Реферат на тему:

«Новий курс» президента Рузвельта

ПЛАН

TOC \t «поп;1;під;1» ВСТУП

1. ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ «НОВОГО КУРСУ»

1.1. Внутрішня політика Г.Гувера

1.2. Вступ у повноваження президента Ф.Д.Рузвельта

2. СУТЬ «НОВОГО КУРСУ» Ф.Д.РУЗВЕЛЬТА

3. ЗНАЧЕННЯ “НОВОГО КУРСУ” У ПОДАЛЬШОМУ РОЗВИТКУ США

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасний світ – багатополюсний і багатовимірний. Людська цивілізація
представлена розманіттям державних утворень і різним ступенем їхнього
економічного і політичного розвитку. Серед цієї різноманітності держав
вигідно виділяються США – світова наддержава, яка зуміла зробити якісний
стрибок у своєму розвитку і зайняти гідне місце серед розвинених країн
світу. Суттєву роль у перетворенні США на супердержаву відіграла активна
радикальна діяльність президента Ф.Д. Рузвельта, у реалізації програми
якого простежуються окрім чисто економічних заходів розуміння і
застосування юридичної деонтології на практиці. Обрана мною для
дослідження тема, сподіваюся, буде грунтовним цьому підтвердженням.

На мою думку, вивчення цієї теми може стати мені у нагоді. Чому? Тому що
у цей період США долали економічну кризу, кризу яка за деякими
економічними проблемами схожа на сучасну економічну кризу в Україні.
Наприклад: безробіття, банкрутство підприємств, розрахункову
неспроможність банків, і таке інше…

У цій темі є багато дуже цікавих і цінних речей – розуміння яких
допоможе усвідомити як здійснювався перехід держави від монополістичного
капіталізму до державно-монополістичного, методи переходу,
співвідношення ідей Г.Гувера ідеям Ф.Д.Рузвельта, методи вирішення
багатьох економічних і юридичних проблем і так далі…. Отже, для себе я
знайшов у цій темі дуже багато оригінальних способів подолання різних
проблем. Радикальні, але виважені дії Рузвельта можуть служити добрим
прикладом для сучасної української етики. А тепер щодо самої кризи…..

Після першої економічної кризи (1920-1921) був тимчасовий затишок аж до
1929 року. Того ж року інші капіталістичні держави подолали наслідки
першої світової війни, на цей же час була ліквідована нестача товарів,
яка була викликана завдяки першою світовою війною. На товари, які США
збували на світовому ринку зник попит. У середині 1929 року товарний
ринок був перенасичений, і у США почалась наступна економічна криза.
Згодом ця криза вплинула на весь капіталістичний світ.

Криза 1929 – 1933 років була найтривалішою в історії капіталізму. Якщо
криза 1920 – 1921 років продовжувалась лише 9 місяців, то криза 1929 –
1933 років — 44 місяці. Наслідки цієї кризи були дуже жахливі. Майже 45
мільйонів чоловік опинились за межею бідності. У період з 1930 до 1932
років, більш ніж 5 тисяч банків оголосили про свою розрахункову
неспроможність. Зачинялись виробничі підприємства, люди опинялися на
вулиці без грошей, роботи і соціального захисту. Найбільш тяжкими
роками, так званими «роками великої депресії» було потім визнано період
з 1929 по 1933 рік.

