Реферат на тему:

Сталін І.В. (Джугашвілі)

Вступ.

Пережити свій час дано небагатьом. Один серед них – Сталін. Ще довго не
стихатимуть суперечки про його роль в нашій історії, що супроводжуються
епітетами, забарвленими і ненавистю і шанобою, і смутком, і вічним
подивом. Так не інакше, на долі Сталіна ми ще раз переконуємось, що,
зрештою, влада великих ідей сильніша за владу людей. Якими б вони
титанами не здавались.

Спроба створити портрет Й.В. Сталіна – чи просто екскурс у недалеке
минуле. Не можна забувати про процеси історії, які все більше
віддаляють нас дистанцію часу, продовжують впливати і довго впливатимуть
як на сьогодення так і на майбутнє. А воно часто значно ближче, ніж
дехто вважає.

Зрозуміти особистість Сталіна сьогодні надзвичайно важко, так як
література, в якій містяться описи політичної діяльності та самої особи
Сталіна, описують одні і ті ж події в різному трактуванні. Часто можна
зустріти непогодженість в самій біографії вождя, в його революційній
діяльності та особистому житті. Мимовільно, у деяких авторів, виникає
питання: може І.В. Джугашвілі і І.В. Сталін – це різні люди !

Але щоб все це зрозуміти, необхідно згадати, що в 1988 – 1989 рр. В
Радянському Союзі існувала цензура, без дозволу якої не вийшла в світ
жодна публікація. А також одразу після революції І.В. Сталін починає
виявляти документи про самого себе, витягати їх із місцевих архівів і
обмежувати до них доступ в Москві. Сам він вписував в свою “коротку
біографію” неіснуючі факти і незаслужені оцінки.

З цих та інших причин, особа Сталіна залишається оточена таємницею та
великою кількістю загадкових фактів. Тому створення портрету І.В.
Джугашвілі (Сталіна) містить в своїй основі деякі перешкоди, в зв’язку з
неузгодженістю деяких фактів, спогадів чи думок.

Соціально – психологічний портрет І.В. Джугашвілі (Сталіна)

При описі соціально – психологічного портрету Сталіна, слід приділити
значну увагу дитячим і юнацьким рокам. Справедливо вважаючи, що основні
риси особистості формуються в дитинстві і юності. Як відмічає в своїй
книзі про Сталіна П. Улам, саме бідність і суворе дитинство Сталіна
залишили невиправлений слід на усьому його житті перетворивши його дуже
рано в недовірливу і грубу людину, без сентиментальностей, що погано
володіла російською мовою, яка страждала від комплексів неповноцінності,
і амбіційності. (3; 14(

Уже з дитинства Сталіну була властива впертість і прагнення переважати
над своїми ровесниками. Він не відрізнявся великими здібностями, але був
впертий і багато читав. Невеликого зросту і фізично слабкий, Сосо не
міг розраховувати на успіх в хлопчачих бійках і боявся бути побитим. Він
швидко став скритим і мстивим, і все життя не долюблював високих і
фізично міцних людей. Устремління до слави рано оволоділо розумом і
почуттями Сталіна. Але він був бідний, вважався гіршим і розумів, що
бідний грузинський юнак із маленького провінційного міста небагато зможе
досягти в царській Росії.

Окрім того сім’я Джугашвілі почала розпадатись, що також мало свій вплив
на Сосо. Він все більше і більше був відданий сам собі. І чим менший був
вплив сім’ї, тим сильнішим ставав вплив вулиці.

Сосо переніс віспу, в результаті чого лице і руки в нього залишились
рябими, також відомо, що Сталін мав дефект лівої руки, причини
виникнення якого мають кілька версій.

В будь-якому випадку з шести років Сосо став втрачати здатність грати в
деякі дитячі ігри. А оскільки з дитинства він був схильний до лідерства,
це не могло не зачіпати його дитяче самолюбство, і, можливо, являлось
однією з причин його постійних конфліктів з ровесниками.

Все це сприяло формуванню у нього деякої відчуженості по відношенню
ровесників, озлобленості і жорстокості по відношенню до образників.

