.

Угорщина в ХІ – ХV століттях (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2427
Скачать документ

Реферат на тему:

Угорщина в ХІ – ХV століттях

Виникнення і розвиток Угорської ранньофеодальної держави в ХІ – ХІІ ст.

Венгри (мадьяри) належать до фіно-угорської мовної групи. Жили вони у
передгір‘ях Південного Уралу, де об‘єднались в союз семи племен,
кочували в причорноморських областях. Під натиском печенігів в кінці ІХ
ст. венгри рушили на захід і завоювали дунайську рівнину, заселену
слов‘янами та іншими етнічними групами – залишками східно-германських
племен аварів. У Х ст. вони перейшли до осідлого землеробства і
скотпрства. Багато що в агрокультурі угорці запозичили у слов‘ян.

В першій половині Х ст. угорці здійснили грабіжницькі походи в сусідні
країни – Німеччину, Північну Італію, Східну Францію. Тільки після
поразки на Лесі (Леха) у 955 р. їх набіги припинились. У Х ст. під
впливом підкорених народів в угорців почали розвиватися класові
відносини, піднялась князівська влада. Цьому сприяло і прийняття
християнства. Князь Іштван з роду Арпадів об‘єднав під своєю владою всі
мадьярські області і близько 1000 р. із згоди папи Сільвестра ІІ прийняв
королівський титул. Він завершив християнізацію мадьяр.

Країна була поділена на судово-адміністративні округи – комітати, на
чолі яких стояли ішпани (слов‘янське жупани). Вони збирали податки для
короля і від його імені здійснювали владу. Ішпани селились в замках і
мали в своєму розпорядженні гарнізони кінних воїнів.

В ХІ ст. в Угорщині вже склались феодальні відносини. Найбільшим
землевласником був король, який володів величезним доменом, єпископства
і монастирі, були і світські феодали.

Значну частину населення складали вільні селяни. Найбільш експлуатовані
– серви і лібертіни – вільновідпущеники і їх нащадки, які несли панщинні
повинності. В королівських помістях було багато замкових людей –
посаджених на землю воїнів, які виконували натуральні повинності на
користь короля. Чисельною була верства королівських міністеріалів –
удврників, які несли двірцеві служби.

Повстання селян проходили під гаслом відновлення старих порядків і
язичництва. Ці повстання використала родова аристократія, позбавлена
влади. У 1041 р. в результаті народного повстання був скинутий король
Петр, син венеціанського дожа і сестри Іштвана, і на престол став Аба
Шамуель, один із нащадків родових старійшин, який хотів відновити
общинну власність на землю. Багато представників феодальної знаті були
страчені. Феодали закликали в країну германського імператора Генріха
ІІІ, який придушив повстання. Аба Шамуель був захоплений в полон і
страчений. Споба відновити на престолі Петра викликала ще одне повстання
(запросили Андрія з Києва). Король Белла І змушений був у 1061 р.
скликати народні збори з представників міст і сіл і скоротити податки.
Він же наніс поразку повсталим. В країні були відновлені католицька віра
і феодальні порядки.

У ХІІІ ст. оформилися класи феодального суспільства, поширилась грошова
рента. Але селяни ще мали право переходу.

Все більше посилювалася феодальна знать, слабшала влада короля. Король
сам роздавав землі із свого домена і привілеї. Особливо багато
пожертвувань зробив Ендре ІІ (1205 – 1235).

Посилення знаті викликало невдоволення дрібних дворян, які домагались
зрівняння в правах із знаттю і захисту від її свавілля. Скориставшись
поразкою короля у війні за Галицьку Русь і народними повстаннями,
дворянство у союзі з однією з груп знаті змусили Ендре ІІ підписати у
1222 р. Золоту буллу (указ із золотою печаткою), що закріпляла
дворянські привілеї. В ній містилися обіцянки берегти вольності всіх
вільних людей. Король обіцяв щорічно скликати сейм, в якому могли вільно
брати участь великі і дрібні феодали. Дворян не можна було кинути у
в‘язницю “на догоду магнатам”. Дворянство і духівництво звільнялись від
податків. За участь у воєнних походах за межі держави король був
зобов‘язаний сплачувати винагороду. Представникам королівської влади
заброрнялось вступати на територію дворянських володінь без запрошень.

