Реферат на тему:

Джордано Бруно

План

1 Становлення філософа

2 Вчення Бруно.

3 Арешт і страта Джордано Бруно

Становлення філософа

Джордано Бруно став тією людиною, яка перевернула традиційні поняття
середньовіччя про нескінченність світів. Його світогляд поставив у
безвихідь інквізиторів, і вони не знайшли нічого кращого, ніж спалити
єретика на багатті

Джордано Бруно народився в 1548 р. в родині військового в м. Нолі, що
належить до неаполітанського королівства. На жаль, історія не зберегла
відомостей про дитинство Бруно, адже в ті роки мало хто припускав, що
хлопчикові призначене велике майбутнє. Відомо тільки те, що перші десять
років юного Джордано минули безтурботно, хоча важко назвати безтурботним
тяжке існування народу в умовах утискання іспанською владою.
Неаполітанське королівство в ті часи було під владою герцога Альба. Ця
жорстока людина наказувала своїм підлеглим вигрібати з країни все, що
тільки можна вигребти Найстрашнішою в ті часи була інквізиція, що
намагалася винищити в людях усі вільні Думки. Народ жив у постійному
страху, тому що найменша підозра навіть у незначній провині каралася
інквізицією.

Юний Бруно не бажає залишатися неуком і в 10-річному віці поселяється в
Неаполі у свого дядька, який утримував пансіон Але вже з 12 років Бру Но
намагається вивчати давню й новітню філософію. Під час перебування в
монастирі засвоює знання з найрізноманітніших галузей знань. Особливо
запам’ятовуються Бруно Платон, Арістотель, Емпедокл Знайомиться юний
Джордано і з творами арабських мислителів, Хоми Аквінського й Миколи
Кузанського.

Бруно відомий нам перш за все як філософ. І лише дехто знає, що молодий
Джордано захоплювався написанням комедій і сонетів Припускають, що трохи
пізніше Моль навіть запозичав у Бруно значну кількість сцен для своїх
комедій.

Бруно читає, знайомиться з різними філософськими системами й поняттями.
У нього складається власний світогляд, самостійні думки. Бруно ділиться
ними, після чого його рятує від лап інквізиції тільки молодість.

У 24 роки Бруно одержує сан священика. Це відкриває йому двері для
спілкування та плідної роботи думки. Йому потрапляють до рук книги
перших гуманістів і праця Коперника «Про обертання небесних тіл».

Однак хтось доносить на Бруно, і йому доводиться покинути й сан, і свій
будинок Він поневіряється в Німеччині, з’являється ненадовго в Нулі,
потім у Савоні, Туріні.. У ті роки була написана книга Бруно «Знамення
часу»

Поневіряння приводять Бруно до Тулузи, йому дають вакансію на кафедрі
філософії. Джордано більше не хоче мовчати, тому ставить під сумнів
авторитет Арістотеля. чиї думки про логіку й фізику разом з
астрономічною системою Птолемея в ті часи були частиною християнської
віри. Як не прикро, але вже через чверть століття після спалення Бруно
парламентом Сорбонни була прийнята постанова, що Арістотелю не можна
суперечити Це вважалося неприпустимим, тому що суперечило церковним
догматам. Неприйняття арістотелівського вчення та взагалі тодішнього
філософського вчення зробило життя Джордано Бруно неможливим Йому
довелося вести постійну боротьбу з ученими тих часів Тоді ж Бруно дійшов
висновку, що «істина й справедливість покинули світ із того часу, як
думки сект і шкіл зробилися засобом до існування» і що «найжалюпдніші з
людей — це ті, котрі через шматок хліба займаються філософією»

Не змирившись із системою викладання в Тулузі, Бруно опиняється в Парижі
У ті часи Францією правив король Генріх НІ, який не переслідував учених
га інакомислення, а. навпаки, заохочував захоплення науками й
мистецтвами. У Парижі всі знають про Бруно, який славився ерудицією та
надзвичайною пам’яттю Це дає можливість Джордано ввійти до вищого світу
паризького суспільства Однак і тут його неприйняття вчення Арістотеля не
викликає підтримки і боку панівних верств Бруно покидає Париж і
переїжджає до Англії

