РЕФЕРАТ

на тему:

Польща ІХ-ХV ст.

План

1. Утворення польської держави

2. Анжуйськая династія

3. Ягелони

Вступ

До IX с на польських землях мешкали численні слов’янські племена, і хоча
вони жили відособленими общинами, їх зближували вірування, звичаї, мова,
методи обробки землі і характер ведення торгівлі. Все це полегшило їх
об’єднання під владою правителів держави полян.

Колискою полян вважаються землі в басейні річки Варти, а їх центром —
місто Гнезно.

Приблизно з середини IХ с. полянами правили потомствені князі з роду
Пястов, що дали почало Пястовськой династії, родоначальником якої
вважається Пясторач.

В Малій Польщі існувала держава Віслян на чолі з легендарним королем
Краком.

Першим історично достовірним князем полян був Мешко. В 966 р. в Гнезно
відбулося хрещення Мешко і його наближених.

Спадкоємцем Мешко став його старший син Болеслав, що прозвав згодом
Хоробрим. В 1025 р. він був коронований на короля Польщі.

1. Утворення польської держави

При Мешко II, вибраним Болеславом Хоробрим приймачем, монархія
випробувала кризу, але син Мешко Казимир відновив державу. За заслуги в
справі відновлення країни князя назвали Казимир Обновітель.

Болеслав Смелий, наступник Казимира Обновітеля, пішов по стопах свого
великого прадіда Болеслава Хороброго і став проводити активну зовнішню
політику. З відома тата Болеслав Сміливий коронувався королівською
короною в 1076 р. і отримав згоду на відновлення Гнезненського
архиепископства.

При приймачах Болеслава Сміливого йшла постійна боротьба Польщі з
Німецькою імперією. Помітну роль тут зіграв князь Болеслав Крівоустий.

Прагнучи уберегти своїх синів від братовбивчих воєн, що випали на його
частку, цей князь незадовго до смерті в 1138 р. розділив державу на долі
і встановив принципи спадкоємства верховної влади.

При перших Пястах відбулося міцне об’єднання польських земель, хоча
протікало ого не без труднощів, оскільки межі центральноєвропейських
держав у той час тільки ще складалися. І тому яблуком розбрату часто
ставали багато прикордонних територій: на Силезію, наприклад,
пред’являла свої права Чехія; Червенськіє міста були предметом суперечки
з Київською Руссю, Західне Помор’я — з імперією.

Проте основну боротьбу Польща вела за своє незалежне положення в
Європі, і в цьому плані найсерйознішою загрозою були спроби імперії
нав’язати своє верховенство. Першим Пястам вдалося відстояти
незалежність держави; завдяки таким коронованим правителям, як Болеслав
Хоробрий, затвердилася традиція Королівства Польського, пам’ять про яке
в епоху феодальної роздробленості об’єднувала народ.

При перших Пястах зародилася свідомість єдності, обумовленої спільністю
походження, звичаїв мови і держави. Відбувалося також розділення
населення на соціальні групи, що було пов’язане із земельними тими, що
подарували з боку верховного правителя. Складалися, з одного боку, стани
лицарів і крупних феодалів (знать), виникали обширні церковні володіння;
з другого боку, відбувався процес поступового закабалення селян, що
потрапляли у все велику залежність від землевласників. Разом з вільними
общинниками і залежним селянством з’явилася категорія так званих
приписних, тобто людей, які не могли кинути землю володаря. Бо були
прикріплені до неї відповідними документами. Все більше ставали майнові
і правові відмінності між різними категоріями селян, що згодом привело
до глибокого розшарування польського села.

Із смертю сина Казимира Лешека Білого, що намагався затвердити свою
владу над іншими князями в Польщі закінчився період централізованого
правління.

Двохсотрічний період феодальної роздробленості був часом великих змін.
Обмеження правомочності короля привело до упадку патримоніальної
монархії, а також до формування самостійних суспільних груп, тобто
станів. Християнство, яке, з одного боку, несло з собою загальні,
універсальні цінності, з іншою, переймало відвічно польські елементи.
Сприяло збагаченню

польської культури, будучи разом з тим її невід’ємною і важливою
складовою частиною. Розвивалася національна самосвідомість, все тісніше
об’єднуюче поляків. Процвітала економіка – сільське господарство,
ремесло і торгівля, а населення ставало все зажиточне. Життя в
розчленованій на питомі князівства країні учило заповзятливості,
організованості. Так зароджувалися основи самокерованого і
самодіяльного суспільства. Отже, не дивлячись на політичну
роздробленість, конфлікти між князями

і територіальні втрати, це був «етап бурхливого розвитку Польщі, що
виявився у всіх сферах людської діяльності».

2. Анжуйськая династія

На початку ХIV с. боротьбу за об’єднання країни почав князь Владислав
Локетек. Після смерті Вацлава III Пржемисловіча, спираючись на допомогу
угорського короля Карла Роберта, вороже набудованого до чехів, Владислав
Локетек зайняв Сандомірськую землю. Поступово він оволодів Краковом,
Помор’ям і Великою Польщею.

20 січня 1320 р. Локетек був проголошений королем. Церемонія коронації
відбулася не в Гнезно, як це відбувалося дотепер, а в Кракові, з тих
пір кафедральний собор на Вавеле став місцем коронації польських
монархів. Коронація Локетека відкрила новий період в історії Польщі і
мала величезне значення для процесу об’єднання держави і зміцнення
центральної влади. Владислав

Локетек вів активну внутрішню і зовнішню політику і в боротьбі з чехами
і німецькою імперією спирався на допомогу угорців і Литви. Спадкоємцем
Владислава Локетека став його син Казимир, що прозвав Великим. Завдяки
його дипломатичним зусиллям. Чеський король Ян Люксембург відмовився
від домагань на Польську корону. В 1343 р. він уклав в Каліше мирний
договір з хрестоносцями (війна з якими продовжувалася з 1327 р.)
Хрестоносці повернули Польщі Добжінськую землю і Куявію, залишивши собі
Гданьське Помор’я і Хелмінську землю. А польський король зберіг за собою
титул владики і спадкоємця Помор’я, що

згодом дозволило відновити старання, направлені на повернення цієї
землі. В результаті тривалої війни в 1366 р. до Польщі були приєднані
Галицька Русь, Хелмінськая, Белзськая, Володимирська землі і Подоліє. З
1355 р. Мазовія формально визнала васальну залежність від Польщі.
Найважливішою подією епохи в області культури було, безумовно, підстава
Краківської академії. Хоча духовне життя існувало в Польщі і раніше,
сосредотачиваясь при королівському дворі і кафедеральных школах, тільки
університету вдалося привлесь групу учених, які, навчаючи студентів,
могли разом з тим творчо развавать різні області науки. За договором
Казимира Великого з угорським королем Карлом Робертом, останній
оголошувався спадкоємцем польської корони.

Весь період правління Владислава Локетека характеризувався невпинною
боротьбою за корону і межі. Король зумів відстояти незалежність тільки
що з’єднаної, хоча і урізаної держави, не дивлячись на серйозну
небезпеку, що загрожувала з боку сусідів.

A

A

o u ue th ?

?

A

ue ?

????????$?????????равильний для Польщі вибір. Що проводиться Казимиром

Великим політика сприяла значному зміцненню міжнародного положення
Польщі.

3. Ягелони

Із смертю Казимира Великого присіклася королівська гілка династії
Пястов. Влада в Польщі перейшла до угорського монарха

Людовику, сину Карла Роберта з Анжуйськой династії і Ельжбети, дочки
Локетека. Зразу ж після коронації Людовик повернувся до Угорщини,
ввіривши владу в Королівстві своєї матері.

У Людовика Венгерського, як і у Казимира Велікого, не було сина.
Піклувавшися про майбутнє двох дочок, він робив зусилля для того, щоб
кожну з них забезпечити корону. В 1374 р. були укладені Кошицкие
привілеї, де в обмін на надання права на престол однієї з дочок, король
приймав на себе радий зобов’язань. Вони запобігали небезпеці повторення
того, що відбувалося в період правління Вацлава II, коли король з
іноземної династії робив дії, що суперечать інтересам польської держави
і народу. Ядвіга, яку з дитинства ретельно готували до ролі монархи,
прибула до Польщі восени 1384 р. Гнезненській архієпископ негайно
коронував її королем. Спочатку, проте, владу здійснювали, заміщаючи юну
правительку, малопольские феодали. Вони-то і вирішили, керуючись
важливими політичними міркуваннями, запропонувати руку королеви великому
князю Литви Ягелло. Договори польських ієрархів з великому князем
литовським завершилися підписанням в 1385 р. акту в Креве. Ягелло за
руку Ядвіги і польський престол дав обіцянку «землі свої Литви і Русі
приєднати на вічні часи до Польського королівства» і разом з підданими
прийняти християнство. Незабаром після церемонії хрещення, на якій
новоизбранный монарх отримав ім’я Владислав, в Кракові відбулося його
урочисте одруження з Ядвігой і коронація (1386 р.) Після вінчання і
коронації Ягелло, подружжя спільно правило Польщею.

Відносини Польщі з Великим князівством Литовським

Майже 200 років обидва держави зв’язувала перш за все Ягеллонськая
династія. У Вавеле і виленском замку сиділи представники одного і того
ж царюючого будинку, а польські королі частіше всього були одночасно
великими князями. Проте Литва не була приєднана до Польського
королівства.

