Реферат на тему:
Скандинавські країни в ХІ – ХV століттях
Утворення Скандинавських держав.
Природно-географічне становище Скандинавії своєрідне. Ліси і гори
перешкоджали заняттям землеробством. Лише на рівнинах Ютландії і в
Південній Скандинавії (Сконе) було можливе землеробство. У Норвегії,
Північній Швеції населення займалось мисливством, морським пормислом,
скотарством. Населення тут було мало, жило воно в окремих хуторах.
Важливу роль у розвитку феодальних відносин відігравала королівська
влада. Королі були великими землевласниками, вони захопили право
верховної власності на общинні пасовиська і ліси. Через це багато селян,
що мали господарства на землях, розчищених від лісів, перетворилась у
державність короля. Вони повинні були утримувати короля із свитою під
час його роз‘їздів по країні. Право збору податків король передав своїм
служилим людям, поставленим на чолі областей і округів. Це частково
нагадує лени (феоди) в інших країнах Європи. Однак вони не вважались
спадковими, хоча частково були такими. Замки в Данії і Швеції не були
власністю феодалів, вони займали їх як намісники, повинні були
слідкувати за порядком і збирати податки.
Своєрідно склався і клас залежних селян. Бонд був не лише землеробом,
але й мисливцем, рибалкою. Втягнути таку людину в залежність було важко.
Основною ланкою залишалась сім‘я, що володіла, ділянкою землі.
Громадські справи вирішувались на народних сходках – тінгах. Тут же на
основі звичаєвого права, що зберігалось в пам‘яті закономовників,
вершився суд. Релігією було язичництво, що відображено в сказаннях і
піснях “Старої Едди”. Поширення християнства йшло складно.
Державна влада в Скандинавських країнах склалась пізніше, ніж в інших
країнах Європи. У Данії утворення держави почалось у УІІІ ст. і
завершилось у другій половині Х ст. за Харальда Синьозубого.
У Норвегії державна влада зміцнилась на початку ХІ ст. Але королю
протистояли непокірна племінна знать і селянство. Король Олаф Харальдсон
(1016 – 1028) зміцнив королівську владу, спираючись на християнську
церкву, однак це викликало повстання селян, які захищали старі вольності
і язичництво. Послаблена Норвегія на якийсь час була включена до
Данської держави Кнута Великого. У Швеції утворились дві держави – на
півночі із столицею в Упсалі, на півдні – в області поселення гетів. В
ХІ ст. король Упсали підкорив південь країни.
Королі були за християнство. Але християнізація Скандинавії була
завершена лише у ХІІ ст. Церква теж виступала за феодальні порядки. В її
володіннях встановлювалась поземельна залежність і особиста залежність
селян.
Але община і пережитки родового ладу лишались сильними. Селянам
дозволялось носити зброю, вони відвідували судові збори. Вони ж несли
сторожову службу. Королі встановлювали нові повинності – будівельну та
ін.
Найраніше склалися феодальні відносини у Данії. У ХІІ ст. переважна
більшість селян вже була у поземельній залежності від церкви, феодалів і
короля. Всі раніше не зайняті землі були оголошені власністю короля.
Були і раби аж до ХІУ ст.
Королю протистояла знать. У ХІІ ст. вона повстала, але король,
спираючись на церкву, розправився з нею. Але це зміцнило і церкву. З
другої половини ХІІ ст. створюється рицарське військо середніх і дрібних
землевласників. За військову службу вони звільнялись від сплати
податків. Вони перетворювались у привілейований клас, утримуваний
бондами. Був введений поземельний податок – з плуга. У 1250 р. це
викликало повстання проти короля Еріка ІV, названого “Плужним грошем”.
Маючи військо, Данія здійснювала походи проти Англії, Норвегії, Швеції.
У ХІІ ст. найбільше походів проти поморських слов‘ян. У 1166 р.
захоплений о. Руяну (Рюген). У ХІІІ ст. Данія захопила Північну Естонію
і продала оренду. Данський король Вольдемар ІІ захопив ряд німецьких
територій – Гамбург, Голштинію, але не утримався тут.
У Норвегії спроба короля зміцнити свою владу викликала повстання
біркбейнерів (лапотників). Король Магнус був убитий, а керівник
повстання Сверир проголосив себе королем (1184 – 1202). А верхівка
біркбейнерів стала його опорою. Становище селян не поліпшилось.
Сверир відмінив привілеї церкви, але це привело до зіткнення з папством.
Папа Іннокентій ІІІ відлучив Сверира від церкви і наклав на країну
інтердикт. У відповідь король вигнав з Норвегії папаських прелатів.