У 1933 році, на зміну президенту США Г.Гуверу, до влади прийшов Франклін
Делано Рузвельт зі своєю адміністрацією. Отримавши владні повноваження,
Ф.Д.Рузвельт відразу почав впроваджувати свою програму під назвою «Новий
курс». Ця програма — найважливіша подія у розвитку США. Вона, збентежила
усю державу, все її населення і кожного окремого громадянина. Вона
змінила весь устрій державного апарату, ставлення держави до людей, і
точку зору щодо соціального захисту населення. З одного боку криза
завдала дуже багато шкоди окремому громадянину, невеликим підприємцям і
бізнесменам. З другого боку впровадження «нового курсу» доповнило
законодавство США багатьма дуже важливими і необхідними законами і
постановами що направлені на поліпшення життя людини, її соціальний
захист, на підтримку підприємств, банків та бізнесменів. Дуже важливе
значення для всього подальшого розвитку США має зв’язаний з «Новим
курсом» процес переростання монополістичного капіталізму у
державно-монополістичний. «Новий курс» передбачував різке посилення
державного впливу. Під час цієї реформи серйозно збільшився державний
апарат, була ускладнена його структура й функції. За перші два роки
кількість федеральних службовців збільшилась майже на 25%, було
сформовано 35 великих, самостійних відомств і безліч малих
підпорядкованих існуючим міністерствам. А насамперед одне із
найважливіших досягнень — це утворення нової правової галузі, як
адміністративне право.

ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ «НОВОГО КУРСУ»

У 1928 році, у США жодна людина не могла собі уявити, що може трапитись
лихо – економічна криза. У державі панував монополістичний капіталізм,
однак восени 1929 року держава відчула початок кризи.

Перші прояви кризи можна було побачити вже у середині 1929 року, вони
виявлялися в скороченні будівництва, в значному падінні виробництва. У
вересні почались епізодичні зриви курсу у долара на Нью-Йоркській біржі,
у жовтні падіння курсу стало всезагальним і стрімким, а 24 жовтня
почався небачений в історії США біржовий крах.

Держава, не була готова до рішучих дій щодо подолання кризи. Яскравим
прикладом цього була сфера соціального захисту, в якій останнім законом
були статути про пауперів, прийняті у першій половині 17 століття.
Статути про пауперів були такого змісту – “кожна община повинна мати
запаси їжі достатні для підтримки своїх бідняків”. Взагалі у державі
майже не було законів спрямованих на соціальний захист незаможних. У
1929 році закони про допомогу ветеранам мали 44 штати, сліпим – 22
штати, людям похилого віку – 10, про допомогу багатодітним – всі окрім
5–ти штатів. Система допомоги була дуже відсталою, в цілому дотримувався
принцип місцевої відповідальності. У роки “великої депресії” безробіття
стало національним лихом. Проблеми зростання матеріальної
незабезпеченості, голод, хвороби, виселення із квартир – опинилися на
першому плані.

Влітку 1932 року звичайну організацію соціальних служб було замінено
надзвичайними, більш потужними. Діючої системи надходження грошей було
не багато. В 1930 році, Нью-Йорку щомісяця було потрібно майже 1 мільйон
доларів (для допомоги), три роки потому 15-16 мільйонів доларів. З 1930
по 1933 рік, асигнування на соціальні потреби в Буфало зросли з
1.395.000 (1\22 частина місцевого бюджету) до 3.821.000 (1\3 частина
місцевого бюджету). За цей же період в Мінеаполісі індекс допомоги
підскочив зі 150 до 1500 пунктів. Тільки за першій рік кризи витрати на
допомогу у 60 містах з населенням більше 100 тис. Збільшились на 92,3% а
у 30 містах з населенням не менш 30 тис. чоловік за два роки (1929-1931)
на 217%. З квітня 1932 року по квітень 1933 року розмір допомоги із
громадських джерел в цілому по державі зріс на 105%. Витрати на
громадські потреби добряче підірвали муніципальні бюджети. Наприкінці
1932-го року Нью-Йорк, Чикаго, Мілуокі, Цінцінаті, Клівленд, Атланта,
Дархем та інші, вичерпали повноваження щодо підвищення податків та
боргових зобов’язань. Отже, незаможні могли розраховувати тільки на
благодійність, якої явно було не достатньо, а знайти роботу було майже
неможливо.

