.

Приватні колекції антикваріату – як збереження чи втрата культурної спадщини України

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 1487
Скачать документ

7

Приватні колекції антикваріату – як збереження

чи втрата культурної спадщини України Приватні колекції антикваріату –
як збереження

чи втрата культурної спадщини України

Колекціонування – вид хобі який існував у всі віки і у всіх державах.
Колекціонують все : марки, монети, живопис, археологію, ікони, кераміку,
зброю. За останні роки в Україні збільшилося число колекціонерів. Мати
вдома антикварні речі стало пристойно. Багато людей купують антикварні
речі для того щоб просто вигідно вложити гроші. Та є люди, які люблять
свою історію , заощаджують на всьому, щоб придбати в колекцію монети або
листівку якої немає, Колекціонери, які збирають антикваріат сильно і
чесно люблять свою Батьківщину, свою історію

Образливо що у всіх державах люди вільно, не ховаючись, збирають
предмети старовини, особливо холодну зброю , та в нашій державі це
заборонено. Адже завдяки “фанатикам” колекціонерам , не дивлячись на
суворі закони перших десятиліток радянської влади, вдалося зберегти до
наших днів відносно велику кількість орденів, медалей і солдатських
георгіївських хрестів дореволюційної Росії, а також документів,
фотографій та інших речей.

Є також державні музеї, які зберігають культурну спадщину країни:
проводять виставки , за певну суму демонструють свої надбання населенню.

Ось тут і виникає питання: що доброго роблять колекціонери для
суспільства, адже їхні експонати мало хто може бачити , і яка користь
державі від приватних колекціонерів? Одні, особливо працівники музеїв,
твердять що колекціонери просто знищують і розпродають історичні та
декоративно-прикладні витвори мистецтва. Що всі раритети вивозяться за
кордон, а самі колекціонери, лише заробляють гроші. Самі ж колекціонери
говорять, що саме вони зберігають культурно-історичну спадщину держави,
і якби вони мали більше прав, то ще більше користі принесли би
суспільству.

Не будемо заперечувати, антикваріат вивозять за кордон, це ми нерідко
бачимо по телебаченню , іноді читаємо в пресі. Для незнаючих людей ці
речі – дійсно раритети. Але насправді, у більшості випадках, це сміття,
мотлох, як називають колекціонери антикваріату. Ці речі непотрібні
музеям ,тому що такими речами у них повністю заповнені фонди, також не
потрібні вони і колекціонерам – бо не являються великою цінністю.
Справжні колекціонери антикваріату намагаються з за кордону привезти
речі на Україну , через те, що там їх більше , і тому ціна дешевша ніж у
нас ( в доказ цього можна привести аукціонні каталоги Європи). З такими
перевезеннями виникають проблеми на кордоні, навіть Українському. Закон
України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”(
Міністерство культури і мистецтв України ст. 21, 29, 35). Та стаття 44
Митного кодексу України. Хоча такі речі потрібно пропускати без
перешкод, адже яка різниця де будуть знаходитися ці раритети , в музеї
чи у приватного колекціонера , головне що вони знаходитимуться в Україні
.

Вже два роки Рівненський краєзнавчий музей запрошує на “ Музейні
гостини” колекціонерів з Рівненської міської громадської організації “
Товариство колекціонерів “Антикваріат давнього міста “. Від цього всі
лише задоволені : і музей ,і глядачі , які можуть побачити те, чого
немає в музеях, і колекціонери, які зайвий раз зроблять собі рекламу.
Потім музей і колекціонери обмінюються подарунками ; колекціонери ,за
бажанням , своїми речами адже це для свого міста, музей грамотою , яка
буде дуже приємна колекціонеру . Дуже радує те, що в Рівному таке
взаєморозуміння між державним музеєм і приватними колекціонерами
старожитностей. А ще добре, що в місті є таке товариство: Рівненська
міська громадська організація “Товариство колекціонерів “Антикваріат
Давнього міста” засновником і президентом якого є Литвинчук Олександр
Дмитрович. Основна мета створення Товариства – є задоволення та захист
своїх законних, соціальних, економічних, творчих, вікових,
національно-культурних та інших спільних інтересів.

Для досягнення поставленої мети Товариство в межах, визначених діючим
законодавством України та своїм Статутом, вбачає основне завдання у
створені науково обгрунтованих, високохудожніх експозицій та виставок
різноманітних культурних цінностей, що сприяє відродженню національної
та духовної культури, формувань високих естетичних смаків народу,
задоволенню культурних потреб і організацій відпочинку населення.
(Статут “Товариства колекціонерів “Антикваріат Давнього міста”. Пункт
2.1; 2.2).