До того ж необхідно додати, що протягом століття Грузія була ареною
безмежних воєн. Тому виховання жорстокості було невід’ємною частиною
суспільного виховання.

Вихованню жорстокості сприяли і деякі дитячі ігри. Багато ровесників
Сосо мали рогатки і самопали. Мав їх і Сосо. По спогадах сусідки, він
дуже любив вбивати пташок.

Вплив на формування особистості Йосифа, мав його батько. Товариш по
школі розповідав як Віссаріон своїм грубим відношенням до дружини і сина
та жорстокими побоями “… виганяв із серця Сосо любов до бога і людей,
і сіяв відразу до власного батька”. (4, 626(

Рабське становище грузинської жінки в сім’ї наклало на нього свій
відбиток на все життя. Сталін пізніше визнав програму яка вимагала
повного рівноправства жінок, але в особистих відносинах назавжди
залишився сином свого батька, і дивився на жінку як на нижчу істоту, що
призначена для необхідних, але обмежених функцій.

В духовному училищі Сталін навчився добре писати на російській мові, але
вільно говорити не міг так і до кінця свого життя. По російськи він
говорив тихо і повільно. Тому в революційному середовищі , де ораторські
здібності цінилися особливо високо, Сталін постійно почував відчуття
неповноцінності.

Семінарія повпливала на Сталіна двосторонньо: там був строгий режим і
дисципліна тому вона виховувала не тільки вірних слуг режиму і церкви,
але й революціонерів, а з іншої сторони вона мала інше відношення: вона
розвинула і раніше властиву йому хитрість і грубість. Догматизм і
нетерпимість, характерні для його статей і виступів, стиль також склався
не без впливу церковної освіти. В книзі “Тільки один рік” дочка Сталіна
писала: “Церковна освіта була єдиною системною освітою, отримана моїм
батьком. Я переконана, що церковна школа де він провів в загальному
більше 10 років, мала величезне значення для характеру батька на все
його життя, підсилюючи і укріплюючи вроджені якості. Релігійного почуття
у нього ніколи не було. Безкінечні молитви, насильницьке духовне
навчання могли викликати у молодої людини ні на хвилинку не віруючої в
дух, в бога, тільки зворотній результат: крайній скептицизм до всього
“небесного”, “піднесеного”. Результатом став навпаки, крайній
матеріалізм, цинічний реалізм “земного”, “тверезого”, практичного і
приниженого погляду на життя. Замість духовного досвіду він розвинув в
собі зовсім інше, близьке знайомство з лицемірством, дволикістю, таким
характерним для немалої частини духовенства, яка вірує лише зовнішньо,
тобто не вірує взагалі. Із свого семінарського досвіду він зробив
висновок, що люди нетерпеливі, грубі, обманюють свою паству і тим
тримають її в руках і на кінець мають багато слабкостей.
Нетерпеливість, нездібність погодитись з протилежною думкою, якщо вона
очевидно більш здорова, я відношу в ньому також за рахунок досвіду,
винесеного з семінарії, де вихованням прививалась фанатизм і
нетерпеливість”. (3; 17(

Уже в роки навчання товариші відмічали у Йосифа схильність знаходити в
інших тільки погані сторони і з недовірою відноситись до безкорисних
прагнень. Він вмів грати на чужих слабкостях і зводити своїх суперників
лобами.

Сталін не просто пробився до трону, але й зумів в значній мірі створити
його для себе. У нього були видатні здібності, які дозволяли саме йому
усунути суперників осідлати процес перетворення безконтрольної влади
партії в абсолютну особисту владу. Ніхто не може заперечити ці
специфічні технологічні здібності Сталіна як апаратника – закулісні
заговори, демагогія, уміння очікувати, безпідставна недовірливість,
примітивне, але саме тому досягавши цілі, підступності, безвікова
пам’ять виносливість, необмежена самовпевненість, “східна”
непроникливість, знання простих людських слабкостей, природний
практичний розум, чітко відпрацьований імідж, відсутність будь-яких
обтяжливих для політика прив’язаностей, погрішностей і принципів (4;
12(.

