Реферат
На тему:
СЛОВАЦЬКІ
ТЕРЕНИ ПІД ВЛАДОЮ АРПАДІВ
ТА АНЖУЙСЬКОЇ ДИНАСТІЇ (X-XV ст.)
Ранньофеодальна Угорська держава, очолювана князями з династії Арпадів,
була поділена на уділи, один із яких, з центром у Нітрі, знаходився в
словацьких землях. Першим королем Угорщини став засновник
централізованої держави Іштван І Святий, якому 1 січня 1001 р. папою
Римським була надана корона. Іштвану І належить заслуга викорінення
залишків язичництва серед мадяр. Спираючись на підтримку Римської курії,
Іштвану І вдавалося балансувати в небезпечному вирі подій середньовічної
Європи, зберегти корону й територіальну цілісність країни. Заслуги
першого короля Угорщини були високо оцінені католицьким кліром, який уже
наприкінці XI ст. канонізував Іштвана як святого, а святоіштванська
корона стала символом мадярської державності.
Необхідність зміцнення держави зумовлювалася зовнішньою загрозою.
Особливу небезпеку для молодої країни становила Священна Римська
імперія. Угорщина адміністративно поділялася на замкові округи
(комітати), очолювані ішпаном, центрами яких були замки-фортеці. На
зміну родоплемінним відносинам поступово прийшли
соціально-територіальні. Так, ішпан Нітранського комітату, як правило,
був наступником престолу.
Закони, прийняті в період правління Іштвана І, заклали підвалини
феодального землеволодіння, визначили відмінності між родовою власністю
і родовими маєтностями, закріпили за вільними землевласниками право
передавати власність за заповітом і за спадком. В Угорському королівстві
крім мадярів жили хорвати, словаки, німці, серби та представники інших
народів. Офіційною мовою, як і в інших середньовічних державах,
вважалася латинська, якою велося офіційне листування, проводилося
навчання, правилася служба в церкві.
У 1241 р. Угорське королівство зазнало руйнівного нападу монголів.
Військо короля Бели IV (1235—1270) було розбите й загарбники вдерлися до
внутрішніх районів Угорщини. Внаслідок монголо-татарської навали країна
була спустошена, міста зруйновані, розпочався голодомор, від якого
загинуло майже мільйон чоловік. Однак у гірських районах, де словацьке
населення становило більшість, монголо-татари завдали значно менших
збитків. У словацьких землях у цей період посилюється німецька
колонізація.
В умовах феодальної роздробленості та послаблення центральної влади, що
відбувалися в період правління королів з т. зв. “змішаних династій”,
словацькі землі на початку XIV ст. фактично були розділені на дві
частини. Неофіційним правителем західних областей став магнат М. Чак
(1260—1321) з Тренчина, а східний регіон контролював великий
землевласник О. Абі. Однак уже першому королю з нової правлячої
Анжуйської династії Карлу І Роберту (1308—1342) вдалося, спираючись на
підтримку шляхти та міських патриціатів, подолати сепаратизм феодальної
опозиції і зміцнити королівську владу.
В Угорській державі відбулися значні соціально-економічні зрушення:
завершилося формування системи феодальної залежності, зміцніли великі
феодальні господарства, прискорився розвиток міст і торгівлі.
Відсутність протягом досить тривалого періоду руйнівних війн, епідемій
тощо, господарське піднесення та інші чинники сприяли збільшенню
населення королівства. Переважну частину людності словацьких земель
становили залежні селяни, які відробляли феодальну ренту, сплачували
“церковну десятину “, а з XIV ст. й т. зв. “дев’ятину ” — натуральний
державний податок. Однак османська загроза, що виникла на півдні країни,
спричинила введення нових повинностей і посилення панщини. Так, у 1397
р. був запроваджений спеціальний податок, кошти від якого йшли на
організацію оборони від османів. У словацьких землях будувалися кам’яні
фортеці, засновувалися нові міста, загальна кількість яких сягнула в XIV
ст. кількох десятків. Багато міст домагалися автономії в управлінні та
судочинстві.
Наявність багатих родовищ корисних копалин, позитивні зміни в
економічних відносинах сприяли прискоренню розвитку словацьких земель:
зростав видобуток срібла, золота й міді; розвивалися господарство й
торгівля в таких містах, як Банська Бистриця, Банська Штявниця, Нова
Баня, Кремниця, Левоча та ін. Так, у другій половині XIV ст. дістав
продовження торговельний шлях на північ від Дунаю до Ступави, а звідти —
до Брно й Праги, завдяки чому виникло торгове місто Жиліна.
Розвиток торгівлі й поширення грошової ренти вимагали впорядкування
монетної системи Угорського королівства. В обігу тут були як іноземні,
так і власні металеві гроші. Однак вага монет, що карбувалися зі
словацького срібла, постійно змінювалася. З ініціативи Карла II була
впроваджена нова єдина грошова система. У Кремниці почали карбувати
золоті дукати й срібні динари.
Дальший розвиток Угорського королівства був пов’язаний з правлінням
Лайоша І (Людовік Анжуйський Великий) (1342— 1382). Саме в цей період
міщани словацького походження були зрівняні в правах з німцями в Жиліні
та інших містах.
Після смерті Лайоша І, який не залишив наступника, королівство знову
пережило період анархії, викликаної боротьбою за трон. Після тривалої
боротьби, в 1387 р. королем Угорщини став син німецького імператора й
чеського короля Карла IV — Сигізмунд Люксембурзький, одружений з дочкою
Лайоша І — Марією. Новий король намагався зупинити експансію Османської
імперії, яка після поразки сербів на Косовому полі (1389 р.) фактично
стала межувати на півдні з Угорщиною, проте зазнав поразки і сам ледве
не потрапив у полон.
Для ведення війн королі потребували грошей. Коли їх не вистачало, вони
позичали гроші у можновладців, віддаючи під заставу цілі міста й
регіони. Так, Сигізмунд заставив Братиславу й Нітру моравським графам,
тринадцять королівських міст відійшли польському королю і т. ін. Шляхта
була невдоволена такою політикою, в Нітрі з цієї причини навіть
спалахнуло повстання.
Наприкінці XIV ст. у гірській частині словацьких земель розпочалася
волоська колонізація. Скотарські племена волохів, які перебували на
родоплемінному етапі розвитку, прийшли сюди з Карпат. Прийдешні волохи
залишалися вільними людьми, проте мусили сплачувати “дев’ятину” худобою,
яку вони випасали на землях місцевих феодалів. З часом волохи осіли в
цій місцевості й частково асимілювалися місцевим населенням.
ЛІТЕРАТУРА
Великая Моравия, ее историческое и культурное значение. Москва, 1991.
История Чехословакии: В 2 т. Москва, 1956. Т. 1.
Краткая история Венгрии: с древнейших времен до наших дней. Москва,
1991.
Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.
Королюк В. Д. Славяне и восточнее Романцы в эпоху раннего Средневековья.
Москва, 1985.
Озолин А. Й. Из истории гуситского революционного движения. Саратов,
1962.
Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего
средневековья: В 2 т. Москва, 1987. Т. 1.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т.
1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
