.

Економічні та політичні здобутки (перша половина XV ст.). Актуалізація османської загрози. Дубровницько-далматинське літературне відродження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2178
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ЗДОБУТКИ (ПЕРША ПОЛОВИНА XV ст.). АКТУАЛІЗАЦІЯ
ОСМАНСЬКОЇ ЗАГРОЗИ.

ДУБРОВНИЦЬКО- ДАЛМАТИНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ.

ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ

ЗДОБУТКИ (ПЕРША ПОЛОВИНА XV ст.).

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОСМАНСЬКОЇ

ЗАГРОЗИ

___________________________________________________________

Кінець XIV — початок XV ст. Принесли Дубровнику нові територіальні
здобутки.

Спочатку боснійський король Остоя, намагаючись покрити витрати,
пов’язані з боротьбою за престол та з опором Угорщині, продав
дубровчанам землі від Петрова Села до Стона, що дало змогу їм установити
зв’язок суходолом з маєтностями на півострові Пелешац (1399). Згодом
угорський король Сигізмунд подарував Дубровнику острови Корчулу, Хвар і
Брач (1413-1417), однак дубровчани не змогли їх втримати через
відчайдушний спротив жителів Корчули. У 1419 р. Республіка Святого Влаха
придбала Східне Конавле у воєводи Сандаля Хранича, а в 1426 р. до складу
Дубровника увійшло й Західне Конавле з Цавтатом. Його продав місту
Радослав Павлович. Після цього Дубровник більше не розширював свої
володіння ані на суходолі, ані на морі.

У цей час Дубровник сягнув вершини свого економічного та політичного
розвитку, висунувшись на перші позиції в галузі торгівлі не тільки в
басейні Середземного моря, а й за його межами (Близький Схід, Іран,
Індія тощо). Основна гордість дубровчан — флот — налічував у цей період
до 300 кораблів, що давало змогу Дубровнику успішно конкурувати з
провідними морськими державами Європи. Населення міста збільшилося до 40
тис. чоловік (без мешканців передмість). Про фінансово-економічні
можливості Дубровника промовисто свідчить той факт, що його постійний
резерв становив понад 7 млн. червінців.

Завершилося формування державного устрою (Дубровник належав до
аристократичних республік) та системи управління. Остаточно сформувалася
законодавча база політичного та економічного життя міста; за рівнем
правового забезпечення життєдіяльності Дубровник посідав одне з перших
місць серед найрозвиненіших держав Європи. Високого ступеня розвитку
набула система міського господарства: функціонував водогін, забудова
здійснювалася згідно з єдиним планом розвитку міста, працювали лікарні,
аптеки, притулки для хворих і злидарів тощо. У 1463 р. проведено перепис
населення (як міського, так і сільського), котрий вважається одним із
перших не лише на Балканах, айв усій середньовічній Європі.

В соціальному відношенні населення Дубровника поділялося натри групи:
“властела” (або “благородні” — “нобілес”), громадяни та люди. До першої
групи належали переважно особи італійського походження. Вони помітно
вирізнялися серед інших жителів міста-республіки як зовнішнім виглядом,
освітою та багатством, так і своїми функціями в суспільно-політичному
житті: саме вони виконували всі важливі управлінські роботи, обіймали
керівні посади, вирішували ключові питання.

Громадяни (“популіс”) були особисто вільні й так само, як і властела,
торгували й займалися ремеслами, але не брали участі в управлінні. Вони
мали право носити зброю. На відміну від властели, громадяни сплачували
податки і виконували обов’язкові роботи. Багатство деяких громадян
навіть перевищувало майно властели.

Селян і поселенців називали людьми (“вілані”). Чимало з них були
особисто вільними, інші належали до кріпаків властели. Для того, щоб
прогодувати себе та сім’ю, “вільні” мусили брати землю в оренду, через
це їх інколи називали “колоні”.

Земля в Дубровнику належала властелі або міській громаді. В міру
розвитку товарно-грошових відносин, власниками землі дедалі частіше
ставали багаті громадяни, які скуповували її у збіднілих властельських
родів.

Окрему невеличку групу складали в Дубровнику пастухи, котрих називали
“морлаками”. Вони здебільшого належали до однієї етнічної групи —
слов’ян із материкової частини Сербії.

Раби, яких у Дубровнику було багато, не входили до жодної соціальної
верстви й не мали ані соціальних, ані економічних прав.

Чинники негативного характеру, які зрештою призвели до суттєвого
погіршення становища дубровчан і далматинців, накопичувались з середини
XV ст., після активізації зусиль Османської імперії, спрямованих на
встановлення своєї влади в субрегіоні. Загарбавши Сербію (1459) та
Боснію (1463), турки стали дедалі частіше нападати на Далмацію, їхні
відносно невеликі загони здійснювали стрімкі рейди на територію країни,
грабуючи й знищуючи все на своєму шляху. Загроза османського завоювання
на тривалий час висувається для Дубровника й Далмації на перший план.

Зважаючи на традиційно вкрай складні й суперечливі відносини Дубровника
з Венецією, єдиним потенційним союзником, на підтримку якого можна було
сподіватися в боротьбі проти османів, залишалась Угорщина. Проте після
катастрофічної для мадярів поразки в битві при Мохачі (1526) дубровчани
мусили визнати зверхність турецького султана. Це викликало негативну
реакцію провідних європейських держав, заінтересованих в об’єднанні
християн проти турків, особливо Австрії та Іспанії.

