Реферат на тему:

Перебіг Другої світової війни 1944-1945 рр

План

1. Визволення території СРСР, перенесення воєнних дій у Східну Європу.

2. Відкриття Другого фронту в Європі.

3. Успіхи англо-американських військ на Тихому океані та в Європі.

4. Кримська (Ялтинська) конференція.

5. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.

6. Потсдамська конференція.

7. Розгром Японії.

8. Підсумки та наслідки Другої світової війни

1. Визволення території СРСР, перенесення воєнних дій у Східну Європу

Влітку і восени 1944 р. радянські війська вступили на територію Польщі,
Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини.

Вихід Радянської Армії широким фронтом до Центральної та
Південно-Східної Європи відразу ж поставив питання про подальші
взаємовідносини країн цього регіону з СРСР. Утворення нового поясу
антирадянських держав на західному кордоні було з точки зору радянського
керівництва неприпустимо. Напередодні і в ході битв за цей великий і
життєво важливий регіон СРСР став відкрито підтримувати прорадянськи
налаштованих політиків у цих країнах, в основному з числа комуністів,
водночас домагаючись від США та Великої Британії визнання своїх
особливих інтересів у цій частині Європи. Враховуючи факт присутності
там радянських військ, Черчілль 1944 р. визнав домінування СРСР в усіх
цих країнах, окрім Греції.

1944 р. у Польщі до влади прийшов прорадянський Польський комітет
національного визволення (ПКНВ). Радянський уряд підтримав ПКНВ в його
прагненні створити нову польську адміністрацію на визволеній території,
виступив за роззброєння Армії Крайової, що підпорядковувалася польському
емігрантському урядові в Лондоні. Це була попередня умова з боку СРСР у
справі врегулювання радянсько-польських відносин.

5 вересня 1944 р. Радянський Союз оголосив війну Болгарії, і радянські
війська, не зустрівши ніякого опору, ввійшли до цієї країни. У Болгарії
при звістці про появу радянських військ партизанські загони разом з
армійськими частинами, що до них приєдналися, 9 вересня 1944 р. захопили
столицю Софію. До влади прийшов уряд Вітчизняного фронту, де переважали
комуністи. Радянські і болгарські війська, спільно визволяючи Болгарію
від нацистів, вийшли до югославського кордону.

20 серпня 1944 р. Радянська Армія перейшла в наступ у Румунії, а 23
серпня король Румунії Міхай І, попередньо домовившись з антифашистськими
партіями, що діяли нелегально, заарештував главу фашистського уряду
маршала Антонеску і сформував антифашистський коаліційний уряд.
Наступного дня новий уряд оголосив війну Німеччині.

Наприкінці вересня було розроблено спільний план дій частин 3-го
Українського фронту і підрозділів Народно-визвольної армії Югославії.
При штурмі Белграда командування фронтами виконало прохання югославів:
їхні частини ввірвалися до міста першими. Після визволення Белграда було
видано наказ Ставки закріпитися і «далі вглиб Югославії не просуватися».
Югославські частини повністю очистили свою територію самостійно.

Тяжкі випробування випали на долю бійців 2-го Українського фронту, що
вступив на територію Угорщини, яка залишалася останнім союзником
Німеччини. Уряд диктатора Хорті, а потім його наступника Салаші
залишався вірним своїм зобов’язанням перед Німеччиною. Війська вермахту
за активної підтримки угорської армії запекло опиралися. Окремим
частинам 2-го Українського фронту довелося пізнати гірку долю оточення.
Дві спроби оволодіти Будапештом виявилися невдалими. Кровопролитні бої в
районі Будапешта і озера Балатон тривали до квітня 1945 р. На визволеній
частині Угорщини ще 1944 р. було створено антифашистський тимчасовий
уряд за участю комуністів, соціалістів, партії дрібних сільських
господарів, що оголосив війну Німеччині.

Нові уряди Румунії, Болгарії та Угорщини порвали з Німеччиною, перейшли
на бік союзників і уклали з ними угоди про перемир’я.

Тим часом драматично розвивалися події у Словаччині.

