Національно – визвольний рух в Індії

Виконав: Шарма
Адітье

10 – Б клас

Індія в період першого революційного натиску и утворення масових
політичних організацій (1918 – 1927рр.)

Посилене пограбування Індії Англією під час першої світової війни
тяжко відобразилося на становищі робітників міста і села. Єкономічне
становище ще більш ускладнилося після двох не врожайних років(1919 і
1921). Підйом національно-визвольного руху почався в 1918 р. з виступів
робочого класу в Бомбеї, Мадрасі, Канпурі. Під час виступів почались
виникати профспілки. Перша профспілка виникла у Мадрасі у 1918 р.В
Ахмадабаді під керівництвом М.К. Ганді біла утворена Асоціація
робітників — текстильників. Лютнева революція в Росії вразила
індійських націоналістів та надихнула їх на посилення визвольної
боротьби. В аллахабадській газеті від 24 березня 1917р підкреслювалось,
що Російська революція підтвердила, що немає в світі сили, яку б не
переміг націоналізм. Сільське населення дізналося про революцію в Росії
від демобілізованих солдат, що повернулись з Європи. Ще в березні 1919
р. в більшості міст Пенджаба почалися антианглійські мітінги і
демонстрації. Після цього в деяких крупних центрах провінції — в
Лахорі , Гуджранвалі хартали та мітинги переросли у збройний протест, в
якому приймали участь робітники зокрема залізничники. Колоніальні власті
в Пенджабіна чолі з губернатором О`Двайером і командуючим військами
Дайером прийняли рішення про жорстоке придушення повстання. Для цього ще
9 квітня в Пенджаб були викликані військові загони. 13 квітня на
головному майдані в Амрітсарі було вбито 1 тис. і поранено 2 тис.
беззахисних демонстрантів.

В 1920-1921рр. відбувалося подальше зростання страйків, в ці роки вже
бастувало близько 500тис.чол. В боротьбу почали втягуватись найбільш
відсталі загони робітничого класу – плантаційні робітники. В травні
1921р. На чайних плантаціях Ассама відбувся грандіозний страйк 12 тис.
робітників, які покинули плантації.

В Бомбеї 1920 р. Було прийнято рішення про заснування Всеіндійського
конгресу профспілок (ВІКП), а також у 1920 р. був прийнятий статут про
перетворення Конгресу в масову політичну організацію .Утворення ВІКП
призвело до ще більшого розповсюдження страйкової боротьби: якщо в 1919
р. було 19 забастовок то у 1920 р. – 200,а у 1921р. – 400.

На зміну першому революційному натиску 1918 – 1922рр. прийшов період
тимчасового затишшя, який тривав до 1927р.

Період з 1917 -1921рр. являвся свого роду підготовчим етапом
комуністичного руху в Індії. Марксистські групи виникали в крупних
промислових центрах. Після повернення Шаукат усмани з Москви у 1922 р.
,він утворив групу комуністів у Бенаресе. Одночасно з ним почала
працювати комуністична група в Лахорі на чолі з Гулямом Хусейном. На
протязі 1923 – 1925 рр. виникло ще більше марксистських груп в тому
числі і у великих промислових центрах таких як Канпур і Карачі. Вумовах
жорстокого колоніального режиму діяльність індійських комуністів була в
крайньому занепаді, але не зважаючи на репресії з боку англійського
уряду, в 1924 – 1925 рр. комуністичні групи ще більше посилили свою
активність і у 1924р. канпурський журналіст оголосив про утворення
легальної ”Індійської компартії “ 30 грудня 1925р. була проведена перша
конференція індійських комуністів на чолі з Четтиаром і було прийнято
рішення про утворення компартії Індії з центром у Бомбеї.

Підйом антиімперіалістичного руху і боротьба за єдинний фронт
(1928-1939рр.)

Революційний підйом в країні почався з робітничого класу. Вже у 1928
р. страйкувало понад 500 тис. чол. Наприкінці 20-х – на початку 30-х
перші молодіжні організації утворені комуністами, які були ще мало
відомі в широких колах суспільства, бажали термінових дії. В 1928р. на
базі окремих організацій терористів була утворена Індійська
республиканська соціалістична асоціація на чолі з Бхагат Сингхом, яка
діяла майже у всій Північній Індії. Найбільш активною виявилась
пенджабська організація, яка налагодила в Лахорі підпільне виробництво
бомб. 8 квітня 1929р. керівники асоціації потрапили в будинок
центрального законодавчого збору і підірвавши там бомби дали себе
заарештувати. Англійській поліції вдалося викрити підпільну майстерню по
виробництву бомб. По країні проїхалась хвиля переживань та мітингів в
захист в`язнів, які оголосили у в`язниці голодовку.