У 1583 p.. заручившись прекрасними рекомендаціями короля Франції. Бруно
опиняється в Оксфордському університеті Він намагається знайти собі
однодумців, розповідає про безсмертя душі Аудиторія не в змозі сприйняти
незнайомі й незрозумілі для них думки маленького італійця, який хоче
переконати студентів у тому, що тіло не вмирає, а лише розкладається й
видозмінюється, а душа, покинувши плоть, через якийсь час знову
знаходить нове тіло. Богослови не вірять Бруно, який стверджує, що
«природа душі однакова у всіх організованих істот, і різниця її проявів
визначається більшою або меншою досконалістю тих знарядь, які вона має в
кожному випадку»

І туї Бруно виявився не до вподоби Професори Оксфордського університету
змушують мислителя покинути установу й припинити пропаганду єретичних
думок

Вчення Бруно

Основні висновки Джордано Бруно

1 Земля не має форми кулі, тому що біля полюсів трохи сплющена

2 Сонце, як і Земля, обертається навколо своєї осі

3. Земля згодом змінить центр ваги та своє положення щодо полюса

4. Зірки, по суті, — ті ж самі сонця.

5 Наша Земля у Всесвіті не єдина Навколо численних зірок так само
обертаються численні планети, схожі на нашу. Вони обертаються по своїх
траєкторіях, що становлять коло або еліпс Нам вони не помітні через
велику відстань

6. Комети — це не падаючі зірки, а особливий вид планет

7. Кожна світобудова має початок і кінець Не зникає тільки творча
енергія, що лежить в основі кожного світу й кожної системи Ніколи не
зникне і внутрішня сила, що знаходиться всередині кожного атома, хоча
зв’язки атомів постійно змінюються

Після вигнання з Оксфорда Бруно не намагається приховати розчарування
від повального неуцтва й небажання пізнати нове Він пише книгу, яка
викриває Оксфорд і його викладачів, називаючи університет «вдовою
здорового знання» Цей твір став вираженням основних думок Джордано Бруно
щодо будови Всесвіту. Погляди мислителя настільки відрізнялися від
загальноприйнятих, що Кеплер, читаючи цю книгу, жахався, припускаючи, що
він знаходиться в просторі, який не має ні початку, ні кінця

Повернувшись до Лондона, Бруно не втрачає надії й береться знову за
написання книг. За два роки він написав пращ «Про причину, початок і
єдине», «Про нескінченне. Всесвіт і небесні тіла». «Вигнання
торжествуючого звіра» та ш У цих книгах Бруно досяг не тільки
майстерності мислителя, але й професійно зумів обробити тексти У книгах
Бруно межують іронія та героїчна наснага, віра у вічні ідеали людяності
й обов’язкову перемогу справедливості Мислитель зауважував на сторінках
своїх книг «Істина є їжа кожної істинно героїчної душі, прагнення до
істини — єдине заняття, гідне героя»

Арешт і страта Джордано Бруно

Бруно не приховує своїх переконань, намагаючись донести істину до всіх
мислячих людей Щоб його справа не вмерла, він знайомиться, опинившись у
Венеції, із якимсь патрицієм і бере його в учні Патрицій, знаючи про
здібності свого вчителя, намагається одержати від нього магічні знання
Однак його надії залишаються марними, адже Бруно не був магом
Розчарувавшись, патрицій наводить на вчителя агентів інквізиції Бруно
«арештовують, кидають у в’язни цю, а «улюблений» учень пише й пише на
колишнього вчителя доноси

Бруно намагається захистити себе та своє вчення Він стверджує, що вчить
нескінченності Всесвіту як результату дії нескінченної Божественної
сили, тому Що для Божества не можна було обмежитися створенням кінцевого
світу Воно Може постійно творити нові світи Бруно був переконаний, що
існує нескінченна безліч світів, подібних до нашої Землі, яку він уявляв
собі, як і Піфагор, у вигляді небесного тіла, схожого на Місяць, планети
й інші зірки Він не сумнівався, що всі вони населені, а їхня нескінченна
безліч «у безмежному просторі Утворює Всесвіт. І саме там існує
«загальне Провидіння», завдяки якому все живе, росте й рухається Бруно
називає «загальне Провидіння» «свідомістю» й розуміє його двояко-
по-перше, він дає йому назву «природи», на зразок того, як виявляється
душа в тілі, тобто одночасно в цілому й у кожній окремій частині Але у
свідомості є ще інша форма, яка непідвладна людському розумінню.

