.

Економічний підйом США у другій половині ХХ століття, реформи 1861 року на Україні (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 2901
Скачать документ

Контрольна робота

Економічний підйом США у другій половині ХХ століття, реформи 1861 року
на Україні.

План.

Економічний підйом США у другій половині ХХ століття.

Реформи 1861 року на Україні.

Економічний підйом США у другій половині ХХ століття.

Соединенные Штаты Америки – наиболее экономически развитая страна мира.
По размерам территории это государство занимает четвертое место в мире.
Площадь ее 9364 тыс. кв. км. Это республика, состоящая из 50 штатов и
федерального округа Колумбия. Столица страны – Вашингтон. 48 штатов
располагаются компактно, 2 отдельно: Аляска, купленная у царского
правительства России в 1869 г., и Гавайские острова.

Экономико-географическое положение США очень выгодно: широкий фронт
морских границ на западе и на востоке (12 тыс. км.), прекрасные гавани.
По государственным строям США – федеративная республика, каждый штат
имеет свою конституцию, свои законодательные и исполнительные органы
власти, выборного губернатора, а также символику.

Важную роль в нынешнем процветании США сыграло освоение огромных
богатств. Сегодня США занимают первое место в западном мире по запасам
угля, урана, второе – по запасам газа, меди, цинка, железной руды.
Многие месторождения истощены. Не хватает руд легирующих металлов
(хрома, никеля, кобальта).

На обширной территории США проживает около 250 млн. человек, что
является третьим показателем в мире. Современные американцы, кроме
коренного населения (1% индейцев, эскимосов, алеутов, гавайцев),
включает в себя и выходцев из различных стран мира (75%). Составной
частью американской нации являются негры (12%), предки которых были
привезены из Африки для работ на плантациях. Большое влияние на
численность населения оказывает иммиграция, ежегодный приток, который
сейчас составляет около 1 млн. человек. Во второй половине XX века
иммиграция из Европы значительно уменьшилась, но зато увеличилось
количество иммигрантов из Азии, а особенно из Латинской Америки.

Промышленность США отличается высоким уровнем производственной и
территориальной концентрации. В ней представлены все существующие
отрасли, ориентированные на выпуск как массовый, так и серийной
продукции.

США – это передовое государство, обладающее большой производственной
мощью и огромным потенциалом развития.

МЕСТО США В МИРОВОМ КАПИТАЛИСТИЧЕСКОМ ХОЗЯЙСТВЕ

США – единственная страна мира, чья экономика вышла из второй мировой
войны значительно окрепшей. В первые послевоенные десятилетия лидирующее
положение США в мировом хозяйстве было бесспорно. Война избавила эту
страну от серьезных конкурентов, но не надолго. Экономический подъем
Западной Европы, и промышленный рывок Японии существенно изменили это
положение.

Угроза лидирующей роли США в мировом хозяйстве вызвала необходимость
решительных мер: в США заметно возросли расходы на
научно-исследовательские и опытно-конструкторские работы, ускорились и
углубились процессы перестройки промышленности в пользу наукоемких
отраслей, возникли и получили развитие новые методы стимулирования
научно-технического прогресса.

Основу экспортной экспансии американских монополий составляют машины и
оборудование (в первую очередь наукоемкая продукция) и продукция
сельского хозяйства.

Импортируя большое количество электронных компонентов и бытовой техники,
США остаются лидером в мировом производстве и торговле промышленной
электроникой.

Важнейшее значение для положения США в мировом хозяйстве имеет то, что
на их долю приходится сегодня около половины мирового экспорта зерна.
Вместе с тем в традиционных отраслях – сталелитейной промышленности,
судостроении, производстве станков, легкой промышленности и производстве
потребительских товаров длительного пользования – США проигрывает своим
конкурентам не только из Западной Европы и Японии, но и из “новых”
индустриальных стран.

Все более важным фактором международной экономической жизни становятся
американские транснациональные корпорации и их филиалы за границей.

Примерно с начала 70-х годов в вывозе капитала из страны на первое
выходит экспорт капитала в ссудной форме.

Политика США остается сегодня источником не только политической, но и
экономической напряженности в мире. Стратегия массированного нажима на
всех – наиболее важная и наиболее характерная черта современной
внешнеэкономической политики США.

