Реферат на тему:
Російсько-німецькі відносини в 90-х рр. ХХ ст.: культурний аспект
Поява в 1990 р. на політичній карті світу замість двох окремих
німецьких держав об’єднаної Німеччини спричинила зміни в міжнародних
відносинах. Це було обумовлено порушенням колишньої рівноваги в
європейському співтоваристві, утворенням політичного вакууму в Східній і
Центральній Європі, що призвело до переосмислення основних засад
зовнішньої політики Німеччини і Росії, пошуку свого місця на світовій
арені в умовах переходу від двополярного до однополярного світу. У
результаті обидві країни вийшли на усвідомлення необхідності формування
нових пріоритетів у зовнішній політиці, що згодом відобразилося на
формулюванні головного пріоритету – стратегічного партнерства двох
країн. При цьому єдиного погляду на основні засади нової зовнішньої
політики Росії не було. Представники різних політичних кіл коливалися
між концепціями “чистого” глобалізму, “євразійства”, а то й збереження
за Росією ролі однієї з провідних держав світу [1]. Проте всі сходилися
в одному: саме нова Німеччина може стати брамою до європейського
співтовариства, до створення нової системи стратегічної безпеки. Такому
вибору сприяло й те, що нова Німеччина успішно скористалася сприятливими
для себе умовами для переходу до нової зовнішньої політики, що
відповідало її економічній потужності і зростаючому міжнародному
політичному впливу. Стратегічне партнерство теж сприймалося в обох
країнах по-різному. Німеччина на перший план ставила питання збереження
безпеки і стабільності в Європі, Росія – економічний аспект. Проте
стратегічне партнерство, щоб бути справжнім, тривалим та стабільним,
повинно спиратися на три елементи: співробітництво в політичній сфері,
торговельно-економічні зв’язки та культурно-гуманітарні зв’язки.
Відсутність хоча б одного із цих елементів може призвести до руйнації
усієї конструкції стратегічного партнерства [2].
Аналізуючи стан вивчення російсько-німецьких відносин у 1990-ті рр.,
відзначимо, що більшість праць присвячено дослідженню окремих аспектів
зовнішньополітичних та зовнішньо-економічних відносин. Саме ці питання
знаходилися в центрі уваги російських і німецьких дослідників О.О.
Ахтамазяна [3], Leonhard V. [4], М. Фішер [5], Hohmann H-H. [6],
Timmermann H. [7] та ін. В.В. Платковський [8], С. Романов [9], С.
Крилов [10] відзначають, що Німеччина є головним зовнішньополітичним
партнером Росії, О. Чернов зупинився на основних засадах зовнішньої
політики Росії [11]. І. Братчиков та Д. Любинський [12] показали
можливості Німеччини як стратегічного партнера Росії, а Б. Бушин –
розвиток сучасних російсько-німецьких ділових зв’язків [13]. Jacobsen
H., Heuer U., Rautenberg U., зупинилися на відносинах двох країн у
період 1949-1989 рр., [14]. Г.А. Астреіїн [15], Fahmi D. [16] приділили
увагу економічному розвитку Німеччини в ці роки. Особливості
зовнішньополітичного курсу Росії та Німеччини розглянув С. Скурихін
[17]. Німецькі дослідники Т. Вагензон [18], Hohmann Н-H., Meier Chr.,
Timmermann Н. [19] розглянули особливості становлення нових
взаємовідносин між Німеччиною та Росією, зробивши акцент на існуючих
проблемах між ними. Особливе значення окремі дослідники приділяють
інтеграції Росії до європейського співтовариства. Серед них слід
відзначити праці Ю. Борко [20], Т. Пархоліної [21], Vogel H. [22],
Hackvill R., Breitveit R., Tanaka A. [23], матеріали Deutsches
Historisches Museum [24], Nach der new Economy [25] та ін.
Культурно-гуманітарному аспекту російсько-німецьких відносин було
приділено недостатньо уваги, хоча всі дослідники відзначали його
важливість. Це обумовлює необхідність дослідження аспекту, як одного з
найважливіших елементів стратегічного партнерства, що дасть змогу
визначити як рівень стратегічного партнерства двох країн, так і
прогнозувати його подальші перспективи.
Досліджувана проблема актуальна також і з огляду на ту значну роль, яку
відіграють Росія та Німеччина сьогодні, їх впливом на міжнародні
відносини та загальну ситуацію в Європі й світі.
Мета статті – дослідити культурно-гуманітарний аспект
російсько-німецьких взаємовідносин у 90-ті pp. XX ст., формування його
основних засад та становлення в умовах переходу двох країн до
стратегічного партнерства.
На сьогодні між Росією та Німеччиною створено міцний правовий фундамент
стратегічного партнерства. Його основою є т.зв. “велика” Угода 1990 р.
про добросусідство, партнерство та співробітництво – унікальний
документ, який охоплює практично всі напрямки взаємовідносин – від
спільних дій щодо збереження міжнародного миру й боротьби з тероризмом
до кооперації в економічній та культурно-гуманітарній сферах, що
відповідало бажанню Росії “повернутися до світового співтовариства”
[26]. Росія бажала інтегруватися до нової Європи й подолати соціальну,
економічну, політичну, культурну ізоляцію, яка тривала протягом
десятиліть. Це особливо було важливим, оскільки, на думку росіян,
більшість західних держав з упередженням ставилася до їх країни [27].
Під час зустрічі “великої сімки” в Неаполі в липні 1994 р. російський
президент нарешті взяв у ній участь як рівноправний партнер. Із цього
моменту почалося повернення Росії до європейського економічного
співтовариства, а 27 червня 1994 р. під час самміту Ради Європи на Корфу
було підписано Угоду про партнерство і кооперацію з європейськими
співтовариствами. Ця програма пропонувала Росії широкий спектр
співробітництва з Європейською Радою й фінансову підтримку в усіх сферах
[28]. Ці документи заклали підвалини стратегічного партнерства, що
відбилося й на розвитку культурно-гуманітарних зв’язків.
При цьому обидві країни виходили з того, що російська та німецька
культури як частини загальноєвропейської культури рівнозначні,
самодостатні й у той же час можуть взаємодоповнити та збагачувати одна
одну. Російська література, музика, живопис стали органічною частиною
німецького суспільства і навпаки.
З початком стратегічного партнерства обидві країни узгодили
безпрецедентну та насичену програму культурного обміну, до якої включено
в т.ч. проведення повноформатних Днів культури Росії і Німеччини, участь
у святкуванні ювілеїв окремих міст, виставки та ін. Важливе місце в ній
відіграє вивчення мов двох народів. Саме мови відіграють особливу роль у
формуванні об’єктивного образу країни-партнера, розвитку дійсно міцних
контактів між людьми – найважливішої опори двосторонніх відносин,
неможливих без знання мови партнерів. У Німеччині російську мову вивчає
близько 200 тис. осіб. У Росії значення німецької мови як навчального
предмета постійно збільшується в школах та вузах. Вона займає друге
місце після англійської мови, яку вивчають майже 7 млн учнів (58 %).
Німецьку мову вивчають 4 млн учнів (33 %). Майже 60 тис. викладачів
навчають хлопців та дівчат німецької мови. В інституті Гете в Москві
відкрито курси німецької мови, які укомплектовано бажаючими на кілька
років уперед. У вузах створено 80 кафедр із вивчення німецької мови і
літератури, 300 доцентів вищої школи викладають німецьку мову в рамках
загального навчання іноземних мов. Окрім того, діють 16 лекторів та 4
спеціальних радники Німецької академічної служби з обміну (DAAD), а
також Педагогічної служби з обміну (PAD), які допомагають створенню умов
для вивчення німецької мови через різні курси, надання стипендій для
покращення педагогічної кваліфікації викладачів німецької мови та ін.
Важливу роль відіграє 141 товариство з обміну учнями, які працюють при
підтримці Педагогічної служби. У 1995 р. у цій програмі взяли участь
2318 німецьких та російських школярів. З початку 1995-1996 навчального
року 48 німецьких учителів почали викладати в російських школах. Окрім
того, у 1993 р. в Санкт-Петербурзі відкрито проектне бюро Німецького
національного союзу вищої школи, що надало нові імпульси розвитку
культурних зв’язків у галузі освіти для дорослих. Проте потенціал людей,
які знають або розуміють мову в обох країнах значно більший. Про це
свідчить і проведення першої спільної мовної олімпіади з російської і
німецької мов, фінал якої пройшов у Москві й Берлині в 2002 р., а також
проведення двостороннього молодіжного форуму “Разом у XXI ст.” Вони
стали доброю основою для подальшого розвитку культурно-гуманітарних
відносин [29].
З початку 1997 р. німецько-російське співробітництво в різних сферах
культури зміцніло. У зв’язку зі святкуванням 850-річчя Москви відкрилася
виставка “Німці в історії Москви”. Вона охопила період із середини ХІХ
ст. до 40-х рр. ХХ ст. У цей же час почалося будівництво Берлінського
будинку – багатофункціонального центру, де зустрічаються й обмінюють
досвідом ділові люди, створено курси спеціальної підготовки. На початку
січня 1998 р. в Архангельську був відкритий німецько-російський центр,
призначений для поширення знань з німецької мови та німецької культури.
Під час відкриття було згадано й про те, що перше німецьке поселення
було створене саме в Архангельську, а не Москві.
Під час візиту до Росії Президента ФРН Р. Герцога у вересні 1997 р.
розпочала свою роботу Російсько-німецька комісія істориків. Її мета –
вивчення спільної історії обох країн. Р. Герцог заявив, що надає роботі
комісії велике значення [30]. Комісію складають по 12 фахівців з кожної
сторони (9 істориків і 3 працівники архівів). Її керівники – з
німецького боку професор Горст Меллер, директор Інституту сучасної
історії в Мюнхені, з російського боку – професор Олександр Чубар’ян –
директор Інституту всесвітньої історії РАН.
У лютому 1998 р. Німецький культурний центр ім. Гете представив новий
навчальний посібник “Алло, сусіди!” – вступний курс німецької мови, який
створено за підтримки уряду ФРН спеціально для регіонів Російської
Федерації. Він призначений для російських німців, а також і для інших
росіян, які цікавляться німецькою мовою та культурою. Книгу створено в
результаті співробітництва російських та німецьких авторів. Іншим
результатом співпраці 25 російських колег із фахівцями з Ольденбурга та
Мюнхена став навчальний посібник для вчителів російських шкіл “Економіка
в школі”. Особливість цієї книги в тому, що при викладенні економічних
принципів, моделей та рішень у центрі уваги знаходяться специфічні
особливості Росії. Наряду зі спеціальними науковими знаннями книга
знайомить із методикою викладання уроків.
8
?
?
fhz
~
hE
hE
hu
.егіональне співробітництво має важливе значення в розвитку й зміцненні
культурно-гуманітарних зв’язків. Найбільш ефективною формою
співробітництва, яке має в той же час і найбільше значення для
взаєморозуміння між двома народами, є партнерство між містами. Уже в
середині 1996 р. між німецькими та російським містами існувало більше 40
офіційно підтверджених партнерських стосунків на основі відповідних угод
з обміном документами про партнерство, 5 тимчасових кооперацій,
пов’язаних зі спеціальними проектами, 12 неформальних контактів між
містами, а також 7 – між російськими та німецькими округами. Перше місце
в загальному реєстрі з 65 партнерських відносин між областями й округами
займає найбільша за кількістю населення земля ФРН – Північний
Рейн-Вестфалія (15 партнерств) (див. табл. 1), за нею – Нижня Саксонія
(13), Баден-Вюртемберг (10), Шлезвіг – Гольштейн, Гессен, Баварія і
Берлін (4), Бранденбург, Скасонія і Мекленбург – Передня Померанія (по
2), а також Рейнланд-Пфальц, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія, Бремен і
Гамбург (по 1).
Таблиця 1. – Партнерські зв’язки Північної Рейн-Вестфалії [31]
Міста та райони Росії Міста ФРН
Димитрівський район Херне
Курськ Віттен
Мічурінськ Мюнстер
Москва Дюссельдорф
Нижній Новгород Ессен
Новгород Білефельд
Новочеркаськ Ізерлон
Псков Нойсс
Рязань Мюнстер
Ростов-на-Дону Дортмунд
Шахти Гельзенкірхен
Смоленськ Хаген
Таганрог Люденшайт
Симбірськ Крефельд
Волгоград Кельн
Партнерство між містами створює основу для встановлення безпосередніх
відносин між школами, підприємствами, лікарнями, народними
університетами, сільгосппідприємствами. Воно не потребує великих коштів
– досить часто достатньо пари автобусів та бажання зав’язати
безпосередні стосунки. Головне правило полягає в тому, що чим більше
спонтанності та власної ініціативи та чим менше регламентації зверху,
тим краще. Так, існують партнерства, які створені за ініціативою лікарів
– тепер ці лікарі працюють час від часу разом з російськими колегами в
російських лікарнях. В інших випадках основою для подальшого обміну та
інтенсивного співробітництва стало партнерство між школами. Деякі
варіанти партнерських відносин зобов’язані своїм виникненням
співробітництву між підприємствами або ініціативі промислових і
торговельних палат. У кожному випадку первинне партнерство швидко
виходить за межі кола його ініціаторів й охоплює все більше людей та
сфер співробітництва. Координацію з обміну інформацією та досвідом в
галузі партнерства між містами здійснює «З’їзд німецьких міст» [32].
Партнерство між містами, можливо, найкраща форма для знайомства один з
одним та позбавлення від забобонів. Іншими словами, це найкращий шлях до
розвитку партнерства, передбаченого угодами між Німеччиною з одного боку
і Росією та іншими державами СНД з іншого. У партнерстві вочевидь
виявляється можливість досягати максимального успіху при найменших
фінансових витратах. Завдяки партнерству між містами без витратних
програм можна досягнути подолання забобонів з обох сторін, створення
клімату особистої довіри (в Росії та інших слов’янських державах це
особливо важливо) і встановлення тривалих контактів, у т.ч. у сфері
економіки.
Опитування, яке було проведене Німецько-російським форумом на початку
1996 р., показало, що 44 % опитаних згодні з тим, що партнерство між їх
містами дуже активне, 40 % – досить активне. Тільки 13 % вважають, що в
останній час контакти стали менш інтенсивними, і тільки 3 % – що
партнерство існує суто формально [33].
Найбільш активні дії приймаються у сфері гуманітарної допомоги й
культури, за ними йдуть програми обміну учнями, заходи зі стимулювання
економіки, а також із підвищення кваліфікації й продовження навчання. На
питання про майбутнє партнерства між містами 58 % опитаних відповіли, що
вони бажають зберегти хоча б той рівень відносин, що існує на сьогодні,
39 % – будуть розвивати контакти, і тільки 3 % бажають обмежити контакти
в майбутньому.
Слід підкреслити, що 44 німецько-російських та ще 37 партнерств
німецьких міст із містами в інших країнах СНД створюють ядро
безпосередніх зв’язків. Окрім того, існує значна кількість прямих
контактів між територіальними органами більш високих рівнів, а також
сотні контактів, які розвиваються спонтанно на неформальній основі між
школами, лікарнями, університетами, промисловими і торговельними
палатами, закладами освіти або фермерськими господарствами.
Новий імпульс розвиток російсько-німецьких зв’язків отримав наприкінці
90-х років ХХ століття. Під час зустрічі у верхах у Берліні в червні
2000 р. Г.Шредер і В.Путін домовилися про нові підходи до розвитку
взаємовідносин. Головними акцентами стали двостороннє стратегічне
партнерство як складова більш значного стратегічного партнерства
ЄС-Росія; інтенсивний політичний діалог; пілотні проекти в економічному
співробітництві, затвердження стратегічної робочої групи з основних
питань економічних і фінансових зв’язків, Петербурзький діалог
громадських товариств [34]. Саме останній повинен був активізувати
розвиток подальшого співробітництва між двома країнами в гуманітарній та
культурній сфері. Проте Петербурзький діалог громадських товариств не
вийшов за межі вже досягнутого рівня.
Л.Копелев, відомий учений-історик, гуманіст та германіст, який народився
в Москві, а помер у Німеччині, говорив про настійну потребу встановлення
тісних позадержавних зв’язків, широкої «народної дипломатії», як він
називав інтенсивний обмін та контакти між людьми, організаціями, фондами
та об’єднаннями. Це, як він зауважував, створює атмосферу довіри між
людьми й дає шанси на здійснення «добросусідства та партнерства» на
практиці, що закріплено в офіційних угодах. Проте вирішення цих завдань
та здійснення стратегічного партнерства на практиці залежить не тільки
від внутрішньої ситуації в обох країнах, а й від ставлення країн ЄС та
НАТО до цього.
Висновки
Взаємовідносини Росії й Німеччини в 1990-і роки ХХ століття пережили два
періоди. Перший – початок 1990-х рр. – встановлення тісних двосторонніх
стосунків, коли Німеччина була найважливішим економічним і політичним
партнером Росії, своєрідним представником Росії в Європі та світі, що
допомогло їй подолати колишні стереотипи щодо неї з боку західних країн
і, перш за все, країн-членів НАТО. Цей період характеризувався активним
розвитком двосторонніх і становленням багатосторонніх відносин з
німецькою стороною через різні міжнародні організації, членом яких Росія
залишалася, посівши місце СРСР, або до яких вона вступила за допомогою
Німеччини.
Другий етап, який співпав з другою половиною 1990-х років,
характеризувався деяким охолодженням двохсторонніх відносин, проте
подальшим розвитком їх багатоплановості. У цей період російсько-німецька
співпраця все більше виступає на передній план і стає значним фактором
розвитку міжнародних відносин. Саме в цей час складаються основні засади
нового співробітництва Росії і Німеччини, чому сприяли політичні зміни в
керівництві Росії кінця 1999 року.
Німеччина є найважливішим партнером Росії на міжнародній арені,
своєрідною брамою до ЄС і НАТО.
Щодо співпраці Росії та Німеччини в галузі економіки та культури,
зауважимо, що вона стала більш інтенсивною. Якщо в Радянському Союзі
такі зв’язки були строго монополізовані і практично всі перебували під
особливим контролем держави й органів державної безпеки, їхню систему
визначали двосторонні міжнародні угоди, то вже наприкінці 80-х і в 90-і
рр. ситуація радикально змінилася.
Якщо на першому етапі обидві держави найбільше уваги приділяли розвитку
політичних та економічних зв’язків, то на другому, тобто з середини 90-х
рр. ХХ ст. починається активний розвиток співробітництва в гуманітарній
та культурній сферах. Воно здійснюється як на державному, так і
регіональному рівні. Останній наприкінці 90-х рр. виходить на передній
план й займає все більше місця у взаємовідносинах двох країн. Про це
зокрема свідчить налагодження системи партнерства між містами Німеччини
й містами та районами Росії, які підкріплюються двосторонніми зв’язками
між підприємствами, закладами освіти, лікарнями та ін. Більше уваги
приділяється вивченню німецької мови в Росії та російської – в
Німеччині, обміну культурними делегаціями, виставками, спільному виданню
наукової літератури в галузі історії, політології та ін. Наприкінці 90-х
рр. російсько-німецькі відносини в гуманітарній і культурній сферах
вийшли на новий рівень – було розпочато Петербурзький діалог громадських
товариств. Проте він досі не вийшов за межі раніше досягнутого рівня, до
чого спричинилися зміни в ставленні до Росії західних країн – партнерів
Німеччини по НАТО і ЄС.
ЛІТЕРАТУРА:
Сергунин А.А. Российская внешнеполитическая мысль: проблемы национальной
и международной безопасности. – H. Новгород, 2003.
Братчиков И., Любинский Д. Россия и Германия // Международная жизнь. –
2002. – №3. – С.22.
Ахтамазян А.А. Объединение Германии: десять лет спустя // Эхо планеты. –
1990. – № 40.
Leonhard V. Die Reform en tlaft e hre Vater. – Stutgart, 1994.
Фишер М. Внешняя политика Германии на рубеже XX-XXI в.: Пер. с нем.
Грузина П.Е. – СПб., 1998.
HohmannH-H., Meier Chr. Deutsch – Russische Wirtscyaftsbezi ehungen
Stand Problem e Perspektiven. – Koeln. 1994.
Timmemann H. Russiands Aussenpolitik in Richtung Europas // BIOST
Zwischen Krise und Konsolidierung. – Muenchen, 1993.
Платковский В.В. Россия и Германия в наше время // Социологические
исследования. – М.: Наука, 2005. – С. 49-60.
Романов С. Восточногерманские земли по-прежнему тяготеют к России //
Международная жизнь. – 1998. – №7. – С. 75-80.
10. Крылов С. Главный внешнеполитический партнер России // Международная
жизнь. – 2002. – №8. – С. 42-44.
11.Чернов О. Россия за укрепление стратегической стабильности //
Международная жизнь. – 2002. – №3. – С. 106-115.
12. Братчиков И., Любинский Д. Россия и Германия // Международная жизнь.
– 2002. – №3. – С. 19-26.
13. Бушин Б. Российско-германские деловые связи // Внешняя торговля. –
1996. – № 1-2. – С. 25-34.
14. Jacobsen H., Heuer U., Rautenberg U. Friedessiherung dirch Verteid
guns bereitschaft Deutsche Sicherheitspolitik 1949-1989/ – Mainz. 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