І не тільки на “Музейних гостинах” в 2004 і в 2005 роках проводили
колекціонери свої виставки. Також вони проходили на “Майдані
Незалежності” в 2003, в Рівненському драматичному театрі в тому ж 2003.
На “День міста” в 2004р. разом з антикварним магазином “Акваріус” В 2005
Товариство провести виставку запросив музей-заповідник “Козацькі
могили”.

Нажаль, на таких виставках люди не можуть побачити колекції холодної
зброї, адже відразу виникає питання де взялася така колекція, адже
купувати і продавати холодну зброю в Україні заборонено законом , який
залишився ще від колишнього Радянського Союзу. На всіх Європейських
біржах ( антикварні ринки) холодна зброя вільно продається , і
непотрібно її нищити ( робити тупою) , чи вибивати якісь номери,
непотрібно ніякого офіційного дозволу ( у нас такого ще немає і невідомо
коли буде)

Великі проблеми є і в самих приміщеннях музеїв , особливо в районних
центрах – вони в аварійному стані (прикладом може бути Кременецький
краєзнавчий музей в Тернопільській області ). В фондах цього музею
зберігається велика кількість стародруків , які нищаться через велику
вологість , бо в музеї аварійна ситуація із теплопостачанням . Держава
коштів на ремонт не виділяє уже років сім. Ось тут і можна було б
зберегти іще деякі книги, якщо продати їх шляхом аукціону приватним
колекціонерам-букіністам , а на виручені кошти зробити ремонт. Та немає
закону , який дозволив би провести такий захід і Міністерство Культури і
Мистецтв України навряд чи дасть згоду. Ось тут і пригадується
українська народна приказка “ Що згорить – те не зогниє, що зогниє – те
не згорить”

Щодо проведення антикварних аукціонів, то у Європі вони проводяться у
багатьох містах , а в Україні ж лише час від часу тільки в Києві , і то
ціни на таких заходах високі і нереальні. Також в Європі у багатьох
містах існують антикварні ринки ( біржа) . У нас же такі ринки існують
лише в Києві і у Львові. Колекціонери Рівного хотіли би таку біржу раз в
місяць проводити і в своєму місті , та немає місця для проведення
такого заходу , а головне дозволу на це відповідних структур. Але ж
виручені кошти могли б іти до міського бюджету , на культурний розвиток
міста . І багато людей могли би приходити на ці ринки просто подивитися
,бо на них справді цікаво . Можливо дехто захотів би собі щось придбати,
адже це своє, рідне, це своя культура. Багато хто з молоді замість того,
щоб сидіти в барі, почали би щось колекціонувати, цікавитися історією.

Ви скажете –“ І знову всі цікаві речі осядуть в приватних руках і мало
хто і коли їх побачить” .Так, нажаль, державні музеї не мають змоги
витрачати такі кошти, і платити за речі, за які може заплатити приватний
колекціонер антикваріату.

Державні музеї ,в нашій державі ,навіть не можуть обмінятися речами які
існують в двох екземплярах у фондах , і нищаться там .Адже у приватних
колекціонерів є також “подвійні” речі, які б зацікавили б музей.

Щоб приватні колекції побачили люди ,і з них була користь для
суспільства , потрібно створювати муніципальні музеї на базі цих
колекцій. І, повірте, багато колекціонерів на це погодяться. Потрібно
лише вірно розробити закон, щоб держава узгодила його з колекціонерами.
Такі музеї діють в Європі та в інших розвинутих країнах світу.

Ви скажете – “При чому тут Європа? Чому завжди Європа? Невже неможливо
придумати щось своє ?. А хіба Україна це не Європа. І що поганого в
тому, що людина цікавиться своєю історією, культурою, державою,
мистецтвом. Адже приватний колекціонер знаходить ці рідкісні речі ,
купує їх за свій кошт ,економлячи на своєму бюджеті , реставрує їх , і
зберігає для майбутнього покоління . А це ж, загалом, і для держави в
цілому . І нехай ці речі , можливо, побачать лише його діти , та це
вірна запорука того, що з них уже не виросте погана людина. Адже дитина
виховуватиметься в пошані до свого рідного, до своїх батьків, дідів, до
своєї культури. А це також позитивно для України в цілому.

А якщо зробити так , як в Європейських країнах , зробити приватні музеї,
то на скільки можна підняти культуру України в цілому.

Я бачив з яким захопленням діти на антикварних виставках роздивляються
предмети старовини, як у них загоряються очі від цікавої історії того чи
іншого предмету. Адже, створивши такі музеї , стане можливим прямо в них
проводити уроки ” історії України” , де педагогам зможуть допомагати ,
за бажанням, і самі колекціонери. І тоді діти зрозуміють “ Чиїх батьків
ми діти” , і не продадуть за кордон ікону своєї бабусі , або річ , яка в
родині , як пам’ять , передається із покоління в покоління.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020