Із наближенням Радянської Армії до словацького кордону ліві сили разом з
частиною офіцерів словацької армії почали готувати збройне повстання.
Щоб утримати Словаччину під своєю владою, уряд Гітлера вирішив окупувати
її та роззброїти словацьку армію. Дізнавшись про це, частина словацької
армії повстала. 29 серпня 1944 р. розпочалося Словацьке національне
повстання, в якому брали участь майже 60 тис. солдатів та офіцерів
словацької армії і до 20 тис. партизанів. Повстання охопило третину
території країни. Влада у визволених районах перейшла до Словацької
Національної ради, що оголосила про повалення режиму і відродження
Чехословацької республіки як спільної держави чехів і словаків. На
прохання повстанців радянське командування постачало їх зброєю і
спорядженням. Радянські війська, у складі яких діяв сформований в СРСР
Перший чехословацький корпус, розпочали наступ, щоб з’єднатися з
повстанцями. У винятково тяжких умовах вони подолали Карпатські гори і
визволили східні райони Словаччини. Однак окупанти, зосередивши великі
сили, придушили повстання. Частина партизан змогла піти до гір і
продовжити там партизанську війну. Згодом вони з’єдналися з Радянською
Армією.

Таким чином, визволивши восени 1944 р. Прибалтику і Заполяр’я, Радянська
Армія завершила визволення території Радянського Союзу від німецьких
загарбників і ввійшла до Центральної та Південно-Східної Європи. І не
вина радянського солдата і офіцера, що на їхніх плечах до Європи прийшов
тоталітарний режим сталінського зразка.

Вони визволяли народи Європи від нацизму, і багато хто з них назавжди
залишився на берегах Вісли, Дунаю, пам’ять про них символізують бронзові
солдати з відкритими і чесними обличчями визволителів. Не їхня вина в
тому, що сьогодні жителі Східної Європи по-різному ставляться до місії
Радянської Армії в Європі. Не вони займалися політикою. Масовий героїзм
відбувався не з-під палиці або в ім’я «верхів», в ім’я репресивної
держави. Ні, масовий героїзм відбувався в ім’я порятунку Вітчизни,
народів інших країн, а не тих, хто на короткий історичний момент з
вигодою влаштувався у неї на хребті.

2. Відкриття Другого фронту в Європі

Проблема Другого фронту в Європі набула 1944 р. багато в чому іншого
змісту, ніж це було в 1942 і 1943 pp. Докорінний перелам, що відбувся в
перебігу Другої світової війни, означав, що Радянський Союз здатний сам
здобути остаточну перемогу над гітлерівською Німеччиною. Уряди США та
Великої Британії не могли далі зволікати з розгортанням відкритих
воєнних дій у Західній Європі. В січні 1944 р. розпочалася підготовка
вторгнення англо-американських військ до Північної Франції (операція
«Оверлорд») і допоміжного удару в Південній Франції (операція «Енвіл»).
Штаб верховного командувача союзними збройними силами у Британії 15
січня було перетворено на верховний Штаб союзних експедиційних сил, а
американського генерала Д. Ейзенхауера призначено верховним командувачем
цими силами.

Розроблений штабом Ейзенхауера план воєнних дій передбачав висадку
десанту і захоплення території Нормандії та півострова Бретань як
обширного плацдарму. Перед безпосереднім проведенням операції «Оверлорд»
на Британських островах зосереджувалися чотири армії: 1-а і 3-я
американські, 2-а англійська і 1-а канадська. У складі цих армій
налічувалося 37 дивізій і 12 бригад. ВПС союзників мали більше 10 тис.
бойових і 1360 транспортних літаків, 3500 планерів. Для операції
вторгнення виділялося багато бойових кораблів, десантних суден,
самохідних барж і катерів. Штаб союзних військово-морських сил очолював
адмірал Рамсей. Союзники мали вирішальну перевагу в силах і засобах.

