Реферат
На тему:
Участь Словаків у революції
1848-1849 рр.
Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці
Габсбурзької монархії, захоплено зустріли “штурівці” (так. називали
молоду генерацію словацьких політиків) й інші представники національного
руху, які вбачали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені
програмні вимоги.
Позицію словацьких громадських діячів у ході революції 1848—1849 рр.
багато в чому визначала політика Відня та Будапешта. Ця позиція
безпосередньо залежала від протистояння угорських революційних сил і
габсбурзького уряду, а також визвольних змагань інших народів як в
Угорському королівстві, так і в усій Австрійській імперії.
Для розвою словацького національно-визвольного руху в цей період
вирішального значення набуло цілковите ігнорування угорським
революційним проводом національних прагнень не тільки словаків, а й усіх
інших народів Угорського королівства.
Ухвалення угорськими Державними зборами “закону про незалежність
Угорщини” призвело до посилення політики мадяризації, яка проводилася
під гаслами єдиної угорської нації. Всі інші народи королівства не
дістали жодних гарантій забезпечення їхніх національних прав. Навпаки,
угорські революціонери, очолювані Л. Кошутом, мали наміри розбудовувати
моноетнічну державу. Мадярські революціонери на цьому й зупинилися,
оскільки не вбачали ніякого сенсу в продовженні та поглибленні
демократичних реформ в Угорському королівстві. До того ж, словацька
національна програма мала принципові розбіжності з мадярською не тільки
стосовно національного питання, а й соціальних перетворень і перспектив
демократизації політичної системи.
Певний радикалізм словацьких національних сил випливав з соціальної
структури суспільства. Більшість словацького населення становило
селянство, але провідну роль у революційних подіях відігравали
нечисленна словацька шляхта й інтелігенція. У цій ситуації було
природним опозиційне ставлення більшої частини словацького суспільства
як до проявів мадярського націоналізму, так і до соціально мотивованого
економічного гегемонізму, який демонструвала угорська шляхта.
Найважливішими подіями періоду революції в словацьких землях стала
розробка “штурівцями” національної програми “Вимоги словацького народу”™
її затвердження 11 травня 1848 р. на багатотисячних зборах у
Ліптовському Св. Мікулаші. Словацьке зібрання ухвалило також петиції до
австрійського імператора та уряду революційної Угорщини, в яких
містилися такі вимоги: визнання самобутності й національних прав
словацького народу; запровадження словацької мови в державних установах
та системі освіти; створення Словацького сейму та скасування кріпацтва
без поділу і повернення землі поміщикам; запровадження загального
виборчого права; демократизація громадського та політичного життя.
Революційний уряд Угорщини відхилив петицію зі словацькими вимогами, а
на її авторів видав ордери на арешт. Л. Штур, М. Годжа, Й. Гурбан мусили
залишити Словаччину й переїхати до Праги. В Чехії вони брали участь у
підготовці та проведенні Слов’янського з їзду.
Слов’янський з’їзд ухвалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з
передумови збереження цілісності Угорщини. Словаків та інші народи
королівства мадяри мали визнати рівноправними й дозволити скликати
національні сейми; організувати систему освіти словацькою (рідною) мовою
викладання — від початкових шкіл до університету. Також висувалася
вимога демократичних свобод.
Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л. Штура
переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією
були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою
організації спільних збройних виступів проти угорських властей.
Наприкінці серпня 1848 р. у Відні виник словацький добровільний збройний
загін, який очолили чеські військові Ф. Зах та А. Влоудка.
З ініціативи Л. Штура та його прихильників 16 вересня 1848 р. у Відні
було засновано Словацьку національну раду яка виступила з вимогою про
надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства. У досить
складній політичній ситуації словацький загін у вересні 1848 р. перетнув
кордон Угорщини і зайняв місто Міява у Західній Словаччині. Але після
кількох боїв угорські гвардійці наприкінці жовтня витіснили словацький
загін до Моравії.
Для придушення угорського революційного руху до Угорщини в середині
грудня 1848 р. була спрямована австрійська армія під командуванням
фельдмаршала А. Віндішгреца. Словацька національна рада, підтримуючи
Габсбургів, організувала другий похід добровільного загону словаків (2
тис. вояків) проти угорців. Наступ здійснювався двома напрямками. Перший
загін словаків наступав у напрямку Тєшин—Жиліна й незабаром оволодів
північною частиною Середньої та Східної Словаччини. Другий загін
взаємодіяв з австрійськими військами в Південно-Західній Словаччині.
Проте, незважаючи на участь Відня у воєнній операції проти революційної
Угорщини, розв’язати “словацьке питання” так і не вдалося.
Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському
королівстві габсбурзький уряд навіть не згадував про автономію чи інші
вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної
ради імператорові Францу Йосифу І була подана петиція, в якій містилася
вимога надання Словаччині автономії на основі етнічного принципу в
складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використала перемогу
над революційною Угорщиною лише для зміцнення власних позицій, а
політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими
землями так і залишилася гаслом до Першої світової війни.
ЛІТЕРАТУРА
Историография истории южных и западных славян. Москва, 1987.
История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1959. Т. 2.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Краткая история Венгрии. Москва, 1991. Краткая история Чехословакии.
Москва, 1988.
Кузьмин М. Н. Школа и образование в Чехословакии. Москва, 1971.
Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения.
Москва, 1988.
Освободительное движение народов Австрийской империи. Период утверждения
капитализма. Москва, 1981.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
