Реферат на тему:
Соціально-політичний розвиток світу наприкінці XIX – на початку XX
століть
Розпочинаючи вивчення теми, слід звернути увагу на те, що для розуміння
тенденцій і закономірностей розвитку XX століття, пояснення глибоких
змін, що сталися в XX ст., велике значення має аналіз історії минулої
епохи в новій історичній ретроспективі, переосмислення трансформації
XIX ст. в світлі нового історичного досвіду.
Аналізуючи тему, слід зазначити, що за динамізмом свого розвитку XIX ст.
перевершило всі попередні століття. Головними досягненнями століття
стали: промислова революція, формування індустріального суспільства;
поява нових соціальних сил — буржуазії та робітничого класу; розвиток
нових політичних течій та становлення політичних партій; створення
системи буржуазних, національно-єдиних держав у Західній Європі; зміна
форми влади в цілій низці країн.
Методично буде правильним почати аналіз із розгляду проблеми завершення
процесу буржуазних перетворень у провідних країнах світу, висвітлення
їхнього соціально-політичного результату, а також із визначення сутності
промислової революції, яка розгорнулася в передових країнах Європи та в
США у 50—90-х роках XIX ст.
Про хід промислової революції свідчать темпи зростання світового
промислового виробництва з 3,18% у 1802—1812 pp. до 58,7% у 1900 p. З
70-х pp. XIX ст. почалося масове виробництво сталі, яке стало одним із
найважливіших показників промислової потужності країн. Разючі зміни
відбулися в галузі транспорту. Бурхливо розвивалася світова торгівля.
Суть процесів, які відбувалися, полягала в тому, що створювався
матеріальний базис нового буржуазного ладу. Буржуазна промисловість і
торгівля становили його підвалини.
Для розуміння теми ґрунтовного аналізу вимагає положення про роль
буржуазних революцій у Європі та США. Аналіз показує, що цикл буржуазних
революцій у Західній Європі закінчився переважно в 1848—1849 pp., хоча
процес вирішення поставлених ними питань тривав аж до 70-х pp. XIX ст.1
Першим і головним наслідком буржуазних революцій, що охоплюють цілу
історичну епоху, було те, що після їхньої перемоги в Західній Європі
створилася система буржуазних держав, головним чином національних.
Конкретно-історичного аналізу вимагає й другий важливий результат
буржуазних революцій — повалення феодально-абсолютистських монархій у
Західній Європі. Під ударами буржуазних революцій захиталися могутні
монархічні династії Капетингів (Франція), Гогенцоллернів (Німеччина),
Габсбургів (Австрія). Рух буржуазії проти феодально-абсолютистських сил
був у той період головним стрижнем, основою історичного процесу, його
об’єктивним змістом.
На основі вивчення фундаментальних наукових досліджень і узагальнень
можна зрозуміти суть третього історичного результату буржуазних
революцій — переходу від абсолютизму до буржуазної держави, від
необмеженої монархії, до буржуазної республіки.
Зробимо загальний висновок: буржуазні революції 1789—1870-х років у
Західній Європі були об’єктивно орієнтовані на встановлення й
утвердження провідного становища капіталістичного укладу щодо інших
укладів; стали механізмом стимулювання розвитку європейських держав;
спричинили зміни в політичних структурах влади; відкрили простір для
широкого розвитку продуктивних сил. Провідними державами світу в XIX ст.
були Велика Британія, Франція, США, Німеччина, Австро-Угорщина та Росія.
Згрупуємо ці країни за ознаками політичного устрою та визначимо загальні
та особливі риси їхнього розвитку.
Для Великої Британії, Франції та СШA спільною характерною ознакою
політичного розвитку був конституційний устрій, тобто виборні парламенти
визначали соціально-політичний розвиток цих країн.
Велика Британія пройшла найдовший шлях демократичної еволюції.
Наприкінці XIX ст. головними подіями, що характеризували розвиток
Великої Британії були: зміцнення демократичних традицій; три
парламентські реформи; розвиток громадянського суспільства та правової
держави.