Золота булла нагадувала Велику хартію вольностей англійських баронів і
рицарства. Остання її стаття була буквально тотожною. Декларувалося
право феодалів на опір королю, якщо він порушить дані обіцянки. Але
Золота булла, на відміну від Великої хартії вольностей, не надавала
жодних прав городянам. У 1235 р. була видана нова булла, що стверджувала
привілеї вищого духівництва.

У ХІІ – ХІІІ ст. Угорщина стала сильною державою. На заході вона
стримувала натиск Священної Римської імперії, а на сході сама була
загарбником. В ХІ ст. вона підкорила Трансильванію, Захопила Закарпаття,
воювала за Галицьку Русь. У 1105 р. король Кальман підкорив Хорватію і
об‘єднав її з Угорщиною. Була встановлена верховна влада над
далматинськими містами, які зобов‘язались платити данину. А зіткнення з
Візантією закінчилось поразкою і певний час Угорщина платила їй данину.

Боротьба з печенігами і половцями зближала Угорщину з Руссю. Були
укладені династичні шлюби. Однак, міцний союз не склався.

У 1241 – 1242 рр. – монголо-татарська навала. Король Белла ІУ відкинув
вимоги Бату-хана. Три колони монголів обрушились на Угорщину. Заклики
про допомогу до імператора ні до чого не привели. Угорське військо було
розбите на р. Сайо (Шайо). Король з двором втік у Далмацію. Монголи
зруйнували столицю Пешт та інші міста Угорщини.

У другій половині ХІІІ ст. Угорщина вступила в період роздробленості.
Король зберігав лише формальне верховенство. Магнатські сім‘ї стали
володарями земель. У Задунав‘ї панувало графське сімейство Наметуйварі,
в Словаччині – Чаки, на сході – Аба і Борша. Король Ласло ІV навіть
намагався боротись з магнатами, спираючись на кумак (половців), але був
захоплений у полон. При останньому з Арпадів – Ендре ІІІ (1290 – 1301) в
країні панувала анархія.

У ХІV – ХV ст. в економіці Угорщини спостерігається прогрес. Поширюється
трипілля. Вирощують виноград. Продукція йшла на зовнішній і внутрішній
ринки.

За законом 1351 р. була введена нова повинність – дев‘ятина. Введена
була і панщина. Правове становище селян погіршилось. Перехід – лише з
дозволу господаря.

Багато феодалів мали судове право – “право меча”.

Пасивний опір селян – втечі, відмова виконувати повинності, але були і
збройні виступи. Певне поширення мав гуситський рух.

У 1437 – 1438 рр. вибухнуло повстання у Східній Моравії і Трансильванії.
Центром стало місто Бобильна. За взірцем таборитів вони робили спроби
усуспільнити майно. Однак, селяни не створили боєздатної армії і
потерпіли поразку. У 1449 р. у Словаччині вибухнуло повтання “братчиків”
під проводом Петра Аксамита. Угорські феодали придушили його.

У ХІІІ – ХІV ст. угорські міста переживали господарське піднесення.
Найбільшими були Буда, Пешт, Естергом. У ХІV ст. з‘явились цехи. Почала
розвиватись гірнича справа – дорогоцінні метали і мідь. Цьому сприяла і
королівська влада. У 1327 р. Карл-Роберт оголосив гірничу регалію
королівською прерогативою.

В містах патриціат був німецьким. Ремісничу масу складали угорці. У
більшості міст – самоуправління. У ХІV – ХV ст. в ряди патриціату почали
проникати угорці. У 1439 р. городяни Буди винищили більшу частини
німецького патриціата. Влада перейшла до угорських баронів.

Піднесення міст сприяло посиленню і централізації держави.

Період міжцарювання закінчився у 1308 р. обранням на престол родича
Арпадів Карла-Роберта Анжуйського з Неаполітанського королівства. З
цього часу утвердився принцип обрання королів сеймом.

При Анжуйській династії королівська влада посилилась. Спираючись на
дворян і міста, Карл-Роберт (1308 – 1342) і Людовік (Лайош) І (1342 –
1382) приборкали магнатів. У країні настав внутрішній спокій, економічне
пожвавлення.