Збереження відособленості Великого князівства Литовського було в першу
чергу заслугою двоюрідного брата Ягелло – Вітольда, що прозвав
співвітчизниками Великим. Укладення польсько-литовського договору було
необхідністю, тим паче, що наближалася велика війна з Тевтонським
орденом. 15 липня розгорілася велика битва на полях під Грюнвальдом. В
сутичці брали участь дві армії, кожна з яких налічувала близько 20 тис.
закутих в зброю воїнів. Після важких і кривавих боїв тевтонські лицарі
були розгромлені, а великий магістр Ордена Ульріх фон Юнгинген загинув
в битві. Перемога під Грюнвальдом мала величезне значення для Польщі і
Литви: Орден вперше зазнав таку нищівну поразку, що стала початком його
поступового упадку. В 1434 р. Владислав Ягелло помер. Він став
родоначальником династії Ягеллонов, якій належало правити Польщею в
період її найбільшого розквіту – протягом майже двох сторіч.

Після кончини Ягеллона почалася важка смуга в історії польської
держави. На престол був вибраний і коронований 10-річний син Ягелло
Владислав III. Фактично ж правила країною опікунська порада, яка
очолювала Збігнев Олесьніцкий. Роль королівських сановників і перш за
все краківського єпископа, що росте, викликала протест як можновладцев,
так і рицарства.

Збігнев Олесніцкий відвіку думав про те, щоб пов’язати Угорщину з
Польщею. Такий союз дозволяв би Польському королівству

розширити свій вплив в Центральній і Південній Європі і грати значну
роль в рішенні важливих і насущних проблем християнства.

Разом з тим він залучав Польщу до турецьких воєн, бо угорці відображали
тоді натиск Османа турок, які після заняття сусідньої Сербії нападала на
межі їх держави.

В 1440 р., роки угорський трон спустілий, а турецька небезпека зросла,
угорська шляхта оголосила Владислава Ягеллончика своїм монархом.

Владислав загинув в 1444 р. в битві з турками під Варной. Королем став
його молодший брат Казимир Ягеллончик.

Царюючи в Польщі, Казимир Ягеллончик піклувався про інтереси Великого
князівства Литовського і проводив у Вільно часто довгі роки. В його
відсутність владу в Литві здійснювала великокнязівська порада. Дозволив
він і польсько-литовський конфлікт з приводу спірних земель, залишивши
Волинь за Литвою, а Подолію за Польщею.

Казимир відчужив Збігнева Олесьніцкого і скористався монаршим правом
призначати урядовців. Завдяки цьому вищі державні посади і місця в
королівській пораді зайняли вірні йому люди.

Прагнучи зміцнення влади, король проте був вимушений задовольнити
вимоги шляхти, яка була зацікавлена в ослабленні можновладства і
посиленні впливу на найважливіші державні рішення. Вся шляхта могла
тепер робити непрямий вплив на законотворчість і брати участь в рішенні
питань про війну і мир, а отже, отримала права, які належали раніше
тільки знаті. Як можновладцы так і бідні лицарі користувалися з того
часу однаковими правами. Таким чином, в цьому відношенні польський
дворянський стан став однорідним.

Після 1454 р. зросла роль сеймиков (з’їзди всіх чоловіків благородного
походження, що проживають на території даної землі або воєводства)
оскільки завдяки Нешавськім привилеям вони отримали можливість впливати
на ухвалення рішень державної важливості.

Підвищувалася роль вального (загального) сейму.

В 1468 р. король повелівав, щоб всі воєводства або землі направляли на
загальні збори тільки по два депутати. Ці депутати, вільно обирані на
земських сеймиках, зустрічалися з королем і королівською порадою як
представники своєї території оскільки вони виступали в сеймах від імені
місцевого населення і в більшому або меншому ступені керувалися
отриманими на сеймиках рекомендаціями. Так з часом склалася система
представництва.

В 1466 р. в результаті 13-річної війни був укладений Торунській світ,
по якому Польщі поверталися привислинское Помор’я з Гданьськом.

В другій половині ХV в. Ягеллони були у влади одночасно в Польщі,
Литві, Чехії і Угорщині, хоча кожна з цих держав зберігала свій
суверенітет. Династична політика Казимира Ягеллончика вела не до
створення четырехчленной держави а до утворення зв’язку, витікаючого з
родового співтовариства. Цей союз, проте, виявився недовговічним і
звалився в першій половині ХVI століття у зв’язку з турецькою нашестею
на угорські землі.

Із смертю Казимира Ягеллончика урвалася особиста унія Польського
королівства і Литви. Відповідно до останньої волі короля великим князем
литовським став молодший з Ягеллонов – Олександр. Старший же – Ян
Ольбрахт – був вибраний королем Польщі.

Висновок

Завдяки союзу Польщі з Великим князівством Литовським зріс авторитет
обох держав на міжнародній арені, була отримана перемога

над Тевтонським орденом. Ягеллони запанували в Чехії і Угорщині, а їх
рід став однією з наймогутніших європейських династій.

Народи Польського королівства і Великого князівства Литовського, хоча
між ними траплялися конфлікти. Об’єдналися на довгі

століття, і цей зв’язок, перерваний розділами Польщі, підтвердили
сумісні дії повстанців в ХIХ в.

Список використаної літератури

Всесвітня історія. Навчальний посібник (Н.Т.Знання) 2001р.

Історія Європи – Т.З. – М. 1993 р.

Україна-Польща., Київ 1993 р.

Похожие записи