До 1932 року промислове виробництво в США зменшилось у цілому на 46%, а
по окремих галузях значно більше. Так виробництво чавуну – на 79%, сталі
– на 76%, автомобілів – на 80%. Обсяг залізничних перевезень зменшився
на 52,7%. Збитки корпорацій тільки за 1932 рік перейшли межу 3 мільйонів
доларів. За три роки кризи було визнано банкрутами 5761 банк з сумою
вкладів 5 млрд. доларів.

Аграрну кризу яка почалась ще у 1920-1921 роках до 1929 року ще не було
подолано. Нове і дуже стрімке падіння цін відкинуло найменш забезпечені
верстви фермерства до крайньої межі. У результаті кризи, валовий
прибуток американських фермерів впав з 13,8 млрд. доларів у 1929 році,
до 6 млрд. доларів у 1932 році. Завдяки кризі держава опинилась на рівні
1911 року.

1.1. Внутрішня політика Г.Гувера

Президент Гувер був категорично проти допомоги безробітним збоку
держави, він вважав, що ця допомога “підірве віру населення у свої сили”
і “послабить стійкість американського характеру”. Отже, усю допомогу
голодуючим було скинуто на плечі благодійних організацій. Червоний Хрест
та інші схожі благодійні організації були зобов’язані збирати гроші
серед меценатів.

Для того, щоб струмувати подальшій ріст безробіття, було прийнято
рішення прийняти новий еміграційний закон, котрий перекрив би кордон для
безробітних із інших держав. Цей закон набув чинності у липні 1929 року.
На його підставі, кожен штаб мав свою квоту, пропорційну національному
складу усього населення США у 1920 році. Але цей закон аж ніяк не
вплинув на економіку.

Ще у 1928 році відчувалось наближення аграрної кризи. На передвиборній
компанії Г.Гувер обіцяв розібратися з цим питанням. І він таки
розібрався, прийнявши фермерський закон 15.06.1929 року. Відповідно до
нового закону, було створено Федеральне фермерське бюро, яке повинно
було допомагати фермерам шляхом регулювання цін на сільськогосподарські
продукти. Регулювання цін повинно було здійснюватись завдяки закупівлі
фермерським бюро надлишків виробництва, тим самим знижуючи пропозицію і
підвищуючи попит. На усі потреби, бюро отримало 500 млн. доларів. Також
бюро повинно було видавати кредити фермерським кооперативним
організаціям, котрі в свою чергу мали змогу кредитувати малих фермерів.

Не пройшло й два роки, як усі фонди бюро було вичерпано. А ціни на
пшеницю продовжували падати. Восени 1931 року на складах і зерносховищах
фермерського бюро знаходилось майже 250 млн. бушелей пшениці. Отже,
фермерське бюро виявилось безсильним перед обличчям кризи.

Криза примусила Г.Гувера відступити від своїх переконань. Перші кроки
державного втручання були зроблені Гувером наприкінці 1929 року. 5
грудня президент зібрав керівників провідних банків та трестів для
розробки нової програми оздоровлення американської економіки. На цьому
засіданні було прийнято рішення інвестувати нові капітали в економіку
США, і тим самим подолати кризу. Ця програма, як і інші, виявилась
неефективною.

Гувером було зроблено ще багато спроб врегулювати економіку, але усі
вони були не зовсім правильними. Отже, адміністрації Гувера не вдалося
подолати кризу.

1.2. Вступ у повноваження президента Ф.Д.Рузвельта

Враховуючи ситуацію, губернатор Ф.Д.Рузвельт в листі законодавцям штату
від 07 січня 1931 року, обіцяв що його адміністрація – “стане на шлях
невідкладної допомоги”, не дивлячись на те що матеріальна допомога по
безробіттю “суперечить не тільки усім принципам соціальної політики, а і
усім принципам американського громадянства та здорового державного
управління.”

