Реферат

Помпеї — свідок минулого

Зміст

1.Вступ

2.Вулиці міста Помпеї

3.Форум – центральна площа міста

4.Громадсько – політичне життя міста

а)влада міста;

б)створення колегій;

в)написи, пов`язані з виробами;

г)ремесло в Помпеях

5.Будинки в Помпеях

6.Громадські бані

7.Пам`ятки матріольної культури.

8.Висновок

Вступ

В кінці серпня 79 р. до нюею страшна стихія обрушилась на два
невеликих, але процвітаючись римських міста – Геркулапум та Помпеї.Вони
були робув недіючим багато століть, раптом проснувся. Величезна хмара
гарячої пори та попелу появилась над вершиною гори.Потім начався
страшний землетрус. Хмара, що зібралась над Везувієм спукалась все нижче
і нижче. Багато – хто ще не встиг замінити місто, коли ізтсерла вулкана
почав вивергаться потік коміння та попелу, які покрили Геркуланум і
Помпеї шаром завтовшки вісім – дев`ять метрів. Завершивши своє
виверження гарячий потік зацементував цю масу, яка стала гробницею для
загинувших міст.

Довго ще зберігались в пам`яті людей розповіді про страшну катастрофу.
Але пройшли століття і ніхто вже не пам`ятав де саме були колись
розміщенні Геркуланум та Помпей. Іноді копаючи колодязі, селяни
знаходили залишки древніх стін. Вони не здогадувались, що це стіни
будинків, засипаних виверженням Везувія.

Тільки близько 200 років тому назад почали проводити на цьому місці
розкопки. Із знайденої при розробках надписі дізнались, що під попелом
знаходиться місто Помпеї. Згодом археологи розкопали окремі будинки,
потім вулиці і, нарешті, цілі райони древнього міста. Під непроникаючим
шаром каміння і попилу вони збереглися такими, як були в момент
загибелі. Збереглося багато надписаних на стінах посуд в будинках та
прикравша його розпись та мозаїка. Завдячуючи кропітливій роботі
архологів, які розчистили те, зруйноване та зіпсоване, Помпеї
перетворились на величезний музей, який для нас нагадує про минуле.

Як і у всіх містах, які будували римляни, в Помпеях є дві головні
вулиці: одна – з півночі на південь, друга – із сходу на захід. Інші
вулиці простягаються паралельно головним, розділяючи місто на ряд
кварталів. Вулиці вузькі – не ширші ніж по десять метрів. Вони вимацані
камінними плитами і мають високі тротуари. Щоб не створювати давок
повозкам дозволялось про`їзджати тільки вночі. Вдень вулиці
заповнювались пішоходами і носилками багатих людей, які несли зазвичай
три пари сильних рабів. На перехрестях вулиць розміщувались збудовані
для громадських потреб басейни. Туди постачалась вода з міського
водопровіду. Цей же водопровід доставляв воду в приватні будинки та
громадські бані. Дощова вода через покриті плитками отвори стікали у
підземні стоки.

Перехрестя двох головних вулиць створювало форум – центральну площу
міста. Оточений колонадами, які захищали від спеки та дощу, він був хоча
невеликим, проте дуже гарним. Тут розміщувались найзначніші бідівлі
міста,храми римських богів: Юпітера, Юнони та Мінерви. Тут було також
приміщення Міської Ради і приміщення для вищих міських магістратів.
Ділових людей приваблювала на форум басиліка – витягнута прямокутна
будівля, де у високих залах відбувався суд і заключались торгові
договори. Покупці спішили в лавки форуму і на два спеціальні ринки. На
одному торгували продуктами, на іншому – сукном та шерстю. Діти
приходили на форум в школу, де її власник – грек вчив хлопчиків та
дівчаток грамоті.

Також на форумі знаходилась ще одна велика булівля – курія, де засідали
члени Міської Ради – декуріони. Вони були найбагатшими і найвпливовішими
жителями міста.