Спадкоємці Свевира змирились з папою і відновили привілеї духівництва. У
другій половині ХІІІ ст. королівська влада посилилась. Король Магнус
Законодавець видав у 1274 р. загальнонорвезький звід звичаєвого права.
Вищим органом влади була королівська рада. Всі вільні селяни збирались
на тінги – збори. На чолі місцевого самоуправління стояли королівські
васали.
Феодалізм у Норвегії не мав широкого розповсюдження та розвитку. Була
рента продуктами, імунітетів і сеньйоріальних судів не було. Не було
ієрархіної драбини, хоч королівські бенефіції були.
У Швеції теж не було класничного кріпосного права. Простори давали
селянам йти від гніту в інші місця. Королю протистояла родовита знать.
Зміцніло становище ярла – воєначальника і правителя королівства. Один з
найбільш енергійних ярлів – Біргер, використовуючи підтримку церкви,
посадив на престолд свого сина і у 1250 р. заснував нову династію. Був
введений постійний податок. Великі власники фрельси були звільнені від
податків і несли королю кінну службу, а селяни стали сплачувати всі
податки.
Шведи теж організовували загарбницькі походи. У 1249 – 1250 р. вони
організували хрестовий похід на язичників фіннів, намагаючись захопити і
руські землі, але у 1240 р. потерпіли поразку.
Міста в Скандинавії стали центрами ремесла і торгівлі значно пізніше,
ніж у Західній Європі. Солеваріння, металургія, ткацтво та ін.
виробництва були селянськими промислами. Міські ремісники були
малочисельні. Внутрішня торгівля була розвинута слабо, гроші – рідкістю.
Засобом обігу були худоба, полотна, сукна та ін. товари.
У ХІІ – ХІІІ ст. торгівля пожвавилась, особливо зовнішня – вивіз шкір,
риби, хутра.
Ряд данських і шведських міст одержали королівські хартії, що жалували
їм часткове самоуправління по взірцю магдебурзького права. Підноситься
Стокгольм. Однак економічно слабе бюргерство не впливало суттєво на
політичне життя. У ХІІІ – ХІV ст. в торгівлі Скандинавії помітну роль
відіграють ганзейські купці з Любека і Ростока. Вони захопили в свої
руки вивіз риби, продуктів тваринництва і промислів. Німці ж тримали в
своїх руках видобуток залізних і мідних руд. Королі Данії, Норвегії,
Швеції давали німецьким купцям і лихварям привілеї, тому що брали у них
позики. Муніціпальні ради більш як наполовину складалися з німців.
Роль німецького купецтва була неоднозначною. Вони сприяли економічому
розвитку, але гальмували розвиток місцевого бюргерства і дворянства, які
не могли служити опорою монархії в боротьбі з магнатами.
Король Данії Ерік Кліппінг у 1283 р. підписав на вимогу знаті хартію, за
якою щорічно зобов‘язувався скликати данегоф – з‘їзд знаті для
розв‘язання державних справ. Хартія обіцяла строге додержання королем
всіх привілеїв феодалів. Коли Ерік порушив ці обіцянки, знать підняла
повстання і убила його. У 1320 р. знать заставила короля Кристофа ІІ
дати письмову обіцянку не порушувати вольностей магнатів і церкви. З
того часу був встановлений повний контроль знаті над політикою короля.
Сам він не міг ні збирати податки, ні оголошувати війну. Феодали
закріпили за собою судову владу над селянами.
Таке ж становище в Швеції. У 1284 р. король почав скликати ховдал – раду
з світських феодалів і прелатів. Коли привілеї були порушені, знать
повстала, вигнала короля з країни, запросивши на престол малолітнього
норвезького короля Магнуса Еріксона (1319). Але унія з Норвегією була
нетривалою. У 1363 р. Магнус був скинутий, оскільки намагався порушити
фінансові привілеї феодалів. Шведським королем був обраний німецький
герцог Альбрехт Мекленбурзький. Він обіцяв правити країною з допомогою
ховдала.
Таким чином реальна політична влада була в руках великих феодалів.
Війни з Ганзою. Кальмарська унія.
За Вальдемара ІV (1340 – 1375) в Данії посилилась королівська влада.
Спираючись на церкву і рицарство, король вступив у боротьбу зі знаттю,
забираючи у неї захоплені коронні землі. Він же захопив о. Готланд з
багатим містом Вісбю, що служив торговою базою Ганзи, що призвело до
війни з Ганзою, яка закінчилась поразкою Данії. Був укладений мир. Данія
знизила мито на користь гензейських купців, попала в залежність від
Ганзи, під контроль якої перейшли Зундські протоки. Без згоди Ганзи
король не міг зайняти престол. Ганза захопила і зовнішню торгівлю
Норвегії.
