Пошукова робота

Держава давній Єгипет

План

1 Загальна характеристика

2 Природнокліматичні умови Нільської долини

3 Ранні поселення на території Єгипту Гіпотези щодо виникнення держави.

4 Періодизація історії Давнього Єгипту.

5 Політичний лад держави фараонів

6 Економіка країни

7 Особливості структури ранньоєгипетського суспільства

8 Релігія давніх єгиптян

Загальна характеристика

Самі єгиптяни називали свою країну Кем (Кемет, Та Кемет) або точніше К М
(оскільки фонеми <е> в давньоєгипетській мові немає), що в перекладі
означає «чорна земля» Назву «Єгипет» країна одержала від греків, які
утворили її від єгипетських найменувань міста Мемфіса — Хет Ка Птах
(«Володіння душі Птаха») Греки образно називали Єгипет «даром Нілу»
Згадки про нього, описи подорожей по землі Єгипту, посилання на
«всесвітньо» відому Александрійську бібліотеку можна знайти в грецьких
авторів. На думку деяких із них, Піфагор Платон, Гомер одержали
філософські знання в Єгипті. Римській імперії, точніше пантеону богів,
не були далекими боги єгипетського походження, насамперед Осіріс й
Ісіда, статуї яких, поряд із богами інших релігій, були об’єктами
поклоніння та пишних культових церемоній.

394 р. до н. є. датується останній ієрогліфічний напис У сприйнятті
наступних поколінь і єрогліфіка стає лише мовою містичних символів. У V
ст. до н є зникає демотичне письмо. У 535 р. н. е., при Юстиніані,
припинив своє існування храм Ісши на острові Філе — останній притулок
давньоєгипетського язичництва. Давній Єгипет перетворився на міф.

В епоху середньовіччя до історії й культури країни зверталися арабські
автори. Але їхні досягнення малозначущі порівняно з трофеями
«розкрадачів гробниць», «мисливців за скарбами фараонів» Слід зауважити,
що такий вид діяльності, як розграбування гробниць, виник практично
одночасно з будівництвом перших із них.

Інтерес до Єгипту «оживили» Наполеон і його армія. Саме французьким
солдатам належить «пластична операція» носа Сфінкса. Перші предмети
єгипетського мистецтва й історії були вивезені до Європи також
французами Першою людиною, яка прочитала єгипетські ієрогліфи, був
француз Ж. Ф Шампольйон у 1822р. Після цього інтерес до Єгипту ніколи не
зменшувався. Найбільші музеї світу мають свої єгипетські колекції.
Розкопки в Долині Царів проводилися також ученими різних країн (у J 923
р. Говард Картер розкопав гробницю Тутанхамона).

Єгиптологія стала не тільки галуззю науки, але й об’єктом захоплення
величезної кількості людей. Так, один із творців романтичної школи в
етнології Перрі вважав Єгипет центром цивілізації. Але у своєму
шануванні він зайшов настільки далеко, що вважав, ніби єгиптяни поширили
по всьому світі землеробство, металообробку, гончарство, сонячний культ,
традицію муміфікації померлих, тотемізм, культ матері-землі й ін.

Одним із чудес світу за правом вважаються грандіозні піраміди. Протягом
Довгого часу були зовсім незрозумілими принципи, якими керувалися їхні
будівельники. Незрозумілий був і сам бум пірамідного будівництва, що
виник раптово й закінчився за часів четвертої династії. Самі піраміди не
містять жодного напису, що відкривав би їхнє призначення або ім’я того,
хто їх побудував Сучасні назви пірамід носять чисто умовний характер і
ґрунтуються на непрямих Умовиводах. Існує думка, що піраміди являють
собою гробниці фараонів. Але можна навести аргументи, що суперечать
цьому. По-перше, у справжніх місцях поховання, у масштабах, стіни
поцятковані написами імені похованого, а в пірамідах написів немає
взагалі (крім графіті). По-друге, деякі фараони споруджували по дві або
три піраміди. По-третє, у пірамідах не знайдено жодної мумії.
По-четверте, вражає єдність і завершеність усього плану будівництва.
Недавні дослідження комплексу пірамід виявили єдність архітектурного
задуму. При цьому «Тексти пірамід» указали напрямок пошуку. Виявляється,
що розташування пірамід збігається з конфігурацією зірок у районі
сузір’я Оріона. Існує ряд переконливих фактів, що сузір’я Оріона
пов’язували з астральною формою Осіріса, а Сиріус — з Ісідою.

Загадок, пов’язаних із пірамідами, безліч (незрозумілі механізми
будівництва, вентиляційні шахти, які не вентилюють, таємні кімнати,
відсутність відомостей про будівельників). Навіть при сучасній
технології відтворити щось подібне неможливо.

Близько 10 іноземних дослідницьких інститутів мають дозвіл на проведення
постійних робіт у Єгипті. На сьогодні близько ISO експедицій намагаються
розгадати загадки цивілізації Нільської долини (нещодавно за допомогою
найсучасніших досягнень техніки й технологи завершилося дослідження
коридору, що веде до таємної кімнати, яка, ймовірно, приховує головні
секрети пірамід).

