?

2

1

Характеристика узагальнюючих праць з історії Польщі 1980–2000 рр.

Після повалення комуністичної влади в 1989 р. в польському суспільстві
відбувається корінна переоцінка цінностей, складається новий моральний
та інтелектуальний клімат. В політичному житті Польщі звертання до
історії стало однією з форм ідейного заперечення періоду панування
тоталітарних режимів. Дослідники отримали змогу працювати із раніше
секретними архівними матеріалами. В Історичній науці запанував плюралізм
методологій та думок. Слід зазначити, що до марксистської методології
радянського зразка ставлення негативне. Найбільшу критику викликають
принципи класового підходу, партійності, формаційна теорія. Відбулися
зміни в організації наукових досліджень. Замість інституту
соціалістичних країн Польської академії наук створено інститут
політичних наук.

В проблематиці досліджень важливе значення надається питанням,
пов’язаним з приходом комуністів до влади, а також історії комуністичної
партії, ролі Комінтерну в її історичній долі. Про це йдеться в праці
Кімека «Комуністи, Польща, Сталін. 1918–1939 рр.» Стверджується, що
прихід комуністів до влади після другої світової війни відбувся завдяки
вирішальній ролі зовнішнього фактору – позиції СРСР. Вивчається
репресивна політика комуністичної влади наприкінці 40-х -50-х рр.

Велика увага приділяється проблемам відновлення незалежності в 1918 р.,
режиму «санації», особі Ю.Пілсудського.

В працях Е. Дурачінського, К. Леопольда, П.М.Лізевіца лише з позитивного
боку висвітлюється діяльність Армії Крайової в роки другої світової
війни, особливо її сутички з радянськими військами, з нових позицій
подано матеріали про суд над командуванням АК в червні 1945 р.
Радикального переосмислювання зазнає тема відносин з Росіею — СРСР,
зокрема проблеми поділів Польщі наприкінці ХVШ ст., повстань в XIX ст.,
російської революції 1917 р., та відновлення незалежності,
польсько-радянської війни 1920 р., відносин в міжвоєнний період, долі
польських офіцерів після 1939 р. (Катинь) тощо. В працях Кепінського, М.
Тарчіньського, С. Камінського, П. Заремби, С. Станевича, Ч. Мадярчика та
інших роль Росії в цих подіях оцінюється лише негативно. Сучасні
польські дослідники прагнуть висвітлювати національну історію на
європейському тлі.

Однією із перших узагальнюючих праць з історії Польщі після отримання
нею незалежності стала робота Н. Давіса. Згодом в 1995 р. у Варшаві
видано популярний нарис «Історії Польщі» автори Дибковська А., Жарин М.,
Жарин Я., російською мовою. Робота Аліції Дибковської, Мавгожати і Яна
Жаріна знайомить з історією Польщі протягом багатьох століть – від часів
давно минулих, легендарних до наших днів. Історична панорама, накреслена
на сторінках цієї книги, відтворює лише контури подій. Адже в одному
невеликому томі просто неможливо дати вичерпний опис багатої історії
поляків, а вже тим більше показати її на широкому тлі світової історії.
Автори за потребою обмежилися лише згадкою найважливіших проблем з
минулого Європи і побіжно торкнулися історії її сусідів, що тісно
переплітається з долею Польщі. Книга розбита на розділи, відповідно з
датами, що мали переломне значення для польського народу і держави.

На з’їзді в Римі навесні 1990-го року виникла ініціатива паралельного
опрацювання історії чотирьох країн – Польщі, України, Литви і Білорусії.
Було вирішено, що автори та редакційний комітет тісно співпрацюватимуть,
щоб якомога більшою мірою врахувати різні точки зору, щоразу в широкій
порівняльній перспективі. При цьому автори не мали на меті уніфікацію
поглядів. Кожен автор і редактор мав свою точку зору. Окремі підходи
випливали з традицій історіографії чотирьох країн, викликаючи щоразу
полеміку з ними і породжуючи нові пропозиції, рішення, гіпотези.

