Реферат на тему:

Карибська криза 1962 року. Світ на грані війни

План

1. Військова допомога Радянського Союзу Кубі.

2. Відповідні кроки Америки»

3. Мирне врегулювання Карибської кризи.

Військова допомога Радянського Союзу Кубі

Куба в липні 1962 р. посилає у Москву свою делегацію. На чолі цієї
делегації стоїть Рауль Кастро. Куба просила у військового керівництва
Радянського Союзу воєнної допомоги. Переговори затяглися надовго. 3 і 8
липня в них узяв участь тодішній керівник СРСР Микита Хрущов. Історики
припускають, що саме ці дні й стали вирішальними. Радянське керівництво
погоджується розмістити на території Куби ракети середнього радіуса дії
з ядерними боєголовками, а також надати Кубі бомбардувальники, які
можуть нести атомні бомби. Під час переговорів були узгоджені всі деталі
відправлення ядерної зброї.

Хрущов, щоб відвернути увагу громадськості віз навантаження й
відправлення грізної зброї, вирішив здійснити тривалу поїздку по країні.
Це була найтриваліша з усіх поїздок, здійснених Хрущовим за весь час
перебування біля керма державної влади.

У серпні 1962 р. на повний хід ішла операція щодо перекидання на Кубу
ракетної й атомної зброї. Хрущов добре відпочив, потім вилетів у Середню
Азію, щоб ознайомитися з підприємствами Туркменії й Таджикистану.
Протягом тижня він затримався в Узбекистані. Довідавшись, що радянські
ракети вже переправлені на Кубу, де почалася робота з улаштування
пускових площадок і збирання доставлених по частинах бомбардувальників
«Л-28», Хрущов 10 жовтня повертається до Москви.

Американські політики й військові все-таки дізнаються про заходи
Радянського Союзу щодо Куби, їх це дуже сильно стурбувало. Підсилюються
спостереження за Кубою. Дуже швидко американцям стало відомо, що
Радянський Союз споруджує на Кубі стартові площадки для зенітних
керованих ракет (ЗКР). Ці ракети вважалися оборонною зброєю. Американці
дізнаються про будівництво великого рибацького селища на території Куби.
ЦРУ припускає, що це замаскована велика судноверф, яку СРСР хоче
використовувати для своїх підводних човнів.

Уряд Сполучених Штатів виявляє свою заклопотаність незрозумілими
приготуваннями росіян. Щоб злякати Кубу й Радянський Союз, Америка
проводить недалеко від берегів Куби великі маневри. У них беруть участь
45 військових кораблів і 10 тисяч морських піхотинців. Літаки «У-2»
часто виконують польоти нам територією Куби, намагаючись не порушувати
її повітряного простору. Президент Америки Кеннеді звертається до
Конгресу з проханням призвати в армію 150 тисяч резервістів. А вже 4
вересня Кеннеді привселюдно застерігає СРСР і Кубу, стверджуючи, що не
потерпить розміщення на Кубі ракет «земля-земля» я інших видів
наступальної зброї.

Однак не можна ні в чому обвинувачувати Радянський Союз. Хоча він і
постачав ракети Й бомбардувальники для Куби, ним не були порушені норми
міжнародного права. Куба вважалася суверенною державою. І визначити,
наскільки правомочною є воєнна допомога СРСР, могла тільки вона сама.
Тим більше, що США самі розмішали свої військові бази на території
Туреччини, Японії, Норвегії, Ірану, Італії або ФРН, а також
розташовували поблизу кордонів СРСР ракети я бомбардувальники з ядерною
зброєю. Вони не запитували дозволу в Радянського Союзу. Але ж будь-яка
ракета, яку могли запустити з турецької бази, досягла б території СРСР
за десять хвилин. Так само міжконтинентальні радянські ракети могли
потрапити на територію США орієнтовно за 2S хвилин. Із цього випливало,
що Америка могла застосовувати проти СРСР ракети всіх видів і радіусів
дії, тоді як Радянський Союз мав можливість використовувати проти США
тільки найбільші міжконтинентальні ракети. На початку 60-х pp. між цими
країнами не існувало жодної військової домовленості, і тому СРСР вирішив
установити ракети на Кубі, приблизно за 90 миль від кордонів США.

Відповідні кроки Америки

Однак виникло одне «але», що перешкоджало появі радянських ракетних баз
у Західній півкулі. Радянський уряд на чолі з Хрущовим не врахували
існуючу доктрину Монро, відповідна до якої. США будували свою політику.
«Америка для американців», — ось у чому полягав головний принцип нієї
доктрини. Вона була проголошена в однобічному порядку президентом США Д.
Монро. її метою стало запобігання поновленню іспанського панування в
Латинській Америці.