Природнокліматичні умови нільської долини

Нільська долина являє собою родючу смугу, вузькою стрічкою витягнуту
вздовж ріки й обмежену з заходу Лівійською, а зі сходу — Аравійською
(Східною) пустелями. Гори, що замикають долину, багаті на різні породи
каменю: граніт, діорит, базальт, алебастр, вапняк. Ці природні межі
значною мірою визначали більшу, ніж, наприклад, у Месопотамії, ступінь
ізольованості Єгипту. На півночі кордон повторює берегова лінія
Середземного моря, а на півдні — перший поріг Нілу. Країну образно
порівнюють зі змією, голова якої спрямована до Середземного моря (ніби
п’є воду із Середземного моря), або з квіткою лотоса, досить шанованого
.в Єгипті. У самому Єгипті покладів металів не було, але видобуток вівся
в сусідніх областях: на Синайському півострові — мідь, у пустелі між
Нілом і Червоним морем — золото, на узбережжі Червоного моря — цинк і
свинець. Срібло й залізо доставляли з Малої Азії.

Проведені дослідження показують, що кілька тисячоліть тому кліматичні
умови були більш сприятливими для землеробства, пустельні зараз області
мали більш вологий клімат, а пересохлі ріки були повноводними.

На відміну від Тигру та Євфрату, води Нілу були надійнішим джерелом
зрошування у зв’язку з характерним щорічним циклом розливу ріки. Розлив
припадає на період мусонів, протягом якого віють вітри з Ефіопії.
Паводки Нілу викликалися таненням снігів в Абіссинських горах, де бере
свій початок Блакитний Ніл, і тропічними зливами в районі Великих озер
Центральної Африки, звідкіля витікав Білий Ніл. Блакитний Ніл стрімко
ніс величезні маси весняної води. Води Білого Нілу, зливаючись із більш
бурхливим Блакитним Нілом, відкидалися назад до Хартума, широко
розливаючись й утворюючи природну водойму, що сприяла повільному
спаданню паводка в Єгипті й перешкоджала його висиханню в період низької
води. Початок розливу зазвичай припадав на 19 липня та вважався початком
нового року. Розлив ріки відбувався в період із липня по жовтень
включно. — Починаючи з додинастичних часів і аж до сучасної епохи
заселення Єгипту обмежувалося прирусловими валами або низинними
пустельними районами, де насіння можна було сіяти в жирному вологому
мулі, що залишається щорічними розливами, і де худоба могла харчуватися
трав’янистою або чагарниковою рослинністю, яка росла там у достатку.
Землеробське господарство жителів Нільської долини набагато більшою
мірою залежало від щорічних розливів ріки, ніж господарство Месопотамії.
У цьому полягає специфічна риса єгипетської цивілізації Родючі поля
створювалися самою природою, а не штучно, як у Месопотамії.

Пізніше єгиптяни будували вздовж берега греблі великої довжини й
залишали в них стоки для спускання води на поля. Для затримки води на
полях споруджувалися нові подовжні й поперечні греблі й насипи. Від
основного русла відділялися численні канали. Створювалися водойми, у
яких надлишки нільської води зберігалися й використовувалися в посушливу
пору року. Використовувалася басейнова, або лиманна, система зрошування,
при якій уся країна виявилася ніби розкресленою дамбами, каналами,
греблями на прямокутні зрошувані ділянки, так звані басейни. Зрошувалися
не тільки затоплювані Нілом землі, але й високі поля, куди вода
подавалася за допомогою водочерпальних споруджень — шалуфів.

Подібність Єгипту до Межиріччя полягає в значній залежності від
привізних товарів і, відповідно, у величезному значенні, що мала
торгівля. Здійснювалися експедиції за золотом, бірюзою, міддю, деревом.

Ранні поселення на території Єгипту. Гіпотези щодо виникнення держави

Археологічних експедицій, сферу наукових інтересів яких становили б
до-династичні часи, було порівняно мало, тому картина виникнення держави
багато в чому схематична й рясніє білими плямами. Результати досліджень
показали майже безперервну послідовність заселення Південного Єгипту від
палеоліту до мезоліту (XXX—X тис. до н. е.). Заселення країни пов’язують
із «близькосхідною хвилею».

У Верхньому Єгипті й Нубії вже в 1250 р. до н. є. були відомі жнива й
обмолочування дикорослих злаків. З великою ймовірністю передбачається,
що одомашнювання тварин було відоме до Vтис. дон. є. У період між VІІІ
тис. дон. е. у Єгипті був цілий ряд додинастичних культур, що
відрізнялися помітною культурною своєрідністю. Кочовики-пастухи пасли
кіз, овець і велику рогату худобу. Навіть в осілих громадах, які жили на
берегах Нілу, рибальство, полювання на птахів, на велику дичину часто
мали набагато важливіше значення порівняно з вирощуванням злакових
культур. З 5000 р. до н. є. йшла поступова адаптація до землеробського
способу життя, як у Нижньому (північ), так і у Верхньому (південь)
Єгипті.