Овації на славу собі Сталін заохочував і, інколи розстрілював тих, хто
мало йому аплодував. Сталін насолоджувався власною владою. Він проявив
особисту мстивість, злопам’ятство, садизм і інші темні пристрасті,
властиві його натурі. І при цьому не врахував жодні класові інтереси і
діяв, інколи навіть наперекір цим інтересам – виявляючи виключно
особисту жорстокість, особисту підступність і особисте прагнення влади.

Джугашвілі володів єдиною виключно геніальною здібністю. Він як ніхто
інший розбирався в людях і бачив їх наскрізь. І тому дуже вдало підібрав
кадри. Людей талановитих або самостійних він знищував і оточив себе
виконавцями, які ніяк не могли з ним конкурувати і боялися його більше
за вогонь. Крім цього добре розбираючись в людях, він вмів так їх
розставляти і стравлювати їх між собою, що в кінцевому рахунку не йшло
на користь йому самому.

Сталін вмів зачарувати людей своїми манерами. Вмів зберігати маску
непроникності, за якою приховувалось щось непередбачене.

Сама влада його приваблювала як гра людськими життями. Сталін любив
заманювати свою жертву з почестями і в той же час інколи трохи страшно
вибиваючи її з рівноваги. Перед тим як розстріляти, він не понижував, а
підвищував людину на посаді, створюючи оманливе відчуття, що все добре.

В грі з людиною і над людиною Сталіну важливо було надати своїй владі
недосяжну загадковість, велику ірраціональність, але Сталін її ще
згущав, театралізував(4; 120(.

Сталін — це людина, збочена владою, але як ніхто розуміючий природу
влади. І один з самих основних гвинтів Сталінської влади – таємниця якою
він себе оточив. Тому Сталін був не просто безжалісний диктатор, але і
свого роду гіпнотизер, що зумів поставити себе на місце Бога і видушити
з людей відповідне відношення. Сталін розумів, що влада повинна бути
таємницею, і цією таємницею ніби оточений культ Сталіна звідси і
відчуття, що Сталін все знає і все бачить.

В книзі Ж. – Ж. Марі “Сталін” можна прочитати: “Коба не володів такими
костями, що дозволяли керувати малиновим заворушенням, ораторськими
здібностями, живістю думки, широтою погляду, почуттям завтрашнього дня,
ентузіазмом. На кінець, коли маси підвищують на мить своє повсякденне
існування, щоб зробити свою історію, Сталін, холодна і скрита натура,
губився. Здібний до закулісних маневрів він бентежився… Коба і
революція не знали один одного”(3; 18(.

Але не можна так стверджувати. Так, Сталін не був трибуною революції,
він не володів живістю думки, але революція розкрила багато сторін
Сталінської натури, і він приймав участь в багатьох її важливих подіях,
хоча і надавав перевагу діяти не на першому плані.

Не маючи ораторських здібностей, Сталін без сумніву володів
організаторським талантом. Чисельність більшовицьких партій, що росла з
місяця в місяць з виключною швидкістю є свідченням цього.

До 40 – 45 рр. Сталін суттєво змінився. Він тримався дуже впевнено, але
просто і дещо грубувато. Дружина видатного радянського дипломата А.А.
Йоффе, писала: “Тримався Сталін простаком, славним малим. Дуже
комунікабельний, зі всіма на дружній нозі, але не було в нього жодного
правдивого жесту… Взагалі Сталін був рідкісний актор, здібний кожного
разу, за обставинами, змінювати маску. І одна з улюблених масок була
саме ця – простий, добрий хлопець без претензій, що не вміє приховувати
своїх почуттів” (3;67(.

З часом його лицемірство стало його другою натурою, і кожна маска,
здавалось органічно виражена його сутність. То він грав роль звичайного
хлопця, то старого виконавця партій – честі, то – всемогучого Вождя.
Сталін вживався в кожну роль настільки добре, що починав сам вірити в
новий образ.

відмовившись від узагальнень.