У ніч на 6 червня 2 тис. бомбардувальників союзної авіації завдали
ударів по узбережжю Нормандії. Більшість з них не влучила в німецькі
оборонні споруди, багато бомб вибухало у декількох кілометрах від
берега. Проте масоване бомбардування змусило німецькі війська сховатися
в укриттях, що полегшило висадку десанту. 101-у і 82-у американські і
англійську повітрянодесантні дивізії було скинуто на парашутах і
планерах за 10-15 км від берега. Тисячі суден і кораблів союзників під
прикриттям авіації та артилерії військово-морського флоту перетнули
Ла-Манш і на світанку 6 червня розпочали висадку десанту на п’яти
ділянках узбережжя. Супротивник не вжив рішучих контрзаходів, щоб
зірвати дії англо-американських військ. Це означало, що операція
вторгнення стала цілковитою раптовістю для противника.

Другий фронт в Європі було нарешті відкрито.

3. Успіхи англо-американських військ на Тихому океані та в Європі

На Тихому океані на початку 1944 р. союзні збройні сили, переважаючи
японські в особовому складі в 1,5 рази, в авіації в 3 рази, в кораблях
різноманітних класів у 1,5-3 рази, розгорнули наступ у напрямі на
Філіппіни. Група Німіца просувалась через Маршаллові та Маріанські
острови, група Макартура — вздовж північного узбережжя Нової Гвінеї.
Японське командування, перейшовши на Тихому океані до оборони, прагнуло
сухопутними силами зміцнитися у Центральному та Південному Китаї.

На початку Філіппінської операції (жовтень 1944 р.) група Макартура,
маючи повну перевагу над японцями у військово-морських силах і більш ніж
подвійну в піхоті та авіації, зайняла острів Лейте. Спроба головних сил
японського флоту перейти в контрнаступ із Сінгапуру і баз метрополії
привела до морської битви в районі Філіппінських островів (24-25
жовтня), що скінчилася розгромом японського флоту і захопленням
американцями всіх островів Філіппінського архіпелагу, окрім острова
Лусон. Японське командування, втративши половину флоту і більшу частину
авіації, стало широко застосовувати для боротьби з американським флотом
літаки з льотчиками-смертника-ми («камікадзе»).

У січні—серпні 1945 р. американці з важкими боями зайняли острів Лусон.

Протягом 1944 р. союзним військам вдалося визволити від японців
територію Індії, більшу частину Північної Бірми і перетнути залізничну
магістраль від Рангуна на північ, а також шосейну дорогу, що зв’язувала
Бірму з Південним Китаєм.

У лютому-березні 1945 p. 5-й флот США захопив острів Іводзіма. Створена
тут авіабаза дала змогу різко посилити потужність повітряних нальотів на
Японію. 1 квітня після тривалої підготовки союзники розпочали штурм
острова Окінава. Незважаючи на цілковиту перевагу в силах і засобах,
американці довго не могли зламати опір 32-ї японської армії.

У червні 1945 р. союзні війська зайняли Окінаву, що дало змогу ще більше
наблизити базування американської авіації до Японії і розгорнути широкий
наступ з повітря проти її економічних центрів. Водночас союзні війська
та місцеві партизани визволили Бірму, частину Індонезії, багато районів
Індокитаю, що остаточно підірвало японські позиції в цих районах і в
західній частині Тихого океану.

Вторгнення союзних військ до Нормандії з величезним задоволенням було
зустрінуто народними масами країн антигітлерівської коаліції. 25 липня
1944 р. союзники розпочали наступ у Нормандії, завдали тяжкої поразки
німецько-фашистським військам у Північній Франції. Основним силам
гітлерівців ледве вдалося уникнути оточення. Вони були змушені
відступати на схід. 15 серпня союзники розпочали здійснення операції
«Енвіл». На південному узбережжі Франції відбулася висадка
американо-французьких військ. Оборону тут протяжністю майже 500 км
тримали 10 німецьких дивізій, боєздатність яких була пониженою. Ворог
мав надто обмежені сили авіації — всього 200 літаків. Німецький
військово-морський флот у західній частині Середземного моря також мав
дуже слабкі сили: 6 італійських міноносців, 10 торпедних катерів, 5
мінних загороджувачів, 10 підводних човнів. Розгортання бойових дій на
Півдні Франції було покладено союзним командуванням на дислоковану в
Італії 7-у американську армію.

