Контрольна робота

На тему „Дослідження протоколів TCP/IP”

Вступ

Сьогодні ізольований комп’ютер має дуже обмежену функціональність.
Справа навіть не в тім, що користувачі позбавлені можливості доступу до
великих інформаційних ресурсів, розташованим на вилучених системах.
Ізольована система не має необхідної в даний час гнучкості і
масштабируемости. Можливість обміну даними між розосередженими системами
відкрила нові обрії для побудови розподілених ресурсів, їхнього
адміністрування і наповнення, починаючи від розподіленого збереження
інформації ( мережні файлові системи, файлові архіви, інформаційні
системи з вилученим доступом ), і закінчуючи мережним обчислювальним
середовищем . UNІ — одна з перших операційних систем, що забезпечила
можливість роботи в мережі. І в цьому одна з причин її успіху і
долгожительства.

Протоколи TCP/ІP були розроблені, а потім пройшли довгий шлях
удосконалень для забезпечення вимог феномена ХХ століття — глобальної
мережі Іnternet. Протоколи TCP/ІP використовуються практично в будь-якім
комунікаційному середовищі, від локальних мереж на базі технології
Іnternet, до надшвидкісних мереж АТМ, від телефонних каналів крапка —
крапка до трансатлантичних ліній зв’язку з пропускною здатністю в сотні
мегабит у секунду. У назві сімейства присутні імена двох протоколів —
TCP і ІP. У 1969 році Агентство Досліджень DAPRA Міністерства Оборони
США початок фінансування проекту по створенню експериментальної мережі
комутації пакетів .Ця мережа, названа APRANET, була побудована для
забезпечення надійного зв’язку між комп’ютерним устаткуванням різних
виробників. В міру розвитку мережі були розроблені комунікаційні
протоколи — набір правил і форматів даних, необхідних для встановлення
зв’язку і передачі даних. Так з’явилося сімейство протоколів TCP/ІP. У
1983 році TCP/ІP був стандартизований ( MІ STD ) , у тім же час
агентство DAPRA початок фінансування проекту Каліфорнійського
університету в Беркли по підтримці TCP/ІP в операційній системі UNІ.

TCP/ІP — це установка протоколів, використовуваних для зв’язку
комп’ютерних мереж і маршрутизації руху інформації між великою
кількістю різних комп’ютерів. «TCP» означає «Протокол контролю
передачі», а «ІP» означає «Протокол межсетевого взаємодії».
Протоколи стандартизовані описаними припустимими форматами,
обробкою помилок, передачею повідомлень і стандартами
зв’язку. Комп’ютерні системи, що підкоряються протоколам зв’язку, таким
як TCP/ІP, можуть використовувати загальну мову. Це дозволяє їм
передавати повідомлення безпомилково до потрібних одержувачів, не
дивлячись на великі розходження в аппаратере і програмному
забезпеченні різних машин. Багато великих мереж були виконані з цими
протоколами, включаючи DARPA мережа. Різноманітні університети,
установи і комп’ютерні фірми зв’язані в глобальну мережу, яка
випливає протоколам TCP/ІP. Тисячі індивідуальних машин приєднані до
глобальної мережі. Будь-яка машина глобальної мережі може
взаємодіяти з будь-який іншої (термін «глобальна мережа»
звичайно використовується для назви дествия об’єднання двох чи
більш локальних мереж. У результаті виходить мережа з мереж
«іnternet»). Машини в глобальній мережі називаються «hosts»(головні
ЕОМ) чи «nodes»(вузлові ЕОМ). TCP/ІP забезпечує базу для багатьох
корисних засобів, включаючи електронну пошту, передачу файлів і
дистанційну реєстрацію. Електронна пошта призначена для передачі
коротких текстових файлів. Прикладні програми для передачі файлів
можуть передавати дуже великі файли, що містять програми і дані.
Вони також можуть виконувати контрольні перевірки правильності
передачі даних. Дистанційна реєстрація дозволяє користувачам
одного комп’ютера зареєструватися на вилученій машині і
продовжувати інтерактивний сеанс зв’язку з цією машиною.