Найдавніші культури — Фаюм, Меримде, Нагада, Бадарі, остання існувала
одночасно з Убайдом, але була більш відсталою й примітивною: зернове
землеробство — ячмінь, пшениця-полба, кремінні знаряддя, грубувата
кераміка, перші вироби з привізної синайської міді.

Практично одночасний підйом міст-держав Шумеру й виникнення єгипетської
держави — взаємопов’язаний процес, що становить собою результат
культурної еволюції Близького Сходу та Північно-Східної Африки.

Могутнім стимулом у перетворенні давньої африканської культури було
«вторгнення азіатів», що й заклало основи для утворення держави.

Але археологічні дані не підтверджують цей погляд. Глибокі й тісні
контакти. Західною Азією, особливо із Сирією й Палестиною, безумовно,
були (писемність, циліндричні печатки), але ніяк не імміграція або
вторгнення (безпідставно).

1. «Іригаційна гіпотеза» (Карл Віттфогель). Учений припускав, що
розвиток технології іригації в Месопотамії та Єгипті став початком
прогресу в багатьох інших областях: виникло суперництво за контроль над
водними ресурсами; зросла продуктивність праці; були розроблені більш
досконалі іригаційні системи, з’явилася бюрократія, яка керує робочою
силою; нарешті, сформувалася державна надбудова.

Автор гіпотези не погоджується із сучасним розумінням ролі іригації в
історії Єгипту. Дані свідчать про те, що контроль над іригаційними
спорудами та розливами ріки здійснювався місцевою адміністрацією, яка
навряд чи була зацікавлена в розвитку й зміцненні системи
загальнодержавної влади.

2. Головну роль у виникненні держави відігравала торгівля. Гіпотеза
почасти прийнята для Месопотамії й цивілізації майя, але не для Єгипту.
Порівняно з іншими державами, зв’язки із сусідніми країнами, далека
торгівля були досить обмеженими й зосереджувалися тільки в декількох
пунктах. Вольфганг Хельк вважає, що обмеженість далекої торгівлі в
поєднанні з імміграцією кочових народів, у результаті якої виникали
невеликі тимчасові поселення вздовж усієї Нільської долини, не тільки не
стимулювала ріст великих міських поселень, але й стримувала їхній
розвиток.

Для Єгипту була характерною «приматна модель розселення», тобто існувало
тільки кілька великих міст з обмеженими адміністративними або жрецькими
функціями. Ці міста були оточені численними суто землеробськими
селищами. Такі модель розселення зберігалася до 3200—3100 р. до н. е.,
коли почалося запустіння багатьох дрібних поселень і переселення їхніх
жителів до більших поселень.

Перші протодержави виникали навколо храмів — номи, божество виступали як
«сполучна єдність» На чолі протодержав стояли священики-жерці, які
набули згодом функцій адміністраторів, правителів номів. Цей процес,
імовірно, від бувався паралельно з приростом населення та, як наслідок,
зі зміною характер поселень (Гієраконіполь і Нагада обнесені стінами, у
кожному «царські цвинтарі» з чудовим похоронним інвентарем).

Жрець Манефон на межі IV—III ст. до н. є. написав історію Єгипту, у якій
указував на існування близько 20 номів Верхнього Єгипту за течією до
Дельти ті стількох же номів Нижнього Єгипту.

На межі IV—III тис. до н. є. влада над номами була зосереджена в руках
двох правителів. Близько 3400—3200 pp. до н. є. гостра боротьба між
Верхнім і Нижнім Єгиптом закінчилася перемогою правителя Верхнього
Єгипту. Наприкінці IV тис. до н. е., близько 3100 р. до н. е., відбулося
об’єднання обох частин єдину державу під владою фараона Менеса (Міна або
Нармера, царя Скорпіона). Безсумнівною є наявність у Менеса честолюбних
прагнень і амбіцій. Космополітичні центри північної дельти чинили опір,
не бажаючи входи? ти до складу єдиної держави. Виявлені предмети того
часу прикрашені сценами/ у яких одна людина скоряє іншу. j

Раннє об’єднання країни прискорило процес інституціоналізації влади,
становлення ефективної централізованої адміністрації, що спиралася на
могутній розгалужений ієрархічно-бюрократичний апарат. Крім того,
розвиток держав» стимулювався розвитком писемності й «оформленням»
системи похороних обрядів, що дало поштовх будівництву пірамід, зведенню
храмів і утворення кінцевих адміністративних та перерозподільних
центрів, а це у свою чергу привели до формування багатоярусної
економіки.

Періодизація історії Давнього Єгипту.