ГОСУДАРСТВЕННО-МОНОПОЛИСТИЧЕСКОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ЭКОНОМИКИ

Экономическая роль государства

Американское государство, используя имеющиеся в его распоряжении рычаги,
осуществляет перераспределение материальных, финансовых и иных ресурсов
страны, принимает меры по укреплению международных экономических позиций
США и по расширению экспансии американских монополий. Обострение
противоречий в экономике страны способствовало усилению экономической
роли государства, что выразилось в развитии системы
государственно-монополистического регулирования экономики. На протяжении
ряда десятилетий формировались теоретические концепции и практические
методы государственного регулирования экономики США, разросся и принял
огромные размеры государственный механизм экономической политики.

Бюджетно-налоговое регулирование экономики

В послевоенный период одним из широко используемых инструментов
государственно-монополистического регулирования экономики стал в США
государственный (федеральный) бюджет. Бюджетно-налоговое регулирование
применяется правительством для сглаживания остроты кризисных явлений в
экономике или для создания искусственных стимулов по поддержанию
снижающихся темпов экономического роста.

Кредитная система

Кредитная система США представляет собой совокупность государственных и
частных кредитных институтов, ее основным
государственно-монополистическим компонентом является Федеральная
резервная система, выполняющая функции центрального банка США.

СТРУКТУРА ЭКОНОМИКИ США

Соотношение отраслей в экономике США отражает сложившееся общественное
разделение труда и пропорции общественного воспроизводства. Эти
пропорции во многом определяют уровень эффективности всего хозяйства
США.

Общая закономерность происходящих отраслевых сдвигов заключается в
заметном снижении в экономике удельного веса сырьевых отраслей и
сельского хозяйства, технической модернизации промышленности с
относительно несложным производством, повышении эффективности
использования производственного аппарата капиталоемких и материалоемких
отраслей промышленности с высокой долей промежуточной продукции
(металлургия и химическая промышленность).

В начале XX в. нематериальное производство занимало незначительное место
в хозяйстве США, а в настоящее время оно превратилось в динамично
развивающийся сектор хозяйства. Наиболее быстрый рост сферы
нематериального производства и услуг в США был отмечен в отраслях
духовного производства (наука и образование), а также восстановления
физических и творческих способностей человека. Среди этих отраслей
особенно выделяются те, которые связаны с обеспечением отдыха населения.

Среди отраслей материальной сферы промышленность остается важнейшей, она
по-прежнему обеспечивает высокий уровень технического развития других
сфер хозяйства. Именно в ней сегодня в первую очередь аккумулируются
новейшие достижения научно-технического прогресса.

Структурная перестройка промышленного производства основывается на
быстром и взаимосвязанном росте трех ключевых отраслей современной
индустрии: машиностроения, электроэнергетики и химической
промышленности. На них приходится 55-60 процентов всех инвестиций в
промышленности.

На протяжении ряда десятилетий доля добывающей промышленности в
структуре всего промышленного производства США сокращалась. Это было
связано с общим для экономики США процессом снижения в производстве
затрат материалов, сырья и энергии.

ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИЕ СВЯЗИ

Государственно-монополистическое регулирование внешнеэкономической
деятельности

Регулирование внешнеэкономической деятельности США включает в себя
комплекс экономических и политических мер, направленных на обеспечение
внешних условий для расширенного воспроизводства капитала и роста
прибылей американских монополий.

Правительство США в своей внешнеэкономической политике уделяет главное
внимание устранению барьеров, препятствующих экспансии американских
монополий в области торговли товарами и услугами и в сфере приложения
капиталов.

На протяжении всего послевоенного периода значительную роль в
государственном финансировании американского экспорта играли программы
помощи иностранным государствам. Они способствуют укреплению
экономических позиций американских корпораций в Азии, Африке и Латинской
Америке и являются эффективным оружием в борьбе с иностранными
конкурентами.

Реформи 1861 року на Україні.

Олександр II (1855-1881), молодий, ліберальних поглядів вихованець поета
В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. У 1856 році Кримська
війна закінчилася мировим конгресом у Парижі, і в Російській імперії
почалися кардинальні реформи. Першою відчула нову добу Україна.

Вже в 1855 році Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського
Братства, які перебували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М.
Костомаров, В. Білозерський, а трохи пізніше Т. Шевченко — зібралися в
Петербурзі.

