.

Перша світова війна (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6828
Скачать документ

Пошукова робота

Перша світова війна

План

1 Імперіалістичний характер Першої світової війни

2. Хід воєнних дій.

З Результати Першої світової війни.

Імперіалістичний характер першої світової війни

28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. А вже протятом
тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи Однак
Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Швеція, Данія,
Норвегія, Італія т. Румунія, США, а також деякі з держав Азії й
Латинської Америки — союзник! австро-німецького блоку — заявили про свій
нейтралітет Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав
із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх
збройних сил. З’ясувалося, що Туреччина надає і розпорядження німецького
Генерального штабу всі свої війська

У результаті такого розміщення сил організувався російсько-турецький
Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину
російських військ від ведення з нею воєнних дій.

Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої
боротьбі на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум
Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод
Тихого океану й далекосхідних вод усі німецькі війська, а також передати
Японії територію Цзяочжоу з пор том і фортецею Ціндао, орендовану свого
часу німецькою стороною

Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум буї
відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголосила Німеччині війну. Фортеця
Ціндас не витримала тривалої облоги, незабаром Японія повернула собі
втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і
Маріанських островів і Океани, які до цього належали Німеччині

Отже, розпочавшись у Європі, імперіалістична війна перейшла на територій
Ближнього й Далекого Сходу, перетворившись на світову.

Перша світова війна була несправедливою, загарбницькою. Вона стала
наслідком економічної кризи світового господарства, фактично розваливши
зупинені на стадії імперіалізму капіталістичні відносини. Відбувався
економічний переділ світу між двома великими капіталістичними блоками —
Антантою І німецько-австрійським блоком. Імперіалісти так поспішно
розв’язали війну, уникнути посиленого зростання революційного руху, що
прокотився в багатьох країнах. Але найголовнішою причиною розв’язання
цієї війни стало англо-німецьке протиріччя

У кожної з країн, що вступили в Першу світову війну, були свої власні
інтереси. Усі вони зводилися до захоплення певних територій. Німеччині
дуже хотілося утвердити своє панування на більшій частині Європи. її
цілі зводилися до розгрому Англії й позбавлення її морської переваги,
переділу бельгійських, французьких і португальських колоній. Німеччина
також намагалася закріпитися в аравійських провінціях Туреччини, що
славилися своїми багатими землями й запасами. Німецькій стороні хотілося
послабити Росію, позбавивши її польських губерній, України й Прибалтики,
а також утвердитися в природних кордонах Росії на Балтійському морі.

Австро-Угорщина намагалася загарбати Чорногорію та Сербію, установити
свою владу на Балканах. Також Австро-Угорщині хотілося позбавити Росію
частини польських губерній, Поділля й Волині.

Російське Закавказзя дуже приваблювало Туреччину, яка за підтримки
Німеччини намагалася зробити його своєю колонією.

Англія не хотіла поступатися своїми перевагами як могутньої морської
держави, усіма силами прагнула її зберегти, намагаючись розбити
головного свого конкурента — Німеччину — і не дати їй можливості
позбавити себе морських шляхів і багатих колоній. Одночасно Англія
плекала надію захопити багаті на нафту Палестину й Месопотамію, які
залежали від Туреччини. На ці ж самі території претендувала й Німеччина.

У 1871 р. Німеччина відвоювала у Франції Лотарингію й Ельзас. Франція,
уступивши в Першу світову війну, прагнула повернути собі ці землі й
заволодіти Севрським басейном.

Росія переслідувала інші цілі. їй необхідно було домогтися вільного
виходу . – чорноморського флоту через Босфор і Дарданелли в Середземне
море. Австро-Угорщина й Німеччина заважали Росії приєднати Галичину й
нижню течію Неману. Необхідно було усунути конкурентів, щоб мати
можливість розширити свої володіння.

Італія дуже довго не наважувалася прийняти одну із сторін: приєднатися
або до Антанти, або до Потрійного союзу. Однак після проникнення на
Балканський півострів загарбницьких військ Італія прийняла сторону
Антанти.

Сполучені Штати Америки довго вичікували, займаючи протягом трьох років
нейтральну позицію, одержували величезні прибутки на постачаннях зброї
та боєприпасів двом ворожим блокам. Дочекавшись зручного моменту, коли
коаліції були виснажені, США у квітні 1917 р. вступили у війну. Америка
намагалася нав’язати свої умови країнам, що беруть участь у цій війні, і
в такий спосіб забезпечити собі світове панування.

Сербія стала об’єктом австро-німецької агресії, і тому лише вона вела
справедливу війну, намагаючись звільнитися.

Хід воєнних дій. Воєнні дії в 1914 році

Незважаючи на економічні й політичні протиріччя союзів великих держав,
головною причиною виникнення війни стало не це. Уряди країн дуже сильно
хвилював національно-визвольний рух слов’ян, спрямований проти
австрійського поневолення. І хоча ситуацію можна було залагодити мирними
засобами, не доводячи справу до війни, однак Австро-Угорщина визнала за
потрібне назавжди покінчити з можливими наслідками постійних повстань.
Союзник Австро-Угорщини — Німеччина, упевнена у своїй військовій і
економічній перевазі, визнала цей момент досить сприятливим для
утвердження своєї гегемонії на території багатьох країн. Німеччина
вважала себе краще підготовленою до війни порівняно з Росією, Францією й
Англією, хоча німецькому кайзерові дуже хотілося, щоб Англія
дотримувалася нейтралітету. Перша світова війна спалахнула раптово,
створивши перший в історії військовий конфлікт, що переріс у війну
світового масштабу.

Наприкінці червня Австро-Угорщина вирішила провести військові маневри на
кордоні із Сербією. Стало відомо, що на їхнє відкриття прибуде
спадкоємець престолу ерцгерцог Франц-Фердінанд. Тоді сербською стороною
була здійснена спроба терористичного акту, спрямованого проти
ерцгерцога. Націоналістична організація «Народна одбрана» вибрала для
здійснення терористичного акту двох своїх членів: Гаврила Принципу,
гімназиста, і робітника Неделька Чабриновича. Г. Принципі в центрі міста
Сараєво вдалося застрелити ерцгерцога та його дружину, які знаходилися в
машині з відкритим верхом. Цей терористичний акт, здійснений 28 червня
1914 p., власне; і поклав початок війні. Австрійська влада близько
місяця намагалася визначитися у виборі відповідних заходів. І тільки 23
липня Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії. У ньому Сербії було
запропоновано протягом 48 годин припинити всю антиавстрійську пропаганду
й усунути антиавстрійську діяльність на території країни. Більшість
запропонованих в ультиматумі пунктів були прийнятні для Сербії, однак
два пункти фактично перетворювали слов’янську країну на колонію
Австро-Угорщини. Остання мала намір упровадити своїх слідчих на
територію Сербії та ввести туди свої війська, нехай і в обмеженій
кількості.

Про те, що Сербії висунуто ультиматум, у Росії довідалися того ж дня.
Радник італійського посольства Монтереале передав приблизний зміст цього
ультиматуму. Наступного дня з Белграда прийшла телеграма; офіційно текст
ультиматуму вручив у Петербурзі австро-угорський посол. С. Д. Сазонов,
російський міністр закордонних справ, проаналізувавши отримані з Відня й
Белграда відомості, не зміг стримати вигуку: «Так це ж європейська
війна!» Він зв’язався з царем, розповів про виниклу ситуацію. Цар виявив
своє обурення й наказав повідомляти йому про всі наступні події. У цей
час відбувся сніданок у французького посла, де також знаходилися
англійський посол, румунський посланець і російський міністр Сазонов.
Останній звернувся з проханням до присутніх послів шукати вихід із
ситуації, що склалася.

24 липня о 3 годині дня було проведено екстрене засідання ради
міністрів. У результаті дебатів міністри, дійшли висновку, що Сербії
необхідно, разом з іншими державами, звернутися з проханням до
Австро-Угорщини, щоб продовжити термін відповіді на ультиматум. Також
вирішили порадити Сербії не вплутуватися в бої з австрійськими
військами, а усунути виниклий конфлікт за допомогою головних
європейських держав, звернувшись до них як до третейського судді.
Одночасно було прийняте рішення про мобілізацію Балтійського й
Чорноморського флотів, а також чотирьох військових округів. Це була
тільки демонстрація військової міці, щоб показати могутність протилежної
сторони. Однак це призначалося лише для Австро-Угорщини й ніяк не
стосувалося Німеччини.

Сазонов почав активно діяти та клопотати перед послами у Бідні, Берліні,
Парижі, Римі й Лондоні про передачу їх урядам російської пропозиції про
продовження терміну відповіді Сербією на австрійський ультиматум.
Державний секретар з іноземних справ Великобританії Е. Грей того ж дня
порадив провести переговори у Відні й Петербурзі, задіявши в них Англію,
Німеччину, Францію й Італію, якщо взаємини Росії й Австрії стануть дуже
напруженими. Росія й Італія відразу підтримали це рішення. Однак війна
набирала обертів, і ніякі дипломатичні маневри не могли врятувати
ситуацію, що склалася у світі.

Росією було опубліковане повідомлення уряду про політику втручання в
сербсько-австрійський конфлікт. 25 липня преса інформувала про те, що
Росія стежить за зіткненням між країнами. З 26 липня радою міністрів
було введене на території Росії «положення про підготовчий до війни
період». Хоча Сазонова не покидає надія на допомогу союзників: або
Англії, або чотирьох країн разом.

І все-таки Австро-Угорщина не погодилася дати додатковий час Сербії для
обмірковування відповіді на ультиматум. Сербії за порадою Росії
видавалося можливим задовольнити вимоги австрійської влади за винятком
в’їзду чиновників і введення військ на територію країни. Одночасно ця
слов’янська країна прагнула передати справу в Гаазький міжнародний
трибунал, щоб його розглянули багато держав світу.

25 липня о 18 годині ЗО хвилин австрійська місія покинула Белград,
заявивши урядові Сербії, що сербська відповідь на ультиматум їх не
задовольняє. За два дні до цього інциденту в Сербії була введена повна
мобілізація. Одночасно дипломатичний корпус разом з урядом виїхав зі
столиці в місто Ніш.

Криза чимраз збільшувалася. Особливо це стало помітним уранці 26 липня.
Росія всіляко прагнула підтримати Сербію. Це відомо з телеграм
російського МЗС до Парижа, Риму й Лондона. Росія продовжує сподіватися
на допомогу Італії у справі «втихомирення» Австрії. Одночасно
Австро-Угорщина й Німеччина наполягали на тому, шо аж ніяк не збираються
захоплювати територію Сербії й навіть не намагаються загрожувати її
цілісності. їм хотілося заспокоїти своїх опонентів у коаліціях, дати їм
зрозуміти, що для Австро-Угорщини й Німеччини найважливіше — забезпечити
власний спокій і безпеку.

Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччиною, Францією й
Італією конференцію, що дає можливість спокійно обговорити всі ймовірні
виходи із ситуації, що склалася. Росія 27 липня погоджується з прийнятим
рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі
переговори з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З
Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати
проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовірно, припускають і
вторгнення на її територію.

Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським посланцем М.
Спалайковичем Сазонову була вручена телеграма, передана урядом Сербії. У
ній був. такий текст: «Опівдні австро-угорський уряд прямою телеграмою
оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і
тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію
Одеського, Московського, Казанського й Київського військових округів,
спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено,
що Росія не збирається проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини.
Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобританії й
Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини
з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту
телеграму. Він просить вплинути на уряд Австро-Угорщини, що вирішив
оголосити «мерзенну війну» маленькій слов’янській країні. Микола II
попереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання
будь-якої з країн у політику Сербії, а тим більше військової експансії
на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що
здійснюється на мене, я буду змушений вжити крайніх заходів, які
призведуть до війни».

Росію підтримує й Франція. Вона зобов’язується в разі потреби виставити
свої війська відповідно до своїх союзницьких зобов’язань. Про це
французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові
Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції
нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку
Сербії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й
недовіру Австрії й Німеччині. Державний секретар з іноземних справ
Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад,
підсумував, що якщо не вдасться зібрати конференцію для запобігання
конфлікту, то відразу «почнеться безприкладна війна з результатами, що
не піддаються обліку».

Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм
II заперечував розв’язання війни Австрією й навіть намагався
обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим
часом Австрія планомірно готувалася до військової експансії. Було
мобілізовано частину флоту та практично половину всієї австрійської
армії.

Від російського уряду надійшла нова телеграма німецькому імператорові. У
ній цар просив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, щоб
уникнути воєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до
Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву
Німеччини. У заяві містилося попередження російському урядові, а також
явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові
приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов
зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було
привілеєм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.

Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бомбардування.
Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл
скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих
суперечок військові проголосували за загальну мобілізацію, у такий
спосіб сприйнявши напад Австро-Угорщини як початок світової війни. Це
рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак
тривала вона недовго. Російський цар раптово скасовує своє рішення. Про
це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня
1914 р. військовий міністр Сухомлинов.

Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов
і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються
переконати Миколу II і змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі
спроби виявляються марними. Цар завзято відмовляється вплутуватися у
війну. Залишається визнати, що Микола II не хотів цієї війни та всіляко
намагався її уникнути. Однак усі виші військові й дипломатичні чини
розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з
Австрією й Німеччиною. Вони намагаються будь-яким чином «натиснути» на
нього, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола II
відсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Вільгельму II, у якій знову
намагається переконати імператора нейтралізувати Австрію. Він
підкреслював, що його військові заходи спрямовані виключно проти
австрійського уряду. Одночасно цар відправляє до Берліна в супроводі
генерала Татіщева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить
прохання про посередництво в мирному врегулюванні австро-сербського
конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.

Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішення Миколи II. Він
намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина
хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі
не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати
участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та
зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти
мирної згоди за допомогою німецького імператора й дозволив почати
загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.

Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазонова. Його уряд поки
ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів
довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка Австро-Угорщини не
порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження
російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згодна припинити
військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму
пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не
могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія
й Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважувалися
виступити проти Німеччини й Австро-Угорщини. У своїх заявах вони були
згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.

Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії
наважився брати участь у війні. Міністр закордонних справ розсилає
телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб
військова мобілізація Росії залишилася таємницею. Він не хоче, щоб
відносини з Німеччиною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести
мобілізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби залишилися
безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані
по місту листівки-оголошення, на яких був надрукований заклик до
загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері
червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина
захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол.
Він зажадав пояснень і поступок із боку Росії. Одночасно Микола
намагався зв’язатися з Вільгельмом і за допомогою телеграми подякував
йому за допомогу у вирішенні конфлікту. Він знову намагався вирішити
напружену ситуацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити
мобілізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб
бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербською
питання, Росія не розпочне зухвалих дій».

Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи II, тому йому мимоволі
довелося пом’якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду
поліпшення відносин з Англією й Італією, які не підтримували б настільки
категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад
англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про
базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є
вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з
австрійським послом. І ніхто з них не підозрював, що миру залишилося
жити лічені години.

Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе
французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить
положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є
відповіддю на введення російською стороною загальної мобілізації. Щоб
змінити положення, від Росії потрібно скасувати військові приготування,
інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне
вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини
розпочати мобілізацію. її уряд на раді міністрів під керівництвом
президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати
термінові військові приготування.

31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий
міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що
Німеччина не має наміру спокійно спостерігати за військовими
приготуваннями Росії й тому вводить положення «крігсгефар». Російській
стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У
противному разі Німеччина розв’язує руки й починає свої військові
приготування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і
заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувалося о 12 годині дня
почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала
відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося
зрозуміти, що демобілізація повинна проводитися не тільки проти
Німеччини, але й проти Австрії.

За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола II
зустрічався з німецьким послом. Він знову намагався переконати його в
тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020