РЕФЕРАТ

на тему:

“БУДОВА МІКРОПРОЦЕСОРА”

Головним пристроєм комп’ютера є центральний процесор. Він і виконує
основні операції по опрацюванню даних та управління роботою інших
пристроїв. 

Інтерфейс. Виконання того чи іншого алгоритма можливо при наявності
мікропроцесора та пристроїв, в яких зберігається програма. Відомо, що
програма – це сукупність команд (правил), що виконуються в
послідовності, заданій алгоритмом. Команди вибираються з пам’яті в
послідовності, що задається процесором. Процесор визначає адреси
елементів пам’яті, в яких зберігаються необхідні данні. Данні
передаються в процесор, де перетворюються у відповідності з командами, і
результати операції передаються знову в пам’ять.

Вказана взаємодія процесора з зовнішньою пам’яттю відображається мал.1.

Мал. 1.

Будь-яка мікропроцесорна система працює разом з рядом зовнішних
пристроїв, одержуючи від них необхідну інформацію та передаючи іншу. Для
зв’язку з зовнішними пристроями існує інтерфейс (interface). Цим
терміном позначається весь комплекс пристроїв, правил та технічних
засобів, що регламентують та забезпечують обмін інформацією між
мікропроцесором (включаючи пам’ять) та зовнішними пристроями. Головними
в інтерфейсі є шини, або, як їх часто називають, магістралі. Магістраль
– це сукупність провідників, для яких строго нормовані рівні “0” та “1”.
Потужність сигналів на шинах повинна бути достатньою для живлення
необхідної кількості приєднуємих до них пристроїв. Для забезпечення цієї
потужності використовуються спеціальні мікросхеми — шинні підсилювачі
(ШП). Реальні мікросхеми ШП забезпечують рівні сигналів ТТЛ, мають
вихідну потужність 500 мВт, та струм навантаження до 100 мА. Коефіцієнт
підсилення їх – 105.

ШП повинні підсилювати сигнал, що передається в двох напрямках.

Варіант ШП наводиться на мал. 2.

Вх Вих

Вх Вих у VT5
у

Мал. 2. а) б)

Підсилювач ключового типу виготовлений з двох каскадів на VT1, VT2 та
VT3,VT4 відповідно, та однонаправленого ключа на VT5. Двохкаскадний
підсилювач підсилює вхідні сигнали без інверсії, а передача сигнала на
вихід забезпечується при наявності нульового керуючого сигналу у. При
у=1 транзистор VT5 закривається і канал “Вх”, “Вих” обривається.

В ШП використовується два типи підсюлювачів. Другий тип передає сигнал
при у=1, а при у=0 закривається. Реальна схема ШП містить в собі ряд ШП
(на 4, 8 інформаційних каналів) (мал. 9).

Схема допоміжно забезпечується спеціальною логікою, яка вирішує проблеми
однонаправленої передачі інформації, відповідно до табл.1. Допоміжна
логіка обумовлена необхідністю гарантії тільки однонаправленої передачі
інформації. При проектуванні складних цифрових схем виходять з того, що
розроблена схема повинна бути такою, щоб була виключена будь-яка
комбінація сигналів, при якій можлива поява аварійної ситуації.

Одною з можливих аварійних ситуацій в даному випадку є можливість
одночасного включення двох підсилювачів, що призведе до збудження
неконтрольованих автоколивань в них.

За призначенням, шини поділяються на три типи:

адресні;

данних;

керування.

Але реально як в мікропроцесорній техниці, так і в комп’ютерній часто
дві шини суміщують шляхом мультіплексування, що дещо знижує їх
швидкодію, але набагато зменшує кількість виводів мікросхем.

0

0

1

1 0

1

0

1 0

1

1

1 0

0

0

1 0

0

0

1 1

0

0

Табл.1. АN BN
у1 у2
&

х1 х2
Мал. 3.
Порт
Мал. 4.

Порти та адаптори. До інтерфейсних шин можуть підключатись різні
пристрої зі своїми рівнями “0”та “1”, своїм форматом команд та данних та
іншими особливостями. Для вирішення проблем узгодження периферійних
пристроїв з шинами використовуються спеціальні пристрої, які називаються
портами (ports). Вони виготовляються як окремі мікросхеми, або входять
складовою частиною до мікропроцесорних комплектів. Обов’язковими
елементами будь-якого порта є:

дешифратор адреси;

шинний підсилювач.