IV тис. до н. є. — додинастичнии період. ,. 3000—2778 pp. до н. є. —
Раннє царство. І—II династії Менес. Уже при царях династії єгиптяни
почали просуватися за межі країни: на південь — у Нубію, на захід — у
Лівію, на схід — на Синай. Фараон II династії Хасехем остаточно об’їдав
країну в централізовану державу, придушивши заворушення на півночі.

2778—2263 pp. до н. є. — Давнє (Старе) царство. III—VI династії. Джосер
(III), фіофру, Хуфу, Хафра, Менкаура (IV). Єгипет — велика
централізована державі. Царі вели постійні війни. Під час походу в Нубію
фараона Снофру було заявлено 7 тис. полонених і 200 тис. голів худоби,
під час походу на лівійців — 1000 чоловік Наприкінці V династії влада
фараонів почала слабшати. Одночасній зміцнювалися позиції номової знаті.
До кінця правління VI династії країна почала розпадатися на напівзалежні
номи 2263—2040 pp. до н. є. — І Перехідний період VII—X династії. 70
мемфісьціх царів VII династії, за переказом, що зберігся в Манефона,
правили всього 70 днів. Із середини XXIII ст. до н. є. почався період
занепаду, внутрішньої роздробленості Єгипту. Наприкінці НІ тис. до н. є
господарське становище фаїни вимагало об’єднання (зрошувальна мережа
занепала, населення часто переживало голодні роки).

В 2160—1785 pp. до н.є. — Середнє царство. XI—XII династії. Аменемхети й
Сенусерти (XII династія). Єгиптяни вели війни із сусідніми лівійськими й
передніюазійськими племенами, підкорили Північну Нубію. Зводили
укріплення на вхідному кордоні, у Верхній і Нижній Нубії. Як і раніше,
сильними були позиції ‘t Домової знаті, але поступово чимраз більшого
значення набувають люди незнатного походження. Опору царської влади
складало наближене воїнство ч. На рубежі XVIII—XVII ст. до н. є Єгипет
знову вступив у період роздробленості, і тому став легкою здобиччю для
гіксосів, які вдерлися з Азії у східну Дельту. 1785—1580 pp. до н. є. —
II Перехідний період. XIII—XVII династії Період Лаоського панування, що
тривало 100—150 років. Гіксоси не були згуртовані й не змогли утворити
єдину державу правителі Фівів, залишаючись відносно незалежними, очолили
боротьбу проти руйників

В 1580—1085 pp. до н. є. — Нове царство XVIII—XX династії. Яхмос І,
Тутмос ІІІ, Хатціепсут, Тутмос III, Аменемхеп IV, Тутанхамон, Ейе,
Хоремхеб (XVIII), різес І, Сеті І, Рамзес II, Мернептах, Сеті II (XIX).
Яхмос І захопив фортецю Косів Аварис на північному сході Дельти й довів
боротьбу до перемоги При Амосі II південний кордон Єгипту просунувся за
третій поріг Нілу, були організовані походи до Євфрату, розгромлено в
Північній Месопотамії державу. При Тутмосі III були організовані походи
в Сирію й Палестину, завдяки яким імперія просунулася до четвертого
порога та північної окраїни Сирії. Єгипет зайняв панівне положення в
Східному Середземномор’ї.

При Рамзесі І почалися тривалі війни з хетами за панування в Сирії. За
царювання Рамзеса II відбулася знаменита битва з хетами біля стін
сирійського Кадета, з кожного боку в якій брало участь до 20 тис.
чоловік (Рамзес пише про перемогу, але єгиптяни не змогли захопити
місто, а хети переслідували їх під час відступу). Війна завершилася
тільки на 21-ому році царювання Рамзеса II мирним договором з хетським
царем Хаттусилісом НІ.

Незабаром на Єгипет накотилися хвилі завойовників «народів моря» й
лівійських племен. Серйозні внутрішні потрясіння проявилися в частій
зміні правителів, заколотах і змовах, у посиленні позицій номової знаті
(особливо у Фіваїді, на півдні країни). У сфері зовнішньої політики впав
військовий престиж Єгипту, були втрачені іноземні володіння.

1085—950 pp. до н. є. — НІ Перехідний період. XX династія (Таніс). До
початку XI ст. до н. є. утворилися два царства: Нижньоєгипетське із
центром у Танісі, на північному сході Дельти, і Верхньоєгипетське зі
столицею у Фівах Сирія, Фінікія й Палестина звільнилися від єгипетського
впливу.

950—525 pp. до н. є (525—332 pp. до н. є.) — Пізнє царство. XXII— XXVI
династії (Лівійська, Леонтополь, Саїсська, Ефіопська). Лівійський
воєначальник Шешонк І (950—920 pp. до н. е.), засновник XXII династії,
не зміг укріпити свою владу, Нижній Єгипет розпався на ряд окремих
областей. Наприкінці VIII ст. до н. є. нубійський цар Піанхі захопив
значну частину Єгипту, у тому числі й Фіви, підтримку завойовникам
надало місцеве жрецтво. Правитель Саїса в Нижньому Єгипті Тефнахт, який
опирався на лівійців, зумів очолити боротьбу з навалою. Але в трьох
битвах нубійці розгромили військо Тефнахта та дійшли до Мемфіса, узявши
місто приступом. Владу над Єгиптом захопив нубійський цар Шабака, він
захопив у полон нижньоєгипетського фараона Бокхориса й заживо спалив
його. У 671 р. до н. є. ассірійський цар Асархаддон розгромив фараона
ефіопської династії та захопив Мемфіс.