До повстання готувався Париж, який Гітлер наказав беззастережно
утримувати. 19 серпня населення Парижа повстало. Патріоти нападали на
підрозділи німецьких військ, захоплювали мерії, громадські будинки,
вокзали, електростанції. В числі перших було зайнято будинки поліційної
префектури і міської ратуші. На вулицях виникли барикади. Під вечір 22
серпня повстанці оволоділи більшістю кварталів столиці (70 з 80).
Генерал Холтіц не в змозі був утримати місто. Ейзенхауер віддав наказ
направити до Парижа 2-у французьку бронетанкову і 4-у американську
дивізії. 23 серпня ці з’єднання підійшли до Парижа. Прорвавши німецьку
оборону на зовнішньому обводі, передові частини 2-ї французької
бронетанкової дивізії генерала Леклерка ввечері 24 серпня вступили до
столиці. Перемога на цей час була вже в руках повсталого населення. В
штурмі опорних пунктів ворога брали участь і танки невеликого загону
дивізії Леклерка. 25 серпня під вечір гітлерівці склали зброю.
Капітуляцію приймали генерал Леклерк і начальник штабу повстанців
полковник А. Роль Тангі. Париж було визволено самими французами.

Того дня, коли повстання остаточно перемогло, до столиці Франції прибув
генерал де Голль.

Боротьба за Францію в основному була виграна арміями союзників і силами
руху Опору. Втрати гітлерівського вермахту на Західному фронті на кінець
серпня становили близько 300 тис. вбитими, пораненими та зниклими
безвісти. Режим окупації було повалено. Франція здобула свободу.

4. Кримська (Ялтинська) конференція

У січні 1945 р. радянські війська розпочали наступ раніше запланованого
терміну, враховуючи тяжке становище союзників після Арденського
контрудару вермахту, організуваного в грудні 1944 р. німецьким
командуванням. В ході Вісло-Одерської операції вони вступили на
територію Німеччини і зупинилися за 60 км від Берліна. На тлі цього
наступу 4-11 лютого відбулася нова зустріч «великої трійки» — Кримська
(Ялтинська) конференція. В її роботі взяли участь Й. Сталін, Ф.
Рузвельт, У. Черчілль, міністри закордонних справ В. Молотов, Е.
Стеттініус, А. Іден та ін.

Конференція, засідання якої відбувалися в Лівадійському палаці, свою
роботу почала з докладного обговорення обстановки на фронтах війни в
Європі.

Розглядали на конференції і питання про вступ СРСР у війну на Далекому
Сході. Було досягнуто угоди про те, що за два-три місяці після
капітуляції Німеччини і закінчення війни в Європі Радянський Союз
вступить у війну проти Японії.

Учасники конференції узгодили плани розгрому Німеччини і домовилися про
спільну політику щодо переможеної Німеччини і визволеної Європи. Вони
заявили, що до їхньої мети «не входить знищення німецького народу», але
«неухильною метою є знищення німецького мілітаризму і нацизму і
створення гарантій у тому, що Німеччина ніколи не буде в змозі порушити
мир у всьому світі».

Союзники вирішили роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили,
знищити німецький генеральний штаб, ліквідувати або взяти під контроль
військову промисловість Німеччини. Вони обіцяли піддати воєнних
злочинців справедливому і швидкому покаранню, «стерти з лиця землі
нацистську партію, нацистські закони, організації та установи». Для
досягнення цих цілей союзники вирішили протягом тривалого часу окупувати
Німеччину. Кожній державі виділялася своя зона окупації. Столиця
Німеччини — Берлін також ділився на зони окупації. Координацию і
контроль дій окупаційних властей повинна була здійснювати Центральна
Контрольна Комісія в Берліні (згодом вона дістала назву Союзна
Консультативна Рада). Передбачалося, що Франція, «якщо вона цього
побажає», отримає свою зону окупації і братиме участь у Контрольній
комісії. Було намічено лінію, до якої повинні просуватися
англо-американські і радянські війська під час наступу на Німеччину.

Учасники конференції погодились, що Німеччина повинна відшкодувати
збитки, завдані її агресією іншим країнам, шляхом виплати репарацій,
однак розміри репарацій не було встановлено.