Дешифратор адреси призначений для дешифрації адресних сигналів та
формування керуючих сигналів для ШП.

Реально зовнішні пристрої можуть мати різні форматикоманд та данних,
працювати на своїх частотах синхронізації та інше. В таких випадках
пристрій, який узгоджує роботу мікропроцесора та ЗП, повинен вирішувати
задачі синхронізації та узгодження форматів данних. Частково ці функції
може виконувати спеціальний буферний регістр послідоного типу. Вже при
його наявності повинна формуваися відповідна послідовність
взаємозв’язаних сигналів для запису данних в регістр, визначення,
формування та створення необхідного формату, синхронізації, як з роботою
зовнішнього пристрою, так і мікропроцесора. Все це в строгій
послідовності повинно використовуватись як при передачі слова з ЗП в
МП, так і навпаки. Фактично в розглядаємому випадку необхідне
мікропрограмне керування, яке неможливо без мікропрограмного автомату.

Але всі ці перелічені операції не вирішують проблеми взаємоз’язку
процесора з зовнішніми пристроями ще й тому, що повинна забезпечуватись
синхронність передачі-прийому команд та данних. Для забезпечення
асинхронного взаємозв’яку необхідно, щобмікропрграмний автомат
зовнішнього пристрою міг звертатися до зовнішньої оперативної пам’яті за
тими ж адресами, що і мікропроцесор. В такій структурі розглядаємий
взаємообмін може виконуватись через узгоджені області адресного
простору, в які процесор буде записувати результати обробки тієї
інформації, яку зовнішній пристрій передав сюди раніше.

В такому разі мікропрграмний автомат перетворюється на мікропроцесор,
який називається програмуємим периферійним адаптером (ППА).

Використовуються різні види взаємозв’язку між центральним процесором та
ППА. В структурах мікропроцесорних систем з розглянутим раніше
інтерфейсом ППА може звертатись до ОЗП по тим же шинам, що і центральний
процесор. В такій ситуації повинна витримуватись необхідна взаємодія між
процесором та ППА в використанні шин. Ця взаємодія полягає в тому, що
ППА спеціальними сигналами запитує в ЦП дозволу на використання шин.
Якщо ЦП дає дозвіл, то спеціальним сигналом він сповіщає про це ППА, а
сам переходить на режим виконання внутрішніх команд. Відповідні порти
переводяться в третій стан. Ситема сигналів, що приводить до
тимчасового користувача шинами відноситься до категорії сигналів по
“ЗАХВАТУ ШИН”. Режим роботи ППА з ОЗП називається режимом прямого
доступу до пам’яті.

Самим низьким рівнем, який дозволяє описувати роботу цифрових пристроїв
– це рівні логічних станів їх входів та виходів – таблиці станів.

Наступним рівнем є спосіб описання – це мова значень вхідних та вихідних
сигналів, що складають мову мікрокоманд, та записуються 16-річними
кодами.

Сукупність адресів та керуючих сигналів називаються мікрокомандою.

Третій рівень формалізації описання роботи мікропроцесора – це мова
команд – тобто строга послідовність мікрокоианд, що записується в
пам’яті МП.

Тобто, команда, це слово, або набір слів, які дешифруються ПК з
допомогою ПЗП або ПЛМ в послідовність мікрокоманд. Звідси витікає, що
будь-який процесор має строго фіксований і обмежений набір команд, який
є характерним для данного процесора.

Будь-яка мікрокоманда характеризується своїм форматом. Під форматом
мікрокоманди розуміється її протяжність та призначення кожного біта або
їх групи.

Команди, також мають свій фіксований формат. (Протяжність мікрокоманди –
це стандартна для данного процесора кількість біт в слові АЛП). В
залежності від протяжності команди, вона може складатися з одного, двох,
та трьох слів.

Формат пам’яті мікропоцесорної системи також тісно пов’язаний з довжиною
слова. Тому при зберіганні таких команд відповідно використовується
адресний простір та пам’ять. Якщо, наприклад, команда складається з
трьох слів, а використовується з послідовною адресацією, то для
зберігання такої команди використовуються три послідовні адреси. Для
того, щоб таку команду вибрати з пам’яті, необхідно мати спеціальні
засоби, щоб забезпечити її представлення в ПК як єдине ціле.