У Франції шлях зміцнення буржуазної демократії, початок якому поклала
Велика французька революція, був досить тривалим та складним. Переломним
моментом на цьому шляху були події останньої чверті XIX ст. У січні 1875
року у Франції була прийнята конституція Третьої республіки, яка
остаточно вирішила питання про республіканську форму правління країною.
Детальніше вивчаючи еволюцію політичної системи Третьої республіки,
студентам слід звернути увагу на те, що Франція на кінець XIX ст. стала
більш демократичною державою, ніж Велика Британія і проаналізувати суть
цього явища.
Щодо США, то дослідження й аналіз їхнього розвитку логічно буде почати з
констатації того історичного факту, що вони стали першою державою світу,
створеною на суто буржуазних засадах. Американська революція, відома нам
як війна за незалежність 1775—1783 pp., була антифеодальною та
національно-визвольною, сприяла вільному та швидкому розвиткові
капіталізму в Північній Америці. Щодо політичних завдань, які стояли
перед країною, то стрижневими серед них були розробка та прийняття
конституції, формування на її основі владних структур, а також
роз’язання проблеми політичного устрою штатів, власне становлення
механізму американської федерації.
Зробимо наголос на тому, що конституція США акумулювала найпередовіші
для свого часу принципи державного устрою, на тривалий час стала взірцем
демократії і створила оптимальні умови для розвитку приватновласницьких
відносин. Усе це відіграло значну роль у тому швидкому прогресі, який
характеризував розвиток американського суспільства в XIX ст., коли за
сто років республіка змогла вийти з периферії світової співдружності на
її передові позиції, а ще через півстоліття перетворилася на лідера
західної цивілізації.
Німецька, Австро-Угорська та Російська імперії склали іншу групу країн,
відмінних за своїм політичним розвитком. Німецька та Австро-Угорська
імперії на той час були конституційними монархіями, а Російська імперія
залишалася самодержавною країною.
\
#?$?&iiiiiiiiiiieOOOEEEEOOOO
AED
F
L
¬
gd{Ae
%рив засідання першого німецького рейхстагу, який прийняв конституцію
Німецької імперії. Період із 1871 до 1878 р. одержав назву «ліберальної
ери». Це був час активного облаштування нової держави.
Щодо перебігу подій в Австро-Угорській імперії, то важливо наголосити,
що звична для нас назва — Австро-Угорська імперія офіційно з’явилася на
політичній карті світу лише 1867 pоку. Першим кроком стало затвердження
австро-угорської угоди (лютий 1867 р.), на основі якої Австрійська
імперія була перейменована в Австро-Угорську. За цією угодою
австрійський імператор ставав одночасно і королем Угорщини. Щоб усунути
політичні перешкоди на шляху втілення в життя цієї угоди, імператор
Франц-Йосиф змушений був затвердити й нову конституцію (1867 p.). Нова
конституція формально поширювала права рейхсрату, але по суті виконавча
влада залишалася в руках імператора.
Вивчаючи розвиток подій у Австро-Угорщині, важливо виділити такі
принципові особливості історії країни, як багатонаціональний склад
імперії та великий розмах національно-визвольної боротьби в ній.
Аналізуючи тенденції, що визначали головний зміст та магістральні
напрями суспільного розвитку Російської імперії кінця XIX ст.,
підкреслимо, що в Росії продовжувала існувати абсолютна монархія, яка як
форма правління та як політична система влади історично себе вичерпала.
Тож вивчення проблем політичного розвитку Російської імперії необхідно
почати зі з’ясування цілей та цінностей самодержавства за Миколи II.
Слід зазначити, що Микола II зберіг владну монополію, він був одночасно
законодавцем, головою держави та уряду, вищим суддею.
Глибокого обґрунтування вимагає положення про те, що протягом ХІХ—поч.
ХХ ст. Росія пройшла через дві революційні ситуації до трьох наступних
революцій через зростання розходжень між царським режимом і російським
суспільством.
Для підготовки за темою слід використати також таку літературу:
«Новая история стран Европы и Америки. Второй период 1870—1914. — М.,
1998;
Данилов С. Ю, Никитин В. М. Очерки истории отечества. — М., 2000.
Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що висвітлення деяких проблем,
етапів, явищ XIX ст. є частиною переосмислення історії в світлі нового
історичного досвіду. Нове бачення періоду промислового капіталізму,
соціальних рухів є передумовою для розуміння його дійсної ролі в
розвитку цивілізації, а також у визначенні багатьох аспектів розвитку
суспільства в XX ст.
При вивченні суспільно-політичних рухів у країнах Європи зробимо наголос
на вивченні еволюції західної політичної думки в XIX ст.; виникненні й
розвитку буржуазних течій та рухів; аналізі основних типів ідеологій
XIX ст. і систем їхніх пріоритетів: консерватизмі, лібералізмі,
радикалізмі; створенні буржуазних партій і їхній ролі у політичному
житті буржуазного суспільства.
Ідеологія консерватизму склалася як відповідна реакція на радикальні,
прогресивні перетворення Французької буржуазної революції. У своїй
основі консерватизм відбивав інтереси феодалів, великих землевласників.
Антифеодальний рух буржуазії викликав запеклий опір панівного
феодального класу. В кінці XIX—на початку ХХ ст. консерватизм уже
поєднував у собі і відображав погляди не лише феодалів, а й реакційних
кіл промислового та фінансового капіталу, інтереси яких тісно
переплелися з інтересами великих феодалів-землевласників.
Вся історія кінця XIX—початку XX ст. є історією непримиренної боротьби
консервативної та ліберальної течій соціально-політичного розвитку
суспільства.
Наголосимо, що лібералізм був ідеологією промислової буржуазії, яка йшла
до влади або була при владі в більшості передових країн світу. Важливо
врахувати той факт, що лібералізм був панівною ідеологією суспільства на
останній стадії перехідної епохи від феодалізму до капіталізму і
внаслідок цього зберігав своє революційне значення. Нове осмислення
історії XIX ст. дозволяє зробити висновки, що саме лібералізм, а не
соціалізм (усупереч тому, на що чекали учасники робітничого руху), був
альтернативою феодальному політичному устрою і був покликаний прийти
йому на зміну.
Якщо лібералізм відбивав інтереси насамперед крупної промислової
буржуазії, то радикалізм представляв головним чином інтереси дрібної
буржуазії. Радикали, з одного боку, були прихильниками
буржуазно-демократичних державних реформ, які не зачіпали основ
капіталістичного суспільства, а з іншого боку, прихильниками крайніх,
рішучих дій і поглядів.
У кінці XIX ст. значного впливу на розвиток світових соціальних процесів
набули робітничий рух, соціалістична ідеологія, соціалістичний рух.
Наприкінці 70-х—на початку 80-х pp. виникли пролетарські партії у
Франції, Бельгії, Італії, Швейцарії тощо.
1898 pоку на першому з’їзді РСДРП було прийнято рішення про створення
пролетарської партії в Росії. В 1903 p. на II з’їзді РСДРП було створено
пролетарську політичну партію на ленінських теоретичних, тактичних і
організаційних засадах. Програма проголошувала головним завданням
проведення соціалістичної революції та встановлення диктатури
пролетаріату, на демократичному етапі революції — повалення царизму,
встановлення демократичної республіки, 8-годинного робочого дня,
передачу землі селянам.
Значною подією в соціалістичному русі було створення II Інтернаціоналу
(1889 р.). Підхід до висвітлення історії II Інтернаціоналу повинен бути
аргументованим, враховувати різні погляди. Зуважимо, що в сучасній
соціально-політичній літературі аналіз діяльності правої
соціал-демократії нерозривно поєднується з новим осмисленням суті
діяльності Е. Бернштейна в II Інтернаціоналі (див.: Політична історія XX
ст. Тема І).
Критичний аналіз історії минулої епохи в новій історичній ретроспективі
має велике значення для розуміння тенденцій і закономірностей наступного
розвитку, для пояснення глибоких змін, що сталися вже в XX ст.
Література
Новая история стран Европы и Америки. Второй период 1870—1914. — М.,
1998.
Данилов С. Ю., Никитин В. М. Очерки истории отечества. — М., 2000.
Політична історія XX ст. Навч. посібник. Видання 2-ге, — К., 2001, Тема
І.
1 Детальніше ці проблеми розглядаються у підручнику «Політична історія
ХХ ст.» Вид. 2-ге — К.: КНЕУ, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