В своїх спогадах Б. Бажанов змальовує правдоподібний портрет Сталіна:
Сталін мстивий, підозрілий, грубий, у нього немає будь-яких стримуючих
моральних принципів. Він умілий і хитрий інтригант, надзвичайно скритий
і добре володіючий собою. На ньому завжди простий костюм, і він веде
дуже простий спосіб життя. У нього немає тяги до розкоші або до благ
життя… Людина сильної волі, він одночасно і надзвичайно обережний, а
інколи нерішучий. Він часто не знає як бути і що робити в складних
політичних обставинах, але вміє не показувати свою не рішучість і не
рідко надає перевагу йти за подіями, ніж ними керувати. Жінками Сталін
не цікавився. Ним володіла одна всепоглинаюча пристрасть до влади, але
він терпеливий і вміє очікувати, перш ніж нанести удар по своїм
політичним конкурентах. Від природи він не дурний, і не обмежений
здорового глузду(3; 69(.

Щодо цілей та намірів Сталіна, то необхідно зауважити, що він не просто
“висувався” Леніним, але й сам активно намагався висунутись в “фігури
першого класу”, використовуючи підтримку Леніна. Сталін вичікував коли
стане в нагоді його уміння “натискати” і його майстерність політичної
інтриги. Сталін був мовчазним навіть тоді, коли знаходився у невеликому
колі знайомих. Але він вмів надавати своїм коротким реплікам особливого
значення.

На його меті був процес деформації внутрішньопартійної демократії: крок
за кроком йшло взаємне відчуження “верхів” і “низів”, паралізувався
взаємний зв’язок, закінчилось соціалістичне вивчення місцевих партійних
організацій, сформувалися стереотипи, що викликані створити в суспільній
свідомості культ вождя, втлумачити віру в його зверхлюдські здібності.

Таким чином, створювались передумови для розквіту культу особистості
Сталіна, для утвердження режиму одноособової влади. Єдиновладдя Сталіна
складало вершину айсберга, що отримав назву директивно-репресивний,
адмістративно-командної системи керування(7; 5(.

Троїцький так характеризує особистість Сталіна: “Ті, хто судив по
звичайним буденним проявам про діяльність Сталіна… бачили з однієї
сторони його значимість, а з іншої сторони, ніяк не могли визнати його
інтелектуального авторитету… Він був більше інших наділений волею і
честолюбством, але він не був ні розумніший інших, ні освіченіший інших,
ні красномовніший. Він не володів тими якостями, які приваблюють
симпатії. Але природа щедро наділила його холодною настирливістю і
практичною смикалкою. Він ніколи не підкорявся почуттям, а завжди вмів
підкорити їх підрахунку…

Воля господарювання над іншими була основним гвинтиком його
особистості… (2; 250(.

На перше місце серед якостей які вивели Сталіна в число великих діячів
національної та світової історії, слід поставити більшовизм в
Ленінському розумінні його слова. Зараз цим словом прийнято позначати
схильність до насильства, диктаторськими методами. А тоді, під
більшовизмом розумівся комплекс якостей, основою якого було активне
життя, відданість інтересам робочих і ненависть до гнобителів, повне
підкорення себе революції і вимогам партії, принциповість і
безкорисність. Сталін був типовим більшовиком. На більшовизмі був
заснований його авторитет і його культ.

Другою характерною рисою є безжалісна воля. Його вольовий тиск на людей,
людей історичні процеси, а швидше всього переобрати самого себе, свої
слабкості – не терпіли меж. Добре знаючи важливість вірного рішення
Сталін йшов до його прийняття повільно, обережно. Не зважаючи, всіх
вислуховуючи, приховуючи і змінючи свої помітки, але після прийняття
рішення змінювався. Він виходив з того, що абсолютно вірних рішень не
буває, але достатньо вірне часто губиться його переглядом по будь-якій
причині і без причини.

У Сталіна – людини, заглибленої в себе, практично не було справжніх
друзів, в своїх думках і справах він нагадував самотнього слона.
Політичні розрахунки, емоційна сухість і моральні глухоти, не дозволили
йому придбати і зберегти друзів. Сталін володів живим і не спокійним
темпераментом. Він запитував себе і інших, полемізував – сам з собою і
з іншими(2; 257(. У нього була пристрасна натура з багатьма обличчями,
причому кожне з них настільки переконливе, що здається, що він ніколи не
удавав, а завжди відкрито переживає кожну із своїх ролей.

