3
М.С. ХРУШОВ: ДВА КОЛЬОРИ ЧАСУ
(Урок-суд)
Тема: М.С.Хрущов: два кольори часу. «Відлига».
Мета: розкрити позитивні і негативні наслідки діяльності лідера КПРС і
Радянської держави М.С.Хрущова, вчити давати характеристику історичного
діяча, розвивати навички дискутування. Виховувати прагнення приносити
людям користь і протистояти злу, вчити аналізувати і узагальнювати
матеріал, давати свою оцінку явищам і процесам.
Форма уроку: урок-суд.
Обладнання: політична карта світу, портрет М.С. Хрущова, плакати з
історії космонавтики.
Література:
1. Алексей Аджубей. Крушение иллюзий. — М.: «Интербук», 1991.
2. Рой Медведєв. Н.С. Хрущев. Политическая био-графия. —
М.:«Книга»,1990.
3. XX сьезд КПСС и его исторические реальности. Под общей ред. В.В.
Журавяна. — М.: 1991.
4. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.П. Новітня історія
України. — ч. II. — К.: «Генеза», 2001.
5. Давлетов О.Р., Комина В.Г., Мороко В.М. Всесвітня історія,
1945-1997. — Запоріжжя: видавництво «Просвіта», 1997.
Хід заняття.
І. Вступне слово викладача. Швидко пробігають дні за днями, і кожен
прожитий день стає історією. Хто ж творить історію? Чому одні люди
скромно проживають життя і непомітно відходять у вічність, а інші
залишаються у пам’яті нащадків (вдячній чи невдячній — це вже по
заслугах) не лише на роки, а й на цілі століття.
Сьогодні ми поведемо мову про одного з таких історичних діячів СРСР, чия
особиста діяльність вплинула не лише на долю радянського народу, а й на
перебіг подій в Європі і навіть у світі — Микиту Сергійовича Хрущова.
Влаштуємо своєрідний суд над його справами, постараємось зрозуміти суть
і наслідки його реформ, успіхи і невдачі у політиці. Спочатку
пригадаємо:
а) Коли Хрущов займав найвищі партійні і урядові пости на Україні?
— З 1938 по грудень 1949 — Перший секретар ЦК КП(б)У і Голова Ради
Міністрів СРСР.
б) Коли він займав найвищі пости у СРСР?
— З 1953 по жовтень 1964 — Перший секретар ЦК КПРС і з 1958 — Голова
Ради Міністрів СРСР.
в) Який період в історії називають хрущовською «відлигою»?
— 1956—1961 рр.
г) Чому? Що це значить?
— «Потепління» серед зими. Це час демократизації, лібералізації
існуючої командно-адміністративної системи. А наступні всі кроки у
зовнішній і внутрішній політиці розглянемо у вигляді судового засідання.
Завдання студентам (на дошці).
1. На основі виступів обвинувальної і захищаючої сторін зробити висновки
і відповісти на питання.
«Основні напрями політики Хрущова»
Зміни в суспільно-політичній сферіОсновні заходи в реформуванні
промисловостіОсновні заходи у реформу-
ванні
сільського господарстваСуть соціальної
політикиРезультатиПозитивніНегативніПозитивніНегативніПозитивніНегативні
ПозитивніНегативні
2. У чому проявлявся волюнтаризм та суб’єктивізм М.С. Хрущова?
3. Чому ми кажемо про суперечливий характер у розвитку культури в той
час?
Сценарій суду.
Дійові особи:
— суддя (веде судове засідання);
— секретар суду (складає протокол);
— народні засідателі;
— державний обвинувач;
— адвокат;
— підсудний (М.С. Хрущов);
— свідки;
— експерти;
Всі інші студенти можуть з дозволу судді виступати як обвинувачі або
захисники.
— Прошу учасників судового засідання зайняти свої місця і розпочати
судове засідання.
— Встати! Суд іде. Прошу сісти.
Суддя: (інформує про обвинувачення М.С. Хрущова).
— Сьогодні слухається справа про одного з найвидатніших керівників
Радянської держави середини 50-х — середини 60-х років XX ст. — М.С.
Хрущова.
М.С. Хрущов народився 17 квітня 1894 року у с. Калинівка Дмитрієвського
повіту Курської губернії у селянській сім’ї. До 15 років наймитував у
поміщиків, а далі почалось робітниче життя на Україні — Донбасі, де у
трудовій Юзовці працював слюсарем. У 1919 р. вступив до лав
більшовицької партії. Під час громадянської війни він — червоноармієць,
голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інспектор
політвідділу 9-ї Кубанської армії.
Після війни — знову на Рутченській копальні. Із серпня 1922 р. він —
учень робітфаку при Юзівському гірничому технікумі, з 1923 р. — член
Юзівського окружкому партії. З липня 1925 р. — на партійній роботі. У
квітні 1928 р. за рекомендацією Л. Кагановича його забирають у Київ на
посаду завідуючого оргвідділом Київського окружного партійного комітету.
У 1929—1931рр. — на навчанні у Московській Промисловій академії ім.
Сталіна (теж допоміг Каганович).
У 1935 р. — він очолює уже Московську парторганізацію. У 1938—1949 рр. —
І секретар ЦК КП(б)У. З 1953 по 1964 — 1 секретар КПРС і з 1958 по 1964
р. — Голова Раді Міністрів СРСР.
Прокурор: М.С.Хрущов обвинувачується у наступному:
1. У провалі спроб підняти сільське господарство (зокрема, у намаганні
штучно впровадити кукурудзу на непідготовлених для цього ґрунтах і без
урахування відповідних природно-кліматичних умов).
2. Різкому скороченні підсобного господарства колгоспників.
3. Падінні життєвого рівня населення з 1959 р.
4. Пограбуванні населення внаслідок грошової реформи 1961 р.
5. Урядових репресіях на Україні у 1930— 40-х рр.
6. Розриві з українською інтелігенцією, репресіях щодо неї у 1960-х рр.
7. Карибській кризі 1961—1962 рр.
8. Берлінській кризі 1961 р.
9. Придушенні революції в Угорщині у 1956 р.
10. Погіршенні відносин з Китаєм.
11. Присвоєнні звання Героя Радянського Союзу керівникові Єгипту Г.А.
Насеру, а також у Суецькій кризі.
12. Порушенні принципів колегіального керівництва, прояві власного
культу особи.
Секретар: Слово учню-експерту.