Історію Польщі в трьох послідовних томах в опрацюванні Єжи Клочовського
(Середньовіччя), Анджея Сулими Камінського (Нова доба), а також Ганни
Дильонгової (ХІХ-ХХ ст.), автори хотіли розглядати насамперед як
пропозицію для наукових дебатів і роздумів та дискусій в найширших колах
осіб, що цікавляться історією нашої країни й суспільства. Ця пропозиція
викристалізувалась як результат багаторічної співпраці з білоруськими,
литовськими, українськими колегами і відтак значною мірою стосується
взаємин цих народів.

Українською мовою видана праця Г. Дильонгової. Книжка має предметом
історію країни і суспільства впродовж двох важких і складних сторіч, від
втрати незалежності наприкінці XVIII ст. до її здобуття знову 1989 р.
Від попередньої історіографії книжка відрізняється тим, що охоплює разом
XIX і XX ст. Якщо не рахувати праць, присвячених цілій історії Польщі,
історики зосереджувалися зазвичай на окремих епохах: XIX сторіччя,
міжвоєнна доба, Друга світова війна, Народна Польща.

Відмінність становить також широке, як на попередню практику, охоплення
церковної й релігійної проблематики, виділене для кожного періоду в
окремих розділах. Це стосується не лише Католицької церкви, а й інших
Церков і віросповідань, попри те, що вони охоплювали лише кілька
відсотків поляків. Адже йдеться про національні меншини, що становлять
уже значний відсоток населення, а на східних теренах Речі Посполитої
навіть більшість. З цими завданнями пов’язано також становище євреїв, що
є окремою групою, яка налічує близько 10 відсотків усього населення, але
не інтегрована з рештою суспільства, хоча кількасот років живе серед
поляків. З цієї причини польсько-єврейські взаємини відігравали важливу
роль у житті обох спільнот.

Важливим питанням для розглядуваної доби було визнання поляками Речі
Посполитої перед поділами своєю територією. Наслідком цього стала втрата
з поля зору пробудження національної свідомості та окремішності
литовців, білорусів, українців, а відтак ігнорування їхніх прагнень
незалежності. Виразний полоноцентризм у суспільстві зміцнили не

Досліджувану епоху поділено на п’ять періодів за хронологічними
критеріями. В кожному спочатку подано інформацію про загальне становище
країни і важливі політичні проблеми, потім розглядаються економіка,
культура і суспільство, а насамкінець – справи Церков і релігійного
життя. В основній, п’ятій частині є параграф «До Третьої республіки» і
що відпроваджує до початку історії незалежної держави, здобутої вдруге у
XX ст. Узагальнення закінчують висновки з цілого розглянутого періоду.
Через предметний поділ в окремих частинах не завжди вдавалося уникнути
повторів.

У наш час, уже в ХХІ ст. Було видано 10 томну історію Польщі. Кожен з
томів написаний одним автором, видатним вченим, який спеціалізується на
історії даного періоду. Редакція видання складається з найавторитетніших
істориків Краковського університету. Кожен том завершується багатьма
таблицями, картами, діаграмами, а також містить сотні фотографій та
ілюстрацій.

Щодо нових видань, то одним із найбільших є Polska na przestrzeni wiekуw
видано 2007 року. Нове видання являє поточну точку зору польської
історії, від розквіту польської держави до утворення коаліційного уряду
в складі кабінету Казімежа Марцинкевича у 2006 році. Автори подають
події політичного життя, зміни в економіці, суспільстві і звичаї,
зобразили барвисту картину повсякденного життя поляків протягом століть.
Книга являється багатосторонньою, яскравою і захоплюючою картиною
історії польської держави і народу, написана з точки зору найвідоміших
польських істориків. Видання включає карти, таблиці, портрети польських
князів королів і президентів, обширну бібліографію.

Похожие записи