Щоб стати декуріоном потрібно було спочатку бути вибраним на яку –
небуть посаду: квестора, віддаючого міською казною, еділа,
спостерігаючого за торгівлею та загальним порядком у місті, дуумвіра –
вищого міського гістрата.

Магістрати виконували свою посаду на протязі року, а потім ставали
членами ради декуріонів. Але стати магістратом було не так просто.
Бажаючі бути вибраними повинні бути внести значну суму до міської казни;
окрім того, вони ще тратили великі гроші на громадські потреби. Як
подяку заце для них ставили статуї на форумі. Багато таких статуй стояло
на форумі разом із зображеннями імператорів та знатних людей міста.
Важливу роль на виборах відігравали різні колегії та спілки.

В римських містах було прийнято, щоб люди одної професії чи
громадського статусу об`єднувались в колегії. Були колегії сукновомів,
деревообробників, ковалів, каретників, чоботарів, шевців, ювелірів тощо.
Існували також колегії торговців: хліботорговців, торговців овочами,
маслом, фруктами, скотом, сіллю тощо.

Часто траплялось, що торгівці, які входили до колегій, домовившись між
собою, приховувати свої товари і піднімали ціни.

Об`єднані в колегію були також міські раби, які служили при торгівлі,
цирку, банях, а також при міському управлінні. В колегії об`єднувались і
зовсім бідні люди, щоб на вклади членів колегій та пожеотвування багатих
людей збиратись на спільні обіди. В ці колегії входили, без різниці,
раби та вільні – усі, хто міг дати скромний вступний вклад і пригостити
товаришів кувшином дешевого вина.

Колегі ставили себе під захист якого – небуть бога. Щоб заснувати
колегію, потрібно було мати дозвіл правителів. Це вимагалося через те,
що влада боялася створення якихось бунтівних спілок. Колегії мали свої
постанови і вибирали свої представителів для ведення справ.

Діяльність цих колегій особливо оживлялась під час виборів міських
магістратів. Вони проводили на посаду своїх кандидатів і покровителів –
патронів.

Колегії приймали діяльну участь в боротьбі між кандидатами. На стінах
будинків у Помпсях Збереглося багато передвиборчих надписей, зроблених
червоними і чорними буками. Щоб привернути увагу перехопсих. Ці надписи
рекомендували кандидатів, заклинаючи голосувати за них: «всі золотих
справ майстри просять в еділи Куспія Понсу»; «Марка Церренія просять в
еділи торговці фруктами»; «Закликаю вас зробити дуумвіром Гая Юлія
Полібія. Просять пекарі» тощо.

З такими ж плакатами виступали об`єднання міської молоді,
вільновіднущенними або просто сусіди кандидата.

Іноді писали, що, будучи вибраним едіалом або дуумвіром, кандидат дасть
міщаном добрий хліб або збереже міську казну. Нагадували, що, посідаючи
раніше яку – небуть посаду, кандидат проявив свою добросовісність та
щедрість або порадував громадян багатими гладіяторськими іграми. Нерідко
на дверях впливових людей з`являлись написи і такого змісту: «Вибирайте
в еділи Попідія Сабіна, полічеснішого юнака. Руфін (хазяїн дому),
підтримай його; і він тебе теж».

Щоб вороги не стерли передвиборні написи, робили приписки «Щоб ти
захворів, якщо від заздрощів це знищити» — добавлено до однієї з
написів.

У день виборів, у березні, громадяни, поділені на спеціальні групи,
курії, збирались для голосування. Кожен писав ім`я свого кандидата на
табличку та опускав її в урну. Вибранними вважались ті, за кого
проголосувало більшість хурій. З першого липня, склавши присягу на
форумі, вони вступали на посаду. До кінця року зняти їх з посади було
неможливо. Вони звітували у своїй діяльності тільки перед Міською Радою.

де йшли оживленні торги. Продавці розкладали свої товари просто на
тротуарі, відділивши собі маленьке містечко та написавши на ньому своє
ім`я. Власники майстерень продавали свої вироби прямо в майстерні, або
наймали лавки. Такі ж лавки наймали власники заміських вілл для продажу
вина, масла та інших продуктів сільського хазяйства.