Джимаса пише: “Сталін – нервова, розумна, добре усвідомлюючи свою
значимість, але скромна в житті людина… Замкнутість і підступництво
Сталіна створювали видимість характеру холодного і нечутливого.
Насправді він був людиною сильних бурхливих емоцій, хоча і це, звичайно,
перебувало в підпорядкуванні у наміченої цілі… Він володів видатною
пам’яттю: безпомилково орієнтувався в характері літературних персонажів
і реальних осіб, пам’ятав масу обставин не помилявся визначаючи сильні і
слабкі сторони окремих держав і державних діячів. Того, що він
приховував свою неосвіченість або соромився її, помітно не було. Якщо і
ставалось, що він не повністю розбирався в суті якоїсь розмови, то
насторожено, нетерпеливо очікував коли зміниться тема…” (2; 260(.

При розгляді особистості Сталіна, заслуговує уваги особливий службовий
стиль, який поряд з іншими обставинами зіграв свою роль в тому, що його
діловий авторитет був виключно високим. І.С. Ісаків пише: “Важко
сказати, чи був він стриманий взагалі, мабуть ні. Але оболонку цю він
давно надів на себе як шкіру, з якою звик до такої степені, що вона
стала його другою натурою. Це була не просто стриманість, це була
манера, повадка, настільки чітко відпрацьована, що вона сприймалась як
природне. Але насправді в ній був розрахунок на те, щоб не показати
нікому про, що він думає, не дати вгадати своїх думок, не дати нікому
скласти попереднє уявлення про те, що він може вирішити, це з однієї
сторони, з іншої повільність, паузи які були пов’язані з бажанням не
сказати нічого такого, що прийдеться забирати назад, не сказати нічого з
запалу встигнути зважити кожне своє слово. Необхідно, сказати, що він
зберіг цю стриманість і потім, серед перемог. Коли люди навколо нього
були збуджені цими перемогами. Він був просто дещо веселіший, частіше
жартував, посміхався, але до цього і зводились, мабуть, зміни в його
поведінці. Коли він говорив, він вмів чудово приховувати себе і свої
думки… Міміка його була надзвичайно скупою: він не робив підкреслено
– проникливого виразу обличчя, але його обличчя було спокійне. Окрім
цього він любив ходити так, щоб присутні не бачили його обличчя, а так
як він сам вибирав ті моменти, то це теж допомагало йому приховувати
свої почуття та думки. По його обличчю неможливо або майже неможливо
було вгадати напрямок його думок. І в цьому був зміст, тому що мисливців
вгадати його думки було багато, він знав це, знав і міру свого
авторитету, а також і міру того підлабузничиства, на який здатні люди,
що намагаються йому підтакнути. Тому він був обережний, особливо тоді,
коли мова йшла про питання, яке йому відносно мало було знайоме і він
хотів дізнатись в дрібницях людські думки. Вислуховуючи людей і
вислуховуючи різні думки, він можливо перевіряв себе і коректував…
коли він був у доброму настрої або щось його смішило, він посміхався.
Але посміхався стримано, і навіть цю скупу посмішку прикривав рукою і
трубкою” (2; 266(. Таким в службовому спілкуванні був цей диктатор.

Політичній кар’єрі І.В. Сталіна звичайно сприяли деякі його риси, які
вже були вказані вище. Але поглянемо як про це писав Л.Д. Троїцький:
“Ленін цінив в Сталіну характер: твердість, витримку, впертість,
частково і хитрість як необхідну якість в боротьбі” (5; 614(. Л.Б.
Красин відмічав, що у Сталіна була “диявольська смикала і хитрість
помножена на обережність”. Обережність і підтримку як необхідні якості
для лідера, що дозволяє не піддаватися почуттям і не втрачати голово в
самих критичних ситуаціях, відмічали і інші сучасники. А от спогади Н.
Н. Жорданії : “Коба був… завжди спокійний, замкнутий, навіть голосу не
підвищував, на зневажання одразу не реагував, але не забував і чекав
зручного моменту, щоб відплатити за все” (5 ; 614(.