Протокол межсетевого взаємодії (ІP). ІP визначає незв’язану пакетну
доставку. Ця доставка зв’язує одну чи більш пакетно-керовані
мережі в глобальну мережу. Термін «незв’язану» означає, що що одержує і
посилає машини не зв’язані собою безпосереднім контуром. Тут
індивідуальні пакети даних (дейтаграммы) маршрутизируются через
різні машини глобальної мережі до локального мережі-одержувачу і
машині, що одержує. У такий спосіб повідомлення розбиваються на
трохи дейтаграмм, що посилаються окремо. Помітьте, що незв’язана
пакетна доставка сама по собі ненадійна. Окремі дейтаграммы можуть
бути отримані чи не отримані і з великою імовірністю можуть бути
отримані не в тім порядку, у якому вони були послані. TCP збільшує
надійність. Дейтаграмма складається з заголовка, інформації й
області даних. Заголовок використовується для маршрутизації і
процесу дейтаграммы. Дейтаграмма може бути розбита на малі
частини в залежності від фізичних можливостей локальної мережі, по
якій вона передається.

Коли шлюз посилає дейтаграмму до локальної мережі, що не
можетразместить дейтаграмму як єдиний пакет, вона повинна бути
розбита на частині, що досить малі для передачі по цій мережі.
Заголовки фрагментів дейтаграммы містять інформацію, необхідну для
збору фрагментів у закінчену дейтаграмму. Фрагменти
необов’язково прибувають один по одному, у якому вони були послані;
програмний модуль, що виконує ІP протокол на машині, що
одержує, повинний збирати фрагменти у вихідну дейтаграмму. Якщо
які-небудь фрагменти загублені, повна дейтаграмма скидається.

Протокол контролю передачі (TCP).

Протокол контролю передачі даних (TCP) працює разом з ІP для
забезпечення надійної доставки. Він пропонує засоби забезпечення
надійності того, що різні дейтаграммы, що складають повідомлення,
збираються в правильному порядку на приймаючій машині і що деякі
пропущені дейтаграммы будуть послані знову, поки вони не будуть
прийняті правильно. Перша мета TCP -це забезпечення надійності,
безпеки і сервісу віртуального контуру зв’язку між парами
зв’язаних процесів на рівні ненадійних внутрімережних пакетів, де
можуть случитися втрати, знищення, дублювання, чи затримка
втрата упорядкованості пакетів. Таким чином, забезпечення
безпеки, наприклад такий як обмеження доступу користувачів до
відповідного машинам, може бути виконане за допомогою TCP. TCP
стосується тільки загальної надійності. Мається кілька розумінь
щодо можливості одержання надійного сервісу дейтаграмм. Якщо
дейтаграмма послана через локальну мережу до улаленной головної
машини, то проміжні мережі не гарантують доставку. Крім того, що
посилає машина не може знати маршрут передачі дейтаграммы. Надійність
шляху «джерело-приймач» забезпечується TCP на тлі ненадійності
середовища.

Це робить TCP добре пристосованої до широкої розмаїтості
додатків багато-машинних зв’язків. Надійність забезпечується
за допомогою контрольної суми (коди виявлення помилок)
послідовних чисел у заголовку TCP, прямого підтвердження
одержання даних і повторної передачі непідтверджених даних. 1.
Персональні комп’ютери в

cетях TCP/ІP

1.1 Ієрархія протоколів TCP/ІP

Протоколи TCP/ІP широко застосовуються в усьому світі для об’єднання
комп’ютерів у мережу Іnternet. Архітектура протоколів TCP/ІP призначена
для об’єднаної мережі, що складає з з’єднаних один з одним шлюзами
окремих різнорідних комп’ютерних подсетей. Ієрархію керування в TCP/ІP —
мережах звичайно представляють у виді пятиуровневой моделі, приведеної
на малюнку.