Студент-експерт: Удень свого 70-річчя (1964 р.) Хрущов порівняв власне
життя з драбиною, підкреслюючи, що подолав її, не перестрибуючи через
«щаблі», виконуючи будь-яку справу.
Загалом, як свідчать факти, так воно й було. Разом з тим не слід
забувати, що деякі «щаблі» йому допомагали долати впливові тогочасні
керівники. Серед них варто назвати, насамперед, Л. Кагановича, який
очолив ЦК КП(б)У у квітні 1925 р. Саме він, викликавши Хрущова у 1928 р.
в Харків, запропонував йому посаду заступника завідуючого оргвідділом
ЦК, мотивуючи це тим, що в апараті ЦК дуже мало робітників.
Так Хрущов вперше опинився у Києві.
Вступити у Московську промислову академію ім. Сталіна не міг, бо мало
було стажу керівної господарської роботи, але теж допоміг Каганович. Не
закінчивши академії, Хрущова забирають на партійну роботу в Москву.
Вже у ті роки Сталін шанобливо ставився до Хрущова. Чому? Бо М.С.Хрущов
беззастережно підтримував ту політичну лінію, яку поступово нав’язували
партії і суспільству Сталін і його найближче оточення. У політичному
доробку М.С.Хрущова — енергійна боротьба з усякого роду опозиціонерами,
багато з яких виступали не проти лінії партії, а проти Сталінського
диктату. У 1920-і роки Хрущов підтримував Кагановича, а Сталін, який
зміцнював свої позиції, спираючись головним чином на молоді сили партії,
гнівно засуджував «нову опозицію», потім «правий ухил» в партії. Тоді
М.С.Хрущов був «вірним учнем і соратником Сталіна».
У 1938 р. Хрущов — на Україні, на посаді І секретаря ЦК КП(б)У. У цей
час політика «коренізації» остаточно зійшла нанівець. У школах ведеться
боротьба проти «буржуазно-націоналістичного впливу на дітей» у
національних школах. Поступово ліквідуються національні школи,
здійснюється русифікація шкіл, чистка партії від «шкідників» і «ворогів
народу». Серед жертв репресій можна назвати таких партійних і державних
діячів, як Попов, Любченко, Затонський, Сухомлинь, Хатаєвич, Квірінг,
Демченко, Савицький, Якір, Вегер, Кулик, Саркісов, Клименко, Строганов,
Чернявський та ін., майже весь керівний склад КПЗУ. Згадуючи пізніше про
свої враження після приїзду в Україну, Хрущов зазначив: «Партійне
керівництво було майже повністю розгромлено. Нам довелося починати з
нуля». У лютому 1938 у Київ приїжджав тодішній нарком внутрішніх справ
М.І.Єжов. Наркомом внутрішніх справ України був призначений
О.І.Успенський, після чого «розпочався на Україні справжній розгром
ворожих міст». Єжов на оперативній нараді дав вказівку: на Україні
потрібно розстріляти ще ЗО тисяч «ворогів народу». Хрущов закликав на
XVIII з’їзді ВКП(б) до нещадності знищення ворогів, усіх «підлих
шпигунів любченків, хвильових, затонських та інших нечистей». Майже всі
репресовані засуджувались до найвищої міри покарання.
В той час, коли голова НКВС на Україні (Успенський) керував боротьбою з
«ворогами народу», було викрито «замах» на самого Хрущова. Отже, він, як
і інші представники сталінського оточення, повинен нести
відповідальність за всі викривлення і злочини, які вчинив Сталін. Ряд
справ діячів, приречених у роки терору на смерть, вже у період «відлиги»
були вилучені з архівів О.І.Серовим, — робилося це за прямою вказівкою
Хрущова: адже на них стояв і його підпис.
Секретар: Слова просить адвокат.
Адвокат: Микита Сергійович Хрущов є людиною цікавою. Як говорив академік
А.Д.Сахаров, він є фігурою світового значення. У який час прийшов він до
влади? Все більш убожіюче і, по суті, напівзруйноване село, технічно
відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, низький рівень життя
населення, мільйони ув’язнених у тюрмах і таборах, ізольованість країни
від зовнішнього світу — все це вимагало нової політики, радикальних
змін. Не варто забувати того, що органи держбезпеки стояли фактично поза
реальним партійним контролем. Вони, загалом по країні, замикалися
безпосередньо на Сталіна, та багато регіональних керівників часто-густо
змушені були брати на віру ті версії про «шкідників» та «шпигунів», що
їх пропонували «драматурги» з НКВС. З приїздом Хрущова на Україну
почалося «виправлення помилок», які мали місце при виключенні комуністів
з партії, багато з них були поновлені у її лавах.
Непросто, неоднозначно розвивалися тоді суспільно-політичні процеси. І
ті політичні діячі, які стали жертвами репресій, і ті, хто, як М.С.
Хрущов, вижив і потім розгорнув гостру критику сталінських методів
керівництва, — всі вони були дітьми свого часу. І, скажімо, те, що
Хрущов був певною мірою відповідальним за беззаконня, зовсім не принижує
його ролі як діяча, що знайшов у собі сили і мужність засудити ці
беззаконня, розвінчати культ особи Сталіна.
Хрущов — виходець з народу. Людина, яка визволила мільйони висланих, а
народ не може вибачити йому масових посівів кукурудзи.
Як багато енергії віддав Хрущов справі розвитку економіки України,
зокрема вугільної промисловості! Хрущов був одним із перших, кому Сталін
розповів про підсумки переговорів із Ріббентропом у серпні 1939 р. і про
секретний протокол до нього. Він знав, що «пакт Ріббентропа—Молотова» —
історична неминучість, але сама по собі домовленість з фашистською
Німеччиною викликала неприємне почуття, тривогу.
У роки Великої Вітчизняної війни всі зусилля Хрущова, члена Військової
Ради Сталінградського фронту, підпорядковувались одній меті — захисту
твердині на Волзі. Тут, під Сталінградом, він пережив особисту трагедію:
у березні 1943-го в бою загинув його старший син Леонід.
Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу радянських військ під
Харковом навесні 1942. Він декілька разів телефонував Сталіну з
проханням зупинити контрнаступ ЧА під Харковом. Сталін відмовив: на його
думку Тимошенко (головнокомандуючий Південно-Захід-ним фронтом), Хрущов
(член Військової ради) і начальник штабу Баграмян «перебільшують
небезпеку».
8 вересня 1943 р. Хрущов звертається до Сталіна із клопотанням про
нагородження учасників підпільної комсомольської організації «Молода
гвардія».