Отже, коли прийшов до влади, Ф.Д.Рузвельт одразу ж розпочав аналізувати
ситуацію і шукати методи боротьби із кризою. Ще на передвиборній
кампанії, Ф.Д.Рузвельт казав, що державі та народу потрібно йти “новим
курсом”, Отже, і програма Ф.Д.Рузвельта по лікуванню економіки отримала
ім’я “Новий курс”.

Однак, перед прийняттям своїх повноважень у Ф.Д.Рузвельта не було геть
ніякої програми по оздоровленню економіки. Уся його програма (як потім
свідчило його оточення) знаходилась у маленькій записній книжці у
вигляді нотаток. Але результати були більш ніж кращими.

Повертаючись до передумов впровадження “Нового курсу”, можна сказати що
основною причиною, звісно ж, була економічна криза, яка з кожним днем
ставала все глибшою. На мою думку, без рішучих змін у державному устрою,
та зміни відношення держави до громадських справ, було не можливо.
Економіку потрібно було лікувати. А повинен був займатись лікуванням
саме уряд. Основна функція держави — це регулювання суспільних відносин,
а у США була політика державного “невтручання”. І доки Ф.Д.Рузвельт не
змінив відношення держави до суспільства та внутрішню політику, криза
продовжувалась.

СУТЬ «НОВОГО КУРСУ» Ф.Д.РУЗВЕЛЬТА

Нова адміністрація та конгрес, перш за все, були змушені розібратися з
банківсько-фінансовими проблемами. На початку березня 1933 року банки
припинили функціонувати. Президент був змушений оголосити надзвичайне
положення і зачинити усі банки.

Надзвичайну сесію конгресу було перенесено з 9 березня на 6, а в перші
години своєї діяльності, конгрес прийняв надзвичайний банківський закон.
Невдовзі, 10 березня, президент видав указ, який забезпечував
встановлення абсолютного державного контролю над золотом. Цей указ не
давав змоги вивезти його за кордон, та займатися спекуляцією золотом.
Уряд отримав матеріальну змогу декретувати золотий вміст долара, чим
згодом і скористався. Розширивши державне втручання в банківську сферу,
уряд прийняв рішення почати відродження банківської системи вже з 13
березня. В цей день було відкрито 12 центральних банків Федеральної
резервної системи (ФРС). Вранці, ще 250 банків у різних містах було
визнано “здоровими”, а 15 березня стали до роботи усі без винятку банки.

Наступним кроком адміністрації Ф.Д.Рузвельта, було зменшення кількості
банків. У 1932 році їх було 6145, а через рік їх вже було 4897, а за
даними на 1939 рік працювали 5203 банки з капіталом 33,1 млрд. доларів.
Таким чином у період з 1933 по 1939 рік кількість банків зменшилась на
15%, а обсяг їх активів зріс на 37%.

16.06.1933 року було прийнято ще один “банківський” закон — закон
“Гласса-Стігала”. Він поділяв депозитні та інвестиційні операції, тим
самим перекриваючи можливість займатися спекулятивними операціями. Ще
одним важливим введенням було страхування депозитних вкладів, які не
перевищують 2500 доларів. У 1934 році суму, яка підлягає страхуванню
підняли до 5000 доларів. У другій половині 1935 року, 14219 банків, які
мали вклади на 45 млрд. доларів, повинні були страхувати усі вклади, які
доходили до суми 5000 доларів.

Згідно з банківським законом 1935 року, рада керівників отримала
контроль над резервом, який повинен залишатися в банках – членах ФРС. Це
означало, що рада зниженням чи підвищенням рівня резерву, мала змогу
впливати на ділову активність. Це дуже важливо тому, що діяльність
банків опинилась під контролем державної влади.

31 січня 1934 року, Ф.Д.Рузвельт видав закон, за яким золотий вміст
долара було знижено з 25 4/5 до 15 5/21 грама, та встановлено ціну на
золото у розмірі 35 доларів за унцію. Таким чином долар було
девальвовано на 12%. Завдяки цим діям процент платні по облігаціях
знизився з 3,76 у 1932 році, до 2,39 у 1940 році. Банкіри також були
змушені знизити процентні ставки в приватних операціях. Корпорації
сплачували по кредитах 2,9%, а не 4,25% як раніше.