Зазвичай лавкою завідував довірений раб хазяїна. Багаті власники,
відкриваючи майстерні,також ставили на чолі їх якогось кмітливого і
знаючого ремеснораба.

Частину доходів раб міг залишати собі. Ставалось, що назбиравши грошей,
він викуплювався з рабства сам купляв рабів, інструменти і засновував
свою власну майстерню або лавку. Іноді колишні раби ставали значно
багатшими від своїх бувших хазяїв. В Помпеях зберігся будинок такого
багато вільно – відпущеника – Цецілія Юкунда. В цьому будинку знайдені
воскові таблички, на яких були написані його боржників. Орендуючи у
місто сукновальню, беручи участь в аукціонах на яких розпродавалось
майно боржників, даючі гроші під проценти, Юкупо нажив великий маєток.
Багаті вільновідпущенники хоч і не могли займати посади магістратів,
відігравали важливу роль у житті міста. З них складались колегія шести
августалів, віддаючих вшануванням Августа та інших абожествлених
імператорів. На громадських святах, під час показів та банкетів
августами займали місце безпосередньо після декуріонів.

В Помпеях збереглась велика кількість майстерень, які дозволяють
судити про ремесло того часу. Серед цих майстерень, виявлені пекарні,
часто з`єднанні з млинами, майстерні по виготовленню сукна та інші.
Працювали в них вільні ремісники та раби. Вся робота виконувалась
руками. Сцени із життя ремісників зображувались помпейськими художниками
на стінах будинків. На роботу в майстерні наймались іноді й вільні
бідняки. Життя їхнє було дуже тяжким. Вони отримували дуже мізерну
платню. Хазяїну було вигідніше купити раба, ніж добре оплачувати працю
вільного робітника.

Більша частина заробітку бідняків віддавалась за житло. Багаті
громадяни будували маленьки квартирки з тісними, напівтемними коморками,
які вони здавали для бідних людей. І чим більше приходило із села людей
в пошуках заробітку, тим більші розходи були у домовласників. Щоб
вигадати місце, на будинках будувався другий поверх. Частину приміщення
здавали під лавки та майстерні, частину – під житло дрібних торговців та
ремісників. Тут було темно, тісно, пахло дешевим супом з цибулею,
рослинним маслом і несвіжою рибою. У грязюці гралися напівголі діти.

Зовсім іншими були будинки багатих землевласників і торговців Помпей. У
головній кімнаті – атрії – хазяїн приймав приймовних у справах
відвідувачів. В центрі атрія розміщувався басейн, куди через отвір у
покрівлі збирались дощова вода. Басейн прикрашався статуями. Зазвичай
тут знаходилась і статуя хазяїна. Біля басейну стояв великий мармуровий
стіл заставлений дорогим бронзовим та срібним посудом.Чекашнями вкрашали
її прекрасними зображеннями квітів, листя, пташок та звірів. У одній з
стін атрія знаходився ящик, в якому хазяїн ховав свою казну.

Безпосередньо до атрія приєднувався кабінет хазяїна – таблін, з якого
відкривався вид на внутрішній сад будинку – нерістиль. В теплу пору року
сад був улюблений місцеперебуванням гостей. Колонпади, які оточували
його, давали тінь. Фонтани та штучні водопади охолоджували повітря.
Різні квіти та дерева заповнювали його ароматом.

До атрія та неристиля примикали інші примінення: літні та зимні
спальні, бібліотеки, столові. Як правило, ці кімнати були невеликими.
Винятком були лише столові, які були розраховані і на прийом гостей.
Тут знаходився прямокутний або круглий стіл, оточений ложами. На кожній
такій ложі навкоси, головою до столу, під часи їжі возлажало по три
людини. Сиділи за столом лише жінки. Гості розсідались згідно свого
столу в суспільстві. Парадні обіди продовжувались по кілька годин.
Хазяїн старався блиснути рідкими, вишуканими стравами і мистецтвом своїх
рабів, які для забави гостям деконшлували вірші та грали на різних
музичних інструментах. Гостям пропунували вінки із дорогих квітів.
Квітами також були обсипані стіл та ложі.