Святий Дух для Бруно — це душа Всесвіту. Саме від нього виникає життя й
зароджуються душі. Душу неможливо знищити, тому що вона вічна, зрештою,
як і плоть. Життя для мислителя є розширенням живої істоти, а смерть —
зворотним процесом, стисканням.

На допитах Бруно намагався пробитися до свідомості інквізиторів і
довести, що його вчення — то думки філософа, який намагається розгадати
таємниці Всесвіту, і до церкви його думки не мають ніякого відношення

Бруно постійно допитують. Філософ не намагається відвести суддів від
істини, торкається тільки розмов про церковні догмати. Він розуміє, що
його спроби розповісти про новий погляд на існування Всесвіту неминуче
приведуть його на багаття Інквізиція не вірить Бруно та вкотре
попереджає його про неприємні для нього наслідки, якщо буде викрита
брехня підсудного.

Судді чимраз більше погрожують, і Бруно нічого не залишається, як
визнати всі свої «помилки» щодо церковних догматів і благати суддів дати
йому шанс їх виправити Мислитель просить дозволити йому повернутися до
церкви й вимолити собі прощення.

Проте венеціанська інквізиція не наважується винести остаточний вирок
Бруно, тому вона передає свої повноваження Римській інквізиції.

27 лютого 1593 р. Бруно перевозять до Рима. Тут йому вішають клеймо
вождя єретиків. Джордано Бруно намагається й у Римі повторити
«венеціанське зречення» Але судді вирішили випробувати характер
мислителя. Шість років в’язниці виснажили Бруно На щоденних допитах
інквізитори жадали від філософа повного зречення власних поглядів. Часто
на допитах фігурувало питання: чи може світло служити пітьмі, не
загинувши? Бруно все-таки не зміг зректися самої суті своїх поглядів.
Філософ згоден був піти на поступки, але тільки щодо церковних поглядів.

Бруно зізнавався у своїх передсмертних записах, що боровся він хоробро,
але його фізична сутність не змогла встояти. Однак дух його виявився
незломленим. Тому записи закінчуються наступними рядками: «Є люди, у
яких любов до божественної волі така велика, що їх не можуть похитнути
ніякі погрози або залякування. Той, хто піклується ще й про свою плоть,
не може почувати себе в спілкуванні з Богом. Лише той, хто мудрий і
доброчесний, може бути цілком щасливим, тому що він більше не відчуває
страждань». Джордано Бруно зрозумів перед смертю свої помилки й
відмовився від колишніх зречень.

20 січня 1600 р. було проведено заключне засідання в справі Бруно.
Незабаром філософ був відправлений до палацу великого інквізитора
Мадручі, де відбулася церемонія позбавлення священного сану. Бруно був
відлучений від церкви. Тепер церква була над ним не владна, тому Бруно
передали світській владі, щоб вона винесла вирок. За вироком Бруно
повинні були піддати «найбільш милосердному покаранню без пролиття
крові», тобто, говорячи простими словами, спалити живцем.

Бруно нічим не виявляв свого занепокоєння Імовірно, він скорився своїй
долі й вважав себе впевненим .у своїй правоті, був переконаний у тому,
що наступні покоління приймуть його думки

12 лютого вирок повинен був бути виконаний Однак інквізиція вирішила
почекати, щоб Бруно почав вимолювати в них прощення. Усі їхні надії
виявилися марними. Бруно лише зауважив: «Я вмираю мучеником добровільно
й знаю, що моя душа з останнім подихом піднесеться в рай».

Коли настало 17 лютого — день страти Бруно — мислитель зустрів його
спокійно. На багатті від нього не почули жодного стогону.

Похожие записи