З лютого 1944 р. Хрущов, займаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У,
однозначно очолював уряд республіки. Це був перший досвід суміщення
високої партійної і радянської роботи. Іде відродження партійних
організацій України, возз’єднання Закарпатської України з УРСР,
відбудова зруйнованих підприємств. Було піднято з руїн Дніпрогес ім.
Леніна, стали до ладу гіганти чорної металургії — заводи «Запоріжсталь»,
«Азовсталь», Макіївський ім. Кірова, Харківський тракторний. У
республіці виникла нова галузь — газова індустрія (газопровід
Дашава-Київ).
Хрущов —у вирі всіх справ. Предметом його особливої уваги стало сільське
господарство.
В результаті самовідданої праці та значної допомоги уряду СРСР
трудівники села добилися неабияких успіхів.
У голодний 1946/47 рік Хрущов поїхав до Москви. Він був готовий до
всього, навіть до того, що його оголосять «ворогом народу» і тут же
відправлять на Луб’янку. І все ж наполягав на своєму: республіці
потрібна допомога. І це ще дужче розгнівило Сталіна, але він дав
вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140
млн. крб. для організації безплатного харчування населення.
Прокурор: 21 лютого 1948 Президія ВР СРСР прийняла указ «про виселення з
УРСР осіб, які злісно відхиляються від трудової діяльності у сільському
господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя».
Колгоспні збори виносили «громадські вироки» «дармоїдам», яких виселяли;
тих, хто не виробив мінімуму трудоднів — попереджали. До липня 1950 р.
було винесено 11991 «громадський вирок» про виселення «дармоїдів» за
межі УРСР.
— Чим ви можете це пояснити?
М.С.Хрущов: Я писав у квітні 1948 р. листа Сталіну, засуджуючи перегини
і помилки, розповідав про хід виконання указу на Україні і висловлював
пропозицію прийняти такий указ у РРФСР та інших радянських республіках.
Це потрібно було, щоб піднести усе господарство колгоспів.
Не дивно, що 1949 р., останній рік мого перебування на Україні, був
кращим роком для республіки. У міжреспубліканському змаганні ми
випередили Білорусію та всі інші райони Союзу, які були спустошені і теж
відбудовувались. Питома вага України значно піднялась, зріс і мій
авторитет. Сталін неодноразово доручав мені виступи з доповідями на
сільськогосподарські теми, мої доповіді передруковувались у «Правді», а
досвід подавався як приклад для наслідування. Я сам росіянин і не хотів
би виявити неповагу до російського народу, але я повинен сказати, що
нашими успіхами по відбудові республіки ми зобов’язані саме українському
народу.
1949 рік — рік 70-річчя Сталіна. Він запропонував мені очолити
Московську партійну організацію, на що я відповів: «Я зроблю все, що у
моїх силах». Менше, ніж через 4 роки, у вересні 1953, мене буде обрано
Першим секретарем ЦК КПРС.
Секретар: Слово студенту-експерту.
Студент-експерт: Слід погодитися з думкою англійського видавця мемуарів
Хрущова, що прихід у 1938 р. на Україну став для Хрущова своєрідним
порятунком: «12 років він був далеко від Москви, від щоденної боротьби
за пости, від інтриг, лестощів, брехні, що процвітали при Сталіні і
знесилювали навіть знатних людей на зразок Маленкова». Саме на Україні
Хрущов був — настільки, наскільки це можливо за Сталіна, — сам собі
господарем, тут він одержав можливість розвинути свої здібності й
задатки, котрі в іншому випадку були неминуче і безнадійно перекручені.
Нарешті, Хрущов своїми ж очима побачив жахливі страждання, котрі
змушений був переживати народ, а також побачив, як цей народ, попри усі
свої страждання, встав проти німців… Хрущов на собі випробував і ясно
уявляв на своєму досвіді справжнє життя у Радянському Союзі при Сталіні.
Я думаю, це змінило Хрущова.
Переїхавши до Москви у 1949, Хрущов зберіг тісні взаємовигідні зв’язки з
українською компартією. Вона стала першою республіканською
парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалась
для нього надійною опорою. Через кілька місяців після смерті Сталіна за
звинуваченнями у «русифікації вищої школи Західної України» та
«дискримінації місцевих кадрів» було усунуто з посади першого секретаря
ЦК КПУ росіянина Леоніда Мельникова. Натомість призначено Олексія
Кириченка, першого на цій посаді українця. (Відтоді 1-ми секретарями КПУ
призначатимуться тільки українці.) Високі пости отримали також українці:
Дем’ян Коротченко очолив Президію Верховної Ради УРСР, Никифор Кальченко
— Раду Міністрів. Правління «трьох К» підсилювалося й іншими
призначеннями із українців, деякі з них швидко дісталися союзного рівня.
Військові Радіон Малиновський, Андрій Гречко, Кирило Москаленко досягли
високого рангу Маршала Радянського Союзу, Володимир Семичасний обійняв
пост голови союзного КДБ, а 4 українці — Кириченко, Підгорний,
Полянський і Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Головною
причиною їхнього піднесення були тісні зв’язки з Хрущовим, а не те, що
вони були українцями. Це свідчило про зростаючу вагу українців та
України — «другої серед рівних» республіки. Для Кремля отримати
підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були
єдиною нацією в СРСР, яка могла виступити серйозним суперником
російської гегемонії.
Адвокат: У 1954 р., глибоко поважаючи російсько-українську дружбу і
партнерство, М.С. Хрущов на честь 300-річчя возз’єднання України з
Росією «подарував» Україні Кримський півострів.
Студент-експерт: Кримський «подарунок» не був таким доброчинним актом,
як здавалося.
Адже з моменту утворення Кримської АРСР у складі РРФСР у 1921 р. через
близькість до України і економічну залежність від неї Крим утримував з
УРСР тісніші зв’язки, ніж з Росією. (Цікава деталь: навіть на
сьогоднішній день не існує прямих шляхів сполучення між півостровом і
Російською Федерацією.) Після Другої світової війни гостро постало
питання модернізації економіки Криму, зокрема іригації кримських земель,
що без участі України неможливо було зробити. Тим більше, що на це
потребувалися значні кошти, людські ресурси і… дніпровська вода (якраз
у 1954 р. була збудована Каховська ГЕС, між іншим, з метою
водопостачання Північного Криму, при цьому після зведення греблі води
затопили пам’ятні для українців місця, зокрема Запорізьку Січ; отже,
потребувалася хоч якась компенсація). Натомість 1954 р. всі зусилля
росіян були спрямовані на освоєння цілинних казахстанських земель.