У 1856 році цар Олександр II офіційно заявив представникам дворянства,
що кріпацтво має бути скасовано, і що ліпше зробити це «зверху, ніж
дочекатися, коли воно почне скасовуватися знизу».

З того часу розпочалася підготовка до скасування кріпацтва. По губерніях
створено комітети, які розробляли плани звільнення селян, враховуючи
місцеві умови, і передавали свої проекти на розгляд головного комітету в
Петербурзі. Членами головного комітету були представники від
губерніальних комітетів. Були там два українських дідича, Василь
Терновський та Григорій Галаґан, обидва з родин, дружніх із Шевченком,
обидва твердо боронили інтереси селян. Проте, настрої членів комітетів
були розбіжні: одні бажали дати якомога менше землі селянам або зовсім
не давати, інші стояли за справедливе рішення справи й достатні
забезпечення селян землею. Чутки про ці суперечки доходили до селян,
хвилювали їх. У багатьох місцях, особливо в Катеринославській та
Чернігівській губерніях, селяни самовільно припиняли працювати на
дідичів.

Було багато повстань, переважно на Правобережній Україні, де поміщицьке
господарство переходило на капіталістичні основи, і дідичі хотіли
звільнити селян зовсім без землі, щоб забезпечити себе робітниками. На
Лівобережжі, зокрема на Полтавщині, хотіли дати селянам тільки садибні
землі, а в Південній Україні, де робітних рук було мало, дідичі вирішили
затримати панщину ще на 10-12 років, а селян звільнити без землі. Ці
проекти свідчать, як тяжко було працювати комітетам.

19 лютого 1861 року було проголошено маніфест про скасування кріпацтва,
але звільнення селян мало наступити тільки через два роки. У маніфесті
селян назвали «тимчасово зобов’язаними», а сам стан — переходовим.
Селяни діставали персональну свободу, незалежність від дідича та двір із
садибною землею, але орну землю мали одержати тільки через 20 років,
після викупу її у дідича. Цей реченець закінчувався 1881 року.
«Положення про звільнення селян від кріпацтва» було укладене дуже
неясно. Насамперед — не встановлено однакового наділу на душу: розмір
цей вагався у зв’язку з різними причинами в різних губерніях і залежало
від якості землі; а також від розмірів поміщицького маєтку. Якщо понад
надільною нормою залишалася земля, якою до реформи користувалися селяни,
то вона переходила до дідича.

Становище селян в Україні в цілому було гіршим, ніж у Росії, бо в
Україні наділи їх до реформи були більші, ніж ті, які вводила реформа.
Загалом у Полтавській і Катеринославській губерніях селяни втрачали за
реформою – 40% свого попереднього наділу, а в Харківській — 31%. У всіх
губерніях України наділи після реформи різко зменшилися. У правобережних
губерніях наділ був нижчий, ніж встановлювали «Бібіковські інвентарі»
1848 року. В наслідку реформи наділи на ревізійну душу, себто на
селянина, що був записаний по ревізії і платив податок державі,
зменшилися.

Наслідком реформи було катастрофічне збільшення числа малоземельних
селянських господарств, що мали до 3-х десятин. На Лівобережній Україні
таких господарств було 43,3%, на Південній Україні— 27,6%.

Нагляд над сільськими та волостними управами був переданий «мировим
посередникам», яких губернатор призначав із місцевих дідичів. Це була
посада тимчасова — до введення «уставних грамот», що встановлювали
відносини між дідичами і селянами.

Селянська реформа була першою в ряді інших реформ. 1862-го року
зреформовано фінансове господарство держави й зосереджено все управління
фінансами в руках міністра фінансів.

Того ж 1862 року розпочато військову реформу: проведено переозброєння
армії, вдосконалено постачання, управління — вади, що їх виявила з такою
силою катастрофа Кримської кампанії. Військову реформу завершено 1874
року запровадженням загальної військової повинності для всіх чоловіків у
віці 21 року. Реченець військової служби зменшено з 25 років до 6-ти.

В 1864 р. проведено судову реформу. Суд встановлений був 3-ох ступенів:
мирові суди, що їх обирало населення, та державні .(окружний суд і
судова палата). Державний суд поділявся на цивільний і кримінальний, в
якому питання вини підсудного вирішували присяжні судді, обрані
населенням. Судові засідання були відкриті, і в них брали участь
сторони, прокурор та оборонці.

