Реферат на тему:
“Антисемітська політика фашистів”
В 1919 р. була прийнята конституція, за якою Німеччина проголошувалася
республікою, що зберегла федеративну структуру. Веймарська конституція
була однією з найдемократичніших у світі.
З приходом до влади нацистів, розпочалися масові арешти, створено
спеціальні органи насильства та терору. Заборонено політичні партії та
профспілки. Щодо економіки, то на початку 20-х рр економічне становище
Німеччини дедалі погіршувалося, відбувалася інфляція. Пізніше темпи
промислового розвитку збільшилися, що спричинило покращення економічного
становища країни. З приходом до влади нацистів розпочалися заходи з
ліквідації безробіття. Швидко розвивалася військова промисловість,
розпочався постуровий перехід до карткової системи розподілу.
Установлення і зміцнення гітлерівського режиму, нещадне придушення
політичних супротивників та будь-якого інакомислення, жорстка
централізація держави, концентрація влади в руках найреакційніших і
найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян,
створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного
чаду і загальної підозри стали передумовами підготування і ведення
тотальної війни за світове панування.
Важливою складовою ідеологічної платформи нацизму був расизм. Він
виявлявся у тому, що Гітлер уважав нації нерівноцінними: є вищі, ає
нижчі. Німці поза сумнівом найвища арійська нація, яка повинна
встановити “новий світовий порядок”.
Гітлер розробив расову теорію, що розглядала історію людства як боротьбу
між расами. Особливий наголос у цій теорії робився на антисемітизмі.
Євреїв звинуватили у всіх негараздах, що робилися в світі. Антисемітизм
став офіційною політикою нацистської держави.
У 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавляли євреїв німецького
громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті.
Мішані шлюби було заборонено. Тисячі євреїв емігрували, в тому числі
цвіт наукової і творчої інтелігенції.
Слово «антисемітизм» було вперше ужите німецьким публіцистом Вільгельмом
Марром (англ.) у XIX ст. його памфлеті «Перемога германізму над
єврейством». Термін пояснюється расистськими представленнями про
біологічну несумісність європейців, що фігурували в перших ідеологів
расового антисемітизму як «німецька» чи «арійська» раса, і євреїв як
представників «семітської раси». З тих пір він позначає саме ворожнечу
до євреїв, незважаючи на спроби, виходячи з етимології, поширити термін
на арабів, через те, що вони також говорять мовою семітської родини.
Також є різні розуміння слова «антисемітизм». Під антисемітизмом
розуміють кілька різних явищ, зв’язаних із проявом ворожнечі до євреїв:
– античний антисемітизм. Самий древній, класичний вид антисемітизму.
Обвинувачує євреїв у ненависті до всіх народів, таємним і явним злочинам
проти національних вдач і звичаїв, підриві економіки, поширенню
псевдовчень, нелояльності і т.п.
– християнський антисемітизм. Припускає ненависть до євреїв як носіям
іудаїзму, ворогам істини Христа; євреї по походженню, що перейшли в іншу
релігію, предметом його ненависті вже не являються.
Расовий антисемітизм, що виник у XIX в. Його можна назвати «класичним»:
саме з ним зв’язане виникнення самого поняття «антисемітизм», і саме
його результатом був самий яскравий прояв антисемтизму — Холокост. На
відміну від попереднього, розглядає євреїв як природжених носіїв деяких
біологічно збиткових ознак, а тому не тільки не визнає асимільованих
євреїв, але і вважає їх найбільш небезпечними, тому що вони вносять
«псування» у здорове тіло нації і намагаються таємно захопити владу над
нею.
Iдеологiя нацiонал-соцiалiзму вiдмовилася визнавати будь-яку
трансцендентну реальнiсть як джерело життя i критерiй морального добра.
В результатi цього людська група, ототожнювана з державою, привласнила
собi статус абсолюту i вирiшила позбутися самого iснування єврейського
народу, народу, покликаного свiдчити про єдиного Бога i Закон Заповiту.
На рiвнi теологiчного розмiрковування ми не можемо iгнорувати той факт,
що немало членiв нацистської партiї не тiльки проявляло вiдразу до iдеї
Божого Провидiння, що дiє в людських дiяннях, а й ставилося з явною
ненавистю до Самого Бога. Природньо, таке ставлення вело до вiдкидання i
християнства i прагнення пiдпорядкувати церкву iнтересам нацистської
держави.
Саме ця крайня iдеологiя стала основою наступних дiй, скерованих спершу
на вигнання євреїв з їхнiх домiвок, а згодом i на їх знищення.
Катастрофа стала справою цiлком сучасного неоязичницького режиму.
Корiння його антисемiтизму було поза християнством, i для досягнення
своїх цiлей, вiн не роздумуючи протидiяв Церквi, переслiдуючи також i її
членiв.
Але виникає законне запитання: чи не полегшив нацистськi переслiдування
євреїв той факт, що антиєврейськi забобони заповнювали розум та серце
християн? Чи не зробили антиєврейськi почуття християн менш чутливими i
навiть байдужими до переслiдування євреїв, коли нацiонал-соцiалiзм
прийшов до влади?
Будь-яка вiдповiдь на цi запитання повинна взяти до уваги той факт, що
маємо справу з iсторiєю людських взаємин та способом мислення, який
зазнає величезного впливу суб’єкта. Бiльше того, багато людей i не
пiдозрювали про «остаточне розв’язання єврейського питання», яке
втiлювалося в життя проти цiлого народу, iншi боялися за себе i своїх
близьких, третi просто користувалися станом речей, а деякими керувала
заздрiсть. Вiдповiдь тут треба давати виходячи з кожного окремого
випадку. А для того, звичайно, потрiбно знати, що саме керувало людьми в
кожнiй конкретнiй ситуацiї.
Спочатку лiдери Третього Рейху хотiли вислати євреїв за межi своєї
країни. На жаль, уряди деяких християнських захiдних країн, iз Пiвнiчною
та Пiвденною Америкою включно, не поспiшали вiдкривати свої кордони
гнаним євреям. Хоч вони i не могли передбачити, як далеко зайдуть
нацистськi главарi у своїх злочинних задумах, лiдери цих нацiй знали про
тяжкi випробування та небезпеки, яким пiддаються євреї на територiї
Третього Рейху. Закриття кордонiв перед єврейськими емiгрантами за цих
обставин, — незалежно вiд того, чи вiдбулося це через антисемiтську
ворожiсть i пiдозри, полiтичне боягузтво та недалекогляднiсть чи
нацiональний егоїзм, — лягає важким тягарем на совiсть цих лiдерiв.
На тих територiях, де нацисти вдалися до масових депортацiй,
жорстокiсть, з якою беззахисних людей примушували переїжджати з мiсця на
мiсце, повинна була викликати найгiршi пiдозри. Чи надавали християни
всю можливу допомогу гнаним, зокрема, гнаним євреям? Багато хто це
робив, у той час як iншi — нi. I тих, хто намагався врятувати життя
євреям — наскiльки це було в їхнiх силах, навiть наражаючи своє життя на
небезпеку, — не можна забувати.
З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них
будинків і кварталів. Їм було заборонено з’являтись у громадських
місцях, провадити чимало видів діяльності. Так було підготовлено грунт
для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося в роки війни: 6 млн
євреїв стали жертвами расового безумства нацистів.
Список використаної літератури
Всесвітня історія. Посібник. – К., 2001.
Всесвітня історія. – Том 8. – М., 1992.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