Зі зрозумілих причин доктрина Монро не була визнана фактично жодною з
європейських держав. До їх числа належав і СРСР. Однак США були дуже
серйозно настроєні щодо цієї доктрини. Власне кажучи, на ній і
будувалася площа панівних кіл Сполучених Штатів. Тику Америка згодна
була навіть на розв’язання війни, аби не допустити появи біля своїх
берегів військових баз, особливо такої країни, як Радянський Союз.

Однак радянський уряд вирішив не звертати уваги на маневри
американського флоту. Російський посол в Америці О. Добринін завірив
Роберта Кеннеді, як на Кубі не будуть установлюватися ракети тину
«земля-земля». А вже 12 вересня радянські газети надрукували
«Повідомлення ТАРО, у якому говорилося: «Уряд СРСР уповноважив ТАРС
заявити, «о Радянському Союзу не потрібне переміщення до якої-небудь
іншої країни, наприклад до Куби, наявних у нього засобів для відбиття
агресії, для відповідного удару. Наші ядерні засоби є настільки
могутніми за своєю вибуховою силою, і Радянський Союз мае у своєму
розпорядженні настільки могутні ракетоносії для «их зарядів, шо немає
потреби шукати місце для їх розміщення десь за межами СРСР».

Практично те ж саме можна було прочитати я в особистому посланні Хрущова
Д. Кеннеді. Хрущов запевняв президента США, що в жодному разі Радянський
Союз не посилатиме в Кубу ракети «земля-земля».

Кінець вересня й початок жовтня видалися хмарними. Це не дозволяло
американській розвідці шпигувати за роботами-на Кубі. Цим скористалися
радянські військові. Вони вирішили терміново провести роботи зі
створення лускових установок. Керівники Радянського Союзу й Куби
намагалися якомога швидше завершити всі роботи, щоб американці не змогли
визначити, яка тепер реальна воєнна потужність Куби. У своїх мемуарах
Хрущов через певний час писав, що за допомогою привезених на Кубу ракет
можна було знищити Нью-Йорк, Чикаго й інші промислові міста, не кажучи
вже про Вашингтон.

Чутки про воєнні роботи чимраз частіше почали доходити до американців.
Але вони не мали прямих доказів, тому що погода була нелітна. Лише 10
жовтня їм удалося відновити фоторозвідку. Одержавши фотографії, вони ще
більше стурбувалися. Військові спостерігали будівництво автодоріг там,
де зовсім недавно проходили джунглі. Президент наказує збільшити
територію спостережень. Але американцям знову не щастить: над Кубою
пролітає тайфун. Нові знімки отримані тільки 14 жовтня. Американські
пілоти намагалися зняти все, що відбувається на території Куби з якомога
меншої висоти. їм удалося опуститися на висоту 130 метрів. Були зроблені
тисячі фотознімків, які ще більше переконали американців у тому, що
йдеться саме про ракетні установки типу «земля-земля». А на знімках,
зроблених 17 жовтня, уже можна було побачити й кілька нових пускових
площадок, на яких знаходилися 16 або 32 ракети, дальність яких, за
висновком експертів, складала більше тисячі миль.

Кеннеді створив особливий військово-політичний штаб — Виконавчий комітет
Національної ради безпеки. У всіх його членів уже не було сумнівів щодо
небезпеки, яка загрожує Америці. Вони вимагали в президента відповідних
дій. В одному їхні думки не завжди збігалися: ніхто не знав точно про
характер і масштаби воєнних дій Радянського Союзу й Куби. Одночасно
президент США Джон Кеннеді та його брат Роберт виступали за повну
морську блокаду Куби. А інші члени ради хотіли закидати бомбами всі
пускові установки. До районів, максимально наближених до Куби, усе
стягалися й стягалися війська. Кеннеді не погодився з пропозицією
негайної масової атаки, хоча й Дозволив почати блокаду. А СРСР
продовжував стверджувати, що його ракет у Республіці Куба не існує,
отримані ж фотознімки — це чергова фальсифікація американців.

У той час у Карибському регіоні розвертається армада зі 180 військових
кораблів. Американські війська приводяться в стан підвищеної бойової
готовності. Атомні підводні човни з ракетами «Поляріс» у зв’язку з
отриманими секретними наказами змінюють свої курси. Бомбардувальники
стратегічної авіації абсолютно на всіх базах одержують наказ піднятися в
повітря з повним ядерним навантаженням. Пілоти бомбардувальників
знаходяться в повітрі по черзі, щоб постійно нести військову вахту.
Шість дивізій були розгорнуті у Флориді, на військову базу в Гуантанамо
на Кубі перекидалися додаткові війська.