1864-го року впроваджено земське самоуправління. Один із найкращих
знавців земства в Україні, О. Моргун, писав так: «Земське самоврядування
було одним із найвидатніших явищ у суспільному, економічному й
культурному житті України кінця XIX ст.» Земське самоуправління
охоплювало все економічне та культурне життя губерній. У ньому брало
участь все населення, що мало земельну власність: дворянство,
духовенство, міщанство та селяни. Ця вимога обмежувала участь у
самоуправлінні постійних мешканців повіту. Раз на рік на загальних
зборах депутатів обирали земську повітову управу, яка діяла постійно.
Повітові земські управи обирали губерніальну управу. Функції земств були
дуже широкі, а їх кошти складалися з «самообкладання» населення з кожної
десятини. Земства дбали про санітарію та гігієну, утримували шпиталі,
лікарів, фельдшерів, акушерок. Медична допомога була безкоштовною : для
всієї людності, незалежно від того, чи пацієнт платив земські податки,
чи ні. Протягом майже 50-літнього існування земства зразково поставили
справу медичної обслуги в українських губерніях.

Другою великою галуззю діяльності земств була освіта. Земства
організували школи: чотирирічні, початкові, гімназії, професійні,
технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства.
Земські школи користувалися доброю славою. Земства поставили своїм
завданням повністю охопили освітою молодь, і в багатьох повітах,
напередодні революції, це було досягненням. Треба додати, що в справі
шкільної освіти з фінансовою допомогою земству, приходило міністерство
освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.

Але була ще дуже важлива риса. Протягом 50-ти років діяльності земств у
різних їх установах влаштовувались люди, які з причини “політичної
неблагонадійності” не могли знайти роботи в державних установах: лікарі,
вчителі, ветеринари і т. п. Земства були тісно пов’язані з українськими
громадами. Видатними земськими діячами були: проф. І.Лучицький, родина
Дорошенків, В.Тарновський, О.Русов (земський статистик), І.Піраг,
Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Коцюбинський, О.Лашкевич та сотні інших.
Земську роботу головним чином вели середні землевласники-дворяни, серед
яких наприкінці XIX ст. було багато революційно настроєних свідомих
українців. Кращий історик земств, Б.Веселовський підкреслив, що «тут не
було місця для злісної боротьби клас».

Треба зауважити також, що найбільші податки на земство платили великі
землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли з десятини, але користь
від земських установ мали передусім селяни та дрібні землевласники.

Була ще одна важлива заслуга земств: з одного боку вони сприяли
піднесенню національної свідомості, а з другого боку — стали тією
школою, яка привчала людство до самоуправління.

З початком революції це виразно виявилося, бо саме із земських вийшло
багато громадських і політичних діячів.

В 1864-му році земства були засновані тільки на Лівобережній та
Південній Україні. На Правобережжі, яке тільки пережило польське
повстання, земства поширились у 1911 році, бо уряд боявся дати
можливість польському шляхетству впливати на самоуправління цього краю.
До існування земства, протягом 37-ми років, освіта та економіка
України, занепадала.

Останньою реформою була міська – у 1870 році. У містах встановлювалися
міські ради – “думи”, членів яких обирало все населення, що платило
податки, себто власники будинків, крамниць, підприємств і т. п.
Виконавчим органом ради була управа з міським головою на чолі.

Компетенція міської ради була дуже широка: вона повинна була стежити за
господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловістю,
охороною здоров’я, санітарією, школами.

Список використаної літератури

1. В.И. ЛАН США в военные и послевоенные годы.

2. А.А. Громыко История внешней политики СССР

3. И.С. Галкин “Историография новой и новейшей

истории Стран Европы и Америки”

4. Сивачева Н. “Новая история США, 1917-1972 г.”

Язькова Е.

Будзіновський А. Аграрні відносини Галичини // Зап. Наук. т-ва ім.
Шевченка. 1894. Кн. 4.

Виішичепко В. Відродження нації. Київ; Відень, 1920. Витанович 1.
Історія Українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964.

Волощечко А. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в
70-х — на початку 80-х років XIX ст. К., 1974.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020