^„?gdYq0

gdz3

h

4 — це не єдине що треба було робити. Була ще проблема соціального
захисту, яка теж хвилювала владу. Тому, 12.03.1933 року адміністрація
Рузвельта дала добро на асигнування у розмірі 500 млн. доларів, на
здійснення допомоги безробітним. Керівником Федеральної адміністрації по
здійсненню надзвичайної допомоги (ФЕРА) призначили Г.Гопкінса. Усього
було витрачено на допомогу безробітним більш ніж 4 млрд. доларів. Однак,
безробітні віддавали перевагу не грошовій допомозі, а громадським
роботам.

Першою отримала таку допомогу молодь. З квітня 1933 року, почалось
відправлення молоді до лісних таборів, де вони мешкали на повному
державному забезпечені терміном 6 місяців. Одночасно з цим, вони
отримували платню у розмірі 30 доларів, 25 з яких вони повинні були
відіслати до своєї родини. За 1933-1939 роки через ці табори пройшли 2
млн. людей віком до 25 років. Але безробітні це не єдині кому була
потрібна допомога. Так у серпні 1935 року був прийнятий закон який
передбачував два види страхування – по старості та безробіттю. Фонди для
виплат утворювались за рахунок податку на підприємців, робітників та
службовців у розмірі 1% від заробленої суми. Також цим законом був
створений пенсійний ліміт у розмірі 85 дол. на місяць.

З безробіттям все виглядало інакше. Фонди для допомоги утворювались з
податку у розмірі 1%, яким було обкладено підприємців що приймала на
роботу вісім та більше робітників.

У тісному зв’язку з цими заходами впроваджувалось законодавство націлене
на регулювання операцій на фондових біржах. Так у 1933-1934 роках були
прийняті два закони для регулювання біржової діяльності. На базі цих
законів було створено “Комісію по торгівлі акціями”. До 1937 року в цю
комісію звернулись 3500 компаній для реєстрації їх акцій на загальну
суму 13 млрд. доларів. Іноді комісія зверталась до суду з проханням не
дозволяти тим чи іншим організаціям випуск акцій.

16.06.1933 також було прийнято закон про відновлення промисловості
(National Industrial Recovery Act — НІРА). Завдяки НІРА за короткий
термін часу було укладено 557 основних та 189 допоміжних кодексів у
галузях, які охоплювали 95% усіх промислових робітників.

У сфері аграрної політики Ф.Д.Рузвельтом 12.05.1933 року був прийнятий
білль про допомогу фермерам (так званих AAA). Цей білль ставив для себе
головною метою підняти рівень цін, щоб співвідношення між купівлею та
продажем, стало таким як у період з 08.1909 по 07.1914 років. Було
оголошено про виплату премій за зменшення посівної площі.

16 лютого 1938 року був прийнятий закон, який завершував аграрну
політику “Нового курсу”. Був він спрямований також на регулювання цін,
тільки не шляхом знищення, а шляхом зберігання продукції, яке
стимулювалося урядом.

Отже, як можна побачити основним методом боротьби із кризою було
державне втручання у всі сфери суспільного життя. Якщо порівняти методи
Г.Гувера та Ф.Д.Рузвельта, то можна побачити, що спільного в них нічого
нема. Адже, Рузвельт не зважав на те, що держава втручається у справи
підприємців та громадян. Він бачив вихід із економічної кризи тільки
завдяки державному втручанню та регулюванню урядом економічних відносин
між підприємцями. Отже, як ми можемо побачити, його програма державного
втручання спрацювала. Почав працювати соціальний захист, контроль за
виробництвом та збутом продукції, почалось відродження виробництва, і
таке інше… Хоча деякі його методи були не зовсім гуманними (знищення
сільськогосподарської продукції), але саме завдяки цим методам держава
подолала кризу і почала розвиватися.