Німецькі феодали почали проникати в Скандинавію. Це змусило правлячі
верхівки Данії, Швеції і Норвегії заключити династичну унію трьох
держав. Етнічна, господарська і культурна близькість держав надала унії
життєвої сили.
Дочка датського короля Вальдемара ІV Маргарита, яка була за норвезьким
королем, возвела на датський престол свого сина Олафа ф іактично
управляла двома державами – Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала
зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах
представників трьох королівств в шведському місті Кальмарі королем трьох
країн був проголошений Ерік Померанський – внучатий племінник Маргарити.
Був прийнятий акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен
стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.
Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої
країни. Королева Маргарита призначала вірних їй датських і шведських
чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і
встановив мито на їх товари в Зундській протоці.
В ХІV – ХV ст. була посилена експлуатація селянства. У цей час більшість
селян вже була обкладена податками і оброком. Особливо загострилось
становище в Швеції, де всі верстви населення виявляли невдоволення
данським засиллям. У 1434 р. вибухнуло повстання рудокопів і селян.
Повсталі вимагали обмеження засилля датчан і німців. До повстання
примкнули деякі феодали, на чолі його став Енгельбрект Енгельбректсон –
власник рудника, вихідець з рицарства. У 1435 р. були скликані
станово-представницькі збори – риксдаг, в яких брали участь духівництво,
феодали, бюргери і бонди (селяни). Так, у Швеції почала формуватись
станова монархія. Енгельбрект був обраний “вождем держави”, але згодом
загинув від рук змовників. Селянське повстання було придушене. Однак
воно нанесло удар по данському і німецькому засиллю в Швеції.
Хвиля седянських повстань була і в Норвегії, Данії, Фінляндії. Феодальна
знать Данії використала народне повстання в своїх інтересах. Вона
домоглась вигнання короля Еріка, У 1468 р. в Данії були скликані збори
станів і сформувалась станова монархія. Однак станове представництво
збиралось у Данії, як і в Швеції, рідко і не закріпляло за собою
важливих державних функцій.
Найбільш важливою в Кальмарській унії була Норвегія. В її економіці
панували ганзейські, а з кінця ХV ст. – голландські купці. Норвезьке
бюргерство відтіснялось на задній план. Слабе дворянство не могло
організувати боротьбу проти унії і відокремитись. Норвегія втратила свої
володіння – Оркнейські та Шетландські острови, поселення в Гренландії.
Швеція ж переживала піднесення. Наростала опозиція данському засиллю.
Однак частина дворянства і духівництва хотіли збергти унію з Данією.
Йшла боротьба між противниками і сторонниками унії. Феодал Карл Кнутсон,
спираючись на опозицію, захопив престол і правив з перервами з 1448 по
1470 р. Спроби Данії повернути свої позиції потерпіли невдачу. Повсталі
бюргери і селяни під керівництвом Стена Стуре нанесли поразку датчанам.
У 1471 р. Стен Стуре став регентом держави. Його політика сприяла
національному відродженню Швеції. В Упсалі був відкритий університет.
Обмежувався вивіз з країни дорогоцінних металів, встановлена монополія
держави на експорт заліза і міді. Карбування монет стало виключно
державною прерогативою. Ремесло і торгівля переходили в руки шведських
бюргерів. Обмежувалось церковне землеволодіння. Хоча формально
Кальмарська унія не була відмінена, Швеція проводила незалежну політику.
Данія у ХV ст. теж переживала господарське і культурне піднесення.
Розвивались міста, росло бюргерство. У ХV ст. столицею стало місто
Копенгаген. Тут був відкритий університет. Данія домоглась звільнення
від засилля ганзейських купців. Вивіз датських товарів у Північну
Німеччину спряв впливу Данії. У 1460 р. Христіан І став герцогом
Шлезвіга і Гольштинії і титул імперського князя дозволив йому втручатись
в німецькі справи. У 1493 р. була укладена угода з Москвою – Іваном ІІІ,
спрямована проти Ганзи. Встановились постійні зв‘язки з Руссю.
Список літератури:
Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. –
М., 1983.
Всемирная история. – М., 1957.
Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.
Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в
средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.
Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к
80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.
Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.
История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ.
– М., 1985, 1986.
Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М.,
1988.
Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.
Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. –
М., 1976.
Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв.
– М., 1985.
История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.
История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.
Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.
Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.
Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения
в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.
История средних веков. Европа. – Минск, 2000.
Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.
Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ
вв.). – Ленинград, 1990.
Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.
Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