Оскільки віце-король Ірвін дав негативну відповідь на запропоновані
Ганді 11 пунктів про зміну економічної політики, де він вимагав зниження
валютного курсу рупії, відміни соляної монополії та ін. Тоді той
оголосив в квітні 1930 р. оголосив нову кампанію громадянського не
співробітництва. В неї було включено пункт про соляну монополію. Сама
по собі ця міра хоч і не вносила ніяких радикальних змін, але одразу ж
принесла популярність кампанії та її організаторам в найвищих верствах
населення. В березні цього ж року Ганді, разом зі своїм прибічниками,
вирушив у похід до містечка Данді, де бажав демонстративно порушити
соляну монополію. В травні цього року демонстрантів було заарештовано.
Найбільші зброєні повстання відбувалися у трьох містах – Пешаварі,
Чітагонті, Шолапурі.

Арешт в квітні в Пешаварі керівників кампанії призвів до ще більшого
повстання, яке згодом перетворилось на барикадні бої, на допомогу
повстанцям приходили селяни з найближчих сіл. Становище англійців ще
більш ускладнилось, коли солдати відмовились стріляти по повстанцям, а
навпаки почали з ними брататися. 4 травня англійські війська вступили в
Пешвар і придушили повстання.

18 квітня почалося повстання у Чітагонті, під керівництвом
Чакраварті і Сена, яке було чітко сплановано. Почалося воно з захвату
арсенала і казарм, місто 10 діб контролювали повстанці, але на 11 день
вони відступили оскільки сили були досить нерівні.

8 травня в Шолапурі почалися барикадні бої, повстанці спалили
будинок колоніальної адміністрації та захопили залізничний вокзал.
Тільки після арешту керівників повстання 16 травня повстання було
придушено.

Найбільший національно-визвольний рух вплинув на князівство Кашмір,
де влітку 1931 р. селяни захопили столиця князівства Срінагар.
Англійці ввели в Кашмір війська і зуміли спровокувати
індійсько-мусульманські сутички. Ці суперечки негативно сказалися між
відносинами індусів і мусульман.

В середині 1932р. почалося повстання в Альварі між поміщиками,
південними селянами з одного боку, які були індусами та селянами
північного Альвару з іншого боку, які були мусульманами. Селяни Півночі
вимагала припинити релігійний розподіл. Але в грудні цього ж року
селяни-повстанці утворили свою 30-ти тисячну армію і підступили до
Альвару. І лише через рік англійським військам вдалося їх вгамувати.

5 березня 1931р. за “круглим столом” була укладена угода між
керівництвом Національного конгресу та адміністрацією віце-короля (Пакт
Ганді – Ірвін), по якому англійська сторона зобов’язувалася відпустити
заарештованих, але тільки тих хто не приймав участі у насильницьких
діях. У вересні цього ж року Ганді вирушив у Лондон на другий з`їзд
конференції “круглого стола”. Англійці намагалися звинуватити Ганді у
провалі переговорів очікуючи, що по поверненню його на батьківщину
престиж підірветься, але все вийшло навпаки.

У 1934р. знову почалися страйки, на початку року пройшли страйки
текстильщиків, які тривали 3 місяці. В 1935р. відбулися крупні по
масштабам того часу старйки докерів та залізничників. У 1936-1939рр.
робітничий клас поступово перейшов від оборонних боїв до наступальних
під лозунгом підвищення заробітної плати.

Заключний етап боротьби за незалежність(1945-1947рр.)

Одразу ж після другої світової війни Повстання почали виникати ще з
більшою силою. І звичайні страйки все частіше почали переростати у
збройні повстання з поліцією. Перша така крупна за масштабом сутичка
виникла у Бенаресі. 22 листопада 1945р. в Калькутті майже по всьому
місту почали будуватись барикади і в результаті страйків оголошених
робітниками місто залишилось без води і світла. Сутички продовжувались 3
доби. В лютому наступному році в Калькутті з новою силою поновились
події листопада 45-го. Вулиці покривались барикадами, мітинги
супроводжувались кривавими бійками з поліцією.

На тренувальному флотському екіпажі “Тальвар” (Меч). Відбулося
повстання матросів, які скаржились на погане годування, рис був
змішаний з піском. На наступний день 18 лютого до Тальвару приєднались
інші 20 військових кораблів, що стояли в порту. Повстанці провели страйк
у Бомбеї і вимагали визволити усіх політичних в`язнів та виведення
військ з Індонезії. Демонстрація відбувалась під трьома прапорами –
Національного конгресу, Мусульманської ліги и Компартії. 20 лютого в
Бомбей були введені воєнні кораблі для придушення повстання. Під час
воєнних дій жодна з сторін не отримала чуттєву перевагу і о 16:00 був
укладений мирний договір.

На протязі 1946 і 1947 рр. економічне становище країни ще більш
ускладнилось. У1946р. відбулось 2 тис. страйків, в яких приймали участь
2,5 млн. робітників. 20 лютого 1947р. Еттлі оголосив, що англійці не
підуть з Індії раніше 1948р. Але незважаючи на це в серпні 1947р.
англійський парламент оголосив Індію незалежною країною. В цей день
Джавахарлал Неру вперше підняв національний прапор Індії над історичним
Красним фортом в Делі. Героїчна боротьба деяких поколінь індійських
борців за незалежність вдало завершилась.

Список літератури: ”Історія Індії” К.А. Антонова,Г.М., Г.М.
Бонгард-Лєвін.

Похожие записи