P

V

a

R

T

V

ae

ae

новному за так званою лінією Керзона, запропонованою державами Антанти
ще 1919 р. як східний кордон Польщі. Однак пропозиція радянської
делегації встановити західний кордон Польщі по Одеру і Західній Нейсе
зустріла заперечення керівників делегацій США та Великої Британії.
Остаточне рішення прийнято не було.

Особливо гострі дебати точилися про склад польського уряду. Радянське
керівництво визнавало Тимчасовий польський уряд (ПКНВ), створений у
Любліні. Водночас СІЛА та Велика Британія підтримували дипломатичні
відносини з польським емігрантським урядом у Лондоні, що існував до
війни. Рузвельт відзначив, що люблінський уряд репрезентує лише невелику
частину польського народу, що відповідало дійсності. Сталін був
зацікавлений у люблінському уряді винятково з ідеологічних мотивів.

Розглянуто було питання про Югославію. СІЛА та Велика Британія були
прихильниками збереження монархії в Югославії і підтримували
югославського короля Петра II та емігрантський королівський уряд, що
перебував у Лондоні. Однак фактична влада в країні належала
національному комітетові визволення Югославії, обраному і підтримуваному
народом. У листопаді 1944 р. в Белграді було укладено угоду між НКВЮ та
емігрантським урядом, що передбачала створення єдиного югославського
уряду. Однак набуття нею чинності зволікалося королем та емігрантським
урядом. Учасники конференції визнавали за необхідне рекомендувати
маршалу Тіто і Шубашичу негайно впровадити до дії укладену між ними
угоду і утворити Тимчасовий об’єднаний уряд.

Кримська конференція ухвалила скликати 25 квітня в місті Сан-Франциско
Установчу конференцію Організації Об’єднаних Націй. Учасниками
конференції могли стати всі держави, що оголосили війну Німеччині та
Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовленість, що членами ООН
поряд з СРСР будуть Українська РСР і Білоруська РСР.

Незважаючи на певні розбіжності, Кримська конференція засвідчила
подальшу консолідацію країн антигітлерівської коаліції

5. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини

На початок 1945 р. фашистський блок остаточно розпався. Після запеклих
боїв радянські війська за сприяння югославських, болгарських ї
румунських частин розбили південну групу військ Німеччини, 13 лютого
вони визволили Будапешт і 4 квітня 1945 р. завершили визволення
Угорщини. Того ж дня було визволено столицю Словаччини Братиславу.

Прихід до влади в країнах Східної та Південно-Східної Європи
прокомуністичних та прорадянських урядів викликав обурення у Лондоні та
Вашингтоні. У зв’язку з цим посилилися протиріччя США та Великої
Британії з СРСР. Західні країни звинувачували СРСР у порушенні рішень
Кримської конференції. Черчілль вважав за необхідне випередити радянські
війська, силами союзницьких військ оволодіти Берліном, Віднем і Прагою.

8 лютого 1945 р. англо-американські війська під командуванням
Ейзенхауера і Монтгомері перейшли в наступ на Західному фронті. Успішно
просуваючись вперед, вони в березні вийшли до Рейну на всьому протязі,
форсували його і на початок квітня оточили велике угрупування німецьких
військ в районі Рура.

12 квітня 1945 р. не стало президента США Франкліна Рузвельта. Це була
величезна втрата для всієї антигітлерівської коаліції. Президентом США,
згідно з Конституцією, став віце-президент Гарі Трумен.

У першій половині квітня союзники розгорнули наступ у Північній Італії.
Після ряду боїв за підтримки італійських партизан вони зайняли Болонью і
форсували ріку По. Наприкінці квітня під ударами союзних військ і
впливом народного повстання, що охопило всю Північну Італію, німецькі
війська стали швидко відступати. 2 травня група армій «С» в Італії
капітулювала. Партизани захопили в полон Муссолші і стратили його. Така
ж доля спіткала найближчих прибічників дуче., багатьох керівників
фашистської партії і держави.

Останнім центром опору нацистської Німеччини був Берлін. У квітні 1945
р; Червона Армія готувалася до штурму німецької столиці.