Структура команд повністю залежить від структури мікропроцесора, але
незалежно від типу процесора прийнято вважати, що однослівні команди
повністю складаютья з коду операції. Двослівні команди складаються з
коду операції та однослівного операнда DN (N – кількість розрядів в
слові). Трислівні команди також складаються з двох частин: перша частина
– код операції, а друга – адреса, або двослівний операнд D2N.

Викортстовуємі типи команд тісно пов’язані з внутрішньою організацією та
алгоритмом функціювання мікропрограмного автомата ПК процесора, та
внутрішньою системою синхронізації.

МП система функціонує синхронно з частотою тактових сигналів зовнішнього
генератора. В залежності від типу мікропроцесорів використовується одно-
або двохфазна синхронізація. Незалежно від цього в мікропроцесорних
системах використовуються більш тривалі інтервали часу, ніж тактовий
інтервал зовнішнього генератора. Одним з таких інтервалів є машинний
цикл – це інтервал, протягом якого МП звертається до пам’яті або
пристрою вводу-виводу. Машинний цикл (МЦ) складає тільки частину циклу
команди. На початку кожного МЦ на одному з виходів МП з’вляється сигнал
синхронізації він передається по лінії шини керування в ОЗП або пристрої
вводу-виводу і “сповіщає” про початок нового МЦ, в результаті чого
досягається узгодження в часі зовнішніх пристроїв з роботою МП.

Цикл команди – це інтервал часу, необхідний для виборки з пам’яті
команди, та її виконання. Він складається з 1-5 машинних циклів. Їх
конкретне число залежить від складності операції, яка виконується в
данній команді і дорівнює числу звернень МП до пам’яті. Тривалість
виконання команди визначається кількістю тактів в циклі команди та
тривалістю такту.

t

T 2T 3T 4T T 2T 3T T 2T

1й МЦ 2й МЦ 3й МЦ

Цикл команди

Виборка команди Вик. ком.

Мал.5

Пртягом циклу команди, що ділиться на дві фази, робота МП виконується в
такій послідовності. Пристрій керування задає початок чергового циклу
шляхом формування сигналу, по якому число, що знаходиться в лічильнику
команд, відправляється в буферний регістр адреси і через нього
направляється в ЗП, де дешифрується. Після приходу від МП сигналу
керування RD з елемента пам’яті, що знаходиться по вказаній адресі,
зчитується слово команди, яке подається по шині данних в буферний
регістр данних, а потім в пристрій керування, де дешифрується з
допомогою кода операції. Ця послідовність операцій називається фазою
виборки. За нею слідує виконавча фаза, в якій пристрій керування формує
послідовність сигналів, необхідних для виконання команди. За цей час
число, що знаходиться в лічильнику команд, збільшується на 1 і
формується адреса команди, що стоїть слідом за виконуємою. Вона
зберігається в лічильнику до приходу сигналу, що задає початок чергового
циклу команди.

Окрім адреси елемента в якому зберігається необхідний байт від МП до ЗП
поступає сигнал по шині керування, який визначає характер операції –
запис, або зчитування. Виконання вказаних операцій проходить протягом
інтервалу часу, що називається часом доступу. По закінченні цього
інтервалу від ЗП в МП подається сигнал готовності, який є сигналом
початку прийому, або, відповідно, передачі сигналів в ЗП. До одержання
сигналу готовності МП знаходиться в стані очікування. Інтервал часу між
імпульсами звернення до зовнішніх пристроїв та одержання від них
відповіді називається циклом очікування.

Якщо, наприклад, цикл команди розглядати відповідно до команди вводу
данних, то перші два машинних цикли будуть відноситись до фази виборки,
а третій – до фази виконання команди. В усіх машинних циклах передається
адреса, але в кожному циклі адреса належить своєму адресату, в першому –
це адреса елемента, де здерігається код операції, в другому – адреса
порта, що здерігає байт данних, в третьому – адреса акумулятора
мікропроцесора, куди повинен поступити байт данних з порта.

Використана література:

Основи роботи за ЕОМ / За ред. Фігурнова С. – К., 2000.

Комп’ютер для чайників. – К., 2001.

Словник-довідник програміста. – М., 1999.

Шина данних

ШП

ЗП

ДА

1

Адресна шина

Шина керування

А0

В0

VT2

VT1

VT3

VT4

Процесор

Шина данних

Шина команд

Адресна шина

ПЗП

ПВВ

ОЗП

Похожие записи