні до пунктів у настроюваннях архіватора WinRAR.

Нижче знаходиться спадний список Стискання, у якому ви можете визначити
ступінь стискання. Пункт Максимально (повільно) відповідає найвищому
ступеню стискання, пункт Супершвидко — найнижчому, а при виборі пункту
Немає стискання взагалі не здійснюватиметься.

Спадний список Дисковий розподіл відповідає за розтягування файла на
кілька дискет. Якщо ви створюєте архівний файл на одному з логічних
дисків, а не на дискеті, цей список буде недоступний. Якщо ж у шляху до
архівного файла як накопичувач інформації прописано диск А:, то ви
можете вибрати один з таких параметрів запису:

Автоматично — програма автоматично заповнить вільний простір кожної
дискети частиною архівного файла. При цьому інформація, що зберігається
на цих дискетах, залишиться непошкодженою.

Автоматично + стерти перше дискове — програма запросить дозвіл на
очищення кожної дискети, зітре файли, що містяться на ній, а потім
заповнить її частиною архівного файла.

Без розподілу — програма створить звичайний архівний файл, не розтягуючи
його на кілька дискет.

З першими двома параметрами все зрозуміло. У вас може виникнути
закономірне питання: «Навіщо потрібен третій параметр, адже якщо місця
на дискеті вистачить, то програма однаково не задіюватиме інші дискети!»
Справа в тому, що архів, створений методом span (від англ.
«приєднувати»), не може бути оновлений: у нього не можна додавати файли
й не можна витягати з нього окремі файли. Його можна тільки повністю
розархівувати. Тому якщо ви не хочете, щоб архівний файл вийшов
span-архівом, виберіть третій параметр із списку.

У процесі створення архівного файла програма при заповненні кожної
дискети видає діалогове вікно, у якому просить користувача вставити в
дисковід наступну дискету для запису.

Настроювання архіватора

Під списком розташовано дві групи прапорців.

У першій, Опції, ви можете активізувати збереження повних шляхів до
архівованих файлів (пункт Зберігати інформацію про шляхи), а також дати
команду програмі зберігати імена файлів у форматі MS DOS (пункт Включати
файли DOS 8.3). Як ми вже казали, формат припустимих імен у цій
операційній системі відрізняється від формату, що використовується у
Windows. В операційній системі MS DOS максимальна довжина імені файла
складає лише 8 знаків, а розширення — 3 знаки.

За допомогою другої групи, Атрибути, ви можете проінструктувати програму
про те, що робити з атрибутами архівованих файлів. Активізований
прапорець Включати, якщо встановлено атрибут архівний дозволяє
архіватору додавати в архів тільки ті файли, які мають у властивостях
відповідний атрибут. Якщо ви активізуєте прапорець Відновити атрибут
архіву, то в процесі архівації з файлів буде знято атрибут «архівний»
(зверніть увагу на те, що в російській версії архіватора WinZip допущена
помилка — пункт називається «Відновити атрибут архіву», хоча насправді
атрибут видаляється). І нарешті, останній прапорець Включати системні і
приховані дає програмі команду додавати в архів також файли з атрибутами
«прихований» і «системний».

Внизу вікна розташована вже знайома вам кнопка Пароль, за допомогою якої
ви можете задати пароль для шифрування архівованих даних. Потрібно
сказати, що архіватор WinZip має менш надійну систему шифруван-WinRAR,
тому використовувати його виключно з метою захисту інформації не слід.

Зробивши всі необхідні настроювання, натисніть на кнопку Додати, щоб
почати процес архівації.

Архівацію файлів також можна робити крок за кроком; для цього
скористайтеся інтерфейсом WinZip Wizard. Дотримуючись інструкцій
архіватора, переходьте від одного діалогового вікна до іншого, роблячи
відповідні настроювання. Потрібно сказати, що архівування даних за
допомогою WinZip Wizard займає більше часу, ніж звичайне архівування за
допомогою контекстного меню обраних об’єктів.

Робота з архівними файлами

Щоб відкрити архівний файл і перейти до роботи безпосередньо з даними,
які містяться в ньому, просто зробіть на цьому файлі подвійне клацання.
WinZip запуститься автоматично, і якщо ви використовуєте інтерфейс
WinZip Classic (він зручніший для роботи із запакованими файлами), у
робочій області архіватора відобразяться всі файли, що містяться в
архіві.

Якщо WinZip Classic у вас уже запущений, просто перетягніть архів у
робочу область його вікна. За допомогою кнопок, розташованих під
системним меню вікна архіватора, ви можете додавати файли в архів
(кнопка

Додати) і витягати окремі файли з архіву (кнопка Витягти). Цікаву
можливість надає команда Настроювання, яка викликається за допомогою
однойменної кнопки або однойменного пункту спадного меню Дії. З її
допомогою ви можете не тільки розпакувати архів, але й автоматично
створити в головному меню операційної системи вкладене меню з ярликами
розархівованих файлів.

Як ми вже казали, WinZip підтримує можливість створення архівів, що
саморозпаковуються. Щоб створити такий архів, відкрийте архівний файл за
допомогою інтерфейсу WinZip Classic і виберіть пункт Створити exe-файл
зі спадного меню Дії. На екрані з’явиться діалогове вікно, у полі
Створити zip-файл, який саморозпаковується… якого автоматично
пропишеться шлях до архівного файла, що потрібно конвертувати. Друге
поле, Шлях для розпакування, за замовчуванням не заповнений. Однак якщо
ви хочете, то можете прописати в ньому той шлях, який пропонуватиметься
користувачеві при розпакуванні файла (звичайно ж, користувач може
змінити цей шлях, якщо він йому не підходить). За допомогою перемикачів,
розташованих нижче, ви можете вибрати метод упакування для span-архівів.

Архіватор WinZip, так само, як і архіватор WinRAR, дозволяє додавати до
архівів коментарі. Для того щоб це зробити, виберіть пункт Коментарі…
із спадного меню Дії. На екрані з’явиться діалогове вікно, у якому ви
зможете набрати і зберегти (за допомогою кнопки Зберегти) свій коментар.
Ви також можете вибрати шрифт, яким відображатиметься коментар — для
цього скористайтеся кнопкою Шрифт.

Витягання файлів з архіву

Так само, як і у випадку з архіватором WinRAR, файли з ZIP-архівів за
допомогою архіватора WinZip можна витягти двома шляхами — скориставшись
контекстним меню архівного файла або безпосередньо через вікно
архіватора.

Користуватися контекстним меню архівного файла набагато зручніше, тому
що ви можете вибрати з його допомогою потрібний спосіб розархівації, не
звертаючись при цьому до самої програми. Отже, файли архіватора WinZip
мають два пункти контекстного меню, пов’язані з процесом їх розархівації
.

Пункт Extract to… дозволяє користувачеві задати папку, у яку повинні
бути витягнуті файли з архіву, а також настроїти процес розархівації.
При виборі пункту Extract to folder ім’я_архіву файли з архіву будуть
витягнуті в папку, яку архіватор створить за назвою архівного файла. При
виборі цього пункту контекстного меню вам не доведеться нічого
настроювати.

Наприкінці розділу, присвяченого архіваторам, потрібно сказати, що на
домашньому комп’ютері цілком достатньо одного архіватора WinRAR, тому що
він уміє працювати з файлами практично всіх існуючих на сьогоднішній
день архівів. Однак можливою є також паралельна інсталяція відразу
декількох архіваторів — вони не заважатимуть один одному.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020