ЗНАЧЕННЯ “НОВОГО КУРСУ” У ПОДАЛЬШОМУ РОЗВИТКУ США

“Новий курс” мав дуже важливе значення для Сполучених Штатів. За час
правління Ф.Д.Рузвельта, було прийнято багато нових законів та положень,
які діють і по цей час.

Наприклад: 5 липня 1935 року було прийнято статут про трудові відносини,
відомий як закон Вагнера. Цим законом, вперше в історії США,
проголошувались профспілкові права, які захищались державним органом, що
мав реальну владу. Основною метою цього закону було зменшення класових
конфліктів. Але він аж ні як не забороняв робітникам страйкувати.
Профспілкові права були спеціально перелічені в ст. 7. В статті 8
перелічувались п’ять видів “несправедливої трудової практики”
підприємців. Підприємцям було заборонено втручання у здійснення
робітниками прав, перелічених у ст. 7. Для розслідування скарг
профспілок та робітників на підприємців, було створено Національне
управління по робітничих відносинах (НУРВ). НУРВ мало право видавати
розпорядження які підлягали виконанню, не виконувати ці розпорядження
було можливо тільки після визнання їх недійсними окружним апеляційним
судом та підтвердженням цього рішення Верховним судом США.

Але цим законом не було піднято розмір заробітної платні. І завдяки
цьому, на початку серпня 1935 року профспілки Нью-Йорка, під натиском
безробітних, розпочали серію страйків на громадських роботах (ВПА). 9
серпня того ж року до страйку приєдналось ще декілька десятків тисяч
робітників. Страйкові рухи зростали, поширюючись на нові міста. Було
організовано дуже багато мітингів, демонстрацій.

І все ж таки профспілки досягнули своєї мети. 19 вересня 1935 року
Г.Гопкінс та Х.Джонсон викликали до столиці профспілкових лідерів
Нью-Йорка. Після п’ятиденних переговорів, профспілкові лідери
повернулись додому з обіцянками влади підняти заробітну платню. В цей же
день страйк у Нью-Йорку був закінчений.

Усього у 1936 році було 48 сидячих страйків, із яких 35 було проведено
молодими профспілковими організаціями (КВП – комітети виробничих
профспілок). Сидячі страйки 1936 року були важливі тим, що у цьому році
тільки розпочинались основні темпи росту КВП. У 1936 році також почала
добре спланована масова організаційна компанія по втягненню у спілки
робітників головних галузей промисловості, яка змінила обличчя
американських профспілок, підготовила важкий для капіталістів 1937 рік
та значно підняла політичну вагу робітничого класу. Це не була кампанія
яку придумав Д.Льюис та його помічники, як іноді висловлювались
істориками буржуазії. Це була класова боротьба мільйонів, це була
героїчна праця тисяч прогресивних профспілкових активістів, котра і
заклала основи сучасного профспілкового руху.

Як серйозне досягнення профспілок, хотілося б зазначити закон, котрий
був підписаний президентом 30 червня 1936 року “про встановленні
мінімальної заробітної платні та максимального робочого дня”. Таким
чином, починаючи з 1 жовтня 1936 року будь-яке державне замовлення
приватним організаціям, з сумою більш ніж 10.000 дол. повиненно був бути
гарантованим із боку виробника наступними положеннями: підприємець
повинен був дотримуватись умов праці, передбачених статутом,
дотримуватись рівня заробітної платні, визначеного міністром праці,
встановити 40 – годинний робочий тиждень, не наймати чоловіків молодших
16 років, та жінок молодших 18 років, не застосовувати працю ув’язнених
а також підтримувати нормальні санітарні умови.

Контроль за здійсненням цього закону був закріплений за міністром праці,
який мав певні повноваження.