Звільнення Єгипту та його об’єднання здійснив засновник XXVI династії
Псамметих І Була встановлена влада над Сирією й Палестиною, але не
надовго: у 605 р до и. е єгиптяни були відтиснуті вавілонським військом.

525—332 pp. до н.є — XXVII (перська), ефемерні XXVІІІ—XXX династії. У
525 р. до н. є. в битві біля Пелузія перське військо на чолі із царем
Камбізом перемогло єгиптян Камбїз був проголошений царем Єгипту. Щоб
надати загарбанню законного характеру, створювалися легенди про
матримоніальні зв’язки перських царів із єгипетськими царівнами та про
народження Камбіза від шлюбу його батька Кіра з Нітетіс, дочкою фараона
Апрія.

Єгипет кілька разів намагався стати незалежним від перських царів, поки
не був завойований у 332 р. до н. е. Александром Македонським.

Політичний лад держави фараонів

Саме в Єгипті ступінь централізації влади, верхівку якої представляв
фараон («великий дім»), досяг свого максимуму. З найдавніших часів
правителі номів свою могутність визначали зв’язком із якимись містичними
силами У рука» царя була зосереджена величезна влада, основою якої були
великий земельний фонд, великі ресурси робітничої сили й продуктів
харчування.

1. Божественність влади фараона, який вважався однією з іпостасей бога
Гора, сином, створеним богами, і богом на землі. Фараон — символ країни,
успіх його діяльності — знак божественного заступництва, лиха й
руйнування виникали у випадку узурпації влади.

2. Головна функція фараона — це вираження вдячності богам (участь у
релігійних обрядах, щедрі дарунки храмам, розгалужене будівництво,
насамперед храмове, контроль за станом храмової економіки та храмового
господарства тощо). У цьому полягає основна причина тісного зв’язку між
фараоном ї жрецтвом (періоди в історії країни, коли фараон був
номінальною фігурою, а вся повнота влади знаходилася в руках жерців,
двірські перевороти — скинення жерцями невгодних правителів).

Фараон здійснював обряд освячення храму: розкидалися крупинки смоли,
потім фараон 12 разів булавою вдаряв у двері храму, освячував наос
вогнем і оббігав храм, тримаючи в кожній руці глечик або весло й
косинець Іноді до обряду залучався священний бик, який уособлював бога
Апіса.

Рамзес І і його син до вступу на престол були верховними жерцями Сета й
священнослужителями з різними титулами культу барана (м. Мендес) і
культу богині-змії Уаджет. Рамзес II на початку царювання прийняв титул
вели-кого жерця Амона, але, у зв’язку з численними обов’язками, передав
його іншій особі.

3. Фараон — верховний власних землі, якому належать права на неї та
продукцію, що вона дає.

4. У його функції входило вирішення питань війни і миру, а також
технічних проблем (видобуток води в окремих районах, будівництво
іригаційних систем, видобуток корисних копалин).

5. Фараон — найвища судова інстанція, в умовах відсутності правового
кодексу слово фараона мало силу закону.

6. На фараоні лежала функція розподілу засобів і регуляції торгівлі

7. Призначення вищих чиновників і управителів

8. Винагорода заслужених, ушанування.

День фараона включав умивання, одягання, жертвоприношення, молитви,
наставляння великого жерця, прийоми й доповіді, судові засідання,
релігійні церемонії, прогулянки та розваги.

Царевичі, як спадкоємці престолу, проходили серйозну підготовку,
насамперед фізичну (біг, веслування, стрільба з лука, їзда верхи).
Дослідження лікарями мумії Аменхотепа II підтвердили надзвичайну силу й
міць цього фараона, нікому не під силу було натягнути його лук, він міг
без відпочинку подолати значні відстані, годі як його веслярі були
зовсім виснаженими. Обов’язком царських дітей був догляд за кіньми й
участь у кінних змаганнях, що проводилися недалеко від Мемфіса, у долині
великих пірамід. Найбільш розповсюдженим захопленням фараонів було
полювання.