Тобто, саме економічний чинник зважив на рішенні М.С.Хрущова «віддати»
Крим Україні, хоча насправді цей крок означав відновлення історичної
справедливості — руські (українські) поселення в Криму відомі ще з IX
ст., а Тмутараканське князівство (територія сучасної Керчі і прилеглих
земель) було інтегральною частиною давньої Руської держави з центром у
Києві.
Суддя: У 1953—1954 рр. були переглянуті всі основні політичні справи
післявоєнного часу, зв’язані з незаконними репресіями сталінського
режиму. Але Хрущов не наважився піти на перегляд політичних процесів
1930-х рр., адже він сам мав відношення безпосередньо до політичних
репресій, в тому числі до трагічної долі Бухаріна і Рикова. Але в
окремих персональних випадках реабілітація зачепила і в правовому, і в
партійному відношенні діячів: Постишева, Чубаря, Косарева, Гамарника,
Тухачевського. У 1955 р. були переглянуті
справи Косіора, Рудзутака, Ейхе. їх імена назвав Хрущов у своїй доповіді
на XX з’їзді КПРС.
З початку 1954 р. і до XX з’їзду КПРС (1956 р.) Військовою колегією
Верховного Суду СРСР були реабілітовані 7679 чоловік, багато з яких
посмертно. Із тюрем і таборів вийшли десятки тисяч людей. Комітет
партійного контролю при ЦК КПРС реабілітував 5456 комуністів,
необґрунтовано виключених із партії. Важливим кроком на шляху
утвердження правової законності було притягнення до кримінальної
відповідальності і працівників НКВС, що були продовжувачами «справи
Берії». Серед них — колишній міністр Абакумов, начальник слідчої частини
з особливо важливих справ Леонов, його замісники Лихачов і Комаров. їх
засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Процес оздоровлення,
оновлення охопив всю країну.
Прокурор: Але розвиток подій пішов таким шляхом, що вимагало розкриття
культу особи Сталіна. Сталінське оточення не могло на це піти — міф про
«великого вождя» народів, великого продовжувача справи Леніна все ще був
живий.
У грудні 1954 широко відмічалось його 75-річчя. У «Правді» відкрилась
спеціальна рубрика, в якій з’явились статті «Й.В. Сталін — видатний
теоретик марксизму», «Сталін — великий продовжувач справи Леніна» та
інші.
Складалася вкрай суперечлива ситуація, що вела до серйозних політичних
ускладнень, вона повинна була бути розв’язана.
Секретар: Слово надається студенту-експерту.
Студент-експерт: Потрібно віддати належне Хрущову в справі арешту Берії
на липневому Пленумі ЦК КПРС в 1953 р., а розстріляний 23 грудня 1953 р.
як «ворог народу». З цього часу розпочинається демократизація
суспільства.
Але повна демократизація суспільства була неможлива без розкриття культу
Сталіна. На багатьох делегатів доповідь Хрущова на XX з’їзді КПРС у
лютому 1956 р. «Про культ особи і його наслідки» зробила такий вплив, як
бомба, що розірвалась. Делегатам було роздано і ленінський «Лист до
з’їзду». Особливе значення мало розкриття сталінської формули «ворог
народу». В доповіді дана, в основному, стара оцінка ідейно-політичної
боротьби в партії і ролі в ній Сталіна. Заслуга Хрущова в тому, що він
поставив перед партією питання про неправомірність і недопустимість
репресивної розправи з ідейними противниками. Роль Сталіна в створенні
режиму політичного терору в доповіді розкрита в достатній мірі. Але
пряма участь в політичному терорі соратників Сталіна і справжні масштаби
репресій залишились «за кадром». Це можна зрозуміти, адже М.С.Хрущов не
був готовий до опору з боку більшості членів Президії ЦК, тим більше, що
і сам належав до цієї більшості. Пізніше доповідь критикували за
недостатню глибину і широту, відсутність теоретичного аналізу. Але в
умовах, в яких готувалась доповідь, не можна було зробити більше. Адже
ніхто, крім Хрущова, не пішов би на такий крок. Він виявився єдиною
людиною у складі партійного керівництва, здатною сміливо поставити на
з’їзді питання про засудження помилок і злочинів Сталіна.
Здивовані делегати і небагаточисленні гості мовчки слухали цю доповідь.
Дехто відчув себе погано, і їх винесли на носилках.
Хрущов говорив про масові незаконні репресії, санкціоновані Сталіним,
про жорстокі допити, яким піддавались заарештовані, в тому числі і
недавні члени Політбюро, про їх передсмертні листи і заяви. Хрущов
говорив про конфлікт між Леніним і Сталіним в останні роки життя Леніна
і про пропозиції останнього змінити Сталіна з поста Генерального
секретаря. Хрущов говорив про загадкове вбивство С.М.Кірова і про
можливість причетності Сталіна до цього вбивства. Хрущов говорив про
грубі прорахунки Сталіна у передвоєнний період, про його розгубленість в
перші дні війни і фактичне дезертирство зі своїх постів в ці дні. На
Сталіна він переклав відповідальність за поразки Червоної Армії
1941—1942 і окупацію величезних територій Радянського Союзу. Сталін
знищив перед війною більш як 2/3 складу ЦК і більш як половину делегатів
XVII з’їзду ВКП (б). В останні роки життя Сталін готувався до нових
репресій і фактично усунув від участі в керівництві партєю Молотова,
Мікояна, Ворошилова і Кагановича. На Сталіна Хрущов покладав
відповідальність і за глибоку кризу в сільському господарстві, за грубі
прорахунки у зовнішній політиці СРСР. Розповів, що Сталін сам сприяв
культу своєї особи, фальсифікував історію партії і вписував у
автобіографію цілі сторінки, що возвеличувало вождя.
Прокурор: Як же ви, Микито Сергійовичу, ризикнули виступити з подібною
доповіддю про культ особи? Так сміливо, емоційно і так необдумано?
Звідки така мужність і така впевненість в кінцевому успіху? Адже Ви
поставили на карту свою особисту владу і навіть життя в ім’я вищих
суспільних цілей?
Хрущов: Мене про це часто питали. Скільки років ми вірили цій людині.