ДУБРОВНИЦЬКО-ДАЛМАТИНСЬКЕ

ЛІТЕРАТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Яскравим явищем духовної культури сербів і хорватів стало
дубровницько-далматинське літературне Відродження XVI—XVII ст., яке
розпочалося в річищі загальноєвропейських процесів і під значним впливом
італійського Ренесансу. Завдяки Відродженню література сербів і хорватів
уперше протягом своєї історії потрапила до європейського культурного
кола.

Літературне Відродження в Дубровнику й Далмації розвивалося в рамках
ідеології петраркізму та літературної практики трубадурської лірики.
Запозичуючи італійські зразки, дубровницько-далматинські поети й
драматурги поступово виробили власний, цілком оригінальний,
національно-своєрідний поетичний стиль, що найяскравіше виявився у
творах таких митців, як Марин Држич, Іван Гундулич та ін.

Творчість представників дубровницько-далматинського Відродження була
новаторською як за змістом, так і за формою, причому це новаторство в
окремих випадках мало не тільки локальне, а й загальнослов’янське,
навіть загальноєвропейське значення. Справжній творчий прорив,
здійснений дубровницько-далматинськими митцями, спирався насамперед на
енергію, сприйняту з інонаціонального — італійського — впливу, але
водночас увібрав у себе важливу національну складову, ґрунтуючись якщо
не на загальнонаціональній, що тільки починала формуватися, то на
локальній культурно-мистецькій традиції.

У літературі Дубровника і Далмації того періоду домінували теми
антитурецької боротьби, захисту християнства, єдності слов’ян, вільного
від догматичних перепон кохання тощо. Надзвичайно плідною залишалася
тема місцевого патріотизму, особливо помітна у творчості
письменників-дубровчан, які створили своєрідний поетичний культ рідного
міста.

Основоположниками дубровницько-далматинського Відродження стали Марко
Марулич (1450—1523) зі Спліта й дубровчани Шишко Менчетич (1457—1527) та
Джоре Држич (1461— 1501). Марулич був не лише оригінальним поетом, а й
перекладачем, автором творів повчального й просвітницького змісту.
Основний твір Марулича — поема “Юдіф”, присвячена боротьбі народу проти
іноземних загарбників і написана на основі образів і мотивів
християнської міфології. Яскравим зразком патріотичної лірики став вірш
“Молитва проти турків”. Менчетич і Држич створили блискучі зразки
трубадурсько-петраркістської лірики сербською мовою, у її національне
своєрідному варіанті й з виразними елементами народної пісенної
традиції.

Вершиною дубровницько-далматинського Відродження є творчість Марина
Држича (1508—1567), автора комедій та сентиментально-ідилічних
пасторалей. Држич був типовим представником “ренесансної людини”,
сповідував нову “ренесансну віру” з притаманними їй оптимізмом,
гедонізмом, гуманізмом, антидогматизмом і відмовою від середньовічного
аскетизму. У творах Држича панує атмосфера веселощів, гумору, молодості,
жадоби життя в усіх його проявах. Для більшості його персонажів головний
сенс буття полягає в пошуках шляхів задоволення природних людських
прагнень і мрій, довго стримуваних релігійними догмами.

Новаторство Држича виявляється на різних рівнях і в масштабах різних
національно-культурних ареалів. Він вносить у звичний для того часу
художній світ пасторалі реалістичні елементи, що приводить до появи
нового жанру. Држич істотно оновлює жанр комедії, збагачуючи її
елементами як реалізму, так і сатири — індивідуальної та соціальної. Він
створює низку героїв-типів — Дундо Мароє, Помета, Скнару та ін., котрі
являють собою не просто карикатурних носіїв однієї риси, як це було
заведено в той час, а реалістичні образи з помітною часткою
індивідуалізації і типізації. На сто років раніше за мольєрівського
Скнару, народився Скнара з Дубровника, що започаткував розробку теми у
європейській комедіографії і наслідував традиції Плавта. Відкриттям
Држича варто вважати і образ служника Дундо Мароє — Помета, попередника
Фігаро і Труффальдіно з творів Бомарше та Гольдоні. Помет є дотепним і
винахідливим носієм народної мудрості, народного світосприйняття,
народної моралі.

На початку XVII ст. дубровницько-далматинське Відродження дає ще одну
постать — дубровчанина Івана Гундулича (1588— 1638), творчість якого
становить перехідний етап од Відродження до бароко. У творах Гундулича
домінували два світоглядні елементи: християнсько-моралістський і
національно-патріотичний, що співіснував з ідеєю єдності слов’ян. Перший
ґрунтувався на антипетраркізмі й бароковій концепції людини, другий — на
усвідомленні жахливої небезпеки, що з’явилася у вигляді османів і
загрожує самому існуванню як Дубровника, так і всього християнського
світу.

Основні твори Гундулича — поема “Сльози блудного сина”, в якій автор,
спираючись на популярні в ті часи твори італійців, зокрема Торквато
Тассо, скористався біблійним сюжетом для ілюстрації ідеї швидкоплинності
всього земного; пастораль “Дубравка”, що в оригінальній художній формі
прославляє Дубровник як ідеальний світ ідеальних людей; епічна поема
“Осман”, яка описує поразку турків, очолюваних султаном Османом, у битві
проти об’єднаного християнського війська під проводом польського
королевича Владислава під Хотином у 1621 р.

XVII ст. завершує “золотий вік “дубровницько-далматинської літератури,
пов’язаної з Відродженням. Воно вичерпує себе як актуальне літературне
явище, залишаючись в історії у вигляді надзвичайно багатої і плідної
традиції.

ЛІТЕРАТУРА

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.

Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Київ, 1990. Т. 2.

Чоня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020