Економіка країни

Економічний розвиток Єгипту додинастичного періоду й періоду Давнього
Царства визначали дві взаємозалежні умови. По-перше, періодичні й
регулярні Розливи Нілу, по-друге, шар наносного родючого мулу. У цей
період сільське 5°сподарство стало в Єгипті основою економіки. Якщо
подивитися на Ніл, що саме він є величезним оазисом. Завдяки йому Єгипет
не перетворився на пустелю. Але Ніл має свої особливості. Він регулярно
розливається, що допомагає розвиватися сільському господарству. До
середини липня вода в ріці починає прибувати завдяки зливам і таненню
снігів на гірських вершинах. Найбільшого рівня вода в Нілу сягає восени,
коли заливає великі прибережні простори. У такий спосіб на ґрунті осідає
намул, який ріка несе з верхів’їв. Весь родючий грунт долини Нілу
містить величезні відкладення річкового намулу. Завдяки цьому її легко
обробляти й вона дає прекрасні врожаї. Усе це стало передумовою швидкого
розвитку сільського господарства, навіть незважаючи на низький рівень
розвитку техніки Могутню ріку Ніл, яка не тільки зрошувала землю, але й
відкладала при щорічних своїх розливах плодоносний намул, людині
необхідно було скорити для того, щоб вона могла відігравати важливу роль
у розвитку господарства Без штучного осушення й зрошення долина Нілу
залишалася б багнистою низиною посередині сипучих пісків Освоювати ріку,
тобто копати зрошувальну мережу, робити водоперегородні насипи,
підтримувати справність усіх цих споруджень, відкривати й закривати
протоки, можна було за допомогою нескладних знарядь — мотики й кошика
для перенесення землі.

Ще до об’єднання існували розходження в освоєнні Верхнього й Нижнього
Єгипту Більш раннє землеробське господарство виникло на півдні Уже в
період Давнього царства намітилися зумовлені розходженням природних умов
господарські особливості Верхнього й Нижнього Єгипту (спеціалізація
сільського господарства) Верхній Єгипет — переважно хлібний район У
районі Дельти болота, луги, пасовища, що сприяло розвитку скотарства та
птахівництва, виноградники (численні знахідки посуду з вином), сади
(фінікова пальма, смоківниця) і городи Вирощували ячмінь і пшеницю-емер,
набагато пізніше з’явилася справжня пшениця Імовірно, землеробство в
Єгипті виникло самостійно та розвивалося по-своєму, оскільки в давнину
зв’язків з Палестиною й Дворіччям не було.

У Єгипті було досить розвинене льонарство, зокрема виготовлення лляної
олії, ткацтво (був сконструйований технологічно досконалий ткацький
верстат, виготовлялися мотузки й канати) Єгипту належить честь відкриття
бджільництва.

Прогрес в економічному розвитку стає очевидним після об’єднання країни,
що дало можливість приступити до будівництва гігантських пірамід Крім
того, розвивалися астрономія й математика. Сформувався календар, що
відрізняється від сучасного на 14 годин Сільськогосподарський календар
поділявся на три сезони, паводок, відхід води й сухість.

У Єгипті склалася басейнова система зрошування Якщо після спадання
паводка вода продовжувала залишатися на полі й земля протягом довгого
часу нагадувала рідке багно, сівач кидав зерно прямо під ноги череді
овець і баранів, яких випускали на засіяне поле для втоптування зерна в
землю й ущільнення ґрунту Череди складалися з трьох-десяти гривастих
довгоногих овець і двох баранів Худоба виконувала роботу борони. За
чередою бігли погоничі — від трьох до шести чоловік Вони заганяли овець
і баранів у драговину за допомогою ціпків або гілок із колючками й
товстими батогами. У період Середнього царств» було створене велике
водоймище, з’єднане каналом із Нілом, і розгалужена мережа зрошувальної
системи у “Фаюмському оазисі”.

При наявності царського, храмових і приватних господарств провідну роль
в економіці, особливо при V—VI династіях, відігравало вельможне
господарство Земля знаходилася в державній власності. Більшість
населення складали хлібороби-фелахи, які об’єднувалися в громади

Верхівку соціальної піраміди уособлював фараон, нижче за статусом —
обране коло придворних, жерці й переписувачі, нижня сходинка —
трудівники селяни

Особливості структури ранньоєгипетського суспільства

1. Громада пригнічена владою, включена в систему царсько-храмових і вель
можних господарств, тому чітко не виражена

2. Безліч вельможних господарств (посадові й особисті, отримані в
спадщину посадові господарства в розпорядженні регіональних управителів
— номархів й інших сановників, що вважалися платою за посаду,
знаходилися в тимчасовому володінні посадової особи)

Посадові й вельможні володіння тяжіли до царсько-храмового господарства
і в періоди ослаблення центральної влади, а частіше за спеціальним
указом фараона, одержували імунітетні права звільнення від податків v
скарбницю або просто ставали спадкоємними володіннями

У давньоєгипетських господарствах були великі поля, які обробляли загони
працівників, «слуг царя», врожай ) яких йшов у казенні комори «Слуги
царя» одержували або видачі з казенних комор, або наділи, за
користування якими вони, можливо, теж платили податки Знаряддя пращ
«слуги царя» одержували зі складів господарства

«Слуги царя» — неповноправні громадяни хлібороби ремісники різних
спеціальностей. але всі підлеглі начальникам

3. Поглинання населення державою

4. Панування державного господарства

Ремесло Одним із найбільш ранніх видів ремісничого виробництва була
обробка каменю Удосконалюючись в часом, цей вид ремесла досягнених висот
Видобуток каменю здійснювався в каменоломнях переважно розташованих у
пустелі Добували вапняк, кварцит, піщаник, граніт, діорит, алебастр. На
рудниках у районі Коптоса. у країні Ікаїта (південніше 2-го порога) у
Нубії видобуток золота. Спосіб видобутку для крихкості скелю нагрівали
та вбивали металеві клини в напрямку рудоносної жили, уламки розмелювали
и промивали поки не залишалося тільки золото.