В Угорщині склалась станово-представницька монархія. Хоча королі
Анжуйської династії правили з допомогою Державної ради, але змушені були
час від часу скликати сейм. З 1351 р. в сеймі почали засідати рядові
дворяни, а з початку ХV ст. – важливі постанови, оголосивши недоторканою
дворянську земельну власність і обмеживши перехід селян.

Королі Анжуйської династії знову приєднали Хорватію і Далмацію. Над
Молдавією І Волощиною був встановлений протекторат. Лайош І намагався
об‘єднати під своєю владою Угорщину і Неаполітанське королівство, але
його походи на південь Італії закінчились поразкою.

Недовгою виявилась і династична унія з Польщею, укладена в 1370 р. Після
смерті Лайоша І вона розпалося.

У кінці ХІV ст. – знову смути. Король Сигизмунд (Жигмонд) в умовах
зіткнення різних груп змушений був робити магнатам великі поступки, щоб
заручитись підтримкою. Зате він у 1411 р. був обраний на престол
Священної Римської імперії. У 1396 р. Жигмонд здійснив хрестовий похід
проти турок, в якому брали участь німці і хрестоносці з інших країн. Але
під Нікополем хрестоносці були розбиті, Жигмонд ледве уник полону.

Була укладена унія з Польщею. На Угорський престол був запрошений
польський король Владислав ІІІ. Він проголосив новий хрестовий похід
проти турок, але під Варною у 1444 р. польсько-угорське військо було
розбите турками, а король Владислав ІІІ загинув.

Дрібні і середні дворяни об‘єднались навколо центральної влади. У 1446
р. правителем був обраний полководець Янош Хуньяді. Він ліквідував
магнацькі ліги, створив ополчення з дворян і городян і в 1456 р. наніс
поразку туркам біля Белграда. Це затримало просування турок.

Становище Угорщини ще більш зміцніло при сині Яноша Хуньяді Матіаші
Корвіні (1458 – 1480) обраному сеймом на престол. Він створив постійну
найману армію і зміцнив судовий аппарат. В Угорщині оформилась станова
монархія. В сеймі засідали і представники міст. З міст брались немалі
податки. Матіаш Корвін зумів розширити Кордони Угорщини. До неї були
приєднані Моравія і Сілезія (захоплені у Чехії), Автсрія і Штірія
(захоплені у Габсбургів). Однак після Матіаша Корвіна, коли престол
зайняли польські Ягеллони – Владислав, а потім Людовік, знову почалось
повстання магнатів.

Погіршилось становище селян. Приводом для їх виступу став збір ополчення
проти турок. Весною 1514 р. папа Лев Х очолив хрестовий похід. Учасникам
обіцяв пільги, в т.ч. звільнення від особистої залежності.

Зібралось 40 тис. куруцій (хрестоносців) з селян і бідноти. На чолі –
дворянин з Трансильванії Дьердь Дожі. Куруци не пішли проти турок, а
підняли повстання. Дожі створив сильну армію. Куруци захопили ряд міст і
оголосили Угорщину республікою без станових привілеїв.

Але при облозі Темешвара куруци потерпіли поразку. Поранений Дожі був
схоплений і страчений після тортур – спалений на розпеченому троні. 7
тис. селян були страчені. Восени 1514 р. зібрався “Дикий сейм”, що
позбавив селян права переходу з збільшив повинності. Селянам було під
страхом смерті заборонено носити зброю.

Це послабило обороноздатність Угорщини проти турок. У 1526 р. в битві
при Мохачі турецька армія Сулеймана розбила чесько-угорське військо.
Південно-східна Угорщина відійшла до турок, західна – до Австрії, а
Трансильванія визнала залежність від Османської імперії. На століття
була втрачена незалежність.

Список літератури:

Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. –
М., 1983.

Всемирная история. – М., 1957.

Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в
средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к
80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.

Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ.
– М., 1985, 1986.

Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М.,
1988.

Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. –
М., 1976.

Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв.
– М., 1985.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.

Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения
в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ
вв.). – Ленинград, 1990.

Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020