Піднімали його. Створювали культ. І ось такий ризик. Але коли мене
вибрали Першим, я повинен сказати правду. Сказати правду, чого б це не
коштувало і як би не ризикував. Ще Ленін нас вчив, що партія, яка не
боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми винесли уроки із минулого
і хотіли, щоб такі уроки винесли і інші братні партії, коли наша
загальна перемога буде забезпечена.
Секретар: Слова просить адвокат.
Адвокат: Але справа не тільки в почутті обов’язку. Мені доводилось не
раз слухати спогади Хрущова про Сталіна. Це були роз-думи-монологи, ніби
розмова із самим собою, зі своєю совістю. Він був глибоко травмований
сталінізмом. Тут змішалось все: і містичний страх перед Сталіним,
здатним за один неправильний крок, жест, погляд знищити людину, і жах за
невинно пролиту кров. Тут були і почуття особистої вини, і нагромаджений
десятиліттями протест, який рвався назовні, як пар із котла.
Прокурор: Розкриття культу особи Сталіна не зміцнило авторитет КПРС, не
сприяло розвитку світового комуністичного руху. XX з’їзд завдав
серйозний удар не тільки по авторитету Сталіна. У західних партіях
багато комуністів виходило з їхніх рядів. Противники комуністичного руху
тріумфували. Все те, про що вони раніше писали, знаходить сьогодні
підтвердження. Це викликало серйозну кризу в світовому комуністичному
русі. І вже у квітні-травні 1956 спробам поглибити критику культу
Сталіна було покладено край. Почались переслідування і виключення з
партії тих, хто це робив. ЗО червня 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову
«Про переборення культу особи і його наслідків», яку надрукували всі
газети. Ця постанова була кроком назад у порівнянні з доповіддю Хрущова
на XX з’їзді. І сам Хрущов в низці своїх виступів тепер говорив, що
«Сталін — це великий революціонер і великий марксист-ленінець, і партія
не дозволить віддати ім’я Сталіна ворогам комунізму».
Попередній порядок реабілітації відмінявся. Процес відновлення доброго
імені репресованих, зняття з них надуманих обвинувачень уповільнився.
Реабілітація розстріляних і померлих проводилась тільки за заявою
родичів чи друзів. Не були реабілітовані Бухарін, Риков, Зінов’єв,
Радек, Каменєв, П’ятаков, Шляпни-ков, Рязанов і десятки інших видатних
діячів, активних учасників революції і громадянської війни. Багато заяв
проти слідчих НКВС залишились без наслідків. Сам Хрущов відповідав, що
партія не може влаштовувати «Варфоломіївські ночі»: якщо притягати до
відповідальності всіх, хто прямо чи безпосередньо брав участь в злочинах
Сталіна, то прийдеться відправити в тюрму більше людей, ніж при
реабілітації.
Точно і коротко про це написав анонімний поет:
«Без траурных флагов на башнях казённых,
Без поминальных свечей и речей,
Россия простила невинно казнённых,
Казнённых простила и их палачей».
Студент-експерт: Рік XX з’їзду був надзвичайно складним в галузі
зовнішньої політики СРСР. Стались перші тріщини у відносинах СРСР з
Китаєм. Підтримка Єгипту у війні з Ізраїлем, викликану націоналізацією
арабською країною Суецького каналу, посилила напруженість на Близькому
Сході, погіршились відносини з Англією та Францією.
Розкриття злочинів Сталіна викликало кризу в деяких країнах народної
демократії: Польщі (розстріл робітничої демонстрації у Познані) і
особливо в Угорщині. Попереднє партійне керівництво тут просто
розпалось, втративши довіру народу. Командування армії втратило контроль
над збройними силами, а органи безпеки перестали функціонувати.
Політичне бродіння в країні переросло в національно-демократичну
революцію, яка швидко переростала в антисоціалістичну. В Угорщину
повертались десятки тисяч недавніх політичних емігрантів, кордони країни
були фактично відкриті. Радянські війська покинули Будапешт, хоч в
Угорщині залишились. В місті почались вбивства колишніх працівників
органів безпеки і розправи над окремими партійними функціонерами. Були
розгромлені установи комуністичної партії; комуністи, що захищали
будинок міському партії, загинули.
Ні Хрущов, ні інші радянські діячі не мали чіткої думки, що робити. На
території Угорщини знаходились Суслов, Мікоян, Жуков. В Будапешті
посольство СРСР очолював Ю. Андропов. Через кордон в Угорщину
перекидались нові радянські дивізії. Врешті решт, Хрущов прийняв рішення
про необхідність збройного втручання. Натомість угорський лідер Імре
Надь заявив про вихід Угорщини з Варшавського Договору, про нейтралітет
країни. З 23 по ЗО вересня 1956 в Угорщину було перекинуто 5 радянських
дивізій, та в операції «Вихор» (кодова назва вторгнення в Угорщину)
брали участь вже 2 армії в складі 9 дивізій та особливий корпус у складі
3 дивізій. Були залучені повітрянодесантні частини. На світанку 4
листопада 1956 радянські війська за наказом маршала Конєва розпочали
виконання поставленого завдання: «допомогти зламати опір заколотників,
відновити законну владу та уряд країни».
Всього було задіяно близько 60 тис. радянських солдатів та офіцерів.
Війська перекидались в спішному порядку з Одеського та Прикарпатського
округів, частина із складу угруповання генерала А.П. Гетьмана, що
дислокувалося в Румунії.
Угорські підрозділи майже не виявляли організованого опору. Бої з
повстанцями (15 тис. чол.) відрізнялись запеклістю. Загинуло до 4 тис.
угорців. За 7—9 днів опір був зламаний. Ціна перемоги для радянських
військ не мала значення — в боях загинуло 669 радянських солдатів і
офіцерів, 1450 було поранено. Почались арешти. На 15 листопада
радянськими органами держбезпеки було заарештовано 1372 чол., велика
кількість повстанців роззброєна. Комуністичний режим було відновлено.
Секретар суду: Слово студенту-експерту.
Студент-експерт: Після кількох років розрядки міжнародної напруженості
(у II половині 1950-х років — на початку 60-х років) відносини між СРСР
і США знову почали погіршуватись, головним чином в зв’язку з ситуації в
Карибському басейні. США ще у 1960 році розірвали дипломатичні і
торговельні відносини з Кубою, готували таємно інтервенцію на Кубу. Вона
розпочалась в день народження Хрущова — 17 квітня 1961 р. Але
інтервенція не вдалася. До 20 квітня сили вторгнення зазнали поразки. Це
привело до зближення СРСР і Куби. СРСР подав допомогу кубинській армії.