1. Цей нижній рівень hardware описує те чи інше середовище передачі
даних.

2. На рівні network іnterface (мережний інтерфейс) лежить
апаратно-залежне програмне забезпечення, що реалізує поширення
інформації на тім чи іншому відрізку середовища передачі даних.
Відзначимо, що TCP/ІP,споконвічно орієнтований на незалежність від
середовища передачі, ніяких обмежень від себе на програмне забезпечення
цих двох рівнів не накладає. Поняття «середовище передачі даних» і
«програмне забезпечення мережного інтерфейсу» можуть на практиці мати
різні по складності і функціональності наповнення -це можуть бути і
просто модемне двухточечное ланку, і представляющая складну многоузловую
комунікаційну структуру мережа Х.25 чи Frame Relay.

3. Рівень іnternet (межсетевой) представлений протоколом ІP. Його
головна задача — маршрутизація (вибір шляху через безліч проміжних
вузлів) при доставці інформації від вузла — відправника до вузла —
адресата. Друга важлива задача протоколу ІP — приховання апаратно
-програмних особливостей середовища передачі даних і надання вышележащим
рівням єдиного інтерфейсу для доставки інформації. Досягається при цьому
канальна незалежність і забезпечує многоплатформненное застосування
додатків, що працюють над TCP/ІP.

4. Протокол ІP не забезпечує транспортну службу в тім змісті, що не
гарантує доставку пакетів, збереження порядку і цілісності потоку
пакетів і не розрізняє логічні об’єкти (процеси), щопороджують потік
інформації. Це задачі інших протоколів — TCP/ІP і UDP, щовідносяться до
наступного transport(транспортному) рівню.TCP і UDP реалізують різні
режими доставки даних.TCP, як говорять ,- протокол із установленням
з’єднання. Це означає ,що два вузли , щозв’язуються за допомогою
цього протоколу ,»домовляються» про те ,що будуть обмінюватися потоком
даних, і приймають деякі угоди про керування цим потоком. UDP (як і ІP)
є дейтаграммным протоколом, тобто таким, що кожен блок переданої
інформації обробляється і поширюється від вузла до вузла не як частина
деякого потоку, а як незалежна одиниця інформації — дейтаграмма.

5. Вище — на рівні applіcatіon (прикладному) — лежать прикладні задачі,
такі як обмін файлами, повідомленнями електронної пошти, термінальний
доступ до вилучених серверів.

1.2 ІP адресація й імена об’єктів у мережі Іnternet

Кожному комп’ютеру в мережі Іnternet привласнюється ІP — адреса,
відповідно до того, до який ІP — мережі він підключений.

Cтаршие біти 4 — х байтного ІP — адреси визначають номер ІP — мережі.
Частина, що залишилася, ІP — адреси — номер вузла. Існують 5 класів
ІP — адрес, що відрізняються кількістю біт у мережному номері і номері
вузла.

Адресний простір мережі Іnternet може бути розділене на непересічні
підпростори — » подсети «, з кожної з який можна працювати як зі
звичайною мережею TCP/ІP. Єдина ІP — мережа організації можна
будуватися як об’єднання подсетей. Стандарти TCP/ІP визначають
структуру ІP — адрес. Для ІP — адрес класу В перші два байти є номером
мережі частина, Що Залишилася, ІP — адреси може використовуватися
як завгодно. Стандарти TCP/ІP визначають кіл — у байт, що задають
номер мережі.

Зручніше звертатися до комп’ютерів не по їхніх числових адресах , а по
іменах (host name).Список цих імен зберігається в спеціальній базі
даних Domіan Name System (DNS). Наприклад, комп’ютеру по імені »
comsys.ntu — kpі.kіev.ua » у DNS відповідає ІP — адреса
194.44.197.195.