Окремо поміщались коморки рабів кухні та баня. Баня була обов`язковим
атрибутом багатого будинку. Хазяїн старався зробити її зручною та
вишуканою. У ній був басейн з холодною водою для плавання, і приміщення
для сонячних ванн, і кімната з гарячою водою. Баня, як і увесь будинок,
в холодну пору,зігрівалась гарячим повітрям. Він надходив з печі,
розміщеної під підлогою, труби були прокладені всередині стін. На тій же
печі нагрівався котел, з якого в баню поступала гаряча вода.

Бані були не лише у приватних будинках. Кожне місто намагалось
забезпечити людей по можливості більш розкішні громадські бані. Міські
болачі, даючи на це пожертви, завжди могли розраховувати на вдячність
співгромадян. Жителі приходили в бані не лише помитися, а й,
поспілкуватись з друзями, зайнятися гімнастикою, відпочити. Тому в банях
вполитовувались зали для гімнастики, для ігор з м`ячем і навіть
бібліотеки. Нерідко тут поети, рисьменники та оратори читали свої нові
твори.

Підлоги в парадних кімнатах прикрашались мозаїкою, стіни покривались
живописом. Мозаїка та живопис зображували тварин і пташок, різні сцени з
розновідей про богів або з життя знаменитних людей.

Навіть бідні люди старались зробити привабливими свої житла,прикрасити
їх дешевими статуетками або покласті в цемент, яким заливалась підлога,
кілька кольорових камінців.

Скло для вікон в той час ще не використовувалась. Світло проникало
через відкриті в садок двері і отвір у покривлі атрія. Вікна робили лише
у вигляді дуже вузьких глибоких щілин, тому фасади, що виходилу на
вулицю були майже глухими. Їхню однообразність оживляли лише незчисленні
написи передвиборчих компаній, повідомлення про представлення, що мали
відбуться, гладіаторських боях аукеріонах. Зустрічаються також різні
написи, зроблені перехожими. В одному віршованому написі хтось виражає
подив що стіна будинку до цих пір ще не провалилась від того всього, що
на ній написано.

Помпей – це дуже великий археоллгічний матеріал. До нашого часу
розкрито і вивчено біля4/5 міської теорії: деякі храми, терми,амфітеатр,
казарма для гладіаторів, жилі будики, ряд приміських вілл. В будинку
знайдена велика кількість різних домашніх побутових предметів.

В багатих будинках Помпей та приміських віллах збериглися настінкі
розписи та мозаїки. Мозаїчні картинки покривають і підлоги особливо
розкішних будівель. Деякі мозаїки перенесені в Неаполітанський музей, в
тому числі широковідома мозаїчна картина «Битва біля Іеса». В Помпеях
було знайдено велику кількість скульптур. Серед них – зображення божеств
і міфічних істот, а також багато портретної скульптури.

Отже, маленьке місто Помпеї дає для нас ярку картину життя древніх
римлян 2000 років тому. Ми можемо, завдяки знайреному і розкритому добре
уявити політичну, громадську, побутову, культурну та інші сфери життя
міста.

Помпеї – це дуже цінний для археологів матеріал. Розкопки ще
продовжуються і приносять для науки багато цікавого.

Список використаних джерел:

Истогриноведение древного Рима. Ред. Бощанин А.Г. — МГУ, 1981, с. 291 –
301.

Аверинцев СС. и др. Древние цивилизации.- М., 1989, с. 79-81.

История древного Рима. Ред. Бацанин А.Г. — М.,1974, с.272.

Нариси з історії стародавнього Риму. Ковальов С.І. — К., 1957, с.
230-234.

Древний Рим. Ред. Каллистов. — М., 1969. с.241-243.

Похожие записи