В липні 1962 р. СРСР на прохання Фіделя Кастро розмістив на Кубі ракети
середнього радіусу дії з ядерними боєзарядами і бомбардувальники, здатні
нести ці боєзаряди.
Американська розвідка про це дізналась, США провели біля берегів Куби
маневри (45 кораблів і 10 тис. морських піхотинців), збільшили число
розвідувальних польотів. Ракети були сфотографовані. СРСР при цьому не
порушував норми міжнародного права, оскільки Куба була суверенною
державою. США створили військові бази поблизу радянських кордонів на
території Туреччини, Японії, Норвегії, Ірану, Італії, ФРН, де теж була
розміщена ядерна зброя. США оголосили повну блокаду Куби. В Карибському
регіоні згромадилась армада із 180 воєнних кораблів, які були в стані
підвищеної готовності. На Флориді знаходилось 6 дивізій, додаткові
війська перекидались на воєнну базу Гуантанамо на Кубі. 22 жовтня 1962
р. президент США Кеннеді виступив по радіо, оголосивши про блокаду Куби
і її причини. Радянська розвідка доповіла про військові приготування
США.
24 жовтня був оголошений протест проти блокади Куби з боку СРСР. На Кубі
проводилась загальна мобілізація. Два радянські кораблі наблизились до
лінії блокади за 500 миль від Куби. їх прикривав підводний човен. Хрущов
не хотів ризикувати, запропонувавши Кеннеді зустріч. Один із
американських літаків був збитий. 26 жовтня Кеннеді віддав наказ про
підготовку вторгнення на Кубу. Хрущов написав ще одного листа, в якому
просив проявити витримку, «щоб не почалась війна». Тепер уже
Микита Сергійович не відкидав факт присутності на Кубі радянських ракет.
Американська блокада не мала сенсу, бо зброя уже була доставлена на
Кубу.
Хрущов запропонував зняти блокаду і не вторгатися на Кубу, натомість
СРСР тоді забере і знищить зброю на Кубі. Ця пропозиція виявилась
компромісом, що влаштовував обидві сторони.
Хрущов дозволив американським експертам оглянути радянські кораблі,
перерахувати в трюмах на них ракети. За цю кризу в однаковій мірі
відповідають і американські, і радянські керівники. Водночас і Хрущов, і
Кеннеді проявили у вирішальний час розумну стриманість, зберегли
контроль над плином подій і не дозволили спалаху конфронтації перерости
у війну. Піднявся авторитет Кеннеді, а в СРСР — Хрущова, який зумів
своєчасно зупинитись і поступитись. Разом з тим, світу післявоєнний
період ще ніколи не був так близько до пропасті світової війни.
Секретар суду: Слово свідку подій.
Студент-експерт: Найважливіше значення мали реформи Хрущова у
промисловості. В липні 1955 відбувся Пленум ЦК КПРС, присвячений НТП.
Були прийняті рішення про прискорення впровадження досягнень науки і
техніки в виробництво. Відбулись певні зрушення. Якщо в 1951-55 р.
щорічно створювалося в середньому 869 зразків нової техніки, то в цілому
в 1950-і рр. – 2580. Але НТР знайшла в СРСР своє місце. Хоча переважно —
у військовому виробництві та впровадження ядерної зброї і ракетної
техніки, в освоєнні космосу. СРСР 4 жовтня 1957 р. вивів на
навколоземну орбіту перший у світі штучний супутник Землі. 12 квітня
1961 р. відбувся перший в історії людства пілотований політ. Першою
людиною-космонавтом став Ю. О. Гагарін. Вражаючим було і введення в
експлуатацію льодоколу «Ленін» з ядерною силовою установкою.
У 1957 р. була здійснена спроба реформи управління економікою,
спрямована на обмеження абсолютної влади величезного централізованого
бюрократичного апарату. Скасовувались міністерства, і функції управління
передавались до створюваних в регіонах радянських народних господарств
(раднаргоспів). Робота промисловості пожвавлювалась. Однак до заводів і
фабрик, а тим більше до конкретних робітників реформа не дійшла, втім,
це і не передбачалось. Натомість М.С.Хрущов виношував ще більш
грандіозні плани переоблаштування країни і на XXII з’їзді КПРС у жовтні
1961 р. партія взяла курс на перехід до безпосередньої побудови
комунізму. Створення матеріально-технічної бази комунізму планувалось
зробити за 20 років. Проголошувався «найважливіший» принцип КПРС: «Все в
ім’я людини, все для блага людини».
Саме на шляхах нарощування традиційних галузей промисловості керівництво
СРСР сподівалося «наздогнати і перегнати» капіталізм. Але це був хибний
курс. НТР потребувала нових технологій, які не передбачали великої
кількості металу. Але такі технології в Союзі не розроблялися. Втім, у
середині 1960-х рр. в УРСР з’явилася нова галузь в промисловості —
автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі
суховантажних суден і риболовецьких траулерів у Миколаєві. Було
налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків
високого класу, реактивних повітряних лайнерів ТУ-104. Почався випуск
серійного виробництва 5,2 тис. нових зразків машин, приладів і
обладнання. За семирічку 1959—65 рр. виробництво
нових засобів автоматизації збільшилося у 4,2 р. Але всього цього було
замало. Як і раніше, в Україні найрозвинутішими галузями промисловості
залишались чорна металургія, вугледобування та електроенергетика. Дніпро
став перетворюватися у справжню енергетичну артерію України. Металург,
шахтар, будівельник посіли місце героїв кінофільмів, газетних нарисів,
навіть пісень.
Студент-експерт: Певний час після XX з’їзду КПРС в результаті вжитих
заходів сільське господарство республіки розвивалося досить успішно. Це
сталося внаслідок зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів,
радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі
сільськогосподарської продукції змінились закупівлями. Зросли
закупівельні ціни на зернові у 7 р. У 1957 р. Хрущов висунув утопічне
завдання: «Найближчими роками наздогнати США по виробництву м’яса,
молока й масла на душу населення». Семирічка планувала приріст обсягу
валової сільськогосподарської продукції на 70%. Але на село коштів не
вистачало, все йшло на розвиток промисловості, на оборону. Основна надія
покладалась на адміністративно-командні методи, що давали максимальні
результати за мінімальні затрати. У роки семирічки тривало укрупнення
колгоспів, безліч дрібних сіл і хуторів були оголошені
«неперспективними». В 1965 р. в Україні існувало 9,5 тис. колгоспів
проти 13 тис. у 1950 р.
За вказівками зверху «вдосконалювалась» і вся система землеробства, що
підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіциту міндобрив і
вологи в ґрунті, селяни навіть відмовились від парів. В 1959 р. після
офіційного візиту М. Хрущова до США на полях у широких масштабах стала
впроваджуватись кукурудза, котра швидко витіснила традиційні
сільськогосподарські культури. Це були примусові заходи.
З 1958 по 1963 посівні площі, зайняті кукурудзою, зросли більш як
удвічі, а валовий збір — у 1,3 р. Врожайність, втім, залишалась
незмінною — 25-28 ц/га. Впровадження кукурудзи призвело до порушення
сівозмін, структури ґрунтів, знизилась врожайність зернових. Становище у
сільському господарстві ускладнив неврожай 1963 р., хоч голоду вдалось
уникнути. Отже, ні цілина, ні кукурудза не розв’язали проблем у
сільському господарстві. З 1958 по 1964 рр. обсяг валової продукції
колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. Держава у 1963 р. змушена
була купувати хліб за кордоном — в Австралії, Канаді.
Секретар суду: Слово надається свідкові…
Свідок: Починаючи з 1959 р., рівень життя народу погіршується.
Почастішали збої в системі постачання продуктами харчування, гостро
відчувається дефіцит промислових товарів, особливо негативний вплив мала
грошова реформа 1961 р., внаслідок якої зросли ціни. Впав добробут
населення. Усе це — результат «хрущовських» реформ.
Секретар суду: Суттєві зміни в житті населення відбулися, зокрема,
істотне підвищення зарплат: з 642 у 1950 році до 806 крб. Замість оплати
праці колгоспникам у 1960 році один раз на рік було введено щомісячне,
подекуди поквартальне грошове і натуральне авансування. Грошова оплата
колгоспників зросла в чотири рази. У 1956 р. на 80% було збільшено
розміри пенсії — максимальна становила 1200 крб, мінімальна — 300 крб. У
1964 році почали виплачувати пенсії колгоспникам — мінімальна складала
12 крб. У 1956 р. було ліквідовано кримінальну відповідальність
робітників і службовців за самовільне залишення підприємств, ліквідовано
«радянське кріпосне право», селяни отримали паспорти, вільно
пересувались у межах держави, виїжджали на навчання чи на роботу до
міст.
Високими темпами розвивалось житлове будівництво. Впроваджувався
залізобетон. У 1951—58 рр. в УРСР було збудовано майже два мільйона
квартир загальною площею 85,7 мільйона кв. м., а в 1958—1965 рр. — ще
близько 60 млн. кв.м. житла (так звані «хрущовки»). Таких темпів Україна
ще не знала.
Однак після 1961 р. вартість карбованця підвищилась в 10 разів, в обіг
були випущені нові гроші. Але ціни на колгоспних ринках значно зросли.
їх підняла і державна торгівля. Грошова реформа 1961 р. негативно
позначилася на життєвому рівні населення.
Після прийняття програми комуністичного будівництва розгорнулася
боротьба за «нові виробничі відносини» на селі. Відновилася атака на
присадибні ділянки, а селяни змушені були здавати в колгоспи особисту
худобу. З 1958 по 1962 рр. кількість корів на селянських подвір’ях
скоротилась з 22 млн. до 10 млн. голів. Селяни втомилися від безупинних
експериментів. Почався масовий від’їзд в міста молоді. Різко впав
приріст валової продукції господарств — в три рази в грошовому
вираженні. Помітно скоротилися поголів’я худоби та надої молока. Вперше
після 1947 року з’явились картки — талони на хліб. Вперше в історії
довелося купувати хліб за кордоном. З того часу це робилось щорічно у
всезростаючих розмірах.
Суддя: Незважаючи на успіхи науки, Хрущова звинувачують у розриві із
значною частиною інтелігенції, репресіях проти шістдесятників,
дисидентів.
Студент-експерт: Необережність і непослідовність Хрущова і його оточення
в здійсненні економічних реформ несприятливо позначилось на стані
народної освіти. Згубно вплинула на національну культуру русифікація
України, яка проводилася під гаслами «інтернаціоналізму», «зближення і
злиття націй». Хрущов був переконаний, що без впровадження в усі сфери
життя союзних республік російської мови і культури комунізм не можливий.
«Залишковий принцип» забезпечення соціально-культурної сфери особливо
гостро відчувався в Україні.
У грудні 1958 р. було прийнято закон «Про зміцнення зв’язку школи з
життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У
квітні 1959 року відповідний закон прийнято в Україні. Це була
структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного
всеобучу, перетворення десятирічних шкіл на одинадцятирічні, створення
матеріальної бази для оволодіння учнями однією з масових професій, зміна
мовного режиму.
Але у школах існували серйозні труднощі, не вистачало кваліфікованих
кадрів, розшарувалась мережа заочної освіти. На перший план висунулась
політехнізація школи, зміцнення її зв’язку з виробництвом. З цією метою
у школах створювались виробничі бригади.
Однак хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів не
дозволила реалізувати норми закону.
У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління
шістдесятників як прояв опору політично різних соціальних верств
населення існуючому режимові. Багато з них зазнали переслідувань:
Е.Сверстюк, І. Світличний, Л. Костенко, М.Вінграновський, І. Драч,О.
Довженко тощо.
Влада намагалась втримати будь-що народ під контролем і проводити
дестабілізацію тільки у визначених межах. Це викликало опір і прояви
дисидентства (рух незгодних з режимом). Проти останніх були застосовані
політичні репресії — за ст. 62 — «антирадянська агітація і пропаганда».
Серед них — активісти Української робітничої селянської спілки
(1959—1961), керованої Л. Лук’яненком, який був засуджений до страти, що
замінили п’ятнадцятирічним ув’язненням та десятирічним засланням. В
такий спосіб М.С.Хрущов порвав зв’язки з інтелігенцією і налаштував
проти себе її частину. Це готувало його падіння.
Секретар: Слово надається свідку.