22 жовтня по телебаченню виступає Д. Кеннеді. Він підтвердив відомості
про блокаду Куби, розповів про деякі інші заходи. Підкреслив причини, що
викликали воєнні дії в США. Кеннеді був упевнений, що де тільки перші
кроки Америки щодо Куби. Далі буде гірше. Президент виступав протягом 20
хвилин. Усі країни затаїлися в чеканні найгіршого. Тим часом військовий
міністр США Р. Макнмара проводив підготовчі дії для бомбардування й
окупації острова Куба. Для цього йому було необхідно 250 тисяч солдатів,
90 тисяч бійців морської піхоти й більше 100 десантних кораблів.

Микиті Хрущову відразу доповіли про виступ по телебаченню президента
США. Він знав і про всі приготування американського уряду завдяки добрій
розвідці. Однак масове телебачення й радіомовлення замовчувало події, що
відбувалися. Проте роботи з установки ракет тривали. Для їх закінчення
було потрібно ще кілька днів. Хрущов мріяв про створення на Кубі
могутньої ракетної бази, але всіляко опирався загрозі війни. Керівник
Радянського Союзу намагався розв’язати основну проблему: військова
підготовка США — це блеф чи реальність?

Уже 24 жовтня СРСР заявляє рішучий протест проти блокади Куби й інших
воєнних заходів США. Радянський Союз наполягав на негайному скликанні
Ради Безпеки ООН. Міністром оборони СРСР було наказано привести Збройні
Сили країни в стан підвищеної бойової готовності, анулювати відпустки та
скасувати демобілізацію. Як і раніше, СРСР заперечував наявність на Кубі
наступальної зброї. Уряд заявляв, що там знаходиться тільки зброя,
необхідна для самооборони. Куба починає також готуватися до воєнних дій.
Фідель Кастро оголошує загальну мобілізацію. Радянський представник В.
Зорін на терміново скликаному засіданні Ради Безпеки знову заперечує той
факт, що на Кубі знаходяться ракети з ядерною зброєю.

На Кубу були відправлені близько 20 радянських кораблів, перші з яких
уже досягали лінії блокади. Щоб довести свою непричетність до всіх
подій, що розгортаються, Хрущов відвідує ввечері 23 жовтня Великий
театр, передбачаючи, що за ним будуть уважно спостерігати.

Кеннеді відправляє Хрущову послання, у якому просить дотримуватися
правил блокади. Президент підкреслював, що Сполучені Штати не хочуть
відкривати вогонь по радянських кораблях. Про це послання в СРСР не
довідався ніхто, крім наближених осіб Хрущова. Не було опубліковане й
послання У. Тана, який закликав призупинити перевезення зброї на Кубу.
Тим часом президент США одержує від своєї розвідки відомості про те, що
в Карибському морі з’явилися радянські підводні човни. Це становило дуже
серйозну загрозу для американських авіаносців.

Уранці 24 жовтня до лінії блокади за 500 миль від Куби наблизилися два
радянські кораблі. їхнім прикриттям був підводний човен. Американська
сторона випустила свій авіаносець «Ессекс» із вертольотами, оснащеними
для боротьби з підводними човнами. Р. Макнамара наказав: якщо виникне
необхідність, без роздумів атакувати радянський підводний човен,
застосовувати глибинні бомби зі слабкими зарядами для того, щоб човен
сплив на поверхню.

Однак глава Радянського Союзу, довідавшись про такий Наказ, вирішив не
ризикувати. За його розпорядженням радянські кораблі зупинилися на лінії
блокади. Хрущов негайно запропонував Кеннеді зустрітися. Президент США
погодився, але за умови, що Радянський Союз забере з Куби всі свої
ракети. Американська розвідка доповідала, що через кілька днів ці ракети
будуть готові до воєнних дій. Америка продовжувала спостерігати за тим,
що відбувається на території Куби, відправляючи щодня літаки, які
пролітали на низькій висоті. За радянськими підводними човнами теж
постійно велося спостереження.

До Куби підходили радянські кораблі. Наближаючись до лінії блокади, вони
зупинялися. Деяким із них був відданий наказ повернутися назад. А тим
часом на Кубі продовжувався монтаж ракетних установок. Щоб розібратися
на місці, на Кубу прилітає А. І. Мікоян. Але відбувається непередбачений
випадок: збивають американський літак, і гине пілот. Хрущов боїться, що
Кастро може вдатися до чого-небудь непередбаченого. Хрущов починає
погрожувати Кеннеді, вважаючи, що той займається «найчистішим
бандитизмом». Керівник Радянського Союзу заявив, що зможе захистити свої
права.