6 вересня 1935 року Ф.Д.Рузвельт оголосив, що реформи закінчились і
бізнес має “передишку”. Вже 7-го вересня Білий дім отримав багато
телеграм з підтримками його заяви. Але зроблений у 1935 році хід вліво
“Нового курсу” (поступки профспілкам та робітничим рухам) залишив дуже
глибокий слід у внутрішніх взаємовідносинах господарюючого класу.
Керівництво республіканської партії поставило під сумнів “щирість” цього
жеста. 5 грудня 1935 р. Національна Асоціація Промисловців (НАП)
прийняла “платформу американської промисловості”, основні пункти якої
вимагали відмови від втручання Федерального уряду у рішення
соціально-економічних питань. Таким чином, починався рух промисловців
проти реформ “Нового курсу”, та за відродження старих принципів
регулювання економічних відносин. Вслід за НАПом 11 грудня 1935 року з
різкою критикою політики Ф.Рузвельта виступила Торгова палата.
Наприкінці грудня 1935 року, зі своєю програмою для конгресу виступила
“Ліга свободи”. А.Сміт (керівник опозиції) на банкеті який відбувався у
готелі “Mayflover” у Вашингтоні, заявив що президент продався
комуністам. З тих пір цей вираз увійшов у лексикон американців, як
фальшивий лозунг проти найнезначнішого лібералізму у політиці урядових
кіл. 18 травня 1936 року, Верховний суд відмінив закон Д.Гаффі “про
регулювання вугільної промисловості”. 1 червня 1936 року під приводом
“захисту контракту” при наймі на роботу” був анульований закон штату
Нью-Йорк, який передбачав встановлення мінімальної заробітної платні для
жінок. Але, не зважаючи на протирузвельтовський рух, посилювалось
розуміння того, що посилення ролі держави у фінансово-економічній сфері
було вигідно бізнесу у цілому. Оцінюючи банківське законодавство “Нового
курсу”, Р.Тагвелл писав, що уряд знайшов найкращу форму об’єднуючу
урядове регулювання та приватну ініціативу. Він лише сумував з того
приводу, що не усі банкіри розуміли, що “ці заходи були основним чином у
їх інтересах”. Жоден із рузвельтовських банківських законів не був
відмінений Верховним судом. Правда була одна дуже важлива відміна збоку
Верховного суду, він відмінив закон ААА, але зразу після відміни,
дивлячись на критичний стан сільського господарства, був прийнятий інший
закон, це був практично той же самий ААА, тільки з другими методами
надходження грошей для регулювання сільського господарства.

Всі ці нападки на рузвельтовські реформи, практично нічого гарного
правим силам не принесли.

Спираючись на частку господарюючого класу та широкий фронт лівих сил,
Ф.Рузвельт та його команда, змогли подолати опір правих та відстояти
законодавство 1935 року. Але далі цього, вони не пішли.

Загострення взаємовідносин всередині господарюючого класу не змогло не
вплинути на становище в обох партіях.

ВИСНОВОК

Із виконаної мною роботи можна зробити обширні висновки. По-перше: про
саму американську націю, її внутрішній настрій, ідеологію, позиції, і
таке інше…

Але хотілося б зазначити деякі моменти, які мали важливе значення для
розвитку США, інших країн, її внутрішньої та зовнішньої політики,
економіки, суспільного устрою та перш за все правової бази.

На мою думку на першому місці стоїть сам президент, як людина, яка
змогла підняти державу із великої економічної кризи, підібрати необхідні
методи для подолання кожної окремої проблеми, та на скільки це можливо
відгородити суспільство від небажаних проблем. Його методи за своїми
принципам не мали нічого спільного з діями попередників. Важливим був
підхід до тої чи іншої справи, пошук методів, котрі б підходили до
розв’язання саме цієї проблеми, та задовольнили інтереси максимальної
кількості людей. Способи боротьби Рузвельт змушений був знаходити
миттєво, цього вимагав стан держави та її економіка. Отже, знайдені
методи повинні були підходити, тому що на їх вдосконалення не було часу.
Найважливішими, звісно ж, були перші 100 днів після приходу президента
до влади. У ці дні було закладено основу для подальшої реформ.