Найбільш розповсюджені ремісничі спеціальності різьбярі по дереву й
каменю, точильники кам’яних ваз, ювеліри й гранувальники зброярі,
виготовлювачі металевого посуду, столяри, майстри з виготовлення
колісниць Хоча зображення показують одночасне здійснення ремісниками
декількох операцій (обтісування полірування, розписування статуй і
нанесення ієрогліфів), імовірно що була встановлена їх чітка
послідовність Це позначалося на ефективності роботи яку виконували за
рекордний строк, особливо в майстерних скульпторів Кожум’яки виготовляли
сандалії, сумки, пергамент, шоломи спорядження збрую сагайдаки обтягнуті
шкірою шити Була відома технологія тиснення шкіри (орнаменти)

Виконання замовлень фараона га храмів вимагало від художників знань в
області літургії, міфологи, атрибутів царської влади га всіх богів
(митецькі копії єгипетських зразків були зроблені фінікійцями з такими
помилками що змусили б єгиптян вжахнутися;

У період Середнього царства виникло виробництво скла. Найважчим видом
роботи було формування цеглин (на березі ріки постійно омивались водою,
намулом і соломою, сушіння цеглин під палючим сонцем, перевертання їх
кожні 8 днів). До цих робіт залучалися іноземці, як вільні, так і
полонені (відомий приклад, коли до формування цеглин були притягнуті
євреї, які жили в Єгипті).

Великі володіння могли безпосередньо обмінюватися продукцією. Але
відбувався продаж продукції торговцям, які безпосередньо займалися її
реалізацією. Існують кількаразові згадки, очевидно, про грошову одиницю
шетитах. Але вона л була чисто теоретичною й не мала монетного
еквівалента, однак, незважаючи на це. усі знали кількість золота,
срібла, міді за вагою 1 шетит. Продукти й товари оцінювалися в шетитах,
але оплата здійснювалася за курсом у золоті, сріблі або в кількості
товарів. В епоху Рамзесів шетит вийшов з ужитку.

Завезли кедровий ліс із Бібла (один із центрів єгипетської торгівлі в
Сирії, такі центри були й у Палестині), стройовий і щогловий ліс,
кілікійську сосну, смоли для бальзамування, золото, слонову кістку,
чорне дерево, хутро з Нубії. Відомі зображення спорядження морських
експедицій в Азію. Деякі види товарів привозилися із сусідніх областей —
Лівії.

Бурхливий економічний розвиток припав на період Нового царства, шо
стимулювався припливом величезної кількості сировини, худоби, золота,
данини й робочої сили у вигляді полонених. Широко починають
застосовуватися знаряддя з бронзи. Залізо відоме, але через дорожнечу
вважалося майже коштовністю Почали широко вживатися вдосконалена соха,
ніжні міхи в металургії, вертикальний ткацький верстат. Розвивається
невідоме раніше конярство. Здійснюються спроби вирощування нових сортів
дерев, вивезених з Азії — гранатове, маслинове, персикове дерево,
яблуня, вишня, мигдаль та ін

Релігія давніх єгиптян

Єгипетська міфологія була створена в четвертому тисячолітті до н. є.

Імовірно, в Єгипті не було єдиної релігії, тому що в кожному номі й
місті були власний особливо шанований бог і пантеон богів: Фаюм, Сумену
— Собек (крокодил), Мемфіс, Она — Амон, бик Апіс, Ішгун — Тот (ібіс),
Даманхур — «Місто Хора», Санхур — «Захист Хора» — Гор (сокіл), Бубаст —
Бастет (кішка), Імет — Уаджет (змія). Поклонялися не тільки богам і
тваринам, але й рослинам (сикомора, священні дерева).

Великий пантеон богів у різних формах шанували скрізь. Еннеада —
споконвічна дев’ятка богів. Атум символізує первісну й вічну єдність
усього сущого. Згідно ї геліопольським переказом, Атум, шо створив сам
себе, виник з первісного хаосу— Нуна — разом із первозданним пагорбом.
Сам себе запліднивши, народив, виплюнувши з рота, богів-близнюків
повітря Шу й вологи Тефнут. Поява дітей в Атум» зумовлює появу
подвійності. Тефнут і Шу породили Геба — бога Землі й Нут — богиню неба,
після чого Шу їх розділив. Це особливість єгипетської міфології, * інших
міфологічних системах Земля має жіноче начало, а небо — чоловіче. Пере
ніж Шу роз’єднав своїх дітей, у них народилися Ісіда й Нефтида, Осїріс і
Сет. Ко-жен бог еннеади тримає в правій руці символ життя — анх, а в
лівій руці символ влади — уас. Причому чоловічі фігури знаходяться в
русі зліва направо. ‘

У Мемфісі Атума ототожнювали з Птахом. Птах — творець усього світів
імена богів він назвав своєю мовою. Птах творив думкою та словом. В AHW
був храм, присвячений Атуму. Також існував пагорб, із якого, як говорить
міф уперше піднялося Сонце.