Але були більш важливі організаційні здібності І. В. Сталіна, які
змушені були визнати навіть його політичні конкуренти. Від всіх інших
більшовиків, — пригадував Р. Арсенідзе, — Коба відрізнявся безумовно
великою енергією, тривалою працездатністю, безмежною пристрастю до
володарювання, а основне своїм величезним і своєрідним організаційним
талантом” (5; 615(.

Очевидно, що у Сталіна, окрім негативних рис були і якості, котрі
виділили його серед керівників першого ешелону. До моменту відходу В. І.
Леніна від активної роботи Сталін очолював два наркомати –
національностей і робочо – християнську інспекцію, — а також був
генеральним секретарем партії. І саме після смерті Леніна навколо
Сталіна стали групуватись більшість членів партії, і саме з усіх членів
політбюро в ролі лідера виявився він. Авторитет Сталіна як політичного
діяча формувався демократичним шляхом.

Після того як у Сталіна практично не залишилось ні особистих суперників.
Ні серйозних політичних опонентів, коли курс, який проводився отримав
величезну підтримку і авторитет Сталіна був як ніколи високий, піднялася
хвиля репресій проти тих людей чиє революційне минуле було абсолютно
ідеальне і навіть проти тих на кого Сталін опирався раніше і міг би
опиратись потім. Можливо, з цього часу стали грубо виявлятись
психологічні особливості Сталіна, які приводили до періодичного
послаблення і посилення репресивного тиску, як засобу керування країною
і вести її в тому напрямку який Сталін вважав соціалістичним.

Своєрідними були стосунки Сталіна з дружиною і дітьми. “В своїй сім’ї, —
рахує Бажанов, — він тримав себе деспотом. Цілими днями він був високо
мірно мовчазний, не відповідаючи на питання дружини і сина” (4; 63(.

Про відношення І.В. Джугашвілі до сина в ранньому віці, можна судити на
основі спогадів М. Монаселідзе: “Якщо дитина починала плакати в той час,
коли він працював. Сосо нервувався і скаржився, що дитина заважає йому
працювати; але коли її годують – бувало – дитина і він заспокоїться.
Сосо цілував її, грався з нею. Ласкаючи сина він називав “пацаном”, і це
ім’я залишилось за ним до сьогоднішнього дня” (5; 253(.

Взагалі батьком Сталін був “особливим”: він “закаляв” молодого сина
димом і )брав свого річного сина із ліжечка, набирав повний рот диму із
трубки і пускав дитині в обличчя) і, навпаки відучував старшого сина
від диму з допомогою тих педагогічних прийомів, які використовував до
нього його батько.

Щодо дружини, то він був дуже до неї прив’язаний, але навіть після її
смерті не пом’якшився його характер.

Цікавість до особи І.В. Сталіна є великою і на сьогоднішній день. Ця
постать, яка оповита таємницею, ще довгий час залишається об’єктом
вивчення для дослідників.

Література.

Воякогонов Д.А. Тріумф і трагедія: політичний портрет І.В. Сталіна: у 2
кн. Кн..І. – К.; Політвидав. України, 1989. – 597 с.

Курашвили Б.П. Историческая логика сталинизма. М.: Билина, 1996, 287 с.

Медведєв Р.А. О Сталине и сталинизме. – М.: Прогрес, 1990. – 597 с.

Осмыслить культ Сталина: М.: Прогес, 1989. – 656 с.

Островський А. Кто стоял за спиной Сталина? – СПБ: “ «Издательский дом
«Нева»” ,М.: Изд-во “ОЛМА – ПРЕСС”, 2002, — 639 с.

Платонов О.А.Тайная история Росии. ХХ век. Епоха Сталина. – М.:
Москвитянин. 1997, 320 с.

Режим личной власти Сталина: К истории формирования /Под. Ред. Академ.
Ю.С. Кукушкина. – М.: МТУ, 1989. – 160 с.

Симонов К.М. Глазами человекав мого поколения. Размышления о И.В.
Сталине. – М.; Агенство печати новости, 1989, 320 с.

Похожие записи