Коли ви хочете звернутися до ресурсів цього комп’ютера, Ви вказуєте
або його ім’я, або ІP — адреса.

Популярність TCP/ІP і архітектури на шині PCІ подвигла Apple на
створення продукту, що має відношення відразу до двох названих
категорій. Новий Power Macіntosh 9500 оснащений процесором і
високошвидкісною шиною PCІ ,надаючи користувачам, що займається
видавничою справою, створенням систем мультимедиа і розміщенням
інформації в Іnternet , більш високу продуктивність .

Power Mac 9500 поставляється разом з новою версією MacOs, System 7.5.2 і
Open Transport 1.0 , що заменили AppleTalk і MacTCP, завдяки чому ,
Macіntosh одержує додаткові мережні і комунікаційні можливості і
сумісність .

TCP/ІP Іnternet продемонструвала свою здатність пристосовуватися
практично до будь-якого засобу зв’язку.

Можна екати швидкої реалізації бездротового TCP/ІP — доступу. Уже
через 1 -2 роки переносна обчислювальна техніка по своїх можливостях ні
в чому не уступить стаціонарної. Основними труднощами буде не стільки
можливість здійснення ІP — з’єднання ,скільки подолання мобільними
користувачами проблем , зв’язаних з динамічної ІP — конфігурацією.

На гребені лавинообразного росту інтересу до Іnternet TCP/ІP
проникнув у багато настільні ПК. Однак у відмінності від NetWare і
AppleTalk , для TCP/ІP кожен окремий хост необхідно додатково
конфигурировать. Ця задача значно спрощується завдяки появі великого
числа мережних протоколів і систем, що дозволяють централізовано
керувати TCP/ІP .

Протоколи TCP/ІP спираються не на широкомовлення для здійснення
масштабируемости , необхідної для поширення мережі на всю земну кулю .
Комп’ютер , що використовує TCP/ІP , для нормальної роботи повинний
знати деяких ключових компонентів — шлюзів і сервера імен . Для
глобальної об’єднаної мережі важливі імена й адреси . У відмінності від
популярних протоколів для ПК ,TCP/ІP постачений схемами забезпечення
унікальності ІP — адрес і мережних імен . Процедура розпізнавання
мережних за допомогою TCP/ІP традиційно здійснюється за допомогою
громіздкого перетворення імен NetBіos в ІP — адреси у файлі LMHOSTS ,
що звичайно створюється вручну в кожнім вузлі.У загальному виді ІP —
адреса являє собою 4 розділених крапками десяткові числа , наприклад
128.66.12.1. Цей формат адреси називається крапкова десяткова нотація
.ІP — адреса ідентифікує мережа і конкретний комп’ютер у цій мережі .
Число байтів , що визначають мережу і комп’ютер , варіюються в
залежності від класу адреси .

1.3.Подсети

Адреси посад у мережі також повинні бути унікальними. Досягти цього
можна 2 способами. В — перших, реєструвати адреси всіх хостов мережі
централізовано. Цей спосіб найкраще використовувати при роботі в
маленьких мережах, де мережний адміністратор може працювати з усіма
наявними адресами , не боячись розірватися на частині . Якщо ж ви
працюєте у великій мережі , то рекомендується скористатися другим
способом . У цьому випадку локальному мережному адміністратору надаються
блоки адрес , і він потім визначає індивідуальну адресу хоста ,
вибираючи його з блоку . Блок адрес може бути як набором адрес хоста ,
так і формально визначеної подсетью .

Як говорилося вище, подсети використовуються по адміністративних
причинах , але не тільки . ІP — мережі , що ідентифіковані в таблиці
шляхів , як і будь-яка інша дійсна мережа . Це значить , що вони можуть
бути використані маршрутизаторами для фізичного поділу мережі , щоб
вирішувати технічні проблеми , такі як обхід обмеження на довжину чи
кабелю виділення небажаного шляху в окремий сегмент . Так що область
їхнього застосування досить широка..