Студент-експерт: В квітні 1964 р. відмічалось 70-річчя з дня народження
М.С. Хрущова. Йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу,
вручена четверта Золота Зірка. Вручаючи нагороду, Голова Президії
Верховної Ради СРСР Л.І. Брежнєв, звертаючись до Хрущова, сказав:
«Радянські люди завжди вдячні вам за те, що ставши біля керма партії, Ви
проявили мужню ініціативу в розкритті культу особи Сталіна і очолили
велику роботу по усуненню шкідливих наслідків в різних галузях життя. Ви
відродили ленінські норми партійного і громадського життя, відродили
безсмертний дух Леніна у всій його чистоті і правдивості». Славослів’я
вилилось із вуст членів президії, секретаріату ЦК КПРС. Так поступово
складався культ самого Хрущова. До 70-річного ювілею Хрущова Політвидав
випустив останній, восьмий том зібрання промов і документів Хрущова.
І ось жовтневий Пленум 1964 року. За дев’ять місяців 1964 року він 135
днів провів у поїздках. Намічена ним перебудова вела до дальшої
дезорганізації народного господарства. Наростала напруженість відносин
Хрущова з керівними кадрами. Він був винен в тому сам, відкрито
відкладаючи колективність, вважаючи, що у нього немає гідних соратників,
до думки яких треба прислухатись. Нетерпимою була і його зовнішня
поведінка. Наростав волюнтаризм в політиці і суб’єктивізм в керівництві.
Ввечері 12 жовтня 1964 р. Л.І.Брежнєв подзвонив на дачу в Піцунду, де
Хрущов був на відпочинку, і від імені Президії ЦК наполегливо його
попрохав перервати відпустку і приїхати в Москву: розглядається питання,
пов’язане з восьмою п’ятирічкою і листопадовим Пленумом ЦК по сільському
господарству.
У другій половині дня 13 жовтня Хрущов разом із Мікояном прилетіли в
Москву, прямо пішли в Кремль. На засіданні Президії ЦК виступили всі
члени і кандидати, секретарі ЦК КПРС. Дії, стиль і методи
керівництва Хрущова піддались гострій і серйозній критиці. Спочатку
Хрущов почав виправдовуватись, не визнавав помилок. Але далі зрозумів,
що йому не встояти. Йому надали останнє слово.
Секретар: Останнє слово Хрущову.
Хрущов: «Ви тут багато говорили про мої негативні якості і дії, і про
позитивні теж, за це вам спасибі. Я з вами боротись не збираюсь, і не
можу. Я разом з вами боровся з антипартійною групою у 1957 році. Вашу
чесність я оцінюю. Я по-різному відносився до вас і вибачаюсь за
грубість, яку допускав. Вибачте мені за це.
Я багато не пам’ятаю, про що тут говорили, але головна моя помилка в
тому, що я проявив слабість і не бачив помилок. Я намагався не мати два
пости, але ви ж їх самі мені дали. Моя помилка в тому, що я не поставив
це питання на ХХІІ з’їзді КПРС. Але щодо Академії наук СРСР, то я
визнаю, що допустив щодо неї помилку, в чому вибачаюсь.
Тут багато говорили про кукурудзу, але майте на увазі, що кукурудзою і
надалі прийдеться вам займатися.
Про Суецьку кризу. Так, я був ініціатором. Гордився і горджусь цим.
Карибська криза. Це питання ми розглядали не раз і все відкладали.
Берлінська криза. Визнаю, що я допустив помилку, але разом з тим
горджусь тим, що все так добре було зроблено і так добре закінчилось.
Щодо поділу обкомів партії на промислові і сільські. Я вважав і вважаю,
що рішення про це було прийнято правильно.
Я розумію, що мене, моєї персони уже нема, але я на вашому місці зразу
мою персону не відкидав би… Я не прошу у вас милостині. Виходячи зі
сцени, повторюю: боротися з вами не збираюся і чернити не буду, бо ми з
вами однодумці. Я тепер переживаю і радію, що настав період, коли члени
Президії ЦК почали контролювати діяльність Першого секретаря ЦК і
говорити повним голосом.
Хіба я культ? Ви мене облили брудом, а я кажу: «Правильно». Хіба це
культ? Сьогоднішнє засідання Президії ЦК — це перемога партії. Я думав,
що мені треба піти. Я сам бачу, що не справлюсь із справою, ні з ким із
вас не зустрічаюсь. Я відірвався від вас. Ви мене сьогодні чудово за це
критикували, а я і сам переживав за це.
Я в кістки і більярд ніколи не грав. Я завжди був на роботі. Я дякую за
надану можливість мені піти у відставку. Життя мені більше не потрібне.
Прошу вас, напишіть за мене заяву, а я її підпишу. Я готувався зробити
це в ім’я інтересів партії. Я 46 років був у партії. Може, ви надасте
якусь почесну посаду, але я вас про це не прошу. Де мені жити —
вирішуйте самі. Я готовий виїхати куди завгодно. Ще раз спасибі вам за
спільну роботу на протязі ряду років і за вашу готовність дати мені
можливість піти у відставку».
Суддя: Суд засуджує стиль і методи керівництва М.С. Хрущова, прояви
культу особи, визнає неможливим залишення його на посадах Першого
секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР.
На ці посади Пленум ЦК КПРС рекомендує Л.І.Брежнєва (І секретар ЦК КПРС)
і О.М.Косигіна (Голова Ради Міністрів СРСР).
Виділити М.С. Хрущову персональну пенсію — 400 крб. на місяць, машину
ЗІЛ з приватним номером. Він має право користуватись медичною допомогою
Кремлівської лікарні і спеціальним квитком. Крім дачі, зберегти за ним
квартиру на Арбаті.
Викладач: Відставка М.С.Хрущова знаменувала завершення цілого періоду в
житті країни. Хрущов увійшов в історію як діяч, що в складний час
відважився сказати правду про сталінські злочини і взяв курс на
оновлення, олюднення соціалізму. Але підвела його традиційна, вихована в
сталінські роки вождистська психологія, неготовність серйозно сприймати
колективне керівництво. Борець з культом особи, сам виявився його
жертвою, не витримав іспиту владою, покладався на все ті ж вольові
методи керівництва.
11.09.1971 р. про смерть пенсіонера М. Хрущова деяким центральним
газетам дозволили надрукувати дрібним шрифтом коротенькі повідомлення на
останніх сторінках. На його могилі стоїть виконаний скульптором Е.
Нєізвєстним пам’ятник: бронзова голова М. Хрущова на тлі чорно-білого
муру. Контраст кольорів символізує протиріччя і парадокс як хрущовської
ери, так і самого колишнього Першого секретаря ЦК КПРС.
Підсумок заняття.
Оголошення оцінок, тим, хто були «дійовими особами». У решти студентів —
перевірка виконання проблемних завдань уроку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