На берлінський напрям на початку квітня гітлерівське командування
стягнуло основні сили, створивши велике угрупування: майже 1 млн чол.,
понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків і штурмових гармат,
3,3 тис. бойових літаків. Щоб розгромити в короткий термін берлінське
угрупування, Верховне Головнокомандування радянських збройних сил
зосередило у складі трьох фронтів— 1-го Білоруського (Г. К. Жуков) і
2-го Білоруського (К. К. Рокосовський), 1-го Українського (І. С. Конєв)
— 2,5 млн чоловік, понад 41 тис. гармат і мінометів, більше 6,2 тис.
танків і самохідних установок, 7,5 тис. бойових літаків. У ході
грандіозної за масштабами і напруженням Берлінської операції 1945 p., що
розпочалася 16 квітня, радянські війська зламали відчайдушний опір
гітлерівських військ. 28 квітня берлінське угрупування було розтяте на
три частини, 30 квітня взято рейхстаг, а 1 травня розпочалася масова
капітуляція гарнізону. Удень 2 травня боротьба за Берлін скінчилася
повною перемогою радянських військ.

7 травня генерал А. Йодль від імені німецького командування підписав у
ставці Ейзенхауера в Реймсі умови беззастережної капітуляції, що
набувала чинності 9 травня о 00 г. 01 хв. Радянський уряд висловив
категоричний протест проти цього однобічного акта, тому союзники
погодилися вважати його попереднім протоколом капітуляції. Було вирішено
провести підписання акта про беззастережну капітуляцію в Берліні за
участю СРСР, що виніс на своїх плечах головний тягар війни. Опівночі 8
травня у передмісті Берліна Карлсхорсті, зайнятому радянськими
військами, представники німецького верховного командування на чолі з В.
Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил
нацистської Німеччини; беззастережна капітуляція була прийнята за
дорученням радянського уряду Маршалом Радянського Союзу Г. К. Жуковим
спільно з представниками США, Великої Британії, Франції.

6. Потсдамська конференція

З 17 липня по 2 серпня 1945 р. неподалік Берліна, в м. Потсдам,
відбулася нова зустріч «великої трійки». Проте вже у складі: від СРСР —
Й. Сталін, від США — Г. Трумен (12 квітня Ф. Рузвельт помер), від
Великої Британії — спочатку У. Черчілль, а потім (після перемоги на
виборах до парламенту Лейбористської партії) К. Еттлі.

Це була остання зустріч керівників урядш трьох держав, вона була також
останньою зустріччю, на якій укладено суттєво важливі угоди. На ній
зовсім не розглядалися проблеми Далекого Сходу; вона була присвячена
Європі і, зокрема, майбутнім мирним договорам.

На конференції було прийнято рішення про післявоєнний устрій Німеччини,
що мав базуватися на принципах денацифікації, демілітаризації,
демократизації країни, про систему чотирьохсторонньої окупації Німеччини
СРСР, США, Великою Британією та Францією; визначено нові польські
кордони на заході та сході; про передачу СРСР Кенігсберга й області; про
поділ флоту Німеччини союзниками; про передачу воєнних злочинців
Міжнародному військовому трибуналові; засновано Раду міністрів
закордонних справ, яка мала підготувати проекти мирних угод з Німеччиною
та її союзниками.

Що стосується майбутнього Німеччини, то конференція вирішила залишити її
як єдину державу. Малося на увазі в майбутньому провести в країні
загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу
владницькі функції здійснюватиме окупаційна адміністрація. Відповідно на
чотири сектори було поділено Берлін.

На конференції розглядалися також проблеми репарації. Із загальної суми
в 20 млрд доларів 50% повинен був отримати Радянський Союз. Вирішено
було компенсувати її за рахунок промислового устаткування, що вивозилося
із Німеччини до СРСР. Домовилися і про взаємну репатріацію
військовополонених, які опинилися в різних зонах.

Таким чином, рішення конференції свідчили про бажання сторін продовжити
співробітництво і в повоєнний час.

На конференції були закладені основи для післявоєнного розвитку не
тільки країн Європи, а й усього світу. Спроба США здійснити
психологічний тиск на СРСР, повідомивши радянське керівництво про
завершення робіт з виробництва атомної бомби, зазнала невдачі.