Сонце вшановували у формі бога Ра Надалі, з піднесенням п’ятої династії,
що походила з Анну, образ Атума й Ра почав поєднуватися— Ра-Атум
(Амон-Ра) Тісно пов’язаний із Сонцем Хепрі, якого зображували в образі
гнойового жука — скарабея. У цьому виявлялися аспекти втілення Сонця
Хепрі — ранкове сонце, Ра — денне й Атум як вечірнє Відповідно до одного
зі сказань, удень Ра пливе небесним Нілом у барці Манджет, увечері
пересідає в барку Месектет Далі відбувається щодобова битва між силами
світла й пітьми: між Ра та його найлютішим ворогом — величезним змієм
Апопом, після чого Ра знову повертається до проявленого стану

Величезне значення в Єгипті мав загробний культ, найтіснішим чином
пов’язаний з міфом про Осіріса Умирала тілесна оболонка людини, душа
прямувала на суд Осіріса

Структура душі (оболонки)

1 Кат — означає фізичне тіло

2 Анкх — прана, або біоенергетична оболонка людини

3 Ка — емоції людини, її астральний план

4 Аб — думки

5 Ба — вічне життя, план Вищого розуму, істина в неспотвореному вигляді

6 Акху — істина любові

7 Атму (Саху) — воля

Душа повинна пройти через 3 етапи — через 3 небесні світи, яким
відповідали три пункти церемонії поховання фараона

Перший етап — сходження до підземного світу, де живуть
демони-руйнівни-ки Треба було пройти через 9 дверей, кожні з яких суворо
охоронялися Най більше випробування — проходження через дев’яті двері,
де відбувалася зустріч л змією, кільця якої означають прихильність до
світу Для того щоб не потонути в цих кільцях (хвилях ілюзії), необхідно
було відкрити внутрішні сили та внутрішній зір Церемонія відкривання
очей фараонові, шо відповідає цьому етапу, проводилася в Анну

Другий етап — перебування в серці підземного світу, де людина
зустрічалася і власною тінню Демони пітьми — відображення її недоліків —
мучили душу, і завдання полягало в тому, щоб сила світла виявилася
сильнішою за свою тінь Якщо ця боротьба проходила успішно, то померлий
знову будив три основні якості своєї душі Він відкривав свій рот, через
який проявлялася магічна сила -Хека, сила душі, шо перемагає будь-яку
тінь Для фараона церемонія відкривання рота проходила в Клемі Далі він
дізнавався про свої таємні імена, шо давало Можливість зрозуміти, хто
він такий звідкіля прийшов і куди йде Третя якість — власне серце,
глибоке усвідомлення всього, що є. було й буде ; Третій етап — етап
перетворення За образом і подобою Сонця душі померлого Необхідно було
пройти через 12 стадій перетворення — 12 годин дня Третьому етапу
відповідала церемонія «відкривання серця», що проводилася в піраміді
Хуфу Далі душа повинна подолати межі простору й часу Після цього вона,
про-tooBuiH форми, знаходить тіло Слави й досягає Дуата (найвище,
найбільше досягнення шляху душі) Після проходження всіх випробувань душа
піднялася в чертогу Маат (місці перебування 42 богів), з’являлася перед
облич-SSM Осіріса й 42 богів, що оточували його Маат — богиня істини,
дружина Тота Щочка Ра Ієрогліф Маат — страусове перо, що означає
легкість правди. Померлий вимовляв «Сповідь заперечення» що включала 42
пункти, а потім проходив процедуру зважування серця на одній чаші
терезів містилося серце іншій — перо богині Маат. Якщо рівновага
терезів не порушувалася душа отримувала виправдання (оживлення для
щасливого життя на полях іару), якщо серце виявлялося важчим, то його
пожирало чудовисько Ам-Міт (зворотній бік Сфінкса) Тільки в найчистішій
душі не можна знайти ніякого зла, і її проголошували Хакхеру — тобто
тим, хто говорить правду, його серце легше за перо Маат У протилежному
випадку душа змушена втілюватися раз за разом, рухаючись до знаходження
мудрості

Світла душа, Хакхеру, шо мaє право подорожувати на човні разом з
Осірісом може теж утілитися, але тільки жалю. Якщо серце гака ж легке,
як перо Маат, то душа одержує титул слуги Осіріса й народжується на
Землі )а ради пошуку мудрості.

Похожие записи