Мабуть, друге місце займає соціальна реформа, яка повинна була бути
здійсненною, на мою думку, ще задовго до кризи. Але завдяки
бездіяльності урядових службовців не була зроблена. Знов таки завдяки
президентові, було вдосконалено законодавчу базу для розвитку цієї
галузі. Завдяки цій базі, розвинулись профспілки, які в свою чергу
розпочали діяльність по захисту робітників, вплинули на уряд, завдяки
чому було встановлено мінімальну заробітну платню та максимальну
тривалість робочого дня. Після виникнення профспілок з’явилась реальна
сила, яка могла на законних підставах захищати права робітників. А це
дуже важливе досягнення.

Ще хотілося б підкреслити вагу деяких зовнішньополітичних дій. Хоча
деякі дії не схвалювали інші держави та окремі люди, вони були
спрямовані насамперед на захист держави в цілому, та кожного громадянина
окремо. Також стосовно зовнішньої політики, хотілося б наголосити, яку
роль зіграло визнання Сполученими Штатами СРСР. Налагодження стосунків в
деякій мірі пом’якшили відносини між двома великими державами, що в
майбутньому зіграло дуже важливу роль. Було укладено договір націлені на
покращення економічних відносин, політичних відносин та в інших
напрямках. В економічному напрямку було закладено гарний фундамент для
подальшого розвитку взаємовідносин.

Взагалі це можна охарактеризувати як правильно встановлене
законодавство. Правові заходи що було впроваджено під час реформ
принесли США багато гарних результатів та правову основу для подальшого
економічного та політичного розвитку.

„Новий курс” президента Ф.Д.Рузвельта дозволив реалізувати економіку,
знизити напруження в американському суспільстві. Опозиційні сили та
впливові фракції республіканської та демократичної партії при перших
ознаках відродження економіки ставили вимоги про зняття надзвичайних
законів. Окремі капіталісти відверто байкотували федеральні закони.
Проте вибори 1936 року підтвердили правильність „нового курсу” і
зберегли за Рузвельтом пост президента США.

Даючи правову оцінку діям американського президента Ф.Д.Рузвельта під
час реалізації його „нового курсу” з відстані майже 70 років, що пройшли
з того часу, переконаний, що варто не скидати з шальок терезів історії
той факт, що Рузвельт після важкої недуги – хвороби поліомієліту – з
1921 року був інвалідом і пересувався лише за допомогою інвалідного
візка. Проте 32 президент, діючи як класний юрист і гнучкий політик
зумів вивести США з надзвичайної кризи і в якійсь мірі пропонувати
американській нації шлях до процвітання. Вдячні громадяни чотири рази
віддали на виборах свої голоси за нестандартно мислячу і діяльну людину
– Франкліна-Делано Рузвельта.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

“История США” из-во Наука 1999 г.

С.В.Иванов “Война с бедностью Ф.Д.Рузвельта” 2000 г.

В.Е.Коломойцев “100 дней президента Рузвельта” 2003 г.

И.В.Галкин “На пути в Белый дом” 1991 г.

Е.В.Ананова “Новейшая история США” 1998 г.

В.Л.Мальков “Новый курс в США” 1995 г.

М.З.Шкундин “К истории государственно-монополистической социальной
политики” 2005 г.

М.Батурин “США и Мюнхен: из истории американской внешней политики 1937 –
1928 г.г.” 2001 г.

В.Л.Мальков и Д.Г.Наджафов “Америка на перепутье 1929 – 1933 г.г.” 2000
г.

Э.А.Иванян “Белый дом: президенты и политика” 1998 г.

Н.Н.Яковлев “Франклин Рузвельт – человек и политик” 2002 г.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи