Реферат

На тему:

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ

СТАНОВИЩЕ СЛОВАЦЬКИХ

ЗЕМЕЛЬ ТА РОЗВИТОК

КУЛЬТУРИ (X-XV ст.)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ

СТАНОВИЩЕ СЛОВАЦЬКИХ

ЗЕМЕЛЬ (X-XV ст.)

____________________________________________________________

У XV ст. Угорська держава формується як станово-представницька монархія,
її особливості визначалися специфікою станової структури мадярського
королівства. Міські стани через свою слабкість не могли бути опорою
королівської влади в боротьбі проти магнатів, не могли забезпечити
необхідний рівень незалежності від свавілля великих феодалів. Король
шукав підтримки у шляхти, надаючи їй дедалі більше прав і привілеїв,
внаслідок чого дворянство сформувалося в досить численний і потужний
стан. Угорська станова монархія склалася в протиборстві трьох
компонентів: королівської влади, магнатів та шляхти. Посилення чи
послаблення королівської влади залежало від ставлення до неї різних
угруповань феодалів, що постійно ворогували.

Вищим представницьким органом у королівстві були Державні збори, історія
яких ведеться з 1437 р., коли в Буді зібралися представники дворянства й
духовенства. У 1445 р. тут з’явилися депутати від міст. Державні збори
мали законодавчі функції, встановлювали податки й обирали королів.
З’їзди збиралися щорічно: магнати отримували персональні запрошення, а
представництво шляхти забезпечували дворянські комітати.

Процес формування основних станових структур в Угорському королівстві
тривав до XV ст. Більшість населення країни становило селянство,
правовий стан якого був досить строкатим, а статус визначався
походженням, а також тим, у чиїх володіннях селяни мешкали. Трохи кращим
було становище селян, що проживали в королівських землях і т. зв.
«госпитів», які займалися землеробством на пільгових умовах. Водночас
простежувалася загальна тенденція до пониження статусу вільних селян.
Однією з найважливіших ознак правового статусу залишалася військова
служба, від якої можна було в разі необхідності відкупитися.

Привілейований прошарок суспільства становили військові. Служити у
війську могли як вільні мадяри, так і представники словацької,
хорватської та іншої знаті. За наказом короля вони були готові виступити
в похід під проводом королівських ішпанів, на відміну від «сервієнтів»,
які постійно перебували при дворі короля. Через певний час військові
переходили до феодального стану. В боротьбі проти племінної знаті король
Іштван І спирався на іноземців (здебільшого німців). До країни прибували
рицарі та місіонери з німецьких земель, які відіграли помітну роль у
формуванні нової знаті й різних державних інституцій.

Розподіл земельних угідь у королівстві постійно змінювався. В період
міжусобного феодального розбрату, якому поклав кінець король Андраш II
(1205-1235), з’ясувалося, що королівський земельний фонд істотно
скоротився, а створена Іштваном І система королівських комітатів
остаточно занепала. До рук магнатів потрапляли не лише окремі комітати,
а й цілі регіони королівства. Все це було наслідком того, що на відміну
від інших європейських країн правителі Арпадської династії жалували
землі своїм васалам без усяких умов і довічно. Внаслідок цих процесів
деякі магнати стали фактично незалежними від центральної влади. В цей
період кількість повністю залежних селян дещо зменшилась, водночас
зросла кількість напіввільних селян, які працювали на орендованих землях
і виконували феодальні повинності. У XIII ст. з’явилося багато селян,
які здобули право після виконання всіх феодальних повинностей переходити
на інші землі. Всі піддані в країні мали обов’язки перед державою,
феодалами й церквою, якій віддавали «десятину» з урожаю. Ті, хто
працював на державних і королівських землях, сплачували натуральний
податок — до 20% від урожаю. Селяни на землях феодалів відпрацьовували
повинності й сплачували натуральний оброк.

У сільськогосподарському виробництві важливе місце відводилося
скотарству, яке інтенсивно розвивалося в словацьких землях уже в XV ст.
Цьому певною мірою сприяло переселення сюди волоських племен.
Волохи-скотарі випасали худобу на високогірних луках і сплачували
феодалам десяту частину від своїх прибутків. З метою урегулювання
правового статусу селянства король видав спеціальний декрет (1351). У
цьому документі селянські повинності на користь феодала вперше були
регламентовані в межах усього королівства.

Угорські королі в XIV—XV ст. послідовно проводили політику, спрямовану
на підтримку дворянства, розраховуючи на нього в боротьбі з магнатами.
Декрет від 1351 р. закріпляв права та привілеї дворянства й фактично
підводив риску під його оформленням в єдиний стан. Відтоді шляхта за
підтримки короля могла ефективніше захищати свої інтереси. Цим завданням
також служили дворянські комітати (виникли в XIII ст. замість
королівських). Шляхті надавалося право в межах комітатів мати власний
суд, адміністрацію, фінанси, збройні формування. Вищим органом комітату
були збори. Очолював комітат призначений королем ішпан.

Важливою галуззю економіки в словацьких землях було ремісництво. Якщо в
XII ст. ремесла були зв’язані з сільськогосподарським виробництвом
(ковальство, гончарство, теслярство та ін.), то вже з XIII ст. ремісники
працювали переважно в передмістях, або в містах, які стали центрами
торгівлі. У XV ст. реміснича справа почала регламентуватися певними
правилами. Вдосконалювалася цехова організація, збільшилась кількість
ремесел. Словацька земля славилася виробами зі скла, кришталю, золота,
срібла, заліза й дерева.

Уже в XIV ст. словацькі землі стають одним із центрів гірничої справи в
Європі, Тут постійно зростав видобуток залізної руди, міді, цинку,
срібла й золота. Здавна в гірничому виробництві у глибоких шахтах
застосовували енергію водяних коліс, насоси для відкачування ґрунтових
вод. При виплавці заліза повітря подавалося в доменні печі механічним
способом.

З метою розвитку міст угорські королі запрошували німецьких торговців і
ремісників, надаючи їм всілякі пільги. Самоврядування міст здійснювалося
на засадах «німецького права», а міський патриціат здебільшого складався
з німців. Однак уже в другій половині XV ст. завдяки пожвавленню
господарської діяльності в містах зростала питома вага словацького
населення, з якого формувалися основні прошарки робітничого люду.
Існування привілеїв для німців та нерівність словацького населення
викликали невдоволення, що призводило до зростання соціальної
напруженості в містах.

Для XV ст. характерним залишалося прагнення феодалів підпорядкувати собі
міста, які здебільшого (крім королівських міст) не були захищені від
свавілля магнатів. З метою протидії зазіханням угорських феодалів і
захисту власних інтересів словацькі міста об’єднувалися в союзи. Так, у
40-х роках XV ст. Кошице, Левоча, Іїряшів, Бардієв і Сабійов створили
«союз Пентаполітана» (п’яти міст).

У першій половині XV ст. міста Словаччини переживали економічну кризу,
зменшилися видобуток руди та виплавка металів. Поверхневі рудні
горизонти вичерпались, а для закладання нових глибинних шахт не
вистачало необхідних коштів. Зменшення видобутку срібла й золота
негативно позначилося на стані державної скарбниці. Водночас добуте у
словацьких землях контрабандою надходило до Італії.

Поліпшенню економічного становища словацьких земель сприяла діяльність
Я. Турзо. Завдяки цьому підприємцю було збільшено видобуток міді в
Банській Бистриці. З метою розвитку гірничої справи в краї були залучені
кошти німецького ділка Фуггера й «Товариства з видобутку руди та
виплавлення срібла й міді». Невдовзі словацькі землі стали одним із
провідних центрів мідного виробництва в Європі.

Феодальні усобиці в Угорщині на межі XV—XVI ст. призвели до посилення
феодальної експлуатації, що прискорило запровадження нового кодексу
законів — «Трипартітуму». Згідно з новим законодавством були скасовані
будь-які юридичні обмеження для феодалів на право володіння своїми
сільськими й міськими підданими, встановлювався фіксований мінімум
грошової натуральної ренти. Селяни втратили рештки особистої свободи й
перетворилися на кріпаків. Водночас згідно з новими правовими нормами
шляхта могла не сплачувати податків і захищати набуті привілеї. Новий
кодекс набув чинності і в словацьких землях.

Важкі умови праці й нещадна експлуатація спонукали словацьких шахтарів
до повстань. Гірники вимагали підвищення заробітної плати й
запровадження контролю міської влади над цінами на продукти харчування.
У середині травня 1525 р. шахтарі Банської Бистриці відмовилися
працювати й незабаром домоглися підвищення заробітної платні.
Активізувалися гірники Кремниці й Банської Штявниці, які змусили
господарів підвищити оплату за свою працю. Восени того ж року було
створено союз майже усіх міст — центрів з видобутку руди в Словаччині.
Крім збільшення платні, шахтарі вимагали матеріального забезпечення
хворих, сиріт і вдів, дотримання міськими й королівськими властями прав
гірників.

РОЗВИТОК

КУЛЬТУРИ

___________________________________________________________

Офіційною мовою в Угорському королівстві, до якого входили словацькі
землі, вважалася латина. Словаки використовували декілька мовних
діалектів, відмінності між якими з часом зростали. Проте консолідуючим
елементом виступала компактність розселення словаків, які відрізнялися
від угорців і німців своєю мовою та культурою.

Мовні або літературні словацькі пам’ятки середньовічної доби історичній
науці невідомі. Провідним центром культури була Нітра, де існував
шкільний навчальний заклад. Книги в словацьких землях видавалися тільки
латиною. Лише послідовники гуситів у релігійних проповідях вживали
чеську мову. В цілому події та ідеї революції в Чехії справили значний
вплив на розвиток словацької культури й відбилися у піснях та народному
епосі.

У XIV ст. в Угорському королівстві поступово поширювалася освіченість. У
цей час в усіх регіонах функціонували школи, які закладалися й
утримувалися містами або громадами. Вони готували не лише
священнослужителів, а й світських освітян. Вищу освіту словаки здобували
переважно в університетах Праги, Відня і Кракова. В другій половині XV
ст. з ініціативи єпископа Я. Вітеза зі Стредни виник університет у
Братиславі — «Академія Істрополітана», проте його діяльність невдовзі
припинилася.

Значні здобутки в цей період були досягнуті в галузі архітектури. В
XI—XII ст. були збудовані численні замки, князівські палаци й церкви,
переважно в романському стилі. До наших днів збереглися храм Св. Марії
поблизу Нітри, замок у Спиші тощо.

У XIV—XV ст. в Угорщині запанував готичний стиль. Для забудови міст
здебільшого запрошувалися майстри з-за кордону, хоча працювало чимало й
місцевих: Штефан з Кошице, Ян з Пряшева та ін. Відомими пам’ятками
готики цього періоду є костели в Банській Штявниці, каплиця Св. Катерини
у Братиславі, Спишський, Штранський і Тречинський замки. У другій
половині XV ст. в стилі раннього Ренесансу будуються палаци та міські
ратуші в містах Спиш, Нітра, Жиліна тощо.

У XIV ст. в словацьких землях розвиваються живопис і скульптура.
Справжніми центрами мистецтва стали Спиш, Тренчин, Нітра, Кошице та інші
міста, в яких працювали маляри, різьбярі по дереву й каменю та
скульптори. Так, Павел з Левочі вважається представником пізньої готики,
однак у його творах простежується тенденція до зображення живих істот,
виразу на обличчях, ознак руху. Найвизначнішою роботою Павла є головний
вівтар у костелі Св. Якуба в Левочі.

Діяльність короля Карла Роберта, який наділяв словацькими землями своїх
родичів з Італії, сприяла розвиткові культурних зв’язків Словаччини з
іншими країнами. З тих часів зберігся настінний живопис з алегоричними
зображеннями коронації Карла в Спишському соборі (1317).

З кінця XIV ст. зріс вплив чеської живописної школи, зразком якої є
настінний живопис у церкві Св. Якуба в Левочі та ілюстрації рукопису
священика Михайла з Трнави. З початку XV ст. посилюється вплив
французької та віденської шкіл живопису.

Оцінюючи розвиток культури в словацьких землях у X— XIV ст., варто
зазначити, що він відбувався досить повільно. Це зумовлювалося
відсутністю у словаків власного політичного центру, а також їхнім
провінційним становищем в Угорському королівстві.

ЛІТЕРАТУРА

Великая Моравия, ее историческое и культурное значение. Москва, 1991.

История Чехословакии: В 2 т. Москва, 1956. Т. 1.

Краткая история Венгрии: с древнейших времен до наших дней. Москва,
1991.

Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.

Королюк В. Д. Славяне и восточнее Романцы в эпоху раннего Средневековья.
Москва, 1985.

Озолин А. Й. Из истории гуситского революционного движения. Саратов,
1962.

Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего
средневековья: В 2 т. Москва, 1987. Т. 1.

Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т.
1.

Похожие записи