Мирне врегулювання Карибської кризи

Чимраз більше зростає напруга. Кеннеді не витримує першим і віддає 26
жовтня наказ про підготовку до вторгнення на Кубу. Увечері того ж дня
він одержує від Хрущова лист; витриманий у більш лояльних тонах. Глава
Радянського Союзу зміг переконатися в тому, що воєнні дії США — це не
блеф. Тому Хрущов просить Кеннеді не виявляти агресивності, бо «якщо
вибухне війна, то зупинити її буде нам не під силу. Я сам брав участі у
двох війнах і знаю, що війна закінчується тільки після того, як
прокотиться в всіх містах і селах, сіючи всюди смерть і руйнування».

Тепер Хрущов не намагається заперечувати наявності на Кубі радянських
ракет. Уся зброя вже переправлена на Кубі тому необхідність у блокаді
відпадає. До того ж ракети були під контролем радянських офіцерів.
Хрущов обіцяв, що вони не будуть застосовуватися проти США. Керівник
Радянського Союзу розумів усю небезпеку ядерного нападу на Америку й
тому переконував американського президента зняти блокаду та не
вторгатися на Кубу. У відповздь Хрущов обіцяв забрати й знищити ракети і
ядерну зброю, доставлену на Кубу Радянським Союзом. У листі Хрущова
Кеннеді були такі рядки: «Ми з вами не повинні тягнути за кінці каната,
на якому ви зав’язали вузол війни, тому що чим міцніше ми обоє
тягнутимемо, тим сильніше стягнеться вузол, і прийде час, коли вузол
буде так туго стягнутий, що навіть той, хто зав’язав його, не в силах
буде розв’язати, і доведеться розрубати. Давайте не тільки припинимо
тягнути за кінці каната, а й вживемо заходів до того, щоб вузол
розв’язати. Ми до цього готові».

Наступного ранку, ще не дочекавшись відповіді Кеннеді, Хрущов відправляє
новий лист президентові Америки. У ньому він вимагає від американців
забрати з території Туреччини свої ракети. І взагалі глава Радянського
Союзу пропонував зустрітися з американським президентом, щоб протягом
2—3 тижнів провести переговори й усунути всі недомовленості. Така
пропозиція Кеннеді не влаштовує, і він відповідає тільки на перший лист
Хрущова. У своєму посланні Кеннеді заявляє про свою готовність зняти
кубинську блокаду й не нападати на Кубу за умови, що СРСР забере з Куби
ядерну зброю. Але конфіденційно президент США посилає Хрущову
повідомлення, що, можливо, Америка й забере ракети з Туреччини, але
тільки після врегулювання Карибської кризи. Кеннеді наполягає на тому;
щоб Радянський Союз негайно припинив усі роботи з установки ракет на
Кубі й забрав їх з острова. Президент давав зрозуміти главі СРСР, що
навіть його влад» не в змозі стримати негативну реакцію американців на
дії Радянського Союзу Це послання радянська преса опублікувала. По суті,
це підтвердило, що на Кубі дійсно знаходяться радянські ракети. Хрущову
нічого не залишалося робити, як прийняти пропозицію американського
президента.

У листі від 28 жовтня глава Радянського Союзу запевняв Кеннеді, що
віддав наказ про демонтаж ракет і ядерної зброї на Кубі

Про переписку між Хрущовим і Кеннеді Кастро знав дуже мало. Мікоян
познайомив його з останніми новинами. Кастро не вірив американцям і
вимагав припинення польотів розвідувальних літаків США, торговельного
ембарго й ліквідації на території Куби військово-морської бази США.
Мікоян ужив багато зусиль, щоб урезонити Фіделя Кастро. Хрущов, щоб не
залишати жодних сумнівів у своєму миролюбстві, дав можливість
американським експертам оглянути радянські кораблі й перерахувати
вивезені в трюмах ракети.

Неправильним було б стверджувати, що Радянський Союз програв Америці.
Навіть американський президент прекрасно це розумів. Криза виникла через
непорозуміння між американськими і радянськими керівниками. Ознак вони у
вирішальну хвилину змогли зберегти контроль за ходом подій, не давши їм
розростися до стану війни. Можна припускати, що в керівництві як
радянської, так і американської сторони було багато супротивників
припинення війни. Що дивно, престиж і Кеннеді, і Хрущова після
врегулювання Карибської кризи помітно зріс.

Похожие записи