7. Розгром Японії

Велика Британія і США, ведучи війну проти Японії, надавали величезного
значення участі в ній СРСР. Вступ до війни на Далекому Сході Радянського
Союзу уявлявся союзникам по антигітлерівській коаліції обов’язковим.

Оскільки в самій Японії, а також у Китаї, Маньчжурії і Кореї знаходились
великі сили японських сухопутних військ, уряди Великої Британії та США
вважали, що для перемоги їм знадобиться в загальному підсумку не менше
18 місяців від моменту капітуляції Німеччини, і війна може тривати до
1947 р. Саме тому президент Трумен, вирушаючи на Потсдамську
конференцію, вважав найтерміновішим зі своїх завдань «отримати від
Сталіна особисте підтвердження вступу Росії у війну проти Японії».

Тим часом уряд США поспішав завершити останні приготування до атомного
бомбардування Японії, щоб здійснити його до вступу у війну Радянського
Союзу.

В ніч з 5 на 6 серпня з американської бази на Маріанських островах
злетіли літаки, яким було наказано бомбити японське місто Хіросіму, а
якщо воно буде закрите хмарами, обрати інші цілі — міста Кокура або
Нагасакі.

О 8 годині 15 хвилин за місцевим часом бомбу було скинуто на парашуті, і
через кілька хвилин над Хіросімою здійнявся смертоносний атомний гриб.
Хоча хвилин за 15 до вибуху в Хіросімі пролунав сигнал тривоги, поява
самотнього американського літака не викликала занепокоєння у переважної
більшості жителів. Вони не стали ховатися в укриття. Відразу після
вибуху, еквівалентного вибухові 20 тис. тонн тринітротолуолу, місто
вкрили величезні хмари диму. Один по одному спалахували дерев’яні
будинки. Коли під кінець дня пожежі стишилися, місто являло собою
суцільні руїни. В радіусі 2 км від епіцентру вибуху всі будови виявилися
повністю зруйновані, а в радіусі 12 км отримали більш-менш значні
пошкодження. З кожних десяти чоловік, які перебували на відкритій
місцевості в радіусі 2 км від епіцентру вибуху, загинуло вісім, а
всередині приміщень — п’ять чоловік. Точне число жертв, можливо, ніколи
не стане відомо, оскільки спірним залишається питання про кількість
жителів у момент атомного бомбардування. Ця цифра коливається від 227 до
400 тис. чоловік. Уряд США очікував, що відразу після атомного вибуху
Японія визнає свою поразку, однак ці нації не виправдалися: військове
командування Японії обмежилося відрядженням до Хіросіми комісії для
розслідування.

Тим часом у Північно-Східному Китаї стояла мільйонна Квантунська армія,
сповнена рішучості битися до останнього солдата. 8 серпня 1.945 р.
Радянський Союз оголосив війну Японії. В ніч на 9 серпня радянська армія
розпочала воєнні дії на Далекому Сході. Головний удар радянських військ
спрямовувався проти Квантунської армії. На неї наступали три фронти:
Забайкальський, 1-й і 2-й Далекосхідні. Загальне керівництво радянськими
військами на Далекому Сході здійснював маршал О. М. Василевський.

Після вступу у війну Радянського Союзу уряд Японії дійшов висновку, що
треба закінчувати воєнні дії, щоб спробувати зберегти владу імператора.
14 серпня 1945 р. він повідомив уряди США, Великої Британії та СРСР, що
приймає умови Потсдамської конференції. Однак наказу скласти зброю уряд
ще не дав і тому радянські війська продовжували наступ.

19 серпня солдати і офіцери Квантунської армії почали у масовому порядку
здаватися в полон. Розгромивши Квантунську армію, радянські війська
визволили Північ -но-Східний Китай і Північну Корею, оволоділи Південним
Сахаліном і Курильськими островами. Маріонеткова держава Маньчжоуго
розвалилася. її уряд на чолі з «імператором» Пу І потрапив до полону.

