РЕФЕРАТ
на тему:
Приєднання словацьких земель до Угорського королівства (X-XV ст.)
Після розпаду Великоморавської держави основним політичним чинником для
населення, яке протягом усіх наступних століть залишалося етнографічним
поняттям, було постійне посилення мадярів. До X ст. угорські племена
заволоділи частиною території Придунайської низовини, заселеної
слов’янами. Введення словацьких земель до складу Угорської держави
призвело до того, що слов’янське населення півдня було частково знищене,
частково мадяризоване, багато хто назавжди залишив ці землі. Впродовж X
— на початку XI ст. західний та центральні райони території Словаччини
неодноразово входили до складу володінь князів Чехії та Польщі. В період
правління угорських королів Іштвана І (997—1038) та Ладислава (Ласло) І
(1077—1096) більша частина словацьких земель була приєднана до Угорської
держави. Загарбання північних словацьких районів у XII ст. призвело до
того, що безпосередньо словацька етнічна територія охоплювала північ
Угорського королівства І дістала навіть відповідну назву — “Верхня
Угорщина “. В адміністративно-територіальному відношенні словацькі землі
були поділені на комітати (окрема область королівських володінь), або
“жупи”. Так, наприкінці XIX ст. із наявних 16 комітатів тільки в
чотирьох був словацький моноетнічний склад населення, а ще в шести
словаки становили більшість.
Відсутність достовірних джерел раннього періоду словацької історії
породжувала різні легенди та концепції, які на різних етапах історичного
розвитку використовувалися в угорському середовищі для обґрунтування
законності загарбання слов’янських земель. Так, стверджувалося, що
місцевий князь Святополк “обміняв свої землі на угорського білого коня”.
У словаків відома легенда про те, що місцеве населення зустріло мадярів
як “добрих гостей”, а пізніше з ними був укладений “мирний договір”. З
таких легенд достовірним слід вважати те, що включення словацьких
територій до складу Угорської держави являло собою тривалий процес, в
ході якого траплялися як підписання угод, так і насильство.
Про застосування мадярами насильницьких методів для підкорення слов’ян
свідчить, зокрема, назва, яку вони їм дали — “тот” (скорений).
Збереглися також відомості про мирне співіснування обох народів.
Слов’яни з розвинутим ремісництвом і сільським господарством перебували
на вищій стадії розвитку, ніж угорці-кочовики. Обставини змусили мадярів
поступово переходити до осілого способу життя, пов’язаного з обробітком
землі. При цьому вони перейняли у слов’ян методи та засоби обробітку
землі. Терміни, запозичені мадярами зі слов’янської мови, свідчать, що
вони переймали також форми територіальної та владної організації.
Представники слов’янської знаті запрошувалися на службу до угорського
королівського двору.
Стосунки слов’янського населення з прийшлими угорцями на словацьких
теренах слід характеризувати як конфронтацію (у період захоплення
земель) і мирне співіснування (за часів Угорської держави). Вже на
початку X ст. баварські єпископи повідомляли папі Римському, що
придунайські слов’яни служать мадярам, перейняли їхній спосіб життя й
беруть участь у воєнних походах мадяр.
Слов’янські землі були найбільш розвинутою частиною ранньофеодальної
угорської держави. Слов’янське населення займалося землеробством і
складалося з напіввільних селян, які мали обмежене право переходу й
становили основну робочу силу в маєтках феодалів. Існував також досить
численний прошарок особисто вільних “замкових людей”, які під лягали
жупанам.
Включення Словаччини до складу Угорської держави (Х-ХІ ст.)
1 — приблизний кордон Угорщини на початку правління Штефана І (кінець X
ст.); 2 — Угорщина наприкінці правління Штефана І (1035 р.); З —
південний кордон держави польського короля Болеслава Хороброго (1018
р.); 4 — Угорщина наприкінці XI ст.; 5 —землі сучасної Словаччини; 6 —
архієпископства; 7 — єпископства; 8 — монастирі; 9 — капітули.
Вільними вважалися також воїни замку. В наступний період розвитку
феодальних відносин диференціація населення зменшувалася, а
найчисленнішу верству населення становили кріпаки.
Вже наприкінці XI ст. у словацьких землях виникло ремісництво.
Наприкінці XII ст. розпочався процес розвитку міст як
торговельно-ремісницьких центрів, які боролися за здобуття привілеїв. У
містах діяло німецьке право, за винятком Спишських міст, де було
запроваджене міське право і які підпорядковувалися безпосередньо королю.
Пільгами користувалися й гірські міста, населення яких видобувало
корисні копалини.
З приходом мадяр припинилося функціонування єпископства в Нітрі. Після
прийняття мадярами християнства словацька церква опинилася під
юрисдикцією Естергомського архієпископства. Вже в XI—XII ст. виник ряд
монастирів, які згодом стали великими землевласниками.
Входження словацьких земель до складу ранньофеодального Угорського
королівства зумовило панування тут мадярської політичної культури.
Етногенез словаків відбувався у межах Угорської держави, яка ізолювала
їх від решти слов’янського світу. Вже в XIII ст. в писемних джерелах
згадується термін “словацький”. Отже, внаслідок підкорення словацьких
земель мадярами вони остаточно втратили свою самостійність і
перетворилися на звичайну провінцію Угорського королівства.
ЛІТЕРАТУРА
Великая Моравия, ее историческое и культурное значение. Москва, 1991.
История Чехословакии: В 2 т. Москва, 1956. Т. 1.
Краткая история Венгрии: с древнейших времен до наших дней. Москва,
1991.
Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.
Королюк В. Д. Славяне и восточнее Романцы в эпоху раннего Средневековья.
Москва, 1985.
Озолин А. Й. Из истории гуситского революционного движения. Саратов,
1962.
Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего
средневековья: В 2 т. Москва, 1987. Т. 1.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т.
1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
