РЕФЕРАТ на тему:

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.

Хорватська Культура

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК

______________________________________________________________

На Балкани слов’яни принесли досить розвинену матеріальну та духовну
культуру, основні риси якої зберігались і на їхній новій Батьківщині.
Хорватські дослідники одностайно стверджують, що давні слов’яни, які
прийшли на Балканський півострів у VII ст., мали плуг власної
конструкції, що перевершував аналогічні знаряддя обробки землі у римлян,
а також інший сільськогосподарський реманент, ткацький верстат тощо,
котрі без особливих змін використовувалися упродовж наступних століть.

Матеріальна культура та соціально-економічна організація материкової
Хорватії і розташованої на узбережжі Адріатичного моря Далмації мали
свою специфіку, що зростала під впливом інонаціональних чинників. Разом
з тим спільна слов’янська основа забезпечувала їхню спорідненість і
близькість.

Важливим кроком уперед у соціально-економічному розвитку стало для
хорватів, як і для інших народів Європи, будівництво міст як центрів
торговельно-господарського життя. Зміцнення і розквіт далматинських міст
і Дубровника відбувається раніше, аніж становлення міських центрів у
«Вузькій» Хорватії та Славонії, що зумовлювалося конкретно-історичними
особливостями різних хорватських земель та навколишніх районів, зокрема
активним розвитком морської торгівлі й ремесел, продукція яких
вивозилася за межі країни.

У загальному річищі розвитку міст і збільшення їхнього значення в житті
областей і територій протягом XII—XIII ст. зростає й посилюється місто
Загреб. Перші згадки про нього датуються кінцем XI ст., коли тут було
засновано єпископство. Після приєднання до Угорщини Загреб став
адміністративним осередком — тут розташовувався центр однієї з трьох
хорватських жупаній. У 1217 р. в Загребі завершено будівництво
кафедрального собору в романському стилі, на церемонії урочистого
відкриття якого був присутній угорський король Андрей II. У 1243 р. в
Загребі знайшов порятунок від переслідувань татаро-монголів угорський
монарх Бела IV. Для Загреба ці відвідини закінчилися трагічно: татари
захопили місто й спалили його. Разом з іншими будівлями нападники
зруйнували й кафедральний собор.

Завдяки своєму надзвичайно вдалому розташуванню на найвигіднішому шляху
з Центральної Європи до Італії та Далмації, Загреб традиційно привертав
до себе особливу увагу. Тому місто швидко відбудували, й воно знову
перетворилося на один з провідних центрів ремісництва й торгівлі. Цьому
значною мірою сприяло надання Загребу статусу вільного міста,
підпорядкованого безпосередньо королю, що відкривало в ті часи додаткові
перспективи в організації як самого виробничого процесу, так і
реалізації створених матеріальних цінностей.

Ремісництвом і торгівлею у «Вузькій» Хорватії на перших порах займалися
переважно іноземці. У Загребі в XIII ст. діяли спілки, в які ремісники
об’єднувалися не за фаховим, а за мовно-етнічним принципом. Таких
об’єднань існувало чотири: слов’янське, угорське, латинське (італійське)
та німецьке. Згодом, унаслідок асиміляції та кроатизації, виникли
національні кадри, що відіграли важливу роль як в економічному, так і в
культурному розвитку нації.

У сільському господарстві в хорватських, землях, того періоду домінували
феодальні відносини, причому як феодали виступали і світські
можновладці, й церква. Рівень та умови життя населення були вкрай
низькими, що спричинювало постійне соціальне напруження й нерідко
призводило до антифеодальних повстань. Одним із найпотужніших вважається
повстання в Загребській єпархії в XIV ст., спрямоване проти церковних
поборів (десятини).

ХОРВАТСЬКА

КУЛЬТУРА

___________________________________________________________

Духовна культура хорватів розвивалася на протослов’янській основі з
VІІ—ІХ ст. Відомості про неї вкрай обмежені й часто суперечливі. Новий
поштовх подальшому розвиткові культури дало прийняття християнства, а
також виникнення слов’янської писемності. На тривалий період культурне
життя хорватів розпадається на дві складові: латиномовну, релігійну за
змістом і формою культуру панівної верхівки і релігійну культуру
соціальних «низів», створювану в межах діяльності «глаголяшів «.

Протягом Х-ХІ ст. хорватською глаголичною абеткою створювалися
літературні твори практично всіх видів і форм, відомих у той час в інших
європейських країнах, у тому числі апокрифічні та агіографічні, які
переважно перекладалися з різних західноєвропейських мов, тексти
легендарного характеру, релігійні пісні та ін.

Найдавнішою з пам’яток хорватської писемності є «Башчанська плита «з
острова Крк, яка датується приблизно 1100р. і являє собою короткий запис
глаголицею, в якому йдеться про те, що король Звонимир подарував
монастирю Св. Люції місцевість під назвою Ледина. Глаголицею написано й
«Винодольський законник» (1288) — один із перших правових документів у
Європі.

Паралельно з глаголицею на хорватських землях поширювався інший варіант
слов’янської абетки — кирилиця, а з XIV ст. — латиниця. Саме латиниця
виконала місію, що виявилася непосильною для глаголиці, яка протягом
усього періоду свого існування (до кінця XIII ст.) використовувалася
виключно сільським населенням, латиниця ж стала загальновизнаним
письмом.

Широкого розмаху набуває у хорватів церковна архітектура, яка в різних
областях мала свою специфіку, пов’язану з орієнтацією на ті чи інші
інонаціональні зразки та з місцевим колоритом. Характерним елементом
цієї архітектури вважається «плетена орнаменталістика» — осібна форма
кам’яної скульптури, виконана в необ’ємному (плоскому) рельєфі.

Характерним прикладом народної культури є оригінальні за формою могильні
пам’ятники — «мрамори», — які вирізнялися високим художнім рівнем, а
також особливою якістю обробки каменю. Ці пам’ятники також відігравали
роль засобу стихійного народного протесту проти насаджування католицтва:
замість хреста на них вирізьблювали сонце та півмісяць.

Хорватська культура Х—ХV ст. досягла високого рівня розвитку й мало чим
поступалася іншим західноєвропейським культурам, які були для неї
невичерпним джерелом нових художніх ідей і форм. Співіснування, з одного
боку, народної, а з іншого — латиномовної, культури в межах єдиної
національної культури сприяло гармонійності й багаторівневості її
розвитку, забезпечувало хорватам можливість швидкого подолання розриву,
що існував між ними та іншими народами Європи в галузі культурного
розвитку, не загрожуючи денаціоналізацією.

ЛІТЕРАТУРА

Дринов М. Заселение Балканского полуострова славянами. Москва, 1873.

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.

Смирнов Й. Очерк истории хорватского государства до подчинения его
угорской короне. Казань, 1879.

Похожие записи