28 серпня на аеродром поблизу Токіо прибув передовий загін американських
військ. Через кілька днів вони окупували Японські острови. Частина
визначних японських урядовців, у тому числі князь Коное, наклали на себе
руки. 2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського
лінкора «Міссурі» під головуванням головнокомандувача союзних військ
генерала Макартура відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії.
Згідно з Актом, японські війська в Японії і на окупованих нею територіях
склали зброю. Південний Сахалін і Курильські острови передавалися
Радянському Союзу.

Американські війська окупували Японію. З капітуляцією Японії скінчилася
Друга світова війна. Вона тривала рівно 6 років.

8. Підсумки та наслідки Другої світової війни

Друга світова війна стала гігантським протиборством сил агресії і
геноциду з силами свободи і демократи’. Народи Європи, Азії, Африки та
інших континентів перенесли в ці роки тяжкі випробування. Сотні
мільйонів людей опинилися в безодні горя і страждань. Жахливі прагнення
світового панування нацистської Німеччини, мілітаристської Японії та
фашистської Італії було подолано спільними зусиллями держав
антигітлерівської коаліції, всіх волелюбних народів. Весь світ віддає
данину поваги і схиляється перед пам’яттю героїчних англійських моряків
і американських десантників, канадських танкістів і китайських
піхотинців, героїчних партизанів Італії, Франції, Югославії, Греції,
Бельгії, Норвегії, Данії, патріотів Румунії, Болгарії, Польщі,
Чехословаччини, Угорщини. Одначе найбільші випробування у Другій
світовій війні винесли народи Радянського Союзу, для яких війна тривала
довгих 1418 днів і ночей.

СРСР відіграв вирішальну роль у розгромі нацистської Німеччини та її
союзників. На радянсько-німецькому фронті були знищені основні воєнні
сили держав-агресорів — 607 дивізій (біля 77% людських втрат), 62 тис.
літаків (62%), біля 56 тис. танків і штурмових гармат (приблизно 75%), а
також 180 тис. одиниць артилерійської техніки (74%).

Радянський Союз зробив також значний внесок в розгром мілітаристської
Японії, розбивши добре оснащену і підготовлену Квантунську армію.

Друга світова війна — це найбільший конфлікт в історії людства. У ній
взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення
землі. Воєнні дії велися на всіх океанах, в Європі, Азії, Африці та
Океанії. До армій країн, що воювали, було призвано ПО млн чоловік.

Кількість загиблих під час Другої світової війни, з урахуванням постійно
уточнюваних даних про втрати СРСР, становить 65-67 млн чоловік, проте
ніхто точно не знає, скільки людей загинуло в результаті війни. Цифра
досить приблизна. Людські втрати у Другій світовій війні були в шість
разів, а матеріальні збитки у 12 разів більші, ніж у Першій світовій
війні.

Порівняльна таблиця підсумків і наслідків Першої і Другої світових війн

Перша світова війна Друга світова війна

Тривалість 4 роки 3,5 місяців 6 років

Кількість воюючих держав 36 61

Населення воюючих держав 1 млрд 1,7 млрд

Територія, охоплена воєнними діями біля 4 млн кв. км більше 22 кв. км

Кількість мобілізованих до збройних сил 74 млн 110 млн

Загиблі і померлі від ран 13,6 млн 65-67 млн

Матеріальні втрати 360 млрд дол. 4000 млрд дол.

В тому числі прямі воєнні витрати 180,5 млрд дол. 1384 млрд дол.

Вироблено: літаків

артилерійських гармат і мінометів танків 181,9 тис.

169,8 тис. 9,2 тис. 667,0 тис.

2529,0 тис. 282,0 тис.

Друга світова війна стала підсумком цілеспрямованої діяльності невеликої
групи держав-агресорів, яку світове товариство виявилося не в змозі
зупинити. Що несли народам світу ці країни та їхні керівники? Ліквідацію
свободи і демократії, расове і національне гноблення, затвердження права
сильного в міжнародних відносинах. Яким би далеким від досконалості не
був світ у 20-30-х роках, їхня перемога означала б крок назад у світовій
історії, вона відкрила б шлях соціальній, політичній і культурній
деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели
боротьбу справедливу і праведну, незалежно від того, якими були мотиви
цієї боротьби для кожного з учасників.

Похожие записи