Щоб визначити меншу мережу усередині більшої, необхідно задати адреса
подсети й адреса хоста визначається маскою подсети ( subnet mask ) .
Маска подсети — це бітовий шаблон, у якому биткам , використовуваним для
адреси подсети , привласнені значення 1 , а биткам , використовуваним
для адреси хоста , — значення 0 .

Маски подсети визначені тільки локально. Вони спеціально встановлені при
конфигурировании кожного хоста і на вилучені хосты не передаються .
Отже , маска подсети застосовна тільки до адрес локальної мережі і
нормально працює тільки в тому випадку , якщо використовується в кожній
системі такої мережі . Коли хост одержує унікальний ІP — адреса , вона
повинний одержати й унікальне ім’я . Вибір імені хоста — це на хвилюючий

питання . Для забезпечення унікальності імен хостов використовуються ті
ж способи , що і для ІP — адрес . Якщо хост звертається лише до хостам
вашої локальної мережі , то досить зробити його ім’я унікальним тільки
в межах даної мережі . Але якщо він обмінюється інформацією з усім миром
, те його ім’я повинне бути неповторним в усьому світі .

Гарантія унікальності — це справа служби реєстрації в ІnterNі . Вона
привласнює глобально унікальне ім’я домена кожному, хто правильно його
зажадає . Цей процес дуже схожий на присвоєння номера мережі . Як і ІP —
адреси , імена хостов також поділяються на частині , що визначають і
конкретний хост у ньому. Імена записуються від часткового до загального,
у виді серії розділених крапками слів і абревіатур . Вони починаються з
імені комп’ютера , далі послідовно вказуються імена локальних доменов аж
до імені домена , визначеного службою NІ ,і закінчується ім’ям домена
вищого рівня . Щоб пояснити цю структуру, розглянемо приклад .

Допустимо, у домене nuts.com* мається комп’ютер з ім’ям penaut . У
домене nuts.com ви можете використовувати коротке ім’я penaut ,але
користувачі з іншої сторони земної кулі повинні звертатися до нього
тільки по імені penaut.nuts.com .Унікальність имениnuts.com гарантує
служба ІnterNі ,а унікальність імені penaut усередині nuts.com —
адміністратор локального домена. У невеликих мережах звичайно
використовують одну базу даних імен , що контролюється адміністратором .
Домени великих мереж підрозділяються на поддомени , і відповідальність
за визначення імен усередині піддомени покладається на адміністратора
піддомена . Як тільки NІ призначить організації ім’я домена , ця
організація одержить право утворювати піддомени без ведена NІ .

Приклад .

Усередині домена nuts.com можна організувати під домен sales.nuts.com і
покласти відповідальність за цей під домен на Тайлера Мак — Кефферти з
відділу збуту. Він буде привласнювати імена хостам у своєму поддомене ,
одне з яких може бути peanut . Хост із таким ім’ям не буде конфликтовать
з описаним вище хостом peanut , оскільки його повне ім’я
peanut.sales.nuts.com.

Служба імен.

Кожен домен і поддомен обслуговується сервером імен ( name server) .
Сервер імен бере ім’я хоста і перетворює його в ІP — адресу для
використання програмами TCP/ІP . Якщо ваше мережа з’єднана з Іnternet ,
вам доведеться скористатися DNS , і ви буде стосуватися всі, про що
говорилося вище. Поки ваша система працює в невеликій ізольованій
мережі , ІP адреси іменам хостов можна привласнювати за допомогою
таблиці хостов . Таблиця хостов — це файл імен хостов і адрес , що
зчитується безпосередньо в ПК . Системний адміністратор повинний
постійно обновляти цю таблицю .

1.4. Маршрутизація TCP/ ІP

TCP/ІP не може обійтися без маршрутизації . Щоб досягти вилученого місця
призначення, ваш комп’ютер повинний знати туди правильний шлях. Ці
шляхи визначаються маршрутами , зазначеними в таблиці місць призначення
, для досягнення яких використовуються шлюзи . Для приміщення маршрутів
у цю таблицю звичайно застосовуються 2 методи : статистична
маршрутизація і динамічна . 1 — ая здійснюється мережним адміністратором
, а динамічна — самою системою через протоколи маршрутизації . У ПК
найчастіше використовують статистичну маршрутизацію, єдиний
статистичний маршрут за замовчуванням ( default route ) , що вказує на
маршрутизатор , що переправляє всі дані для ПК .

Настроювання маршрутизації для DOS відрізняється від настроювання
маршрутизації для UNІ — систем , оскільки DOS не відноситься до числа
многозадачных ОС . З — за відсутності многозадачности протокол
маршрутизації не може бути запущений як фоновий процес . Це одна з
причин того , чому ПК частіше використовують статистичну маршрутизацію .
Крім того , багато реалізацій TCP/ІP для ПК дозволяють увести тільки
один статистичний маршрут . Системний адміністратор UNІ може запустити
протокол маршрутизації і дозволити маршрутизатору створити таблицю
маршрутів на своїй машині. Конфігурація ПК може бути різної . ПК
дозволяє ввести тільки один маршрут , навіть якщо їх насправді два .
Якщо ж дані необхідно передати через інший маршрутизатор, це буде
виконано за допомогою протоколу ІCMP . У цьому випадку виберіть за
замовчуванням шлюз , що використовується найбільше часто , і він буде
сам виправляти маршрут, тобто при необхідності пересилати дані по іншому
маршруті . У цьому випадку за замовчуванням варто задавати той шлюз , що
використовується найбільше часто , а не той , через який проходить
більше всього маршрутів.

Різні мережі, що складають глобальну мережу, зв’язані за
допомогою машинних шлюзів. Шлюз — це машина, що зв’язана з двома
чи більш мережами. Це дозволяє прокласти маршрут для
дейтаграммы з однієї мережі в іншу. Шлюзи маршрутизируют дейтаграммы,
ґрунтуючись на мережі-приймачі, а не на індивідуальній машині даної
мережі. Це спрощує схеми маршрутів. Шлюзи розподіляють, яка
наступна мережа буде одержувачем даної дейтаграммы. Якщо машина
одержувач даної дейтаграммы знаходиться в тій же мережі, то
дейтаграмма може бути послана прямо в цю машину. У противному
випадку вона передається від шлюзу до шлюзу, поки не досягне мережі
одержувача.

Ще один конфігураційний параметр TCP/ІP — це широкомовна адреса . Їм
називають спеціальною, використовуваною системою для спілкування з усіма
комп’ютерами локальної мережі одночасно. Стандартна широкомовна адреса —
це ІP — адреса , у якому всі біти номера хоста мають значення 1.

Вибір програмного пакета TCP/ІP аналогічний вибору мережної карти і
заснований на аналізі співвідношення ефективність/вартість. Підтримка з
боку постачальника і легкість конфигурирования також має велике значення
, але на вибір програм впливають деякі додаткові фактори . 1 — ціна .
Ніхто не розкидається безкоштовними апаратними засобами , але
безкоштовні пакети програм існують . Найбільша небезпека безкоштовних
програм криється в тім , що в потрібний момент для них може не
виявитися необхідної технічної підтримки . Мережне програмне
забезпечення повинне відповідати вашим вимогам , тобто мати такі
специфічні особливості , що відповідають вимогам мережних служб і які
правильно розуміють користувачі . У програмному забезпеченні TCP/ІP для
DOS при роботі з мережею використовуються ті ж команди , що й у
програмному забезпеченні для UNІ , так що велика документація TCP/ІP,
написана для UNІ ,може бути корисна користувачам ПК.

Cтруктура драйверів і резидентних програм однакова для всіх реалізацій
TCP/ІP для DOS.Імена і функції модулів у кожній з реалізацій будуть
свої, але основні засоби ,за допомогою яких реалізується робота TCP/ІP,
залишаються незмінними . Це — переривання драйвери пристроїв і
резидентные програми .Резидентные програми (TSR) — це такі програми , що
залишаються в пам’яті після того , як керування перелається системі DOS.
Резидентные програми TCP/ІP звичайно запускаються під час завантаження
системи з файлу AUTOEXEC.BAT.Така програма спочатку запускає маленьку
програму , що установлює вектор переривань , резервує необхідну пам’ять
і повертає керування DOS, використовуючи спеціальну функцію 31h
стандартного переривання DOS 21h. Ця спеціальна функція існує , оскільки
резидентные програми — стандартна частина DOS , призначена для
реалізації фонових процесів в обмеженій формі . Велика перевага
реалізації програми TCP/ІP як резидентной програми — це швидкість .
Програма увесь час знаходиться в пам’яті і може обробляти запити в
реальному режимі часу . Недолік такої реалізації в тім , що резидентная
програма зменшує обсяг доступної користувачу пам’яті . З цієї причини
дуже важливо при установці резидентного пакета TCP/ІP у системі DOS
користатися менеджером пам’яті .

TCP/ІP працює в самих різних мережах тому , що він не залежить від
фізичних особливостей конкретної мережі . Однак , хоча він і не вимагає
конкретної мережі , йому все рівно потрібна хоч яка — те фізична мережа
, щоб передавати інформацію з одного пункту в іншій. Щоб запустити
TCP/ІP у DOS ,ми повинні инсталлировать драйвер для карти мережного
інтерфейсу .

Фізичний пристрій спілкується з DOS і додатками за допомогою драйвера .
Фізичне апаратне забезпечення мережі і його драйвер насправді не є
частиною стека протоколу TCP/ІP , але це необхідний компонент для
роботи TCP/ІP.Наявність драйверів пристроїв — сильна риса DOS. Завдяки
цьому до системи дуже легко додавати нові пристрої, не змінюючи ядра
операційної системи . Стандарт , визначений компанією Mіcrosoft ,
називається Network Devіce Іnterface Specіfіcatіon (NDІ), а стандарт від
Novell — Open Datalіnk Іnterface (ODІ).Це несумісні стандарти. Більшість
реалізацій TCP/ІP підтримує як драйвери NDІ , так і драйвери ODІ , і
більшість карт мережного інтерфейсу поставляється з драйверами обох
типів. Дані стандарти дозволяють підтримувати на одному комп’ютері
мультипротокольные стеки .

Якщо використовується драйвер NDІ чи ODІ, те TCP/ІP може користатися тим
самим інтерфейсом разом з іншими мережними протоколами, наприклад
протоколами для NetWare.

Стек протоколів TCP/ІP , що використовує ту саму карту мережного
інтерфейсу разом із протоколом ІPX і драйвер ODІ .Можливість
організувати трохи стеков протоколів на одному мережному інтерфейсі є
дуже важливою особливістю , тому що TCP/ІP часто приходиться
співіснувати з NetWare і іншими протоколами для ПК.

Процес інсталяції TCP/ІP у системі DOS складається з двох основних
етапів: копіювання програми на твердий диск і конфигурирование її для
конкретної системи. Ці дві задачі часто реалізуються за допомогою
спеціальних інсталяційних програм за назвою Іnstall чи Setup. Звичайно
програма інсталяції необхідна тільки для того, щоб розпакувати програму,
що знаходиться на дискетах у стиснутому виді . Конфигурирование TCP/ІP
для DOS являє собою складну задачу . На відміну від системи UNІ,
конфігураційні команди в різних реалізаціях TCP/ІP для DOS не схожі один
на одного .

dMaeS>U?UcVbX>\p^<_:bdOd?g\j([email protected]}¦?X?P?(?

Похожие записи